Діаріуш або тиск слова

September 17, 2018

Порівняння реформ

 
Між проваленою російською реформою 1960-х років та теперішньою українською можна зауважити багато зближень. І навряд чи зовсім уже випадкових, адже відбуваються вони по схожій схемі, мають подібний матеріал унормування. Найбільша відмінність — потужний мотив архаїзації та, відповідно, незрівнянно нижчий рівень обговорень сучасної української пропозиції, що переносить дискусії про унормування на рівень XIX ст.

Виклад перебігу й арґументів російської реформи початку 1960-х братиму з цікавої оглядової статті Арутюнова Е. В. Реформа русской орфографии и пунктуации 1960-х годов: неизвестные страницы истории // Сибирский филологический журнал. 2016. № 3 (текст). Далі подаватиму розлогі переклади цитат з цієї праці.

Отже, ідея реформувати російську орфографію виходила з владних структур. Проект готували кілька років, опублікували 1964 року. — Український проект правопису виходить од імені Міністерства освіти і науки України, його готувала призначена Кабінетом міністрів комісія три роки при інформаційному мовчанні.

Читати запис про мовні реформи далі…

August 25, 2018

Загальновідоме про варіантність у нормі

 
У формулюваннях правил нині діючого Українського правопису іменник варіант трапляється тричі (і всі три рази тільки в одному § 13 про чергування з — із — зі (зо), наслідок точкового неакуратного втручання 60-х). Це не дивно, адже стандартні унормування завжди дуже обережно ставляться до рекомендованих ними зразкових способів передачі нейтральної мови, що визначають її обов’язкову правильність, оброблену досконалість, культурність, офіційність зрештою.

Про варіантність, норму і недолугий проект далі…

November 20, 2013

А ти хто і ким ти є?

Filed under: Граматика, Культура мови — maksymus @ 07:38

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 

Кожен інтеліґент інколи має ставити
перед собою три питання: хто він такий?
з якого району? і чого такий борзий?

До тонкощів гарного стилю належить розрізнення предикативних називного та орудного відмінків: вона є начальник та вона є начальником; він є майстер та він є майстром. Від відмінка присудка виникають цікаві відтінки значень, що їх помітили і розібрали ще метри мовознавства: Потебня, Міклошич, Буслаєв. Існує тонка семантична диференціація. В загальних порадах з культури мови називний предикативний в іменному присудку означає ознаку сталу, що не зв’язана з певним моментом (вона є жінка), а орудний предикативний означає тимчасову, випадкову ознаку підмета (вона була учителем).

Якщо дивитися історично, то орудний предикативний (ким є? льотчиком, водієм) розвинувся з називного (хто є? людина, чоловік, жінка). На протязі століть форма орудного відмінка витискала називний предикативний з усіх позицій. Вже в XIX ст. дослідники помітили, що українська в цьому відношенні досі стояла осторонь польської та російської мов, що пішли далі в розвитку цього явища. Там орудний відмінок витісняв називний активніше, і стильове розрізнення ознак тимчасових, що стосуються певного моменту, і сталих було оформлене в граматичних порадах. А в українській ще зберігалися архаїчніші варіанти, тому в називному відмінку ще могли бути виражені як сталі, так і змінні ознаки, а в орудному переважно змінні.

Проте іншомовні впливи і власне поширення орудного предикативного способу на називний мали наслідком згладжування відмінностей. Навіть більше, нині вже цілком типовою стала практика передавати і змінні, і постійні ознаки тільки орудним відмінком у ролі присудка. Проте для гарного стилю граматичне розрізнення орудного і називного ще важливе.
 

September 9, 2012

Етимологія українських граматичних категорій

Filed under: Історія мови, Граматика, Словник — maksymus @ 23:34

Автор harnack. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Переглянув, приміром, за “іменник” та “займенник” в ЕтСл – нічого не знайшлося. Ото диво!
Хоча, бачу, є “дієслово” (Гарно вказано – коли – 1863- і де – Відень, в “Практичній Граматиці Німецької мови” – вжито, хоча й невідомо ким), “дієприкметник” (“прикментника” – нема з деталями), “дієприслівник” (зате “прислівник” – добре деталізований), мабуть і решта… але з меншою конкретизацією.

August 23, 2012

прийменник у-в

Filed under: Граматика, Правопис, Фонетика — maksymus @ 20:16

Автор o_rest. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

В статті "Засоби евфонії в сучасній українській мові" ("Доля моєї мови", ІФ, 2004) М. Лесюк пише: " треба пам’ятати, що в українській мові є прийменник у, а прийменник в – це його варіант." Звідки пішло це твердження, де і коли обгрунтовано?

August 10, 2007

Різниця між виразами

Filed under: Граматика, Синоніми — maksymus @ 02:46

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Яка різниця між виразами “на українській мові”, “українською мовою” та “по-українськи”? В яких контекстах доречніше вживати кожен з них?

July 27, 2007

Словники до граматики Олексія Павловського

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Українські словники першої половини XIX ст. можна прелічити на пальцях. Здебільшого це були короткі словнички, що додавалися до літературних творів та етнографічних праць, такі як «Словарь Малороссійскихъ словъ» (від 972 до 1125 слів) у кількох виданях «Енеїди» Котляревського (1798-1809), або словничок на 218 слів при «Опыте собранія старинныхъ малороссійскихъ пѣсней» М. Цертелєва (1819). Читати запис далі…

September 19, 2006

Давноминулий час

Filed under: Історія мови, Граматика, Правопис — maksymus @ 23:10

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

У першій друкованій українській граматиці живої народної мови Олексія Павловського («Грамматика Малороссійскаго нарѣчія», Санкт-Петербурґ, 1818) серед інших був описаний давноминулий час:

Давнопрошедшее.
един. число
я.
ты.
винъ.

ворýшувавъ.
ворýшувала.
ворýшувало.


мы.
вы.   }
воны.
множ. число

ворýшували

Цікаво, Павловський сам був вигадав цю форму, як його критикували, чи вона побутувала насправді? У сучасній мові давноминулий час (як своєрідний український плюсквамперфект) зберігається лише у конструкціях минулого часу + був: ходив був, були писали.