Діаріуш або тиск слова

September 23, 2017

Кубанські картинки

 
Найважливішим українським реґіоном другой чверті цього сторіччя напевно стане Кубань. Як нині наші західні сусіди всіляко захищають свої закордонні меншини, українські чиновники наступного покоління з невідворотної логіки розвитку горожанського суспільства в національній державі змушені будуть реаґувати на найменші порушення українських інтересів за східними кордонами. Етнічні українські землі на Слобожанщині й Кубані потраплятимуть першими до уваги.

Транскордонні культурні програми, підтримка тих, хто бажатиме отримати український паспорт, захист меншин, програми недержавних мовних рад й інституцій, на кшталт «Україніан Кансіл» чи «Альянс Українієнн» тощо. Все це тільки й жде закінчення теперішньої довготривалої кризи і вивільнення ресурсів на культурну підтримку — власне, це єдине для чого був вигаданий міжнародний режим сучасних національних держав.

Особливо на Кубані, Малиновому клині, що для нас є зримим символом Голодомору саме як геноциду, наочним нагадуванням про радянське фізичне й духовне знищення нашого народу. Коли під час геноциду на Кубані закрили останню українську школу, перевівши на єдину радянську мову викладання, заборонено було навіть називати мову мешканців українською. Її там презирливо звуть «балачкою», продовжуючи геноцид.

А проте, навіть при тотальній неспроможності української держави та суспільства захищати й відстоювати власну культуру, кубанці самі інколи пригадують українське минуле:


М/ф «Коли козаки з турками воювали». Краснодар, 2008.
Посилання: https://youtu.be/xgV3lwN6iR8

Такі твори для дітей і дорослих тільки про козаків мали б створюватися десятками кожного року. Матеріалів про чорноморців було зібрано вдосталь. Книги, пісні, фільми, художні й документальні, що пробуджували б цікавість до України й їхнього українського минулого, розвернутого в привабливу будучину.
 

Advertisements

January 13, 2014

Іносе

Filed under: Діалектизми, Етимологія — maksymus @ 12:05

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів:
    • Роман: Да іносе. (Василь Гоголь)
    • «Іноси! сількісь! як мовляла», — Юноні Юпітер сказав. (Іван Котляревський)
    • «Іносе, дми собі!» — так Сонечко сказало. (Євген Гребінка)
    • — Іносе, — мовив далі Латка… (Юрій Липа)
    • — Іносе, — промовив Крига якось убік і ніби потемнів на тварі. (Спиридон Черкасенко)

Іносе, іноси, інось утворилося в результаті злиття прислівника іно «тільки, як тільки» та займенника се заст. «це». Основа іно теж вийшла з ужитку, залишивши сліди в стверджувальній частці айно «так» (у закарпатських говорах: а + іно + [се]), залишки в діалектних інот, ізинот тощо. Таким чином сліди простежуються в найвіддаленіших українських діалектах. Можливо, трапляються якісь іще способи утворення ствердження за допомогою іно «тільки»?
 

December 30, 2013

Льодяні бурульки — сусілі, сусільки

Filed under: Діалектизми — maksymus @ 10:04

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Рік тому вулиці Києва були вкриті льодом, з дахів звисали величезні бурульки, комунальники проспали й почали збивати їх тільки після кількох трагічних випадків. Йшов я тоді по Воровського, де був змушений лавірувати між загрозою падіння льоду з дахів та величезними кучугурами з боку проїжджої частини. Коли ж зайшов у якусь небезпечну зону, на мене почали кричати комунальні працівники, котрі там збивали лід. Одна жіночка щось крикнула про сусілі. Від здивування я зупинився і перепитав, але вона наполягала: «Падають сусільки!» Очевидно, що натрапив на метатезу сосульки, яку фіксували словники XIX ст. (сусілка, сусілька: «З моїх слїз робили ся ледяні сусільки». Уманець, Спілка, 1898; не плутати з заст. сусіль = сусїль «шасть»).

Здавалося, запозичена з тюркських мов бурулька вже давно мала витіснити інші варіанти, зокрема, що мають праслов’янський корінь ссати, бо надто нагадує російську сосульку. Але виявилося, що переховувана по діалектах українська сосулька (сисулька, сусілька), ще якось виживає, складаючи конкуренцію іншим діалектизмам: копель, сопіль.
 

November 27, 2010

Списки заборонених слів

Перенесено із ЖЖ-спільноти sociolingvistik.
 
Є свідчення, що списки заборонених слів у радянських редакціях були, але жодного з них не збереглося. Ба більше, очевидці можуть пригадати тільки окремі слова з них. Тепер, через кілька десятків років, неможливо з певністю реконструювати шляхи поширення списків і як функціонувала система «очищення». За браком певної інформації, уява домальовує струнку схему централізованого створення списків в якійсь офіційній радянській установі (часто називається Інститут мовознавства, але можуть бути варіанти), а потім розсилався редакторам. Свідчення Шевельова, Поповича, Сверстюка…

January 11, 2008

Сам-щось

Filed under: Історія мови, Діалектизми, Різне — maksymus @ 19:02

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Шевченко записав 150 років тому у свій Журнал: «моя милая компаньонка отправилась сам-друг с портретом М. С. Щепкина». Тут сам-друг виступає у значенні «вдвох». В російській мові подібні утворення з основою сам- та порядковим числівником були поширені у просторіччі ще XIX ст. і позначали «в якій кількості», тобто, враховуючи того, про кого йдеться: сам-друг, сам-третей, сам-четвёрт, сам-пят, сам-шест, сам-сем, сам-(в)осьмой, сам-девят, сам-десят, сам-сорок. Окрім цього, подібним чином утворювалися числівники на позначення кратного збільшення чогось (сам-двадцать «більше у 20 разів»).

У нас у ролі займенників вони функціонували і в давньокиївській, і в староукраїнській мові: самъ другъ, самъ третеи (третии), самъ четвертъ, самъ седмь та ін. І мали відповідні відмінки (самому другу, самому третью, сама четверта, наприклад). Натомість пізніше, як в новій літературній мові, так і в народному мовлені ці конструкції зникають, залишається самотньо подібне присудкове слово сам-один. (Хоча залишки де-не-де зустрічаються. Скажімо, у словнику Желехівського подибуємо самдвайцять «1+19». Взагалі, у західноукраїнських говірках самодруг, самодругий «удвох» та под., ймовірно, з польської.)

Мені цікаво, чи зустрічали ці конструкції в живому мовленні? Якими міркуваннями щодо них можете поділитися?

October 28, 2007

Уривок з передмови до словника Ласлова Чопея

Filed under: Діалектизми, Правопис, Словник — maksymus @ 05:45

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Як приклад практичного застосування однієї з модифікацій історико-етимологічного правопису Максимовича наведу уривок з відомого закарпатського українсько-угорського словника Василя (Ласлова) Чопея, виданого у Будапешті (Rutén-magyar szótár, 1883). Окрім специфічної лексики закарпатських говірок та традиційного українського прочитання ятя, зверніть увагу на те, що протетичний в перед о в новозакритому складі вживається нереґулярно: вóнъ (він), óдповѣсть (відповість/одповість), вóдъ (а не ôтъ, від/од). На відміну від максимовичівки, Чопей вживав ó з похилим наголосом, а не ô з дашком.

Ласловъ Чопей

Кто знае нашого русина у Мадярскóй краинѣ, тотъ знае и тошто вóнъ себе русиномъ, руснакомъ и руснякомъ называе, а за российского чоловѣка нигде не говорить ги за русина, ги за свого, ай ги за москаля. У Галициѣ простый народъ и векша часть образованныхъ лемъ себе держить за русина, а не российскихь. У 1881 роцѣ российска газета «С.-Петербурскія Вѣдомости» (203 число) помѣстила кореспонденцию, у котрóвъ алемъ што говорить галичанинъ российскому чоловѣку:
«— Вы не русскій!
— Навѣрное, говорю, русскій.
— Вы изъ Россіи?
— Изъ Россіи.
— Ну, вотъ и значить россіянинъ, а не русскій. Русскіе это только мы, здѣсь, въ Галиціи… Вы и говорите не по-русски, а пороссійски… Нашего языка не знаете…»
Изъ вышше сказаныхъ видно, што и филологъ, и историкъ, и самъ народъ, на руськовъ сторонѣ стоять.
Айбо чому е то, можъ бы ся звѣдати, што меджи руськими и российскими словами тóлько рóвности? На сесе пытаня óдповѣсть историкъ. Коли Киевска Русь перейшла пóдъ володу Москвы, сеся перебрала вóдъ неѣ нелемъ политичное значенье, ай и литературный руський языкъ. Перебравши руськый языкъ, змѣшала го зъ своимъ, тай изъ церковно-славянскимъ, и изъ сихъ трьохъ наладила собѣ книжный, або российский языкъ. А ведля обезпеченя российского языка вóдъ конкуренциѣ руського, российскѣ царѣ вóдъ Петра Великого все гóрше и горше притѣсняли руський языкъ; а въ 1876-óмъ роцѣ выданый царский розказъ заказуе I. принести руськѣ книги изъ заграницѣ у Россию, 2. печатати руськѣ книгы, драматичнѣ працѣ и ноты у Россиѣ.
Туй можеме щи то зазначити, ожъ тотожнóсть во руськихъ и россійскихъ словахъ найме во писаню, а не во выговорѣ мае мѣсто.

Ласлов Чопей. Русько-мадярський словарь. Будапешт, 1883. С. XX-XXI. Цит. за: Н. Д. Бабич. Історія української літературної мови. Практичний курс. — Львів, 1993. — С.256-257.