Діаріуш або тиск слова

April 29, 2019

Епістократія

…всі політичні діячі брешуть, адже брехня лежить
у серці політики, особливо якщо вона демократична (А. Мотиль)

 
Ліберальна демократія нині стала цілковитим стандартом сучасного суспільства. Та хоча у світі після падіння комунізму нараховують понад 60 % країн, що формально мають конституційну демократію, нині тільки менше половини можуть бути названі повністю вільними. На практиці постають прикрими перешкодами різноманітні обмеження свобод, порушення прав людини, ба навіть виникають складні імітаційні авторитарні режими під виглядом демократії.

За минулорічною доповіддю «Фрідом хаус», «демократія зіткнулася зі своєю найсерйознішою кризою за десятиліття (…) На протязі дванадцятирічного ґлобального спаду, що почався в 2006 році, в 113 країнах спостерігається падіння, і тільки 62 демонструють поліпшення». Цінності, що втілює демократія, відступають у ґлобальному масштабі. Демократія втрачає позиції в США, антидемократичний вплив на сусідів поширюють Російська Федерація та Китай. Електоральні успіхи правих і лівих популістів у Європі засвідчують, що нові покоління виборців уже не можуть оцінювати переваги демократичної системи через противагу альтернативам так, як ще зовсім нещодавно могли ті, хто пережили фашистські та комуністичні диктатури.

Потрібно знаходити переваги в самій системі, але це зробити складно навіть на теоретичному рівні. Не існує єдиної ідеальної форми демократії, ба навіть означень її нараховуть близько двох сотень. Сучасна представницька демократія, президентська та парламентська, унітарна та федеративна, має численні вирішення проблеми участі та представництва, зіткнення інтересів та підпорядкування більшості, доступ населення до влади та контроль над нею, між партійним та територіальним поділом. Від кожного локального вирішення, від кожної реалізації залежатиме стабільність конкретної демократичної системи та її якість.

«Ніхто не стверджуватиме, що демократія найдосконаліша чи найрозумніша форма правління. Насправді ж давно було сказано, що демократія — найгірша, якщо не рахувати всі інші, випробувані людством…»

Коли лібералізм суперечить демократії, варто обирати лібералізм. Читати запис далі…

Advertisements

April 21, 2019

Цей день 101 рік тому. Вибори

Filed under: Історія, Вибори, Політологія — maksymus @ 20:59

 
Зближення дивні. Сто років тому українці теж брали участь у виборах і довиборах, на яких звичайно перемагали популістичні й анархічні сили. Їх перебіг, дійові особи і результати вже давно неважливі, але нерозв’язані досі теми політики все ті ж. Уважний спостерігач і чи не щоденний коментатор подій тодішньої Української революції, Сергій Єфремов залишив чудові газетні замітки, що нині дозволяють нам наче глянути на самих себе з часової відстані.
 

Боротьба з большевиками, хронічний міністерський кризис, пустування того або іншого з державних немовлят, дебати в Малій Раді, стосунки з німцями і т. ин. — держать нашу увагу переважно, коли не виключно, на самій високій політиці. Ми всі вибралися на коня цієї політики і сяк-так на йому їдемо — не завжди навіть додивляючись до дороги — і нам ніколи оглядатись навкруги. І так захопили активнішу частину громадянства справи високої політики, що поза нею ми нічого не розбираємо і хіба аж тоді тільки, коли враз втиснеться до нас силоміць яка-небудь життєва справа, як-от, наприклад, засів ланів навесні, ми трохи ніби приходимо до пам’яті од тих вічних змаганнів на високі політичні теми. (…)
 
(…) Поки ми будували державу, вигадували невдатні герби та вивіски заходжувались перемальовувати — земля утікала з-під ніг, і народ вийшов з-під нашого впливу. І знов опинилися ми в становищі, коли «в столицах шум, гремят витии», а десять верстов поза столицею не чутно вже й голосу їхнього, і весь резонанс губиться тут же на місці, вглиб життя не досягаючи. (…)
 
Все лихо нашої молодої державності в тому, що ми в твердій школі колишнього російського самодержавія засвоїли найгірші його сторони. Свою державу ми будуємо не знизу вгору, а навпаки — тільки вгорі, йдучи шляхом бюрократичним та централістичним. (…) Отрута централізму, проти якого ввесь час боролось українство, все-таки глибоко пройняла все наше життя. (…) Треба самий метод державного будування одмінити, тобто перенести центр ваги з форм центрального правительства на місця, на органи місцевого самоврядування. Треба будувати державу знизу вгору, і до того ж просто державу, не висовуючи на перший план її національних завданнів, не вливаючи державність у виключно українські форми, використовуючи всі живі сили без огляду на їхню національну приналежність. Робота величезна, робітників же взагалі мало, і кожен добрий робітник повинен знаходити собі оцінку як такий, а не тільки з погляду того, чи вміє він на місці «ї» з двома крапками поставити. Цього не вміють — треба в цьому признатись — і центральні органи, хоча мову та правопис зробили мірилом на всі речі і збувають часто добрих техніків тільки через те, що під згадану міру не підходять.
 
Добре організоване місцеве самоврядування, яке зуміє використати всі живі і до роботи здатні сили — єдине, що може українську державність справді на міцний поставити ґрунт. Од цього, напевне, потерпить дещо хвацька джигітировка на коні високої політики, форми центральних установ утратять трохи свого фольгового сяйва, зате і державність, і оті самі форми набудуть сили і непохитності. І тоді ми справді збудуємо державу, і вона самим ходом речей зробиться державою українською.
 
Сергій Єфремов. Новітній централізм. Нова рада. — 1918. — 19, 20 (6, 7) квітня. Цит за: Сергій Єфремов. Публіцистика революційної доби (1917-1920 рр.). — К., 2014. — Т. 1. — С. 576-581.

 
Помилки повторюються з вражаючою невідворотністю. І невивчені, вони змушують знову і знову перескладати провалені іспити, спалюючи через незасвоєння суворої науки безцінний час людських життів.
 

April 11, 2019

Він нам нічого не винен

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 16:46

 
І це головна проблема нинішніх виборів. Основний претендент на посаду Президента України, котрий набрав вражаючу третину голосів виборців, нікому з них нічим не зобов’язаний, бо нікому нічого насправді не обіцяв.

На цьому тижні незалежні коментатори політичних подій намагаються розібратися з виниклим конфліктним протистоянням, знайти причини несподіваного розколу суспільства, побачити глибші лінії розлому. Один з авторів «Вашинґтон пост» добалакався навіть до того, що в Україні співіснують дві нації. Авжеж, плідна теза Маркса про існування двох націй у будь-якому буржуазному суспільстві, переломлена через посткомуністичний досвід, досі знаходить повторювачів.

У виниклому протистоянні немає абсолютно нічого дивного, нічого особливого. Все йде наче за підручником про вибори в президентських республіках. Саме те, що кожні вибори найвищої посади самою логікою президентських повноважень ведуть до того, що переможець одержує все, або майже все, і створюють розкол на «дві нації». Зрозуміло, пересічні виборці неабияк переймаються. Доведеться ще перетерпіти два тижні зойків та плачів про неправильний народ. Навіть дивно, що я сам, переживши і перестраждавши за часи незалежності кілька подібних шокуючих поразок своєї партії, теж не можу втриматися від внутрішнього неспокою.

А неспокій цей породжується тим, що вибори в дивній ситуації мовчання однієї сторони, в теперішньому електоральному розкладі принциповим чином відрізняються від усіх попередніх. На відміну від усіх інших, такий формат виборів не розв’яже питання леґітимності влади. Питання ж леґітимності це і є те головне питання, заради чого завжди старанно дотримуються реґулярності проведення виборів. Дивним чином, надуспішна популістична політична технологія загадкового кандидата з обіцянкою «все — всім» знищує леґітимність президентської посади. Адже не відбувається укладання того «соціального контракту», що виробляється саме на обіцянках кандидатів виборцям, на їх обговоренні зацікавленою публікою. Контракт не укладається в шоу з аналізами чи стадіонами, що на них просто згаяно цілий тиждень, це мають бути тверді висловлювання, таким чином, політичні акти кандидатів. Причому леґітимності в такому форматі не набуде будь-хто з переможців.

Що ж, задоволених не буде. І це відкриває прямий шлях до вибуху чергового Майдану в найближчі чотири-п’ять років.
 

April 4, 2019

Відсотки першого туру значать

 
Підрахунок бюлетенів на вільних виборах завжди дає найкращий зріз суспільства. Його потаємні запити, бажання, очікування. Загалом перший тур пройшов без порушень, і всі розподіли як на долоні. Хоча ще дораховують відсотки на окремих дільницях, загальна картина вже відома:
 

Зеленський 30,24 %; Порошенко 15,95 %; Тимошенко 13,40 %; Бойко 11,67 %; Гриценко 6,91 %; Смешко 6,04%; Ляшко 5,48 %; Вілкул 4,15 %; Кошулинський 1,62 %.

 
Найбільше мене, з одного боку, неприємно здивувала кількість прихильних до простих методів «сильної руки», — за армійського та кадебістського полковників разом 13 %, — з другого, цифра потішила, могло бути значно гірше. Так само здивувала й потішила водночас сукупна кількість (бл. 16 %) одверто промосковських відщипків януковичів; могло бути значно більше, хоча за чотири роки війни це ще дивує. Популізм Тимошенко та її колишнього однопартійця Ляшка (19 %), що давно взаємопоборюються, уже серйозніша цифра суспільних негараздів, хоча теж ще кілька років тому була значно більшою. Чисті націоналістичні погляди дивним чином втратили виборців, давши менше двох відсотків Кошулинському.

Електоральні карти та діаграми далі…

April 2, 2019

Виборці подякували вас

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 18:15

 
Найвірогідніше, Зеленський перемагає і в другому турі. Навряд чи Порошенкові вдасться подолати настільки помітне відставання, змінити рейтинґи й антирейтинґи, якщо тільки не станеться якогось дива. Але виявляється, диво цілком можна створити, вирвати його в несприятливих обставин. На початку кампанії проходити в другий тур чинний Президент не повинен був. Соціологи відпрацювали на «відмінно», надаючи суспільству тиждень за тижнем його правдивий зріз. І непотрапляння в другий тур було майже забезпечене суспільною думкою. Та весь час можна було бачити, як президентська команда створювала й використовувала всі можливі шанси, аж до останнього дня, коли було зроблено неймовірне.

Справді ж, уявіть, що в списку немає Зеленського, кандидатури, що позиціонується як позасистемна віртуальність. Або є альтернативний Вакарчук. Або ж немає низки технічних кандидатів, котрі забезпечили дрібне, але достатнє відщипування відсотків у Тимошенко. Це тільки вершечок однієї списочної технології. А якби не «томос-тур», не шалений в останні тижні темп кампанії з потискання рук всім і кожному по всіх можливих райцентрах? Якби не потужна воєнна пропаґанда, що її включили на поборювання опонентів? І за цих обставин Порошенко виграв друге місце тільки дивом. Зате виграв! Бар’єр подолано.

Треба зазначити, що соціологія змогла так відпрацювати не через власні достоїнства, але завдяки забезпечуваному кілька років саме чинною владою демократичному плюралізмові. Єдиний виняток — респонденти помітно боялися визнати, що підтримують Бойка, одверто промосковського кандидата. Це дещо занижало його відсотки в опитуваннях. Але тут, скоріше за все, побоювання підживлював загальний антипутінський настрій у країні. Тим не менш, цей настрій не зупинив таку масштабну підтримку Зеленського, людини пострадянської, неукоріненої, навіть чия нерідна українська звучить огидно; говорить так, кривляючись, наче йому українське слово пече горлянку. Проте, пригадуючи, як Порошенко при нагоді всіх дякує, можна зрозуміти, що для масового виборця дражливе мовне питання не має особливого значення.

Ця кампанія унаочнила існування відокремлення власне російського владного і російського пострадянського в негидливій уяві українського виборця. Але це неперебірливе відокремлення добре змогла експлуатувати і команда Порошенка, ведучи свою інформаційну війну, в тому числі, радикальними російськими текстами професійних запрошених пропаґандистів Муджабаєва чи Бабченка, котрі дивним чином взялися виступати від імені українців та захисників українських інтересів. Останнім часом добалакалися навіть до розстрілів за неправильну думку, — національний спорт росіян, — що відлякує українців особливо.

Проте війна з намальованими іншованими опонентами ніколи не дасть справжньої перемоги. Дурні наліпки «по приколу», «клоун», «непрофесіонал» помітно не досягають мети для голосуючих проти істеблішменту. І стають у другому турі просто шкідливими. Вони здатні до печії в шлунку згуртувати осердя своїх прихильників навколо прапора, але тільки не пробити сформовані світогляди тих, хто інвестували в слугу якогось невідомого господина свої найпотаємніші мрії про «все хороше» проти «всього поганого». Змінити риторику на ходу, звісно, важкувато, та повторювати непрацюючі ходи в сподіванні, що ті дадуть новий результат, було б безумством. Утім, з огляду на гнучкість порошенківців, можна думати, що слова до виборців Зеленського «Я вас почув!» не залишаться порожніми, і ми ще побачимо несподівані політтехнологічні ходи, що в стислі терміни зрівняють шанси, знову нас дивуючи.
 

February 15, 2019

Пастка фальсифікацій

Filed under: Вибори, Політологія — maksymus @ 07:25

 
Якби мав більшу аудиторію і якісь вбудовані інструменти для голосування, то перед цими виборами зацікавився б тільки одним питанням приблизно такого змісту: «Чи хотіли б ви перемоги свого кандидата за допомогою фальсифікацій і підкупу, якщо в іншому випадку точно проходив би інший претендент?»

Сам відповів би, що в жодному разі, бо до цього спонукає мене тверде переконання, що важливі не прізвища, не обличчя, а принципи демократичної виборчої системи. Адже особа, котра переможе після фальсифікацій, і переможці без них — дуже відрізнятимуться своїми можливостями. Бо ці можливості надають не персональні якості, а леґітимність посади. Леґітимність можна пробувати замінити насильством, підкупом, державною пропаґандою, всіма тими зворушливими засобами авторитарних режимів. Проте такі речі, що руйнують країни, проїдаючи вже зараз їхнє майбутнє, себе не виправдовують у тривалій перспективі.

Напевно, я поспішив би з такою відповіддю, вона була б не зовсім щира. Хай які тверді погляди, вони завжди вступатимуть у протиріччя з особистим ставленням. Адже неприємні обличчя мають значення. Я це з усією гостротою відчув, передивляючись кадри деяких з’їздів. Скажімо, обличчя представників теперішнього уряду мене зовсім не задовольняють. І це незадоволення настільки сильне, що переноситься і на ставлення до президентських кандидатур. Якби можна було розділити… Але неможливо з різних причин, і от мені самому доведеться вирішити, що робити.

Отут, на межі особистого відчуття і принципів ховається найбільша пастка. Голос виборців щось означатиме тільки в прозорій системі, інакше виборці втрачають все через погодження з порушеннями. У підроблених виборах голос не має значення, хай як подобається чи не подобається результат саме цьому виборцеві. І принциповою цифрою на цих виборах, як і на всіх попередніх українських, залишається не відсоток переможців, а відсоток тих горожан, котрі готові миритися з виборчими порушеннями з боку навіть приємних представників.
 

February 6, 2019

Вакарчук вигулькнув

Filed under: Інформація, Вибори, Політологія — maksymus @ 11:00

 
Святослав Вакарчук, котрому вистачило здорового глузду не висуватися в Президенти, начудив у своєму програмному (?) зверненні (УП, 6 лютого 2019). Перший крок у політиці з провалу.

До кого звернення про «небезпечнй токсин» «невиконання обіцянок»? Уявіть собі всю комічність — до політиків! Тобто політики мають раптом прозріти і нащось обмежувати себе під час кампаній у невиконуваних обіцянках. Це наче помилка авторитарного мислення. Кумедно звучить заклик «Поставити край!» Якщо виборці загалом ставляться до невиконання обіцянок спокійно й не очікують од вибраних осіб виконання, то політикам немає жодного сенсу знижувати градус обіцянок. Звернення Вакарчука мало б бути до виборців. Не з того боку підходить.

«Нам потрібна нова політична культура. Нам потрібна чиста політика». — Гм, «нам» — політичній групі Вакарчука? Чи просто абстрактним нам?

«Ті, хто були при владі… до влади мають прийти молоді професіонали, люди майбутнього, для яких справедливість та державні інтереси – понад усе». — Змішано різні категорії. Де молодий професіонал може здобути професіоналізм, як не при владі? Та й загалом молодий політик це часто тільки зручна ширма для старих інтересів. А справедливість і державний інтерес лежать узагалі в протилежних місцях.

«…новий Виборчий кодекс». — О, дуже цікаво! Новий виборчий кодекс це ключовий спосіб зміни режиму імітаційної демократії. Напевно, далі має бути про те, як завдяки змінам виборчої системи можна збільшити леґітимність представництва й убезпечити відокремлення виборців від ухвалення рішень. Виборчий кодекс має створюватися в розрахунку на те, що всі виборці мають однакові права з погляду держави, незалежно від усього іншого. Авжеж, щось я розмріявся…

«Мажоритарка скасовується як така». — Р-раз, і мимо. Теза прямо засвідчує протилежний напрям. Саме мажоритарка, при всіх недоліках, забезпечує прямий зв’язок населення з обраною владою.

«…27 регіональних, межі яких переважно збігаються з межами областей». — Два, і знову мимо. Пропозиція веде до феодалізації, людина належатиме до держави не напряму, а через штучно створений феодальний реґіон. Зменшувати треба межі представництва, позбавляти області функцій губерній.

«Висувати кандидатів мають право тільки партії». — Знову не туди. Обмеження конституційного права особи обиратися і бути обраною.

«Підкуповувати виборців,… стане значно важче… бо мандати будуть розподілятися в округах, які в середньому в десять разів більші…» — Які прекраснодушні благоглупості. Збільшений округ означатиме відсікання не тільки непартійних кандидатів, а й усіх чесних невеликих партій, що не здатні концентрувати в десять разів більші кошти й живуть на внески. В наших умовах це повне відсікання всіх ідеологічних партій, прямий шлях до панування іменних олігархічних блоків.

«Кандидати більше не зможуть вигравати вибори як “незалежні”, а потім приєднуватись до фракції партії…» — Узалежнення представника від партій й унезалежнення від виборців. Чудова дурниця.

Добре, коли молоді політики зрештою розкривають рот і говорять. Те, що запропонував Вакарчук, це дивовижне безумство. Відокремлення виборця від представництва, нищення самостійності депутатів, відсікання партій, котрі не фінансуються великими капіталами. Це шлях, що йому стоячи аплодуватиме той старий токсичний політичний клас, проти якого був весь пафос звернення.
 

December 29, 2017

Перпендикулярне бачення

Filed under: Вибори, Київ, Політологія — maksymus @ 10:47

 
У колонці «Даєш двопалатну Київраду!» на «Українській правді» (29 грудня 2017) член правління партії «ДемАльянс» пропонує партійне «бачення особливостей місцевих виборів у Києві в новому законі про столицю».

Треба ж так невдало пропонувати, що кожен пункт не просто промах, а прямо суперечить тому, що я хотів би одержати як київський виборець.

Спершу звичний для українських партій, створюваних як політичні проекти згори, а не від низових осередків, виступ проти мажоритарки. Пропозиція подається як фальшиво-зважена — «У світовій практиці мажоритарний підхід […] має низку успішних прикладів», «Але в українських корумпованих реаліях…» Наче до висновку прийшли після роздумів, але це ж не так. Насправді, партія, як і багато інших, пропонує відштовхуватися не від демократичних принципів збільшення представництва, зміцнення зв’язку виборця з представниками, а від тимчасової ситуації партійної зручності й відсутніх механізмах правоохоронної системи, що запобігали б підкупу виборців. У тимчасовій перспективі партійна система з відкритими територіальними списками, можливо, краща за просто партійну, але в країні з загалом нерозвинутою системою партій відмова від мажоритарки це довготривалий спосіб відокремити виборців од влади.

Не допоможе і наступна популістська пропозиція «ДемАльянсу»: «Представники з цього списку беруть участь в публічних праймеріз — вони презентують власне бачення, свої ораторські та професійні якості». Згадані вище «українські корумповані реалії» означатимуть перенесення корупції з дільниць на збори «праймериз». Ну, не заради ж самого ораторського мистецтва збиратимуться пенсіонери, щоби слухати невідомих їм партійців, не зв’язаних з громадою і проблемами округів, а поставлених згори на дільницю партійним списком.

Наступна пропозиція полягає в поверненні райрад у розрахунку на двопалатну Київраду. Просто повернення райрад, як нижчої по відношенню до Київради ланки самоуправління, можна тільки вітати. Але у вигляді другої палати — це просто дивовижне безумство, що зводить пропозицію на пси.

Те, що партія «ДемАльянс» абсолютно не виходить у своїх пропозиціях з демократичних принципів, і ладна погоджуватися з обмеженим представництвом, свідчить і неймовірний запропонований ними «запобіжник, який передбачає, що доля делегатів кожного району в нижній палаті Київради залежить від долі виборців, що прийшли на дільниці, а не від долі усіх зареєстрованих виборців». Чудовий подарунок корупційній складовій. Після відмови київським горожанам у праві обирати своє представництво у власних територіальних громадах і вибудування складних рівнів представництва, це не дивно. Але все цілком у річищі зменшення зв’язків виборця з депутатами.

Отже, в сухому залишку. Новостворена партія пропонує виборчу систему, де депутати для дворівневої міської влади обираються не від громад, а від партій. А щоб запобігти зрозуміло очікуваній аномії, небажанню виборців приходити на дільниці, щоб леґітимізувати це неподобство, «ДемАльянс» пропонує розважати мешканців через «праймериз» та обмежити представництво за допомогою «запобіжника».

Ет, хотів би побачити таку партію, яка виходила б у своїй політиці не з технології здобуття й утримання влади, а з демократичних принципів, для чого ця влада здобувається й утримується. Де виборча система орієнтується на горожанина, а не на партію, де влада здійснюється на основі волевиявлення, а не маніпуляцій з його обмеження. Звісно, це надто складно для недорозвинутої патерналістської політичної системи.
 

October 20, 2017

Виборча система STV

Filed under: Інформація, Вибори, Політологія — maksymus @ 05:27

 
Квотно-преференційна виборча система єдиного перехідного голосу (Single Transferable Vote) у відеороліках:

Чотири відео про STV. Далі…

March 26, 2006

День парламентських виборів. Підбиття підсумків

Filed under: Вибори — maksymus @ 22:02

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.»
Конституція України.




ЕКЗИТ-ПОЛ
(«Демократичні ініціативи», уточнені результати)
:
Партія реґіонів — 31,0% ± 1,0%
Блок Юлії Тимошенко — 23,9% ± 0,8%
Блок «Наша Україна» — 15,5% ± 0,8%
Соціалістична партія України — 5,4% ± 0,5%
Комуністична партія України — 3,3% ± 0,4%

Блок Н.Вітренко «Народна опозиція» — 2,9%± 0,4%
Народний блок Литвина — 2,7 ± 0,4%
Партія «Віче» — 2,1% ± 0,34%
Блок Костенка-Плюща — 1,8%± 0,34%
ПОРА-ПРП — 1,5% ± 0,3%
Блок «Не Так» — 1,2% ± 0,3%

Хто рано встає, тому бог дає, а хто пізно ходить, сам собі шкодить. На моїй дільниці черги були вже з восьмої ранку. Довелось витратити хвилин сорок. Багато возні з бюлетенями, номери партій відрізняються у списках різних рівнів. Голосувати чотирма довжелезними різнокольоровими рулонами важкувато. Мабуть, увечері на дільницях розпочнеться справжнє пекло. Проте погода у Києві пречудова — зима вже пішла, а на весну очікуємо ось-ось, все навколо немов причаїлось вибухнути життям. Від процесу волевиявлення отримав навіть задоволення, з додатковим подарунком — потрапив до екзит-полу на виході.

Якимось незбагненним чином моя окремо взята рука з бюлетенем з голосування на минулих виборах Президента зажила власним життям і пішла гуляти мережею. Сьогодні це вже сайт Оглядач. А спершу ще давали посилання…

Older Posts »

Powered by WordPress.com.