Діаріуш або тиск слова

September 21, 2018

Мабуть, настав час міняти владу

Filed under: Політологія, Правопис — maksymus @ 16:37

 
Прийшла відповідь з Правописної комісії, що зареєстрували зауваження для обговорення на засіданні. Особливо подякували за подані дані опитування. Це справді сумно, що про соціолінґвістичний вимір мовної політики доводиться нагадувати.

На сайті Президента України розміщена петиція про припинення мовної реформи. А на сайті Кабміну аналогічна петиція зберегти чинний правопис. Напевно, треба зареєструватися й підтримати, але в мене у ставленні до чинної влади щось зламалося 15 серпня, коли на сайті МОН з’явився цей проект правопису. Жодних сподівань саме на цю владну вертикаль не залишилося. І в світлі правопису тепер постають неприємно забарвленими усі їхні попередні дії, і позитивні, і провали.

Я твердо знаю, що навряд чи зможу змусити себе віддати голос за політика чи партію, що прямо чи опосередковано відповідальні за це неподобство. Коли міністр освіти Гриневич дозволила собі повторювати в ефір зверхні тези про те, що нічого особливого зміни не несуть, це просто люди не розібралися, треба більше їх інформувати, я хочу, щоб вона більше не була міністром. Якщо для цього треба іншого Президента, інший уряд та іншу Раду, значить, треба інших. Бо патерналістська політика має залишитися в минулому.

Навіть, якщо реєстрація на сайті петіцій пройде успішно, ще не знаю, чи підпишу їх. Адже такі звернення до Президента чи Кабміну з проханням припинити реформу правопису це теж складова патерналістської політики, добровільне визнання її з боку залежного населення, яке уклінно просить милості від вищої влади припинити те, що накоїла влада нижча.
 

2 Comments »

  1. Так головна ж проблема не у владі, а в суспільстві. Влада просто робить у помітніших масштабах те, що суспільство залюбки ковтає на мікрорівні. Я на своїй кафедрі зараз якраз спостерігаю огидний фарс, який унаочнює моральні якості, здавалось би, освічених людей. У серпні завкафу не продовжили контракт, і на його місце в адміністративному порядку призначили (виконуючою обов’язки) одну з викладачок, в якої досить напружені стосунки з колегами через її конфліктний характер. Більшість викладачів були в шоці, особливо обурило те, що це призначення відбулось на наступний день після серпневого засідання кафедри, тобто, замість того, щоб прийти на засідання і відкрито озвучити причини зміщення завкафа і призначення саме цієї кандидатури, всіх просто поставили перед спущеним згори наказом. Ініціативна група викладачів підготувала колективний лист до ректора з проханням провести засідання кафедри і дати можливість колективу кафедри вибрати в.о. завідувача. Однак більшість колег, які обурювались новим призначенням, не поспішали підписувати, посилаючись на те, що в жовтні буде оголошений офіційний конкурс на посаду завідувача. Позавчора нарешті відбулось засідання кафедри, на яке прийшла деканка, і пояснила, що продовжувати контракт колишньому завкафу не будуть начебто через недостатньо активну роботу кафедри. Коли ж викладачі поцікавились, а чому йому на заміну призначили саме цю кандидатуру, деканка відповіла, що це ж тимчасово, однак виявилось, що конкурс на посаду завкафа буде оголошений не в жовтні, а в кінці навчального року. Пропозицію провести голосування прямо на засіданні і обрати людину, яку кафедра найбільше підтримує, деканка відмела зі словами “от коли буде офіційний конкурс, тоді й голосуватимете”. Закиди про недемократичність такого рішення просто ігнорувались – мовляв, ректор має право своїм наказом призначати на тимчасові посади. Іронія ще й у тому, що один із найбільших докорів колишньому завкафу – нібито він не розвиває наукову роботу кафедри, але при цьому у призначеної викладачки в індексі цитування вказано всього одне посилання. Я перед засіданням кафедри подивилась профілі викладачів у ґуґл-академії, і ніби ненароком поцікавилась, чому ж в.о. завкафедри призначили людину, в якої індекс хірша нижчий, ніж у декотрих інших колег. Деканка, не змигнувши оком, відповіла, що індекс хірша – це не показник (особливо кумедно це звучить на тлі того, що у вузі зараз ціла кампанія з поліпшення наукометричних профілів та індексу цитування). Зрештою, коли від різних викладачів посипались незручні питання, деканка сказала, що вона вже запізнюється на пару, і пішла. Новопризначена ж завідувачка зразу почала поливати брудом декотрих колег, пояснюючи, чому вона їм не підписала заяву на повну ставку. (Оскільки у нас вже кілька років існує проблема з педнавантаженням, багато викладачів мають контракт на неповну ставку, але якщо виявляється додаткове навантаження, то дехто отримує додаткову частину ставки). Я сподівалась, що це зручний момент, щоб звернутись із колективним листом до ректора – тепер, коли прояснилось, що конкурс буде майже через рік, а нова завідувачка зразу почала з некоректності, якраз випала зручна нагода вимагати, щоб в.о. завкафедри таки вибрали в демократичний спосіб. Але більшість колег явно не горіли ентузіазмом підтримати ініціативу, серед іншого, зазначали, що кафедрі цього року виділили трохи більше ставок, ніж є фактичного навантаження, тож у випадку бунту ці додаткові ставки можуть забрати. Кумедно, що вранці перед засіданням кафедри мені на картку надійшло кількасот гривень (мабуть, додаткова частина ставки), і я підозрюю, що не тільки мені. От, здавалось би, освічені люди, які в інтелектуальному й моральному плані начебто мають бути розвиненішими за середньостатистичний “лохторат”, а так легко ведуться на подачки і залякування. І найгірше, що у вирішенні проблеми шукають насамперед закулісних шляхів вплинути на ситуацію (наприклад, намагаючись скористатись тим, що у нас на кафедрі працює далека родичка ректора), замість того, щоб відстоювати демократичну процедуру. Зрештою, колишній завкаф теж свого часу серйозно на наплював на процедуру – коли вирішувалось конфліктне питання про публікацію посібника, де левову частку роботи виконала теперішня в.о., він зробив все, щоб провалити голосування (спершу кафедра була настроєна до посібника досить прихильно) і “продавити” свій негативний висновок. Я боялась, що тепер, у відповідь на пропозицію обрати завкафа голосуванням, хтось згадає той випадок, проте, схоже, порушення демократичного принципу прийняття рішень – це така дрібничка, яку мої колеги швидко забувають. І тепер, коли вони так легко проковтнули очевидний плювок, я відчуваю навіть зловтіху, думаючи, як це згодом їм відгукнеться. Та найсумніше від того, що цей випадок може досить наочно слугувати ширшою моделлю прийняття управлінських рішень у нашому суспільстві.

    Comment by criticalthinkerua — September 21, 2018 @ 22:39

    • Те, що порушення процедури відгукнеться, це точно. На жаль, люди не здатні планувати вдовгу політичні наслідки особистих рішень. Причому звичка передбачати наслідки не належить до якихось особливих, не потребує ні освіти, ні якогось ай-к’ю вище середнього. Напевно, родинні бюджети планують ретельніше. Але в публічній сфері наче пороблено, люди неспроможні делеґувати повноваження, не оцінюють навіть на нетривалий час, кругова порука вважається важливішою за власні ж неодмінні збитки. Всі ж мали б розуміти, що успіх власної організації це потенційно й їхній успіх також, відіб’ється на їхньому статусі й матеріально теж, але переступити через групові традиції не можуть.

      Comment by maksymus — September 22, 2018 @ 06:33


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: