Діаріуш або тиск слова

September 18, 2019

Формула грамотності

Filed under: Власні назви, Мережа, Мова, Правопис — maksymus @ 18:08

 
Одна з основних медійних подій останнього тижня потрапила в проблемний пункт правописної реформи. За дуже неточними оцінками Ґуґла різнобій у написанні прізвища автора так званої формули умиротворення аґресора («формула Штайнмайєра») виглядає так:
 

•   Штайнмайєра — перша сторінка 7860 / остання сторінка 344
•   Штайнмаєра — перша сторінка 13400 / остання сторінка 323
(пошук обмежено одним тижнем, запит з виключенням другого варіанта)

 
Якщо обережно, дуже обережно вірити цифрам на перших сторінках пошуку, то новітні зміни поки майже не вплинули на вибір написання. Третина залишається вірною інтеліґентному варіанту з інтервокальним -й- (Штайнмайєр), як залишалася останні роки. Наприклад, за інтернет-корпусом mova.institute словоформи з астерисками .*майєр.* (4,974) та .*маєр.* (7,451) дають досить близьке співвідношення.

На жаль, не існує якогось великого українського інтернет-видання, що послідовно додержувалося б нормального традиційного написання. Гірше того, одне видання може на одній сторінці писати так, а на другій інак, залежно від джерела копіювання новини. Це добре засвідчує загальну байдужість до української як мови, яка могла б виконувати функції національної, але досі з цим не може впоратися. Адже усталеність запозичених прізвищ це ознака існування прошарку україномовної еліти, що одержує інформацію з україномовних джерел.
 

Advertisements

July 24, 2019

Памво – Памви – Памва

Filed under: Власні назви, Мова — maksymus @ 09:49

 
Чернече ім’я знаменитого староукраїнського лексикографа Павла Беринди (бл. 1565 — 1632)Памво́ (з грецьк. Παμβώ, лат. Pambo) — викликає певні труднощі при відмінюванні.

Проблема в тому, за якою відміною відмінювати, за першою ([Па́мва]: р. в. Памви, д. в. Памві, з. в. Памву, о. в. Памвою, м. в. Памві, к. в. Памво), чи за очікуваною другою (Памво́: р. в. Памва, д. в. Памву, з. в. Памва, о. в. Памвом, м. в. Памву, к. в. Памве)? Особливо потреба вибору проявляється в родовому відмінку. «Лексикон» Памви Беринди чи «Лексикон» Памва Беринди. Або ж не відмінювати взагалі, за сучасним прикладом іншомовних назв.

Хитання відмінювання сходить до староукраїнських часів. Календарне ім’я Памво (Памбо) могли відмінювати і так, і так. Скажімо, на титульній сторінці «Лексикона» зазначено: «тщанїεмъ… Памвы Бεрынды», наче за першою відміною. Але сам же Беринда в той же час друкує листки «от отеченика скитскаго», де була стаття «О преподобном Памвѣ Нитрийскомъ», де приклади різні: авву Памва (р. в., друга відміна), у Памва (р. в., друга відміна), але къ отцу Памву (д. в., друга відміна).

У фототипічному виданні вирішили не міняти традицію відмінювання за першою відміною (Памво-Памви), хоча пояснили додатково, що відтворювати за таким відмінюванням форму називного відмінка Памва неправильно, і що таке відмінювання мало б відбивати якусь говіркову форму (як у закарпатських говорах Петро-Петры, Илько-Илькы, або виникнути під впливом польської Fredro-Fredry).

Проте це рішення зберігати відмінювання за першою відміною (р. в. Памви) не знімає питання і називного відмінка (Памва чи Памво?), і його наголосу (Пáмва чи Памвá?). Відмінювання ж за другою (Памвó як Павло, р. в. Памва) такого ходу не потребує. І якщо вже стало сучасним українським стандартом передавати ім’я Беринди як Памво, а не Памва, як досі переважає в російських публікаціях, то немає причин залишати відмінки з іншої відміни. Тож варто відмінювати (кого?) Памвá Беринди, а не Пáмви чи Памви́.
 
 
Див. також: Беринда тлумачить вираз слуга народний.

Картинка до запису далі…

January 24, 2019

Зрадництво перекладача

 
Українці завжди знайдуть привід смертельно розділитися в мовному питанні. Цього разу в питанні правильної назви нововизнаної церкви. Задіяні церковники та ЗМІ якось легко почали тиражувати варіант Православна Церква України, чомусь посилаючись на томос, де в українському тексті назва взагалі звучить як Святійша Церква України. Дивно, що нікому не спало на ум перевірити, як перекладають інші назви з тією ж грецькою конструкцією. Починаючи з албанської, кінчаючи російською. Аж от нарешті цими днями мас-медіа почали крутити приховано зроблений аудіозапис, де патріарх Філарет (Денисенко) обурюється очевидно неправильною назвою й наполягає на звичайному українському варіанті Українська православна церква. Варіанті, за який він так довго боровся.
 

«…як я вже говорив, назву нам нав’язали не нашу. Оцю — Православна церква України. Хто пов’язаний зі ЗМІ, треба викорінити назву Православна церква України. Це є не наша назва. Ми є Українська православна церква. Як інші: Болгарська православна церква, Російська, Сербська і тому подібні. А Православна церква в Україні — це означає, що вона не є панівною церквою, а однією з церков в Україні. А ми не «в Україні», а ми є «Українська». Ми — панівна церква України» (…) «Отець Михаїл (Омелян), ви там пишете в інтернет. Нехай там хтось називає, але щоб у наших джерелах не було ПЦУ. УПЦ, а не ПЦУ». (Патріарх Філарет на закритій зустрічі церковнослужителів, «112 канал», 24 січня 2019 р.)

 
Забавно, що таким чином невдале перекладацьке рішення при швидкій підготовці українського тексту томосу стало приводом для глибокодумних висновків і, зрозуміло, водночас підготувало ґрунт для наступного мовного розділення. Традиційний грецький варіант для автокефальної церкви «Ορθόδοξη Εκκλησία της Ουκρανίας» це, зрозуміло, і є просто «Українська православна церква». При цьому треба зауважити, що українська і України, в Україні мають дуже важливу смислову відмінність в українській мові. Для прикладу, український народ і народ України, народ в Україні це дуже великі різниці; те саме повною мірою стосується назви релігійної організації. Акуратніше треба перекладати, щоб не корумпувати важливий політичний символізм на рівному місці.

Церковні діячі, котрі живуть у світі символів, зазвичай тонко відчувають їхню вагу, а тут старий патріарх щось запізно схаменувся, коли назви «ПЦУ» та «СЦУ» вже розтиражовано, ба навіть висміяно, на кшталт «ПУПЄЦ». Причому обурення Філарета цілком справедливе; хоча й запізно, але він тут повністю правий. А почалося все з товмача.
 
 
Додаток 31 січня. Схоже, попи схаменулися і таки зареєстрували коректну назву «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».
 

December 16, 2018

Єпіфаній з варіантами

Filed under: Власні назви, Мова — maksymus @ 06:10

 
Колись Бернард Шоу дотепно зауважив, що англійці з американцями це два народи, розділені спільною мовою. У нас навіть більше — українці це такий один народ, розділений однією мовою. В українському випадку закон очікування найгіршого працює якнайкраще й якнайочевидніше. Якщо для чогось існує найменша можливість вигадати мовне відхилення, воно буде вигадано, й негайно набуде прихильників та противників, розділених непримиренно на групи тільки цим.

Ім’я новообраного предстоятеля нововизнаної автокефальної української церкви вже має три варіанти: нормативний літературний Єпіфаній (з гр. відомий, знатний), перезапозичений на західний манір Епіфаній та штучно архаїзований варіант Єпифаній. Немає сенсу розбирати, хто, де і з якої причини зробив помилку чи не погодився з усталеним ужитком, варіанти вже існують і розділятимуть україномовних. У Вікіпедії такий різнобій кумедно подано навіть в одному реченні: «Епіфаній (…) пострижений у чернецтво з іменем Єпіфаній на честь святителя Єпифанія Кіпрського». Хоча в нашій історії найвідомішим є ім’я не святого Єпіфанія з далекого Кіпру, а Єпіфанія Славинецького, українського церковника й філософа XVII ст.

Не маю жодного сумніву, що вживана останнім часом по відношенню до Сергія Думенка виробнича назва Епіфаній буде критикована опонентами як типове мовне латинництво. Бо варіант Епіфаній міг би з’явитися в українській тільки тоді, коли початково грецьку назву переймали через західноєвропейські мови (пор.: епігон, епіграма, епідерміс; навіть епіфанії Дж. Джойса), а варіант Єпифаній міг з’явитися б і внаслідок українських фонетичних змін (пор.: єпископ, єпитимія, єпитрахиль), якби ж тільки ім’я неперервно побутувало в українській і не зазнавало інших змін (скажімо, як Матвій, Степан). Проте так не сталося, і заміна -і- на -и- нині засвідчує виключно спробу штучно підробити, сфальсифікувати фонетичну історію церковного імені, наче воно було завжди, або ж переробити за вигаданою логікою, на противагу західному Епіфанію. Цей позамовний підхід з наївним бажанням щось навмання «виправити» завжди дивує, бо засвідчує зневажливе ставлення до мови як до неповної чи примітивної системи. Тим часом літературний варіант Єпіфаній (Єпіфан) з різних причин, серед яких можна виділити важку вимову для народного вжитку, вплив церковного іменування та вплив російської мови, залишився і з йотацією, і з Ф-, і з фонемою -і- (пор.: Філарет, Леонід).

Якщо різнобій уже існує об’єктивно й нікуди не зникне вже ніколи, можна хіба що спробувати оцінити поширеність варіантів. Кількаразову перевагу очікувано має літературна норма Єпіфаній, підтримана величезним корпусом наукових та енциклопедичних видань останнього сторіччя, а два конкуруючі з протилежними ідеологічними обґрунтуваннями варіанти Епіфаній та Єпифаній поширені приблизно однаково як відхилення. Проте тепер, з появою керівника нової церковної структури, зміни в розподілі кількості неодмінно стануться. Звісно, залежно від згадування діяльності нової дійової особи на українському політичному полі.

Картинка до запису…

November 16, 2018

Гайдеґґер по дорозі до української мови

Filed under: Власні назви, Мова, Фонетика — maksymus @ 08:56
«Утім набути досвіду мови —
це щось інше, аніж набути знань про мову.»
Мартін Гайдеґґер

 
Яскрава поява постаті німецького філософа не пройшла непоміченою на наших теренах. Уже в 1931 році львівський літературно-науковий журнал католицької орієнтації «Дзвони» розповідає читачам: «В друкованих творах найвизначнішого сучасного німецького фільософа Мартіна Гайдеґґера… Сучасна фільософія (згаданий вище Гайдеґґер) з надзвичайною силою підносить питання про передумови та сенс дійсного існування людини…» Дм. Чижевський, автор цієї замітки, слухав лекції Гайдеґґера, в його архіві збереглися конспекти за 1921-24 роки. До Німеччини прикута пильна увага і радянської критики: «Властителями дум становятся такие философские черносотенцы, как Гайдеггер, Шпанн, Шпенглер, Крик, Пржибара и др.» («Литературный критик», 1934, Т. 6); «Литературный успех Гайдеггера свидетельствует о том, что философия его уловила настроение буржуазной немецкой молодежи.» («Вестник Коммунистической академии», 1933); «…со стороны «феноменологов» — Мартин Гейдеггер и Теодор Литт…» («Под знаменем марксизма», 1931, № 7-8); «Так французский журналист определил основной мотив модной в настоящее время немецкой философии Мартина Гейдеггера, ученика Гуссерля и католической церкви». («Фронт науки и техники», 1932); «Гейдеггер — идеолог буржуазии в период загнивания капитализма, идеолог фашистской мысли (…)» («Иностранная книга», 1934).

Читати запис про український шлях од Гайдеґґера і знову до Гайдеґґера далі…

October 24, 2018

Двадцять чотири Хеллоуїна

 
Гадаєте, видлубаний гарбуз та відьми це страшно? То просто ніколи не бачили, як у нас назвивають це свято дитячих лякалок. Натрапив у мережі на позаминулорічний запис Андруховича про Хеллоуїн у популярному нині стилі виправлення спотвореної мови й вимоги «фонетичного розриву» з Москвою ціною «незначних зусиль». Коли словник намагаються правити таким зовнішньомовним чином, роздаючи сердиті поради про неправильність чогось поширеного, там неодмінно ховатиметься щось цікаве, що воно породжується справжніми потребами мовців. От і варто роздивитися ближче.

Назва Halloween виявилася просто ідеальною для українських фонетично-правописних дискусій, навіть іще краща за мого улюбленого хоббіта. Тут зійшлися одразу три проблемні точки передачі іншомовних назв — передача [h], орфографічне подвоєння літери -l- та варіанти передачі звука [w]. Якщо додати питання пом’якшення -л-, що подекуди ще ставиться гостро (Чарльз-Чарлз), то залишається тільки щасливо вигукнути — «Бінґо!»

Як і треба було очікувати, на практиці проявилися всі три фонетичні проблеми, одразу надавши приклади для восьми можливих варіантів трьох сполучень. А ще поширеними серед україномовних виявилися також варіанти з відступом од обов’язкової правописної зміни -і- на -ї- після голосних, що дало ще чотири. Отже, вже дванадцять. Та й це ще не все, у слові особлива позиція [w] демонструє передачу англійського звука через буквосполучення ув, а на практиці це ще чотири варіанти. Шістнадцять українських друзів Хеллоуїна!

Читати запис про Хеллоуїн далі…

September 14, 2018

Інтроекція проекту

 
Неакуратне втручання проекту правопису в дуже делікатну ділянку передачі іншомовних власних і загальних назв з е, є після голосних, що проявилося в заміні проект на проєкт, а також в розширенні правила написання є після після е, і, й, ь на всі голосні (авжеж, і поезії з Аверроесом це стосується також!), відкриває цікаву давню проблему невідповідності стандартного написання вимові. (Веб-опитування про фонему Е.)

Якщо при передачі іменника проект у пропозиціях проекту фонетичний принцип був явно відкинутий на користь морфологічного, з прямим посиланням на історичне походження кореня й уподібненням до іменників з тим же коренем, то для давно усталених в літературній мові назв, — усталених з написанням як з е (діез, інтроекція, Даніель, Габріель, Аріель), так і з є (абітурієнт, дієта, клієнт, спанієль, траєкторія, Марієтта), — приведення до уніфікованого написання з є означає загалом принципове недотримання ані фонетичного, ані морфологічного правописного принципу. Можна тут припускати незграбну спробу закриття зіяння загальним правилом, незважаючи на фонемний склад запозичених слів, але це для спостереження за результатами втручання зовсім неважливо.

Проблемне місце при формулюванні нормального правила, що спиралося б не на довільну уніфікацію чи уподібнення, а на наукові підстави, виникає через недослідженість того, як насправді функціонують у сучасній українській мові ці назви. Суто з власного спостереження можу розбити проблемні іменники на три групи:
 

1. Практично завжди вимовляються без [j]: діез, дуель, дует, інтроекція, поезія, проект, проекція, ріелтор, силует, спанієль, статуетка, траєкторія, фаетон, флаер; Аріель, Габріель, Гебріел, Даніель, Деміен, Деніел, Марієтта, Міхаель, Рафаель, Сієтл, Трієст, Умбріель.
2. Може вимовлятися як з [j], так і без: абітурієнт, аудієнція, буєр, гаер, дієта, пієліт, пієлонефрит, піємія, пієтет, пієтизм, реєстр, реквієм, сапієнс, сієста, фраєр.
3. Практично завжди вимовляється з [j]: геєна, гігієна, клієнт, феєрія; Дієго.

 
У разі, якщо спостереження вірне, то за фонетичним принципом потрібно було б перенормувати спаніель, траекторія, Маріетта, Сіетл, Тріест через е. (Тут цікаво відмітити, що на диску «Словники України» в модулі «Словозміна» спанієль, а в транскрипції йотації немає.) Але залишається питання перехідної групи. Колись її привели до сучасного вигляду у відповідність до російського орфографічного рішення (як тепер намагаються на російський кшталт «виправити» іменник проект). Проте наскільки це збереження йотації виправдано сьогодні, коли зіяння вже не потребує закриття? Чи не варто, навіть зберігаючи на письмі літеру є, зафіксувати відповідні варіанти з [е] та [jе] в орфоепічній нормі?
 
Картинка з іменем Ґабріель…

September 12, 2018

Нехай безобразно, зате єдинообразно

 
Це була одна з улюблених фраз у війську, коли йшлося про вибір форми одягу. Жарко і хочеться зняти кітель, значить, знімають усі. Холодно, треба одягнути зимовий бушлат, — одягають усі. Безобразно, зате єдинообразно.

Одним з пунктів правописної дискусії, що нерозв’язаною перейшла нам у спадок з попередньої реформи, це написання запозичень з англійським w у власних назвах. Третя редакція 1990-го року вийшла з радикальним хитанням у бік в: «Англійське w у власних назвах передається через в: Вебстер, Вільсон, Вільямс, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але Уолл-стріт (…) Ворт, (…) Голсуорсі (…)». Та на той час уже були освячені тривалим ужитком дві протилежні традиції — передавати такі назви або через в, або через у, і таке радикальне формулювання багатьох україномовних не могло задовольнити. Тому після запеклої суперечки в четвертій редакції 1993-го року правило суттєво пом’якшили: «Англійське w у власних назвах передається звичайно через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег та ін., але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей та ін. (…) Ворт (…) ». Додаток звичайно загалом улюблений при посиланнях на традицію, яка не потребує правописного втручання.

Ідея уніфікації назв не залишає реформаторів…

January 26, 2015

Хоббіт

Filed under: Власні назви, Мова, Різне, Фонетика — maksymus @ 16:40

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Мовна практика інколи приносить приємні сюрпризи. В Україні щойно завершився прокат кіноепопеї «Хоббіт», знятої за творами Дж. Р. Р. Толкіна. Кожному, хто тримав у руках хоч якийсь український переклад казок про Середзем’я, така назва української версії фільму скаже багато. Прокатники вирішили виправити вживану з видання до видання художню адаптацію назви «Гобіт» на нормальну, якою вона і мала б бути з першого перекладу. Намагалися обрати «найкращий і наймилозвучніший варіант», як пояснили вони.


Рекламний білборд завершальної частини кінотрилогії «Хоббіт». Київ, станція метро «КПІ», січень 2015 р.

Вибір комерційної назви «Хоббіт» для прокату просто і легко посунув у бік працю літературних кабінетів, де викувані штучні схеми завжди важливіші за мовну стихію. Не уявляю, скільки за останні три десятиліття втратили в грошовому розрахунку українські книговидавці через вибір справді жахливого варіанта «Гобіт» на обкладинці, але кінопрокатники не наважилися відмовлятися від своїх прибутків просто через чиїсь пуристичні витребеньки. Тепер неважливо, скільки було перекладів і видань з «гобітами», всього за три кінопрем’єри варіант хоббіт у мережі переважає в десятки разів, назву на стендах і в рекламі побачило значно більше українців, ніж усі попередні наклади перекладів разом узяті.

При передачі англійської назви Hobbit ми стикаємося з двома проблемами. Це передача звука [h] і вибір між подвоєнням і неподвоєнням. Кожен з цих пунктів давно став ареною зіткнення прихильників різних способів адаптації іншомовних запозичень.

Хитання Г-Х та подвоєння в іншомовних назвах

October 10, 2013

Жіночі прізвища

Filed under: Власні назви, Ґендер — maksymus @ 06:34

Автор beilendekunst. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Поруч з Симоном Петлюрою на Монпарнасі поховані його дружина й дочка, про що свідчать дещо незвичні для сучасного читача написи з надгробку:

Ольга Петлюрова (1885-1959)
Леся Петлюрівна (1911-1942)

Що стало з українськими жіночими прізвищами? Ким, коли і нащо вони були скасовані? Або навпаки, чому не були впорядковані?

Older Posts »

Powered by WordPress.com.