Діаріуш або тиск слова

March 10, 2021

Не ґендеруйте мене

 
В одній проґресистській збірці робіт на типову для цього кола учених активістів тему про різноманітність та деколонізацію натрапив на цікаву статтю про структурні проблеми переходу між «інклюзивними мовами» при вивченні німецької. Стаття автора з Оклендського університету, ім’я котрої я навіть не стану пробувати записати кирилицею, починається дуже гостро й навіть захоплююче:
 

«„Будь ласка, не ґендеруйте мене!“ — Для мене не стало шоком повідомлення колеґи про те, що саме так заявив хтось зі студентів на курсах німецької мови в перший день першого семестру, щоб негайно залишити аудиторію і більше не повертатися. Викладачі іноземних мов дедалі частіше стикаються в своїй викладацькій практиці з проблемами, що виникають через структури, властиві мовам з розвинутою категорією роду. Багато які з мов приписують людям ґендер на основі жорсткого бінарного розділення (binary gender system), що відображає патріархатну, гетеросексуальну та ґендерну нормальність. Тому навчання мові часто стає однією з тих площин, де цим структурам влади надходить підкріплення.
 
У мовах з граматичною категорією роду правильне використання займенників, присвійних прикметників, закінчень прикметників або відмінювань залежить од статі (ґендеру) особи, до котрої звертаються. Більше того, ці граматичні поняття відображають чоловічо-жіночу бінарність, що виключає ґендерну нейтральність або змінність.»
 
Angineh Djavadghazaryans, 2020. “Please Don’t Gender Me!” Strategies for Inclusive Language Instruction in a Gender-Diverse Campus Community. In: Diversity and Decolonization in German Studies, ed. by R. Criser and E. Malakaj, 269-287.

 

 
Шкода, що за такою постановкою проблеми переходу від одних мов, де для досягнення ґендерної справедливості за основу політичними активістами була обрана стратегія нейтралізації, до мов, де такою стала стратегія специфікації, послідувало досить банальне приєдання автора до найгіршого штибу активізму. Коли проблема заздалегідь розглядається крізь призму ідеології, а рішення шукають через хитруваті способи підправити реальність, скажімо, ґендерувати не одразу на перших уроках, а знайомити з викуваними неологізмами, обходити гострі кути тощо: «…найменше, що виконують вищезазначені пропозиції, — це показати студентам, що ми визнаємо обмеження мов з категорією роду та їх вплив на наших небінарних учнів. Важливо сиґналізувати про наше щире прагнення докладати зусиль, щоб бути якомога інклюзивнішими, не зважаючи на нормативну структуру мови, котру викладаємо» (p. 285). У час вимушеного для викладачів вишів конформізму перед тиском вимоги висловлювати правильні слова під загрозою публічного осуду, коли сиґналізувати важливіше, ніж бути насправді, зупинка перед справжніми проблемами не має дивувати.

Тут ми стикаємося не стільки з проблемою переходу між мовами з різними граматичними структурами роду, скільки з зіткненням різних політичних рішень активістів у різних мовах навколо однієї ідеї інклюзивності, що і визначають реакцію студентів. Особливості мов виступають тільки необхідним фоном політичної діяльності, площиною докладання зусиль, але водночас, якщо рішення прямо протилежні при переході між мовами з різною структурою, це може означати тільки одне — довільність, цілковиту умовність інклюзивності, що її ставлять як наріжний камінь подальшого міркування.
 
 
* * *
 
У цьому зв’язку варто звернути увагу на те, що в належній оптиці це зовсім не умовність! Якщо основи інклюзивності універсальні, то рішення мають бути однакові. Якщо ж ні, якщо визначальними для реалізації ідеї інклюзивності стають партикулярні мовні структури, то будь-які ідеологічні рішення, що спонукають змінювати мову, взагалі не мають сенсу. Справді, мови з розвинутою категорією роду є неабияким викликом для сучасного прагнення рівності в різноманітності. Та коли ідеологія та політична дія передує знанню, виникають численні проблеми, що по факту скасовують саму вихідну ідею, учені активісти котрої змушені задовольнятися символічними арґументами, самою видимістю.

Але видимість це така особлива річ, що теж сходить до мовних категорій, викликаючи до життя ідею зміни мовних засобів. Бачити, видіти — це дієслова успіху. Не можна бачити досягнення рівності, коли по факту впроваджуване «сиґналізування» і створює нерівність! Скажімо, студент, котрий залишає аудиторію з обуреним вигуком «Не ґендеруйте мене!», не помиляється в оцінці мовного насильства до себе через розділення звертань за зовнішніми ознаками статі, й у своєму виборі між видаватися і бути обирає доступну негайно дію в обстоюванні ідеї небінарної мови.

А якщо не ставитися до проблеми переходу як до умовності, якщо сприймати ідеологію активізму серйозно, то неодмінно приходимо до висновку автора недавнього блоґу про неофемінативи Фемінітиви як підніжка гендерній рівності, що невдале, непродумане політичне рішення активістів зміни «насправді сприяє активації стереотипів та іншуванню, а не запобігає їм». Ця замітка, серед іншого, розвиває відомий у дискусіях навколо ґендерно-справедливої мови арґумент про те, що ідеологічна зміна мовних засобів позбавляє інших свободи слова (так, сама мова за висловлюванням Р. Барта, і є «справжній фашист»), водночас ставлячи читачів перед вибором — сиґналізувати чи бути.
 

2 Comments »

  1. Видимість… Хм, тільки зараз зрозумів, що це поняття перегукується на етимологічному рівні з російським “позором” (ганьбою).

    Comment by TheDarkMax2 — March 11, 2021 @ 14:52

    • Тут видимість потребує докладнішого розгляду. Ще в перших моїх записах про неофемінативи у цьому блозі, коли тільки звернув увагу на новітнє явище, питання оцієї вислизаючої «видимості», при всій видимій значущості гасла, що його не приховують активісти зміни, залишалося непроговореним. Бо саме з «видимістю» мовних відмінностей, що призводять до іншування зневажених груп, і борються в інших мовах. Чому ж у нас усе навпаки? Різні структури мови не є справжнім поясненням, це виправдання для вже вирішеного ідеологічно питання. Гадаю, справжньою причиною є не та «видимість» граматичного роду в реченні чи виражальні засоби родової диференціації, від лексичного до синтаксично-узгоджувального, але видимість політичної належності мовцясиґналізування про належність до певного політичного табору та под. Тоді видимість стає на своє місце.

      Comment by maksymus — March 11, 2021 @ 18:10


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Website Powered by WordPress.com.

<span>%d</span> bloggers like this: