Діаріуш або тиск слова

March 12, 2019

Пасажир при чужому перекладі

 
Втягнувся в неприємне обговорення однієї перекладацької невдачі, яке несподівано вивело на питання ширші, глибші й цікавіші. Про якість українського перекладу, про очікування читачів, про брак літературної критики й відсутність культури дискусій на тему «смаків», про мовне питання. Але спробую про все потроху.

У сучасному світі інформаційних бульбашок варто чимось зацікавитися, як інтернет починає всюди підсовувати під ніс дотичні матеріали. Так сталося і цього разу. На вихідних розважався в книгарні тим, що брав навмання книжку за книжкою, щоб одразу ж помітити мовне відхилення. За умовами імпровізованої гри купив першу ж, де на випадково розгорнутій сторінці не побачив неприємну помилку; знайшов уже вдома.

Тільки звернув увагу в цей бік, як послужлива мережа негайно рекомендувала з різних джерел незадоволений читацький відгук, що саме набирав коментарі, лайки та репости, про український переклад французького детективу «Пасажир» Жана-Крістофа Ґранже. Відсутність традиції обговорень, брак серйозної літературної критики того валу видань, що їх пропонує нині український ринок, має сумним наслідком те, що пересічні читачі, не виключаючи мене, наче сліпі кошенята не мають надійного опертя на обов’язкові схеми, котрі без витрачання зайвих зусиль давали б загальне уявлення, на що варто звертати увагу, а що неважливе. Відповідно, давали б об’єктивні критерії, чи варто купувати той чи той продукт.


Отже, обговорення велося за досить типовим сценарієм для нашої непідготовленої аудиторії. За найпростішим сценарієм, з яким українська критика перекладу вимушено має справу вже два століття. А саме, почалося з помічання «невідомих» слів у несподіваних конструкціях. Уже смішно, бо такі обговорення лексики прямо ведуть до політичної боротьби за національну ідентичність, бо ми всі вийшли з дивно перекрученої української школи радянського перекладу-переспіву, де мовні засоби це ніколи не просто мовні засоби, а ще й декларація політичної позиції. В умовах постійної загрози кожен текст мав виступати одночасно якнайповнішим словником маловживаних і діалектних слів, бо десь глибоко у всіх нас сидить переконання, що це може бути остання українська книга, яку ми читаємо без заборон. Принаймні, символічний засіб відродження мови.

Та я відволікся на непотрібну лірику. Як це завжди буває в нашій культурі конфлікту, аудиторія соцмережі одразу розділилася на непримиренні табори. Обурені коментатори незадоволеного читацького відгуку не шкодували якнайдошкульніших епітетів про невігластво, про розумові здібності, про непрестижний фах та про самозванство критика, про видатні літературні таланти перекладача, а також, не останньою чергою, про згадану потребу вчити мову завжди, хоч і з низькопробного чтива. Виправдання читацької незручності, звісно, виходило так собі. Бо критики зауважували не високі абстрактні матерії, а конкретну незручність читання тексту для розваги. Що таке «кім’ях», який такий «шпакуватий», хто такі «меви» та под.? Але й такі наївні критики теж були не від того, щоб перейти на особистості й затаврувати зарозумілих видавців, що за одним чудовим гострим коментарем дарма виливають свої багатющі мовні палітри на читачів, особливо тоді, коли ще й зараза-автор пише простою і зрозумілою мовою.

Мені ж не йшлося про незрозумілість наведеного переліку слів, я їх усі більш-менш знаю аж до джерел запозичення й інколи обставин потрапляння в українську. Мені стало цікаво розбіратися, чи доречно перекладач обирав ті чи ті засоби. Для художнього перекладу такий вибір завжди суб’єктивний, перекладач-зрадник може вигадувати собі що завгодно, обмежений тільки збоченням власної фантазії, але питання в тому, чи можна цей вибір свого роду «об’єктивізувати», зробити розбір помилок і невдач, щоб на цій основі можна було б колись отримати переклад «для всіх», а не тільки для допитливих любителів особливих діалектів.

На мою думку, вдалий переклад це тільки такий, де читачі взагалі не бачать мови. Досягти прозорості мови, щоб читали автора, а не перекладача, є найскладнішою й майже недосяжною майстерністю. Коли ж мова стає першим критикованим у перекладі персонажем, це засвідчує повний перекладацький провал. Але чи має підстави критика?

Тож я відкрив французький текст для звірки, знайшов місце, де йшлося про «шпакуваті вуса». І здивовано побачив, що там зовсім про інше. Не вуса, а борода, не сивуваті, а кольору солі з перцем, та борода там ще й приховує, а не не може приховати хитру посмішку. Звідки ж це? Звідки взялися ті відсутні у французькому тексті «кім’яхи» замість хоча б літературних «клубків у горлі»? Відповідь негайно була знайдена в російському перекладі, де вже було все те, про що не написав французький автор.

Такий «творчий» метод перекладу через російську мову добре відомий. Український перекладач бере російський текст та переробляє на український, вживаючи якомога більш дивних і кумедних слівець, щоб таким своєрідним чином приховати не надто схвальне в галузі посередництво. Власне, я зовсім не засуджую допомогу інших перекладів. Порівняння рішень у споріднених мовах дуже економить час, якщо їх використовувати саме як допоміжні, а не в якості основного джерела. Справжню огиду викликає тільки оте намагання за рахунок читацької зручності приховати халтуру за прилизаною машкарою маловживаних, застарілих, діалектних та кованих слівець. Наче підсісти до автора зайвим пасажиром без квитка.

Утім, як можна бачити з мережевих обговорень, такий камуфляж зрештою добре працює. Невибагливі читачі в захваті від невідомої лексики, при цьому раціоналізують свій захват через псевдопатріотичні пояснення і наївне вивищування своєї неабиякої освіченості серед темної маси. (До речі, є психологічне пояснення, чому людям приємно натрапляти на невідомі слова і дізнаватися про їх значення, але про це колись іншим разом.) Загалом невдалий халтурний переклад для однієї частини читацької аудиторії стає таким чином демонстрацією політичної позиції, а для другої частини застереженням перед вибором будь-якого українського перекладу. Дуже дивно, але самого автора давно загубили, він уже нікому не цікавий.

Залишається тільки навести невеличку порівняльну табличку.

Jean-Christophe Grangé. Le Passager. Paris, 2011.
Гранже Ж.-К. Пассажир / Пер. с фр. Е. Головиной, А. Ратай. — М.: Азбука, 2012.
Ґранже Ж.-К. Пасажир / Пер. з фр. Л. Кононовича. — Харків: КСД, 2017.

C’était un barbu costaud, à l’air plutôt placide.
Коренастый бородач, выглядевший скорее добродушным
Кремезний бородань, що мав швидше добротливий вигляд.
Якщо побудову речення та кремезний можна було перекласти незалежно, то означення добротливий тут могло з’явитися тільки через російський переклад.
Il avait un sourire narquois aux lèvres, noyé dans les poils de sa barbe poivre et sel.
На губах у него играла насмешливая улыбка, которую не могли скрыть седеющие усы.
На вустах у нього була глузлива посмішка, яку не могли приховати шпакуваті вуса.
Тут і побудова, і характерне відхилення добре засвідчує російське посередництво. Посмішка потопає в бороді кольору «солі з перцем». Російський перекладач зробила цілком правильно, переклала за французьким тлумачним словником poivre et sel як седеющие (grisonnant), хоча могла також скористатися російським словником й обрати варіант «с проседью». Художня переробка дозволила замінити бороду на вуса, а на приховану, «втоплену» посмішку поглянути з боку неприхованості.
Український перекладач не напружувався.
Enfin, il aperçut les lettres familières : OPALE.
Наконец мелькнули знакомые буквы: «ОПАЛ».
Аж майнули перед ним знайомі літери: ОПАЛ.
Побудова речення і вибір дивного майнути замість «побачити», «помітити», «зловити поглядом» видає знайомство з російським перекладом.
Sa douleur au fond de l’œil gauche revint.
Снова вспыхнула острая боль в глубине левого глаза.
Знову спалахнув гострий біль у лівому оці.
Художній додаток «спалахнути» взято з російської.
Mais le vrai choc provenait de la tête. Pas une tête d’homme mais de taureau.
Но главный ужас ждал её впереди. Мертвое тело венчала не человеческая, а бычья голова.
Та найдужчий жах чекав її попереду. Мерця увінчувала не людська, а бичача голова.
В російському перекладі намагалися зберегти французьку гру слів. І це майже вдалося — главный-голова. Український перекладач, зайнятий більше відштовхуванням, не помітив цього моменту в російському тексті.
Une puissante gueule noire de bovin,…
Огромная черная башка,…
Величезна чорна довбешка,…
І одразу далі. Башка-довбешка — з російської підходить, з французької gueule… de bovin аж ніяк. (Трохи нижче рос. переклад gueules рожи, укр. знову через рос. мармизи.)
Anaïs Сhatelet n’y croyait pas. Vraiment un putain de coup de chance.
Анаис Шатле боялась поверить своему счастью. Вот уж действительно, повезло так повезло!
Анаїс Шатле не вірила своєму щастю. Оце вже поталанило!
З російського перекладу взято і щастя, і надто цнотлива побудова другого речення з емоцією. В сторону зауважу, що в російському перекладі добре видно майстерну жіночу руку. В українському неакуратному «чоловічому» перекладі це перенесення живцем російської сором’язливості при передачі un putain виглядає просто смішно.
Elle sortit de la voiture et respira l’odeur lacustre de l’atmosphère.
Она вышла из машины и вдохнула сырой воздух.
Вона вилізла з авта і вдихнула вогкого повітря.
Зайнятий викривленням лексики й стилю (вийти-вилізти нікуди не лізе, навіть з авта), перекладач спокійно випустив географічну прив’язку до озера Бордо, випущену і в російському перекладі.

 
Можна продовжувати виписувати російські сліди далі, але цей халтурний український переклад мені вже остогидів, здається, не витримаю більше й речення.
 
 


«Треба заборонити серійним убивцям читати Ґранже».

 

35 Comments »

  1. Згадалась популярна на початку 90-х в гуманітарних колах сентенція: хочете читати якісні переклади – робіть їх самі :)

    ***
    Днями надіслала тези на конференцію в Дніпровський університет, і трохи здивувалась, коли мені запропонували виправити в назві декотрі на деякі (повна назва “Декотрі проблеми популяризації науки”). Не стала цікавитись причиною цієї правки, адже тези написала переважно для звіту, і була навіть зворушена, що комусь не байдужа така деталь, на яку сама ніколи б не звернула увагу.

    Comment by criticalthinkerua — March 12, 2019 @ 17:46

    • Зрозуміло, займенник котрий давно старанно «вичищають». Як штучно проблематизували вживання займенників що, який, котрий за часів Нечуя та Курило, так досі проблему не розв’язали.

      Comment by maksymus — March 12, 2019 @ 17:53

      • А я припускала, що річ у милозвучності, бажанні прибрати хоч одне р у словосполученні декотрі проблеми популяризації. Оскільки мені слон на вухо наступив, до таких правок ставлюсь із вдячністю.

        Comment by criticalthinkerua — March 12, 2019 @ 19:02

        • Ні, це їм наступили. Ба навіть не наступили, а добряче влупили по голові котримось із порадників з культури мови.

          Comment by maksymus — March 12, 2019 @ 19:27

    • Покійний Некрутенко викидав “котрого” звідусіль, де бачив (якось йому дали редагувати мій переклад науково-популярної книжки). І слово “шприц” він не любив – тільки “штрикавка”. Аргумент був такий: “А як ви в родовому скажете: шприця?”

      Comment by Анатолий Саган — March 13, 2019 @ 13:53

      • Таким філолухам допоможе хіба що ампутація голови. Правда, у них немає чого ампутувати :)

        Comment by criticalthinkerua — March 13, 2019 @ 21:59

  2. Патріотизм дарує святість. Коментар з-під того критичного поста:
    “Він, мабуть, не напряму перекладав з російської, а «підчитував» ті місця у російському перекладі, які він погано розумів у французькому тексті”.

    Comment by Максим Безрук — March 12, 2019 @ 18:17

    • Напряму. І підчитував французький текст.

      Comment by maksymus — March 12, 2019 @ 18:20

    • Братись за художній переклад, погано розуміючи мову оригіналу – це злочин. Крім того, у складних моментах, наприклад, при передачі гри слів, російська погано допомагає. Я в цьому пересвідчилась, перекладаючи титри на TED – іноді, звичайно, підглядаю в російський варіант, але все одно, доводиться звіряти рішення російського перекладача з оригіналом, і навіть там, де користуюсь підказкою, як правило, запозичую її не цілком (не з мотивів відштовхування, а керуючись змістом оригіналу).

      Comment by criticalthinkerua — March 12, 2019 @ 19:26

      • Мені здається, тут та понадзадача, що спонукає взагалі братися за переклад, була інша. Переклад, як і його дивна мова, тут виглядають тільки інструментом для виконання цієї понадзадачі. А тому перекладачеві було зовсім неважливо дотримуватися етики цеху. Головне, щоб в результаті в тексті були розставлені пастки для тих читачів, котрі вже висловили щиру прихильність і беззастережну довіру до запропонованих «невідомостей», що вони обурювали інших читачів. Оскільки цієї мети було досягнуто, решта, включно з шумом навколо халтури, йтиме тільки на користь.

        Comment by maksymus — March 12, 2019 @ 19:42

    • Приклад того, що підчитував саме французький текст, а з російського перекладав постійно, знаходиться, хоч як це смішно, в тих «зарізяках». Спершу припустив, що перекладач вирішив використати щасливу нагоду впровадити неіснуюче в українській розрізнення (tueur-assassin; killer-murderer), але все виявилося прозаїчніше; оскільки російський текст не містив цього розрізнення, доводилося вставляти зарізяк випадково, навмання. Навіть там, де їх не було!

      Отут їх не було:
      Ces gars-là avaient des allures d’énarques, stricts, ambitieux — mais aussi quelque chose de violent, de clandestin.
      В обоих было что-то от надменной строгости чиновников высокого ранга, но одновременно — и что-то от безжалостной решимости преступников.
      В обох було щось від гордовитої суворості чиновників найвищого рангу та заразом і щось від безжальної рішучості зарізяк.

      Росіянки розв’язали проблему передачі «енархів» дуже професійно, але далеко від першоджерела; «вигляд, наче в енархів, строгий, амбіційний» перетворився на «надменную строгость чиновников…». Красиво. Дивимося в український переклад і бачимо дослівний повтор російської вигадки. А далі другу просту частину «але також щось жорстоке, таємниче» в російському перекладі вирішили переробити, посилити ефект після впровадження сухих чиновників. Тут некрасиво додали, але вимушено, щоб зберегти рівновагову однотипність обидвох частин речення — «надменной строгости/безжалостной решимости». Наш перекладач, повторивши все дослівно за російським, не зазираючи у французький текст, схопився за «преступников» і переклав їх «зарізяками». У французькому тексті навіть місця для них немає.

      А тут уже помітно, що подивився:
      Anaïs tirait déjà des conclusions indirectes sur l’assassin. Un tueur de clochards. Un meurtrier au rituel délirant, qui s’en prenait aux laissés-pour-compte.
      Анаис уже мысленно прикидывала портрет возможного убийцы. Убийца клошаров. Психопат, возомнивший, что он вправе убирать лишних людей.
      Анаїс вже подумки малювала портрета можливого вбивці. Зарізяка волоцюг. Навіжений кат, що скоює ритуальні убивства, озлившись на зайвих людей.

      Російські перекладачі були в ударі, «непрямі припущення про вбивцю» художньо перетворили на «прикидку портрета». Серіалів про Каменську передивилися, напевно. Наш перекладач це проковтнув спокійно. Далі клошари не пустили, таку спокусу всунути «зарізяку» ніхто б не витримав. Але в цьому місці довелося глянути у французький текст, недовірливо перевірити клошарів. І одразу видно, що наступні російські художества було трохи, зовсім трохи, підправлено, додано кумедну згадку про ритуал; «убивця з нав’язливою/ритуальною манією» став з російського «психопата» якимось «катом, що скоює ритуальні убивства». Отакої! Зрозуміло, що ніякого релігійного фанатика у французькому тексті немає, цей образ є виключно наслідком подвійного перекладу з підгляданням в ориґінал.

      Comment by maksymus — March 14, 2019 @ 20:23

  3. Чи ти ба, удостоїлася згадки. А все ж, як представниця “обурених коментаторів”, я ані жодного епітета не вжила “про невігластво, про розумові здібності, про непрестижний фах та про самозванство критика, про видатні літературні таланти перекладача”. Будьте ж справедливі.

    Comment by Ірина Піговська — March 13, 2019 @ 14:48

    • У вашому загалом дуже коректному записі ціла колекція швидких коментарів, що їх не можна було просто обійти стороною.

      Comment by maksymus — March 13, 2019 @ 14:53

  4. Відчуваю наче іспанське зніяковіння, німецький фремдшемен, не знаю, чи вже викували наші доблесні бентежники назву такого дивного відчуття для української. Перекладачу кажуть, що він, схоже, перекладав з російської, ось кілька характерних збігів. Нормальна відповідь: перекладав з ориґіналу, збіги випадкові, пояснювати не бачу сенсу. Ненормальна відповідь: в редакції мене одразу не піймали, а щоб спіймати по науці, потрібно знайти всі сліди плаґіату, а не окремі приклади.

    Leonid Kononovych:
    «Тут уже дехто звинувачує мене у тому, що я перекладав Гранже з російської. Заявляю: перш ніж прийняти переклад, його перевірив на відповідність оригіналу фахівець видавництва КСД зі знанням французької мови. Переклад визнано відповідним оригіналу. Загалом оцінювати будь-який переклад належить у цілому, а не вискубувати окремі фрази, які можуть скидатися на відповідні місця з паралельної версії.»

    І правильно ж каже, щоб абсолютно точно вже обґрунтувати посередництво, потрібно виконати роботу, рівну самому перекладу, а то й більшу. А цим ніхто займатися не стане.

    Провал у всьому ланцюжку, в перекладі, в редакції, в критиці, в суспільному відгуку. And that’s the way it is.

    Comment by maksymus — March 13, 2019 @ 17:01

    • Maksym Bezruk Гарна відмовка. Щоб зламаний телефон остаточно накрився, треба більше ітерацій. Звісно, що текст відносно відповідає оригіналу.

      Oleksa Nehrebeckyj У КСД вже ж була пригода з «найкращим в Україні перекладачем Діккенса з російської», коли той переклав ще й Кінґа кантюпером з російської.

      maksymus Недарма «мовою ориґіналу» у нас називають російську. Хтось іронічно, а хтось сприймає за спонукання до дії.

      Comment by Comments_From_Facebook — March 29, 2019 @ 10:40

    • Андрій Мартиненко (*)
      ну, я міг би довго розпинатися про те, як мені не подобається стиль його як перекладача, але то суб’єктивність і все таке. скажу тільки, що така лексика, як на скріні, мені все ж не траплялася, на моє щастя))
      мабуть, головна історія полягає в тому, що я, роблячи коректуру перекладеної ним книжки, випадково виявив, що переклад (або принаймні його частина) робився не з оригіналу, а з російської. на додачу – з електронного джерела, в якому ще й не всі слова при скануванні було розпізнано правильно, в результаті чого утворювались доволі очевидні й грубі помилки. зрештою, я вислухав на свою адресу трошки звинувачень у некомпетентності, плюс що лізу не у свої справи, плюс пару історій з поясненнями, як же так вийшло, яким би позаздрив не один політичний діяч.
      такі справи)

      Андрій Мартиненко (**)
      напишу, мабуть, тут одну конкретну кулсторі по темі. точніше, один з прикладів, про які писав абстрактно в інших коментарях. і це якраз добра відповідь на ті пояснення пана Леоніда щодо “експертів з французької”, які нібито перевіряють його тексти.

      одразу зауважу, що воно не дає мені підстав звинувачувати його у повністю недобросовісному перекладі, тому я цього й не робитиму. але такі дрібнички дуже добре показують, що ставлення пана Леоніда критичне не до всього тексту.

      отже.
      коли я робив коректуру перекладеної паном Леонідом книжки, мені трапилась власна назва “Вею”. я не міг зрозуміти, що то таке, а оскільки допитливий, то мені стало цікаво. поліз спочатку в російський переклад, а там теж “Вею”. тоді вирішив-таки подивитись в оригінал. і там на мене чекало слово “Siècle”, яке доволі відоме навіть просто в культурному контексті. в результаті я зробив висновок, що при скануванні, в результаті якого з’явилося те електронне джерело російського перекладу, в яке я (і, мабуть, не тільки я) зазирав, була неправильно розпізнана літера “к”, і “Век” перетворився на “Вею”.
      отакі пироги.

      Comment by Comments_From_Facebook — March 29, 2019 @ 10:46

    • Les Beley March 13 at 7:27 PM
      Переклад Ґранже Леоніда Кононовича став комбо-кейсом двох найважливіших перекладацьких бичів в Україні.
      По-перше, перекладач забив на еквівалентність і почав вправлятися у власних екзотичних мовних практиках. У цих самих мовних практиках нічого поганого нема в авторському тексті, але у перекладі головне – передати дух оригіналу. На це певна школа українських перекладачів часто забиває і веде священну боротьбу за власне уявлення про літературну норму.
      По-друге, як виявилося, перекладав він імовірно таки не з французької, а з російської. Теж популярна практика.
      Для флеш-роялю українського перекладацтва бракує тільки третього елементу – фінансового. Якщо виявитися, що перекладав він за копійки, скажімо за 100 гривень за сторінку, а потім йому ще й з оплатою зволікали, то цей кейс можна записувати у підручники. Еталон.

      * * *

      Фраґмент гілки

      maksymus Якщо коротоко, то переклад вийшов невдалий. У вдалому перекладі мову просто не помічають. У нас же перекладають не тільки, щоб перекласти, задовольнити читацький попит, а й одразу воюють, використовуючи мову як інструмент своєї війни. Можу собі уявити своєрідне перекладацьке задоволення бійця, коли можна виправдати собі вживання якомога «українськішого» відповідника. Коли на закономірну критику незадоволеного попиту відповідають звинуваченнями в невігластві — теж свідчення перекладацької невдачі.

      Nikita Nikolajenko “Незадоволеного попиту”? Але ж попит в наших умовах різний. Це не лише попит з боку російськомовних (який не задоволений), аж ніяк

      maksymus Навпаки, я бачу нездоровий пуризм у таких дивних перекладах, де автор зникає, а видавці наче грають між собою в якусь гру зі словником синонімів. З бентегою і зарізякою ніякі дротоходи не потрібні.

      Nikita Nikolajenko Опосередковано йдеться, бо саме вони здебільшого незадоволені перекладами, де зустрічаються інші синоніми, окрім росподібних

      maksymus Така оцінка це типове іншування, вона не може бути підтверджена. Ви визначаєте себе відносно якоїсь іншої групи, і наділяєте іншу групу рисами, що їх вважаєте неґативними. Все виглядає абсолютно навпаки за моїми дуже тривалими спостереженнями. Російськомовні, що нещодавно відкрили для себе українську, дуже часто кохаються у відмінностях, саме вони прагнуть «чистити» мову від того, що їм здається росіянізмами. Скажімо, просто «йти по хаті» для росйськомовної людини звучить «не по-українському», вона воліє «крокувати хатою» та под. І саме це відштовхування найчастіше призводить до помилкового чи невдалого вибору невживаної лексики чи граматичних засобів. Той же приклад заміни чайки на діалектизм в обговорюваному перекладі це є типовий приклад вибору саме російськомовної людини, що не може дати собі ради зі словниковим гаслом.

      maksymus Навіщо робити текст таким дивним, щоб доводилося продиратися? Щоби що?

      Вживання умовної «бентеги» і вбиває переклад, замінюючи автора перекладацькими хибами. Поява таких приколів, штучне кування замість стандартних засобів, свідчить про серйозні негаразди. (…)

      Я сумніваюся в потребі виокремлення цих груп. Можливо, це мій ідеалізм говорить, але я вірю в те, що якісний переклад «для всіх» можливий. Та тільки тоді можливий, коли мова нарешті не сприйматиметься як засіб боротьби за щось. Це тридцять років тому будь-що українською було викликом, демонстрацією позиції, інколи небезпечною демонстрацією. Але тепер перелічені в критичному відгуку відхилення засвідчують тільки непрофесійність цілого ланцюжка (перекладач — редактори — критика). Зрештою, за результатами непрофесійності ми всі в програші, бо так і не матимемо нормального перекладу без приколів і перекладацьких фанаберій.

      Лариса Вакульницька Власне, письменник має право використовувати мову так, як вважає за потрібне. Читач має право не читати.

      maksymus А також має право критикувати те, що не сподобалося, застерігаючи інших. :-) Тут проблема в тому, що перекладач не письменник, інша роль, інша функція. І хоча добре відомо, що traduttore — traditore, але ж не до такої міри.

      Comment by Comments_From_Facebook — March 29, 2019 @ 10:49

  5. Варто обов’язково прочитати уважніший і якісніший «розбір польотів»:

    Marianna Perebenesiuk
    І окремо про мою частину. Там довгий коментар, але й то було тільки по верхах, бо в мене особисто весь той переклад, що я прочитала, був суцільним питанням. Якісь незрозумілі перекручення прямо одразу (хоча текст дуже легкий і мінімалістичний і легкий для перекладу), збиті ритми, збита стилістика, кожне речення – якщо і не велика проблема, то все одно не зрозуміла мотивація. Деякі такі “незрозумілості” я там озвучила.

    Всі незрозумілості озвучені, й не озвучені знайшли пояснення при першому ж погляді на рос. переклад. Всі. І “голос, що розітнув темряву” на переклад “Une voix coula dans la pièce obscure” (з мого) : рос. переклад “Темноту прорезал голос” – укр. “Темряву в кімнаті розітнув чийсь голос” (хто говорить фр. оцінить). І “осяяний сонцем мур” на “mur éclaboussé de soleil” (рос. переклад “залитая солнцем стена”). Ну так, на відміну від української, російською дійсно буде стилістично неоковирно “запятнаная солнцем стена” чи “в пятнах солнца”, ага, рос. перекладачка не могла перенести метафору – і знайшла навіть досить гідний вихід із ситуації, замінивши “заплямування (рідиною)” на “заливання”. А укр. перекладач просто гарно собі переклав ту “залитую солнцем стену” українською, як “осяяний мур”.

    Подумати тільки, що через те, що я це помітила, мене відправляли до словника ! (бггг, наче це не звичайний унормований вже вжиток у переносному значенні, а якесь інше потаємне значення), бо чого ж, схоже ж, еквівалентно ж. Ага, ну приблизно еквіваленто виявилось, дійсно : тільки тільки рос. переклад більш еквівалентний оригіналу, а укр. переклад більш еквівалентний рос. перекладу. І навіть “Дзвінок, знову”, який став “Дзвінок прозвучав знову”. Я тоді ще не зрозуміла, навіщо спеціально доповнювати це речення, якщо в укр. є такий же тип речення і має таку ж виразність. Ну просто мотивацію не зрозуміла: можна, звичайно, хоч це і втрата, по-моєму, для передачі оригіналу, для передачі сенсу, але навіщо? А виявилось, що справжня мотивація в тому, що рос. перекладачка переклала, як в оригіналі: от перекладач з російської і добавив слово, щоб не було помітно.

    Якщо порівнювати рос. і укр. переклад, то це один з помітних засобів, до яких перекладач вдавався для того, щоб не було помітно, що переклад з рос. перекладу: при спостереженні повної чи дуже помітної аналогії двох перекладів (але не завжди оригіналу) в реченнях часто додається чи віднімається якесь слово. Ну і улюблений засіб: просто замінити стилістично нейтральні слова (якими написаний весь текст Гранже і якими загалом перекладено на рос.) на щось таке вигадливе, вибагливе, конотоване чи стилістично-забарвлене. І вуаля, ніхто не мав помітити. І все це з перших же сторінок всюди в зовсім не складних реченнях (що виключає версію порівняння укр. перекладачем свого перекладу і російського у разі сумнівів – в такому разі це робиться точково і в складних місцях).

    У підсумку вчорашнього дня: на моє особисте переконання, укр. перекладач не звірявся з рос. перекладом, а перекладав з російського перекладу від А до Я, навіть не звіряючись із фр. оригіналом (а якщо і звірявся з оригіналом, то точно не всюди). Огидно тільки, що через цю морально-дешеву халтурку українці перелаялись. І ще огидно, що я так розумію, що йому від цього нічого не буде, хоча вже були скандали перекладів не з оригіналу, а з рос. перекладу і тоді після вибачень робили новий якісний переклад. А тут ні, всім все нормально. ВСЕ, отут вже точно перегортаю сторінку.

    Comment by maksymus — March 13, 2019 @ 17:52

    • Але дивно, що Кононович ніби ж справді знає французьку (судячи з його списку перекладів). Незрозуміло, навіщо йому було халтурити, тим більш, перекладаючи легке чтиво. Для перекладача з таким досвідом економніше з точки зору часу й зусиль було б перекласти з французької, ніж намагатись замаскувати сліди російського перекладу.

      Comment by criticalthinkerua — March 13, 2019 @ 22:09

      • Не знаю. І навіть не хочу вигадувати мотиви.

        Маю тепер тільки величезний сумнів в якості інших перекладів і цього перекладача, і цього видавництва. І, з огляду на згаданий вище провал усього ланцюжка підготовки видань, виявляється, не маю жодних способів зняти цей сумнів, бо не можу довіритися ні самореґулюванню галузі, ані бажання розбивати їхню кругову поруку.

        Книжка вийшла майже два роки тому, де весь цей час була фахова критика? Де хоч би й зубаті конкуренти, колеґи по цеху? А якби незадоволена пані не купила дорожчий український переклад, випадково не написала свій наївний комент у впізнаваному вже друге століття стилі І. Кульжинського, підтриманий підписниками А. Кокотюхи й розігнаний осудливим хором цькувальників, любителів кім’яхів, то наче все нормально? І головне ж, не можна сподіватися на будь-який позитивний наслідок цього фейсбучного скандалу, надто вузька аудиторія.

        Comment by maksymus — March 13, 2019 @ 22:30

      • Ваша згадка про значний доробок наштовхнула на думку глянути перші переклади. Відкрив переклад Дюркгейма (1998), побачив самостійну працю, але не розумію, навіщо так було псувати текст. Псувати, інакше не скажеш.

        З перших же речень говорить не автор, а перекладач. Перше ж речення першого розділу, йдеться про причини, яким можна приписати вплив, але перекладач каже, що це чинники, за якими можна визначити вплив. Як причини (causes) могли стати чинниками? Далі замість схильностей (les dispositions organico-psychiques) українці роками читають про особливості, замість природи фізичного середовища (la nature du milieu physique) бачимо природне середовище. Перестрибую через абзац. Там, де тезу підтримують, читаємо погляд поділяють. Як теза стала поглядом? І т. д. Не хочу навіть розбиратися далі.

        Comment by maksymus — March 15, 2019 @ 17:44

        • На жаль, мій рівень французької не дозволяє звірити переклад, але наскільки пригадую, Дюркгейм читався легко, на відміну. наприклад, від Роулза, безнадійно спаскудженого Мокровольським. Єдине що дратувало – навіщо було обзивати Дюркгейма на німецький манір.

          Comment by criticalthinkerua — March 16, 2019 @ 22:27

          • А ще з наукової літератури переклад Бодрійяра «Фатальні стратегії» (2010). Український текст з навмисними правописними приколами, читається важко і неприємно. Порівняти зміг тільки з невеличким фрагментом, знайденим у мережі. І от саме в цьому фрагменті з цитатою Марі Дорваль стоїть кумедне:

            La séduction elle-même est vertigineuse…
            Запаморочливою є самозваба…

            Підглянути для певності в російський переклад тоді було, здається, ще неможливо, тож перекладач вирішив, що буквальне Спокуса/зваба сама по собі є запаморочлива буде зовсім неприкольно. І нікого ж з редакторів не зацікавило, що ж то за диво таке, самозваба.

            * * *

            Виявляється, це теж російський переклад дався взнаки! Тільки раніший, зі збірки статей. Тепер добре з нього бачу, чому раптом у наступному реченні дієсловом «спливли» дуже дивно й недоречно передаються дві різні конструкції. Забавно. (Докладніше про кількісну оцінку російського посередництва.)

            Comment by maksymus — March 16, 2019 @ 23:56

            • Оскільки у мене під впливом позитивізму й аналітичної філософії сформувалось скептичне ставлення до постмодерністів, то не можу позбутись враження, що правописні приколи при перекладі їхніх праць – це не злочин, а якась кручена справедливість :)

              Comment by criticalthinkerua — March 17, 2019 @ 04:02

              • Фейсбук-галас навколо перекладача це і є типовий постмодернізм. Люди розбилися на табори зовсім довільно, за словами і символами, а не раціонально. Причому всі табори, їх більше, ніж два. І говорять не просто про різне, а перебуваючи в різних дискурсах.

                Comment by maksymus — March 17, 2019 @ 06:41

          • Може, це пригадуєте враження від іншого перекладу, інших перекладачів, про тотемне життя (2002). А через оту книгу про самогубство (1998) я продирався важко, тільки тепер звернув увагу на те, що текст був просто спотворений халтурою.

            Comment by maksymus — March 16, 2019 @ 23:32

            • До тотемного життя руки не дійшли, а от “Самогубство” читалось легко, тим більш, у мене з цим пов’язаний невеличкий курйоз. Якось, шукаючи на поличках в коридорі котрусь іншу книжку, взяла до рук цю працю Дюркгейма, і мимоволі зачиталась, стоячи біля полички. В цей час мама, що якраз завершувала прання, виглянула з ванни в коридор і попросила мене сказати батькові, щоб вчепив у коридорі додаткову мотузку (якою ми користувались, коли було багато прання). Я на автопілоті зайшла в кімнату і, не відриваючи погляду від книжки, сказала “Тату, повісь мотузку”. У відповідь зависла пауза. “Та не мені, а мамі”, – продовжила я, коли нарешті дійшло, що саме батько міг подумати, побачивши назву книжки. “А навіщо ти дала мамі таке читати?” – віджартувався батько, коли нарешті до нього дійшов справжній зміст мого прохання.

              Comment by criticalthinkerua — March 17, 2019 @ 03:52

              • Гарно вийшло. Я ж після читацького незадоволення закинув цю книжку з величезними літерами на оправі на верхню полицю, і потім, стоячи на табуреті, пригадував, чому саме ця мала збирати пил, коли пилососив.

                Comment by maksymus — March 17, 2019 @ 06:35

  6. Надибав ще один приклад, тільки відкрив першу ж сторінку Alabama song (2017).

    Si jeunes, si vigoureux, les guerriers rieurs fondaient sur nous avec beaucoup de bruit…
    Эти молодые, отважные, вечно смеющиеся солдаты сразу создали вокруг много шума,…
    Такі молоді, такі хоробрі, ті сміхотливі вояки відразу зчинили в нас неабиякий галас…

    Від імені жінки з Південних штатів оповідається про те, що повні енергії, міцні, рішучі (vigoureux, не хоробрі) воїни атакували, накинулися, налетіли (fondaient sur) на них. Перекладацька задача дещо нетривіальна. Напевно, цього разу тільки підглядаючи в російський переклад, перекладач не помітив, що таким чином, відступивши від тексту, росіяни намагалися зберегти формат абсолютно всім відомої й одразу впізнаваної цитати (Beaucoup de bruit pour rien), назви твору Шекспіра, що починається з прибуття в місто війська. Немає там ніякого «відразу зчинили в нас». Зчиняє в мені відразу.

    Comment by maksymus — March 16, 2019 @ 16:20

  7. Див. також спробу кількісної (не якісної!) оцінки можливості посередництва чужих перекладів: Запаморочливою є самозваба про переклад Бодрійяра.

    Comment by maksymus — March 18, 2019 @ 10:20

  8. Дякую за Вашу працю.

    Якщо дозволите, додам іще один приклад із “Пасажира”. Дуже промовистий, аж надто…

    Оригінал:

    Les techniciens jouaient des coudes, se bousculaient, prenaient des photographies, observant chaque millimètre du sol avec des lampes spéciales — éclairages monochromatiques, allant de l’infrarouge à l’ultraviolet —, prélevant des fragments qu’ils plaçaient sous scellés.

    Рос.переклад:

    Криминалисты толкались локтями, наступали друг другу на ноги, делали снимки, с помощью особых монохромных ламп, работающих в диапазоне от инфракрасного до ультрафиолетового света, изучали каждый миллиметр почвы и брали образцы, упаковывая каждый в отдельный пакет.

    Укр.переклад:

    Криміналісти пхали одне одного ліктями, наступали на ноги, знімали за допомогою монохромних ламп, що працюють у діапазоні від інфрачервоного до ультрафіолетового світла, вивчали кожен міліметр ґрунту і брали його зразки, пакуючи їх в окремі торбинки.

    Вже не кажучи про те, що таке доволі складне речення навряд чи б однаково (або майже однаково) переклали два перекладача – в оригіналі “спеціальні лампи” використовують саме для _вивчення ґрунту_, а не просто для того, щоб зробити фото. В російському перекладі це вже не очевидно, але завдяки комам лампи можно віднести як до “делали снимки”, так і до “изучали каждый миллиметр почвы”. В українському ж “зайва” кома щезла – і лампи остаточно зв’язалися зі знімками.

    А – і ніяких “отдельных пакетов” в оригіналі нема… але то вже таке, дрібничка…

    Прикро. Дуже прикро.

    Comment by Cathy — March 19, 2019 @ 00:28

    • Спасибі. Справді, це неймовірно. З перших же виразів (se bousculer «штовхатися, товпитися, спішити»), перекладених в російському художньо. І з комами це особливо цікаво. І з речовими доказами.

      Comment by maksymus — March 19, 2019 @ 05:52

  9. Забавні дурниці у фрагменті з «хромованою опукою».

    La capsule était là, entre ses doigts gluants de sang.
    С пальцев стекали густые капли крови, но он держал ее в руках.
    Із пальців спливали краплини крові, та він тримав її в руках.

    У рос. перекладі згадку про липкість (gluants) розв’язали через густину, наш перекладач просто викинув, не дивлячись у французький текст, передаючи самі російські художества. Росіяни перекинули іменник капсула в наступне речення, наш тупо повторює.

    Une sorte de balle très fine de deux centimètres de long.
    Капсулу, похожую на узкую пулю два сантиметра длиной.
    То була капсула, що скидалася на довгасту кулю сантиметрів зо два завдовжки.

    Дуже тонка (très fine) стала спершу «узкая», звідки чомусь, навіть не близько, «довгастая». Далі в російському рішили розбити речення, наш старанно переписує.

    Il fit couler dessus de l’eau froide et découvrit un tube chromé, sans trace de soudure ni de segmentation.
    Он пустил холодную воду. Пуля оказалась хромированной монолитной штуковиной без каких-либо швов или соединений.
    Він підставив її під струмінь води. Вона виявилася хромованою опукою без жодного шва чи з’єднання.

    Отак дуже тонка двосантиметрова хромована трубка (un tube chromé) стала спершу узкой «монолитной штуковиной», а потім, дуже вигадливо, «опукою». Дуже тонка трубка опукою?

    Comment by maksymus — March 20, 2019 @ 21:37

  10. Maksym Bezruk Це в нас зветься локалізацією. Принаймні в кіно та іграх. «We were noticed!» – «От скотина, яке зряче!» і таке інше. Обурювався нещодавно.

    maksymus У переважній більшості випадків це навіть не прикол, а нестерпне бажання поділитися з усіма щойно набутим знанням. Для цього потрібно тільки вважати українську мову нерозвинутою, примітивною, без стилів, такою, що потребує виправлення. Недарма багато коментаторів акцентували увагу на втраченій мові (хтось згадував Грінченка, хтось заборонену лексику). Сама мова стає персонажем.

    Maksym Bezruk Та й взагалі відчуття стилістики атрофувалося в більшості.

    maksymus Бо воювати треба, дрібниці неважливі. Коли прапор в’ється, про голову не йдеться.
    Прочитав ще чийсь прекрасний коментар (на жаль загубив) про те, що навіть у випадку, коли перекладач має багатющу мовну палітру, це ще не привід виливати її всю на голову читача. Особливо, коли автор оригіналу, зараза, пише простою і зрозумілою мовою.

    Maksym Bezruk У нас дуже люблять підміняти авторський стиль своїм. Думаю, ноги ростуть ще з радянської практики цензурування при перекладі. І цей спадок неповаги до оригіналу помножився на сучасне творчо-політичне бажання гратися з мовою. Самому ж писати гарний твір важко, а перелицювати на чергову Енеїду – то легко.

    maksymus Справді, якщо сприймати сучасні перекладацькі витівки як переспіви, а не переклади, стає легше. :-)

    Maksym Bezruk Це вже за гранню навіть гумору:

    maksymus Що ж, типовий автопортрет кувателя. Якщо дивитися з погляду ширшої картини вже традиційних негараздів з українською мовою, то сама можливість появи таких експериментальних перекладів може означати або фінансову незалежність видавців од читачів, або невибагливість цільової аудиторії, котрій що тигитка, що мева.

    Maksym Bezruk перше важко було б пояснити, тож лишається друге.

    maksymus Але друге означає марґінальність україномовної аудиторії. І подальшу марґіналізацію без шансів виходу за межі любителів «пуп’яночків». Якщо їх задовольняють наклади «свої для своїх», то так має бути.

    Comment by Comments_From_Facebook — March 29, 2019 @ 10:36

  11. maksymus Нарешті, на кінець другого тижня обговорення перекладу Ґранже прямо звучать висловлювання про припустимість подвійного перекладу. Заперечення, гнів, торг, депресія та примирення. Схоже, ми вже на стадії примирення.
            Les Herasymchuk «…якщо у вас буде час і ви познайомитеся з теорією перекладу, то там ви вичитаєте, що користування під час власного перекладу всіма існуючими перекладами вельми бажане. Множинність вихідних значень передбачає величезну кількість інтерпретацій (і вдалих, і кепських). Цими “підказками” дуже бажано користуватись. Сподіваюсь, ви знаєте, що чудовий переклад Пастернака “Гамлета” зроблений за підрядником, а Кочур чудовий свій переклад робив за Пастернаком. Паламарчук, як створив блискучі переклади сонетів Шекспіра, англійської теж не знав. Це стосується і його перекладів з Байрона. Я саме “вів” видання лірики і багато з ним сперечався на цю тему. Він забагато взяв з Михайлова, включно з кількома помилками. Але переклади назагал блискучі. Від цього й танцювати треба.» (…)
            «Популярно: вас цікавить продукт чи кухня? Колись в “Литературной газете” була дуже довга дискусія на цю тему. Я тоді писав до редакції: це безглузда суперечка, бо досліджувати слід якість перекладу, а не те, до якої книжки зазирав перекладач, коли працював. »
    І дописувача зовсім не бентежить, що цей цеховий захист практики мови-посередника звучить під записом про заперечення гуманізації плаґіату. («Одним словом, система «не здає» свого улюбленого члена.»)

    Maksym Bezruk До речі, Пастернак настільки “чудово” переклав “Ромео та Джульєтту”, що в Росії нещодавно отака книжечка вийшла. Тож, угу, нумо з Пастернака далі перекладати!

    maksymus Тож у якогось нашого диво-перекладача з’явився новий текст мовою ориґіналу. Для нового блискучого перекладу.

    Maksym Bezruk До слова, оцей переклад 18+ ставить усі крапки над І. Шекспір писав для середньовічного театру, що обслуговував міську чернь, а не для вишуканого театру 19 століття. Пастернак багато “низького” загубив при перекладі.

    Tin-tina Antonina а Кочур чудовий свій переклад робив за Пастернаком
    Нічого такого ми не знаємо. Ми знаємо принцип Кочура – робити переклади лише з мов, які знаєш настільки, щоб самому зробити підрядник.
    Я, Ви знаєте, цілком не проти права перекладача на експерименти, але от такий пунктик маю – не хочу, щоб з вусів робили бороду чи навпаки :-)

    maksymus Якщо цього вимагає художнє оформлення, то цілком припустимо все. Навіть оті вуса з бороди можуть бути виправдані мотивом переходу між культурами, де вуса й борода мають різні значення. Тут також цілком зрозумілі посилання на класиків старого перекладу, котрі перекладали з мов-посередників через елементарний брак національного ресурсу на все. Але часи змінилися. І переклад змінився навіть з радянського часу, коли варився собі за «залізною завісою». Тож виходить виправдовування елементарної халтури.

    Tin-tina Antonina Я просто з острахом подумала, яким же буде наступний крок? Все, проти чого так довго боролася перекладацька спільнота – перетягування помилок з одного перекладу в інший, звіряння не з оригіналом, а з російським (чи іншим) перекладом, – все це, виявляється, освячено і дозволено? То на фіга тоді взагалі українські переклади, читайте просто російські. Тьху, мовчала-мовчала, а це вже слів забракло.

    maksymus Буде все як завжди. Будуть перекладачі, що їздитимуть на намисті (bus) й житимуть у своїх голках (іглу), перекладатимуть тонкі трубочки «опукою» просто тому, що хочеться вжити слово опука, а іншої нагоди не мають. І будуть ті, хто дотримуватимуться професійної етики. Зрештою, справа за читацьким загалом, де з наївних коментарів про «невідомі слова» виростатиме колись запит на якісні тексти. Просто тому, що саме читач несе гроші в економіку перекладу.

    Tin-tina Antonina Але одна річ, коли щось недобре є річчю, з якою миряться вимушено і тимчасово – переклади з екзотичних мов чи дуже давніх мов, коли фахівців обмаль, а інша – коли так і слід. Тут уже не за горами повний аллес, щоб не сказати гірше.

    Irina Shostinska а ще читачі почали знати більше мов та можуть порівнювати самі ориґінал з перекладом. :) халтурщикам мусить прийти край.

    Maksym Bezruk Ну, я б спокійно лишив занурені в бороду вуста. Одразу малюється борода з вусами. От борода без вусів потребує уточнення. А заміна бороди вусами одразу збільшує їх в уяві. Занурені в бороду вуста можуть бути і під невеликими вусами. Згадайте Хагріда з фільмів про Поттера. Опис його усмішки точно містив би згадку саме бороди, а не вусів.

    maksymus Пригадайте дискусію про вуса Святослава в описі візантійця та й інших князів, що цілком сходить до перекладацьких рішень.

    Tin-tina Antonina Максим Безрук Ба ні, даруйте, є інший аспект, можливо, більше притаманний жіночому погляду на справу. Чоловік з вусами значно сексуальніший, ніж безвусий і ніж той, хто разом із вусами має ще й бороду. От-от, добре, що й Святослава згадали :-)
    Але загалом то таке… Вуса і в французів сексуальні. Я б таки трималася теорії, що коли в тексті борода, то хай і в перекладі буде. В детективах такі речі можуть бути істотними при опізнанні.

    Rostyslav Paranko Заради справедливості, Кочур таки перекладав із мов, яких не знав. Чув від відомої в галузі людині, якій нема сенсу не довіряти.

    Bohdan Stasiuk Яка бридка апологія ретрансляту від поважного пана Герасимчука.

    Maksym Bezruk До речі, для мене було дивно читати, що Куліш користався “посередниками”. Усюди ж його називають чи не першим серед “наших”, хто став пропагувати працю з оригіналами.

    maksymus Куліша довго (ба навіть досі!) цькували за те, чого він не робив. Не робив він те відоме «Хай дуфає…», що Франко сприйняв за правду й обурився.

    Tin-tina Antonina Старицький теж Гамлета з оригіналу перекладав. До слова, в нього теж не було жодної “заковики”.

    maksymus У ті часи переклад навіть з російської міг стати приводом для репресій, як переклад Лободовського.

    Bohdan Stasiuk До речі, нічого такого в теорії перекладу ніфіга немає, якщо нею не вважати абсолютно всеїдну концепцію Ґідеона Турі (все, що обізвали перекладом формально та функціонує в суспільстві під таким назвиськом, ним і є). Ретранслят виправданий у випадку екзотичних мов, якою французька аж ніяк не є.

    maksymus Це точно. Цитата із словника: «Сучасна теорія перекладу, вимагаючи звернення до оригіналу, відкидає використання перекладу-посередника як і непрямого перекладу взагалі».

    Comment by Comments_From_Facebook — March 29, 2019 @ 10:45


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Website Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: