Діаріуш або тиск слова

September 27, 2018

Шоста восьмерична фонема

 
Найголовнішою політичною проблемою української орфографії є постулювання фонематичності звуків [і] та [и]. Якщо звук [и] виступатиме тільки алофоном фонеми [і], то може статися найстрашніше, українська мова матиме стільки ж голосних фонем, скільки й російська, а от цього ми допустити ніяк не можемо. Нам потрібно більше, адже шість завжди краще за п’ять, чи не так? Тож свідомі горожани мають як один вийти на захист окремої фонеми [и]!

Якби ми дивом повернулися на півтори сотні років тому, то сама постановка питання була б незрозумілою. В мовній нормі й унормуваннях того часу звук [и] мав усі ознаки фонеми. Звуки [і] та [и] протиставлялися самостійно, а не тільки одночасно з м’якістю приголосного. Тверда, а на той час і нормативна вимова ніс, тік, сіль проти м’якої ніс (від нести), тік (від текти), сіл (від село) була цілком живою і само собою зрозумілою. Настільки, що суто українські відмінності легко переносилися й на запозичувані іншомовні назви.

Сумне перетворення [и] на алофон відбувалося в кілька прийомів під прапором спрощення. Спершу з орфографії разом з желехівкою зникло розрізнення твердості й м’якості [і], що всього за кілька десятиліть зробило розрізнення невідчутним для більшості мовців. Потім став факультативним варіант [іи] на початку деяких слів (інколи). Але найбільшого удару фонематичності українського звука [и] завдало живцем перенесене з польської мови (де теж, як і в російській, y не виступає в позиції після пом’якшених приголосних) сумнозвісне правило «дев’ятки». Якщо так легко орфографічний стандарт зміг затиснути написання і-и в чужомовну позиційну схему, що зрештою дало нормативні огидні бравісимо та ривер, то про яку фонематичність [и] взагалі може йтися? «А от пописав приписаною правописью „психологія“ замість „псіхольоґія“, як я писав раніш, і вже чую, як і вимова моя починає ухилятись (…) і слово се раніш асоціювалося в мене з „псіхе“, а типер з „псами“ (…)» (М. Грушевський, 1925)

Але в розвинутій мовній системі залишки неодмінно мали десь зберегится. Навіть при тому, що голосні штучно можна узалежнити від м’якості чи твердості попереднього приголосного, залишилися подекуди чергування (сидіти-сісти), різні перехідні дієслова (біліти-білити, чорніти-чорнити). Небагато, але хоч щось своє удільне, щоб було чим козирнути перед сусідами.

Та найбільший справжній залишок, найпевніше свідчення фонематичності звука [и] збереглося в системі передачі іншомовних власних назв. Тут назви з [і] та [и] (скажімо, українська Аристарх Семенович та грецька Арістарх Самоський, або ж змінена «дев’яткою» загальна назва дизель і власна Дізель) розрізняються саме окремими фонемами, а не позиційно. Саме фонематичне протиставлення збереглося в розрізненні традиційних назв, як Париж та новіших, як Мадрід. На жаль, орфографічне спрощення в своїх останніх змінах дісталося й сюди, заганяючи географічні назви під правило -ри- (Мадрид), а в правописних відхиленнях це взагалі улюблена помилка. Спроби поширити польське правило далі живляться все тією ж тенденцією спростачення, що все більше ставить під сумнів фонемний статус [и]. Тож залишається тільки додатковий алофон, позиційний (після приголосних), подекуди факультативний (на початку).

От і виникають спроби романтичних реформаторів відродити хоч дещицю, хоч позначити присутність и на початку хоч поодиноких індиків та ікавок, хай їм гикнеться. Але як можна тими ж артикуляційними апаратами, що гучно відстоювали фонему на початку, потім пропонувати спростити іншомовні власні назви, залишається за сценою.
 

5 Comments »

  1. «слово се раніш асоціювалося в мене з „псіхе“, а типер з „псами“»
    «Везде пиши пса покоем, а не псями… Кое общение псу со псалмом?» LOL

    Comment by Maksym Bezruk — September 27, 2018 @ 10:03

    • «Ω ψахъ, або тε(ж) о соба́кахъ» (*) згадалося тут.

      Comment by maksymus — September 27, 2018 @ 10:06

  2. От куди б варто було запровадити орфографічну варіантність, так це в позначення м’якостї приголосних перед [і]. Згідно з Синявським чітко розрізнялись перед [і] лише дтлн. На цьому правило і збудувати.

    Comment by drewndia — September 27, 2018 @ 14:23

    • У цей бік навіть не дивляться. Так і залишили, скажімо, пояснення, що літера ї позначає звуки й+і, але вже тут є питання (окраїна, засвоїти — й + іи). Спрощення не пускає в розбудову більш коректних правил. А потім переймаються наслідками, а не причинами зникнення особливостей.

      Comment by maksymus — September 27, 2018 @ 15:41

      • Тверді приголосні можуть з’являтися перед закінченням -ів. Схоже, що морфологічно зумовлені. Особливостї б не зникали, якби мова повноцінно функціонувала первинно фонетично, що в тих умовах не могло відбуватися в містах. З тих же причин не могли такі особливостї зберігати в орфографії. Там були і інші проблеми, як от паралельна м’яка і тверда вимови в іншомовних словах з тенденцією до перемоги м’якої. Гадаю, що певні причини до спрощення орфографії були, а про наслїдки нїхто не думав. Нїчого не змінилося…

        Comment by drewndia — October 3, 2018 @ 11:17


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: