Діаріуш або тиск слова

October 10, 2018

Політика ображеності

 

— Подвиг Армінія, – говорить він, – з погляду тверезого розуму не дав,
можливо, виразних зовнішніх результатів, бо треба визнати, (…)
— Ні, не визнавши. Я цього не визнаю. Ніхто тут не визнає цього.
Я не потерплю цього. Я не бажаю слухати далі.
Ліон Фейхтванґер. «Сім’я Оппенгеймів»

 
Цю широку аморфну інтердисциплінарну сферу вони назвали дослідженнями ображеності (grievance studies) через те, що в ній соціальна ображеність ставиться перед пошуком об’єктивної істини… Але треба почати з кінця.

Троє поважних учених, активістів атеїстичного руху, — американський математик Джеймс Ліндсі, британський культуролог Хелен Плакроуз, яка спеціалізується на дослідженні прав жінок у добу Відродження, і доктор філософських наук Пітер Богоссян, професор Портлендського університету, відомий автор робіт про критичне мислення, — протягом року писали абсурдні статті в різних галузях соціальних наук, надсилали їх під вигаданими іменами в провідні журнали і… здивовано спостерігали за тим, як одверто безглузді тексти з безумними висновками проходили рецензування, були опубліковувані, ба навіть одержували спеціальні відзнаки. Докладніше в електронному журналі «Аеро» (редактор Хелен Плакроуз); особливо цікаво виглядають рецензії.
 


Джеймс Ліндсі, Хелен Плакроуз і Пітер Богоссян («Науковий скандал року: вчені писали фейкові дослідження, аби викрити псевдонауку». Бі-бі-сі, 2018)

 
На такий дивний експеримент вони пішли через переконання, що в окремих галузях знання місце науки посіла увага до зловживань та проявів соціальної несправедливості. І що автори робіт, які належать до досліджень ображеності, прямо чи опосередковано вчиняють політичний тиск на всю наукову сферу, змушуючи редакторів, рецензентів, діячів та організаторів науки висловлювати беззастережну підтримку певним поглядам, при цьому заплющувати очі на їх антинауковість.

Хоч на яку тему зі сфери ображеності трійця писала, про дослідження фемінізму, культуру мужності, расові питання, сексуальну орієнтацію, статті будувалися за схемою висування політично коректної радикально-скептичної теорії, якою засуджувано той чи той «соціальний конструкт». І завдяки правильним словам з правильними висновками певного роду ці статті ставали недосяжними для критики. Адже «боротьба з проявами несправедливості ставиться вище за об’єктивну правду», тож ніхто в ланцюжку публікації не наважувався виступити проти.

На думку авторів, експеримент удався. Але, гадаю, справжній експеримент далеко ще не закінчено. Залишається питання, що далі? Які наслідки для журналів, рецензентів, наслідки для самих скептиків? Наслідки для галузі?

Самі автори зізнаються, що ждуть гіршого — звільнень, обструкцій, негласної заборони викладання тощо. І це побоювання зовсім не пусте, з огляду на те, що за особливу сферу вони досліджували. Щойно відлунав скандал зі статтею Теодора Хілла, де була висунута математична модель «гіпотези варіантності статей». Тоді вже опубліковану роботу в журналі просто замінили під тими ж вихідними даними (нечувана річ!), а співавтори й ґрантодавці перелякано вимагали зняти згадки про себе і свою підтримку. Тиск політики ображеності виливається в пряме втручання в науковий процес.

* * *

На наших теренах прояви політики ображеності відомі давно. Це типові правильні слова псевдонаукових текстів про тисячолітні українські поневіряння, де власне наукові дослідження в гуманітарній сфері підмінюються звинуваченнями споконвічних кривдників, тими ж дослідженнями ображеності, непідлеглими критиці. Правильні безглузді слова і правильні абсурдні висновки в нас можна давно зустріти в історичних, мовних, політологічних, культурологічних, літературознавчих текстах. Для нас це зовсім не далекі смішні відгуки заокеанської возні. Теж мені, забагато лібералізму, нам би їхні проблеми, можна відкинути зверхньо. Але те, що звичне для нас політичне втручання політики ображеності справа повторюватиметься таким же політичним втручанням зліва, вже ніяка не абстракція. І те саме з відставанням пошириться і в нас, навіть через просто звичні канали адаптування, мавпування, плаґіатування західних тем і відповідних практик. Тож як там з проблемою зможуть упоратися сьогодні, визначатиме наше завтра.