Діаріуш або тиск слова

January 3, 2019

Слуга народу

Filed under: Мова, Політологія, Фразеологізми — maksymus @ 11:35

 
До вічно відстаючих українців світова думка доходить з величезним запізненням. Скажімо, вираз слуга народу, створений колись під кінець епохи слуг та панів, насправді докотився до нас тільки тепер. Не бракує бажаючих послужити.

«Король — перший слуга народу», — повторював за Руссо Фрідріх Великий. Напередодні Великої французької революції преподобний Роберт Нерс (Nares), розглядаючи нову популярну думку про те, що король теж перебуває на службі держави, чи не перший і заперечив її. У книзі з яскравою назвою «Принципи урядування, виведені розумом, підтримані англійським досвідом та з урахуванням французьких помилок» (1792) Нерс твердив: «Це фальшива, облудна й дуже згубна тенденція звати короля слугою держави. (…) помилка виникає через сплутування ідеї служіння та виконання службових обов’язків». Він доводив, що король здійснює обов’язки перед державою пануючи, а не служачи. Та вже в той час у літературному журналі (The Monthly review, 1794) проґресивні критики ніяк не погоджувалися з автором, вперше вживши вираз слуга народу: «(…) Король, на нашу думку, є слугою народу (servant of the nation) не тільки тому, що перебуває на народній службі (national service), але тому, що народ є його господарем (master)». Хоч як дивно, французькі революціонери пішли ще далі, доводячи ідею служіння народу до кінця; Робесп’єр у запалі заявив: «Я не слуга народу, не його суддя, не його трибун, не його адвокат — я сам народ!»

Коли падав старий режим, ця плідна ідея, що верховна влада теж перебуває в безумовних відносинах служіння-підпорядкування була приємною для всіх. Недарма і Наполеон, і мексиканський повстанець Хосе Марія Морелос (пом. 1811) прямо називали себе «слугами народу» (El Siervo de la Nación). Це хотілося чути публіці. У посібнику для домашніх служок Семюеля та Сари Адамсів «Досконалий слуга» (1825) ідея висловлена як сама собою зрозуміла: «Дворяни та державні міністри є підлеглі короля, а король сам є слугою народу, й мудро підпорядковується національним законам. Божественний порядок виявляється в тому, що суспільство таким чином складається з підлеглих та панівних класів».

В українську мову вираз слуга народу прийшов значно пізніше, коли у всьому світі штамп давно втратив пряме значення, добряче потріпався й набув помітних жартівливих відтінків. Не випадково, він відмічається вперше в перекладі Марка Твена: «Але слуга народу не зазнає спокою» («Збôрка начеркôвъ» Марка Твейна, 1900). Згодом серйозність надовго повернулася в сталінські часи; радянські народні депутати, вірні «слуги народу» за посадою не жартували про свою роль. Іронія відновилася тільки в часи розпаду СРСР й не залишає вираз до нашого часу.
 


Commedia dell’arte

 

Leave a Comment »

No comments yet.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: