Діаріуш або тиск слова

September 27, 2018

Шоста восьмерична фонема

 
Найголовнішою політичною проблемою української орфографії є постулювання фонематичності звуків [і] та [и]. Якщо звук [и] виступатиме тільки алофоном фонеми [і], то може статися найстрашніше, українська мова матиме стільки ж голосних фонем, скільки й російська, а от цього ми допустити ніяк не можемо. Нам потрібно більше, адже шість завжди краще за п’ять, чи не так? Тож свідомі горожани мають як один вийти на захист окремої фонеми [и]!

Якби ми дивом повернулися на півтори сотні років тому, то сама постановка питання була б незрозумілою. В мовній нормі й унормуваннях того часу звук [и] мав усі ознаки фонеми. Звуки [і] та [и] протиставлялися самостійно, а не тільки одночасно з м’якістю приголосного. Тверда, а на той час і нормативна вимова ніс, тік, сіль проти м’якої ніс (від нести), тік (від текти), сіл (від село) була цілком живою і само собою зрозумілою. Настільки, що суто українські відмінності легко переносилися й на запозичувані іншомовні назви.

Сумне перетворення [и] на алофон відбувалося в кілька прийомів під прапором спрощення. Спершу з орфографії разом з желехівкою зникло розрізнення твердості й м’якості [і], що всього за кілька десятиліть зробило розрізнення невідчутним для більшості мовців. Потім став факультативним варіант [іи] на початку деяких слів (інколи). Але найбільшого удару фонематичності українського звука [и] завдало живцем перенесене з польської мови (де теж, як і в російській, y не виступає в позиції після пом’якшених приголосних) сумнозвісне правило «дев’ятки». Якщо так легко орфографічний стандарт зміг затиснути написання і-и в чужомовну позиційну схему, що зрештою дало нормативні огидні бравісимо та ривер, то про яку фонематичність [и] взагалі може йтися? «А от пописав приписаною правописью „психологія“ замість „псіхольоґія“, як я писав раніш, і вже чую, як і вимова моя починає ухилятись (…) і слово се раніш асоціювалося в мене з „псіхе“, а типер з „псами“ (…)» (М. Грушевський, 1925)

Але в розвинутій мовній системі залишки неодмінно мали десь зберегится. Навіть при тому, що голосні штучно можна узалежнити від м’якості чи твердості попереднього приголосного, залишилися подекуди чергування (сидіти-сісти), різні перехідні дієслова (біліти-білити, чорніти-чорнити). Небагато, але хоч щось своє удільне, щоб було чим козирнути перед сусідами.

Та найбільший справжній залишок, найпевніше свідчення фонематичності звука [и] збереглося в системі передачі іншомовних власних назв. Тут назви з [і] та [и] (скажімо, українська Аристарх Семенович та грецька Арістарх Самоський, або ж змінена «дев’яткою» загальна назва дизель і власна Дізель) розрізняються саме окремими фонемами, а не позиційно. Саме фонематичне протиставлення збереглося в розрізненні традиційних назв, як Париж та новіших, як Мадрід. На жаль, орфографічне спрощення в своїх останніх змінах дісталося й сюди, заганяючи географічні назви під правило -ри- (Мадрид), а в правописних відхиленнях це взагалі улюблена помилка. Спроби поширити польське правило далі живляться все тією ж тенденцією спростачення, що все більше ставить під сумнів фонемний статус [и]. Тож залишається тільки додатковий алофон, позиційний (після приголосних), подекуди факультативний (на початку).

От і виникають спроби романтичних реформаторів відродити хоч дещицю, хоч позначити присутність и на початку хоч поодиноких індиків та ікавок, хай їм гикнеться. Але як можна тими ж артикуляційними апаратами, що гучно відстоювали фонему на початку, потім пропонувати спростити іншомовні власні назви, залишається за сценою.
 

7 Comments »

  1. «слово се раніш асоціювалося в мене з „псіхе“, а типер з „псами“»
    «Везде пиши пса покоем, а не псями… Кое общение псу со псалмом?» LOL

    Comment by Maksym Bezruk — September 27, 2018 @ 10:03

    • «Ω ψахъ, або тε(ж) о соба́кахъ» (*) згадалося тут.

      Comment by maksymus — September 27, 2018 @ 10:06

  2. От куди б варто було запровадити орфографічну варіантність, так це в позначення м’якостї приголосних перед [і]. Згідно з Синявським чітко розрізнялись перед [і] лише дтлн. На цьому правило і збудувати.

    Comment by drewndia — September 27, 2018 @ 14:23

    • У цей бік навіть не дивляться. Так і залишили, скажімо, пояснення, що літера ї позначає звуки й+і, але вже тут є питання (окраїна, засвоїти — й + іи). Спрощення не пускає в розбудову більш коректних правил. А потім переймаються наслідками, а не причинами зникнення особливостей.

      Comment by maksymus — September 27, 2018 @ 15:41

      • Тверді приголосні можуть з’являтися перед закінченням -ів. Схоже, що морфологічно зумовлені. Особливостї б не зникали, якби мова повноцінно функціонувала первинно фонетично, що в тих умовах не могло відбуватися в містах. З тих же причин не могли такі особливостї зберігати в орфографії. Там були і інші проблеми, як от паралельна м’яка і тверда вимови в іншомовних словах з тенденцією до перемоги м’якої. Гадаю, що певні причини до спрощення орфографії були, а про наслїдки нїхто не думав. Нїчого не змінилося…

        Comment by drewndia — October 3, 2018 @ 11:17

  3. Maksym Bezruk
    «слово се раніш асоціювалося в мене з „псіхе“, а типер з „псами“»
    Привіт середньовічному «Везде пиши пса покоем, а не псями… Кое общение псу со псалмом?» :-)

    maksymus
    «Ω ψахъ, або тε(ж) о соба́кахъ». Знову о ψах, або теж о їхніх власниках :-)

    Maksym Bezruk
    Згоден, що зараз довільно змішані ікавізм неятевий, ятевий, іншомовне І, позиційні реалізації питомого И (початкове, м’яке).
    Однак не розумію оцього бажання передавати іншомовне І саме як І і лише як І. Навпаки було б простіше всюди писати И і чітко провести межу між ікавізмом і етимологічним І>И.

    maksymus
    І, бо там фонема [і]. Для мене дивною є сама ідея позамовного втручання туди, куди зовсім не потрібно.

    Maksym Bezruk
    Просто перехід I>И досі живий. У своєї бабці спостерігав на іншомовних словах: Мівіна > Мивина тощо.

    maksymus
    Сумніваюся, що це перехід, а локальна випадковість.

    Comment by Comments_From_Facebook — October 29, 2018 @ 09:23

  4. maksymus December 23 at 11:46 AM •
    Це ж треба. Вперше в житті почув послідовне розрізнення типу «ніс (носа) – нїс (нести)». І це був такий собі західноукраїнський промовець-комуніст на кадрах старої хроніки сталінських часів. Треба десь знайти ту документальну передачу й переслухати уважніше.

    Gennady Shpak Це різні фонеми?

    maksymus Ні, це одна фонема /і/, але це саме те важливе історичне явище пом’якшення і непом’якшення приголосної перед -і- в залежності від походження (з -о- чи -е-, ятя), що може слугувати доведенням окремішності фонем /і/ та /и/.

    Oleksa Nehrebeckyj Це різні фонеми – [n] і [nj].

    Gennady Shpak Я про голосні питав.

    Oleksa Nehrebeckyj Голосна тут ні при чому.

    maksymus Якщо про приголосні, то дві фонеми. Але тут ідеться про ту особливість голосних, що колись була дуже поширена, і при якій не вимагається обов’язкового пом’якшення перед -і-.

    Oleksa Nehrebeckyj Це особливість вимови ПРИГОЛОСНИХ. Фонема [і] як була фонемою [і], то так нею і остається. Приголосні виовляють м’яко перед [і], що виникла з ѣ, і твердо – перед [і], що виникла з “о”.

    Rostyslav Paranko Знаю досить багато живих (і то не дуже старих) мовців, які послідовно розрізняють. Навіть сам деколи під настрій :)

    maksymus Вперто шукав у Львові та в околицях таку вимову, щоб просто послухати те, чого ніколи не знайти в Києві, але безнадійно розчарувався. Раптом проскакувало в одному-двох побутових словах, але потім зникало в інших. А тут було кілька хвилин запису з повним дотриманням.

    Rostyslav Paranko так, це досить рідкісна річ навіть на ЗУ, “багато” мав на увазі як на таку рідкість. З двома працюю разом, це батько і син.
    Мій дідусь – радше епізодично, мабуть, вже далося взнаки нове середовище.

    Oleksa Nehrebeckyj Ну при чому тут ЗУ? Он на Черкащину навідайтеся. З відомих мовцїв добре це простежувалося в прокурора Баганця – він з Полтавської областї. Тепер, крім мене, ще грамотно (!) говорить і пише, можна сказати, осучасненою желехівкою Vassyl Trylis. А переважно мовцї втратили цю питому особливість мови, через що вона дуже збіднїла.
    Наші цїлї – не подїрявлені, цїлі.
    Люди рівні на кожному рівнї.
    У Митї ноги миті.
    Дїівчинї багатій сказав багатїй.
    У пральнї – машини пральні.
    Божевільні – в божевільнї.
    Милі в милї на три милї.

    maksymus Це підхід через переосмислення правил згори. Так не цікаво, бо можна таким чином що завгодно відродити. Саме «польові» спостереження над тими, хто не підозрює спостереження, дають те, що ще збереглося. Відмітив для себе, що на південній Київщині (район Триліс) уже немає, на Львівщині подекуди непослідовно (найчастіше «жінка» зберігає тверду вимову і).

    Oleksa Nehrebeckyj Це не переосмислення, а просто осмислення. Так говориться. Так говорять у моєму селі, так говорю я.
    А, даруйте, не тверду вимову “і”, а тверду вимову приголосних перед “і”, що походить з етимологічного “о”.

    maksymus Звичайно, приголосних.

    Rostyslav Paranko ЗУ тут особлива хіба що в тому плані, що тут найбільші шанси натрапити на носіїв таких-от мовних рис у великому місті. То не якась заслуга, просто так склалося.

    З-поміж слів, де тверде і сам вимовляю несвідомо і ненавмисне – стіл/стілець, ніс (переконуюся, коли чую себе в записі). Тобто щось побутово найуживаніше, бо мабуть засвоєне в дитинстві від старших родичів.

    Comment by Comments_From_Facebook — December 29, 2018 @ 07:52


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: