Діаріуш або тиск слова

April 22, 2020

Зупинка Пінкера перед епістократією

 
Стівен Пінкер — відомий автор захоплюючої, невтомно ліберальної книги «Просвітництво сьогодні. Арґументи на користь розуму, науки та проґресу», де в жанрі «про все потроху» подано вражаючу панораму сучасного світу з погляду критичної, розумної, думаючої людини. Торкаючись питання демократії, розглядаючи її історичні успіхи, він не може обійти увагою проблеми, перед якими вона нині забуксувала.

Пінкер добре знайомий з ідеєю епістократії, демонструє обізнаність своїм розлогим розбором невігластва виборців та особливою увагою до того, як демократія працює (чи як не працює). У твіттері Пінкер свого часу позитивно відзначив вихід книги Бреннана «Проти демократії» коментарем (2016): «Чи повинні ми замінити демократію епістократією? Цього ніколи не станеться, але це та ідея, що справді змушує задуматися».
 

А от перед нами результат його роздумів, фрагмент книги про Просвітництво, коли заходить мова про політичне незнання, в якому буквально цитуються загальні вихідні положення, що висуваються епістократами, здається навіть, вони подані в тій же послідовності, що й у Бреннана:
 

«Політологи незмінно вражені поверховістю і непослідовністю політичних переконань людей, а також дуже слабким зв’язком їхніх уподобань з електоральним вибором і з поведінкою їхніх представників 21. Більшість виборців нічого не знають не тільки про варіанти поточного політичного вибору, а й про основні факти: не можуть назвати провідні гілки влади, з ким США воювали в Другій світовій війні або які країни використовували ядерну зброю. Їхні погляди коливаються в залежності від того, як буде сформульоване запитання: вони відповідають, що уряд витрачає забагато на «соціальні програми», але що витрат замало на «програми допомоги бідним», вважають, що треба «застосувати військову силу», але що не треба «розпочинати війну». Коли вони все ж формулюють власні уподобання, то зазвичай голосують за кандидата з протилежними поглядами. Але це навряд чи має значення, тому що, потрапивши на посаду, політики голосують відповідно до позиції партії, незалежно від поглядів свого електорату.
        Мало того, голосування не може слугувати навіть індикатором оцінки діяльності уряду. Виборці карають тих, хто займає посади, за нещодавні події, до яких ті мають сумнівне відношення, такі як коливання макроекономічних показників чи терористичні напади, або взагалі не мають стосунку, як посухи, повені, ба навіть напади акул. Багато хто з політологів робить висновок, що більшість людей слушно вважає, що вплив їхніх голосів на результати виборів астрономічно малий, а отже вони віддають перевагу роботі, сім’ї та дозвіллю перед здобуванням знань про політику та покращенням своїх голосів. Вони використовують право голосу як форму самовираження, голосуючи за кандидатів, хто видається схожим на них, хто виступає за таких, як вони.
        Отже, незважаючи на поширений погляд, що вибори є квінтесенцією демократії, вони являють собою тільки один з механізмів, за допомогою котрих уряд несе відповідальність перед тими, ким управляє, і при цьому не завжди конструктивний.
 
 
 21 Про демократичних дурнів: Ахен, Бартельс (2016), Каплан (2007), Сомін (2016).»
 
(Пінкер С. Просвітництво сьогодні… Розділ 14. Демократія. — Український переклад вийшов минулого року, але перекласти ці уривки вважав за потрібне заново.)

 
Проте автор тут так і не наважується, або просто не ставить за мету, зробити ще один крок, відкладаючи розгляд питання незнання виборців до наступного розділу, де йдеться про розум. Тут Пінкер зі зрозумілим задоволенням, що передається читачеві, описує перемоги раціональності, просвітницької раціональності на прикладі змін в сфері охорони здоров’я (книга написана до пандемії коронавірусу, яку ми ще переживаємо), правоохоронній системі, в добродійництві і т. д. Але незавершена думка про політичну сферу продовжує турбувати.
 

«Справді, ми спостерігаємо як в царині за цариною воїнство розуму перемагає догми та інстинкти. (…) В сфері за сферою світ стає все раціональнішим.
        Звісно, існує пекучий виняток — електоральна політика і проблеми, що зв’язані з нею. Правила гри тут наче вигадані в самому пеклі, щоб пробуджувати найнераціональніше в людині 103. Виборці повинні висловлюватися з питань, що не мають стосунку до них особисто, при цьому не зобов’язані нічого дізнаватися чи обґрунтовувати свою позицію. Практичні питання поточної політики, як торгівля чи енергетика, переплітаються з дражливими моральними питаннями, на кшталт евтаназії чи викладання теорії еволюції. Кожний вузол прив’язаний до коаліції зі своїм особливим географічним, расовим та етнічним електоратом. Мас-медіа висвітлюють вибори наче кінні перегони, ідеологічно нацьковуючи учасників один на одного за допомогою скандалів. Усі ці особливості уводять людей в бік од раціонального аналізу до палкого самовираження. Декотрі з них є породженням помилкового уявлення про те, що переваги демократії походять од виборів, тоді як вони залежать більше від наявності такого урядування, що стримане в своїй владі, відповідальне перед горожанами і чутливе до результатів своєї політики (див. Розділ 14). Внаслідок цього реформи, призначені зробити урядування більш «демократичним», такі як референдуми чи прямі праймеріз, натомість можуть зробити його більш залежним од ідентичності та нераціональнішім. Такі загадкові властивості демократії дебатуються ще з часів Платона 104. Вони не мають негайних розв’язків, а втім, визначити найгіршу з поточних проблем і постановити за ціль їх пом’якшення є непоганим стартом.
 
 
 103 Про демократію проти раціональності: Ахен, Бартельс («Демократія для реалістів», 2016), Бреннан («Проти демократії», 2016), Каплан («Міф про раціонального виборця», 2007), Мюллер (1999), Сомін (2016).
 104 Платон і демократія. Ґолдстейн (2013).»
 
(Пінкер С. Просвітництво сьогодні… Розділ 21. Розум.)

 
Для широкої панорами дуже непогане висвітлення проблеми. Питання прямо поставлено, відомі рішення й відповіді також було наведено. Зафіксовано реперною точкою, що переваги демократії походять не від виборів, ба навіть незважаючи на їхню неконструктивність. Зауважено опосередковуючі фактори. Але залишається якась недомовленість. Усе-таки дух Просвітництва вимагає йти до кінця, долаючи догми та інстинкти.
 
 

3 Comments »

  1. Див. також інтерв’ю С. Пінкера: «Політика ідентичності — ворог розуму та цінностей Просвітництва» (Вашінґтон екзамінер, 2018, 15 лютого).

    Comment by maksymus — April 24, 2020 @ 14:46

  2. То виходить у демократії політика по суті випадкова?

    Comment by drewndia — April 30, 2020 @ 12:07

    • Дослідження показують, що хоча вплив виборців (незнаючих, дезінформованих тощо) вагомий, опосередковуючі фактори мають визначальне значення. Серед таких, скажімо, згадана Пінкером політика партії (незнаючі голосують за ярлик, а не за політику). Зрештою, демократія весь час працює тільки тому, що вона не працює так, як було задумано і як вона обґрунтовується. І що найдивніше, спроби змусити її працювати так, як було задумано, призводять до того, що вона перестає працювати.

      Comment by maksymus — April 30, 2020 @ 12:23


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: