Діаріуш або тиск слова

August 3, 2019

Антиринкові упередження та політичні наслідки

Filed under: Епістократія, Політологія, Різне — maksymus @ 19:19

 
У нашому просторі залишилася ледь поміченою монографія американського економіста Брайана Каплана «Міф про раціонального виборця. Чому демократії обирають погану політику» (2006; рос. переклад 2012), в якій автор серед іншого вводить і обґрунтовує поняття раціональна нераціональність по відношенню до нормальної поведінки пересічного виборця, котрому бракує стимулів здобувати знання, необхідні для компетентного голосування.

Книга на належному емпіричному матеріалі руйнує популярний міф про те, що виборці поводять себе раціонально; а доведення того, що виборці не просто незнаючі, а гірше, ніж незнаючі, — систематично помиляються, — підводить міну під численні теоретично-інструментальні обґрунтування демократії. Каплан досліджує економічні упередження, серед яких називає:
 

  •     антиринкове упередження (antimarket bias):
«тенденція недооцінювати економічні вигоди ринкового механізму. (…) Класичним прикладом може слугувати схильність людей розглядати прибуток як подарунок заможним людям. (…) Прибутки бізнесу здаються трансфертами, але приносять вигоди суспільству; філантропія ж бізнесу, здавалося б, приносить вигоди суспільству, але в кращому випадку є трансфертом. Те ж справедливо і по відношенню непопулярних „надприбутків“. (…) Другою найпоширенішою видозміною антиринкового упередження є теорії монопольної ціни».
 
  •     упередження проти іноземного (antiforeign bias):
«тенденція недооцінювати економічні вигоди від взаємодії з іноземцями (…) Мабуть, не було жодного іншого переконання, що його економісти не знаходили б настільки тривало суперечливим. (…) Економісти особливо критично ставляться до упереджень проти іноземного не тільки тому, що вони бувають помилкові, але й тому, що вони суперечать елементарним економічним принципам. »
 
  •     упередження штучних робочих місць (make-work bias):
«тенденція недооцінювати економічні вигоди економії праці. Там, де неекономісти бачать знищення робочих місць, економісти вбачають сутність економічного зростання — збільшення виробництва з меншими витратами. (…) Економісти століттями боролися з упередженням штучних робочих місць. (…) Найгіршою формою упередження є луддитський страх перед машинами. Здоровий глузд каже нам, що машини спрощують людям життя. Але люди поправляють цю „наївну“ позицію зауваженням, що машини також ускладнюють життя людей, залишаючи їх без роботи. (…) люди схильні співчувати, а не міркувати логічно.»
 
  •     песимістичне упередження (pessimistic bias):
«тенденція переоцінювати серйозність економічних проблем і недооцінювати (нещодавні) минулі, теперішні та майбутні економічні досягнення. (…) Економісти постійно радять публіці не перейматися з приводу чергової економічної загрози, про яку розказали в новинах.»

 
Звертаючи увагу на ці упередження обивателів, Брайан Каплан ставить питання: «Якщо провідні постаті економічної думки вважали існування упереджень як щось само собою зрозуміле, якщо викладачі економіки знову і знову поборюють їх у процесі навчання, що станеться, якщо подивитися на ці упередження під мікроскопом сучасних досліджень. Чи витримають вони емпіричну перевірку?»

Маючи цілий набір американських опитувань суспільної думки, Каплан для порівняння розбиває результати на групи: 1) група обивателів, пересічних американців; 2) група економістів і 3) група «освіченої публіки». Дослідження має на меті уникнути спотворення результатів своєкорисливим упередженням (self-serving bias) та існуванням ідеологічного упередження (ideological bias), в чому можна підозрювати групу експертів-економістів. Для цього була створена особлива, підібрана спеціально група «освіченої публіки», що мала дати відповідь на питання освічених уподобань: якими були б погляди пересічної людини, якби вона мала докторський ступінь з економіки? Або ж: якими були б погляди докторів економіки, якби їхні доходи та ідеології збігалися б з доходами та ідеологіями пересічної ліюдини?

Висновки вражають. Брайан Каплан не тільки встановлює існування заснованих на упередженнях уподобань. Обивателі систематично демонструють відмінні результати від групи експертів та групи «освіченої публіки». Суттєво відрізняються оцінки розміру податків, дефіциту бюджету, витрат на іноземну допомогу, імміґрації, соціальної допомоги, прибутків бізнесу та под. Каплан знаходить деяку відмінність між поглядами людей з різним рівнем доходу, але вражаючою залишається відмінність упереджень у залежності від знань: «мільйонери без ступеня з економіки думають так само, як і інші люди, а економісти, що працюють таксистами, думають так само, як інші економісти.» Мало того, «поправка на політичні погляди респондентів та їх ідеологію навіть збільшує різницю в поглядах між експертами та обивателями».

З еміпричних досліджень економічного незнання, коли обивателі насправді знають менше, ніж нічого, Каплан переходить до політичної теорії. «Ринки є першочерговим об’єктом вивчення економістів, але вони мають значно більше способів аналізувати людську поведінку.»

Автор прийшов до результатів у цілком епістократичному дусі (хоча й не називає свою пропозицію цим новим терміном, на час написання роботи тільки викуваним Девідом Естлундом):

«Історично виборчі обмеження використовувалися з дискримінаційною метою, але з цього навряд чи випливає, що їх ніколи більше не варто використовувати для іншого. Іспит на компетентність виборців повинен викликати не більше заперечень, ніж іспит на вміння водити. І погане водіння, і погане голосування небезпечні не тільки для окремої особи, що їх практикує, а й для невинних сторонніх осіб». «Тільки з того, що диктатура катастрофічна, ще не означає, що демократію слід пустити на самотік. Як і ринки, демократію можна обмежувати, реґулювати або скасовувати її рішення. Поруч з демократичними можуть існувати контрмажоритарні процедури, на кшталт судового нагляду. Правила кваліфікованої більшості дозволяють меншинам протидіяти волі більшості».

«Більш привабливий спосіб збільшити економічну грамотність медіанного виборця — розподілити додаткові голоси на користь індивідів і груп з вищою економічною грамотністю. (…) Поскільки краще освічені виборці більшою мірою думають як економісти, існують поважні арґументи на користь таких систем зі «зважуванням» голосів виборців. Я залишу на розгляд читачів вирішувати, чи можна вважати Британію до 1948 року (де зберігалося множинне голосування для випускників університетів та власників підприємств — прим.) демократією.» (С. 197-198)

* * *

«Наука про суспільство неодноразово обирала глухі шляхи, іґноруючи багатообіцяючі перспективи, через помилкову впертість у тому, що кожна модель має бути „оповіданням без дурнів“ *, навіть в області політики, де дурість відіграє ключову роль. (…) Заплющуючи очі на дурнів та дурість, мудрі представники суспільних наук штучно зачиняли поступ свого власного знання.» (С. 209)
 
 
* story without fools — вислів, позичений автором у Р. Хенсона, на позначення моделей суто раціонального вибору.
 
 
Див. також: Правом голосу мають бути наділені тільки знаючі; Епістократія; Чи всі голоси мають бути рівними?
 
 

12 Comments »

  1. Хіба ж це упередження? Обиватель розуміє, що споживання не може перевищувати виробництво. Але при цьому одночасно комусь не вистачає коштів на задоволення своїх потреб (недовиробництво?), але при цьому не всі «виробничі потужності» (люди) задіяні (перевиробництво?). Із сучасним розвитком інфомраційних технологій майбутнє за плановою економікою, тільки не в радянському варіанті.

    Comment by drewndia — August 4, 2019 @ 19:46

    • Може перевищувати, для цього вигадали кредит. Проти обивательських упереджень студентів перших курсів, з якими вони приходять на навчання, і потрібні певні зусилля викладачів, про які часто йдеться у відповідній літературі.

      Comment by maksymus — August 4, 2019 @ 20:11

      • Не може, бо не можна спожити невироблене.

        Comment by drewndia — August 7, 2019 @ 19:24

    • А з приводу планової економіки та інформаційних технологій як типово просвітницької панацеї можна згадати давню історію. Технічно управління економікою планували перевести на інформаційні технології ще в 60-і. Це була ідея Глушкова, щоб централізовано за допомогою обчислювальних машин складати великий план, одержуючи дані з місць про виробництво та потреби. Потужностей уже вистачало. Але це виявилося принципово неможливо навіть для тотально керованої радянської планової економіки.

      Comment by maksymus — August 4, 2019 @ 20:24

      • Чому ж неможливо? Виготовлення товарів на замовлення було в усі часи, і насправді зменшилося лише з початком масового виробництва.

        СРСР — поганий приклад у будь-якому разі. Я, наприклад, був дещо вражений, коли познаймовися з один польским брендом чоловічого одягу. Виявляється, що коли є достатнє охоплення ринку, можна виготовляти чоловічі сорочки не лише за розмірами від (X)S до (XX)L на сферичновакуумний зріст і фіґуру, а на три зрости (центровані на 164-170, 176-182, 188-194) і три типи фіґури (regular, slim, superslim). Але розширення розмірного ряду неодмінно вимагає зменшення конкуренції між брендами, або виготовлення на замовлення.

        А щодо замовлення, то зараз виробники спортивного взуття вже надають можливість кастомізувати моделі за кольорами і матеріалами.

        Планування повинно починатися з самісінького низу: зі споживача.

        Comment by drewndia — August 7, 2019 @ 21:22

        • Тому що неможливо планувати економіку так, як інженер планує механізм. Скажімо, встановлення прийнятної ціни, що складається з численних елементів, неможливо запланувати. От згадали виготовлення на замовлення. Може статися, що на певні види продукції ціна виробництва і доставки перевищить можливості потенційних покупців. План не може такі речі врахувати, хоч з чого починати, а ринок може.

          Comment by maksymus — August 7, 2019 @ 21:53

          • Небажання чи недостатність обчислювальних потужностей — не неможливість.

            Ринок нічого не може в принципі. Це скоріше банальний генетичний алгоритм, який випадковим чином знайшов більш-менш придатний розв’язок.

            Comment by drewndia — August 8, 2019 @ 21:25

            • Неможливо запланувати людську поведінку. При будь-якій обчислювальній потужності. От сьогодні я пішов купувати кефір, а купив молоко, тому що сподобалася етикетка. Неможливо було запланувати це моє рішення, але я залишився задоволеним.

              Comment by maksymus — August 8, 2019 @ 22:55

              • Це не означає, що всі рішення є спонтанними. Заплановані рішення можна завжди стимулювати грішми, бо врешті це дозволяє зекономити кошти і ресурси, які були б витрачені на зайві одиниці товару (які потім треба збувати зі знижками), на логістику (завжди можна перекинути товар з мережевого бутика з іншого міста), що потім зекономить на ремонті доріг.

                Дебрендизація дуже типових речей — так само шлях до скорочення логістичних витрат. А конкуренція не є запорукою якості.

                В все це — небажані витрати на «ринок».

                Comment by drewndia — August 9, 2019 @ 20:00

                • Конкуренція є запорукою того, що створюватимуться нові речі. І потреба в нових речах, новому дизайні, нових емоціях од володіння ними. Взяти, для прикладу, дитячі кросівки, що миготять при ходьбі. Або потребу носити в цьому сезоні сорочку такого кольору. План ніяк не може передбачити цю потребу, що задовольняє певну людську емоцію. (Власне, саме тому в плановій радянській економіці доводилося постійно копіювати західні зразки.)

                  Comment by maksymus — August 9, 2019 @ 20:11

                  • На прикладі Зари ми бачимо, що проблема в зворотному зв’язку і вона, загалом, у ринку не розв’язується.

                    Сама по собі потреба в нових речах мала б бути самоочевидною. Але система зворотного зв’язку, побажання про властивості нових речей, є абсолютно нерозвиненою. Натомість кругозір засмічується однаковими речами від багатьох виробників.

                    Comment by drewndia — August 11, 2019 @ 18:55

  2. Lucius Foros «Антиринкові упередження виборців або ринкові упередження автора»

    maksymus Щодо цих упереджень існує позаідеологічний консенсус.

    Lucius Foros Позаідеологічний консенсус на основі сучасної економічної теорії?

    maksymus Розбір звичайних економічних упереджень обивателів, про які йдеться, сходить до теорій сивої давнини.

    Lucius Foros Ага, таких сивих теорій, як існування саморегулюючогося ринку.

    maksymus Усе одно, які теорії. Береться група професійних економістів (незалежно від поглядів) і порівнюється з групою обивателів (незалежно від поглядів), а для контролю створюється група на основі освічених уподобань (тобто розраховується вже залежно від поглядів, доходу, взагалі від демографії, але з відповідним рівнем економічного знання).

    Lucius Foros Дуже важливо, які теорії. Зараз більшість західних економістів є послідовниками неокласичної теорії економіки. Більше того, сам демократичний лібералізм є найбільш розповсюдженою ідеологією суспільного устрою, яка вже вважається істиною. Ці зневажливі оцінки високочолих теоретиків нагадують приказку про сліпих мудреців і слона: теоретики схопили слона за яйця і дивуються, чому він не погоджується з їхніми маніпуляціями. Суспільні науки не засновуються на фізичних істинах.

    maksymus Так от, розбіжності між відповідями зазначених трьох груп респондентів чудово пояснюються через перераховані в повідомленні виокремлені автором антиринкові упередження. Ну, а висловити Брайану Каплану свої занепокоєння про некоректність його методики з погляду суспільних наук, що не засновуються на фізичних істинах, можна на сторінках журналів, де із задоволенням публікують рецензовані критичні огляди.

    * * *

    Rostyslav Paranko Читав цю книжку. Трохи розчарувала, бо я сподівався аналізу ефективності виборчої поведінки загалом з погляду досягнення тих чи інших цілей, а воно все звелося до “виборці голосують за економічних популістів”.

    maksymus Доведене твердження про нераціональність виборців це неабияке досягнення. Після цієї роботи неможливо робити вигляд, що це несуттєво й не впливає на обґрунтування демократичної системи.

    Rostyslav Paranko Почнімо з того, що автор прирівнює економічну раціональність до раціональності як такої. У виборця можуть бути зовсім не економічні цілі, і саме в досягненні їх його поведінка хтозна чи не раціональна. Наприклад виборці ригів полюбляють говорити про економіку, хоча насправді їхнім електоральним стимулом є культурне ватництво.

    maksymus Зовсім не так. Автор прямо починає розгляд раціональності з розділення суто матеріальної вигоди та задоволення слідування власному світогляду. (Він використовує оцінку психологічних вигод, і спеціально наголошує, що це теж включається в оцінку загальну витрати-вигоди. Як економіст, він переводить це в так звану «повну ціну» вибору.)

    Rostyslav Paranko Але вся подальша його аргументація і висновки побудовані на міркуваннях економічної раціональності. Яку він ототожнює з ринковим лібералізмом, що теж не на 100% релевантно: виборець може керуватися міркуваннями короткострокової вигоди, наприклад, від соціальних подачок (“Юлина тисяча” тощо).

    maksymus От саме про це ж і дослідження! Про раціональну нераціональність, коли для виборця суттєвим, насправді суттєвим, бо виникає емоційна прив’язаність, є та ж «Юліна тисяча».

    Rostyslav Paranko Власне, тому й був розчарований, бо не знайшов для себе нічого нового. Мені цікава була раціональність-ірраціональність у способі досягнення цілей, а книжка присвячена оцінці раціональності цілей як таких.

    maksymus Книга глибша. Далеко не очевидна сама необхідність впровадження в економічні (і політичні) дослідження поведінки виборців того, що автор назвав раціональною нераціональністю, тобто елементів емоційної інвестиції виборців у власні упередження, виражальний вимір поведінки, що можуть переважати матеріальні вигоди.

    Rostyslav Paranko Чому ж не очевидна? Це все впливає на виборчу поведінку (і навіть дуже), тож потребує дослідження. Найелементарніший приклад – виражальне супроти стратегічного голосування на тій же мажоритарці, коли виборець, буває, через свою поведінку фактично отримує результат протилежний до найбільш бажаного для нього.

    maksymus Коли йдеться про те, чому взагалі такий виборець має право голосу, оцінка «буває» потребує перекладу на більш строгу мову. Каплан робить потрібний крок у цьому напрямі, щоб показати, наскільки часто це буває, всупереч теоріям раціонального вибору. Бо якщо виборець не одержує того, за що голосує, ба навпаки, одержує прямо протилежне, то вже не проблема тільки цього виборця, це питання обґрунтування системи, в якій таке можливо.

    Rostyslav Paranko Це можливо в будь-якій системі, якщо виборець або не розуміє її функціонування, або, частіше, свідомо (власне, ірраціонально) ставить самовираження вище за бажаний прагматичний результат. Це все досить строго математично описується і саме ця ділянка мене цікавить, але обговорювана книжка якраз не про це.

    maksymus От тому автор, належно оцінюючи наскільки виборець необізнаний, у заключному розділі і пропонує, зокрема, не відкидати можливий іспит виборця, щоб виборці принаймні розуміли, про що йдеться, коли голосуватимуть і за своє самовираження, і за матеріальний інтерес.

    Comment by Comments_From_Facebook — August 7, 2019 @ 05:55


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: