Діаріуш або тиск слова

December 5, 2018

Про примітивні політичні міркування

Filed under: Мова, Політологія, Ґендер — maksymus @ 08:02

 
Надибав на цікаве (для справжніх цінителів дискурсу, звісно) інтерв’ю Ірини Фаріон. Якщо щось і може змусити мене поміняти думку про неприпустимість вживання неофемінативів у нейтральному мовленні, то це саме такі політикування. Перебільшую, звісно, бо зміна поглядів просто всупереч тому, що одіозні особи висловлюють абсолютно неприйнятні міркування, засвідчила б повний провал здатності власного раціонального судження. А втім, це завжди буває неприємно, коли, на перший погляд, «підтримка» знаходиться там, з чим завжди стинаєшся, що вважаєш одним з найбільш неприйнятних явищ у питаннях української мовної політики, без подолання наслідків чого сама нормальна мовна політика неможлива в жодному питанні, не тільки в цьому. І саму таку ведмежу підтримку завжди доведеться розбирати окремо й усупереч основній дискусії. Тим не менш, такі чудово сформульовані в концентрованому вигляді вибухові заперечення саме з боку консерваторів змушують вносити корективи в мої пошуки, що ґрунтуються суто на ліберальних поглядах. Вони засвідчують, що, як і в польському випадку, між політичним консерватизмом і вибором стратегії нейтралізації в українській може існувати зв’язок тісніший, ніж я припускав раніше, а це значно ускладнюватиме будь-які дослідження, що ще й не починалися.
 

— Є частина українців, які підтримують вживання фемінітивів, а інша — навпаки проти. Яке Ваше ставлення до фемінітивів?
 
— Це якась навала з фемінітивами. Їх тулять куди треба і не треба. Для мене дуже важливо з яких середовищ вони ідуть. Ідуть з ліберального середовища, з середовища, яке обстоює гендерну ідеологію від якої мене тріпає, тому що я шанувальниця традиційних стосунків між чоловіком і жінкою, традиційної родини, де чоловік — це голова, але жінка — шия. У нас в Україні завжди був матріархат і буде. Але я за те, щоб чоловік був воїном, а жінка передусім, хоч би перші три роки абсолютно віддала своїй дитині. Тому, коли починають втручатися в цю царину святая святих, то в мене виникає внутрішній супротив. І тому, коли мене представляють, як «професорка», то я ставлю запитання: «Це є така посада «професорка»?». Мене обирали на посаду професора, я бачила офіційно-діловий документ. Ви можете мене професоркою кликати на каві, але в офіційно-діловій атмосфері прошу мене називати відповідно до чинного правопису. Якщо ми це заведемо через правописну комісію, колегію мовознавців Інституту української мови, до якої я також увійду і скажу свою думку, тоді ми можемо вживати це у всіх сферах. А якщо це є черговий елемент моди, то вибачте, я не модна, тому що я стильна. Бо мода — це та штука, яка минає, а стиль це те, що залишається завжди. А немає нічого кращого серед стилів, ніж класичний.
(Ірина Фаріон: «Вони реально посягають на мій рай, тому я змушена повернутися в пекло»)

 
Для розбору можна зазначити, що тут водночас вжито давно відому арґументацію пунктів 6, 7, 8, 9, 10, 11. Нічого нового.
 

6 Comments »

  1. Мене досі дивувало, чому ви ніби оминали увагою ту обставину, що підтримка фемінітивів йде насамперед із середовища ліберально і прозахідно налаштованої інтелігенції.

    І, до слова, чомусь згадався аргумент щодо прикметників (на жаль, не пригадую, де він мені трапився): якщо виходити із суто внутрішньомовних підстав, то в словниках першою формою прикметників мала б стояти форма жіночого роду (за алфавітним принципом) – наприклад, біла, біле, білий. Тобто, в даному разі, схоже, чоловічий рід був вибраний з позамовних підстав. А це вкотре посилює підозру, що в ідеї використовувати чоловічий відповідник як нейтральний неявно криється щось патріархальне.

    Comment by criticalthinkerua — December 5, 2018 @ 23:42

    • Маєте підстави знущатися, бо я справді недооцінюю розподіл за ідеологіями через те, що і в найліберальніших текстах спостерігаю постійно повторюваний суто консервативний арґумент повернення до простонародної мови, позбавлення російського накинутого впливу. Такий арґумент ставить під сумнів саму позицію. Проте добре відомо, що від такої послуги ніщо не убезпечить; як в одній з попередніх гілок консерватори одразу виступили за неофемінативи саме з консервативних підстав, висловлючись так само безумно про зазіхання на мову. Тому поставив потребу дослідження цього питання, чим викликана потреба зміни, на перше місце. Поки що можна об’єктивно спертися непрямим чином хіба що на опитування Архангельської, де, на думку опитаних, прагнення до рівноправ’я посіло тільки друге місце, а повага до жінки взагалі останнє. Хотілося б якісно нових досліджень з увагою саме до цього питання.

      Що цікаво, майже в той же день з процитованим вище інтерв’ю О. Пономарів — ну зовсім не ліберал — написав, у відповідь на питання «…чи правильно було б називати жінку-президента та прем’єра президенткою і прем’єркою»: «Це трохи незвично, але правильно». Ліберальні коментарі рознесли це твердження відомого консерватора як підтримку, хоча тут підтримка також гірша за взагалі нічого. Типове нерозрізнення пуристом стилістичної належності цілком зрозуміле. Незрозуміло, чому Фаріон раптом у цьому випадку згадала про стилістику, це має привертати увагу. Такі переходи й підміни предмета обговорення тільки уводять убік, затемнюють пошуки спільних підстав, що не залежали б випадково від впливу ідеологій.

      * * *

      Звісно, порядок визначається позамовно, це умовність. Так само порядок дієслів визначається не за алфавітом, а спершу інфінітив, потім минулий й майбутній час (інколи навпаки). Основна форма називного відмінка, а не вибірково відмінків за алфавітом, теж умовність. Причому для прикметників усе ще складніше. Скажімо, білий це повна нестягнена форма, біла, біле, білі стягнені, а повні форми жіночого і середнього роду (білая, білеє, білої, білого) вживаються тільки за певних обмежених обставин й нормативно у відмінках, як і рідкістю є короткі форми чоловічого роду (біл).

      Comment by maksymus — December 6, 2018 @ 06:54

      • > суто консервативний арґумент повернення до простонародної мови, позбавлення російського накинутого впливу.

        З іншого боку, за цим може стояти ліберальна ідея підтримки прав колишніх дискримінованих. Здається, в ліберальному дискурсі одна з досить обговорюваних проблем стосується ситуацій, коли модернізація для певних спільнот відбувалась за умов окупації, що ставило під загрозу ідентичність цієї спільноти. Думаю, ви краще за мене знаєте, які дискусії тут спалахують серед ліберальних мультикультуралістів.
        Зрештою, щодо позбавлення російського накинутого впливу спадає на думку типова псевдоліберальна риторика тих, хто лементує про “притеснения русского языка”, не помічаючи, що підтримання української – це відновлення прав тієї частини, яка зовсім недавно зазнавала утисків. Коли йдеться про правопис, то питання про відновлення історичної справедливості складніше, але і тут намагання позбутись російського впливу може зумовлюватись не обов’язково консервативним, а й ліберальним принципом в дусі affirmative actions. Можливо, певною паралеллю тут є декомунізація – хтось може її підтримувати із міркувань повернення до традиційних цінностей, зіпсованих комуністичною модернізацією, а хтось – із позицій лібералізму.

        Comment by criticalthinkerua — December 6, 2018 @ 14:31

        • Це надто складне пояснення. Сумніваюся, що деякі дикі племінні звичаї, з якими боролися європейські колонізатори з по-своєму зрозумілої цивілізованості, що інколи буйно поверталися внаслідок деколонізації, можна пояснити через ліберальну ідею. Принаймні, посилання на традиційність цінностей (питомість мови) не може відігравати жодної ролі, якщо ви виходите саме з позицій лібералізму. І саме посилання засвідчує відмову від таких позицій.

          Подвійність підтримки фемінних інновацій в українській, на відміну навіть від найближчих сусідів, давно відмічена («дивним чином сплелися соціальні складові мовної ситуації з національно-мовним пуризмом та ідеями мовної рівноправності жінок», А. Архангельська). Але треба зазначити, що і непідтримка в українському випадку, як виявляється, має різні джерела.

          Comment by maksymus — December 6, 2018 @ 16:06

  2. Ну й нехай, займе у вас трохи більше часу, щоб таки дослухатися до аргументів про відмінність поточної феміністичної хвилв від попередніх.

    Comment by magner58 — December 9, 2018 @ 00:27

    • Дивний вибір дієслова — дослухатися, коли йдеться про наукове обґрунтування. Втім, якщо йдеться про політикування, то це саме те дієслово, що треба. Адже в політиці дослухатися доводиться до різних політичних поглядів. Водночас, не зважаючи на взаємну суперечливість, також внутрішню суперечливість. Їхній розподіл і вагу в суспільстві, за якою визначають доцільність «дослухання», можна подивитися у відповідних опитуваннях. Скажімо, вагу політичних арґументів Фаріон можна оцінити в 5-15% підтримки, яку приблизно здобуває їхня партія.

      Comment by maksymus — December 9, 2018 @ 05:40


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: