Діаріуш або тиск слова

November 30, 2018

Про безпам’ятство наше й чиновників

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 07:07

 
Приємний клаптик зелених насаджень в історичному центрі Києва на розі вулиць Рейтарської та Стрілецької одержить статус скверу тільки для того, щоб Київраді було зручніше присвоїти цій точці на карті ще одну власну назву. Вже стало дурною звичкою теперішньої міської влади обирати імена іноземців, абсолютно чужих і незначних як для Києва, так і для всієї України. Треба неодмінно іноземця обрати? Назвіть сквер іменем Рейґана чи Тетчер, Спінози чи Арістотеля, іменем Шекспіра чи Сапфо. Іменем Лінкольна, нарешті, як назвали вулицю у Львові, або хоч Вашинґтона, з його праведним законом. Цього разу вирішили нащось увічнювати в топонімції древнього міста Ярослава вбитого при непрояснених обставинах посереднього білорусько-російського журналіста Павла Шеремета. На злобу дня, наче подачка неукоріненій медійній тусовці для окозамилювання нерозкритості гучної політичної справи підірваного невідомими з невідомих причин іноземця.

Хіба можуть знати байдужі тимчасові чиновники, що тут живе, і саме в цьому історичному місці в останні роки часто сидить, розпродаючи домашню бібліотеку, один з найбільш перекладаних за кордоном українських письменників усіх часів, людина непересічної долі — Вадим Бойко? Та звісно, не знають.

Саме життя недвозначно підказує, якщо взагалі називати сквер, то кращого імені не буде ніколи. Гадаю, неформально кияни так і називатимуть цю ділянку іменем Вадима Бойка, коли хоч трохи опритомніють од національного безпам’ятства й пошуку тільки чужих авторитетів та чужих схвалень.
 

November 29, 2018

Обговорення заднім числом

Filed under: Інформація, Мережа, Мова, Правопис — maksymus @ 08:10

 
Щоб не пропустити. На сторінці МОН про громадське обговорення проекту правопису, де вже кілька разів змінювали інформацію (через тиждень офіційного терміну поміняли файл самого проекту, в процесі додали формат таблиці), нещодавно з’явився файл «результатів обговорення» prapovis.docx (sic!), в якому окремі пропозиції супроводжено позначками «Прийнята» та «Відхилена». Вже очікувано втаємничено, лаконічно, без жодних обґрунтувань та без інформації про те, як розподілилися думки й голоси членів комісії.

Активні користувачі мови, котрі брали участь в громадському обговоренні, одразу помітили в табличці деякі свої зауваження, але серед них чомусь жодного суттєвого. Таке дивне вибіркове «прийняття» та «відхилення» дає можливість заявити облудно: «Суттєвих зауважень не було» (*). Навіть про те, що на спільному засіданні НАНУ і колеґії МОН проект підтримано тільки з суттєвими зауваженнями, ані слова.

А втім, все частіше з’являються ґрунтовні оглядові замітки про суттєві недоліки проекту. Скажімо, відомий автор розвідок з культури мови Василь Задорожний, розбираючи завали тексту проекту, не приховує загального для всіх учасників обговорення здивування халтурою:
 

«Поза всяким найменшим сумнівом, запропонований проект правопису не вартий жодної серйозної уваги, і взяти посильну участь у його обговоренні мене змусила та обставина, що може так статися, що неосвіченість купки недалеких людей зроблять освітньою нормою всього українського народу. (…)
Легше укласти нові правописні правила сучасної української літературно-нормативної мови, ніж аналізувати ці, адже як багато часу й, головне, психічної енергії йде на спростування найрізноманітнішого характеру огріхів, помилок, неоковирностей, а часто й просто нісенітниць.» (**).

 
З випадкових коментарів далі…

November 28, 2018

Паритет і політика

Filed under: Політологія — maksymus @ 16:26

 
Напад росіян на українські суда в Керченській затоці знову нагадав українським обивателям те, що за кілька років гібридної війни було добре забуто. Базову річ міжнародної політики — від нападу країну убезпечують не домовленості й папірці, а військовий паритет. Причому навіть зараз прості горожани в масі відмовляються це зрозуміти; ганебна поведінка частини депутатів у Верховній Раді добре засвідчує, що політики зовсім не ризикують втратити голоси виборців через те блокування трибуни в критичний момент прямої зовнішньої загрози. Звісно, гадати про те, що звичний побут захищають самі слова й умиротворюючі домовленості з аґресором, завжди зручніше. До того моменту, коли вже стає пізно, коли на порозі з’являються солдати в чужих одностроях.

Створити паритет це не значить виставити один до одного кількість військовослужбовців та техніку. Навіть і не накопичити на кожну ворожу одиницю бронетнехніки протитанкову гранату, а на кожен літак чи судно ракету. Хоча це теж не завадить, але, все ж, не обов’язково. Паритет це можливість завдати нападнику таких втрат, що вони навіть у разі поразки знецінять можливий виграш від нападу.

Введення воєнного стану через захоплення річкових катерів з буксиром у Керченській протоці — більшого Україна поки не змогла виставити — гучно нагадало, що війна не завершена, а тільки тимчасово стихла в ретельному розрахунку сторонами ціни й відповідних можливостей. До повномасштабної війни із застосуванням флоту й авіації під своїми прапорами кілька кроків. Пройде безкарно прямий напад тепер, нападники вважатимуть прийнятними втрати, наступного разу ставки підвищуватимуться. Воєнний стан — це не про вибори і домовленості, не про конспірологію і політичний розрахунок. Це про паритет, про підвищення ціни нападу. І якщо мирні обивателі досі вважають інакше, підтримуючи приємно засліплюючий популізм, то це тільки їхні проблеми. Ну, і наші також.
 

November 26, 2018

Головний ризик неповернення

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:43

 
Поки широка громадськість у зв’язку з введенням воєнного стану побоюється за вибори, вужча за скасування концертів та розважальних програм на свята, а зовсім незначна за потенційно реквізовуване для потреб війська майно, введення цього особливого режиму означає для мене шанс знову потрапити в казарми — перший резерв зобов’язує віддавати горожанський обов’язок за першою вимогою. Та це справжні побутові дрібні наслідки поточної політики, жоден програш у якій не остаточний, поки не визнаний. Не військові втрати та поразки, а саме визнання програшу ставить крапку. Армії можна відновити, флоти відбудувати, майно повернути, території звільнити, власноручне визнання ж поразки не відіграти ніколи. Саме так колись у Мінську визнання політичних положень угод і стало тим, що на будь-яку передбачувану перспективу, тобто назавжди, зафіксувало український програш першого року війни. Варто було українській стороні підписати політичну частину, як ті угоди, що відтепер відокремлювали окуповані території, стали безальтернативними. Навіть, якщо їх спершу й ніхто і не збирався виконувати просто через невиконуваність, тим не менш, вони обернулися риторичною формулою й обов’язковим ґрунтом для будь-яких наступних домовленостей і політичних дій. Тільки після підписання «Мінську» єдиним способом повернути контроль над окупованими областями, починаючи з Криму, став територіальний розпад РФ, тобто зникнення винесеного за дужки головного суб’єкта домовленостей. Тож якщо події в окупованій українській Керченській протоці сприятимуть цій перспективі, хоч виснажуючи окупантів, хоч залучаючи нові санкції союзників, то можна вважати, що вони не минули дарма, якщо суперечитимуть, то треба пробувати далі. Не здаватися.

Що мене дуже втішить у цій ситуації — воєнний стан може відкласти спроби втручання в мовну норму. Хоч до виборів, а потім про цю непродуману й непідтриману суспільством спробу напевно забудуть надовго. Принаймні, інакше це була б якась крива посмішка долі; чинний правопис, що його першу редакцію ухвалювали у військовому таборі під Харковом, навряд чи варто знову реформувати в спішці нової воєнної ситуації. Офіційне ж визнання обернеться саме тією поразкою, вічною політичною частиною, що визначатиме принципову неможливість повернутися.
 

November 22, 2018

Традиційна передача назв з літерою h

 
Серед найпомітніших сучасних правописних проблем чільне місце посідає передача літери h в запозиченнях. У проекті намагалися незграбно втрутитися у відповідні параграфи про літери ґ і г, тихенько додаючи та вилучаючи варіанти, приклади та згадки про різні мови, але розв’язати її виявилося ніяк неможливо в рамках такого різноспрямованого «виправлення» чинного правопису. Потрібно радикально змінювати сам підхід, на що в реформаторів немає ані волі, щоб позбутися причарування внормувань останнього сторіччя, ані навіть можливості спертися на якісь ґрунтовні дослідження.

Читати про традиційну передачу іншомовних назв з літерою h далі…

November 17, 2018

Поміняв паспорт

Filed under: Життя, Різне — maksymus @ 11:00

 
Cтав щасливим власником новенького паспорта у формі ID-картки. Тобто тримачем, бо власником цього пластикового документа залишається Україна, про що на картці зазначено особливо.

Менший розмір і пластик замість паперу є негайною очевидною зручністю. Проте одразу проявилися й недоліки. Це, все-таки, Україна і її власність, тож без додаткового папера з печаткою на папері не обішлося — поки установи не обладнані зчитувачами при потребі треба докладати прописку, сором’язливо названу реєстрацією. Така потреба виникала негайно в тих кількох фінустановах, в яких на всяк випадок уже перереєстрував документ. А обов’язковий окремий аркуш A4 навряд чи можна назвати покращенням.

Ще один недолік у тому, що нова картка конфліктує з банківськими. Через це доведеться виймати безконтактні з обкладинки, чого раніше міг не робити. Навряд чи можна назвати плюсом і те, що термін дії картки обмежений десятьма роками, після чого доведеться платити за перевипуск.
 
Картинка до запису…

November 16, 2018

Гайдеґґер по дорозі до української мови

Filed under: Власні назви, Мова, Фонетика — maksymus @ 08:56
«Утім набути досвіду мови —
це щось інше, аніж набути знань про мову.»
Мартін Гайдеґґер

 
Яскрава поява постаті німецького філософа не пройшла непоміченою на наших теренах. Уже в 1931 році львівський літературно-науковий журнал католицької орієнтації «Дзвони» розповідає читачам: «В друкованих творах найвизначнішого сучасного німецького фільософа Мартіна Гайдеґґера… Сучасна фільософія (згаданий вище Гайдеґґер) з надзвичайною силою підносить питання про передумови та сенс дійсного існування людини…» Дм. Чижевський, автор цієї замітки, слухав лекції Гайдеґґера, в його архіві збереглися конспекти за 1921-24 роки. До Німеччини прикута пильна увага і радянської критики: «Властителями дум становятся такие философские черносотенцы, как Гайдеггер, Шпанн, Шпенглер, Крик, Пржибара и др.» («Литературный критик», 1934, Т. 6); «Литературный успех Гайдеггера свидетельствует о том, что философия его уловила настроение буржуазной немецкой молодежи.» («Вестник Коммунистической академии», 1933); «…со стороны «феноменологов» — Мартин Гейдеггер и Теодор Литт…» («Под знаменем марксизма», 1931, № 7-8); «Так французский журналист определил основной мотив модной в настоящее время немецкой философии Мартина Гейдеггера, ученика Гуссерля и католической церкви». («Фронт науки и техники», 1932); «Гейдеггер — идеолог буржуазии в период загнивания капитализма, идеолог фашистской мысли (…)» («Иностранная книга», 1934).

Читати запис про український шлях од Гайдеґґера і знову до Гайдеґґера далі…

November 14, 2018

Хавбек

Filed under: Етимологія, Мова, Словник, Словотвір — maksymus @ 12:37

 
Цікаве слівце з футбольного й хокейного лексикону — хавбек «півзахисник». Очевидно, воно прийшло з англійської мови (half-back) не через тексти, а вживу; -в- та відсутність -л- прямо вказує на розмовне походження.

На Великій Україні перші вживання помітно залежні від російської мови. «Подойдите к группе подмосковной молодежи и прислушайтесь, о чем она разговаривает. В первый момент вам покажется, что это — англичане. До вашего слуха долетят слова: голькипер, форвард, бек, хавбек, хавтайм, рефери, аут, корнер, оф-сайт… Это все — футбольные термины.» («Московская газета», липень 1911).

У той же час ці нові назви починають лунати і в українських містах: хавбек, хавтайм (газета «Полтавский голос» про перший матч у Полтаві, жовтень 1911). Корпус російської мови підказує ще газетні приклади для хавбек: «Мариупольская жизнь» (Маріуполь, вересень 1913), «Утро» (Харків, серпень 1914). На жаль, українські корпуси подають наші перші згадки значно пізніше: хавбек (Ю. Смолич «Наші тайни», 1934). Після Другої світової ця назва, що навіть потрапила як приклад у правопис 1946 року, тривалий час була штучно зістарювана, радянська боротьба з засиллям іншомовних назв вивела на перший план кальку півзахисник.

Цікаво, як і в якому вигляді назва хавбек, хав (та відповідні англійські футбольні назви) потрапила до західноукраїнського вжитку в той же час? Адже перші матчі з футболу, з «копаного м’яча» у підавстрійському Львові відбувалися на кілька років раніше, і назви мали теж якось адаптуватися до місцевого вжитку, проходячи по дорозі не через російську, а через польську чи німецьку.

Футбол у Львові починався наприкінці XIX ст. як забавка створюваних тоді по всій Центрально-Східній Європі за німецьким зразком гімнастичних товариств. (До тих гімнастичних товариств давно привернута увага дослідників націоналізму.) Перший матч у Львові відбувся 14-15 липня 1894 року і тривав шість хвилин. Невідома ще гра з невідомими правилами не одразу здобула визнання. 1906 року її спопуляризував для української громади Іван Боберський, професор німецької мови в єдиній українській гімназії Львова, за сумісництвом учитель гімнастики. Поїздивши свого часу по Європі, він навіть знав, що назву треба правильно вимовляти футболь, а не фотбаль. Він же і вигадав досить поширений потім на західноукраїнських теренах відповідник — копаний м’яч.

Про те, які назви побутували в ті перші роки, можна дізнатися з докладних зіставлень статей І. Процик. Українська футбольна лексика першої половини XX ст… (2016) [1] та Ю. Рисіч. Футбольна термінологія в різних слов’янських мовах… (2011) [2]. Як можна бачити, в західноукраїнському вжитку тоді не зважали на англійську, а обігрували переважно польські й кальковані варіації хавбека: заложник, півзахисник, напівзахисник, оборонець, півоборонець, помічник (пор. польськ. pomocnik), резервіст. (Цікаво: воротар — брамкар, гравець — грач.) Але інколи в західноукраїнських газетних замітках трапляється і назва гальф (мн. гальфи — «Хліборобська правда», травень 1930), свідчення суто книжної передачі (half) з німецькою вимовою.
 

November 3, 2018

Згадка до Дня ракетних військ і артилерії

Filed under: Життя, Розваги, Різне, Спогади — maksymus @ 09:22

 
Оця невибаглива фотка по емоційній силі перевищує для мене всесвітньо відому з установленням прапора на Іводзімі. На ній взвод просто чистить самохідку після нічних стрільб.
 


Чистка зброї після стрільб (зима 2016).