Діаріуш або тиск слова

August 25, 2018

Загальновідоме про варіантність у нормі

 
У формулюваннях правил нині діючого Українського правопису іменник варіант трапляється тричі (і всі три рази тільки в одному § 13 про чергування з — із — зі (зо), наслідок точкового неакуратного втручання 60-х). Це не дивно, адже стандартні унормування завжди дуже обережно ставляться до рекомендованих ними зразкових способів передачі нейтральної мови, що визначають її обов’язкову правильність, оброблену досконалість, культурність, офіційність зрештою.


Варіантність в однаково нейтральних мовних засобах з погляду стандартизації виглядає як не надто прийнятна розбалансованість, яко небажана неусталеність, але, разом з тим, дбайливо розведена по своїх семантичних, стилістичних, прагматичних поличках варіантність може розглядатися і як неабияке збагачення розвинутої літературної мови. При цьому має бути зрозуміло, що за побутовою назвою мовна норма завжди приховано дві абсолютно різні речі — нормальна мова як певна система зі своїми історично усталеними мовними фактами та оброблена, кодифікована літературна норма, що в щасливому випадку належно відбиває фонетику, морфологію, синтаксис, лексику та все інше першої. Проте щасливий випадок ніколи не надається просто так для мови, що поєднує під однією назвою такі різні діалекти, говірки, а найгірше, що вони несуть багаж різних історичних способів унормувань. І в стандарті української мови неодмінно мали бути відображені цілком нормальні (у першому значенні) явища з діалектів, кодифікаторські рішення з історичних унормувань, що нині становлять єдину чинну норму (у другому значенні). Такі варіанти в сучасному правописі загалом уникали прямо називати варіантами (орфоепічні чергування префіксів-прийменників, різні відмінювання, словотвірні хитання); їх подавали завжди обережно, інколи просто в дужках, припускаючи, що основна стандартизація й роз’яснення лежатиме на плечах загальної уніфікованої середньої освіти. Не названа такою навіть лабораторно класична орфографічна варіантність у кодифікованому чергуванні у-в: префікси-прийменники вимовляються однаково, передають однакове стилістичне, семантичне, лексичне, граматичне значення, але на письмі пишуться варіантами, щоб «уникнути збігу приголосних». То нехай потім затвердженні підручники за кілька років штудіювання докладно пояснюють обставини варіювання, чим відрізняються закінчення (-у та -ові) чи як вимовляти ті нормативні (у другому значенні) рефлекси з -і- там, де для діалектної норми (у першому значенні) виразно звучить щось іще. І це загалом був правильний підхід: правописний кодекс не місце для дискусій. Хай потім сперечаються порадники, пропонують рішення словникарі, хай скільки завгодно на шпальтах спеціалізованих видань воюють між собою башти зі слонової кістки, зрештою, вони для того і зводяться. Україномовному ж загалу має пропонуватися консолідована позиція без варіантності.

Проте в новому проекті правопису 2018 року назва варіант з похідними трапляється аж 39 разів! Тобто на порядок частіше, ніж у нашому правописі. Це не може бути просто випадковістю, адже саме на розхитування внормування (і в першому, і в другому розумінні) чітко спрямовані основні найпомітніші пропозиції проекту. Не виглядає дивним, що автори забажали заздалегідь підготувати виправдання перед публікою, а тому вирішили наочно пояснювати, переформулювавши як варіанти і всі ті правила, де раніше варіантність так чи так приховувалася за рекомендованим стандартом; ховати лист краще в лісі. І там, і там у тексті правопису стоять варіанти, варіанти, варіанти, тож нічого особливого наче не стається, лукавлять вони.

Насправді ж, така особливість проекту правопису дуже дивна, якщо згадати якими взагалі бувають справді нормативні варіанти. Переважна більшість їх у межах норми (або в першому, або в другому значенні) не стосуються орфографії. Дуже часто вільно припустимими є різні варіанти вимови й наголосу, фонетичні й акцентні (соня[чн]ий і соня[шн]ий, рáзом і разóм), морфологічні варіанти (жоден і жодний, постіль і постеля), лексичні, синтаксичні та ін. Хоча навколо таких хитань накопичилася велика література з культури мови, спрямована на рознесення їх по поличках, а нормальні (в першому значенні) мовні засоби прагнуть підігнати під стандартну норму (в другому значенні), проте існування різних стилів, сфер, локальних відхилень, куди внормування не здатні проникати, засвідчують величезну складність щось зробити прескриптивно. Через те навіть у стандарті доводиться погоджуватися з функціональною варіативністю, обумовленою семантично (акта (документ) і акту (дія)), стилістично (депутат і депутатка), професійно (сýдно і суднó), територіально (зокрéма і зокремá), ба навіть політично чи соціально.

Це все були згадані типи варіантів з погляду абстракції синхронії. До таких у проекті однозначно належать факультативні варіанти з літерою ґ (Гонта і Ґонта), можна зарахувати пропозицію іменників з початковим и- та з натяжкою додаткове відмінювання на -и, яке, кажуть, досі заховалося десь по територіальних діалектах. Проте жодним чином не є варіантами, ба більше, «орфографічною варіантністю» пропозиція змінити підклас запозичень з окремо взятої грецької мови без урахування мов-посередників. У цьому випадку до чинної норми запропоновано додати паралельно одну з історичних норм, один із способів історичного унормування. А фактично, в усіх згаданих проблемних пропозиціях у проект правопису явно додано вимір діахронії без власне врахування історії мови. І отут різниця між нормою як певною мовною системою і нормою як певною стандартною кодифікацією вступає в серйозне протиріччя. При цьому слідом за змішуванням у побутовому значенні різних понять норми також утрачає сенс правописного пояснення надто довільно зрозуміла «варіантність». Хоч скільки разів повторена в тексті кодексу.
 
* Не обійдіть увагою веб-опитування про проект правопису на «Ізборнику». (Результати.)
 


Мумія кота у Львівському музеї. — Вже мертве не може померти.

 

15 Comments »

  1. Є таке поняття в психології – втома від вибору (decision fatigue). Коли людина постає перед багатьма варіантами вибору вона зрештою стає не здатною прийняти необхідне рішення. Це призводить або до ступору, або до повністю ірраціонального вибору. Людям необхідні чіткі параметри існування.

    Comment by Yulia_Peacedove — August 25, 2018 @ 11:33

    • Цим і займатимуться після мовної реформи «на місцях» перед будь-якою українською письмовою комунікацією — визначатимуть параметри.

      Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 12:18

  2. Я бачу неабиякий прогрес у Вашім розумінні проблеми, пане Максиме. Надіюсь, українці таки порозуміються, що з пропонованого нового треба «зарахувати», а що ні. Далебі, в мовній нормі зостанеться найкраще.

    Comment by Myrko — August 25, 2018 @ 12:37

    • Поки не бачу спільної площини для порозуміння.

      Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 13:02

      • А мені вже мріє. Менше пустих звинувачень з обох сторін і voilà.

        Comment by Myrko — August 25, 2018 @ 13:07

        • Дуже дивно, що ви сприйняли справжній вирок проекту в повідомленні за потенційну можливість щось «зарахувати» з нього. Бо виявляється, що самі підстави запропонованих змін порочні.

          Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 13:30

          • Ми чекали на конструктив 27 років. То почекаємо ще.

            Comment by Myrko — August 25, 2018 @ 13:41

            • Та можете починати переходити на конструктивну позицію хоч зараз, не треба ждати. :-)

              Судячи з мого особистого нерепрезентативного моніторинґу суспільної думки (це дивно, але реформатори правопису ніколи не довіряли суспільству, бо мають химерні понадідеї), підтримка змін за десять років серед освічених україномовних навіть дещо знизилася. Скажімо, менше стало бажаючих за російським зразком відокремити вимову від написання в іменника проект, зменшилася кількість прихильників перезапозичити грецькі назви через латинську мову і т. д.

              Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 16:39

              • Максиме, Ваша позиція називається «все нове – погане». Вона не може бути конструктивною за жодних обставин.
                Писати -і- та подвоєння в піаніссімо, фортіссімо й под. – звичайно, так. З «дев’яткою» звучить просто огидно. Піцца? Дайте дві! А то якусь пацю продають, судячи з вивісок.
                Більше прав літері «ґ»? Нема питань. Таке новаторство Ви вважаєте корисним? Так, бо воно відповідне Вашим персональним смакам. І моїм.
                Але так діла не буде.

                Comment by Myrko — August 25, 2018 @ 17:22

                • Ні, не все нове погане. І на прикладі літери ґ мали б помітити, що суперечите самі собі в придумуванні мені мотивів. І скасувати правила першої редакції сучасного правопису для італійських назв, спотворених реформою 90-94-го, теж було б непогано, бо це відповідає живій мові.

                  Хіба не читали химерне пояснення двох членів Комісії про те, що вони прагнуть зовсім не нового, а відродити старе з суто позамовних підстав? І сумують, що не дали їм відкопати з могили ще «кляс» чи «барбар». Якби обґрунтування йшло від того, що наше новітнє суспільство вимагає унормувати некодифіковані живі явища, а не від ґальванізації мертвого, я оцінював би реформу зовсім по-іншому. Поки ж основним мотивом реформаторів буде консервування в правописному кодексі того, що випадковим чином було зафіксоване колись раніше, в уявний «золотий вік», конструктивності від них годі чекати. Бо цей «золотий вік» є суб’єктивним вибором.

                  Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 17:40

                  • Я передав свої суб’єктивні враження. Мотивів Ви ніколи не приховували, тож нема потреби придумувати.

                    Бог з ними, з тими старими членами. Ви що, відмовляєте в існуванні купі людей, що весь час вітають країну з Днем Незалежности, а на промовах кажуть «…випускник Університету імени…», розгублено вдивляючись у папірець? Може, Ви вважаєте еталоном двомовну київську інтелігенцію радянського виробництва? Чи Ви самі обрали собі «золотий вік» із Дзюбою та Русанівським у головних ролях?
                    Барбара та варіянта не вітав би, бо мені так не до вподоби, от і все. І навіть не думайте відмовляти мені в мовно-літературних смаках. Маєте свої, не менш цікаві.

                    Comment by Myrko — August 25, 2018 @ 18:27

                    • От ніколи в житті не чув, щоб вимовляли -и замість -і, окрім новин СТБ, де так натужно ламають мову російськомовні ведучі за штучною командою згори. Два роки тому в моїх взводах були офіцери й сержанти з усіх усюд, але саме цієї особливості я не зауважив жодного разу, хоча завжди прислухався до цікавих особливостей нестандартних локальних вимов. При цьому я зовсім не відмовляю в існуванні носіям діалектів, де таке відмінювання цілком могло заховатися. Не маю — і ніхто не має! — новітніх досліджень говірок, але те, що такі локальні особливості повинні ще подекуди існувати просто з огляду на широкий ареал поширення в минулому, можна з певністю припускати.

                      Мало того, я не відмовляю в існуванні «купі людей», котрі нормально вимовляють, скажімо, -у- або щось іще на місці конкуруючих рефлексів до -і-, про що згадав у головному повідомлені. (Тільки на самій Київщині поширені й співіснують [радість], [радость] і [радасть].) Отака особливість траплялася. Таких теж у правопис варіантами, чому ні?

                      Конструктивна пропозиція реформи починалася б з демонстрації результатів дослідження говірок, ареалів поширення пропонованої особливості. Пояснення, чому літературна норма, що завершила на більшості українського простору перехід до закінчення -і (уподібнено до землі), незадовільна в цьому випадку, дослідження суспільного ставлення до цієї зміни (хоч опитування, хоч просто необхідні в таких випадках мовні панелі), а вже потім можна згадувати додатком і про історичні правописи, починаючи хоч од часів братів Зизаніїв. У нас же все поставили з ніг на голову.

                      Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 18:51

  3. Я думаю, що варіантність слід було запроваджувати ще 90 років тому, і за цей час мова б уже могла обрати зручніший варіант. Ви самі колись згадували, що редактори якоїсь книжки не знали гори Афон. Ну от виходить, що за новим проектом можна й Атос. Правило про варіантність фактично дає змогу перезапозичити маловідомі назви, а не перелопачувати словники, чи, бува, її не засвоєно у винятковій формі.

    Як на мене, чи не найбільша проблема мови після внормування — це купа «широковідомих» винятків, які фактично вже забулися, але на них постійно наполягають словники.

    Comment by drewndia — August 25, 2018 @ 16:37

    • Оця вся ідея з упровадженням цілої системи іншого перезапозичення дуже дивна. Якщо людина не знає про Афон чи Атос, то не знайде і в новому словнику, де будуть обидві назви, а спробує перезапозичити навмання (скажімо, пригадає, що -ос часто відкидають, — вийде гора Ат чи Аф). Я тільки зловтішно уявляю словникарів, котрі бігатимуть по начальниках-редакторах-рецензентах-затверджувачах у міністерствах, щоб правильно розставити словникові ремарки й нікого з різними поглядами на численні варіанти не зачепити. Якщо зараз не протестуватимуть, то заслужать таку долю.

      Comment by maksymus — August 25, 2018 @ 16:49

      • Краще, все ж, якщо вони знатимуть, що -ос не відкидають з коротких слів, що є не винятком, а частиною правила. От якраз навмання перезапозичувати й не треба. Назапозичували вже навмання такого, що й не вимовити…

        Comment by drewndia — August 25, 2018 @ 21:10


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: