Діаріуш або тиск слова

August 8, 2020

Порожні місця на ринку

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 21:01

 
Шукав на Радіоринку потрібний нестандартний перехідник. Давно там не був. Та й узагалі, нечастий покупець радіодеталей. Тим не менш, відвідування раз на рік чи кілька років складаються в велику картину; помічаю те, що змінювалося раз за разом.

Колись у 90-і вдало купив на цьому ринку трансформатор для старенького чорно-білого телевізора «Сніжок-303», мого ровесника. Той вірно прослужив після відновлюючого ремонту ще кілька років. Пізніше, на ще популярній у межах Радіоринку вуличній розкладці знайшов потрібні лампи для антикварного, але досі працюючого, лампового радіоприймача, від якого десь у шухлядах навіть збереглася дідусева книжка з дозволами (так, так, колись в СРСР приймачі треба було реєструвати в органах влади). Знаходив на цьому ринку якісь зарядки, кабелі, інколи особливі плати для комп’ютера.

Сьогодні був вражений. Дві третини яток зачинені, а в суботу — день торгівлі! — це немислима річ. Один балакучий продавець поскаржився, що рвуться налагоджені за десятиліття канали поставок. Постачальники через карантин зривають терміни, виставляють додаткові рахунки, не покривають всю потрібну номенклатуру. За кілька місяців обмеження вибили з ринку багатьох продавців.

Потрібний перехідник я не знайшов, хоча купив два, що, поєднані, мають виконувати разом потрібну функцію, але ще не мав нагоди перевірити, чи запрацює конструкція. Паралельно замовив в інтернеті, орієнтуючись на опис. Тут теж дивна річ. Один продавець відповів, що на сайті застаріла інформація, такого вже немає, і поставок не ждуть скоро. Другий мовчить. Та й у мережі не дадуть дуже потрібну консультацію в стилі «оця хитра байда кріпиться сюди, а ота крива штукенція ліпиться туди».

Півроку карантину найбільше помітно на таких центрах роздрібної торгівлі, що перекриває невмирущі нестандартні запити покупців. У цьому бізнесі в безпосередній комунікації, що розривається, зав’язано багато людей, і вони тепер втрачають найбільше. Як і їхні клієнти, котрі орієнтується на самостійні дешеві покупки. Карантин суттєво змінить цю сферу. Вже змінює.
 

June 28, 2020

Сьогодні в метро

Filed under: Життя, Київ, Різне — maksymus @ 20:29

 
Проїхався сьогодні перший раз за три місяці карантину в метро. Споряджений був як годиться — маска, гумові рукавички. Вибрав час вранці та надвечір, щоб не потрапити у відомі недільні часи пік. Справді, людей було очікувано мало, але одразу звернув здивовану увагу, що десь третина пасажирів масок не носили, переважно імітували, одягнувши на підборіддя, а в рукавичках узагалі був тільки я один. Коли ж дістав рідину для дезинфекції, на мене обернулося піввагона.

Цікавий народ. На плакатах і стендах на станціях промовляє переконливе прохання вдягнути в приміщеннях Київського метрополітену маску, рукавички, додержуватися соціальної дистанції, з гучномовців послання неодноразово повторюють, на платформах нанесено жовті лінії, точки й інші позначки безпечної відстані. Та навіть елементарні прохання дистанції виявляються надмірними, щось в усталених суспільних відносинах людей зупиняє їх виконувати. Додержуйтесь визначеної в півметра дистанції на ескалаторі, — механічно декламує гучномовець, — люди ж, переважно занурені увагою в електронні прилади в руках, дотуляються якомога ближче, плече до плеча, наче бояться пропустити…

І це навіть не невіра в пандемію, і не якась бравада, якою потім раціоналізують свою поведінку. Просто пересічним людям дуже важко перебувати на самоті, бути поруч і роз’єднаними, знаходитися окремо від маси, навіть за мінімальним масочно-рукавичним бар’єром.
 

June 26, 2020

Маю право водити

Filed under: Епістократія, Життя, Різне — maksymus @ 10:35

 
Ідея ліцензування виборців на основі знань в епістократичному захисті Джейсона Бреннана захопила мене раціональною переконливістю арґументів. І хоча автори праволіберальних поглядів до урядових дозволів на здійснення будь-якої діяльності закономірно ставляться з величезною підозрою (див. напр., гострі міркування Х’юмера «Ліцензування це відстій»), є випадки, коли питання не може нікого залишати байдужим, — скажімо, ліцензування водіїв. У випадках, коли людина може наражати на ризик не тільки себе, а й інших, критика урядової дозвільної системи як штучного обмеження вільної ринкової конкуренції помітно слабшає.

Минулого року, розбираючи аналогію прав виборця і водійських прав, мені раптом спало на ум, що величезна система автомобільних доріг створюється й підтримується за рахунок держбюджету, а користуюся я нею хіба що опосередковано. Оскільки сам не маю права водити, доводиться покладатися на вміння і права інших, людей з ліцензіями, котрі возять пасажирів чи доставляють потрібні товари. Треба зауважити, що я настільки не автомобіліст, наскільки це взагалі можливо. За все життя в мене ніколи навіть не виникало бажання водити самому.

А чого б мені не одержати принаймні таке право?

Виникла думка, що я не маю якогось права, вже не залишала мене. Не знайшовши заспокійливих відповідей на це питання, в листопаді минулого року записався в автошколу, щоб на своєму практичному прикладі здобування урядової ліцензії переконатися в слушності аналогії.

Про те, як я здобував водійські права, далі…

May 10, 2020

Кращого пошукали

Filed under: Життя, Київ, Різне — maksymus @ 13:48

 
Концепція розумного Всесвіту, що пручається перед змінами, знайшла ще одне підтвердження на прикладі мого освітлення загальних сходів. Коли по поверненню з війська встановлював кілька нових світильників замість давно зітлілих радянських, то з цікавістю почав відлік, скільки вони простоять. Те, що не вдалося знищити і вкрасти одразу через доступність на рівні руки, простояло аж три роки. Непоганий результат, хоча могло б й довше. Але вчора в рамках якоїсь свої програми комунальники всі настінні плафони позамінювали на дешеві бляклі квадратики.

Економічна логіка заміни незрозуміла. Міняти якісні світлодіодні на гірші світлодіодні без жодного виграшу в кіловатах тільки через план чи навіть у рамках загальної акції є невиправданою розкішшю. Що ж, подивимося, чи обслуговуватимуть їх так, як я доглядав ці кілька років за своїми. Підозрюю, що коли ці квадратики планово згорять, доведеться знову мені підключатися, якщо знайду крихти бажання й не буде байдуже.
 

April 29, 2020

Стихійне зняття карантину

Filed under: Життя, Київ, Різне — maksymus @ 16:07

 
Другий день у моєму районі поруч з Дарницькою площею мало що нагадує про карантин. Вийшло сонечко і люди наче про все забули. Так, маршрутний транспорт ще не ходить і на зупинках обережно кучкуються люди з пропусками, але потік приватних авто уже звичайний. Мало хто носить маски, і ще менше носять їх не на шиї, багато групок у парках, відновилися вечірні й нічні пиятики.

Інфраструктура району сприяє (див. соціальні спостереження). Тут весь час не припиняли роботу продуктові, наливайки, банки (біля яких черги з пенсіонерів), ломбарди та обмінники, весь час їздять розвозки на велосипедах. А це до трьох четвертих всього місцевого бізнесу.

До самовільного послаблення карантину штовхає, мабуть, що тим, хто через припинення транспортного сполучення втратив роботу, вже набридло самоізолюватися, та й погода кличе. Багато хто вигулює дітей, тварин і себе.

Але вірус про це не знає. От сьогодні зранку на пробіжці бачив швидку біля сусіднього будинку. Життя триває.
 

April 28, 2020

Нові посадки

Filed under: Екологія, Життя, Київ — maksymus @ 07:14

 
Посадив біля під’їзду нові кущики-деревця. Цього разу вирішив спробувати мигдаль, два невеличкі саджанці, вкриті рожевими квітками, та деревце маґнолії. Якщо я не йду до ботанічного саду, хай ботанічний сад приходить до мене.

На диво, всупереч песимістичним очікуванням, за два роки після першої спроби прикрасити під’їзд загинула з природних причин тільки одна сакура; хоча зламаний одразу в перший тиждень ґінкґо також ще не подає ознак життя.
 

March 28, 2020

Зручність автономності

Filed under: Життя, Різне — maksymus @ 08:49

 
Хай як мені подобаються стандартні пропозиції київського хліба, антиринкова соціальна політика місцевої влади, що популістським утриманням ціни змушує виробників порушувати виробничий процес, періодично навмисно погіршуючи якість продукції і зменшуючи різноманітність, нарешті набридла. Коли кілька років тому за якийсь день згнив мій улюблений «Український», зрозумів, що треба вирішувати питання своїми силами. Що ж, купив хлібопічку.

Хлібопічка стала наче вікном у вільний світ. У споживанні хлібної продукції я більше не залежу од зовнішніх примх. Хороше борошно, якісні додаткові інґредієнти, а більше нічого й не треба. Досить заправити пічку ввечері, щоб зранку завжди мати свіжий хліб на мій смак. Житній, білий, паска, будь-який, що спаде на ум.

З проголошенням карантину я ще більше оцінив переваги, що їх надає кустарна автономність домашнього хлібного виробництва. Коли в рекомендаціях, застерігаючи виходити зайвий раз, згадують про хліб, я вже не одразу розумію, навіщо за ним виходити кудись, адже все так зручно. І витрати часу мінімальні. Кількох хвилин вистачає, щоб усе заправити і натиснути потрібні кнопки. Всіляко рекомендую.
 

March 24, 2020

Саморобна пов’язка

Filed under: Життя, Спогади — maksymus @ 13:38

 
З приводу нинішньої карантинної уваги до медичних масок пригадав свою історію.

Сіру буденну внутрішню політику в Радянському Союзі періодично струшували яскраві істеричні кампанії у відповідь на чергові імперіалістичні підступи. Так, після якихось невдалих переговорів з ядерної зброї на початку 80-х партія вирішила, що буде незле всією країною трохи активніше поненавидіти Захід. Це торкалося всіх. Навіть у школу спускалися різні заморочливі програми позакласного виховання. В такі дні ми, школярі, замість уроків йшли малювати крейдою на бетонних плитках внутрішнього дворика антивоєнні картинки, марширували, слухали запрошених ветеранів. Розважалися на повну.

Цього разу всім дали завдання до наступної показухи зробити саморобні марлеві пов’язки. Продемонструвати готовність піонерів до тотальної війни. Мені зробили справжню пов’язищу: кілька шарів марлі, щедро прокладених ватою. Пов’язка надійно зав’язувалася штрипками ззаду й наперехрест зверху голови. Сама краса, що заслужила відмінної оцінки. Цей шедевр кустарного виробництва навіть шкода було викидати, і недарма, вона ще кілька разів з шафи прогулялася на наступні ідеологічні загострення… А потім пов’язка відпрацювала своє під час Чорнобиля.
 

January 5, 2020

Зміна курсу

 
Минулий рік видався дуже особливим для мене. Не так часто з людьми відбуваються настільки радикальні світоглядні зміни, і ще рідше їх вдається «спіймати», щоб спробувати осмислити. Бо кожній людині здається, що вона була однаковою, завжди такою як зараз, хіба що більше знає чи мудрішає з віком. Навряд чи можу докласти останні речі до себе.

Читати багато слів далі…

December 22, 2019

Напередодні лиха все було як завжди

Filed under: Життя — maksymus @ 18:50

 
Знову телефонували з військкомату, все ще хочуть підписати зі мною контракт. Це вже третій раз за останній рік. Пропонували послідовно офіцерські посади в різних підрозділах, од тероборони до ДШВ. Виходить, з людьми в них почалися серйозні проблеми на тлі нової військової політики уряду.

Відповів, щоб турбували, коли буду справді потрібен, а не про всяк випадок. Але це марно. Схоже, кожного разу обдзвонюють узагалі всіх, кого можуть з відповідними ВОСовками.

Деякі песимістичні аналітики прогнозують, що все почнеться за два-три роки, в рамках розв’язування кремлівськими своєї «проблеми 24», проблеми передачі влади. І якщо у нас у середовищі правлячої еліти висновки з попереднього нападу на практично беззахисну країну не будуть зроблені, розшматування продовжиться. Та час насолодитися мирним життям ще є.
 

Older Posts »

Powered by WordPress.com.