Діаріуш або тиск слова

September 21, 2018

Мабуть, настав час міняти владу

Filed under: Політологія, Правопис — maksymus @ 16:37

 
Прийшла відповідь з Правописної комісії, що зареєстрували зауваження для обговорення на засіданні. Особливо подякували за подані дані опитування. Це справді сумно, що про соціолінґвістичний вимір мовної політики доводиться нагадувати.

На сайті Президента України розміщена петиція про припинення мовної реформи. А на сайті Кабміну аналогічна петиція зберегти чинний правопис. Напевно, треба зареєструватися й підтримати, але в мене у ставленні до чинної влади щось зламалося 15 серпня, коли на сайті МОН з’явився цей проект правопису. Жодних сподівань саме на цю владну вертикаль не залишилося. І в світлі правопису тепер постають неприємно забарвленими усі їхні попередні дії, і позитивні, і провали.

Я твердо знаю, що навряд чи зможу змусити себе віддати голос за політика чи партію, що прямо чи опосередковано відповідальні за це неподобство. Коли міністр освіти Гриневич дозволила собі повторювати в ефір зверхні тези про те, що нічого особливого зміни не несуть, це просто люди не розібралися, треба більше їх інформувати, я хочу, щоб вона більше не була міністром. Якщо для цього треба іншого Президента, інший уряд та іншу Раду, значить, треба інших. Бо патерналістська політика має залишитися в минулому.

Навіть, якщо реєстрація на сайті петіцій пройде успішно, ще не знаю, чи підпишу їх. Адже такі звернення до Президента чи Кабміну з проханням припинити реформу правопису це теж складова патерналістської політики, добровільне визнання її з боку залежного населення, яке уклінно просить милості від вищої влади припинити те, що накоїла влада нижча.
 

4 Comments »

  1. Так головна ж проблема не у владі, а в суспільстві. Влада просто робить у помітніших масштабах те, що суспільство залюбки ковтає на мікрорівні. Я на своїй кафедрі зараз якраз спостерігаю огидний фарс, який унаочнює моральні якості, здавалось би, освічених людей. У серпні завкафу не продовжили контракт, і на його місце в адміністративному порядку призначили (виконуючою обов’язки) одну з викладачок, в якої досить напружені стосунки з колегами через її конфліктний характер. Більшість викладачів були в шоці, особливо обурило те, що це призначення відбулось на наступний день після серпневого засідання кафедри, тобто, замість того, щоб прийти на засідання і відкрито озвучити причини зміщення завкафа і призначення саме цієї кандидатури, всіх просто поставили перед спущеним згори наказом. Ініціативна група викладачів підготувала колективний лист до ректора з проханням провести засідання кафедри і дати можливість колективу кафедри вибрати в.о. завідувача. Однак більшість колег, які обурювались новим призначенням, не поспішали підписувати, посилаючись на те, що в жовтні буде оголошений офіційний конкурс на посаду завідувача. Позавчора нарешті відбулось засідання кафедри, на яке прийшла деканка, і пояснила, що продовжувати контракт колишньому завкафу не будуть начебто через недостатньо активну роботу кафедри. Коли ж викладачі поцікавились, а чому йому на заміну призначили саме цю кандидатуру, деканка відповіла, що це ж тимчасово, однак виявилось, що конкурс на посаду завкафа буде оголошений не в жовтні, а в кінці навчального року. Пропозицію провести голосування прямо на засіданні і обрати людину, яку кафедра найбільше підтримує, деканка відмела зі словами “от коли буде офіційний конкурс, тоді й голосуватимете”. Закиди про недемократичність такого рішення просто ігнорувались – мовляв, ректор має право своїм наказом призначати на тимчасові посади. Іронія ще й у тому, що один із найбільших докорів колишньому завкафу – нібито він не розвиває наукову роботу кафедри, але при цьому у призначеної викладачки в індексі цитування вказано всього одне посилання. Я перед засіданням кафедри подивилась профілі викладачів у ґуґл-академії, і ніби ненароком поцікавилась, чому ж в.о. завкафедри призначили людину, в якої індекс хірша нижчий, ніж у декотрих інших колег. Деканка, не змигнувши оком, відповіла, що індекс хірша – це не показник (особливо кумедно це звучить на тлі того, що у вузі зараз ціла кампанія з поліпшення наукометричних профілів та індексу цитування). Зрештою, коли від різних викладачів посипались незручні питання, деканка сказала, що вона вже запізнюється на пару, і пішла. Новопризначена ж завідувачка зразу почала поливати брудом декотрих колег, пояснюючи, чому вона їм не підписала заяву на повну ставку. (Оскільки у нас вже кілька років існує проблема з педнавантаженням, багато викладачів мають контракт на неповну ставку, але якщо виявляється додаткове навантаження, то дехто отримує додаткову частину ставки). Я сподівалась, що це зручний момент, щоб звернутись із колективним листом до ректора – тепер, коли прояснилось, що конкурс буде майже через рік, а нова завідувачка зразу почала з некоректності, якраз випала зручна нагода вимагати, щоб в.о. завкафедри таки вибрали в демократичний спосіб. Але більшість колег явно не горіли ентузіазмом підтримати ініціативу, серед іншого, зазначали, що кафедрі цього року виділили трохи більше ставок, ніж є фактичного навантаження, тож у випадку бунту ці додаткові ставки можуть забрати. Кумедно, що вранці перед засіданням кафедри мені на картку надійшло кількасот гривень (мабуть, додаткова частина ставки), і я підозрюю, що не тільки мені. От, здавалось би, освічені люди, які в інтелектуальному й моральному плані начебто мають бути розвиненішими за середньостатистичний “лохторат”, а так легко ведуться на подачки і залякування. І найгірше, що у вирішенні проблеми шукають насамперед закулісних шляхів вплинути на ситуацію (наприклад, намагаючись скористатись тим, що у нас на кафедрі працює далека родичка ректора), замість того, щоб відстоювати демократичну процедуру. Зрештою, колишній завкаф теж свого часу серйозно на наплював на процедуру – коли вирішувалось конфліктне питання про публікацію посібника, де левову частку роботи виконала теперішня в.о., він зробив все, щоб провалити голосування (спершу кафедра була настроєна до посібника досить прихильно) і “продавити” свій негативний висновок. Я боялась, що тепер, у відповідь на пропозицію обрати завкафа голосуванням, хтось згадає той випадок, проте, схоже, порушення демократичного принципу прийняття рішень – це така дрібничка, яку мої колеги швидко забувають. І тепер, коли вони так легко проковтнули очевидний плювок, я відчуваю навіть зловтіху, думаючи, як це згодом їм відгукнеться. Та найсумніше від того, що цей випадок може досить наочно слугувати ширшою моделлю прийняття управлінських рішень у нашому суспільстві.

    Comment by criticalthinkerua — September 21, 2018 @ 22:39

    • Те, що порушення процедури відгукнеться, це точно. На жаль, люди не здатні планувати вдовгу політичні наслідки особистих рішень. Причому звичка передбачати наслідки не належить до якихось особливих, не потребує ні освіти, ні якогось ай-к’ю вище середнього. Напевно, родинні бюджети планують ретельніше. Але в публічній сфері наче пороблено, люди неспроможні делеґувати повноваження, не оцінюють навіть на нетривалий час, кругова порука вважається важливішою за власні ж неодмінні збитки. Всі ж мали б розуміти, що успіх власної організації це потенційно й їхній успіх також, відіб’ється на їхньому статусі й матеріально теж, але переступити через групові традиції не можуть.

      Comment by maksymus — September 22, 2018 @ 06:33

  2. maksymus
    October 17 at 6:06 PM •
    «…пропозиції узагальнює робоча комісія, 22-го числа відбудеться прикінцеве засідання повного складу комісії, на якому буде ухвалено остаточний вердикт, що схвалити, а що ні.» (*)
    Боятися не слід. Просто з цими змінами не буде взагалі визнаного правопису наступні кілька десятиліть.

    Основна помилка підготовки проекту: «НЕ ВИНОСИТИ НІЧОГО НА ПУБЛІКУ, ПОКИ ВСЕРЕДИНІ САМОЇ КОМІСІЇ НЕ БУДЕ ЗГОДИ.»
    — Означає, що це правопис кулуарний, а не суспільний. І компроміс кулуарний. Підсумок опитування засвідчив, що члени комісії не завжди «вгадали». Основні пропозиції загал не підтримує. А далі вживу проводитиметься величезний експеримент, коли нові правописні норми не відповідатимуть мовній нормі.

    Помилка друга: «Тому хай будуть краще варіанти, але унормовані.»
    — Ні, варіанти в дражливих моментах означають, що норми не буде. Це принципове розходження проекту з принципами усіх офіційних унормувань останнього сторіччя. Коли можна і так, і так, то немає ані норми, ані авторитету норми. Бо правопис, принципові дискусії в якому вмонтовано в правила, не даватиме відповіді саме тоді, коли вона потрібна найбільше.

    «Наприклад, гривні – грн – це стягнення і пишемо його без крапки, а копійки – коп. – з крапкою, бо це скорочення. »
    — Можна вважати, що кабінетна логіка поборе практику, але це величезна наївність.

    «Тому: або ми зараз приймаємо ось цей компромісний варіант, або ще на невизначену кількість років лишаємося з правописом 1990 року.»
    — Якби ще з 90-м, але ми де-факто залишаємося з втручаннями 93-го, зокрема в географічні назви. Тому і різнобій третьої офіційної та четвертої леґітимної редакцій. У разі ж проходження проекту ще довго не буде ніякого правопису. Бо під новий спершу треба буде видати масив словників, посібників, енциклопедій. Для правопису 93-го критичний масив довідникових видань (словників, підручників) накопичили тільки приблизно до 2010 року, за цей час плутані правила або укорінилися, або були відкинуті альтернативними редакціями, що вийшли з суспільної правописної угоди. Реформатори взагалі не беруть до уваги соціолінґвістичний вимір реформи.

    «Остаточно результат роботи комісії буде винесено на спільне засідання колегії МОН і президії Національної академії наук України. У разі схвалення – буде внесено проект постанови до Кабінету Міністрів.»
    — Кабмін і президія НАН мають повернути проект на повторну підготовку, цього разу відкриту для суспільства, і відповідні, також публічні громадські слухання, не в радянському стилі листів до комісії, а в режимі постійної роботи, постійної комунікації з суспільством.

    Maksym Bezruk
    ““Я запропонував дозволити розстріляному Миколі Зерову римувати так, як він хотів”

    Поетам, тим паче мертвим дозвіл не потрібен.

    Можна згадати Льюїса Керолла. Чи потрібні реформи орфографії для Jabberwocky? Чи потрібні реформи верстки для творів Маяковського?

    maksymus
    А я б дозволив римувати Климентію Зиновіїву та Іванові Величковському. У цьому риторичному прийомі про репресованого поета і ховається помилка реформаторів. Репресії не роблять історичну постать святою, а їхні погляди не ставлять поза критикою. Тов. Хвилю, скажімо, теж розстріляли.

    Comment by Comments_From_Facebook — October 29, 2018 @ 09:26

  3. maksymus
    October 26 at 7:42 AM •
    Фраза дня про проект 1999 року:
    «Але його погубило загальнонаціональне обговорення», — розповідає член Національної правописної комісії професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Лідія Гнатюк.
    Словник обсценної лексики в студію! Бюджетники за рахунок громадськості нарікають, що в них роботодавець якийсь не такий. Неправильний у них народ, бач.
    Або ця дивовижа: «Індик пов’язаний з Індією, тому цю норму залишили». Справді, в переробці прибрали індиків, але залишили варіантність для ірода, що теж зв’язаний з власною назвою Ірод. Просто неймовірно, що такі безглузді міркування взагалі звучать.
    (*) І ще одна замітка: «Підсумком обговорення стали думки студентів, які готові не до усіх запропонованих змін. А це є свідченням того, що лише час покаже, які форми приживуться.»

    Тому і потрібно якомога ретельніше оцінити заздалегідь можливість «приживаності» реформи, бо будь-який правопис муміфікуватиме навіть одверту помилку, не даючи їй померти ніколи (приклад з чинного Сант-Яго, що що його ніколи не зустріти на практиці).

    Maksym Bezruk
    До речі, назва публікації “Ирій, проєкт, мітологія і віцепрем’єр – обговорили редакцію нового правопису”. Задумався.

    От мітологія і решта “тикань”… – а чи не запізно? Ні, не тому, що “міт” не відомий загалу. А тому, що домінує англійська. Пересічні люди, якщо звіряють інтернаціоналізми, то не з латиною чи грецькою, а з англійською. А простий народ чує міфОлоджі, орфОграфі.

    maksymus
    Те, що пропонують перевіряти грецизми з th за англійською, це давно відома річ. Я ще далекого 2009-го з кимось сперечався, запитав, що робити, якщо деякі українці з якихось причин не володіють грецькою (от трапляються такі)? Відповідь негайно прозвучала — дивитися через англійську. А чують там те, що чекають почути, як в опитуванні: Опитування на сприйняття сучасного звука θ (th)

    Maksym Bezruk
    я б і англійські th передавав як ф (глухі, звісно).
    Ерф та Стейфем кращі за ерс та Стейтхем. Не згодні? :-)

    maksymus
    Моє «вухо» і там (Ерс), і там (Стасем) на форво виокремлює ближче до -с-. :-) Проте не біда, кожного разу, для кожного окремого слова, назви, власної чи загальної спрацьовують кілька чинників: фонетична точність (слух), можливості приймаючої фонетики, традиція (якщо є, або якщо є подібні). Вони працюють водночас. Тому не розумію дискусії, на кшталт цієї, учасники якої наче з різних боків торкаються слона з зав’язаними очима.

    maksymus
    А можна сказати «велика забаганка малоросів» — і дискусій уже не треба: “Хохли”, малороси чи українці: кому вигідні нововведення

    Maksym Bezruk
    дуже кумедно :-) Витягли петрівський шанець і записали той у вельми українські слова :-) Ой, якби знали російські солдати часів Петра та Лизавети Петрівни, що послуговуються українською.
    І це впарює кандидат філологічних наук…

    Comment by Comments_From_Facebook — October 29, 2018 @ 09:27


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: