Діаріуш або тиск слова

July 24, 2020

Тожсамість

Filed under: Значення, Мова, Синоніми, Словник — maksymus @ 19:21

 
Читаю якісь мережеві теревені: — А що таке тожсамість? Вперше чую, — починає учасник. — «Самобутність», — негайно пояснює другий. — Ну, за змістом зрозуміло, але ніколи в жодному стилі мовлення не траплялося. — Та слову сто років, — захищає третій. — Не все, що на смітнику, требя тягти в хату, — зауважує четвертий. І так далі, за звичною схемою невпізнання і помилкового обґрунтування.

Хоча слівцеві справді понад сотню років, воно ніяк не приживається. Не впізнають мовці, як у згаданому діалозі, і все тут. Звісно, тожсамість це ніяка не «самобутність». Це такий собі, підхоплений у поляків, давній пуристичний замінник для ідентичності. Латинські корені на слов’янські. Пригадую, колись на представленні перекладу Олі Гнатюк перекладач не знайшов, що відповісти, коли із залу запитали про те, що в книзі одні й ті ж терміни перекладаються по-різному, а саме, поруч стоять ідентичність і тожсамість. Вважайте їх взаємозамінними…

Проте вони, хоча й виконують функцію синонімів, не взаємозамінні! Назви інтернаціональні й полонізми чи церковнослов’янізми, що їх вони мають замінювати, в українській стоять у різних реґістрах; ідентичність це зовсім не тотожність, ні стилістично, ні за значенням. Ба назва тожсамість була колись покликана до життя стати замінником у книжних стилях авжеж не ідентичності, а рос. тождестественности. В сучасній стандартній мові її місце надійно посідає «тотожність». Але цей полонізм (tożsamość) був і тоді інколи незрозумілий сучасникам. Наприклад, «тожсамість (схожість)», — пояснює автор видання 1918 року. Наші сучасники теж вагаються зі значенням. У статті про лінґвістичну відносність філософських термінів читаємо «англ. sameness тожсамість, самототожність» (2018). Як і у «Англо-українському філософському словнику» Поліщук-Лісового тожсамістю також намагаються закрити гніздо не identity, а sameness. І тепер, і тоді вагаються зі значенням. Повертаючись, якщо переглянути ті, сторічної давнини нечасті вживання, то помітно, як автори важко знаходять контексти, де його можна втулити. Хоча, це може бути і наслідком загальної важкості знаходження контекстів у мові, що тільки складається в літературну.

Ще один приклад наївного очищення з протилежними результатами.
 

February 29, 2020

Визвольні змагання

Filed under: Значення, Мова, Фразеологізми — maksymus @ 07:12

 
Сполучення «визвольні змагання» вживається з кінця XIX ст. в науковій літературі. Спершу у значенні, що його сьогодні ми передали б як «визвольні устремління, прагнення».

На цей ужиток звернув увагу класик І. Нечуй-Левицький (1907 рік!): «Ще треба додать, що в нових газетах та журналах часто трапляються такі галицькі слова, як от — змагання. В Галичині це значиться те, що по-российський — усиліе, усилія, а на Украіні це значиться, — змажка, гризня, трохи не лайка. Це страшенно збивае с пантилику читалників. «Гром. Думка» цітуе, що небіжчик Ром. Сембратович писав «Про визвольні змагання на Вкраіні». В Галичині це значиться: «Про освободительныя усилія (или стремленія) на Украинѣ». В нас скажуть; що Сембратович написав книжку «Про освободительные споры» або «Про освободительную ругань на Украинѣ». От що виходе по-украінський! По-украінський треба сказать так: «Про визвóльницькі силкування на Украіні». (…) Все це чудно для нас, а незвичних до галицькоі мови читалників просто таки збивае с пантилику».

Це хороше свідчення, що змагати, як певне префіксальне утворення від праслов’янського кореня «діяти силою, тягти», ще сто років тому не всюди було відоме в однаковому значенні. Скажімо, Іван Огієнко зауважив, що в «укр. говорах Закарпаття слово змагатися (позмагатися) з давніх-давен уживається для визначення статевого акту» (ЕССУМ, Т. 2, С. 115).

Саме у значенні «трохи не лайки» вживав змагання сам Нечуй-Левицький, також Куліш, Панас Мирний, Кониський та інші великоукраїнські автори. Але вже Франко і за ним Драгоманов та молодші діячі, як Леся Українка, Кримський, Грушевський, знають практично сучасне значення «прагнень, зусиль», вживаючи сполучень наукові, національні, природні, праведні, українофільські тощо змагання.

Проте і нині давно стандартний вираз визвольні змагання має досить відчутний реґіональний відтінок, зауважений Нечуєм; звучить наче «несерйозно», наче визвольна боротьба це так собі, вийшли позмагатися, але не дуже й хотілося.
 

May 17, 2019

Дієслова успіху

Filed under: Значення, Мова — maksymus @ 23:29

 
Дієслова ми звичайно знаємо як частини мови, що є носіями динамічної чи процесуальної ознаки предмета. Коли уявляємо собі дієслова як такі, пригадуємо таблиці відмінювання, звичайні поділи, час, спосіб, рід, перехідність чи неперехідність… Проте є й тонші класифікації, продуктивні для деяких задач філософії мови, логіки, навчання, перекладу, інших теоретичних та практичних проблем.
 

Дієслова досягнення (achievement verbs) або інакше дієслова успіху (success verbs) — дієслова, котрі означають не тільки якусь дію, а й неявним чином виражають значення досягнення певного правильного результату.

 
Якщо уважно розглянути дієслова чути, бачити, купувати, знати | читати, малювати, полювати, вірити, то перша четвірка слів відрізнятиметься від другої тим, що в них передається не тільки сама дія, а й міститься приховане вираження позитивного результату цієї дії. Самі дієслова містять додаткове значення, що людина не помиляється, пор.: «Я купую річ» / «Я малюю річ».

Помітив це приховане значення англійський аналітичний філософ Ґілберт Райл (Ryle). У книзі «Поняття свідомості» (1949) він виділив кілька особливих категорій дієслів. Звичайні дієслова задачі (task verbs), такі як полювати чи читати значать тільки дію, наприклад, «вірити — дієслово, що означає тенденцію, але при цьому не несе конотацій, що вказували б на те, що це тенденція здійснювати чи розуміти щось правильно». А от дієслово успіху «знати — це дієслово, що означає здатність, причому здатність успішно здійснити чи зрозуміти щось правильно». Неможливо невдало перемагати, запам’ятовувати, знаходити чи помилково спостерігати, прибувати, приваблювати, вчити. Відмінність дієслів успіху полягає в специфіці використання, вони, як одразу помітив Райл, належать «не словнику гравця, але словнику судді». (Подальший розвиток цієї, первісно ще арістотелівської думки, привів Зено Вендлера до виділення чотирьох категорій дієслова.)

Використання слів успіху обертається проблемою спостерігання, проблемою обґрунтування, проблемою упередженості. Висловлюючись природною мовою, людина невідворотно сприймає, оцінює, бачить, додаючи приховане значення. Адже всі дієслова сприйняття, відчуття, спостереження є дієсловами успіху, вони вже включають досягнення набуття знання про світ.
 

January 24, 2019

Зрадництво перекладача

 
Українці завжди знайдуть привід смертельно розділитися в мовному питанні. Цього разу в питанні правильної назви нововизнаної церкви. Задіяні церковники та ЗМІ якось легко почали тиражувати варіант Православна Церква України, чомусь посилаючись на томос, де в українському тексті назва взагалі звучить як Святійша Церква України. Дивно, що нікому не спало на ум перевірити, як перекладають інші назви з тією ж грецькою конструкцією. Починаючи з албанської, кінчаючи російською. Аж от нарешті цими днями мас-медіа почали крутити приховано зроблений аудіозапис, де патріарх Філарет (Денисенко) обурюється очевидно неправильною назвою й наполягає на звичайному українському варіанті Українська православна церква. Варіанті, за який він так довго боровся.
 

«…як я вже говорив, назву нам нав’язали не нашу. Оцю — Православна церква України. Хто пов’язаний зі ЗМІ, треба викорінити назву Православна церква України. Це є не наша назва. Ми є Українська православна церква. Як інші: Болгарська православна церква, Російська, Сербська і тому подібні. А Православна церква в Україні — це означає, що вона не є панівною церквою, а однією з церков в Україні. А ми не «в Україні», а ми є «Українська». Ми — панівна церква України» (…) «Отець Михаїл (Омелян), ви там пишете в інтернет. Нехай там хтось називає, але щоб у наших джерелах не було ПЦУ. УПЦ, а не ПЦУ». (Патріарх Філарет на закритій зустрічі церковнослужителів, «112 канал», 24 січня 2019 р.)

 
Забавно, що таким чином невдале перекладацьке рішення при швидкій підготовці українського тексту томосу стало приводом для глибокодумних висновків і, зрозуміло, водночас підготувало ґрунт для наступного мовного розділення. Традиційний грецький варіант для автокефальної церкви «Ορθόδοξη Εκκλησία της Ουκρανίας» це, зрозуміло, і є просто «Українська православна церква». При цьому треба зауважити, що українська і України, в Україні мають дуже важливу смислову відмінність в українській мові. Для прикладу, український народ і народ України, народ в Україні це дуже великі різниці; те саме повною мірою стосується назви релігійної організації. Акуратніше треба перекладати, щоб не корумпувати важливий політичний символізм на рівному місці.

Церковні діячі, котрі живуть у світі символів, зазвичай тонко відчувають їхню вагу, а тут старий патріарх щось запізно схаменувся, коли назви «ПЦУ» та «СЦУ» вже розтиражовано, ба навіть висміяно, на кшталт «ПУПЄЦ». Причому обурення Філарета цілком справедливе; хоча й запізно, але він тут повністю правий. А почалося все з товмача.
 
 
Додаток 31 січня. Схоже, попи схаменулися і таки зареєстрували коректну назву «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».
 

September 29, 2017

Благо з трупним відтінком

Filed under: Значення, Мова, Синоніми, Словник — maksymus @ 17:19

 
Дивна історія трапилася з церковнослов’янським іменником благо «добро», що вже в давньокиївських текстах геть заступив очікуване на східнослов’янському ґрунті болого. Заступив надійно, принісши з півдня в давньоукраїнську мову численні похідні іменники й прикметники: благовіщення, благовірний, благодать, благословіння, благий, блаженний та багато-багато подібних штучних кальок з грецької. (Один лише раз наше повноголосне болого трапляється в списку XIV ст. «Руської Правди» та в сумнівному «Слові о полку».) Іменник був надзвичайно важливий, можна згадати перший же політичний київський текст, що поміщав Київську державу в світову історію нарівні з іншими народами, присвячений закону й благодаті.


Благо і бл̃го в словнику Памва Беринди. (Лексикон словенороський, 1627)

Напевно, саме завдяки цій найвищій церковній важливості чуже для нас слово благо «добро» через табуїстичний ужиток в народній мові ще в давнину перетворилося на свою пряму протилежність. Набуло дзеркальних значень «поганий, слабкий, в’ялий, бідний», з якими навіть потрапило до балтійських мов (лит. blõgas, лат. blāgs). Памво Беринда мав уже докладно розбиратися зі значеннями таких двох, наче однакових, але протилежних іменників: «Благо: ґды пишется без титлы, въ росской мовѣ значитъ: не гараздъ, мдле, недобре, уломне, зимно, лѣниво, гнюсне, неохотне, блѣдо, синє, що трупѣю фарбу маєт». Його красиве рішення — чуже бл̃го під титлом означає «добре», своє розкрите благо має власні «погані» значення, аж до трупної синюшності.

Українська мова прийняла як добрі, так і погані значення. Далі…

March 8, 2014

Армія та військо

Filed under: Значення, Синоніми — maksymus @ 20:50

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
У середині 90-х я працював з одним літературним редактором, якого досі вважаю носієм взірцевої української. Як і будь-який редактор, він мав набір улюблених правок-пунктиків, обґрунтованість яких мені видавалася слабкою чи незрозумілою. Однією з таких правок було семантичне розведення іменників армія та військо. Якщо в тексті йшлося про українські збройні сили, то він завжди виправляв їх на військо, якщо про російських аґресорів, то всі інші назви негайно виправлялися на армія.

Тоді я посміювався над таким виправленням, але як же був здивований, коли нещодавно почав помічати за собою, що скоріше назву армією російську армію, а військом українське військо.

Чи трапляються десь подібні поради стосовно вибору назв збройних сил?
 

January 6, 2014

Вічний Революцйонер.

Filed under: Значення — maksymus @ 01:51

Автор i_dominik. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Вічний революцйонер
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,—
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпійонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Маю два питання:

1. Чи може хто пояснити чому Іван Франко вжив слово піп а не загальновживане на заході України ксьондз (в стосунку як до римо-, так і до греко-католицького кліру), чи рідше вживане тоді священик?

2. Про що йдеться у виразі попівськії тортури? Про які тортури говорить Франко? Хто зі священства кого мордував?

Дякую.

January 3, 2014

Наживо — спроба опису значення

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Неологізмові наживо в тому значенні, в якому його зараз інколи вживають у ЗМІ, вже виповнилося п’ятнадцять років. Для неологізмів це вік підлітковий, критичний. Йдеться про те, чи потраплять нарешті нові значення прислівника до словників, і яку саме прописку одержать у стандартній мові.

Ніяк не можу звикнути до цього дуже неестетичного, як на мене, незграбного слова. Коли бачу на екрані телевізора напис «Наживо», неприємні асоціації стають однією з важливих підстав перемкнути канал. Як кажуть у мережевих обговореннях, «ріже вухо». Мені досі не вдається збагнути його значення і коректну сферу вжитку. Неологізми ж завжди спершу вживаються навмання, навіть любителі модного слівця часто самі не впевнені у значенні, наділяють його власними уявленнями. Проте прислівник наживо трапляється не тільки на екранах як жарґон телевізійників, його можна знайти в текстах, в мережевих виданнях, зустріти в розмовному вжитку. Тому спробую підійти до розуміння значення від джерел, починаючи з історії появи і вживання. Прислівник наживо має давню історію…

November 28, 2013

Зараз — тепер

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Проблема відтінків значень прислівників зараз і тепер відома будь-кому, хто цікавиться культурою української мови. Та вживати ці синоніми правильно не проста нині задача. Як часто буває, коли ідеально сфантазована в літературних кабінетах семантика чомусь не хоче підтримуватися практикою, але при цьому порада якимось чином потрапила до навколомовної літератури, питання прислівників зі спільним значенням «в даний момент» перейшло до розряду шизофренічних. Навіть коли мовці вживають прислівники цілком коректно, у надійно підтверджених словниками значеннях, вони постійно ризикують одержати неждані поради щодо зараз і тепер. І в цій спільноті учасники не убезпечені від причепливої уваги недалеких співрозмовників, котрі наголошують на потребі чіткого розрізнення там, де його насправді не існує. Чому руйнується дискурс?…

November 19, 2013

Морс Пекхем. Значення — це відповідь

 
Попри свій значний науковий спадок, американський літературознавець Морс Пекхем (Morse Peckham, 1914-1993) невідомий широкій публіці. Не здивуюсь, якщо в Україні не знайдеться і п’яти вузьких спеціалістів, котрі хоч щось чули про нього з професійного зацікавлення. А шкода, при належній розкрученості ідеї Пекхема могли б заступити за впливом того ж Хомського.

Хоча нашого читача вже намагалися познайомити з його доробком. На початку 90-х у «Політичній думці» була надрукована стаття канадського філософа Анни Маколкін, де вона доречно до теми посткомуністичних перетворень цитувала одну з основних робіт Пекхема «Тріумф романтизму». (Цей фрагмент повністю увійшов до збірки «Політологія посткомунізму», Розд. I, §8.) Через редакційний недогляд у журналі його прізвище було спотворене до невпізнаності, аж до вигляду «Моріс Печем». А через недоступність іншомовних першоджерел так і не відбулося сплеску зацікавленості до ідей Пекхема, що мав би очікуватися, з огляду на те, що предметом його дослідження були ідеологія, влада, ідентичність, мова, проблема інтерпретації, культура і політика. Теми, що стали провідними і привабливими в українській гуманітаристиці останнього десятиліття, в країні, до якої хвиля політичних наслідків доби романтизму щойно докотилася. Читати запис далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.