Діаріуш або тиск слова

September 11, 2020

Автор Леся Українка

Filed under: Історія мови, Мова, Словотвір, Ґендер — maksymus @ 08:11

 
Хоча про нерівнозначність назв автор та авторка вже століття пишуть порадники з культури мови, зауважуючи потребу врахування стилістики й контексту, інколи стикаюся з «бронебійним» арґументом — є в словнику. Є, ще й без позначок — дивіться, от в СУМ-11 цитата Лесі Українки про Кобилянську, що ще треба? Ну, звісно, треба ще багато чого, щоб не потрапити в незручну ситуацію, коли вжита навіть без задньої думки назва авторка ображатиме професійного автора, жінку, про котру йде мова, або прозоро чи приховано звучатиме для неї та для оточуючих як зневага до її авторських здобутків. Адже зовсім по-різному прозвучить вживання автор і авторка в мові жінки про себе, жінки про жінку, чоловіка про жінку, при загальному описі групи жінок тощо. Кожного разу можна легко перетнути межу між нейтральністю і зверхністю. Ситуації невдалого вибору фемінативів нерідкі в наш час півграмотності чи гірше, навмисного ідеологічного втручання в культуру мови.

Та цей запис не про те. В обговореннях фемінних інновацій часто звучить мотив повернення до ідеалізованої дорадянської мови. І словникова цитата з листа Лесі Українки наче освячує нейтральність вжитку назви авторка. Хіба ж це так?


Треба перевірити, як сама Леся Українка вживала назви автор і авторка. Надзвичайно зручний і корисний корпус ГРАК допомагає в кілька кліків. У підкорпусі текстів Лесі Українки маємо перед собою таку картину: автор (144), авторський (19), авторка (3), авторство (1). Можна розглянути докладно, як саме вжито ці три приклади назви авторка та як і кого вона називала автором.

Перший приклад саме той, що потрапив до словників, з листа 1891 року, де йдеться про оцінку творів О. Кобилянської: «Видно, що авторка чимало читала творів чужої літератури…». Та в цьому ж листі Леся Українка вживає назву в ґенералізуючому значенні: «в діалогах мова чиста і гарна, але де говориться від автора, там часто пробивається вплив Німеччини». В конкретній згадці жінки про жінку бачимо авторка, коли йдеться про професійну функцію в загальному значенні, вжито автор.

Останні два приклади знаходяться в листі 1908 року, де йдеться про грошову допомогу для Н. Кибальчич. Тут вжиток у ситуації жінка про жінку дуже цікавий, назви автор і авторка кілька разів перемикаються між режимами загального і конкретного. Зауважу, контекст можна описати як загалом зверхній, Леся Українка виступає в свого роду покровительській ролі. І от як вона це робить: «Сама вона видати не може, та й автори звичайне прибутку з своїх виданнів не мають» (загальне значення, жінка автор серед авторів); «щоб зібрати гроші на видання з тим, щоб прибуток з нього йшов авторці» (конкретне, гроші саме жінці), «чи не видали б вони сі вірші, бо як до їх звернутись просто самій Козловській, або й мені від її імени, то вони вже дуже мало дадуть, догадавшися, що автор в злиднях» (знову загальне, про ставлення до таких авторів, як вона), «хіба знайти якого фіктивного видавця і передати йому зібрану на видання суму так, щоб авторка і не знала» (і на останок конкретне).

Залишається перевірити вживання Лесею Українкою назви автор по відношенню до інших жінок та по віднощенню до себе. На додачу до корпусу використовую тексти дванадцятитомника в мережі.

Про інших жінок: «я гадаю, що сього помимо автора ніхто не має права робить» (Лист до матері, 1884); «Як прочитаєте Венг[ерову], то напишіть, яке враження зробили на Вас в її описанні ті різні естети, прерафаеліти etc. Я в них не бачу ніякого признаку прогресу, як то бачить автор» (Лист до Кривинюка, 1897); «Дуже прошу папу дійти ладу з нарисами Кобилянської. Чи їх прийняли в «К[иевскую] ст[арину]»? Автор допитується, а я не знаю.» (Лист до Косачів, 1902).

Про себе: «Знаєте, така критика, як Ваша, то найліпша річ для починаючих авторів…» (Лист до Павлика, 1891); «…от і тепер моя одна повість (…) блукає по світі галицькому (…) Зовсім так, як сам автор!» (Лист до Драгоманова, 1892); «Для Вас було б інтересно знати про мою роботу краще, але се дуже довго і для самого автора скучно розписувать свої літ[ературні] плани» (1896); «…порадив мені написати передмову, поясняючу, що мої діячі говорять по-українськи тільки через те, що автор з України родом» (Лист до матері, 1898); «Через такі чисто механічні причини я забула, що я літератор, і, коли читала твій лист про мої вірші, то здавалось мені, що річ іде не про мене, а про якусь іншу людину, отже, значить, я тепер об’єктивна. (…) Щодо chef d’oeuvre, то його, певне, і зовсім ще нема у нашого автора (…) По-моєму, сей автор по-дурному робить (…) Наш автор повинен ще добре подумати над сим» (гра про себе в третій особі в Листі до Судовщикової-Косач, 1899); «Сподіваюсь, можна признати рацію моєму бажанню корегувати самій, бо таки автор завжди має гостріше око, хоч би навіть він був такий короткозорий, як я.» (Лист до Гнатюка, 1899); «Мої вірші (всі 3 збірники) прошу на той рахунок не ставити, а послати gratis або, коли так не можна, на кошт автора.» (Лист до Панькевич, 1903); «„Камінний господар“ мені здавався першою справжньою драмою з-під мого пера, (…) тим часом Кльоня каже, що ся драма „нижча свого автора“, хоча все-таки радив її друкувати» (Лист до матері, 1912); «Ну, та се ж вічна трагедія авторів!» (Лист до матері, 1912); «Невідомо, що тяжче, – чи підписувати ініціалами, чи підписувати своїм повним іменням річ, свідомо скалічену, як трапилося з „Руфіном і Прісціллою“. Там автор сам калічив (і з яким болем!), сам і підписатися мусив,…» «Я не посилала йому матеріалів і не обмінялась умовами, хіба ж може він уже видавати, коли ще навіть не вмовився ні про що з автором?» (Лист до матері, 1913).

Особливо цікавий приклад дає гостра суперечка в листуванні з О. Маковеєм 1893 року. Чоловік про жінку в критичній статті в конкретному значенні поблажливо-зверхньо: «брак здоровля у авторки», «хто не знає житя авторки». У відповідь жінка про себе, використовуючи ґенералізуючий режим, твердо відкидаючи поблажливість: «я стою при своїм у справі „виставляння особи автора на позорище“», «а чим же провірити, чи був у автора певний настрій, чи ні?» (Лист до Маковея, 1893).

Окремо від інших стоїть видання «На крилах пісень. Твори Лесі Українки. У Львові, 15(27), Львів 1893. Накладом авторки. З друкарні товариства імені Шевченка». На примірнику 1904 року видання присвяти «Вельмишановному д. Борисові Грінченку від авторки. Київ. 12.X 1904» та «Славному maestro нашому Миколі Віталієвичу Лисенко[ві] на знак глибокого поважан[ня] від авторки. Київ. 12.X 1904». Відома ще одна присвята на відбитку поеми «В катакомбах»: «Велми шанованому Борисові Дмитровичу Грінченкові від авторки. Київ 15.X 1906».

Короткий висновок. У доступних текстах по відношенню до себе Леся Українка віддавала перевагу назві автор, вживаючи частіше в загальному значенні, а інших жінок згадувала як автор, так і зрідка авторка, обираючи потрібний засіб у залежності від контексту навіть в одному листі.
 
 


Леся Українка за роботою

 

Додаток. На майбутнє залишу складне питання наголосу. Справа в тім, що в східнослов’янських мовах фемінізуючий суфікс -ка докладається переважно до назв, що мають наголос на останньому складі, пор. актор-акторка. При тому, що назва автор має наголос на а-, авторка повинна була мати наголос на -о-, як це зафіксовано, наприклад, у словнику Желехівського (1886, Т. 1, С. 2: «Автóрка»), або ж у словнику Є. Тимченка «Русско-малороссийский словарь» (1897, Т. 1., С. 2: «автóрка»). При цьому в Грінченка (1905) наголос уже перекинуто на а- з одним посиланням на Желехівського. Питання, як вимовляли назву в часи Лесі Українки в західноукраїнському та великоукраїнському вжитку, залишається відкритим.
 

18 Comments »

  1. Зверну ще увагу на вжиток Лесею Українкою назви літератор.

    Про інших жінок: «Але ж ти до безнадійності не літераторка!» (твір «Помилка» від імені чоловіка, 1905); «Але ж трудно мені погодитися з тим, щоб трактувати Вас інакше, ніж літераторку, хоч я сама тямлю ліпше, ніж хто, що бувають такі часи, що й в «присяжних» літераторів перо не слухає руки…» (до Н. Кибальчич, 1908); «всім літераторам, в тім числі і тобі, трапляється з різних причин підписуватись ініціалами і криптонімами» (до матері, 1912).

    Про себе: «Через такі чисто механічні причини я забула, що я літератор…» (1899); «поки я тут – я не літератор і навіть не людина, а хірургічно-ортопедичний манекен» (1899).

    Загалом: «Я знаю, яка тяжка й терниста путь українського літератора» (1894).

    Comment by maksymus — September 11, 2020 @ 10:05

  2. От якраз генералізацію сучасні активістки руйнують (свідомо?): “студенти і студентки”, “читачі й читачки” – усюди подвійні звернення, сегрегація у діяльності.

    Comment by TheDarkMax2 — September 11, 2020 @ 10:41

  3. Слід враховувати ще один чинник – наскільки вживаним було авторка в тогочасному контексті. Якщо авторка майже не вживалось, то вживання автор може свідчити не про свідомий вибір, а просто про звичку, до якої привчили з дитинства, тоді як поодинокі випадки вживання авторка, за умов, коли це слово майже не вживається, може бути виявом прихильності до розширення вжитку фемінативів.

    Comment by criticalthinkerua — September 11, 2020 @ 15:03

    • У західноукраїнському вжитку вживалося дуже активно. Навіть тут у записі згадав львівське видання з характерною приміткою та його критику в пресі. У тамтешньому дуже консервативному реґіоні жінку неможливо було не виокремити (і в прізвищах жінок та дочок, що на Великій Україні вже починали втрачати присвійні суфікси, і в назвах діяльності), особливо, коли ще поруч впливовий приклад західнослов’янських мов. (Звідти і очікуваний наголос на -о-.)

      А звичка це добре. При інших рівних умовах я віддам перевагу звичці перед штучним втручанням.

      Comment by maksymus — September 11, 2020 @ 15:11

      • > А звичка це добре.

        От і російськомовні теж сподіваються, що звичка розмовляти російською ще довго становитиме серйозну перешкоду українізації.

        А в цивілізованих суспільствах звички, які нам дістались від патріархату, долають, а не плекають.

        Comment by criticalthinkerua — September 11, 2020 @ 16:29

        • Знову зауважу, звичка виокремлювати жіночу назву, поміщати за зовнішніми ознаками статі на свої полички — суто патріархальна. І те, що в літературному стандарті пішли проти цього, пішли шляхом нейтралізації таких назв, переведення до умовного спільного роду не є випадковістю, а свідомою, тривалою роботою над подоланням пережитків, яким залишили просторіччя та нижчі стилі. А як ця робота над мовою починалася сотню років тому, можна бачити на прикладі вжитку Лесі Українки.

          Comment by maksymus — September 11, 2020 @ 16:42

          • Знову зауважу, що чоловічий рід – не спільний. От в цьому й вся проблема.

            Comment by criticalthinkerua — September 11, 2020 @ 23:28

            • І для багатьох назв, що первісно мали один рід, або продовжують мати один рід рід, але стали вживатися для обох статей, це жодної проблеми не становить (людина, особа, персона, з одного боку, суддя, голова, з другого, задирака, листоноша, з третього і т. д., аж до пан чи пані спеціаліст, як розвиток цього напряму).

              Справжня проблема в тому, що новітні утворення жіночого роду — вимушено похідні, а утворюючі суфікси додають, окрім жіночності, інші, незаплановані реформою значення. Саме намагання їх утворити додає очікуваних проблем, таких як бінарне розділення, що знищує саму ідею ґендерної рівності, з якою їх утворюють, адже ґендерів не два, і навіть не три, як родів. Виходить, для чоловіків залишається стандартна професія, для жінок окрема похідна від за замовчанням залишеної чоловікам професії ліґа, про що мова не дасть забути (жодний з суфіксів не має потрібної нейтральності), а інші ґендери стають заборонені. Замість того, щоб стирати в анкеті графу стать, у нас навпаки, її забивають у дві графи, щоб утворювати лише дві (нерівноцінні!) групи професійних назв.

              В принципі, це можна подолати, придумуючи ґендерґепи, або штучно змінюючи не тільки назви для жінок, а й для чоловіків (це той спосіб, яким ідуть, знищуючи залишки роду в англійській, дійшовши до займенників). Виходитиме, скажімо, «філософка» і «філософик», про філософа забуваємо. Але це вже такі експерименти…

              Comment by maksymus — September 12, 2020 @ 05:56

              • > Замість того, щоб стирати в анкеті графу стать

                Для того, щоб це справді зробити, з мови слід було б прибрати категорію роду. А вживання за замовчуванням назв чоловічого роду ближче не до усунення графи про стать, а до того, щоб залишити лише чоловічу стать. І це проявляється навіть на неусвідомленому рівні. Припускаю, що коли попросити респондентів уявити студента, який пише контрольну, то більшість уявить студента, а не студентку (мабуть, я сама у цьому прикладі поза контекстом подумала б про студента, а не студентку – прикметник який додатково підштовхнув би уявляти чоловіка, а не жінку). На цей ефект теж треба робити поправку.

                Comment by criticalthinkerua — September 12, 2020 @ 16:08

                • Це не обов’язково. Категорія граматичних родів, розуміння біологічних статей, поняття соціокультурних ґендерів — все це різні речі, для змішування яких немає підстав. Вживання за замовчанням в тих чи тих ситуаціях чоловічого (суддя) чи жіночого (людина) чи спільного (ябеда) не має внутрішньомовних перешкод. Питання ж рівного уявляння ніяк не розв’язується граматичним родом. Попросіть уявити людину, все одно уявлятимуть чоловіка, а не жінку. Ба більше, як цвях у припущення про досягнення ґендерної рівності мовними засобами, в такому уявлянні в останню чергу згадають осіб інших ґендерів, так само упосліджених.

                  Comment by maksymus — September 12, 2020 @ 18:47

              • Мені до вподоби безсуфіксні утворення. Філософ(о) та філософа. Серед переваг збіг більшості форм множини.

                Comment by drewndia — September 13, 2020 @ 14:04

  4. Цікавий і повчальний допис.
    Тут було висловлено ідеї щодо функціонування граматичної категорії роду. Думаю, що в українській мові (та й в інших теж) реально існує так званий загальний рід (відрізняється від спільного, як логічне “або” від логічного “і”). Визнання загального роду – це найпростіший шлях до розв’язання проблеми з фемінітивами.
    Детальніше про фемінітиви: https://site.ua/maxvakul/31005-pro-pidsumki-kruglogo-stolu-standartuvannya-ukrayinskoyi-movi-v-konteksti-gendernoyi-politiki-90920/.
    “Декілька зауваг щодо фемінітивів в українській мові” (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym).

    Comment by Maksym Vakulenko — September 13, 2020 @ 12:21

    • Маю великий сумнів, що ваша ідея з «загальним» родом продуктивна, поруч з іншими спробами описати маскулінізми як двофункційні номінанти (А. Смольська), слова спільної статі, двородові лексеми. Скажімо, дуже критично поставилася до цієї ідеї А. Архангельська, розглянувши вашу роботу в уже згадуваній у цьому блозі монографії (А. Архангельська. Femina cognita… С. 26 прим 6.).

      Comment by maksymus — September 13, 2020 @ 17:15

      • Дякую за посилання на монографію. Я про неї не знав, тому що Google Scholar не відображає посилання в монографіях.
        Подивившись цю монографію, зможу відповісти конкретніше.
        З тих цитат, що ви навели, можу зробити попередній висновок, що підхід А. Смольської менш загальний і менш продуктивний. По-перше, вона ігнорує наявність третьої статі. По-друге, не робить різниці між спільним і загальним родом. Можливо, через внутрішній “російський” голос (“общий”).
        Я ж виходжу із найзагальніших міркувань. У мові є логічне “і”, яке у випадку фемінативів відображається спільним родом. У мові є ще й логічне “або”, для якого потрібно ввести загальний рід.
        Можу припустити, що деякі мовознавці просто не наважуються на це, тому що вважають це надто революційним кроком.
        Треба їх уважно почитати.

        Comment by Maksym Vakulenko — September 16, 2020 @ 11:05

        • Згадуючи неувагу Смольської до «третьої» статі, ви абсолютно правильно підходите до основної проблеми. Мені здається, однобічні погляди це саме те, що заважає і заважатиме виробити об’єктивний підхід, ба більше, приваблюватиме до питання, що лежить на перетині мовознавства, політики, психології тих активістів, хто бажає миттєвих простих політичних рішень, як-от негайного впровадження неофемінативів штучно, через розпорядження міністерств, або видачі постанови, що відтепер зневажливе і образливе не повинно звучати зневажливо і образливо і т. д.

          Comment by maksymus — September 16, 2020 @ 16:44

          • Правильно. Однобічні погляди характерні для політиків, а не для науковців. А що переважить у нинішній Україні – невідомо.
            Судячи з настроїв на круглому столі, у цих активістів гальма відсутні як явище. І це непокоїть.
            А ви не могли б мені переслати pdf монографії Архангельської? У вільному доступі я не знайшов.

            Comment by Maksym Vakulenko — September 16, 2020 @ 17:20

            • На жаль, я маю тільки паперовий примірник.

              Comment by maksymus — September 16, 2020 @ 19:33

  5. Bohdan Stasiuk Тобто, підписуючи подарунки іншим як “авторка”, Леся говорила про себе поблажливо-зверхньо?

    maksymus Не просто іншим, а чоловікам. Це режим «жінка до чоловіка».

    Bohdan Stasiuk Мені здається, ви ускладнюєте. От ви пишете, що про себе Леся писала “автор”, а тут раптом ввімкнула “режим запопадливості”?

    maksymus Це не можна назвати запопадливістю, скоріше, певна формальність скромності автора, на кшталт тисячолітнього «азъ худый недостойный и многоргѣшный.. умъ молодъ, не дошелъ». Маю підстави відокремлювати і львівську публікацію, і ці підписи до київської збірки від корпусу листування.

    Bohdan Stasiuk А в ГРАК усі публікації Лесі?

    Maria Shvedova Ні, тільки проза, публіцистика, літературна критика, прозові переклади і листи з цього сайту: http://www.l-ukrainka.name (Зібрання творів у 12 тт.), поезії немає.

    maksymus Одразу було помітно, що поки не всі, тому брав на додачу дванадцятитомник у мережі. Потім перевіряв листи ще за новим виданням, щоб не було редакторських несподіванок.

    Comment by Comments_From_Facebook — September 29, 2020 @ 18:40


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: