Діаріуш або тиск слова

June 26, 2020

Маю право водити

Filed under: Епістократія, Життя, Різне — maksymus @ 10:35

 
Ідея ліцензування виборців на основі знань в епістократичному захисті Джейсона Бреннана захопила мене раціональною переконливістю арґументів. І хоча автори праволіберальних поглядів до урядових дозволів на здійснення будь-якої діяльності закономірно ставляться з величезною підозрою (див. напр., гострі міркування Х’юмера «Ліцензування це відстій»), є випадки, коли питання не може нікого залишати байдужим, — скажімо, ліцензування водіїв. У випадках, коли людина може наражати на ризик не тільки себе, а й інших, критика урядової дозвільної системи як штучного обмеження вільної ринкової конкуренції помітно слабшає.

Минулого року, розбираючи аналогію прав виборця і водійських прав, мені раптом спало на ум, що величезна система автомобільних доріг створюється й підтримується за рахунок держбюджету, а користуюся я нею хіба що опосередковано. Оскільки сам не маю права водити, доводиться покладатися на вміння і права інших, людей з ліцензіями, котрі возять пасажирів чи доставляють потрібні товари. Треба зауважити, що я настільки не автомобіліст, наскільки це взагалі можливо. За все життя в мене ніколи навіть не виникало бажання водити самому.

А чого б мені не одержати принаймні таке право?

Виникла думка, що я не маю якогось права, вже не залишала мене. Не знайшовши заспокійливих відповідей на це питання, в листопаді минулого року записався в автошколу, щоб на своєму практичному прикладі здобування урядової ліцензії переконатися в слушності аналогії.

Про те, як я здобував водійські права, далі…

May 3, 2020

Демократія для реалістів

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 09:27

 
Бувають книги, які звичайним людям краще не читати. Якщо після їх прочитання залишаєтеся при своїх, це означатиме тільки, що ви стали епістемічно гіршими. Коли такі книги торкаються загальновизнаних матерій, показують, що популярні й усезегальні погляди помилкові або не мають належних обґрунтувань, то їх краще просто відкласти, наче нічого не сталося. Навіть найраціональнішій людині важко змиритися з крахом святих і «всім відомих» уявлень. І цьому є пояснення.

Чому вибори не приводять до влади відповідальні уряди…

April 22, 2020

Зупинка Пінкера перед епістократією

 
Стівен Пінкер — відомий автор захоплюючої, невтомно ліберальної книги «Просвітництво сьогодні. Арґументи на користь розуму, науки та проґресу», де в жанрі «про все потроху» подано вражаючу панораму сучасного світу з погляду критичної, розумної, думаючої людини. Торкаючись питання демократії, розглядаючи її історичні успіхи, він не може обійти увагою проблеми, перед якими вона нині забуксувала.

Пінкер добре знайомий з ідеєю епістократії, демонструє обізнаність своїм розлогим розбором невігластва виборців та особливою увагою до того, як демократія працює (чи як не працює). У твіттері Пінкер свого часу позитивно відзначив вихід книги Бреннана «Проти демократії» коментарем (2016): «Чи повинні ми замінити демократію епістократією? Цього ніколи не станеться, але це та ідея, що справді змушує задуматися».
 
Кілька фрагментів далі…

March 31, 2020

Множинний голос в літературі

 
З середини XIX ст., коли в новітній думці прозвучали перші обґрунтування пропозиції множинного голосу (Мілль), ця ідея не могла не знайти відображення в художній літературі. Згадаю два найвідоміші приклади.

Марк Твен. Цікава республіка Ґондур (1875).
У короткому памфлеті знаменитий американський автор сфантазував республіку, в котрій знаючі та заможні спільними зусиллями «розширили» право голосу, надаючи за освітні чи майнові здобутки додаткових голосів.
 

Як тільки я трохи навчився розмовляти їхньою мовою, мене дуже зацікавило ґондурське суспільство та система державного урядування.
Я виявив, що спершу нація спробувала впровадити просте й зрозуміле загальне виборче право, але відмовилася від нього, оскільки результат був незадовільним. Виглядало на те, що при ньому вся влада передавалася в руки неосвічених та тих, що не платять податки; а також, як наслідок, відповідальні посади були заповнені представниками цих класів.
Довелося шукати способів виправити ситуацію. І ґондурці вважали, що знайшли такий, — не в знищенні загального виборчого права, а в його розширенні. Це була дивна, але геніальна ідея. (. . .)

 
 
Невіл Шют. Сезон дощів (In the Wet, 1953)
Англійсько-австралійський письменник, відомий автор «На останньому березі», у цьому романі описує вигаданий світ майбутнього через тридцять років, де, на відміну від соціалістичної занепалої Англії, в Австралії та Канаді необхідною умовою покращення демократії впровадили множинний голос, коли додатково до одного базового за замовчуванням можна одержати ще голоси через військову службу, освіту, створення сім’ї. У британського підданого останній, сьомий голос призначається за видатні заслуги особисто королевою. (Треба зауважити, що до 1949 року випускники британських університетів одержували додатковий голос, а також власники могли голосувати двічі, і там, де мешкали, і там, де була зареєстрована власність.)

А які ще можна пригадати художні (фантастичні) приклади, критичні чи схвальні, де було впроваджено епістократію або якісь її форми?
 

March 29, 2020

Зупинка перед…

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 10:27

 
Поетична метафора світової зупинки, паузи, перерви на час карантину приховує досить неприглядні речі. Держави закривають кордони, самоізолюються, вводять внутрішні політичні й економічні обмеження для своїх горожан. Всюди вимушено скасовуються права і свободи людини. Світ закривається, стає авторитарнішим, біднішим, статичнішим, стає менш вільним. Розділені на клаптики території шукають власних способів вийти з кризи самим, і ці знахідки, прийняті нашвидку політичні рішення залишатимуться назавжди. Наївно думати, що невдовзі все повернеться «в норму», що буде як колись. Не буде, ми житимемо в новій нормі, що творитиметься за парканами. Але ще остаточно не вирішено, перед чим же ця зупинка?

Вражає, як швидко злетіли звичні зовнішні атрибути демократії…

March 20, 2020

Карантин і епістократія

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 06:53

 
Треба зауважити, що карантин це хороший приклад інструментального підходу до урядування. Обґрунтування необхідності обмеження прав і свобод горожан (і політичних, і економічних) цілком проходить по відомству пропозицій епістократичного характеру. Власне, в загальному випадку прийнятність епістократії доводиться саме так, як доводиться необхідність карантину. Працює принцип компетентності, голоси незнаючих не мають значення, освічені рішення, сформовані за рекомендацією експертів, накладаються на всіх. Ба більше, внаслідок запровадження карантину страждають найбільше деякі демографічні групи, причому достоту ті ж, на котрі посилається демографічне заперечення епістократії. Що ще раз підтверджує на практиці, що це тільки наслідок нерівності, а не причина.

Гадаю, якщо ви знаходите неможливим підтримувати епістократію, то мали б з тих же причин не підтримувати карантинні заходи. Звісно, поточна ситуація це один з численних прикладів того, як демократична структура влади вимушено вдається до епістократичних елементів і відступає від своїх підстав заради доцільності. А тому має балансувати між необхідністю вдаватися до потрібних заходів і думкою незадоволених бовдурів, котрі прийдуть на наступні вибори, щоб покарати урядовців за хворобу, що від них не залежить. Виходять половинчасті міри, але дуже характерні.
 

November 25, 2019

Голоси на продаж

 
Загальна думка обивателів одностайна — продаж голосів на виборах це погано, аморально, недемократично. Це ж очевидно несправедливо, щоб багатії скупали собі вибори, викривляючи народну волю, якою вона є. Під уже традиційні згадки гречки та продуктових наборів, комунальних ремонтів, передвиборчих внесків од заможних кандидатів та подібних лякалок наша виборча система все далі втрачає одну з найважливіших рис — прямий зв’язок виборця з представником. Бо якщо ми справді бажаємо знищити підкуп, саме знищення зв’язку з виборцями і може виглядати тим гаданим виходом. (Про те, що при цьому руйнується система представництва, уже не йдеться.)

А якщо звернутися прямо до витоків проблеми. Не бігти від неї, обмежуючи свободу виборця розпоряджатися своїм голосом, а прийняти як належне? Чи може вийти так, що продаж, от саме буквальний продаж голосів за гроші, послуги чи «гречку» і є порятунком демократії, що падає? Емпірічні дослідження показують, що заможніші є більш освіченими, більш компетентними виборцями, а бідні часто знають менше, ніж нічого, тобто, віддаючи голос, ласі до гречки злидарі не здатні зв’язати мету і засоби, за які голосують. Таким чином опосередковуючий фактор продажу голосів зовсім не псує, не спотворює вибір суспільства, а навпаки, рятує демократичну систему від падіння, дозволяючи демократії працювати краще, ніж вона мала б при її недоліках.

Уже відомий у цьому блозі Джейсон Бреннан, з пропозицією епістократії якого ми вже знайомі, якраз пропонує повернутися обличчям до проблеми, щоб побачити, в чому саме продаж голосів виборців може бути суспільним добром, або принаймні не злом.

Читати запис про етичність продажу голосів далі…

October 16, 2019

Криза через неграмотність

Filed under: Епістократія, Політологія — maksymus @ 10:31

 
У книзі «Економіка бідності» (2011) цьогорічних нобелівських лауреатів по економіці А. Банерджі та Е. Дюфло є цікава згадка про бразільський досвід переходу на електронне голосування. Схвалення авторів одержала заміна паперового бюлетеня, де виборець мав вписати прізвище кандидата, електронним, де від голосуючих, таким чином, вимагається значно менший рівень грамотності. Внаслідок переходу на нову систему голосування багатьом неписьменним бразільським біднякам була помітно полегшена участь у виборах, завдяки чому збільшилося число обраних їхніми голосами представників і, як наслідок, політики стали більш популістичними, полівішали та збільшили увагу до щедрих соціальних програм. Автори радіють поширенню виборчого права в світлі світової боротьби з бідністю, відмічаючи, наприклад, локальне покращення медичного забезпечення, хоча мали б жахатися загальним результатам для економіки країни, враховуючи національні вигоди та витрати.

Власне, безкінечна бразільська криза останніх років у багатющій південноамериканській країні це хороший приклад того, як неосвічені голоси легко захоплюються обіцянками політиків, а соціальні програми здійснюються за рахунок загального погіршення та залізання у борги, що перекладає кризу на майбутні покоління. Цього року після майже десятиліття кризи під лівим урядуванням з корупційними скандалами та імпічментами суспільна думка Бразілії помітно хитнулася вправо, для нового президента Ж. Болсонару світова преса не шкодує епітетів «правий демагог», «диктатор», «расист». Але це хитання від популістів до популістів теж не останньою мірою викликане тим, що до виборчих дільниць в результаті виборчої реформи початку 2000-х масово дісталися неграмотні. А там всього ж лише полегшили голосування.

З погляду основної ідеї епістократії — інструментального підходу до виборчої системи — для справжньої боротьби з бідністю треба було навпаки, відсторонювати від дільниць невігласів, нездатних не те що скласти виборчий тест, а просто написати прізвище кандидата. Це пішло б на користь усьому суспільству.
 

September 30, 2019

Діти та демократія

 
Симпатична дівчинка-асперґер стукає черевиком по трибуні ООН, обвинувачуючи світових політиків: «Ви вкрали моє дитинство і мої мрії своїми порожніми словами!» Який милий підлітковий бунт проти неправильного світу дорослих. За Ґретою Тунберґ як за гучним символом останньої екологічної акції мас-медіа значно менше висвітлюють звернення до комітету з прав дітей від двох десятків таких же дітей-активістів з багатьох країн, од Арґентини до Тунісу. А тут ховається дещо більше, ніж проблеми екології.

Нікого не залишив байдужим прозоро лівий популістичний заклик: «…ви можете говорити тільки про гроші та розповідати казки про нескінченне економічне зростання. Як ви смієте!» Аплодують інфантильні соціалісти, на базовому рівні котрих прошито переконання про те, що все можна поділити силою, і котрі в упор не бачать вражаюче економічне зростання світу за останні кілька десятиліть, що зробило ефективні країни не тільки багатшими, але й більш екологічно орієнтованими, а неефективні ще біднішими, і ще більше забруднюючими. Засуджуть праві ліберали, для котрих питання екології це очевидна функція економічного розвитку, адже тільки проґрес та економічний розвиток — ті самі мерзенні гроші — уможливлюють виконання екологічних проектів, тільки розвиток технології, на що повинні витрачатися шалені гроші, підтримує реалізацію екологічного мислення. Багаті країни можуть дозволити собі увагу до природоохорони, бідні — ніколи. І всяка екологічна критика без першочергової засуджуючої уваги до людожерських країн, на кшталт комуністичного Китаю, що й забруднюють найбільше через відомі особливості своїх неліберальних, неефективних, корумпованих політичних режимів, абсолютно порожня.

Про те, як Ґрета засудила сучасну демократію, далі…

August 3, 2019

Антиринкові упередження та політичні наслідки

Filed under: Епістократія, Політологія, Різне — maksymus @ 19:19

 
У нашому просторі залишилася ледь поміченою монографія американського економіста Брайана Каплана «Міф про раціонального виборця. Чому демократії обирають погану політику» (2006; рос. переклад 2012), в якій автор серед іншого вводить і обґрунтовує поняття раціональна нераціональність по відношенню до нормальної поведінки пересічного виборця, котрому бракує стимулів здобувати знання, необхідні для компетентного голосування.

Книга на належному емпіричному матеріалі руйнує популярний міф про те, що виборці поводять себе раціонально; а доведення того, що виборці не просто незнаючі, а гірше, ніж незнаючі, — систематично помиляються, — підводить міну під численні теоретично-інструментальні обґрунтування демократії. Каплан досліджує економічні упередження, серед яких називає:
 
Про упередження та наслідки далі…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.