Діаріуш або тиск слова

September 14, 2018

Інтроекція проекту

 
Неакуратне втручання проекту правопису в дуже делікатну ділянку передачі іншомовних власних і загальних назв з е, є після голосних, що проявилося в заміні проект на проєкт, а також в розширенні правила написання є після після е, і, й, ь на всі голосні (авжеж, і поезії з Аверроесом це стосується також!), відкриває цікаву давню проблему невідповідності стандартного написання вимові.

Якщо при передачі іменника проект у пропозиціях проекту фонетичний принцип був явно відкинутий на користь морфологічного, з прямим посиланням на історичне походження кореня й уподібненням до іменників з тим же коренем, то для давно усталених в літературній мові назв, — усталених з написанням як з е (діез, інтроекція, Даніель, Габріель, Аріель), так і з є (абітурієнт, дієта, клієнт, спанієль, траєкторія, Марієтта), — приведення до уніфікованого написання з є означає загалом принципове недотримання ані фонетичного, ані морфологічного правописного принципу. Можна тут припускати незграбну спробу закриття зіяння загальним правилом, незважаючи на фонемний склад запозичених слів, але це для спостереження за результатами втручання зовсім неважливо.

Проблемне місце при формулюванні нормального правила, що спиралося б не на довільну уніфікацію чи уподібнення, а на наукові підстави, виникає через недослідженість того, як насправді функціонують у сучасній українській мові ці назви. Суто з власного спостереження можу розбити проблемні іменники на три групи:
 

1. Практично завжди вимовляються без [j]: діез, дуель, дует, інтроекція, поезія, проект, проекція, ріелтор, силует, спанієль, статуетка, траєкторія, фаетон, флаер; Аріель, Габріель, Гебріел, Даніель, Деміен, Деніел, Марієтта, Міхаель, Рафаель, Сієтл, Трієст, Умбріель.
2. Може вимовлятися як з [j], так і без: абітурієнт, аудієнція, буєр, гаер, дієта, пієліт, пієлонефрит, піємія, пієтет, пієтизм, реєстр, реквієм, сапієнс, сієста, фраєр.
3. Практично завжди вимовляється з [j]: геєна, гігієна, клієнт, феєрія; Дієго.

 
У разі, якщо спостереження вірне, то за фонетичним принципом потрібно було б перенормувати спаніель, траекторія, Маріетта, Сіетл, Тріест через е. (Тут цікаво відмітити, що на диску «Словники України» в модулі «Словозміна» спанієль, а в транскрипції йотації немає.) Але залишається питання перехідної групи. Колись її привели до сучасного вигляду у відповідність до російського орфографічного рішення (як тепер намагаються на російський кшталт «виправити» іменник проект). Проте наскільки це збереження йотації виправдано сьогодні, коли зіяння вже не потребує закриття? Чи не варто, навіть зберігаючи на письмі літеру є, зафіксувати відповідні варіанти з [е] та [jе] в орфоепічній нормі?
 
Картинка з іменем Ґабріель…

September 12, 2018

Нехай безобразно, зате єдинообразно

 
Це була одна з улюблених фраз у війську, коли йшлося про вибір форми одягу. Жарко і хочеться зняти кітель, значить, знімають усі. Холодно, треба одягнути зимовий бушлат, — одягають усі. Безобразно, зате єдинообразно.

Одним з пунктів правописної дискусії, що нерозв’язаною перейшла нам у спадок з попередньої реформи, це написання запозичень з англійським w у власних назвах. Третя редакція 1990-го року вийшла з радикальним хитанням у бік в: «Англійське w у власних назвах передається через в: Вебстер, Вільсон, Вільямс, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але Уолл-стріт (…) Ворт, (…) Голсуорсі (…)». Та на той час уже були освячені тривалим ужитком дві протилежні традиції — передавати такі назви або через в, або через у, і таке радикальне формулювання багатьох україномовних не могло задовольнити. Тому після запеклої суперечки в четвертій редакції 1993-го року правило суттєво пом’якшили: «Англійське w у власних назвах передається звичайно через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег та ін., але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей та ін. (…) Ворт (…) ». Додаток звичайно загалом улюблений при посиланнях на традицію, яка не потребує правописного втручання.

Ідея уніфікації назв не залишає реформаторів…

January 26, 2015

Хоббіт

Filed under: Власні назви, Мова, Різне, Фонетика — maksymus @ 16:40

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Мовна практика інколи приносить приємні сюрпризи. В Україні щойно завершився прокат кіноепопеї «Хоббіт», знятої за творами Дж. Р. Р. Толкіна. Кожному, хто тримав у руках хоч якийсь український переклад казок про Середзем’я, така назва української версії фільму скаже багато. Прокатники вирішили виправити вживану з видання до видання художню адаптацію назви «Гобіт» на нормальну, якою вона і мала б бути з першого перекладу. Намагалися обрати «найкращий і наймилозвучніший варіант», як пояснили вони.


Рекламний білборд завершальної частини кінотрилогії «Хоббіт». Київ, станція метро «КПІ», січень 2015 р.

Вибір комерційної назви «Хоббіт» для прокату просто і легко посунув у бік працю літературних кабінетів, де викувані штучні схеми завжди важливіші за мовну стихію. Не уявляю, скільки за останні три десятиліття втратили в грошовому розрахунку українські книговидавці через вибір справді жахливого варіанта «Гобіт» на обкладинці, але кінопрокатники не наважилися відмовлятися від своїх прибутків просто через чиїсь пуристичні витребеньки. Тепер неважливо, скільки було перекладів і видань з «гобітами», всього за три кінопрем’єри варіант хоббіт у мережі переважає в десятки разів, назву на стендах і в рекламі побачило значно більше українців, ніж усі попередні наклади перекладів разом узяті.

При передачі англійської назви Hobbit ми стикаємося з двома проблемами. Це передача звука [h] і вибір між подвоєнням і неподвоєнням. Кожен з цих пунктів давно став ареною зіткнення прихильників різних способів адаптації іншомовних запозичень.

Хитання Г-Х та подвоєння в іншомовних назвах

October 10, 2013

Жіночі прізвища

Filed under: Власні назви, Ґендер — maksymus @ 06:34

Автор beilendekunst. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Поруч з Симоном Петлюрою на Монпарнасі поховані його дружина й дочка, про що свідчать дещо незвичні для сучасного читача написи з надгробку:

Ольга Петлюрова (1885-1959)
Леся Петлюрівна (1911-1942)

Що стало з українськими жіночими прізвищами? Ким, коли і нащо вони були скасовані? Або навпаки, чому не були впорядковані?

September 22, 2012

Література про українські імена та прізвища

Filed under: Власні назви — maksymus @ 11:29

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Список літератури Читати запис далі…

January 20, 2012

Запозичені та іншомовні назви. Частина 2. Російські імена

Filed under: Власні назви, Правопис — maksymus @ 10:42

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Проблема передачі російських власних назв ніколи до сьогодні не набувала гостроти і не привертала якоїсь особливої уваги через кілька чинників, що супроводжували формування системи онімів в українській мові, а особливо в новій літературній мові останніх двох століть.

(Чинники усталення адаптації імен.) Перший чинник — спільне походження і приблизно однакові обставини формування українських і російських імен. Уже до XIV ст. на всьому східнослов’янському просторі християнські імена практично витіснили всі інші. В наступні кілька століть понад 90% імен були іменами візантійського походження в місцевому оформленні. Потрапляючи на східнослов’янський ґрунт через церковнослов’янську мову, християнські імена зазнавали перетворень, адаптувалися до місцевих реалій своєю фонетичною структурою та морфологічною будовою: Іван, Олекса, Клим, Арсен, Валера, Харко… Напевно, не знайти хрестильного імені, котре не мало до десятка (!) народних зменшувальних відповідників, залежних від реґіону. До початку XIX ст., коли в середовищі підросійської і підавстрійської інтеліґенції відродилася зацікавленість власною національною історією, були практично забуті слов’янські імена (Ростислав, Всеволод, Борис, Любов), не використовувалися і давно запозичені імена скандинавського походження (Олег, Ігор, Гліб) та ін. Читати запис далі…

December 24, 2011

Запозичені та іншомовні назви. Частина 1. Біблійні імена

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
Переклади Біблії на народні мови відігравали значну роль у становленні нових літературних мов. Спрощено кажучи, поява перекладів релігійних текстів надавала новій літературній мові статусність, а допущення перекладу для богослужіння в місцевій церкві створювало додатковий потужний засіб поширення грамотності цією мовою серед населення. Переклади пропонували літературні зразки, а також перше долучення до європейського культурного горизонту.

Але в українському випадку все пішло інакше — біблійний текст стояв осторонь основного процесу творення нової літературної мови, переклади християнської писемності і досі залишаються полем для експериментів, часто дуже радикальних, залежних од належності перекладача до тієї чи тієї церкви чи секти.

На особливий шлях українська мова звернула ще наприкінці XVI — початку XVII ст. Тоді вимоги релігійної боротьби змусили провідних діячів піднести значення чистоти церковнослов’янської мови Святого Письма і твердо її держатися, супроти так званого заниженого стилю світських текстів. Це призвело зрештою до того, що перше видання перекладів біблійних текстів вийшло друком, як і в росіян, пізніше, ніж вийшли перші переклади українською мовою «Капіталу» й «Маніфесту Комуністичної партії» Карла Маркса. Так, повний український переклад Куліша, закінчений Пулюєм, вийшов у Відні 1904 року, а заборонений Валуєвським циркуляром переклад Нового Завіту П. Морачевського надруковано тільки 1906-го. Другий повний, популярний тепер переклад Івана Огієнка був створений вже за межами Радянської України й був опублікований 1962-го. У той же час за кордоном був виконаний і переклад І. Хоменка для греко-католиків. Читати запис далі…

July 2, 2008

Імена як етнічні назвиська

Filed under: Власні назви, Різне — maksymus @ 19:11

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Дуже часто, щоб описати міжнародні дії якоїсь країни чи її уряду та уникнути повторення повної назви, вживають метонімію (Київ заявив, Алма-Ата відхилила). Відповідні тропи для більшої деталізації, скажімо, щоб розрізнити уряд певної країни від парламенту, утворюються і за відомими назвами місцезнаходження установ (Білий дім, Даунінґ-стріт, Уайтхол, Кремль, Грушевського, Банкова тощо). Такі найменування майже необмежені, скільки столиць та урядових вулиць, стільки буде назв.

А от за поширеними іменами серед народів та націй загальні назви отримали тільки виняткові. Не маються на увазі взагалі будь-які етнічні прізвиська (янки, боші, пшеки, хачі та под.), а саме імена:

німців — Фріц, Ганс
росіян — Іван
англійців — Томмі, [Джон Буль]
американців — [Дядя Сем]
євреїв — Абрам

рідко
грузинів — Гогі
іспанців — Педро
норвежців та датчан — Оле

Які ще можете згадати поширені (та не дуже) назви? Спадає на ум, що українців називали частіше за прізвищами особливо небезпечних лідерів (бандерівці, мазепинці, петлюрівці).

February 27, 2008

Михаїл, Пьотр, Лєв та інші Андрєї

Filed under: Власні назви, Правопис — maksymus @ 09:24

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
А кияни достойно відплатили Михайлові Булгакову за кота та кита, за перукарню та цирюльню. На пам’ятнику ім’я написано з тим особливим орфографічним знущанням, яке важко зрозуміти, якщо не знати підоснову суперечок навколо відтворення сучасних східнослов’янських імен.

Слід зазначити, що традиційно в українській мові імена російського та білоруського походження адаптувалися, а не транскрибувалися. Так, Пётр ставав Петром, а не Пьотром, Алексей — Олексієм. Причини такого особливого ставлення можна шукати в кириличній графіці, у тому, що поруч народних завжди існували імена церковні, в протиріччі між етимологічним написанням та фонематичним, а також у тому, що імена східнослов’янського походження не сприймаються як зовсім вже чужі. Михайло Ломоносов класичний тому приклад.

Сьогодні ж зіштовхнулися дві течії. Українське псевдопатріотичне мовне відштовхування, що прагне очужити все, що так чи так зв’язане з колишньою метрополією, аж до власних імен. Та російський псевдопатріотизм, глухий до української мови у прагненні наполягти на ісконно російському звучанні. (Пригадується, навіть були судові позови від Єлєн та Анн, які не хотіли ставати українками Оленами та Ганнами.) Виходить досить кумедно, коли ці течії зіштовхуються. І для українських вух та очей фонетичний запис потішний, і росіяни задоволені, не відчуваючи підступу.

Так і існують разом вшанування та неприязнь (а могли б і Міхаїлом обізвати):

February 24, 2008

Франческо – Франь

Filed under: Власні назви — maksymus @ 07:32

Автор irengloria. Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

У “Вступі до історії” Н.Яковенко (с.91) згадуються погляди далматинського гуманіста Франя Петрича (або ж Франческо Патричі). Цікаво, яким чином Франческо Патричі став Франьом Петричем (можливо, була тенденція перекладати західноєвропейські прізвища)? Крім того, в російських джерелах його називають Франческо Патрици – чому таке різночитання?

Older Posts »