Діаріуш або тиск слова

September 30, 2019

Діти та демократія

 
Симпатична дівчинка-асперґер стукає черевиком по трибуні ООН, обвинувачуючи світових політиків: «Ви вкрали моє дитинство і мої мрії своїми порожніми словами!» Який милий підлітковий бунт проти неправильного світу дорослих. За Ґретою Тунберґ як за гучним символом останньої екологічної акції мас-медіа значно менше висвітлюють звернення до комітету з прав дітей від двох десятків таких же дітей-активістів з багатьох країн, од Арґентини до Тунісу. А тут ховається дещо більше, ніж проблеми екології.

Нікого не залишив байдужим прозоро лівий популістичний заклик: «…ви можете говорити тільки про гроші та розповідати казки про нескінченне економічне зростання. Як ви смієте!» Аплодують інфантильні соціалісти, на базовому рівні котрих прошито переконання про те, що все можна поділити силою, і котрі в упор не бачать вражаюче економічне зростання світу за останні кілька десятиліть, що зробило ефективні країни не тільки багатшими, але й більш екологічно орієнтованими, а неефективні ще біднішими, і ще більше забруднюючими. Засуджуть праві ліберали, для котрих питання екології це очевидна функція економічного розвитку, адже тільки проґрес та економічний розвиток — ті самі мерзенні гроші — уможливлюють виконання екологічних проектів, тільки розвиток технології, на що повинні витрачатися шалені гроші, підтримує реалізацію екологічного мислення. Багаті країни можуть дозволити собі увагу до природоохорони, бідні — ніколи. І всяка екологічна критика без першочергової засуджуючої уваги до людожерських країн, на кшталт комуністичного Китаю, що й забруднюють найбільше через відомі особливості своїх неліберальних, неефективних, корумпованих політичних режимів, абсолютно порожня.

Про те, як Ґрета засудила сучасну демократію, далі…

Advertisements

September 28, 2019

Прокляття території

Filed under: Інформація, Історія, Різне — maksymus @ 12:58

 
Інколи сухі археологічні дослідження решток давно минулих часів можуть несподівано гостро зачепити цілком сучасні почуття. Вивчаючи особливі мегаструктури в Майданецькому трипільському поселенні, що існувало 4100-3600 до н. е., порівнюючи одержані дані з двома десятками інших давньоєвропейських поселень з подібними будівлями, німецький археолог Роберт Хофманн з колеґами зробили вражаючий висновок-вирок.

Мегаструктури, з усією очевидністю, були не жилими приміщеннями, а використовувалися в якості публічного простору як громадські споруди для різноманітних господарських, ритуальних та політичних цілей. Археологи віднайшли свідчення змін в функціонуванні системи мегаструктур протягом тривалого часу. На нижчих, проміжних рівнях спостерігалося зникнення і занепад менших споруд, що засвідчує посилення централізації влади, яка призвела до втрати керованості гігантськими поселеннями.
 

Р. Хофманн пише: «Після кількох поколінь процвітання, коли кількість мешканців доходила до 10 000 жителів, приваблених з навколишніх громад у Причорноморському лісостепу своїми надзвичайно родючими чорноземними ґрунтами, найстаріші протоміські мегапоселення Європи занепали близько 3700 р. до н. е. Тепер наше міждисциплінарне дослідження виявило одну з причин їх краху: соціальний дисбаланс у процесах прийняття рішень призвів до посилення централізації владних структур, що більше не дозволяло ефективно керувати міськими поселеннями. Отже, ці трипільські мегапоселення є прикладом того, як люди не повинні урядувати. Проте внаслідок цього урбанізм розвинувся в Європі набагато пізніше, ніж на Близькому Сході».
Трипільські «мегаструктури» були древніми громадськми центрами (Phys.org, 25 вересня 2019)

 
Головна думка для мене — трипільські поселення це приклад того, як люди не повинні були урядувати. І за наступні тисячі років можна навести безліч таких прикладів політичного занепаду на цій багатій на ресурси землі. Наче вічне прокляття території: «поганими правителями тут зовсім занедбані дібра, що їх природа так щедро дарувала людині» (Вольтер).
 
Карта-схема до запису далі…

September 22, 2019

Цікавий експеримент з академічної доброчесності

Filed under: Інформація, Розваги, Різне — maksymus @ 08:30

 
Перший український експеримент з публікацією одвертої нісенітниці в наукових виданнях:
 

Чи можуть українські та міжнародні журнали надрукувати статтю з нісенітницями? (перша частина),   (завершення).

 
До редакцій понад двох десятків українських спеціалізованих журналів була надіслана стаття «Неепістемічна генеративна естетика» під псевдонімом Крутієнко Анастасія Василівна з Крижопільського державного педагогічного університету. Текст являв собою набір безглуздих псевдонаукових висловлювань, нелогічних висновків, вигаданих термінів, щедро цитувалися добре відомі літературні персонажі. Оформлення статті навмисно було приведено до загальних вимог, щоб технічні зауваження не спричиняли відмову.

Хоча абсурдність тексту ставала зрозумілою з перших же речень, результати вражають. З 25-ти редакцій опублікували псевдороботу три українські журнали і один закордонний. Героїв-антигероїв варто згадати поіменно: київський науковий вісник «Гілея», науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету з Одеси, полтавський журнал «Філософські обрії» та канадський журнал «Virtus». Відхилили статтю 4 журнали, проіґнорували 9, зацікавилися 7. Але найцікавіше, що дві редакції відправили на доопрацювання, надавши не тільки технічні, але й змістовні (!) зауваження.

Проте серед інших знайшлися і ті, хто статтю вигаданого автора все-таки прочитав. Відповідь з харківської редакції «Вісника ХНУ ім. В.Каразіна» у вигляді кумедного макету засвідчила, що там зрозуміли абсурд і теж не від того, щоб поіронізувати.
 
Докладніше пояснення від автора екперименту.
 

September 18, 2019

Формула грамотності

Filed under: Власні назви, Мережа, Мова, Правопис — maksymus @ 18:08

 
Одна з основних медійних подій останнього тижня потрапила в проблемний пункт правописної реформи. За дуже неточними оцінками Ґуґла різнобій у написанні прізвища автора так званої формули умиротворення аґресора («формула Штайнмайєра») виглядає так:
 

•   Штайнмайєра — перша сторінка 7860 / остання сторінка 344
•   Штайнмаєра — перша сторінка 13400 / остання сторінка 323
(пошук обмежено одним тижнем, запит з виключенням другого варіанта)

 
Якщо обережно, дуже обережно вірити цифрам на перших сторінках пошуку, то новітні зміни поки майже не вплинули на вибір написання. Третина залишається вірною інтеліґентному варіанту з інтервокальним -й- (Штайнмайєр), як залишалася останні роки. Наприклад, за інтернет-корпусом mova.institute словоформи з астерисками .*майєр.* (4,974) та .*маєр.* (7,451) дають досить близьке співвідношення.

На жаль, не існує якогось великого українського інтернет-видання, що послідовно додержувалося б нормального традиційного написання. Гірше того, одне видання може на одній сторінці писати так, а на другій інак, залежно від джерела копіювання новини. Це добре засвідчує загальну байдужість до української як мови, яка могла б виконувати функції національної, але досі з цим не може впоратися. Адже усталеність запозичених прізвищ це ознака існування прошарку україномовної еліти, що одержує інформацію з україномовних джерел.
 

September 12, 2019

Шалений метроном

Filed under: Історія, Політологія — maksymus @ 23:25

 
Кілька років тому світ побачила цікава монографія американського політолога Ґреґа Уейнера «Метроном Медісона» (Greg Weiner. Madison’s Metronome: The Constitution, Majority Rule, and the Tempo of American Politics. Lawrence: University Press of Kansas, 2012. 208 p.). У ній автор переглядає теоретичну спадщину Джеймса Медісона (1751-1836), одного з американських батьків-засновників; і не просто засновника, але справжнього Засновника (The Founder), одного з авторів конституції США й перших кількох поправок до неї, білля про права та провідного автора «Записок Федераліста».

Згадав цю книгу, спостерігаючи цими днями краєм ока за шаленим «зеленим принтером», що штампує в обхід реґламентів та процедур усе нові закони. І вкотре подивувався, наскільки слабким є український інтелектуальний прошарок, що виявився неспроможним за кілька десятиліть незалежності навіть не винайти велосипед, та хоч адаптувати у вигляді готових навчальних «стрічок» для можновладців вже продумане світовою думкою. Наше політичне відставання наче є прямим наслідком невправності в засвоєнні уроків та повчальних прикладів інших.

Ґ. Уейнер докладно зупиняється на продуманих Джеймсом Медісоном запобіжниках безконтрольному правлінню більшості, на системі стримувань і противаг, але знаходить, що основані думки батька-засновника не стільки на побоювання зловживань з боку американського аналога «монокоаліції» і, таким чином, необхідності її обмежити, скільки на побоюванні імпульсивності демократичних органів.

Ні, Медісон не вважав, що більшість чи навіть кваліфікована більшість це загалом погано. Проте він ще в далекому XVIII ст. передбачив ключову роль фактора часу у виробленні рішень демократіями. Справа в тім, що над будь-якими сучасними демократіями висить прокляття необхідності діяти негайно, продумані ці дії чи ні, правильні чи ні, — вони схильні до гарячковості у законотворчості. Медісон пропонував вставити в демократичну процедуру механізми уповільнення вироблення рішень, обважити її спеціальними додатково уповільнюючими, охолоджуючими запобіжниками.

Ці запобіжники від гарячковості й емоції моменту (більшості моменту) давно знайшли належне місце в системі прийняття рішень у стандартних демократичних системах. Так, навіть в українській практиці етапи вироблення деяких рішень високої важливості необхідно рознесені в часі, зокрема, рішення, що стосуються конституційних змін. Або ж реґламентом Ради визначені механізми уповільнення, коли опозиція наділена правом вносити поправки й проговорювати зауваження.

Проте все це стає неважливо, коли запобіжники навмисно зриваються, але всім до цього байдуже. Байдуже, бо не готові подумати наперед про цілком очікувані наслідки неякісного урядування.
 
Картинка до запису далі…

September 4, 2019

Мовний експеримент і результати

Filed under: Інформація, Мережа, Мова — maksymus @ 19:26

 
Мав сумнів, що треба робити рекламу сайту, про існування якого навряд чи хтось з читачів цього запису хоче знати. Проте сама спроба заслуговує на увагу.

Отже, якщо коротко, сайт дніпропетровського телеканалу «Відкритий» (opentv.media) провів своєрідний соціолінґвістичний експеримент. Редактори на місяць відмовилися від публікування новин російською мовою, а потім перевірили відвідуваність. Результати експерименту засвідчили помітне падіння трафіку, що самі експериментатори інтерпретують як провал своєї добровільної самоукраїнізації. Повернувши публікацію матеріалів російською, вони негайно помітили повернення аудиторії. Пояснюють падіння тим, що значна частина трафіку йшла з пошукових запитів Ґуґла, а там у більшості українських користувачів досі встановлена російська мова, що має наслідком і російськомовну видачу пошуку замість україномовної.

Чистота експерименту, звісно, під великим сумнівом. Проводити його в серпні, коли найнижча за весь рік активність, мабуть, було комерційно виправдано, але однозначно не дало справжніх результатів. До того ж, місяця напевно мало, щоб відновити індексування та аудиторію. Та ще й просування в мережі українських сайтів має певні особливості, точно невідомі російськомовним редакторам. Проте результати з багатьма застереженнями дуже схожі на ті, що їх можна було б очікувати. Скажімо, дані в повідомленні наведені цілком правильні. Я роками спостерігаю на своєму спеціалізованому сайті, орієнтованому суто на українську аудиторію й переважно на україномовних, що російська мова встановлена у понад двох третин українських відвідувачів. Цей факт не може не впливати на відвідуваність новинного сайту.

У випадку дніпропетровського телеканалу експеримент припинили через комерційну складову. Виправдання можна зрозуміти, комерційний канал обирає собі сам на чому заробляти. А зміна мовного режиму неодмінно мала відбитися на прибутку. Цей експеримент засвідчив дуже важливий бік проблеми.

Картинка до запису далі…

September 1, 2019

Цей день 80 років тому. Початок Другої світової війни

Filed under: Історія — maksymus @ 19:10

 
Вісімдесят років. Таку круглу дату початку страшної світової війни шкода пропустити. Та хоча сказано вже багато про уроки та їх удаване засвоєння, нині, через вісімдесят років очевидно, що ніхто й ніщо не убезпечить од повтору давно забутого. «Можуть повторити» — прямою мовою кажуть сучасні авторитарні аґресори, погрожуючи всьому світу.

Про початок тієї війни знову процитую першоджерела. Одне з найофіційніших радянських видань, Політичний словник 1940 року:
 
Читати цитату зі словника далі…

Powered by WordPress.com.