Діаріуш або тиск слова

October 27, 2018

Правописна комісія 1920-х у щоденнику С. Єфремова

Filed under: Історія, Історія мови, Мова, Правопис — maksymus @ 08:06

 
Сергій Єфремов це одна з найбільших постатей українського громадсько-політичного життя початку XX ст. Нашим сучасникам він добре відомий як автор повернутої із забуття на початку 90-х фундаментальної праці «Історія українського письменства». А в 20-і роки літературознавець був віце-президентом Всеукраїнської Академії Наук, діяльним учасником усіх найважливіших подій. Єфремов вважав можливу тактичну співпрацю з комуністичним режимом «азіатським політиканством», в чому розходився з Грушевським, і це розходження становило один з найбільших внутрішьноакадемічних конфліктів, використовуваних Москвою для контролю над республікою, — поділяй і володарюй. Арешт Сергія Єфремова в липні 1929 року та наступне театралізоване судилище у справі СВУ ознаменували початок згортання «українізації», передвістили масові репресії проти діячів українського руху.

Авторитет таких визначних імен, як ім’я Єфремова, одного з учасників-творців «скрипниківського» правопису, в наш час нерідко хибно освячує і сам правопис 1929-го. А репресії проти діячів українського національного відродження наче виправдовують ті химерні параграфи. Проте історія була значно складніша за прості гасла.

У своїх щоденниках Сергій Єфремов залишив цікаві подробиці правописної дискусії тих часів, що нині дають нам уяву про політичні обставини роботи комісії, про дуже непривабливу внутрішню кухню.

Варто звернути увагу на малозгадуваний завжди економічнй вимір. Цікаво, чи можна підрахувати, в яку приблизно суму обійшлося сучасному українському бюджету утримання правописної комісії, проведення засідань тощо. Прямі та непрямі витрати. Якщо навіть Єфремов турбувався про це, то нам теж не завадить гроші в державній кишені порахувати.

Читати щоденникові записи С. Єфремова про правопис далі…

October 25, 2018

Записка про проект правопису

 
Учора відбулося спільне засідання Президії НАН та Колегії МОН, де розглядали питання «Про нову редакцію Українського правопису» (див чиїсь випадкові фото). На ньому розбирали нашвидку виправлений за результатами попереднього підсумкового засідання Правописної комісії текст проекту, в який були внесені як власне виправлення, так і нові «блохи» через усе те ж добре помічене пубілкою хибне прагнення виправляти мову, а не орфографію. У доданій передмові основною метою нової редакції визначено «пошук балансу між різночасовими мовними прикметами» (!), дивна варіантність названа «органічною частиною правописної норми».

Якісь суто політичні обставини підштовхують реформаторів спішити й наполягати на невідкладному проведенні всіх формальних процедур. Тому, можна гадати, з наступними незначними редакційними правками і без переглядання основних помилкових підходів ця редакція піде далі по урядовій драбині, обростаючи ще більш химерними різноспрямованими втручаннями, що прямо ведуть до зникнення вже наступного року (й на наступне десятиліття хитань) єдиної загальновизнаної норми.

У наївному сподіванні, що розумні зміни можливі, до цього засідання зібрав щось на зразок узагальнюючої доповідної записки.
 

Читати записку про проект правопису далі…

October 24, 2018

Двадцять чотири Хеллоуїна

 
Гадаєте, видлубаний гарбуз та відьми це страшно? То просто ніколи не бачили, як у нас назвивають це свято дитячих лякалок. Натрапив у мережі на позаминулорічний запис Андруховича про Хеллоуїн у популярному нині стилі виправлення спотвореної мови й вимоги «фонетичного розриву» з Москвою ціною «незначних зусиль». Коли словник намагаються правити таким зовнішньомовним чином, роздаючи сердиті поради про неправильність чогось поширеного, там неодмінно ховатиметься щось цікаве, що воно породжується справжніми потребами мовців. От і варто роздивитися ближче.

Назва Halloween виявилася просто ідеальною для українських фонетично-правописних дискусій, навіть іще краща за мого улюбленого хоббіта. Тут зійшлися одразу три проблемні точки передачі іншомовних назв — передача [h], орфографічне подвоєння літери -l- та варіанти передачі звука [w]. Якщо додати питання пом’якшення -л-, що подекуди ще ставиться гостро (Чарльз-Чарлз), то залишається тільки щасливо вигукнути — «Бінґо!»

Як і треба було очікувати, на практиці проявилися всі три фонетичні проблеми, одразу надавши приклади для восьми можливих варіантів трьох сполучень. А ще поширеними серед україномовних виявилися також варіанти з відступом од обов’язкової правописної зміни -і- на -ї- після голосних, що дало ще чотири. Отже, вже дванадцять. Та й це ще не все, у слові особлива позиція [w] демонструє передачу англійського звука через буквосполучення ув, а на практиці це ще чотири варіанти. Шістнадцять українських друзів Хеллоуїна!

Читати запис про Хеллоуїн далі…

October 23, 2018

Доктор, монахи та стереотипи

Filed under: Лібералізм, Розваги, Ґендер — maksymus @ 10:28

 
Передача широким жестом Андріївської церкви, однієї з архітектурних перлин Києва, в постійне користування іноземній ієрархії, від якої зараз ситуативно залежить не що інше, як релігійний вимір української ідентичності, наочно демонструє, що віросповідання це не тільки про духовне, а й про матеріальне також. Головним чином про матеріальне.

Нещодавно згадував британський серіал «Доктор Хто» (The doctor, not A doctor) виробництва Бі-бі-сі. Це один з моїх улюблених неймовірних сюжетів, що перевертають світ своїм незвичним, нестандартним, водночас іронічним і сумним, але завжди повчальним поглядом. Коли років десять тому випадково побачив якусь серію, де жир з боків товстих людей уночі збирається в маленькі істотки й рухається в бік пункту збору новонароджених інопланетян, я зрозумів — фантастичне безумство абсолютно неперевершене. Ліберальні творці в цьому придатному для експериментів сюжеті мають широку можливість відтягуватися по повній, проходячи катком по людських забобонах, стереотипах, вірах. Чого варті, наприклад, фантастичні «монахи», інопланетна раса зі здатністю телепатично впливати на прихильність людей. Доктор, як завжди багатослівний і неозброєний, успішно зупиняє окупацію Землі цими монахами, котрі своє вторгнення підкріпили зміною історії, уявлень людей про історію, пропонуючи водночас духовну втіху від самої присутності захисників. А що ще роблять монахи, цілком земні монахи, як не саме це?

Щойно розпочався новий сезон. І от несподіванка для глядачів — Доктор пройшов традиційну для цього майже безсмертного персонажа реінкарнацію-відновлення, яка за сюжетом найдовшого в світі серіалу зручно закриває необхідну зміну акторів, і тепер це… жінка.

Читати запис про фантазію і стереотипи далі…

October 20, 2018

Листочки в книгу

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 13:51

 
Саджанці вирішили сьогодні скинути листики. Ґінкґо скидає листя по-особливому. Два тижні яскраво смарагдове листя поволі жовтіє, а потім, наче за командою, все падає протягом дня-двох.

 

October 15, 2018

Пішли в розкол

Розспівавсь як анахвему в піст.

Події на церковному фронті розвиваються дуже стрімко. Перебуваючи в гостях на канонічній території Константинопольського патріархату в Мінську, — ага-ага, тепер не тільки Україна, а й Білорусь згідно із заявами греків минулого тижня також не належить до підпорядкування Москви, адже кордони з архіву піднято ще ті, древньої Київської митрополії, — перебуваючи без потрібного дозволу Варфоломія, ще раніше припинивши згадувати його в церемоніях, росіяни проголосили розкол зі світовим православ’ям. Проголосили розрив євхаристичного спілкування між ієрархами, духовенством та мирянами. Що є де-факто накладенням анафеми на відлучених од спілкування. Тепер побожні росіяни під загрозою анафематствування з боку своєї сталінської ієрархії не можуть відвідувати будь-які церковні установи, що перебувають у такому спілкуванні з Константинополем, не можуть навіть помолитися з відлученими в одному домі, і далі по канонах…

Операція греків на київському плацдармі вдалася. Минулого тижня РПЦ відкинуто до стану XVII ст., сьогодні ж московити самі вирішили давити сири й повернутися ще далі, аж до XVI-го. Головна лякалка про неканонічність українських розкольників обернулася на протилежну. Українське попівство потрапило між молотом і ковадлом.

Навіть не сподівався на такий розвиток подій. Колись дуже давно, щойно вийшовши ще наприкінці минулого тисячоліття в мережу на жвавий форум Кураєва, багато обговорював можливі варіанти розвитку подій при зіткненні різних інтересів, але тоді деґрадація авторитарного керівництва в РФ ще не сягнула глибин, тож такого подарунка українським відлученим церквам передбачити ніхто не міг. Перед підготовкою українського об’єднавчого собору РПЦ, а отже і підрозділ УПЦ МП, поставила себе поза канонами. Маючи скільки завгодно інструментів впливу, росіяни обрали найгірший — самі відпали від усіх. Наче з політичним відходом України самі провалилися в потенційну яму, з якої вибралися колись завдяки київській книжності.

Тепер цікаво буде дивитися на перерозподіл майна, прихожан та грошових потоків. Уже якісь неясні рухи почалися в монастирях Афону, підпорядкованих напряму грекам. Тепер в української ієрархії з’явився несподіваний шанс повернути собі втрачене багато століть тому. Зокрема, належне місце в диптиху. Головне, щоб наші не розміняли першородство на соболі, як уже бувало.
 

October 14, 2018

Найбільш вдале світське свято

Filed under: Історія, Політологія, Русь — maksymus @ 21:48

 
У новітній історії України немає більш успішного перепризначення календарної дати, ніж відзначення 14 жовтня Дня захисника України, перенесеного з радянського лютого.

Колись на перше число жовтня за старим стилем припадало одне з найбільших українських православних свят, свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ця дата загалом незначима в інших церквах, менш відзначувана московською, зовсім невідома грецькою та іншими церквами. А от в українській селянській традиції цим важливим днем починався «опалювальний» сезон, завершувався період весіль, згодом день Покрови одержав неабияке значення в період козацтва, що його нове значення Дня зброї перебрала створена в цей день УПА.

Усього за кілька років після внесення в календарну сітку день гучно набув нового значення як День захисника України. І тут водночас збіглися світський, релігійний та праворадикальний виміри, зручно рознесені за часом. Зранку формальності державні, продовжувані різноманітними попівськими піснеспівами, а ввечері марші правих. Усі задоволені.

Цікаво, що цей за задумом і реалізацією найбільш патріотичний календарний день сучасної України, також навантажений і найбільшими поразками в нашій історії. Саме виникнення його за леґендою сходить до відбиття греками нападу русів на Константинополь 910 року, за яким вигадують напад Олега, а пізніше усталення, зокрема, поширення, джерела міцно зв’язують з часом Андрія Боголюбського і його сумнозвісним нападом на Київ.

Тим не менш, здатність національною державою переосмислювати історичні дати одна з найдивовижніших. І ми маємо шанс на власні очі спостерігати заплутані шляхи комеморації.

Картинка до запису…

October 12, 2018

Визнання автокефалії

Ото указ надрюкують:
«По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»

Це справді подія. І ми її сучасники. Одна з тих подій, навколо яких потім століттями обертатиметься шкільна історія. Формальне відновлення автокефалії для Києва через 333 роки поглинання Москвою означає не що інше, як необхідне авторитетне зовнішнє визнання українського історичного ґранд-наративу. І водночас заперечення російського. Оті смішні ряжені грецькі бородані вчора офіційно скасували ідею тисячолітньої Росії, якою вона про себе мислить, офіційно й документально проголосивши скасування політичних і духовних претензій. Претензій на першородство, претензій на перенесення імперії, претензій на народну єдність. Хай які розроблені й обґрунтовані відповіді існують для внутрішнього користувача, вони завжди потребують підтримки зовні. Саме це відрізняє два різні становища — вважати і бути. Можна гадати, це було ясно вже сто років тому, коли зруйнованій імперії не вдалося захопити проливи, що це тільки наслідок, але підтверджено вчора.

Фактично, вчора на звичне російське бикування «Ти хто такий? Скільки в тебе танкових дивізій?» нарешті відповіли закономірне «А ти хто такий?» І раптом вияснилося, що в тій логіці, в якій століттями вибудовувалася конструкція російської внутрішньої історії й експансії, на важливі питання відповісти неможливо. Навіть на найперше: коли відбулося хрещення самої Москви, входження її до світової історії, якщо Київська митрополія офіційно не московська? І ніколи насправді не була московською!

Одна справа, коли це питання ставить Київ, якому можна легко пред’явити фізичну присутність росіян в ретельно обставлених російськими табличками історичних місцях, і зовсім інша, коли запитує розвинута міжнародна інституція з давнім запиленим архівом, в якому документи якогось давно забутого 1686 року можуть скасовувати так само легко, як довідку з поліклініки. Не залишається нічого, як піти в «несознанку», погрожувати силою, заявляти про невизнання і розкол.
 

October 10, 2018

Політика ображеності

 

— Подвиг Армінія, – говорить він, – з погляду тверезого розуму не дав,
можливо, виразних зовнішніх результатів, бо треба визнати, (…)
— Ні, не визнавши. Я цього не визнаю. Ніхто тут не визнає цього.
Я не потерплю цього. Я не бажаю слухати далі.
Ліон Фейхтванґер. «Сім’я Оппенгеймів»

 
Цю широку аморфну інтердисциплінарну сферу вони назвали дослідженнями ображеності (grievance studies) через те, що в ній соціальна ображеність ставиться перед пошуком об’єктивної істини… Але треба почати з кінця.

Троє поважних учених, активістів атеїстичного руху, — американський математик Джеймс Ліндсі, британський культуролог Хелен Плакроуз, яка спеціалізується на дослідженні прав жінок у добу Відродження, і доктор філософських наук Пітер Богоссян, професор Портлендського університету, відомий автор робіт про критичне мислення, — протягом року писали абсурдні статті в різних галузях соціальних наук, надсилали їх під вигаданими іменами в провідні журнали і… здивовано спостерігали за тим, як одверто безглузді тексти з безумними висновками проходили рецензування, були опубліковувані, ба навіть одержували спеціальні відзнаки. Докладніше в електронному журналі «Аеро» (редактор Хелен Плакроуз); особливо цікаво виглядають рецензії.
 


Джеймс Ліндсі, Хелен Плакроуз і Пітер Богоссян («Науковий скандал року: вчені писали фейкові дослідження, аби викрити псевдонауку». Бі-бі-сі, 2018)

 
На такий дивний експеримент вони пішли через переконання, що в окремих галузях знання місце науки посіла увага до зловживань та проявів соціальної несправедливості. І що автори робіт, які належать до досліджень ображеності, прямо чи опосередковано вчиняють політичний тиск на всю наукову сферу, змушуючи редакторів, рецензентів, діячів та організаторів науки висловлювати беззастережну підтримку певним поглядам, при цьому заплющувати очі на їх антинауковість.

Хоч на яку тему зі сфери ображеності трійця писала, про дослідження фемінізму, культуру мужності, расові питання, сексуальну орієнтацію, статті будувалися за схемою висування політично коректної радикально-скептичної теорії, якою засуджувано той чи той «соціальний конструкт». І завдяки правильним словам з правильними висновками певного роду ці статті ставали недосяжними для критики. Адже «боротьба з проявами несправедливості ставиться вище за об’єктивну правду», тож ніхто в ланцюжку публікації не наважувався виступити проти.

На думку авторів, експеримент удався. Але, гадаю, справжній експеримент далеко ще не закінчено. Залишається питання, що далі? Які наслідки для журналів, рецензентів, наслідки для самих скептиків? Наслідки для галузі?

Самі автори зізнаються, що ждуть гіршого — звільнень, обструкцій, негласної заборони викладання тощо. І це побоювання зовсім не пусте, з огляду на те, що за особливу сферу вони досліджували. Щойно відлунав скандал зі статтею Теодора Хілла, де була висунута математична модель «гіпотези варіантності статей». Тоді вже опубліковану роботу в журналі просто замінили під тими ж вихідними даними (нечувана річ!), а співавтори й ґрантодавці перелякано вимагали зняти згадки про себе і свою підтримку. Тиск політики ображеності виливається в пряме втручання в науковий процес.

* * *

На наших теренах прояви політики ображеності відомі давно. Це типові правильні слова псевдонаукових текстів про тисячолітні українські поневіряння, де власне наукові дослідження в гуманітарній сфері підмінюються звинуваченнями споконвічних кривдників, тими ж дослідженнями ображеності, непідлеглими критиці. Правильні безглузді слова і правильні абсурдні висновки в нас можна давно зустріти в історичних, мовних, політологічних, культурологічних, літературознавчих текстах. Для нас це зовсім не далекі смішні відгуки заокеанської возні. Теж мені, забагато лібералізму, нам би їхні проблеми, можна відкинути зверхньо. Але те, що звичне для нас політичне втручання політики ображеності справа повторюватиметься таким же політичним втручанням зліва, вже ніяка не абстракція. І те саме з відставанням пошириться і в нас, навіть через просто звичні канали адаптування, мавпування, плаґіатування західних тем і відповідних практик. Тож як там з проблемою зможуть упоратися сьогодні, визначатиме наше завтра.
 

October 2, 2018

Опитування про фонему Е

 
Один із звичайних проблемних моментів, що його потрібно дослідити ретельніше.
 

Веб-опитування про особливості функціонування фонеми Е в українській мові.
 

 

В українській літературній мові в іншомовних словах після голосних звук [е] звичайно передається літерою Е, а звуки [jе] — літерою Є. Проте це відбувається не завжди послідовно; інколи вимова не відповідає написанню через орфографічні приписи, інколи через традицію. З різних причин буває складно визначити справжній фонемний склад таких слів.

 
Опитування розраховане на тривалий час. Якщо зрештою вдасться зібрати помітну кількість відповідей, то можна сподіватися на цікаві результати.
 
Про передачу іншомовних назв з е, є після голосних також див.: Інтроекція проекту.
 

Older Posts »