Діаріуш або тиск слова

October 25, 2019

Проблема колективних дій

Filed under: Політологія, Різне — maksymus @ 07:26

 
Цілий тиждень у Києві зранку й майже до другої половини дня стоїть густий туман. Збіглося кілька причин, серед яких незвично тепла погода кінця жовтня, унікальний антициклон, що ніколи не спостерігався в цю пору року, та сезонне настання часу палити опале листя на городах.

Остання причина суто людська. Сотні тисяч українців, не зважаючи на заборони й певний моральний осуд, починають у цей період проводити у себе на городах ритуал спалення листя. Ця причина є ідеальним прикладом проблеми колективних дій.

Проблема викидів — це та сама проблема безбілетника, проблема добровільних внесків в касу взаємодопомоги чи громадська активність, аж до забруднення голосування включно. Коли особистий внесок у колективне добро може робитися, або ні, залежно від співвідношення вигод та витрат. Хоча всі чудово знають, що палити листя погано, що спалення спричиняє викиди в атмосферу, але особисті вигоди перевищують витрати на організацію вивезення чи перетворення листя на компост у себе на землі. На боці обмеження спалювання мораль, потенційний штраф, мізерний виграш в чистому повітрі у себе на ділянці, тобто ті речі, граничний дохід од яких стрімко зменшується зі збільшенням групи, що виробляє і споживає суспільних дібр. На боці продовження спалювання залишається вигода економічна та практична матеріальна та моральна безкарність через те, що у великій групі знайти й покарати спалювача зв’язано з певними труднощами. При цьому, якщо якась людина з альтруїстичних міркувань перестає спалювати особисто, то через її загалом мінімальну участь у забруденні нічого не виграє, але продовжуватиме зазнавати витрат, спричинених загальним спалюванням.

Ситуація, здається, патова. Її практично неможливо розв’язати на горизонтальному рівні індивідуальних дій. Бо, скажімо, чим більше альтруїстів братимуть на себе витрати, тим краще далі почуватимуть себе еґоїсти, зазнаючи менше морального та матеріального тиску. За їхній проїзд «зайцем» уже сплачено. І буде сплачено, незважаючи ні на що. Виходить, раціональна поведінка окремої особи це не додавати нічого до спільного виробництва суспільного добра, а продовжувати користуватися ним, спалювати в своє задоволення, продовжувати їздити «зайцем», витрачати соціальний капітал добровільних об’єднань, забруднювати своїм необізнаним голосом виборчі урни.

Проте спільний інтерес залишається в тому, щоб дихати разом чистим повітрям. «Як ви смієте!» — кричить у порожнечу колективної безвідповідальності за забруднення дівчинка з трибуни ООН до світових політиків, котрі останні в цьому ланцюжку споживачів колективного добра. Це теж технологія стимулювання. Проблему колективних дій можна розв’язувати в два способи, збільшуючи витрати окремого забруднювача: морального засудження, коли спалювач, «заєць» чи виборець-невіглас нестиме більші моральні витрати від своїх дій, та матеріального покарання, коли співвідношення матеріальних витрат та вигод стає не на користь забрудненню. Ідеологією та копійкою.

Утім, проблему колективних дій можна розв’язати тільки колективно.
 

11 Comments »

  1. Я би ще сказав, що власне для Києва актуальна не стільки проблем спалення листя, скільки викиди від автомобілів. Але, як і у випадку з листям, якщо людина, яка захоче покращити становище, відмовиться від забруднення (пересяде на громадський транспорт або велосипед замість власного авто), то тим самим втратить у комфорті, зате додасть комфорту тим, хто цього не зробив. Якби всі, хто їздять на роботу на авто, одночасно пересіли на велосипеди, то це точно би мало ефект. Але реальність така, що цього ніколи не буде, а ті одиниці, які наважаться на цей крок, не внесуть суттєвий вплив у загальне становище, зате більш інтенсивно дихатимуть шкідливим повітрям, крутячи педалі між тісних рядів машин у заторі.

    Comment by victorpolyanko — October 25, 2019 @ 11:34

    • Це і є основна проблема колективних дій, шкода від яких з’являється чи стає помітною тільки тоді, коли багато хто бере участь у цій дії. Коли один водій чи один спалювач листя робить викиди, загальне забруднення взагалі непомітне, хоча весь бруд тільки від одного учасника. Але при збільшенні учасників дії виникає шкода, при якій внесок кожного некритичний, але уникати внеску стає невигідно. Колективно можна цю невигідність зрівняти додатковими стимулами, моральним схваленням суспільства (чи несхваленням забруднення, від чого викиди стають для кожного витратнішими), матеріальною винагородою тих, хто не забруднює, або покаранням тих, хто продовжує.

      Comment by maksymus — October 25, 2019 @ 11:47

      • Так, це було би чудово! Я читав, у деяких європейських країнах працівникам, які приїжджають на роботу велосипедом, щось за це доплачують. Натомість ті, хто їдуть в центр автомобілями, мають вносити плату.

        Comment by victorpolyanko — October 25, 2019 @ 11:56

  2. Але слід враховувати ще й те, що спалювання листя найменше причетне до туману. Інакше б туман спостерігався весь день, а не лише в першій половині. Взагалі, в ці дні не раз ловила себе на думці, що глобальне потепління мені подобається :)

    Comment by criticalthinkerua — October 25, 2019 @ 21:27

    • Значна частка спалювання присутня. Те, що переважно смоґ розвіювався в другій половині дня, зв’язано з підвищенням температури. Коли температура опускається нижче певного рівня, або підвищується вище, то явище зникає. На наступному тижні, коли опуститься нижче п’яти, його вже не буде.

      Потепління це ж просторіччя. Насправді будуть такі коливання погоди, що навряд чи сподобаються, коли випалюватиме незвичною спекою в одному місяці, і виморожуватиме в другому.

      Comment by maksymus — October 25, 2019 @ 22:15

  3. Особливість ринкової економіки. Коли всі намагаються створити кращі умови для себе, то в підсумку втрачають усі.

    Comment by drewndia — October 26, 2019 @ 19:12

    • І неринкової також. Дивно раціональну поведінку людини намагатися приписати тільки ринковій економіці.

      Comment by maksymus — October 26, 2019 @ 20:28

      • Усе таки не раціональну, а еґоїстичну. Точно як розказали творці «Матриці»: ніби віруси.

        Comment by drewndia — October 28, 2019 @ 22:03

        • І еґоїзм може бути раціональним, і альтрузм. І те, і те нераціональним також. Коли співвідношення позитивних стимулів на користь чогось переважує неґативні, тобто у співвідношенні вигод і витрат, то раціональним буде робити те, що переважає, і нераціональним навпаки.

          Для прикладу, людина, відмовляючись спалювати, витрачаючи кошти на вивезення листя чи переробку на місці, може одержувати більший моральний стимул, почуваючись перед своїм сумлінням неабияким захисником природи чи просто порядною людиною, що переважуватиме витрати. Або ж інша людина, не відчуваючи жодних сантиментів до небезпечних викидів, може настільки побоюватися штрафів, що не наважиться спалювати, але і в цьому випадку баланс стимулів визначає раціональність поведінки.

          Comment by maksymus — October 28, 2019 @ 22:46

  4. До речі, проблема зі спалювання листя – це як ще один приклад з теорії ігор:
    https://uk.wikipedia.org/wiki/Дилема_в%27язня

    Comment by victorpolyanko — November 11, 2019 @ 15:14

    • Це більше схоже на трагедію спільних ресурсів (tragedy of the commons). Як спільний ресурс виступає повітря. В одній з нещодавніх робіт було досліджено, що такі проблеми мають окремі вирішення для конкретних варіантів, але не існує єдиного загального вирішення.

      Comment by maksymus — November 11, 2019 @ 15:35


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: