Діаріуш або тиск слова

August 28, 2018

Погляд на пропозиції проекту правопису зблизька

Filed under: Інформація, Мова, Правопис — maksymus @ 21:44

 
Під кінець літа Міністерство освіти і науки України представило громадськості для обговорення проект нової редакції Українського правопису. В офіційному повідомленні 15 серпня 2018 року на сайті міністерства був оприлюднений електронний текст проекту, до якого всіх зацікавлених запросили в стислі терміни надсилати свої конструктивні й доброзичливі, на чому наголошено особливо, зауваження та пропозиції.

Проект правопису був винесений органом виконавчої влади на громадське обговорення без належного обґрунтування цілком і по кожному параграфу, без порівняльної таблиці змін, без наведених результатів опитування громадськості та фахівців, без жодної владної чи експертної оцінки можливих суспільних наслідків з погляду мовної політики. Тим часом члени комісії, як і протягом останніх трьох років роботи, відмовляються від будь-яких коментарів. У самому повідомленні необхідність мовної реформи, що так чи так зачепить кожну освічену людину в Україні, скупо пояснена потребою урахування «новітніх мовних явищ, що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового та культурного життя».

Через кілька днів широкого, хоча далеко не завжди конструктивного й доброзичливого, обговорення новини в мережі, коли зацікавлені користувачі й знавці української мови познаходили численні недоладності серед новинок та подивувалися самій необхідності реформи, на сайті Міністерства освіти і науки двоє членів Правописної комісії, директор Інституту мовознавства Богдан Ажнюк та заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха, оприлюднили загальне пояснення «Про нову редакцію (проект) Українського правопису» (20 серпня 2018 року), в якому основний наголос був зроблений на політичній потребі повернення деяких особливостей історичних унормувань. Ті ж позамовні обґрунтування проекту правопису прозвучали й на презентації під час брифінґу в міністерстві (22 серпня 2018 року).

Таким чином, зацікавлені взяти участь у громадському обговоренні постали перед непростою задачею. Не маючи офіційно поданої порівняльної таблиці, вони повинні проводити власну роботу над цілим текстом проекту, щоб знайти зміни та відокремити реформу від переформулювань чинної норми. Не маючи належних обґрунтувань пропозицій, а також через утаємниченість роботи створеної урядом Правописної комісії, не знаючи висловлених як власне мовних, так і політичних міркувань «за» і «проти», що зрештою призвели до потреби проведення реформи, зацікавлені користувачі для конструктивної підтримки чи критики проекту змушені їх реконструювати самі, з необхідністю повторюючи роботу членів комісії, хоч і без їхніх владних повноважень. Очевидно, такі обставини оприлюднення проекту зменшують цінність громадського обговорення, що загалом зводитиметься до індивідуальних суб’єктивних оцінок того, що самопризначені учасники обговорення випадковим чином побачать чи не побачать у тексті проекту. Втім, якщо громадське обговорення навіть просто належно продемонструє Правописній комісії відсутню в офіційно наведених повідомленнях суспільну думку щодо мовної реформи, це теж можна буде вважати гарним результатом.

Саме з цією непростою задачею доводиться мати справу і мені. Відповідно зацікавлений, бажаючи взяти конструктивну участь у громадському обговоренні, хоча й без жодної впевненості у відкритості влади, я змушений знаходити й розбирати нові формулювання пунктів пропозиції, оцінювати слушність змін з власного погляду, сподіваючись, що за масивом знайдених новинок у змінених параграфах тексту зможу побачити загальний системний підхід до запропонованої мовної реформи.

Оскільки однією з формальних вимог громадського обговорення є оформлення пропозицій та зауважень у вигляді офіційно визначеної таблиці, приблизно цю структуру (зміна-коментар) збережу далі, в загальному огляді запропонованих змін.
 

Результати веб-опитування про запропоновані орфографічні зміни.

 
 

1. Розділ I, С. 6. «Уживання І, И на початку слова. На початку слова звичайно пишемо і відповідно до вимови: (…) Деякі питомі українські і давно засвоєні слова перед приголосними н та р мають варіанти з голосним и відповідно до вимови (…)»

Категорично не підтримую.

Коментар. Формулювання суперечливе. Спершу «відповідно до вимови» зафіксовано норму звичайно писати і-, а далі виокремлено підклас назв з приголосними н та р, що мають варіанти з голосним (звуком) и також «відповідно до вимови». Ніде не зазначено про передачу и- на письмі, йдеться тільки про вимову звука. В такому туманному формулюванні змішано орфоепію та орфографію. Запропоноване правило не дає чіткої відповіді на те, як саме правильно писати назви, що мають «варіанти… відповідно до вимови». Оскільки в додатку йдеться про звуки, то можна зрозуміти і так, що напевно не дозволяється писати з и- те, що згідно з першим реченням правила звичайно пишеться з і-. Такі фонетичні варіанти мають бути винесені за межі правопису. Адже особливість звучання засвідчуть орфоепічні словники, а роз’яснюють підручники та посібники. Мало того, ніде не зазначено, що вимова може бути і з протетичним приголосним (гиндик, гикавка).

В останньому за часом видання орфоепічному словнику (2006 року видання, рекомендованому МОН) ця фонетична особливість відмічена тільки в кількох словах з і-: іній [íн’ій і íин’ій], інший [íншией і íиншией]. У словнику Погрібного (1986) такий проміжний звук описано як ближчий до [і], що він трапляється ще в деяких закінченнях прикметників та ряді суфіксів.

Якщо звернутися до історичних унормувань, якими обґрунтовується реформа, то і- писати пропонує «Руска правопись зі словарцем» (1904, примітка до § 8), І. Огієнко зауважував, що «ці слова ліпше починати з і» (Український стилістичний словник, Львів, 1924, С. 171); «Щоби не ускладняти правопису й не відбігати від правопису початкового і в словах чужих (…), в останній час принято кожне початкове і передавати через і.» (Нариси з історії української мови, 1927). Правопис 1929 року також установив категоричне правило писати на початку слова тільки і- (§ 3).

Оскільки питання стосується орфоепії, а не орфографії, записувати роз’яснення про відповідність вимові окремо в правопис немає сенсу. Все одно, що реченням вище записати, що деякі слова мають «відповідно до вимови» фонетичний варіант з голосним е: інший (іншей). Питання правильного написання залишається нерозв’язаним.

Упровадження таких фонетичних змін в мовну практику логічно починати не з правопису, а з видання орфоепічних словників. Зверну увагу, останній орфоепічний словник був виданий 2006-го року, дванадцять років тому. Скільки ще років чи десятиліть знадобиться на підготовку та видання нового словника, що замінить його в якості нормативного посібника для школярів та студентів?

* * *

2. Розділ I, С. 6. «И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслів (и́кати, икну́ти, ика́тися, икну́тися) та похідних від них іменників (и́кавка, и́кавочка).».

Не підтримую.

Коментар. Зміна просто незрозуміла. Можна припустити, що правило означає, що вигук іч тепер має записуватися як ич, але це сумнівна зміна, з огляду на орфоепію, де цей звук описується як ближчий до і (Погрібний). Проте дієслово ікати має два значення, перше стосується ікання (гикавки — протезу знову забули), а друге — характеру вимови через і. Виглядає непродуманим втручанням.

* * *

3. Розділ I, С. 6. «И на початку слова буває в деяких загальних і власних назвах із тюркських та інших мов (…)»

Не підтримую.

Коментар. Формулювання зайве, оскільки про передачу іншомовних власних назв ітиметься в окремому параграфі правопису. Не варто розкидати правила по різних розділах, що не стосуються конкретного класу назв.

* * *

4. Розділ I, С. 7. «Буква Г. Буква г (…) го́спіс, го́стел».

Не підтримую.

Коментар. Невдалі приклади. Назви хоспіс і хостел усталені в українській мові з початковим звуком і буквою х-. В словнику хоспис (Рос.-укр. словник, К., 2014, Т. 4, С. 723). Якщо перевірити вживання хоспіс і хостел по корпусах української мови, то перевага над формами з початковим г- в рази очевидна. Правопис не має накидати невластиве мові.

* * *

5. Розділ I, С. 7. «Буква Ґ. Буква ґ (…)»

Підтримую.

Коментар. Це формулювання коректно повторює правило чинного правопису (§ 15), розширюючи приклади, що можна вітати.

* * *

6. Розділ I, С. 8. «Примітка 3. Апостроф уживаємо для передавання вимови усіченого слова в розмовному й поетичному мовленні: до’дної «до одної», ями; мо’ «може».»

Підтримую.

Коментар. Попри не зовсім коректне формулювання про розмовний і поетичний стиль (а ширше художній чи публіцистичний?), запропонована примітка фіксує тривалу писемну практику запису аферези. Проте, саме з огляду на тривалу практику, загалом це зайве уточнення.

* * *

7. Розділ I, С. 14. «Чергування приголосних»

Мені байдуже.

Коментар. Виділення розвинутої в українській мові системи чергування приголосних в окремий розділ зайве, бо тут ідеться про відмінювання, а тому доречніше цю особливість залишити у відповідних параграфах про зразки відмінювання іменників, дієслів, дієприкметників з відповідними основами, суфіксами тощо. Виходить, що правила про відмінювання розбиваються по розділах, тож написане в одному правилі не може бути застосоване без довідки в другому, а це очевидний небажаний наслідок. Загалом, докладне пояснення чергування приголосних належить до сфери відповідальності підручників та посібників, а не до правопису.

Окремо треба зазначити відсутність згадки про чергування слів з літерою ґ (дзиґа-дзизі, ломаґа-ломазі). Наведений приклад відмінювання власної назви Мамалидзі (С. 136) може бути помилково зрозумілий як штучне впровадження чергування ґ-дз-дж, чого не було в старих унормуваннях ніколи (див.: Іван Огієнко. Словник слів, у літературній мові не вживаних, Жовква, 1934, С. 132; Василь Сімович. Граматика, 1919; Григорій Голоскевич. Правописний словник, 1929: ґирлиґа, дзиґа, ранґ).

* * *

8. Розділ I, С. 17. «Чергування прийменників (префіксів) У та В. Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, та для досягнення милозвучності (…)».

Не підтримую.

Коментар. Як і в чинному правописі, в проекті сплутана механічна заміна прийменників-префіксів у-в на письмі з вимовою, з милозвучністю. На жаль, хоч яку схему для орфографічного чергування впровадити, її не дотримуватимуться на практиці саме через згаданий вимір милозвучності. Напрям зміни цього правила повинен бути не в посиленні чи перерахуванні всіх можливих варіантів чергування, а в пом’якшенні формулювань. Наприклад, не «вживають», а «як правило, вживають».

* * *

9. Розділ I, С. 18. «Примітка. У поезії крім звичайної форми Украї́на іноді вживали Вкраї́на»

Мені байдуже.

Коментар. Як уживали, так і вживатимуть. У поезії, художньому, розмовному, публіцистичному стилях та з відповідною стилістичною метою. Правопис не повинен втручатися в питання стилістики, це зайве.

* * *

10. Розділ I, С. 23. «священник» суперечить прикладу С. 87 «священик»

* * *

11. Розділ I, С. 26. «АРХІ- В іменниках і прикметниках уживаємо префікс архі-: архіважли́вий, архідия́кон, архімандри́т, архістрати́г, архієпи́скоп, архієре́й, архімільйоне́р, архіскладни́й.»

Підтримую.

Коментар. Додаткова потреба уточнення написання префікса архі- виникла зовсім нещодавно через те, що подекуди в текстах релігійного характеру трапляється написання архи-, що інколи впроваджується як обов’язкове (див.: Термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів для видань Українського Католицького Університету, Львів, 2005). Така практика вносить плутанину. Хоча це загалом питання словників.

* * *

12. Розділ I, С. 26. Уживання голосного и в префіксі анти- та голосного і в префіксі квазі- не підпадає під дію правила «дев’ятки».

Не підтримую.

Коментар. Поясненя про анти- та квазі- абсолютно зайве. Не викликано практикою. Мало того, в правописному кодексі не варто використовувати неформальні, школярські назви правил («дев’ятки»). Формулювання неякісне.

* * *

13. Розділ I, С. 26. «-ИК, -НИК / -ІВНИК, -ЛЬНИК. 1. В українських суфіксах -ик, -ник / -івник, -льник пишемо и: бра́тик, ву́злик, коля́дник, мрі́йник, лі́рник, газівни́к, наста́вник, працівни́к, верста́льник, уболіва́льник.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Зник суфікс -чик (-щик) з прикладами хлопчик, прапорщик. Це не орфографічна зміна, а спроба реформувати мову засобом правопису. Напрям зміни зрозумілий, бо суфікс -щик давно потрапляє під особливу увагу пуристів (порівняйте розм. продавщиця — викуване нещодавно продавчиня). Та за прапорщика особливо сумно. При всіх застереженнях, «словоформи на -щик (-чик) є цілком прийнятні для української мови» (О. Безпояско). Правопис повинен стояти над цією бійкою, пропонуючи приклади написання і для слів з такими суфіксами.

* * *

14. Розділ I, С. 26. «З дефісом пишемо: (…) е) ініціальні абревіатури, написані великими або малими літерами, з будь-яким словом: ВІЛ-інфе́кція, віл-інфе́кція, ДНК-ана́ліз, ДНК-експерти́за, ВІП-за́ла, віп-за́ла, айті́-га́лузь; е-декларува́ння, е-деклара́ція; є) дві ініціальні абревіатури, написані великими літерами: ВІЛ-СНІД»

Не підтримую.

Коментар. Просто непотрібне уточнення чинної норми. З формулювання не видно, як правильно ВІЛ-інфеція чи віл-інфекція. Мовна практика ще недостатньо засвоїла неологічні скорочення, перенесені живцем з англійської мови: айті- (ай-ті-), е-. Тому ставити їх у приклад редакції правопису некоректно. Спершу мають пройти через словники.

* * *

15. Розділ I, С. 26. «З малої букви пишеться перше слово рубрик, якщо вони відокремлені одна від одної крапкою з комою або комою:»

Не підтримую.

Коментар. Додано формулювання «або комою». Це має означати, що рубрики тепер пропонують відокремлювати і комою? Потрібно додаткове роз’яснення, коли це можливо.

* * *

16. Розділ I, С. 27. «Ку́зьмович (і Кузьми́ч), (…) Са́вович (і Са́вич), (…) Хо́мович (і Хоми́ч),»

Не підтримую.

Коментар. Перестановка, а відповідно, надання статусу основної моделі раніше другим варіантам Кузьмович, Савович і Хомович перед Кузьмич та ін. виглядає незрозуміло.

* * *

17. Розділ I, С. 31. «б) о в числівниковій основі дво- перед наступним приголосним, голосним та й: двотижнéвий, двоáктний, двоелектрóдний, двоосьови́й, двоєдúний, двоя́русний, двоóкис, двоóкисень, двооксúд;»

Не підтримую.

Коментар. Таким формулюванням правила накидається реформа словника. Згідно з чинною мовною нормою дво… вживається, коли наступна частина починається з приголосного (з винятками числівників), а двох… коли наступна частина починається з голосного (двохактний, двохелектродний), в порядкових числівниках (двохсотий, двохтисячний) та коли є частиною складного прикметника (двадцятидвохрічний). З формулювання правила було викинуто двох…, трьох…, чотирьох…, але такі числівники все одно вилізли винятками в інших правилах (С. 32, 36, 38, 110, 111), підтверджуючи некоректність зміни. Те саме стосується три-трьох, чотири-чотирьох…

* * *

18. Розділ I, С. 32-33. «Разом пишемо: а) складноскорочені слова (мішані та складові абревіатури) й похідні від них: (…) багатвéчір, Святвéчір, (…) флешмоб»

Не підтримую.

Коментар. Нині правопис краще пояснює вживання дефіса: «іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом», тож багат-вечір, дівич-вечір та Свят-вечір.
Назва флеш-моб знаходиться в ряду інших неологізмів флеш-пам’ять, флеш-карта, флеш-інтерв’ю, флеш-анімація. Навряд чи варто змінювати норму передачі з дефісом в цьому випадку.

До складноскорочених також належать і подані в проекті назви, що запропоновано зберігати з дефісом: бізнес-план (бізнесовий план), допінг-контроль (допінговий контроль), інтернет-видання (інтернетне видання). Пропозиція писати однотипні назви то з дефісом, то без створює плутанину на рівні пояснень.

* * *

19. Розділ I, С. 32-33. «Разом пишемо: (…) б) слова з першими регулярно вживаними іншомовними компонентами на голосний та приголосний (…) »

Не підтримую.

Коментар. У список частин додано такі, що підпадають під добре сформульоване правило чинного правопису. Наприклад, арт- (мистецтво, на відміну від скорочення від артилерія), боді-, веб-, економ-, поп-, фолк- (фольк): арт-рок, арт-сцена, боді-арт, веб-сайт (те саме інтернет-сайт), економ-клас, поп-культура, фолк-група, фолк-музика, фолк-рок.
Чомусь у список пропозиції правила не потрапило газо-. З наведеним винятком пан-Європа залишається гадати про гіпотетичний прикметник пан-європейський чи пан’європейський.

* * *

20. Розділ I, С. 33. «Разом пишемо: (…) в) слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний (дуже високий або слабкий) вияв чого-небудь: макро-, мікро-, нано-, максі-, міді-, міні-, мульти-, полі-, архі-, екстра-, гіпер-, супер-, ультра-, топ-, бліц-: (…) г) слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-: (…) але за традицією контр-адмірáл.»

Не підтримую.

Коментар. Вважаю просто безглуздою запропоновану орфографічну зміну для складних іменників з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-. Як старшому лейтенанту запасу особливо прикро за пропозицію прибрати дефіс у званні обер-лейтенант. Додаток «за традицією» повністю знецінює пропозицію, адже в частині наведених прикладів ми пишемо дефіс саме за традицією.

Варто звернути увагу, що тут згадано повторно префікс архі-. А також на те, що іншомовний компонет подається в формулюванні пропозиції правила з дефісом, а не з трьома крапками, як мав би подаватися при написанні разом. Звичайна пам’ять набору редактора навіть несвідомо не дає приєднати.

* * *

21. Розділ I, С. 33. «Примітка. Із власною назвою (прізвищем) такі компоненти пишемо з дефісом: “Анти-Дюринг”,», С. 150 «Примітка 2. (…) Дерибáс (…)» та С. 128. «Торричеллі»

Не підтримую.

Коментар. Помилка поширення «дев’ятки» на власні назви. Дюрінг, Дерібас і Торрічеллі це власні назви, що мають передаватися через -і- за відповідним правилом проекту С. 129.

* * *

22. Розділ I, С. 34. «З дефісом пишемо: (…) »

Коментар. Чомусь зник приклад протяжної вимови. «По-о-дай (…) По-о-лк, стій!» (УП, § 25)

* * *

23. Розділ I, С. 35. «Разом (…) в) складні іменники, (…) людинодéнь, (…) тóннокіломе́тр,» суперечить правилу написання через дефіс С. 37 «одиниці вимірювання чого-небудь (кілова́т-годи́на, мегавáт-годúна),»

* * *

24. Розділ I, С. 35. «з) за традицією де-фáкто, де-ю́ре, стáтус-кво, карт-блáнш та ін.» з повтором на С. 46 «д) складні прислівники термінологічного характеру за традицією: де-ю́ре, де-фáкто»

Підтримую.

Коментар. Повністю відповідає мовній практиці. Хоча й без правописного пояснення ці приклади давно належать до відомства словників.

* * *

25. Розділ I, С. 35. «для числівників дев’яносто, сто — називного»

Не підтримую.

Коментар. Зайвий додаток дев’яносто, коли вже написано правило для сто.

* * *

26. Розділ I, С. 36. «Примітка. Невідмінюваний числівник пів зі значенням “половина” з наступним іменником — загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів áркуша, пів годи́ни, пів відрá, пів мíста, пів огіркá, пів óстрова, пів я́блука, пів я́щика, пів я́ми, пів Єврóпи, пів Ки́єва, пів Украї́ни. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло, півкýля, півмі́сяць, півóберт, півовáл, півóстрів.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Написання пів- відокремлюється від основного правила правила з напів-, полу-. З приводу цієї зміни заради зміни чудово висловився В. Русанівський: «[реформаторам] здається що краще писати: пів метра, пів слова, пів літра, пів острова — окремо. Треба пам’ятати, що в орфографії, як і в природі, є закон збереження енергії: десь усунеш суперечність, а вона виявить себе в іншому місці. Якщо у згоді з чинним правописом пишемо півлітра разом — півлітровий разом, піввідра — разом, піввідерний — разом, півкілометра — півкілометровий, то з уведенням нового правила, по-перше, зникає ця гармонія: пів літра, але півлітровий; пів відра, але піввідерний і подібне. По-друге, виникає контроверза між іменниками, в яких «пів» відіграє роль префіксоїда і словосполученнями з «пів» у значенні «половина»: півсотня, але пів сотні, півтонна, пів тонни. Отже те, що сьогодні підпадає під правило, завтра стане винятком і навпаки.»
Так воно і сталося, винятки і правило помінялися. Також, як можна бачити, в проекті взагалі оминули увагою питання прикметників, що неодмінно постає при такій зміні.

* * *

27. Розділ I, С. 37. «2) складні іменники, утворені з двох самостійних за допомогою сполучного голосного о: монгóло-татáри, ýгро-фíни, Австро-Угóрщина;». Повтор на С. 163 «але Австро-Угóрщина, Азóво-Чорномóр’я та деякі інші»

Підтримую.

Коментар. Розширене пояснення можна вітати, хоча в чинному правописі винятки для географічних назв наведено більш коректно, в правилі про складні географічні назви. Правило для складних етнонімів варто додати в чинні формулювання написань з дефісом, але не змінювати їх.

* * *

28. Розділ I, С. 37. «3) складні іменники з першими компонентами власне-, невласне, що надають їм значення справжності / несправжності, ідентичності / неідентичності: власне-зв’язки, невласне-зв’язки, власне-іменники;» також С. 42 «е) складні прикметники з першими компонентами власне-, невласне,»

Підтримую.

Коментар. Такою є усталена норма: власне-безособовий, власне-граматичний, власне-зворотний, власне-іменник, власне-іменниковий, власне-перехідний. Та додатки загалом зайві, бо належать до відомства словників.

* * *

29. Розділ I, С. 36-37. «Другий іменник відмінюємо, якщо перший: а) визначає певну прикмету чи особливість предмета, особи, явища, названих другим: (…) б) є назвою літери грецького алфавіту, що лексикалізувалася: (…) узвичаєних музичних понять (…) є невідмінюваним іменником іншомовного походження: сýші-бар, караóке-бар;»

Підтримую.

Коментар. Такою є усталена норма. Варто було б записати додатки до нормального формулювання чинного правила (УП, § 26) про іменники з другою відмінюваною частиною. Особливо зверніть увагу на інтернет-видання, що цілком логічно пишеться з дефісом, на відміну від запропонованого вище приєднання веб- до веб-видання.

* * *

30. Розділ I, С. 37. «Другий іменник відмінюємо, якщо перший: (…) чар-зі́лля, дур-зíлля,»

Коментар. Невдалий новий приклад дур-зілля. Це народно-поетична назва прозаїчного дурману. Можна подумати, що правопис переводить цей подвійний іменник у розряд нейтральної лексики.

* * *

31. Розділ I, С. 38. «Разом пишемо: (…) -мільярдний»

Коментар. Елементарне виправлення, але абсолютно зайве. Бо числівники зростають нескінченно, а отже так само можна додати -трильйонний і далі.

* * *

32. Розділ I, С. 39. «Складні прикметники. 1. Разом пишемо складні прикметники зі сполучними голосними о (здебільшого), е (після м’якого приголосного: кальцієвмíсний, марганцевмíсний, натрієвмíсний), з першою числівниковою основою на -и (див. пункт д), з першою іменниковою основою на приголосний (натрійорганíчний, хлорвтóристий).»

Не підтримую.

Коментар. Абсоюлютно зайве уточнення-перерахування ознак, бо названо ті закінчення, що потім також можуть входити до прикметників з дефісом (архітектурно-будівельний, 10-кілограмовий, соціал-патріотичний).

* * *

33. Розділ I, С. 40. «утворені з відносних (зрідка – якісних) прикметників» «У складних термінах перший прислівниковий компонент, що уточнює значення другого прикметникового компонента,»

Коментар. Додатки-уточнення «якісних» та «перший-другий» не принципові.

* * *

34. Розділ I, С. 40. «Складні прикметники»

Коментар. Чомусь зникли додатки «але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово.» та «е) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема, ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).» (УП, § 29).

* * *

35. Розділ I, С. 41. «2) складні прикметники, утворені за допомогою сполучного голосного о з двох граматично не підпорядкованих основ; вони об’єднують:
а) складні прикметники, основи яких називають незалежні поняття»

Не підтримую.

Коментар. Перенесення пунктів у підпункти суто за зовнішньою ознакою закінчення на -о не виправдане. Виключно через таке непотрібне перенесення пунктів довелося викреслити приклади на -е «крохмале-патоковий» (УП, § 29, п. 2, ґ).

* * *

36. Розділ I, С. 41-42. «З дефісом пишемо»

Коментар. Цілком очікувано прибрано приклад з приміткою: «Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставиться: Москва-ріка — москворіцький;» Це суто словниковий приклад, непотрібний у правописі.

* * *

37. Розділ I, С. 43. Виділено групу «в) прислівники, утворені сполученням прийменника з віддієслівним коренем»

Підтримую.

Коментар. Це загалом логічне виділення в окрему групу прислівників з віддієслівним коренем од прислівників, утворених сполученням прийменника з іменником. Економить довідковий зоровий пошук у довгому переліку. Хоча все це правило можна було сформулювати і так, як в подається в деяких посібниках: «Разом пишуться (…) складні прислівники й прислівникові сполучення різних типів творення» з довжелезним списком, починаючи від абияк до якраз. Від цього провило не стане ані гіршим, ані кориснішим.

* * *

38. Розділ I, С. 45. «б) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — займенників, числівників) та одного або двох прийменників: (…) сам на сáм (…)»

Підтримую.

Коментар. Цілком правильно додати приклад сам на сам і дописати в формулювання «зрідка — займенники».

* * *

39. Розділ I, С. 45-46. «Прислівники»

Не підтримую.

Коментар. Проте зовсім незрозуміло зник пункт «г) прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому;». При тому, що в тексті проекту сама одиниця в цілому трапляється тричі.

* * *

40. Розділ I, С. 46. «3. Окремо пишемо складені прийменники у (в) ра́зі, під кіне́ць, під ча́с.»

Коментар. Зник приклад що ж до (УП, § 31, п. 3). Просто зник.

* * *

41. Розділ I, С. 48. Частка не окремо з числівниками

Коментар. Зник пункт «е) частка не з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: » (УП, § 33, п. 2, е). При цьому в тексті правопису, скажімо, викинутий приклад не раз трапляється двічі в цитатах до інших правил.

* * *

42. Розділ I, С. 48. Частки хай, нехай

Коментар. Зник пункт (УП, § 33, п. 2, е): «а) частки хай, нехай, за допомогою яких утворюються форми третьої особи однини й множини наказового способу: Хай живе мир між народами! Нехай міцніють дружні відносини між: країнами!»
Зникнення зрозуміле — застарілі цитати. Але в самому тексті проекту подано нові, такі ж кон’юнктурні: Хай живе в вільній праці людини України земля! (П Тичина) С. 51; нехай святиться ім’я Твоє (Біблія) С. 60; Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (народна пісня) С. 182.

* * *

43. Розділ I, С. 52. «Велика та мала букви в рубриках»

Підтримую.

Коментар. Викинуто формулювання про «граматично самостійні рубрики» (УП, § 36). Це був просто повтор першого пункту правила.

* * *

44. Розділ I, С. 53. «Примітка. У деяких власних назвах службові слова традиційно пишуться з великої букви: Ван Гог, Шарль Де Косте́р, Д’Аламбе́р, Ель Гре́ко, Ле Тельє́, Етьє́н Ла Боесі́.»

Не підтримую.

Коментар. При тому, що в правописі варто було б записати виняток Ван Гог без дефіса, тут невдале формулювання, незрозуміле без обов’язкового додатку «якщо в мові-оригіналі вони пишуться з великої літери» (див. Словник-довідник з правопису, 1979 ). Невдалий приклад Шарль де Костер, де частка де часто пишеться з малої літери. Невдалий приклад Етьєн де ля Боесі, тому що для спрощення доводиться пропустити частку де, що в мові-оригіналі пишеться з малої. (До речі, можна подякувати реформаторам, що не йотували -е- в цій власній назві е!) Невдалий приклад Ле Тельє, що є винятком до іншого правила, про передачу французьких назв з -ll-.

* * *

45. Розділ I, С. 56. «У назвах, що починаються зі слів Півні́чно-, Півде́нно-, Схі́дно-, За́хідно-, Центра́льно-, з великої букви і з дефісом пишуться обидва компоненти першого складного слова: Схі́дно-Кита́йське мо́ре, За́хідно-Казахста́нська о́бласть, Півні́чно-Схі́дна Азія, Центра́льно-Схі́дна Євро́па .» Дослівний повтор на С 162 .

Не підтримую.

Коментар. Фактично, тут поєднано два правила. Про Східнокитайське море і Західноказахстанську область та про Північно-Східну Азію і Центрально-Східну Європу. Порушується логіка правила (УП, § 114, п. 2, а) без очевидного покращення. Очікувано зник приклад Східноєвропейська рівнина. Постає питання прикметників, на кшталт західноєвропейський, північноафриканський. Зайво відокремлені орфографчно прикметник східнокитайський (від Східний Китай) та Східно-Китайський як складне слово.

* * *

46. Розділ I, С. 56. «З великої букви пишуться також назви зі словом святий: острови́ Свято́ї Трі́йці, мис Свято́го Лавре́нтія.»

Підтримую.

Коментар. До переліку назв «титули, посади, фах і т. ін.» запропоновано додати явним чином означення святий. Нічого не додає суттєвого, бо в чинному правописі є приклад затока Святого Лаврентія. Проте текстуальна заміна затоки на мис досить невдала. Якщо про ріку чи затоку Святого Лаврентія добре відомо, то португальський мис Святого Лаврентія в українських джерелах дуже й дуже нечасто трапляється.

* * *

47. Розділ I, С. 56. «З великої букви пишуться також початкові частини Сан-, Сен-, Сент-, Санкт-, Санта- (що означають «святий»): Сан-Франци́ско, Сен-Ло́, Сент-Джо́нс, Санкт-Петербу́́рг, Са́нта-Ба́рбара (міста).»

Підтримую.

Коментар. У чинному правописі обумовлено було тільки написання через дефіс (УП, § 114). Хоча формулювання нічого не додає до усталеної норми, адже це більше словникове питання, а не правописне.

* * *

48. Розділ I, С. 58. «аеропо́рт Бори́спіль»

Не підтримую.

Коментар. У чинному правописі аеропорт «Бориспіль» — назва аеропорту подається в лапках. Написання без лапок напевно суперечить самим же формулюванням правил проекту про лапки для назв фірм та організацій.

* * *

49. Розділ I, С. 58. «10. Назви станцій метро, зупинок наземного міського транспорту беруться в лапки.»

Не підтримую.

Коментар. Це абсолютно зайве й нічим не обґрунтоване виокремлення станцій метро і зупинок з формулювань попереднього пункту. Бо це формулювання правила не про лапки, а про велику літеру в назвах.

* * *

50. Розділ I, С. 59. «У назвах історичних подій, епох, календарних періодів і свят з великої букви пишеться перше (або єдине) слово і власні назви». «У назвах деяких свят з великої букви пишеться не тільки перше слово: День Незале́жності Украї́ни, День Собо́рності Украї́ни.»

Підтримую.

Коментар. Додаток «перше (або єдине) слово і власні назви» потрібен. Хоча приклади з винятками, наведені в чинному правописі, також не залишають сумнівів. Невдало сформульоване правило про деякі свята з великої букви. Приклад Свято Перемоги викинули з проекту, а чи треба залишати там велику букву, чи підпадатиме це свято під «деякі»?

* * *

51. Розділ I, С. 59. «Ку́бок УЕФА»

Коментар. Помилка в скороченні УЄФА. Назву Європа, на щастя, не було запропоновано перезапозичити.

* * *

51. Розділ I, С. 59-60. «Примітка 3. У назвах історичних подій із другим прикметником, що походить від географічної назви, де використовується дефіс, або походить від двох географічних назв, з великої букви пишуться обидві частини: Бре́ттон-Ву́дська конфере́нція (від Бре́ттон-Вудс), Брест-Лито́вський ми́рний до́говір (від Брест-Лито́вськ), Я́ссько-Кишині́вська опера́ція (від Я́сси і Кишині́в).»

Підтримую.

Коментар. Примітка, що фіксує усталений вжиток очевидна.

* * *

53. Розділ I, С. 60-61. «Назви, пов’язані з релігією»

Категорично не підтримую.

Коментар. Весь розділ про релігійні назви вкладається в коротку примітку чинного правопису. Решта — робота для словників. Розписувати написання власних назв з великої літери є зайвою справою. Микола-угодник і так пишеться за чинним правописом (див Серафим-угодник в прикладах до Словника синонімів, гасло угодник).

Невдалі помилкові приклади Іван Хреститель, Іван Богослов замість очікуваного Іоанн Хреститель, Іоанн Богослов. Запропоновано помилковий приклад Микола Чудотворець замість усталеного Миколай. У проекті апостол Матвій замість очікуваного Матфей. Усталені літературні імена святих, апостолів та ін. див. В. М. Шевченко. Словник-довідник з релігієзнавства, К., 2004; приклади СУМ-11. Вибір саме таких прикладів, що належать до одного певного класу відхилень від літературного стандарту (Іоанн, Матфей, Миколай), засвідчує дуже неякісну роботу з матеріалом. Також див. на С. 64 Василь замість очікуваного літературного Василій Блаженний.

На С. 61 в пункті про великі букви в повних офіційних найменуваннях найвищих церковних посадових осіб серед інших чомусь пропущено один з перших титулів релігійної сфери України, титул Філарета (Денисенка) — «Патріарх Київський і всієї Русі-України». Невдало для політичного моменту вибрано приклад «Митропол́ит Киї́вський і всіє́ї Украї́ни».

* * *

54. Розділ I, С. 62. «Але па́ртія «Основа», па́ртія Інді́йський націона́льний конгре́с, де слово партія не входить у складену назву.» «Назви, що не є офіційними найменуваннями, пишуться з малої букви (…).»

Підтримую.

Коментар. Розписано докладніше очевидні й добре усталені способи написання назв партій.

* * *

55. Розділ I, С. 63. «Примітка 4. З малої букви пишуться назви закладів, організацій, органів влади і т. ін., що вживаються у множині: міністе́рства Укра́їни, інститу́ти Націона́льної акаде́мії нау́к, коміте́ти Верхо́вної Ра́ди Украї́ни.»

Підтримую.

Коментар. Уточнення нічого не додає до усталеного вжитку.

* * *

56. Розділ I, С. 64. «2. Назви пам’яток архітектури, замків, храмів, предметів і творів мистецтва тощо пишуться з великої букви: (…) Примітка. Родові найменування у подібних назвах пишуться з малої букви: (…) храм Василя́ Блаже́нного, (…)»

Не підтримую.

Коментар. Хоча уточнення нічого не додає до усталеного вжитку, вибрано невдалий приклад. Та ж помилка, те ж віхилення від літературного стандарту, що й у формулюваннях правила про релігійні назви. Не Василя Блаженного, а Василія Блаженного!

* * *

57. Розділ I, С. 64. «Примітка 2. У назвах писемних історичних пам’яток з великої букви пишеться перше слово і власні назви: (…) «По́вість мину́лих літ».»

Не підтримую.

Коментар. Хоча наведено чинну мовну норму, тут дуже невдало вибраний приклад. Назва має стандартний науковий варіант «Повість временних літ» і спопуляризовані шкільними перекладами назви «Повість минулих літ» та «Повість врем’яних літ». Для правописного прикладу вибір зроблено некоректно.

* * *

58. Розділ I, С. 64. «Але в неофіційних текстах ці назви пишуться з малої букви: вибори президента; розпорядження прем’є́р-міністра; приїзд королеви.»

Не підтримую.

Коментар. Теперішнє правило з винятком для вимог дипломатичного протоколу виглядає логічніше. Формулювання нового проекту роблять усе навпаки, пропонують спершу стандартом офіційну протокольну назву, а потім дозволяють писати з малої в неофіційних текстах. Не варто цього перевертання робити без докладного вивчення на якихось тестових групах, як застосовуватиметься, як розумітиметься нове формулювання.

* * *

59. Розділ I, С. 65. «1. 1. У назвах орденів, медалей, відзнак з великої букви (крім родових найменувань, в тому числі слів о́рден, меда́ль, відзна́ка тощо) пишеться перше слово і власні назви: (…) б) усі слова: о́рден «Золота́ Зі́рка.
2. Назви спортивних нагород пишуться з малої букви: золота́ (срі́бна, бронзо́ва) меда́ль, олімпі́йська меда́ль. Так само: закінчити школу із золотою (срібною) медаллю.
3. У назвах премій перше слово і власні назви в них пишуться з великої букви: Но́белівська пре́мія, Націона́льна пре́мія Украї́ни і́мені Тара́са Шевче́нка, Держа́вна пре́мія Украї́ни в га́лузі нау́ки і те́хніки, Держа́вна пре́мія Украї́ни і́мені Олексан́дра Довже́нка. ».

Підтримую.

Коментар. Додано до переліку назву медалей, що не є суттєвою правкою. Проте було пропущено важливу обставину — «що складаються з кількох слів». Розлогіші пояснення про орден «Золота Зірка», олімпійські нагороди та премії загалом додають до правила уточнення.

* * *

60. Розділ I, С. 66. «Примітка. Назви продуктових товарів, сортів вин, мінеральних вод та інших напоїв, які стали загальними, пишуться з малої букви: купили любительську ковбасу і кока-колу.»

Підтримую.

Коментар. Примітка про загальні назви потрібна, хоча це більше відомство словників, а не правопису.

* * *

61. Розділ I, С. 66. «2. Назви виробничих марок технічних виробів (машин, приладів і т. ін.) беруться в лапки і пишуться з великої букви: літак «Русла́н», автомобі́ль «Во́льво», екскаватор «Амкодо́р», авто́бус «Богда́н», тра́ктор «Слобожа́нець». Але назви самих цих виробів (крім назв, що збігаються з власними назвами), беруться в лапки і пишуться з малої букви: «запоро́жець», «фольксва́ген» (автомобілі), «бо́їнг» (літак), «панасо́нік» (магнітофон); але: «Те́сла», «Та́врія» (від власних назв), винятки: «жигулі́», «мерседе́с».
Примітка. У побутовому вживанні назви засобів пересування можуть уживатися без лапок: приїхали на запорожці; каталися на мерседесі.»

Категорично не підтримую.

Коментар. У пропоновоному формулюванні правила довільним чином відокремлено одні назви марок від назв марок, утворених з власних назв. Оскільки лапки вживають також для передачі іронії, це створює дуже смішний ефект, коли написаний з малої букви «запорожець» прочитуватиметься як «так званий запорожець». Примітка про побутове вживання некоректна, адже стилістично обмежує вживання назв, що давно стали загальними, і вживані в усіх стилях. Питання про те, які назви стали загальними, це завжди словникове питання. Хотілося б також, щоб у правописі було роз’яснено, чи зберігатимуться в таких назвах марок, що з власних назв стали загальними, відомі особливості власних назв. Наприклад, автомобіль марки «Роллс-Ройс» та поїхав на роллс-ройсі (див. Український орфографічний словник, 2002, С. 778) чи ролс-ройсі (словникова база УМІФ)?

* * *

62. Розділ I, С. 66. «3. Власні назви кораблів, поїздів, літаків тощо беруться в лапки, і перше слово в назві (і всі власні назви) пишеться з великої букви: круї́зний ла́йнер «Гармо́нія морі́в», по́їзд «Чорномо́рець»»

Підтримую.

Коментар. Це уточнення відбиває усталений ужиток.

* * *

63. Розділ I, С. 66. «4. Абревіатурні назви виробничих марок і виробів пишуться без лапок: ЗІЛ, ВАЗ, КРАЗ, АН-24, СУ-27, В-17, ДС-8»

Не підтримую.

Коментар. Це уточнення абсолютно зайве в цьому правилі. Воно належить до нижче поданої пропозиції складноскорочених назв. Також сумнів викликає вибір абревіатур.

* * *

64. Розділ I, С. 66. «2. У неспеціальних текстах назви сортів рослин беруться в лапки і пишуться з малої букви (в тому числі й власні назви): пшени́ця «золотоколо́са», груша «парижа́нка», троя́нда «гло́рія дей», мали́на «гера́кл».
У спеціальній літературі у назвах сортів рослин перше слово (і всі власні назви) пишеться з великої букви: сморо́дина Софії́вська, огіро́к Корольо́к, тюльпа́н Ре́мбранта, карто́пля Серпа́нок, виногр́а́д Арка́дія»

Не підтримую.

Коментар. Пропозиція знову перевертає логіку чинної норми з сумнівним результатом. Так само, як і в назвах марок, лапки на загальних назвах виглядають просто смішно. Формулювання про «спеціальні тексти» було не надто невдалим і в чинному правописі, але в пропозиції воно стало розділенням навіть не на власні та загальні назви, а зайвим стилістичним коментарем. Питання усталених загальних назв це питання словників.

* * *

65. Розділ I, С. 67. «Велика буква в особливому стилістичному вживанні (…) 2. З великої букви пишуться займенники Ви, Ваш як форма вираження ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних документах тощо: Повідомляємо Вам…, Вітаємо Вас…, у відповідь на Ваш запит…»

Не підтримую.

Коментар. Цей стилістичний коментар зайвий у правописі, адже належить до відомства порадників з культури мови. За останні два десятиліття письмовий етикет при листуванні, зокрема в мережі, змінився і далі змінюється. Правопис його не наздожене.

* * *

66. Розділ I, С. 67. «3. З великої букви пишуться деякі загальні назви в контекстах, де їм надається особливий зміст: Ба́тьківщи́на, Вітчи́зна, Честь, Люди́на, Ма́ти. »

Не підтримую.

Коментар. Переформулювання короткої примітки про стилістичне вживання з появою зайвого для правопису поняття контекст виглядає непотрібним додатком.

* * *

67. Розділ I, С. 67. «Велика буква в складноскорочених назвах (…) Суфіксальні утворення від звукових абревіатур пишуться малими буквами: оо́нівський, мі́дівський, тю́зівець.»

Не підтримую.

Коментар. У похідному утворенні від сорочення ТЮГ — тюгівець — помилково з’явилася літера з (від рос. зритель). Такі розмовні назви належать до відомства словників.

* * *

68. Розділ I, С. 67-68. «3. У префіксальних і складних словах, які пишуться разом або з дефісом, літерні та звукові абревіатури зберігають великі букви: УВЧ-терапі́́я, мі́ні-АТС, НВЧ-випромі́нювання. (…)»

Підтримую.

Коментар. Це розлоге роз’яснення з примітками 1-4 цілком відповідає усталеному вжитку.

* * *

69. Розділ I, С. 68. «Поширені графічні скорочення»

Не підтримую.

Коментар. До переліку додано багато непотрібних у правописі скорочень, бо вони не є найпоширеними і загальноприйнятними, а деякі викликають сумніви. Як приклад, «арх. — архітектор», а чомусь не археолог чи архівний. Релігійні архієп., архім., патр., прор. — зайві. Готовий закластися, що більшість не мають уявлення про ці поширені скорочення. Поширене скорочення не «канд. — кандидат (наук)», а просто «к. — кандидат» (усталене скорочення к. ф.-м. н., а не канд. фіз.-мат. наук). Складний приклад «пп. — пани, панове; параграфи; пункти» зайвий. Скорочення «смт — селище міського типу» подано без крапки.

* * *

70. Розділ I, С. 71. «Дефісом також приєднуються перші букви частин складного слова: с.-г. (сільськогосподарський), фіз.-мат. (фізико-математичний), півн.-сх. (півні́чно-східний), півд.-зах. (південно-західний). У таких випадках після скорочених частин слів ставиться крапка.»

Не підтримую.

Коментар. З прикладів чомусь зникли скорочення «с.-д. — соціал-демократ, соціал-демократичний, ст.-сл. — старослов’янський», пояснення «але скорочення, утворені від словосполук, пишуться окремо: с. г. — сільське господарство». Зате з’явилося не надто вдале скорочення фіз.-мат.; традиційне скорочення фізико-математичний простіше — ф.-м.

* * *

71. Розділ I, С. 71. «Так само пишуться скорочення грн (гривня), крб (карбованець), млн (мільйон), млрд (мільярд), трлн (трильйон).» продовження на С. 168 «б) в інших графічних скороченнях, утворених стягненням звукового складу слова: грн (гривня), крб (карбованець), млн (мільйон), млрд (мільярд) і под., на відміну від скорочень, утворених усіченням складу слова, де крапка ставиться: дол. (долар), коп. (копійка), тис. (тисяча) і под. (за нормами державного стандарту України «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі: Загальні вимоги та правила». К.: Держстандарт України, 1998).»

Не підтримую.

Коментар. Грошові одиниці та числівники не належать до одиниць вимірювання. Прикметно, що в перелік не потрапили копійки. Скорочення з крапкою подано в переліку вище: «коп. — копійка». Виходить долар з крапкою, гривня — без, а в результаті зайва плутанина.

* * *

72. Розділ I, С. 71. «Скісна риска використовується при скороченні словосполучень, рідше – складних слів: п/в (поштове відділення), а/с (абонентська скринька), р/р (розрахунковий рахунок), м/хв (метрів за хвилину), км/год (кілометрів за годину). У таких випадках після скорочених частин слів крапки не ставляться.»

Підтримую.

Коментар. Скісна риска не була описана в правописі. Проте сумнів викликає формальне закріплення в правописному кодексі прийменника за (за хвилину) замість на (на хвилину). Це загалом не справа правопису втручатися в термінологію.

* * *

73. Розділ II, С. 74. «IІІ відміна: (…) а також жіночі особові імена: Аде́ль, Есте́р, Зейна́м, Любо́в, Юди́т.»

Не підтримую.

Коментар. Жіноче ім’я Юдиф належить до третьої відміни (-фі, -ф’ю), Юдита до першої (-ти, -ті). Але як відмінюється автоматичне перезапозичення за загальною схемою Юдит? Чи Зейнам?

* * *

74. Розділ II, С. 75. «ІІ відміна 1. Тверда група Чоловічий рід (…) окремі іменники іншомовного походження на -ар, -ир із постійним наголосом на корені в однині та множині: дóлар – дóлари, пáнцир – пáнцири та ін.»

Підтримую.

Коментар. Розширене уточнення має сенс, хоч і цілком потрапляє в клас іменників на -р, окреслений вище в цьому ж правилі.

* * *

75. Розділ II, С. 75. «Примітка. Іменник хаба́р при відмінюванні може набувати закінчень м’якої групи в однині (хабаря́, хабарю́, хабаре́м, (на) хабарі́) і множині (хабаря́м, хабаря́ми, (на) хабаря́х), але у складних словах із хаба́р сполучним голосним є лише о: хабарода́вець, хабарооде́ржувач.»

Не підтримую.

Коментар. Пропозиція проекту довільним чином відокремлює іменник твердої групи від інших.

* * *

76. Розділ II, С. 81-82. «Примітка 1. Тип відмінювання іменників на -ище (баби́ще – жін. і середн. рід, свекру́шище – жін. і середн. рід і под.) при хитанні в морфологічному роді залежить від значення роду (…)»

Не підтримую.

Коментар. Абсолютно зайве уточнення в правописі.

* * *

77. Розділ II, С. 83-84. «Кличний відмінок (…) є – іменники м’якої групи після голосного, м’якого знака та апострофа: (…) дуе́ньє (…) після голосного, м’якого знака та апострофа – -ї: (…) дуе́ньї,»

Підтримую.

Коментар. Уточнення про м’який знак з прикладом потрібне. Навіть, якщо йдеться про надзвичайно малий клас назв.

* * *

78. Розділ II, С. 85. «Примітка. Іменники – назви окремих свійських тварин, комах мають також менш поширену форму, однакову з формою називного відмінка: (…) ловити мух (і му́хи);»

Підтримую.

Коментар. Додаток комах з прикладом ловити мух (і му́хи) цікавий.

* * *

79. Розділ II, С. 87. «2.1.1. Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники чол. роду: (…) назви технічних реалій, машин, двигунів та їхніх деталей»

Не підтримую.

Коментар. Додатки «назви технічних реалій» та «двигунів» цілком зайві. Теперішнє формулювання лаконічно передає те саме.

* * *

80. Розділ II, С. 87. «в) терміни іншомовного походження, які позначають предмети, структурні елементи, геометричні фігури та їхні частини, математичні, лінгвістичні поняття: (…) г) українські за походженням безафіксні та суфіксальні іменники-терміни:»

Підтримую.

Коментар. Доречно виглядає додаток «математичні, лінгвістичні поняття» та виокремлення українських термінів.

* * *

81. Розділ II, С. 87. «є) назви органів і частин тіла: живота́, кишківника́, м’я́за, но́са, ро́та, скеле́та, сугло́ба, хребта́, шлу́нка, па́льця; живо́тика, па́льчика, але стравохо́ду та ін. (див. 2. 3);»

Підтримую.

Коментар. Доречний пункт. Хоч треба зазначити, що шлунок може мати два відмінювання (шлунка та шлунку).

* * *

82. Розділ II, С. 87-88. «ж) назви житлових приміщень, сільськогосподарських і технічних будівель і їх частин, архітектурних деталей: (…) з) назви предметів побуту: (…) і) назви одягу і взуття: (…) ї) назви виробів із борошна: (…) к) назви церковних реалій: (…)»

Підтримую.

Коментар. Виділення назв будівель, предметів побуту, одягу згідно з усталеною нормою тощо не завадять у складному правилі.

* * *

83. Розділ II, С. 88. «(…) лише в окремих випадках з наголосом на корені іменника: Бре́ча, Во́вка, До́вжика, Мало́го Куя́льника, Салги́ра, Сві́жа, Смо́трича.»

Підтримую.

Коментар. Додаткові приклади в дуже складному правилі.

* * *

84. Розділ II, С. 88. «2.1.2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: (…) назви психічних і фізичних станів, емоцій, почуттів, різних хвороб: (…)»

Не підтримую.

Коментар. Розширені описові додатки «психічних і фізичних» та «різних хвороб» повністю владається в одне пояснення сучасного правопису — станів.

* * *

85. Розділ II, С. 89. «г) назв и філософських, літературознавчих та інших наукових понять: (…) але як конкретні іменники-терміни: зву́ка, ду́ха і Ду́ха (у значенні Свято́го Ду́ха (третя іпостась єдиного Бога);»

Не підтримую.

Коментар. Формулювання «інші наукові поняття» суперечить наведеному вище додатку «математичні, лінгвістичні поняття» з відмінюванням на -а. Нечітке формулювання про «конкретні іменники-терміни» — потрібно розрізняти відмінювання духу (здібності, стан, запах) проти духа (душа, міфічна сутність), злого духа, Святого Духа.

* * *

86. Розділ II, С. 86. «ґ) ігор, видів спорту і танців:»

Не підтримую.

Коментар. Запропоноване уточнення «видів спорту» зайве до ширшого означення гри.

* * *

87. Розділ II, С. 90. «Примітка. Закінчення -а (-я) та -у (-ю) мають розрізнювальну функцію в деяких іменників: Алжи́ра, Ри́ма, Туні́са (місто) і Алжи́ру, Ри́му, Туні́су (країна), Нью-Йо́рка (місто) – Нью-Йо́рку (штат).»

Підтримую.

Коментар. Така примітка повинна бути в кодексі. Нині це розрізнення рознесене по параграфах.

* * *

88. Розділ II, С. 89-90. У проекті випав цілий важливий клас назв з чинного правопису «переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, запису, затору, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху;»

* * *

89. Розділ II, С. 91. «2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: (…) б) іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв): Ки́їв – Ки́єву, Колгу́єв – Колгу́єву, Лебеди́н – Лебедину́, Ма́монтов – Ма́монтову, Львів – Льво́ву, о́стрів – о́строву, рів – ро́ву, Ха́рків –
Ха́ркову. Примітка. У прізвищах на зразок Васили́шин, Воло́шин, Семени́шин, Якови́шин, Ільїн можливі варіантні закінчення -у та -ові: Васили́шину – Васили́шинові, Воло́шину – Воло́шинові, Михайли́шину – Михайли́шинові, Семени́шину – Семени́шинові, Степани́шину – Степани́шинові, Якови́шину – Якови́шинові, Ільїну́ – Ільїно́ві та ін.»

Не підтримую.

Коментар. Випали закінчення -ин, -ін (-їн) з прикладом Пушкін-Пушкіну, зате залишився підвислий Лебедин. Формулювання примітки про закінчення -ові невдале. У чинному правописі значно краще сформульовано, коли варто вживати паралельні (не варіантні!) закінчення.

* * *

90. Розділ II, С. 92. «Примітка. Прізвища на -ин (-анин, -янин), які походять від назв осіб за етнічною належністю або місцем проживання, в орудному відмінку однини набувають закінчення -ом: Воло́шином, Лучка́нином, Ру́сином, Ту́рчином, Туря́нином і т. ін.;» також С. 140 «Примітка 4. Від прізвищ прикметникового типу на зразок Романѝшин формою орудного відмінка відрізняється відмінювання прізвищ іменникового типу на зразок Русѝн: пор. Романѝшиним але Русѝном.»

Підтримую.

Коментар. Доречне уточнення.

* * *

91. Розділ II, С. 94. «Примітка 1. Іменники чол. роду твердої групи з основою на -г, -к, -х, безсуфіксні та із закінченням -о – назви осіб, а також іменники середн. роду із суфіксом -к- − назви істот, ужиті з прийменниками на, у (в), по, при, поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) мають і варіантні закінчення -у (-ю): (…)»

Не підтримую.

Коментар. Переформулювання лаконічної примітки чинного правопису з таким докладним уточненням про основи цілком зайве.

* * *

92. Розділ II, С. 94. «(…) -ові та -у − переважно в іменників з основою на -к: на борсуко́ві і на борсуку́; на віслюко́ві і на віслюку́; на во́вкові і на во́вку; на вояко́ві і на вояку́.» та «Примітка 2. Із прийменником по іменники набувають варіантних закінчень -ові, -еві (-єві) та -у (-ю): по ле́вові і по ле́ву, по во́вкові і по во́вку; по бугає́ві і по бугаю́, по за́йцеві і по за́йцю; по вуже́ві і по вужу́.»

Не підтримую.

Коментар. Частину формулювання примітки 1 треба поєднати з приміткою 2.

* * *

93. Розділ II, С. 94. «Примітка 3. Окремі іменники – назви осіб чол. роду, вжиті з прийменниками на, у (в), по, при, мають три варіанти закінчень: -ові / -у (-ю) / -і (-ї) – у твердій групі, а в м’якій і мішаній групах − -еві (-єві), -ю, -і (-ї): (…)»

Не підтримую.

Коментар. Формулювання про паралельні закінчення (не варіанти!) мали б бути як пояснення в кількох примітках, поданих у чинному правописі.

* * *

94. Розділ II, С. 94. «на позначення часу вживається переважно закінчення -і(-ї): по закі́нченні, по обі́ді; зрідка – -у(-ю): по ве́чорі і по ве́чору, по дося́гненні і по дося́гненню, по заве́ршенні і по заве́ршенню, по закі́нченні і по закі́нченню, по зді́йсненні і по зді́йсненню.»

Не підтримую.

Коментар. Краще залишити чинну норму з одним відмінюванням -і.

* * *

95. Розділ II, С. 95. «В окремих випадках можливі варіанти: повста́нц-ю і повста́нч-е, умі́льц-ю і умі́льч-е.»

Не підтримую.

Коментар. Сумнівно звучить формулювання про окремі випадки. Хоча паралельні форми мають місце.

* * *

96. Розділ II, С. 95. «Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добро́дію бригади́ре, па́не лейтена́нте.»

Не підтримую.

Коментар. Якщо в попередній пропозиції проекту додавали паралельну форму, то тепер поширене відмінювання пропонують прибрати. З моєї власної мовної практики можу зауважити, що кличний відмінок до звання лейтенанта (та усіх інших) ніколи не вживали. Товаришу лейтенант, щонайбільше. Можливо, варто зробити твердження м’якішим — «форму кличного відмінка можуть мати обидва слова». В такому формулюванні було б прийнятно.

* * *

97. Розділ II, С. 96. «Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім’я: дру́же Макси́менку, коле́го Євгенищуку́, па́не Кова́лю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми називного відмінка прізвища, що виконує функцію кличного відмінка: дру́же Макси́менко, коле́го Євгенищу́к, па́не Гонча́р.»

Не підтримую.

Коментар. Пропозиція виглядає суто кабінетним витвором. Добре, якби так було, але узвичаєною нормою є або звертання в називному відмінку, або в рідкісних випадках вживається кличний відмінок загальної назви.

* * *

98. Розділ II, С. 96. «Примітка 5. Іменники сер, сір, гер мають форму, омонімічну з називним відмінком: сер, сір, гер.»

Підтримую.

Коментар. Повністю підтримую. Вимовляти сере чи гере якось дивно.

* * *

99. Розділ II, С. 97. «Примітка 6. Іменник Госпо́дь у кличному відмінку має форму Го́споди; іменник Христо́с може мати варіантні форми кличного відмінка: Христо́се, рідко Хри́сте, Христе́.»

Підтримую.

Коментар. Відповідає узвичаєному вжитку.

* * *

100. Розділ II, С. 96. «Примітка 1. Іменники чол. роду з числівниками два, три, чотири мають закінчення –и, -і (-ї): два хло́пці, три робітники́, чотири слухачі́.»

Не підтримую.

Коментар. Не підтримую формулювання. Тут у мовній практиці є паралельні закінчення стандартне два хлопця і запропоноване два хлопці. Особливість важлива, але погано сформульована. Див. нижче в тексті правопису сім чоловіків і сім чоловік.

* * *

101. Розділ II, С. 96. «Примітка 2. В урочистому мовленні замість форми множини слова брат – брати́ вживають форму збірності бра́ття (рідше – брато́ве).»

Підтримую.

Коментар. Це потрібне уточнення.

* * *

102. Розділ II, С. 97. «Декілька іменників чол. роду другої відміни мають у називному відмінку множини варіантні закінчення -и та -а: ву́си – ву́са, (…) але тільки ві́вса, та́та. (…) У родовому відмінку множини (…) окремі іменники чол. роду: тат та ін.»

Не підтримую.

Коментар. Вівса має паралельний варіант вівси, але тільки тати (не тата) згідно з чинною нормою. Причина, чому два відмінювання іменника вівса (вівси) та тата на периферії мовної норми привернули увагу реформаторів, не надто зрозуміла. Можливо вони провели дослідження корпусів для потрібної зміни? Чи, як завжди, просто сфантазували логіку?

* * *

103. Розділ II, С. 97. «Примітка. Іменник Госпо́дь форм множини немає»

Підтримую.

Коментар. Навіть більше, за пропозиціями цього дуже уважного до питань релігії проекту іменник Бог (займенник Він) множини не має, бо одразу ставатиме просто богом. А от про множину Святого Духа чи Трійці нам явно забули нагадати.

* * *

104. Розділ II, С. 100. «III відміна (…) У родовому та давальному відмінках (…) У художніх текстах іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь можуть набувати як варіант закінчення -и: гі́дности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́, Білору́си.»

Категорично не підтримую.

Коментар. У неакуратному формулюванні винятку виходить, що паралельне закінчення -і (-и) допускається в родовому та давальному відмінках, і тільки в художньому стилі. Та немає пояснення, чи тільки в мові персонажів, чи в авторському тексті художного твору також дозволено. Стилістична ремарка одразу робить упроваджуване паралельне відмінювання ненейтральним. Але яким саме?

Цей додаток абсолюно зайвий, підтримана кількома попередніми редакціями правопису тенденція уподібнення до відмінювання іменника земля давно перевела закінчення -и у всіх відмінках, і в родовому, і в давальному до чинної нині норми. При цьому в художніх текстах автори можуть дозволяти собі будь-які правописні вольності, данину будь-яким діалектам, справжнім і вигаданим, що їх неможливо передбачити єдиним правописом. Ставити в правописний кодекс стилістичну примітку через суто кабінетну логіку вшанування історичних орфографічних рішень та на честь давно зниклих особливостей є непотрібною справою.

* * *

105. Розділ II, С. 102. «ІV відміна (…) 2. У родовому відмінку однини (…) У художніх текстах іменники, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, можуть набувати як варіант закінчення -и: і́мени, пле́мени тощо.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Так само, як і у третій відміні, ця стилістична ремарка, що дозволяє в художньому стилі без пояснення, в мові персонажів чи авторській, уживати паралельні закінчення -і (-и) абсолютно непотрібна.

* * *

106. Розділ II, С. 102. «3. У давальному відмінку однини (…) ви́мені (та ви́м’ю), сі́мені (та сі́м’ю), ті́мені (та ті́м’ю). (…) 5. У місцевому відмінку однини (…) іменники ви́м’я сі́м’я, ті́м’я мають варіантні форми: на ви́мені (ви́м’ї), на ті́мені (ті́м’ї), на сі́мені (сі́м’ї); по ви́мені (ви́м’ю), по сі́мені (сі́м’ю), ті́мені (ті́м’ю).»

Не підтримую.

Коментар. Зафіскована правописом і словниками особливість — паралельні відмінювання в родовому й орудному відмінках, разом з ім’ям і племенем. Відокремлювати від них три іменника вим’я, тім’я, сім’я буде зайвим ускладненням норми.

* * *

107. Розділ II, С. 102. «6. У кличному відмінку деякі іменники мають закінчення -е: і́мене, пле́мене.»

Не підтримую.

Коментар. Погано сформульовано. Незрозуміло, чи це паралельне відмінювання до стандартного кличного ім’я, чи така заміна.

* * *

108. Розділ II, С. 103. «Множина (…) 1. У називному та кличному відмінках множини іменники четвертої відміни (…) але ви́м’я, сі́м’я, ті́м’я (ці іменники в множині відмінюються як іменники другої відміни). (…) 2. У родовому відмінку множини (…) але: ви́м’їв, сі́м’їв, ті́м’їв. (…) 3. У давальному відмінку множини (…) але: ви́м’ям, сі́м’ям, ті́м’ям.(…) 4. У знахідному відмінку множини (…) и́м’я, ті́м’я, сі́м’я; (…) 5. В орудному відмінку множини (…) але: ви́м’ями, ті́м’ями, сі́м’ями (…) 6. У місцевому відмінку множини (…) але: у ви́м’ях, у сі́м’ях, на ті́м’ях»

Не підтримую.

Коментар. Просто зайве відхилення.

* * *

109. Розділ II, С. 105. «Примітка. Короткі форми прикметників поза фольклорними, художніми та публіцистичними текстами не вживаються.»

Не підтримую.

Коментар. Стилістика не належить до сфери, в яку варто втручатися правописним реформуваням.

* * *

110. Розділ II, С. 105. «б) Слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника (рідше): більш вда́лий, більш глибо́кий, менш вередли́вий. (…) б) Слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника (рідше): найбі́льш зручни́й, найбі́льш стійка́, найме́нш приє́мне.»

Категорично не підтримую.

Коментар. До правила додали стилістичну ремарку (рідше). Вона абсолютно некоректна, з огляду на аналітичні тенденції в офіційно-діловому та науковому стилях, де вимагається більш точна передача значень, а не просто точніша. Вдаватися до реформування стилістики через зміни в правописі надто неприпустима розкіш.

* * *

111. Розділ II, С. 111. «Порядкові числівники на письмі передаємо переважно словами: шо́стий по́верх, пе́рше бе́резня. Якщо порядковий числівник передано цифрою, то після неї кінцева частина порядкового слова пишеться з дефісом, напр.: 5-й по́верх, на 36-му кіломе́трі, після 7-ї годи́ни (але при позначенні дат, сторінок видання, а також після римських цифр закінчення не пишеться: 1 січня 2000 року, 120 сторінка, I тисячоліття, XXI століття).»

Підтримую.

Коментар. Частини порядкового слова це давно залишена прогалина в правописі.

* * *

112. Розділ II, С. 124. «Дієприкметники активного стану (…) а) теперішнього часу на -чий (-а, -е) (вживані переважно в значенні прикметників та іменників): (…)»

Не підтримую.

Коментар. Стилістичний додаток спрямований на обмеження активних дієприкметників, що зайве.

* * *

113. Розділ II, С. 124. «Від дієслова моло́ти варіантні форми – мо́лотий і рідше ме́лений.»

Не підтримую.

Коментар. Стилістичну примітку «рідше» не варто додавати.

* * *

114. Розділ II, С. 125. «Примітка. Дієприслівники, утворені від зворотних дієслів, мають постфікс -сь: сміючи́сь, узя́вшись; рідше – ся: сміючи́ся, узя́вшися.»

Підтримую.

Коментар. Додавання примітки варте, краще в дещо іншому формулюванні: «зберігають постфікс».

* * *

115. Розділ III, С. 126. «У новітніх запозиченнях з англійської мови звук [l] передається твердим л (ланч, сейл, табло́їд, файл, Майкл);»

Категорично не підтримую.

Коментар. Пропозиція відокремити новітні запозичення в цьому випадку засвідчує намагання накинути зовнішньомовний критерій. А якщо новітнє запозичення з якихось внутрішньомовних причин приходить з м’яким л? Умовно кажучи, не фолк-група, яку вперто засвідчують словники, а легша для вимови фольк-група (за аналогією до давно засвоєного фольклор). Тоді правопис відокремлюватиме вимову від написання, що є одним з перших небажаних наслідків впровадження загального правила.

* * *

116. Розділ III, С. 126. «1. Звук [g] та близькі до нього звуки, (…) Гольфстри́м, »

Не підтримую.

Коментар. Порочним є сам спосіб просувати правописні зміни через правила, що не стосуються реформовуваної особливості. Вже в чинному правописі таких прикладів предостатньо. І те, що забута в чинному правописі назва Гольфстрім в проекті приводиться під загальне правило з -ри- в географічних назвах не напряму, а через правило для звука [g], є неприпустим способом зміни правописного прикладу. І це ще надто доброзичливий коментар для такої некоректної практики.

* * *

117. Розділ III, С. 127. «3. У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови – буквою г (Ва́ско да Га́ма, Вергі́лій, Га́бсбург, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те, Грегуа́р, Гонга́дзе, Гулліве́р) і шляхом імітації іншомовного [g] – буквою ґ (Ва́ско да Ґа́ма, Верґі́лій, Га́бсбурґ, Ґарсі́я, Ге́ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґреґуа́р, Ґонґа́дзе, Ґулліве́р і т. ін.).»

Не підтримую.

Коментар. Дивний спосіб просунути потрібну, важливу, підтриману багатьма мовцями зміну через неякісне формулювання правила, що допускає не просто різночитання, а було навмисно заряджене на конфлікт. Якщо повертати літеру ґ факультативно, з відкритою можливістю не передавати її на письмі, то правило має бути сформульоване зовсім по-іншому. Має бути офіційно визначений нормативний спосіб передачі слів зі звуком і літерою ґ (і орфографічний, і орфоепічний стандарт), але обумовлено, що на письмі звук [g] може передаватися також літерою г, що не буде порушенням стандарту. І так само, через основний нормативний і додатковий дозволений спосіб передачі слів з літерою ґ і має формулюватися накрізно правила і для українських власних і загальних назв, і для назв іншомовних. Також не варто забувати про особливості відмінювання зслів з літерою ґ.

Особливо треба відмітити те, що не згадано іншомовні географічні назви. Виходить необґрунтоване розмежування прізвищ та географічних назв (які можуть походити і від імен з прізвищами), що вже має місце в чинному правописі в частині поширення елементів «дев’ятки».

* * *

118. Розділ III, С. 127. «4. Звук [h] переважно передаємо буквою г: (…) го́спіс, (…) Люфга́нза. За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов [h], і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: (…) і т. ін.»

Не підтримую.

Коментар. Попри те, що правило суттєво покращили, викинувши некоректне пояснення «англійського походження», але також додали ложку дьогтю в прикладах.
Неможливо підтримати необґрунтоване нічим поширення г- на хоспіс (дані корпусів демонструють перевагу х-, також див. Рос.-укр. словник, К., 2014, Т. 4, С. 723). Дивно виглядає викидання (сподіваюся, що просто помилка набору) -т- з назви Люфтганза, а також зникнення з прикладів давно усталеного прізвища Хемінгуей. Коли в попередніх неофіційних змінах правопису протягом останніх десятиліть зникали назви, на кшталт Гавайї, Пенсильванія-авеню, Сан-Франциско, Торрічелі, Турінськ, Цюрих, це завжди засвідчувало проблемні місця й переносило дискусію на рівень редакцій. Проте це неправильний спосіб розв’язувати правописні питання.

* * *

119. Розділ III, С. 127. «Буквосполучення th у словах грецького походження передається звичайно буквою т: антоло́гія, антрополо́гія, апте́ка, а́стма, бібліоте́ка, католи́цький, теа́тр, тео́рія, ортодо́кс, ортопе́дія, Амальте́я, Промете́й, Те́кля, Таї́сія, Теодо́р. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема, дифіра́мб і дитира́мб, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм, міф, міфоло́гія і міт, мітоло́гія, Агата́нгел і Агафа́нгел, Афі́ни і Ате́ни, Борисфе́н і Бористе́н, Демосфе́н і Демосте́н, Ма́рфа і Ма́рта, Федо́сь і Тодо́сь, Феса́лія і Теса́лія та ін.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Формулювання правила некоректне. Адже йдеться не про орфографічну варіантність, не тільки про передачу буквосполучення th, яке в словах грецького походження трапляється тільки в мовах на основі латинського алфавіту. Йдеться про дві різні традицій передачі грецьких назв, що включають не тільки різну передачу тети-фіти, а й усі інші відмінності Еразмової та Рейхлінової передачі.

Втручання в правопис заради уніфікації всіх грецьких запозичень одразу під дві різні системи, хоч через які мови вони прийшли, хоч через кирилицю, хоч через мови латинської традиції, — нечуване втручання. Воно не може бути виправдане некоректним посиланням на історичні унормування, бо в правописі 1929 року йшлося про ширший компроміс між назвами різних традицій, що був штучно запропонований для окремих груп слів з г/ґ, л/ль, в/б, ф/т, через що той правопис «головою наказує старого галицького льва, а хвостом Дніпрову русалку» (М. Рудницький, 1930). Нині ця дискусія, що в російській мові, а відповідно, в історично залежній східноукраїнській традиції, сходить до кінця XVIII ст. («…Ежели же какое слово, хотя и греческое, вошло к нам из другого языка и привычкою утвердилось, как, например, трон, театр, комедия, трагедия; то кажется неудобно и слуху противно будет писать фрон, феатр, трагодия, комодия.», 1783 рік!), розв’язана однозначно — усталений ужиток.

У разі насильного впровадження в правопис паралельного до усталених назв обов’язкового додаткового другого набору для кожного грецького запозичення, незважаючи на мови-посередники, постає питання і тих назв, що колись були в українській з -ф-, але потім бували перезапозичувані. Наприклад, афеїст чи іфіка. Постає питання слів з грецькими компонентами, але створених не в грецькій мові, або тих, що мають грецько-латинські конструкції. Постає питання слів, що в мовах-посередниках утрачали чи змінювали звуки (ритм-рима, Матфей-Матвій). Постає питання слів, де зміна літери змінює значення й стилістику. В сучасній українській мові паралельно є пафос з прикметником пафосний, але і патетика-патетичний, що прийшли різними шляхами запозичення, паралельно вживано Борисфен і Бористен, або такі назви як алгоритм і алгорифм в математиці. Але немає в усталеній українській мові паралельних Атен чи мітології, що пропонує проект.

Не є справою правопису те питання, як передавати Віфесда чи Бетезда, або Гіацинт чи Іакінф. Мовна норма в цьому випадку має визначатися виключно усталеним ужитком.

«Посутнє завдання правопису — формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису» (Ю. Шевельов).

* * *

120. Розділ III, С. 127. «Англійське w (…) уайт-спирит (…)»

Не підтримую.

Коментар. Помилковий приклад для уайт-спірит.

* * *

121. Розділ III, С. 128. «Звук [j] (…) проє́кт, проє́кція, (…)»

Категорично не підтримую.

Коментар. Пропозиція змінити написання назви проект у спосіб узгодження з іншими назвами з тим же коренем в латинській мові не враховує різні шляхи потрапляння і вплив мов-посередників на усталення вимови й написання. Подібну процедуру орфографічного «виправлення» провели сто років тому в російській мові, звідки до нас колись прийшла й ця назва в такій вимові, й орфографічна дискусія про неї. Але замість виправлення вийшло, що зрештою тільки була створена додаткова особливість літературної вимови в орфоепічних словниках і приклад для запам’ятовування в правилах. Та сама пропозиція в українській мові не може привести до іншого результату через факт нашої традиційної літературної вимови без йотації. При запропонованому написанні проєкт ця давно усталена назва так і вимовлятиметься, як раніше, — проект, проекція, як поет, поезія, Аверроес, капоейра, коефіцієнт. (Див. також коментар до С. 131.)

Позамовні міркування приведення до одноманітності написання слів одного кореня в далекій мові-першоджерелі спростовується в цьому випадку іменником прожект, що також сходить до того самого кореня, ба до тієї самої назви.

* * *

122. Розділ III, С. 127-128. «Буквосполучення ll та ill у словах французького походження
Французькі буквосполучення ll та ill після голосних, у кінці слів та перед голосними відповідно до французької вимови передаємо через й: макія́ж, Війо́н, Шантії́. (…) Звук [j] (…) фоє́, є́ті, Го́я, Саво́я, Феєрба́х, Ма́єр, Кає́нна, Іса́я, Йога́нн, Рамбує́, Со́єр, Хая́м, Хеєрда́л, Юно́на, Їтс.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Викидання вставної букви -й- з іншомовних власних назв Вайян, Вайєль, Шантійї це одна зі змін, що викликає найбільше суб’єктивне естетичне незадоволення. Напрям цієї зміни можна однозначно описати як спрощенство, деінтелектуалізація, спростачення правопису. Такий напрям засвідчує глибоке нерозуміння власних назв як цілісної системи, що зберігають потрібну відстань за допомогою подвоєння, подекуди збереження зіяння, невідмінювання та ін. способів, що відрізняють власні та загальні назви. Бажання знищити цю важливу особливість, що відокремлює їх від українських і запозичених уже добре проявилося порушенням цілісної системи передачі власних назв в частковому поширенні «дев’ятки» після шиплячих і -ц- та на -ри- в географічних назвах.

Те, що ця зміна абсолютно довільна, й не випливає з жодної справжньої правописної проблеми, добре засвідчує проект правопису 2003 року, де список прикладів зі вставним -й- був навіть збільшений. Варто зберегти цю важливу українську орфографічну особливість, розширивши правило таким чином: «у власних назвах (за традицією або для збереження межі між частинами слова): Брайан, Гавайї, Гайана, Гойя, Кайєнна, Майамі, Майя, Мейєр, Савойя, Тайюань, Фейєрбах, Хайям, Хейєрдал».

Особливо треба зауважити непотрібний і не надто коректний приклад Їтс. В українській традиції більш поширений варіант Єйтс (див. Українська літературна енциклопедія, Т. 2, С. 183). Поставити в правописі менш поширену назву буде втручанням в усталений ужиток.

* * *

123. Розділ III, С. 128. «1. У загальних назвах іншомовного походження букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо: аба́т, акумулятор, баро́ко, беладо́на, белетри́стика, браві́симо, ват, гру́па, гун (гу́ни), ідилі́чний, інтелектуа́льний, інтерме́цо, колекти́в, комі́сія, лібре́то, піані́симо, піцика́то, стака́то, су́ма, фін (фі́ни), шасі́ та ін.»

Не підтримую.

Коментар. Під час попередніх реформ, що призвели до теперішньої чинної редакції правопису, були позбавлені подвоєння деякі етноніми, а також запозичені з італійської назви. Для підвищення кільтурного рівня мовної норми варто повернути подвоєння для етнонімів, чиє місце в системі протиставлення власні — загальні назви знаходиться серед онімів (за традицією гунни, фінни, кіммерійці, як залишаються нині з подвоєнням прусси та голландці). В італійських назвах узвичаєний ужиток ніколи не приймав накинутого орфографічного спрощення загальних назв (залишаються часто вживаними варіанти інтемеццо, лібретто, піаніссімо, палаццо тощо).

* * *

124. Розділ III, С. 129. «4. Буквосполучення ck, що в англійській, німецькій, шведській та деяких інших мовах передає звук [k], відтворюємо українською буквою к: Ді́кенс, Ді́кінсон, Джексон, Те́керей, Бе́кі, Бу́кінгем, Бі́смарк, Брю́кнер, Бро́кес, Лама́рк, Што́кманн, Стокго́льм, Ру́дбек, Ше́рлок.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Це нерозбірливе втручання загальним правилом в усталений ужиток. Деякі назви з цього списку узвичаєні в українській мові з подвоєенням, а деякі — без. Це питання освіченостій, мовної культури й інтелігентності, якщо хочете. Це питання засвоєності культурною людиною масиву текстів, де назви усталені саме так, а не по-іншому. Маємо за традицією подвоєння в назвах Діккенс, Теккерей, Цвіккау, але не в назвах Шерлок, Ламарк, Любек. Це питання словників і усталеності, в яке правопис не повинен втручатися.

Тут пропозиція проекту прямо суперечить проголошеному відродженню історичних унормувань, адже в правописі 1928-29 рр. Діккенс і Теккерей залишалися з подвоєнням.

* * *

125. Розділ III, С. 130. «За усталеною традицією з и пишуться також слова церковного вжитку: (…)» Повтор одразу з іншим набором прикладів «За усталеною традицією з и пишемо також слова грецького походження, що усталилися в церковному вжитку (…) алилу́я»

Не підтримую.

Коментар. Загальна назва алілуя усталена через -і-. Загалом пункт про передачу церковних назв потрібен, але з коректним прикладом.

* * *

126. Розділ III, С. 130. «4. У географічних назвах після р перед приголосним (крім [j]):»

Не підтримую.

Коментар. Повтор чинного правила. Проте знову залишилися без пояснення назви, що дуже рідко на практиці змінюються «дев’яткою»: Антананаріву, Шрі-Ланка та Меріленд. Напрям змін має бути в бік відмови від обов’язкового -ри-. У пропозиціях цього проекту також трапляються нові назви, що не зовсім дотримуються правила -ри-: Друрі-лейн (С. 135).

* * *

127. Розділ III, С. 131. «5. У географічних назвах після приголосних д, т перед наступним приголосним крім [j]: (…)» правило суперечить пропозиції на С. 155. «в) через и: (…) 2) непослідовно після приголосних д, т, р, с: (…) Дíксон; Братислáва, (…) Дрúн Ри́га; але (…) Сіднéй;»

Категорично не підтримую.

Коментар. Дрібним переформулюванням відкрите правило чинного правопису було перетворене на обов’язкове. А отже, непотрібна «дев’ятка» у власних назвах відхоплює ще частину назв. Таке поширення неприйнятне (Титикака, Штирія).

* * *

128. Розділ III, С. 131. «1. Голосний [e] звичайно передаємо буквою е: (…) а в сполученні з попереднім [j] – буквою є: (…) За традицією є пишемо в низці слів релігійної тематики (грецького походження): (…) та ін.
Після букв на позначення голосних, після ь і після апострофа в загальних і власних назвах вживається буква є: (…) ріє́лтор, (…) Даніє́ль, Габріє́ль, Аріє́ль, (…) Рамбує́, (…) фоє́, (…)»

Категорично не підтримую.

Коментар. Переформульоване правило некоректне. Окрім того, що в ньому змішано звуки й літери, фонетичний і орфографічний підходи (спершу йдеться про голосний звук, а потім про формальний критерій вибору букви), в правило потрапили приклади, що до цього орфографічного спрстачення належали до іншого правила (фойє, Рамбуйє). До такого написання вони були приведені вже після застосування до них того зміненого пункту про вставний -й-, а тому надто некоректні як приклади для цього пункту.

Особливо треба відмітити накинуте орфографією відокремлення усталеної вимови від написання в назвах ріелтор, Даніель, Габріель, Аріель. Самі автори проекту чудово оприявнили саме таку власну вимову, подавши в іншому правилі очікуваний приклад спаніель (С. 66), що відповідає усталеній вимові, але суперечить накинутому правилу. Приклад Габріель трапляється у словниках (Словник синонімів, гасло гарний). Рекламу марки «Аріель» також усі пам’ятають. Кожен із запропонованих у проекті прикладів з -іє- трапляється значно частіше в корпусах у звичайному написанні, через -іе-. І неприпустимість накидання орфографічним правилом того, що відрізняється від вжитку, є основним заперечення проти цього формулювання з такими некоректними прикладами.

Також на С. 131 переформулювання правила «Після букв на позначення голосних, після ь і після апострофа в загальних і власних назвах вживається буква є: (…)» додатково радикально змінює чинну норму (§ 91, п. 2), коли літера є була обов’язковою тільки після апострофа, е, і, й, ь. Це формулювання для всіх голосних означає потенційно відкриті суперечки про написання поет, поезія, пірует, Рафаель та ін., засвоєні без йотації.

* * *

129. Розділ III, С. 132. «У запозиченнях із давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція, аудито́рія і авдито́рія, лауреа́т і лавреа́т, па́уза і па́вза, фа́уна і фа́вна.»

Категорично не підтримую.

Коментар. Як і в попередніх пропозиціях штучно впровадити в мовну норму паралельну альтернативну систему передачі назв, ці формулювання некоректні. Вони переносять правописну дискусію із словників, посібників і літератури з культури мови всередину правописного кодексу. А значить, знищують саму норму. Такий підхід неприпустимий! Формулювання правила повинно звично вже відсилати до усталеного вжитку.

* * *

130. Розділ III, С. 132. «Голосні, яким на письмі відповідають букви й буквосполучення ö, ø, ое, eu, у німецькій, данській, іспанській, норвезькій, турецькій, французькій, шведській та деяких інших мовах, і фонетично подібні до них голосні передаємо українською буквою е: (…)»

Категорично не підтримую.

Коментар. Правило сформульовано коректно, належно передає чинну норму. Але один неологізм, один прикметник, і формулювання стає абсолютно неприйнятним. Тут було вжито новітню назву «данський», яку нещодавно з метою «очищення» української мови почали активно просувати замість давно усталеного староукраїнського прикметника датський. І неважливо, чим керувалися автори проекту, але це дуже некоректний вибір назви мови для правописного кодексу.

* * *

131. Розділ III, С. 132. «Англійські дифтонги [au], [ei], [ou] звичайно передаємо, імітуючи їхнє звучання в мові оригіналу, через ау, ей, оу: (…) токшо́у (…)»

Не підтримую.

Коментар. Формулювання некоректне. Ми не імітуємо їхнє звучання, ми запозичуємо у власному звучанні й написанні. При передачі іншомовних назв діють основні чинники: 1) фонетична точність; 2) обмеження мовної системи передавати чуже звучання; 3) традиція, якщо така є. У всіх наведених прикладах імітація звучання є тільки одним з цих чинників. Не менш важливими є системні обмеження української мови та традиція.

Приклад токшоу без погано пошкодженого проектом дефіса некоректний, адже таке написання визначається в іншому правилі. Досить буде подати просто шоу.

* * *

132. Розділ III, С. 132. «Звук [æ] у словах англійського походження (…) ле́п-то́п»

Не підтримую.

Коментар. Правило про звук і його відповідність некоректне, адже серед наведених прикладів більшість назв усталені за традицією, і в першій, і в другій частині. Особливо це видно на традиційному прикладі звичайного написання лап-топ, що чомусь був поданий як леп-топ.

* * *

133. Розділ III, С. 133. «Звук [ə:] у словах англійського походження»

Не підтримую.

Коментар. Правило непотрібне, адже, як і в попередньому випадку, тут всі назви запозичені при дії всіх трьох чинників передачі іншомовних назв, і фонетичної точності, і можливостей української, і традиції.

* * *

134. Розділ III, С. 133. «1. Німецьке буквосполучення еі відповідно до вимови передаємо українською мовою через ай (яй): Айзена́х, Ва́йнрайх, Віттгеншта́йн, Ва́йзенборн, Ка́йзер, Ма́йнгоф, Нортга́йм, фро́йляйн, Бляйбтрой, Кляйн, Кляйнерт, Фляйшер; буквосполучення eu — через ой: Нойбра́нденбург, Нойба́уер. За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: (…)»

Не підтримую.

Коментар. Правило було перевернуте, а на додачу в проекті подані надзвичайно некоректні нові приклади. Німецьке прізвище Вітгенштейн (Вітґенштейн) відоме саме в такій формі на українських землях щонайдавніше з XIX ст. Саме така передача цієї назви, без подвоєння та через -ей-, і нині переважає в українських джерелах, що можна легко перевірити по сучасних корпусах. Те, що -ей- в особливому, давно запозиченому в багатьох відомих назвах (Ейнштейн) компоненті -штейн часто не підпадає під новітні правила, засвідчує нещодавно скандально нашуміле прізвище Вайнштейн, де нове -ай- передається тільки в першому компоненті назви, але не в другому. При належній демонстрації загального правила укладачам проекту просто необхідно проводити елементарну перевірку, а не перезапозичувати навмання давно усталені назви.

Також загальна назва фрейлейн давно перебуває в українських словниках (УОС, 2002, С. 943). Це некоректний приклад для пояснення правопису новітнього та усталеного вжитку.

Перевертання правила перетворило традиційні, переважаючі в джерелах і словниках власні й загальні назви німецького походження з -ей- з основних варіантів на винятки. Виглядає як надто некоректне втручання.

* * *

135. Розділ III, С. 133. «1. Апостроф у словах іншомовного походження (…) Донаг’ю,»

Не підтримую.

Коментар. Некоректний приклад. Дуже несимпатично просувається літера -г- на місці очікуваного -х- в назві Донах’ю через правило, що не стосується літери г й передачі відповідних назв.

* * *

136. Розділ III, С. 134. «1. М’який знак (ь) у словах іншомовного походження (…) Ча́рльз (…)»

Підтримую.

Коментар. Це потрібне виправлення давньої спроби перезапозичити наново назву у вигляді Чарлз без м’якого знака. Зауважу, цей чудовий приклад ще раз засвідчує некоректність формулювань правила про передачу л-ль на С. 126. Особливо варто уваги те, що новий приклад подано саме в тому пункті про м’який знак, де належить.

* * *

137. Розділ III, С. 134. «Відмінювання слів іншомовного походження (…) Го́я — Го́ї, Го́єю»

Не підтримую.

Коментар. Наведений приклад відмінювання спотвореної проектом назви Гойя, промовляє своєю неестетичністю.

* * *

138. Розділ III, С. 134. «Невідмінювані іменники іншомовного походження (…) Рамбує́ (…) Шантії́ (…) фро́йляйн»

Не підтримую.

Коментар. Спотворені проектом нормальні нині назви Рамбуйє, Шантійї, фрейлейн виглядають сумним спростаченням.

* * *

139. Розділ III, С. 132. «особові імена в складі жіночої форми азербайджанських імен по батькові з компонентом кизи́ (ґизи́): до Кама́ли Мура́д кизи́, з Фатімо́ю Гаса́н кизи́; (…) Особові імена в складі чоловічої форми азербайджанських імен по батькові з компонентом огли́ (оглу́) відмінюємо: до Маме́да Мура́да огли́, з Фікре́том Гаса́ном огли́.»

Не підтримую.

Коментар. Компонети -огли (-оглу), -кизи (-ґизи) мали б писатися разом за чинним правописом, або через дефіс, як можна припустити найкращий нарпям змін, але не окремо. Про суперечність у формулюваннях див. пункти на С. 151-152.

* * *

140. Розділ III, С. 135. «прізвища й чоловічі особові імена на -а (-я) в наголошеній позиції: Дюма́, Дерріда́, Золя́, Зія́, Ніколя́, Шота́;»

Підтримую.

Коментар. Некодифіковане відмінювання цих назв як українських завжди виглядало наругою над системою іншомовних власних назв. Виправлення формулювання для Дюма і Дерріда можна тільки вітати.

* * *

141. Розділ III, С. 135. «топоніми з компонентами -лейн, ривер, роуд, -сквер, -стріт: на Дру́рі-лейн, біля Па́рк-лейн, біля Фолл-ри́вер, на Е́ббі-роуд, на Монтріо́л-ро́уд, на Та́ймс-сквер, на Бе́йкер-стрі́т, біля Ри́джент-стрі́т, на Сент-Дже́ймс-стрі́т.»

Підтримую.

Коментар. Коректне правило, з виправленим написанням компонета -стріт, «дев’ятка» тут виглядає скабкою в оці, як продовжує в залишеному -ривер. Шкода, що це, очевидно, тільки помилка набору. Адже в тексті проекту трапляється і -стрит, і -стріт, і неважко здогадатися, куди реформатори зрештою схилятимуть формулювання правила. Варто звернути увагу на назву Друрі-лейн, вона не була спотворена загальним правилом для географічних назв з -ри-.

До речі, у файлі проекту тут залишилися сліди відвідування російської Вікіпедії. Це добре видно, якщо в цьому параграфі навести курсор на назву Друрі-лейн чи Парк-лейн. За неякісною версткою висвітиться відвідувана адреса.

* * *

142. Розділ III, С. 135. «Жіночі імена, що закінчуються на губний або м’який приголосний, відмінюємо: Ізабе́ль – Ізабе́лі, Ете́ль – Ете́лі, Жізе́ль – Жізе́лі, Міше́ль – Міше́лі, Ніко́ль – Ніко́лі, Сесі́ль – Сесі́лі, Зейна́б – Зейна́бі, Руф – Ру́фі.»

Підтримую.

Коментар. Дуже потрібне уточнення. Подобається також недотримання правила «дев’ятки» для власних назв в імені Жізель, хоча це і суперечить однозначному правилу і чинного правопису, і проекту.

* * *

143. Розділ IV, С. 136. «Відмінювання прізвищ (…) Мамалúга (Мамалúґа) — Мамалúги, Мамалúзі (Мамалúдзі) й т. д.;»

Підтримую.

Коментар. Невдалий приклад відмінювання. Як зазначав вище (до С. 14), це єдиний у проекті правопису приклад відмінювання назв на -ґ. Тож можна помилково зрозуміти як заклик до послідовного витворення штучного відмінювання ґ-дз замість традиційного дзиґи-дзизі.

* * *

144. Розділ IV, С. 137. «Примітка 1. Прізвища типу Дідуньó, Іваньó в давальному й місцевому відмінках мають варіанти закінчень -ев-і (-ьов-і, -ю): (…)»

Мені байдуже.

Коментар. Це не варіанти, а паралельні закінчення.

* * *

145. Розділ IV, С. 142. «Олéж-е (-у)»

Мені байдуже.

Коментар. Замість єдиної літературної норми кличного відмінка Олегу проект пропонує вважати таким Олеже, паралельно Олегу. Навіщо?

* * *

146. Розділ IV, С. 145. «1. Білоруські та російські імена за традицією не транслітеруються, а передаються українськими відповідниками: Артéм, Микóла, Олексáндр, Семéн, Вíра, Катерúна, Світлáна; винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських письменників та діячів культури — такі, як Алéсь Адамóвич, Пятрýсь Брóвка, Рúгор Бородýлін і под.» Також С. 147 «Примітка. За усталеною традицією імена та імена по батькові росіян і білорусів передаються їхніми українськими відповідниками: Алексáндр Сергéевич Пýшкин — Олексáндр Сергíйович Пýшкін, Васúлий Шукшúн — Васúль Шукшúн, Васíль Быкаў — Васúль Бúков, Аркáдзь Журáўскі — Аркáдій Журáвський.»

Підтримую.

Коментар. Непогано, що в проекті коректно передано усталений вжиток, а не вигадано нову зміну.

* * *

147. Розділ IV, С. 145. «2. Російська літера е, польські ie, болгарська і сербська е, чеські e, ě після приголосних передаються літерою е: (…)»

Підтримую.

Коментар. Запропоноване формулювання «Російська літера е» значно виграє у чинного формулювання «Російський звук е». Проте неакуратність авторів проекту після заміни звука на літеру призвела до того, що російська літера э нижче розглянута тільки для географічних назв, тоді як прізвищя провисають.

* * *

148. Розділ IV, С. 147. «в) літерою и: 1) після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: (…); це стосується й прізвищ інших народів: Абашúдзе, Вашингтóн, Джигарханян, Жильєрóн, Тажибáєв, Цицерóн, Чиковáні тощо; також Чингісхáн; але перед голосним пишеться і: Жіонó, Тиціáн, Ціолкóвський;»

Не підтримую.

Коментар. У проекті залишено некоректну зміну попередньої недолугої редакції, коли правило «дев’ятки» поширили вибірково на іншомовні власні назви через цей параграф для слов’янських мов. У проекті так само залишилася помилка Тиціан замість Тіціан, що суперечить основному правилу. Очікуваного виправлення не сталося.

* * *

149. Розділ IV, С. 148. «8. Польські носові ą, ę передаються:(…) Свенцúцький.»

Не підтримую.

Коментар. В останньому за часом перевиданні чинного правопису прізвище подано у вигляді Свенціцький. Проект пропонує знову зміну в цьому багатостраждальному прізвищі, що змінювалося від редакції до редакції кілька разів. (Див. покажчик чинного правопису, де забули змінити ще один варіант написання — Свєнцицький.)

* * *

150. Розділ IV, С. 148. «9. Суфікси слов’янських прізвищ -ск(ий), -цк(ий), (…) так само з ь пишуться російські прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Луговськúй (Луговськá), Трубецькúй (Трубецькá). (…) Закінчення -ой передається через -ий: Донськúй, Крутúй, Луговськúй, Полевúй, Соловйов-Сідúй, Бóсий, Трубецькúй, але Толстóй (Толстá).»

Не підтримую.

Коментар. Зміна передачі Трубецькой, Луговськой на Трубецький, Луговський нічим не виправдана. Не виправдана саме тим, через що в проекті було залишено одне прізвище Толстой без такої неприйнятної зміни.

* * *

151. Розділ IV, С. 148. «Примітка. Словацька літера á на місці колишнього носового ę передається через я: Святоплýк.»

Мені байдуже.

Коментар. Це зайвий додаток. Навряд чи часто помиляються при передачі я в цьому імені.

* * *

152. Розділ IV, С. 148. «Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських та словацьких -ý, польських -y, болгарських, македонських і сербських -и, хорватських -і передаються через –ий: Бялий, Гáртний, Нéврлий, Нóвотний, Пáлацький, Смирнéнський, Конéський, Кукýлевич-Сакцúнський, але Гуляшки (невідмінюване). В особових іменах на зразок польського Ksawery кінцеве -y передається як -ій.»

Не підтримую.

Коментар. Потрібне розширення правило прийшло з неакуратним погіршенням. Формулювання «зразок польського Ksawery» випадає з ряду правил для українського читача.

* * *

153. Розділ IV, С. 149. «Примітка 1. М’якість польських приголосних n, s, c, dz позначається в українській мові літерою ь лише в кінці слова: Кýронь, Дзісь, Цúрліць, Нéдзведзь, але Урбáнчик, Куснéвич, Свядек, Свідзíнський.»

Підтримую.

Коментар. Очевидне виправлення.

* * *

154. Розділ IV, С. 149. «Примітка 2. На м’якість приголосного ц у кінці основи слов’янських прізвищ І відміни вказує закінчення -я (Куштýриця, а не Куштýрица).»

Мені байдуже.

Коментар. Навіть не знаю, що тут коментувати без авторського обґрунтування пропозиції. Хіба що потім з цікавістю можна буде спостерігати за тим, як проектом правопису прагнуть накинути інше написання й вимову, ніж ті, що усталилися в українському вжитку (Кустурица, Кустуриця).

* * *

155. Розділ IV, С. 150. «1. Окремо пишуться: а) прізвиська й псевдоніми (…) Олéна Прекрáсна»

Не підтримую.

Коментар. У проект дослівно перенесено приклад чинного правопису. Проте назву Олена Прекрасна мовна практика давно змінила на усталену тепер Єлена Прекрасна. Правопис давно відстав.

* * *

156. Розділ IV, С. 150. «Примітка 1. Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: (…) д’Артаньян, д’Обіньє; (…) (але О. Ге́нрі – псевдонім письменника); (…).» див. також С. 153 «в) від невідмінюваних іншомовних прізвищ типу (…) Д’Обіньє.»

Не підтримую.

Коментар. Дуже прикро, що приклад чинного правопису О’Генрі в проекті пропонують замінити на помилковий варіант О. Генрі. (В оригіналі автор узяв псевдонім О Henry, назва без крапки, тому в українській традиційно з апострофом це передається найкраще.) Варто відмітити, що д’Артаньян і д’Обіньє в проекті в цьому пункті втратили велику літеру в назві. Але Д’Обіньє потім знову її набуває на С. 153. Не знаю, чи це назвати покращенням, чи звичною особливістю проекту?

* * *

157. Розділ IV, С. 151. «Примітка. У складених китайських, корейських, в’єтнамських, м’янмських, індонезійських особових назвах відмінюються лише остання частина (…)»

Підтримую.

Коментар. Це очевидна примітка, яка взагалі просто не потрібна.

* * *

158. Розділ IV, С. 151. «2. Разом пишуться (…) д) тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбéй, Турсунзадé, Кероглú. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Рýсте, Ібн Сíна, Ібн Фадлáн, а тюркське паша — з дефісом Гедік-пашá, Осман-пашá.»
Суперечить пункту далі С. 152. «3. З дефісом пишуться: (…) г) східні (арабські, тюркські та ін.) особові назви з початковою або кінцевою складовою частиною, що вказує на соціальний стан, родинні стосунки тощо, а також зі службовими словами: Керим-агá, Ізмаїл-бéй, Турсýн-задé, Кер-оглú, Осмáн-пашá, Мірзá-хáн (але Чінгізхáн), Чíо-Чíо-сáн, Нур-ед-Дѝн, Абд-аль-Керѝм. Примітка. Деякі з таких складників пишуться окремо або разом: Ібн Фадлáн, Джемальзадé.» та правилу на С. 153 «б) від тюркських, вірменських, арабських та ін. особових назв типу Кер-оглú, Осмáн-пашá тощо;».

Не підтримую.

Коментар. Пункт д) на сторінці 151 суперечить наведеному далі пункту г) на сторінці 152. У виборі Керогли проти Кер-огли я б підтримав реформований варіант з дефісом. Але пригадаємо, що вище, на С. 132, компонент огли в проекті написали окремо в примітці. Суперечність в тексті правописного кодексу це не найкращий подарунок від неакуратних укладачів. А примітка про те, що іноді складники пишуть окремо або разом не додають до правила нічого, окрім бажання його переформулювати — «пишуться так, як усталено власну назву».

* * *

159. Розділ IV, С. 151. «3. З дефісом пишуться: а) складні особові імена: Васúль-Костянтúн, Жан-Жáк, Зінóвій-Богдáн, Марíя-Антуанéтта, Мáртін-Лютер, Фрíдріх-Вільгéльм;»

Не підтримую.

Коментар. Залишається проблема, що її передають у спадок усі редакції чинного прапопису. Як однозначно сформулювати правило назв з дефісом, щоб, скажімо, був Жан-Жак і Фрідріх-Вільгельм, але Карл Фрідріх (Ґаусс), що має писатися без дефіса, але український правопис його заганяє в однозначне правило Карл-Фрідріх. У старих порадниках (Бурячок, 1984) пробували розв’язати це питання формулюванням «через дефіс пишуться складні іншомовні імена з патронімічним значенням… сюди ж належать історичні українські імена з цим же значенням». Можливо таке формулювання дозволить розв’язати питання.

* * *

160. Розділ IV, С. 153. «Якщо прикметник утворюється від прізвища з прийменником, часткою, артиклем тощо, то він пишеться разом: де Ґолль — деґóллівський, (…)»

Не підтримую.

Коментар. Це зовсім непристойний приклад, з огляду на формулювання правила. Якщо власні назви з літерою ґ подано другим варіантом, то в тексті правопису їх поява саме як варіантів ваглядає необґрунтованим хитанням. Чому в попередніх параграфах такого не було? Відповідь має бути абсолютно обґрунтована, бо в правописі кожен приклад значить, кожна випадковість потім тиражуватиметься мільйони разів.

* * *

161. Розділ IV, С. 153. «Примітка. (…) Жюль Вéрн — жюль-вéрнівський (…)» суперечить правилу на С. 131 «2. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишемо українське у: брошу́ра, журі́, парашу́т.»

Не підтримую.

Коментар. Якщо таким чином в проекті правопису відокремили загальні назви від власних, це дуже несподівана пропозиція. Тож за чинним правописом Жуль, котрий став таким зовсім нещодавно, перетворюється знову на Жюля, як у добрі старі часи. Хоча, скоріше за все, це просто чергова неакуратність укладачів.

* * *

161а. Розділ IV, С. 153. «У назвах українських населених пунктів (…) Тирáсполь» та С. 154 «Географічні назви слов’янських та інших країн (…) Євпатóрія (…) Єревáн»

Не підтримую.

Коментар. До українських населених пунктів зараховано Тирасполь, придністровське місто сусідньої Молдови. А до розділу неукраїнських назв (слов’янських та інших країн) потрапило тимчасово окуповане українське місто Євпаторія. Підстави потрапляння в розділ таких неслов’янські назв, як Євреван, має пояснюватися додатково.

* * *

162. Розділ IV, С. 154. «Географічні назви слов’янських та інших країн (…) 1. Літери слов’янських алфавітів е, ě та сполука іе передаються через е:»

Підтримую.

Коментар. Суттєве покращення, з огляду на те, як у чинному правописі нині розкидано правила для кожної з описаних мов.

* * *

163. Розділ IV, С. 154. «Примітка. Польське, чеське й словацьке закінчення -e, що виступає в географічних назвах із суфіксами -ц-, -іц-, -иц- (лат. -c-, -ic-) і виражає значення множини, в українській мові передається закінченням -і з відповідним граматичним значенням: Бéльці, Кéльці; Кóшиці, Лíдиці, Пáрдубиці. Ці географічні назви зберігають здатність змінюватися за відмінками: Кóшиці — Кóшиць, Кóшицям…»

Підтримую.

Коментар. Це суттєве покращення, порівняно з чинним правилом про невідмінюване Пардубіце.

* * *

164. Розділ IV, С. 154. «Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передається через і: Бíла, оз. Бíле, Біловéзька Пýща, Вíтка, Ліснá, Негорíле, Піщáне, Сíрий мис, Цілиногрáд і под.»

Не підтримую.

Коментар. Формулювання незрозуміле без потрібного доповнення — «прикметникову форму, спільну з відповідною українською». У прикладах зникла Арабатська Стрілка. Пункт може бути доповнений прикладами: станиця Товста (не Толстая), мис Товстий, гора Горіхова (не Орєхова), Жовті піски (не Желті), Вовчий ручай (не Волчий).

* * *

165. Розділ IV, С. 155. «4. Літера и (в латиноалфавітних мовах і) передається: (…)»

Не підтримую.

Коментар. Підтримую хід думки, не підтримую незграбне формулювання про «латиноалфавітні мови».

* * *

166. Розділ IV, С. 155. «в) через и: (…) 2) непослідовно після приголосних д, т, р, с: (…) Дíксон; Братислáва, (…) Дрúн Ри́га; але (…) Сіднéй;» правило суперечить більш однозначному на С.131 «5. У географічних назвах після приголосних д, т перед наступним приголосним крім [j]: (…)».

Категорично не підтримую.

Коментар. Неймовірно, що в проекті буквально повторили одну з найгірших практик минулого реформування, коли елементи правила «дев’ятки» в іншомовних назв провели через слов’янські. В новому проекті те саме пропонують зробити для географічних назв! Це абсолютно неприйнятна пропозиція. Окремо слов’янські, окремо всі інші.

* * *

167. Розділ IV, С. 156. «5. Літера ы (в латиноалфавітних мовах y) передається через и:»

Не підтримую.

Коментар. Погано сформульовано.

* * *

168. Розділ IV, С. 156. «6. У словах: Росíя, росíйський, Білорýсь, білорýський приголосний с не подвоюється.»

Не підтримую.

Коментар. Зайві приклади Білорусь, білоруський не мали сенсу і тоді, коли з’явилися при попередній реформі для заміни старої назви Білорусія.

* * *

169. Розділ IV, С. 157. «Закінчення -о зберігається і в назвах типу Радóмсько, що за походженням є відносними прикметниками, які в сучасній українській мові, на відміну від попередніх географічних назв, не відмінюються.»

Підтримую.

Коментар. Потрібне уточнення.

* * *

170. Розділ IV, С. 157. «в) польське ó, що виступає в суфіксі -ów у польських географічних назвах, передається через -у або за традицією через -і: (…) Жéшув, (…) але традиційно Грýбешів, Крáків, Ряшів та ін. »

Не підтримую.

Коментар. Сформульовано з додатком та ін., що відкриває простір для інтерпретацій. Але от головна неакуратність — Жешув і Ряшів це одне місто.

* * *

171. Розділ IV, С. 157. «Літера -о в суфіксі -óv у чеських і словацьких назвах передається через -о, але в назвах змішаних поселень з етнічними словаками та українцями за традицією — через -і: Гóтвальдов, Крнов, Óрлов, Прóстейов, Пршéров, але Бардíїв, Вóронів, Пряшів.»

Не підтримую.

Коментар. Знайомі вже з неакуратністю авторів проекту, мають перевірити кожну назву.

* * *

172. Розділ IV, С. 157. «Примітка. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязáнь, Хярма.»

Не підтримую.

Коментар. Як і в чинному правописі, немає основного критерію. А саме, назва пишеться без апострофа, коли не має відповідного українського кореня. У проекті також не додали єдиний вартий запису в правопис приклад Вятка, що відповідає цій примітці.

* * *

173. Розділ IV, С. 157. «б) твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, (…) але Óломоуц.»

Підтримую.

Коментар. Це очевидна правка.

* * *

174. Розділ IV, С. 158. «Звичайно перекладаються й прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв: Велúкий каньйóн, Нúжній Нóвгород, Півдéнна Амéрика, Півнíчний пóлюс»

Не підтримую.

Коментар. У проекті пом’якшили формулювання правила, записавши замість твердого «завжди» відкрите «звичайно». Для такого пом’якшення потрібні відповідні приклади усталених неперекладених назв, але їх не було наведено.

* * *

175. Розділ IV, С. 159. «Примітка. Від відприкметникових українських назв населених пунктів з кінцевим -е типу Свáтове, Синéльникове, Гаркýшине, Рíвне, що відмінюються за зразком прикметників у формі середнього роду, слід відрізняти подібні за оформленням назви з кінцевим -о (нечасті в українській мові, але поширені в інших слов’янських мовах) на зразок Бородінó, Кóсово, Сарáєво, Шеремéтьєво, Гнéзно, Молодéчно, що відмінюються як іменники середнього роду ІІ відміни (див. у п. 1 Дýбно).»

Не підтримую.

Коментар. Примітка зайва. Відповідні приклади відмінювання потрібно подати вище, разом з іншими.

* * *

176. Розділ IV, С. 159. «Примітка. У назві Аскáнія-Нóва другий компонент відмінюється як іменник: Аскáнія-Нóва — Аскáнії-Нóви, Аскáнії-Нóві…»

Підтримую.

Коментар. Відмінювання давно зафіксоване в словниках.

* * *

177. Розділ IV, С. 160-161. «Гаáга — гаáзький, Гáмбург — гáмбурзький, Калýга — калýзький, Лáдога — лáдозький, Люксембýрг — люксембýрзький, Лéйпциг — лéйпцизький,»

Не підтримую.

Коментар. Повторено формулювання чинного правопису. Проте автори вже забули, що раніше підвищили статус літери ґ. І якщо цей статус буде підвищено не тільки для прізвищ, а й для всіх власних назв, то тепер треба, очевидно, додати приклади прикметників не тільки до назви Гаага, але й до паралельної форми Гааґа, є не тільки Гамбург, але й Гамбурґ. Найгірше, що може виплисти з такого замовчання — штучне впровадження гаадзький, гамбурдзький замість очікуваних прикметників на -з-. Але можливий і другий варіант, коли літера ґ знейдійснить чергування, таке теж на практиці часто трапляється: лейпциґський, люксембурґський. Не можна залишати таку широку прогалину незакритою.

* * *

178. Розділ IV, С. 161. «Примітка 2. Від окремих назв можливі варіанти прикметникових форм: Перéмишль — перéмишльський і перéмиський, Рáдомишль — рáдомишльський і рáдомиський.»

Не підтримую.

Коментар. Паралельні форми вимагають додаткового пояснення. Чинна норма обмежила вживання застарілих назв, і це загалом було правильно зроблено. Повертати їх у правопис означає повертати непотрібні хитання.

* * *

179. Розділ IV, С. 164. «Сант-Яго,»

Не підтримую.

Коментар. У проекті залишається помилковий приклад, уже виправлений словниками. Немає міста «Святого Яго», є місто Сантьяго.

* * *

180. Розділ IV, С. 165. «Примітка 1. Назви жителів у формі іменників, які утворені від назв населених пунктів із написанням з дефісом, пишуться разом: Івáно-Франкíвськ — івáно-франкíвський, але іванофранкíвці, Нью-Йóрк — нью-йóркський, але ньюйóркці.»

Не підтримую.

Коментар. Автори проекту не звернули увагу, що назва жителів Нью-Йорка давно словникова, але зовсім не така, яку поставили в тексті правила: Нью-Йорк — ньюйорківці (ньюйорківець, ньюйорківка), не ньюйоркці.

* * *

181. Розділ V, С. 207. «Лапки (« », “ ”, „ ”)»

Підтримую.

Коментар. Зміна полягає у впровадженні різних лапок. Проте пропущено найкращий варіант — „“.

* * *

182. Розділ V, С. 209-210. «Скісна риска ( / )»

Підтримую.

Коментар. Впровадження риски потрібне хоча б для пояснення км/г чи і/або.

* * *

183. Розділ V, С. 208. «Моє ім’я враз із кількома іменами подібних до мене «во время оно» оббігало весь край, було пострахом усіх «мирних і вірноконституційних горожан», – з моїм іменем усі вони в’язали поняття перевороту, революції, різні (І. Франко);»

Підтримую.

Коментар. Хороша цитата з іменником горожани. Тут просто вдячність за те, що не замінили.

* * *

 


Цей відомий кадр з телевізійного шоу «Літаючий цирк Монті Пайтона» якнайкраще передає суть проекту правопису

 

40 Comments »

  1. Фундаментальна робота. Але разом з тим трохи донкіхотська. Таке враження, що над вами ще тяжіє стереотип з тих часів, коли всі видавництва були державними, а майже всі тексти проходили якесь офіційне затвердження. Зараз же більшість видавництв комерційні, а крім того, дедалі більша частка текстів створюється блогерами, які можуть досить вільно ставитись до правопису. В майбутньому варіативність посилюватиметься, це неминуча тенденція, тож правописні війни просто втратять свою актуальність, оскільки правопис значною мірою формуватиметься за тим же принципом, що й мода.

    Comment by criticalthinkerua — August 29, 2018 @ 02:14

    • Навіть найориґінальніші видавництва, навіть найвідв’язаніші дописувачі мережі залежні від офіційного правопису, що так чи так відомий усім україномовним. Відомий як опудало для відштовхування чи як поважне побожне правило. Їхнє вільне ставлення завжди залежне від того, до чого ставляться. Саме тому і редакції, і блоґери, і взагалі всі, хоч скільки зв’язані з текстом на письмі, недотримуються правопису відносно самого правопису, а не намагаються випустити свої кодекси для свого власного користування. Відхилення вносяться відносно певної леґітимної норми. Це не тому, що всі такі свідомі важливості соборності, навпаки, такою є елементарна лінія найменшого спротиву. Бо система шкільної освіти з покараннями за незасвоєння норми (у вигляді оцінок чи заліків), потреба передачі владної, ділової, розважальної інформації приводить до розуміння, що текст має подаватися потенційно зрозумілий користувачам і сприйнятий ними. А це можливо тільки через врахування єдиного правопису. І зміни в ньому відіб’ються і на всіх тих, хто не дотримуються його по-своєму, бо все одно, вони недотримуються відносно норми, а не взагалі без неї.

      Comment by maksymus — August 29, 2018 @ 06:15

      • Ви справді вважаєте, що всі, хто щось пише чи публікує, думають про правопис? Не здивуюсь, якщо виявиться, що більшість з них навіть не зможуть пригадати, коли востаннє туди зазирали. Норми письма засвоюються у процесі користування як своєрідні неписані правила, подібно до більшості соціальних норм. Продовжу приклад із модою: офіційно затверджений дрес-код існує лише у незначній меншості сфер, але у багатьох інших неписані правила, хоч офіційно не затверджені, виявляються досить дієвими. Такі правила засвоюються за принципом “роби, як інші”, а не “дивись на офіційну норму”. Звісно, є шкільна освіта, але за умов, коли дедалі більше інформації людина отримує не з офіційних, а з неформальних каналів, зростає значення саме неписаних правил. Якщо більшість мистецтвознавців писатимуть Гойя, то навряд чи Гоя в офіційному правописі змінить ситуацію. Загалом, якщо роль неписаних правил зростатиме, то не варто аж так перейматись, що там назмінюють в офіційному правописі.

        Comment by criticalthinkerua — August 29, 2018 @ 14:57

        • Саме те, що, як правильно зауважили, більшість виховують грамотність через книги, через читання, ця реформа вдарить по них найбільше.

          Ви пропустили мою згадку моментів, коли людину в процесі навчання карають за недотримання правопису. Ті, хто пишуть чи публікують, теж зазнають тиску правопису, хоч це відбивається на гаманці, а не на оцінках. Якщо продовжити вашу аналогію з модою, то, звісно, є сфери, де за її недотримання наслідки сильніші, є ті, де начхати. Абсолютно так само в питанні правопису. Людина може бути неприйнята на роботу через неграмотне резюме, наприклад, або прийнята, незважаючи на те, що не вміє писати. Проте це напевно будуть різні посади за посадовим окладом.

          Офіційний правопис відіграє роль абсолютного третього для порівняння і для відхилень також. От, скажімо, в проекті є правило, що пропонує після всіх голосних йотувати е, що зрозуміле як вимога передавати так: поєзія, піруєт, маєстро. Хтось прийме через очікуване покарання через освіту чи тиск начальства, хтось ні, але в ситуаціях суперечок, а такі завжди будуть супроводжуватися відносинами влади, витягуватиметься правило. І рішення про те, дотримуватися чи ні, прийматиметься відносно норми, а не довільно.

          Не варто недооцінювати записану норму.

          Comment by maksymus — August 29, 2018 @ 16:36

          • > більшість виховують грамотність через книги, через читання

            Але більшість текстів, а з поширенням комерційних видавництв, і книг, тепер пишуться людьми, які можуть не зважати на реформу.

            > Ті, хто пишуть чи публікують, теж зазнають тиску правопису, хоч це відбивається на гаманці

            Досить сумнівна теза. Громадська думка карає лише ті відступи, які виглядають явно безграмотно, наприклад, проффесор. Натомість Жюль/Жуль, Феєрабенд/Фейєрабенд чізбургер/чизбургер спокійно варіюються.

            Варіативність існує навіть у офіційній сфері. У квітні була запущена платформа https://kotyky.org.ua/ де волонтери розшифровують декларації чиновників. Я туди час від часу зазираю, і помітила, що, наприклад, написання назви посади з великої чи з малої літери часто залежить від смаку декларантів. Це стосується і лексики – наприклад, десь пишуть “прокурор відділу нагляду за дотриманням законів…”, а десь – “прокурор відділу нагляду за дотриманням законів…”

            > Не варто недооцінювати записану норму.

            Не варто переоцінювати суспільство. У нас же більшість людей – дурні, а дурням норма не писана :)

            Comment by criticalthinkerua — August 30, 2018 @ 02:42

            • Я б переформулював твердження інакше. Те, що помітна частина текстів створюється без належних рівнів редаґування (наукове-літературне-коректор), це не плюс, а наслідок падіння рівня видання взагалі. Для мене часто погана редактура стає приводом не купувати книжку. В разі реформи, що віддалятиме норму в розумінні орфографічної прескриптивності від норми в розумінні узвичаєного вжитку проблемність в книговиданні ще збільшиться.

              Критерій «явно безграмотно» може зсуватися зі зміною рівня суспільства, це не стала річ. А правопис це справа на десятиліття. У нас до нього можуть ставитися так, як нині ставляться і до Конституції, тобто дотримуватися чи не дотримуватися, спокійно сприймати навіть кричущі владніпорушення, але це загалом не надто гарна практика, що просто повинна змінитися.

              Comment by maksymus — August 30, 2018 @ 06:30

  2. У чому проблема з 1—3? Усі стосуються можливості оформлення на письмі відповідно до вимови. По останньому, то питання передачі іншомовного и-подібного звука (на відміну від і-подібного) в правописі майже не розглядається.

    12. Якщо виходити з вимови та практики, то дев’ятка — це взагалі не правописне правило, а правило адаптації. Якщо ж правопис приділяє увагу цьому, то зауваги щодо анти- і квазі- цілком доречні. Хоч формулювання, можливо, й неякісне.

    18 і 19, як на мене, то дійсно незрозуміло чому поширюють написання разом. Тут уся хохма в тому, що там частина правил перетинається, і я б радше поширив дефісне написання. Той же «спортмайданчик» можна підігнати під правило 2.1) на с.36. І з огляду на те, що поназапозичували вже таких «невідмінюваних прикметників», варто було б саме так і зробити.

    75 (хабар). Довільним, чи так воно застосовується?

    94. (по закінченню) А що робити з узусом?

    100. Дивно, завжди здавалось, що саме «два хлопці» було основним варіантом.

    115. Що ж робити, коли новітні музичні жанри, засновані на народних, запозичили у формі «фолк»? Нікуди не дітися, піде з усіма похідними. І дуже добре, що правопис про це написав, щоб ви на Вульфі замість нормального Вулфа не наполягали.

    132. По факту «а» усталене в передачі геоназв, з великим переліком винятків як у назвах, так і частинах слів (-ленд, -мен тощо), в інших словах куди й як потрапить. Схиляти все в акання — це, звісно, не діло.

    133. Правило проти різних Бьордів, Тьорнерів тощо. Абсолютно потрібне!

    Загалом, дуже приємно, що приділили стільки уваги англійській мові, хоч трохи й перестаралися.

    134. Усе правильно зроблено. Основний спосіб — діючий нині, старе — узвичаєні винятки. Так, і ніяк інакше.

    142. Навіть не очікував. Ви хіба за відмінювання іншомовних жіночих імен на приголосний? До речі, а як поєднувати невідмінювані мадам, мадемуазель з відмінюваними Ніколь, Мішель?

    143. Здається, десь про це пишуть, що прізвища на -ґа мають нетипове чергування з -дзі, на відміну від загальних назв з -зі.

    144. До речі, правопис також оминув питання відмінювання іменників чоловічого роду на -ьо (татуньо, дядьо), згадав лише такі прізвища.

    145. Хіба ви не помічали поширеності форми «Олеже»?

    153. Боюся, що м’якість польських приголосних може позначатися і в середині слів перед деякими приголосними. Треба бути підшукати щось.

    177. Чи ж не помітили, що літеру Ґ лише в прізвища впровадили?

    PS: А ще я помітив, що багатостраждальному телефону-предмету дозволили, нарешті, мати очікувану форму «телефона».

    Comment by drewndia — August 29, 2018 @ 14:48

    • 1. А яка вимова, коли вимовляється гикавка? Формулювання суперечливе, там не йдеться, що можна писати и-, тільки про вимову и-. (Так само, як у чинному правописі можна вимовляти літеру ґ.)

      18. Усі одразу побачили різне написання за проектом однотипного веб-сайт та інтернет-сайт. Правило дуже суперечливе, бо намагається підвести певну базу не під усталений ужиток, а під вигадану з позамовних підстав зміну.

      75, 94, 145 — явне розунормування без належних підстав.

      115. Дуже сумніваюся, що фолк- переважить фольк-. По лейпцизькому корпусу інтернет-матеріалів приклади приблизно на рівні. В перспективі я б поставив на фольк-, що має підтримку аналогії з давно запозиченими назвами.

      134. Як прихильник традиційної передачі, не можу не відмітити, що правило перевернули, зробивши винятки першими. Проте з німецької українська примала запозичення з часу виникнення, а не починаючи відсьогодні.

      142. Це просто узвичаєна практика. У книгах є приклади з підручників з культури мови Адель, Нінель. Забужко відмінює Нінелі в «Музеї…». Мені здається, тут не варто робити виняток для тих же іншомовних.

      177. Справді, для мене це відкриття! Виявляється, географічні назви оминули в роздачі варіантності. Це забуття ще більш дивно виглядає для мене, ніж просто забуття відмінювання. Хоча я тепер і не знаю, як вони розуміють посилання Про правопис іншомовних географічних назв див. розділ «Правопис слів іншомовного походження».

      Comment by maksymus — August 29, 2018 @ 17:05

  3. 75, 94, 145 — Як же без належних, коли всі так говорять? Механізм інтеґрування живої мови в мовну норму досі під питанням.

    134. Авжеж, не відсьогодні, так, наприклад, запозичили слово «майстер». Навіть прем’єр-міністр має -ой- у прізвищі.

    142. Ну так, для -а́, -о винятки робимо, для жіночих не робимо… імена так, прізвища сяк…

    177. Так видно, що реформи — в основному лайт-версія проєкту-1999. Там теж Ґ лише в прізвища запровадили. Хіба що п.18 — новітня ідея, здається, Городенської.

    Проте, загалом, не дуже подобається ваш підхід до «не підтримую», бо десь претензії до самого правила, десь до нечіткого формулювання, десь до прикладів.

    Comment by drewndia — August 31, 2018 @ 19:38

    • Підхід до правопису і має бути такий. Якщо приклад некоректний, то це знецінює все правило. Надто, коли приклад упроваджується через інше правило (згадайте, є таких кілька в чинному: Гольфстрім при обов’язковому -ри-, Тиціан замість нормального, очікуваного за однозначним правилом Тіціан), ця практика мене найбільше обурює. Пропустити «Дюринга» через інше правило, ніж те, що вимагає писати Дюрінг, — зафіксувати виняток, бо правопис сприймається як цілий документ. У проекті, наприклад, незрозуміло, чи поширюється -ри- на Шрі-Ланку (всередині географічної назви), зате в іншому правилі є Друрі-лейн, значить, це буде така негласна корекція правила з -ри- для назв з дефісом, що абсолютно неприйнятно, адже про це має бути зазначено в основному правилі.

      Нечітке формулювання теж дуже погано. Суперечку про написання и- я вже окреслив. У проекті ніде не написано, що можна писати и-, тільки відповідно до вимови є й такий варіант. Зовсім як у чинному правилі про літеру ґ про непорушення вимови. Ну, і? Як писати? Це ж правопис, а не орфоепія. Халтуру не варто підтримувати.

      Comment by maksymus — August 31, 2018 @ 19:55

      • Я розумію так:
        Деякі питомі українські і давно засвоєні слова перед приголосними н та р мають [орфографічні] варіанти з голосним и відповідно до вимови
        З купою цілком орфографічних прикладів. Бо інакше постає питання: які варіанти відповідно до вимови? Ніби правопис, тож мають бути орфографічні.

        Comment by drewndia — August 31, 2018 @ 23:34

        • На літеру ґ в чинному правописі теж купа орфографічних прикладів. Але написано тільки про вимову. Так само і тут заплутали формулювання, всуваючи «варіантність».

          Comment by maksymus — August 31, 2018 @ 23:43

          • Не така купа, та лише в примітці, і з навмисним зауваженням про орфоепію. Тут же якась варіантність обумовлюється вимовою. Загалом, логічно, коли правопис обґрунтовує правописну варіантність вимовою.

            Comment by drewndia — September 1, 2018 @ 00:02

            • Я б зрозумів «мають варіанти з голосним и відповідно до вимови» буквально, як те, що назви мають вимовлятися з голосним звуком [и] відповідно до вимови. Адже про написання літери, букви и- нічого, тільки здогад. Розхлябаність формулювання для впровадження гіпотетичної варіантності, яка була внормована понад сотню років тому, мене не задовольняє в правилі. Суто літературна вимова, тобто така, яку радить орфоепічний словник, це проміжний звук, що його описано як ближчий до [і], що також трапляється «в закінченнях прикметників м’якої групи: [дорожній],(…), у ряді суфіксів: [окраjіна], [засвоjіти]» (Погрібний, 1986). Добре, має варіанти, а як писати цей проміжний звук відповідно до проміжної літературної вимови? До правопису звертаються по унормування, а тут розхлябане розунормування.

              Comment by maksymus — September 1, 2018 @ 00:34

  4. Якщо для Зейнам можливе відмінювання, як для Любові (і там, і там губні), то Юдит – це буде унікальне ім’я. Пара Христос-Христу.

    Comment by Maksym Bezruk — August 31, 2018 @ 21:46

    • Доведеться відновлювати властиву третій відміні м’якість та робити Юдить.

      Comment by drewndia — September 1, 2018 @ 00:06

  5. Хабарь історично м’який. Див. Грінченка. Дивно, що його попри мовну практику унормували твердим.
    І дивно, що попри практику панцирі записують у тверді.

    Comment by Maksym Bezruk — August 31, 2018 @ 21:49

    • Грінченко подає хабара (джерело Шейковський) та хабарь (тільки з прикладами множини хабарі, це важливо). У ранніх словниках деяке хитання (Уманець-Спілка хабаръ, Голоскевич -ра; Ізюмов -ря та в інш. гаслі -ра). «Тільки ще комар, мочар, тягар, тяжар і хабар змінюються за твердою відміною» (І. Огієнко). Унормування останнього століття віддали перевагу зарахуванню до твердої відміни. Це ж не бутерброд, щоб пересувати просто так.

      Міркування К. Городенської, яка, напевно, просувала цю зміну, цілком абстрактні, як завжди, а тому помилкові, адже вона так може і комара перезарахувати до комаря тільки через зміну наголосу. Для визначення відміни, в яку потрапила іншомовна назва, цього замало. Потрібні польові дані відмінювань. Можна ще подивитися, які те ж запозичення повело себе в рос. та білор. мовах.

      Comment by maksymus — August 31, 2018 @ 22:37

      • На Слобожанщині кажуть тільки м’яко, але у нас у селах і базарь.

        Comment by Maksym Bezruk — August 31, 2018 @ 22:40

      • І правильно зробить. ХабАр(ь) і комАр(ь) — м’яка ґрупа: комарЯ, хабарЯ. Ці слова комусь колись заманулося зробити винятками. Разом із звірем. Думаю, й снігур(ь) теж можна було б ом’якшити. У білорусів узагалі немає м’якого Р. У москалів ХАБАР — тверда ґрупа. Матчастину учіть, Бистрицький, Безруче чи як там Вас — одному чорту відомо. Є ще цікаве слово ПЛАСТИР(ь), яке Ваш любий білодівський одинадцятитомник подає твердим, але приклади з художньої літератури совкової пори, виданої після кінця другої світової війни, подані з м’якістю. Укладачі…

        Comment by Тимофій Ткаченко — September 17, 2018 @ 20:00

        • Не комусь заманулося, а такими є справжні, несфантазовані відмінки в українській мові, що ставлять хабар до твердих. І пластир теж має -і тільки в множині.

          Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 20:07

          • З мочарЯМИ? Максиме, досить з мене. Прощавайте! А на прощання: http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/62292-khabar.html#show_point, http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/23786-komar.html#show_point. А ще — звІрЯ: http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/19458-zvir-ii.html#show_point. Гляньте там уважненько перший приклад-цитату. Підказую: найпильнішу увагу зверніть на дієслово. Та поворушіть мозковими звивинами. Добре діло. Бо у Вас з цим — явні проблеми. А от і пластир(ь): http://sum.in.ua/s/plastyr. Цитаточка від Ірини Вільде: не з плАстирОМ, а з плАстирЕМ.

            Comment by Тимофій Ткаченко — September 17, 2018 @ 20:26

            • У Грінченка звіра, звіру, як і нині . Подивіться мочар (-ра, -ру) по словниках. Дивно посилаєтеся на СУМ-11, де наведено відмінок однини пластиру. Менше різкості, більше розсудку.

              Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 20:36

              • То ж такі словники… Для іменника на не розписати особливості відмінювання. Там мішана група, тому в закінченнях і, е замість и, о.

                Comment by drewndia — September 18, 2018 @ 18:06

  6. Різницю в прізвищах на -ин треба чіткіше розписати: одні це присвійні прикметники (чий?), а інші іменники-етноніми, від яких жіночі форми не творяться.

    Comment by Maksym Bezruk — August 31, 2018 @ 22:02

  7. До речі, у Гонгадзе немає ґ. Там літера ган (ღ), а не ґан (გ).

    Comment by Maksym Bezruk — August 31, 2018 @ 22:13

  8. Ще одна зміна є (с.28). Суфікси -изм/-ист/-ир до українських основ тепер не лише з «и». І, що цікаво, написано так, що незрозуміло як: там або постійне «і», або підпорядкування дев’ятці.

    Comment by drewndia — August 31, 2018 @ 23:49

    • Ого! Тут раніше була зроблена спроба архаїзації, але тепер переважив мотив спрощення. Зміна заради зміни. І тихенько підступно виліз «більшовізм» замість більшовизму, що раніше обумовлювався разом з боротьбистом та його друзями. Розунормування, як воно є. Меншовизм, кучкизм, службист, значкист приготувалися на вихід.

      Comment by maksymus — September 1, 2018 @ 00:58

      • Більшовизм та меншовизм стануть певними винятками, бо від більшовИК і меншовИК. Купкізм. Так є КУЧА в Грінченка від Номиса, але загальнолітературне слово — КУПА(КУПКА), то від нього, відповідно, КУПКІЗМ. Дев’ятка діятиме. Що логічно: у слові баяніст ніхто мені НЕ доведе, що БАЯН — запозичене слово.

        Comment by Тимофій Ткаченко — September 17, 2018 @ 19:47

        • Баян — запозичене з російської мови. Але це правда, питання винятку баянист треба мати на увазі.

          Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 19:55

          • http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/1137-bajaty.html#show_point. Це — теж? Ви таким робом своїх любих білодідівців обсераєте. От Вам БАЯНІСТ від них: http://sum.in.ua/s/bajanist.

            Comment by Тимофій Ткаченко — September 17, 2018 @ 20:03

            • Доведеться мені закликати вас до пристойної поведінки. Якщо не поважаєте себе, хоч поважайте потенційних випадкових читачів ваших коментарів.

              Про етимологію баян див. ЕСУМ, Т. 1, С. 157. Можливо, варто включити це слово баянист до винятків, на які не поширюється штучно накинута «дев’ятка».

              Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 20:11

              • БАЯН від БАЯТИ. БАЯТИ — НЕ українське слово? Саме тому й пишу різко, але чесно, бо поважаю своїх можливих читачів.

                Comment by Тимофій Ткаченко — September 17, 2018 @ 20:16

                • Баяти давнього походження, а от баян — не українське, нещодавнє перенесення на інструмент імені співця Бояна, хто б міг подумати. Здається, можна навіть знайти ім’я того російського автора, що вигадав це перенесення не раніше 1903-07 рр.

                  Не пишіть, будь ласка, сюди різко, спершу хоч щось дізнайтеся про предмет обговорення, на який бажаєте висловитися.

                  Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 20:21

                  • Боян, отже, росіянин. :-) Га-га-га! Го-го-го! Це із серії “російсько-німецький наросток ир(ір)” звідси:http://litopys.org.ua/rizne/telek.htm, точка 4 з “Приклади очищення”. Та я не проти “перехрестити” баян на боян. Залишивши при тому в мові й перший варіянт. НОРМАЛЬНА паралельна форма: багатий, богатий; ламати, ломати. УКРАЇНСЬКА. Усе написав під ХабарЕМ, і комарЕМ.

                    Comment by Тимофій Ткаченко — September 17, 2018 @ 20:37

                    • Просив же, менше різкості. Ви мені набридли свої хамством. Попрошу вас більше сюди не писати.

                      Comment by maksymus — September 17, 2018 @ 20:39

          • Моя пара канонічних винятків: українізм і україніст.

            Comment by drewndia — September 18, 2018 @ 00:29

  9. > 51. Розділ I, С. 59. «Ку́бок УЕФА»
    Зразу не звернув на це уваги, але ж це банальна транслітерація абревіатури UEFA. Бо назви «Унія європейських футбольних асоціацій» ми не маємо. Тут радше питання в тому, чому не ЮЕФА (як ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ).

    Comment by drewndia — September 9, 2018 @ 17:41

  10. Maksym Bezruk
    О, перестановку вирівняних форм по батькові з невідповідним присвійним суфіксом я теж не підтримую. Краще б легалізували Кузьминич.

    maksymus
    І видатного Григорія Савича образили. Щойно пробив частотність по корпусах.
    Кузьмич/Кузьмович: лейпцизький 1436/456, ГРАК 528/156;
    Савич/Савович лейпц. 1223/360, ГРАК 723/86;
    Хомич/Хомович лейпц. 1181/62, ГРАК 217/8.
    От навіщо було переставляти?

    Maksym Bezruk
    для паспортисток :-) Іншого пояснення не бачу. Бо простий народ часто творить від першої відміни -овичів, особливо, коли батько іноземець (Абдула якийсь тощо).
    Я б розписав творення патронімів по відмінам.

    maksymus
    На пошті побачив у молодої жінки бейджик з по батькові «Вячеславівна». Запитую, чому без апострофа, якщо апостроф поставили в реформу 93-го. Вона відповідає, що народилася 94-го, і тоді так у документах записали. В іменах реформа наздоганятиме багато десятиліть, тому тут так обережно треба торкатися кожної особливості, що не розумію їхньої халтури.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Не згоден з вашим “не згоден” щодо госпісу та гостелу. Я, наприклад, і не знав, що це можна писати через “х”. Тоді пишімо й “хотель” та “хоспіталь”, бо ж гостел походить з латинського hospitale, це зліплене hotel + hospital.

    maksymus
    Тут абсолютна перевага х-. Дані по корпусах
    хостел/гостел лейпцизький 675/5, ГРАК 304/5
    хоспіс/госпіс лейпц. 445/23 ГРАК 73/19
    Друга назва (у вигляді хоспис) уже в академічні словники потрапила.

    Maria Shvedova
    У ГРАКу варіанту “гостел” трохи більше, близько 10. Пошук працює за словником ВЕСУМ, і за лемою можна знайти лише слова, які там є (https://r2u.org.ua/vesum/). Якщо шукати простим пошуком таке слово, якого немає у словнику, корпус покаже лише точну форму (“гостел”). Краще скористатися пошуком за словоформою і пошукати “гостел.*”. Сполучення “.*” означає будь-що або нічого. Так ви побачите всі форми слова (але “гостелюбство” теж потрапить).

    maksymus
    Треба б обережніше використовувати джерела, де, як зізнаються, пропонують заміни «слів-покручів». :-(

    Maria Shvedova
    У словнику ці “слова-покручі” просто мають тег bad (напр., існуючий adj:m:v_naz:&adjp:actv:imperf:bad), який нам не заважає, головне, що вони там є.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Так і в “канєшно”, либонь, перевага над “авжеж”. Тепер пішла відросійська мода хекати – уже й латинське homo читають, як “хомо”, чортові хоміки. Але ж етимологію не можна відкидати.

    maksymus
    Може, саме через етимологію і з’являється х-. Суто з відштовхування від того ж госпіталю. Як на вживання хомо напевно впливає гомо. Згадаю ще одне поширене явище, коли госпіталь у медіа чомусь часто міняють на шпиталь, щоб тільки не госпіталь. Ставити в хоспісі г- означає плисти проти мовної течії. Не думаю, що це варто робити в правописі.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Нинішня мовна течія переважно формується за парєбріком. Усі ці “бабки”, “круто”, “відсмалює” (“атжіґаєт”), ІМХО, ЄВПОЧЯ – це все російський вплив. Російці підсовують хибну вимову, а ми й раді. Скажімо, в кантюперників “роутер” замість “рутер”, “флуд” замість “флад”. “Хоспіс”, “хостел” і “хомо” більше тому, що більше молодих людей перебуває під російським інформаційним впливом – а ці слова, погодьтеся, більше характерні саме для молодих людей.
    Усі 26 років своєї роботи в, так би мовити, аудіовізуальному просторі я послідовно й неухильно вживаю Голмс, госпіс, готель, О.Генрі, Гарвард, Голлівуд, а не Холмс, хоспіс, хотель, О’Хенрі, Харвард, Холлівуд тощо.
    Або ми цілковито видаляємо з нашого вжитку фарингальне “г” в запозичених словах і переходимо на російське та болгарське “х”, або ми все-таки беремо до уваги етимологію слів та українську фонетику.
    Я б не піддавався російському “флуду”.

    maksymus
    Більше скажу, у нас англійський вплив здавна виявляється російським. Бо, як слушно зауважив Шевельов, інакше це «(…) самооомана. Колонізовані народи, як правило, позичають слова не з мов-першоджерел, а з мови колонізатора. У нас у нову добу — не з грецької чи латинської, а з російської чи польської (німецької, їдіш). Натомість тепер, скажімо, імідж у нас не англізм, як здавалося б, а русизм.» Підходити до мовних явищ з логікою виправлення це абсолютно зайва річ. Буде українське (не двомовне) телебачення, буде україномовна влада, а не Азаров чи Аваков, можна буде шукати логіку без посередників.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Я цілком згоден з моралізаторською частиною вашого коментаря, однак сталося навпаки: ці слова вносилися в український інформпростір правильно й без посередників, і побутували до кінця ХХ століття правильно, однак на початку 2010 років, унаслідок масової проросійської інтернетизації були невігласами викривлені на “хекання”. Усього-на-всього варто вернутись до оригіналу, а не й далі танцювати камарінскую під дудку “Однокласніков” та “ВКонтакє”.

    maksymus
    Сумніваюся, що тут можна говорити про правильність. Посередництво все одно існувало. Хоча б тому, що іноземні мови вчили (вчать?) через російські словники й граматики.(І тепер легше знайти підказку в тому ж «Мультитрані», ніж в українських джерелах, інколи спотворених ідеологічно, як e2u. Так що чинник російського посередництва цілком можна пояснити без соцмереж.) Скоріше, раніше, в умовах суворішого літредагування, діяв чинник штучної орфографічної настанови, що зафіксована в чинному правописі у відповідному правилі. Проте коли людині треба обирати за більш-менш вільних обставин для себе, виявляється що орфографічна рекомендація не відповідає слуху. Боротися з цим засобами правопису, я вважаю, неприпустимо, бо тоді просто не братимуть правопис за щось варте довідки.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Якщо десь знайдете записи передач чи фільмів, що йшли по ІзяТіВі, то послухайте, як там і що ми вживали з тим “г”. І так само на 1+1 було. Щодо “не відповідає слуху”, то це якась дивина. Там, де я чітко чую звук, близький до українського фарингального “г”, люди, що живуть в російськомовному оточенні, чують “х”! Норвезьку групу українці (!) називають “Аха”, хоч варто прислухатись, як звучить “ага” англійською.
    У “Гарвард” чітко чути “г”.

    maksymus
    Про те, як створюються факти сприйняття на слух, я добре перевірив за тим, як спримають вимову грецьких назв з тетою. Опитування на сприйняття сучасного звука θ (th). Люди чують різне через свої фільтри.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Та в інших словах. Так, є слова, де h ближче до Х, наприклад, у прізвищі недавно померлого Гокінґа. Але ж я маю надію, що нам надалі доведеться запозичувати на з російської, а таки з оригіналу, і на це має бути однозначана правописна норма, а не там “х”, там “г”. Пам’ятаю, якими обуреними коментарями обсипала російськомовна публіка один фільм, де я вжив “Мангетен” замість “Манхеттен”. Хоч до того 20 років саме так говорити і по ІзяТіВі, і по 1+1.
    З тетою ви мене переконали, стану фетаїстом. :)

    maksymus
    Для того, щоб зовсім виключити російське посередництво, потрібно починати не з правопису, і не з обурення публіки, а зі знищення посередництва на рівні вивчення іноземних мов (це найперша умова), на рівні шизофренічної паралельної присутності в медіа і т. д. А орфографія в цьому процесі буде далеко не першою ланкою зміни соціолінґвістичних обставин, а вже наслідком.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Тепер багацько людей вивчають англійську вже без посередництва російської. Я, зізнаюсь, вивчив був напам’ять польську книжку “Thinking in English” Leszka Szkutnika та ще кілька польських посібників. А є ж усякі оксфордські словники і т.д. Та й німецьку…See More

    maksymus
    Я теж у дитинстві слухав польські курси англійської мови на програвачі з платівками, були такі. Але це досі суто індивідуальні, точкові явища. Мій підхід простий — штучне нав’язування викликатиме відторгнення і несприйняття. Якщо існує якийсь чинник, то немає сенсу боротися з наслідками його дії, все одно вилазитиме десь. Треба спершу цей чинник нейтраліувати.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Дві слові змінити – нїчого страшного. Тим більше, що багатьом так звичнїше – насамперед редакторам і перекладачам, які справді до цього звикли. Зате не рватиметься вийнятками правило. (…)
    Нам би краще розїбратися з кличним відмінком, який у реальному життї вживається не так усезагально, як на письмі. “Громадянине мілїцїонере” не скаже жодна нормальна людина.

    maksymus
    Мені навпаки, Генкс чи Гарді виглядали б незрозуміло. При тому, що я послідовно вживаю (і вимовляю) літеру ґ, абсолютно не відчуваю потреби накидати ту загальну схему х-г-ґ (ch-h-g), пропозицію якої часто можна побачити. Гобіт — узагалі жахливо. От «не звучить», і все. Тому радів, коли на великому екрані переклали більш приємно. Про кличний відмінок я теж зауважив накидання ідеального. «Товаришу старший лейтенанте» — так вишукано до мене ніхто не звертався. Не кажучи вже про запропоноване правописом звертання «пане».

    Oleksa Nehrebeckyj
    То у вас індивідуальне несприйняття простої і зрозумілої схеми х-г-ґ (ch-h-g). Латину вивчали?
    Мені, скажімо, аж зуби болять, коли чую, як вимовляють назву оцього сиру (Hochland).

    maksymus
    Ця схема не знаходить в мене жодного внутрішнього відгуку. І вище ви зауважили, що інколи здається, що ближче до х-. Я от часто маю питання до га-, ге-, го-, де хочеться чути ха-, хе-, хо-. Але інколи, навпаки, х- виглядає не на місці. І це не перевіряється логікою чи схемою.

    Oleksa Nehrebeckyj
    Перевіряється. :) Фонеми різних мов звучать по-різному, треба шукати найвідповідніше звучання в нашій мові. До того ж, колись було таке правило транскрипції, щоб при зворотному перекладі можна було відтворити первинне написання – хоч би приголосних. Тому треба враховувати етимологію. Колишній британський прем’єр John Major у них вимовляється, як “Джон Мейджа”, проте ми вимовляємо й пишемо “Джон Мейджор”, бо…

    maksymus
    Як раз логика фонем зрозуміла абсолютно. Але на практиці мови-посередники (німецька, польська, російська) можуть міняти цю логіку. Наприклад, Гольмс (в логіці льокання правопису 29, що, своєю чергою, був залежний від російських рішень того часу, де в перекладах також можна знайти саме Гольмс). Як це відбувається, величезна загадка. Але відбувається.

    Comment by Comments_From_Facebook — October 29, 2018 @ 09:19


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: