Діаріуш або тиск слова

June 8, 2018

Примирення з чужими в кіно

Filed under: Розваги — maksymus @ 06:42

 
Тема примирення з чужою колонізацією мене не відпускає. От і черговий фільм з уже стереотипним сюжетом — «Нова ера Z» (The Girl with All the Gifts, 2016). Цього разу британці сфантазували постапокаліптичний світ, де людство винищує вірус, що поширюється через мутовані спори грибів. Вірус стандартно для сучасних трилерів перетворює людей на голодних зомбі, а оскільки поширюється через спори, додається кручене пояснення, що заражені люди на наступному етапі стають поживним ґрунтом для пророщених грибів, що таким чином поширюються далі. Що поробиш, британські сюжети завжди особливо складні.

Проте головний мотив примирення з чужими повертає на звичну колію. До виготовлення вакцини залишається один крок — потрібні тканини заражених другого покоління, тобто дітей, що народилися від уже заражених. У другому поколінні вірус діє по-особливому, вступаючи в симбіоз з носієм спор, так само перетворюючи їх на голодних дикунів, що себе не контролюють, поки щось не зжеруть, але залишаючи їм рештки свідомості, що і створює основну моральну проблему фільму: чи можна створювати вакцину для людства, якщо при цьому будуть знищені розумні (хай і наполовину розумні) істоти. Ні! Ні в якому разі! — жирними мазками малюють відповідь автори фільму, перетворюючи дивом виживших дослідників на бездушних монстрів, які своє виживання ставлять вище чужих. Краще всі загинемо, хай це вже буде не наш, а їхній світ. «Це вже не ваш світ», — прямим текстом заявляє дівчинка-мутант помираючому солдату.

Кінцева картинка, коли остання людина-вчитель через скло лабораторії намагається викладати щось юрбі мутованих дітей, вражає вже очікуваним примиренням з долею смертника.
 

27 Comments »

  1. Схоже, що хтось намагається виховати на заході пацифізм, а потім як із Францією в Другу світову.

    Comment by drewndia — June 13, 2018 @ 00:20

    • Можливо, це одна з відповідей на вже наявні проблеми з переселенням мас людей. Щось подібне я зустрічав в міркуваннях російського попа Кураєва. Той передбачаючи програш Москви в будь-якій перспективі, пропонував передати прапор православної віри Китаю, бо люди неважливі, а важливі тільки ідеї. Саме через те, що конкретні люди неважливі, а важливі ідеї, і виникає цей сюжет передачі цивілізації іншим.

      Comment by maksymus — June 13, 2018 @ 07:56

  2. Для людини, якої ідеї важливіше за ситуативне рішення (напр., “проти всіх”), вам повинне було бути б до душі таке вирішення проблеми. Адже людина – це не тільки біологічний вид, а й моральні, культурні та цивілізаційні ідеї. Отже, відмовляючись від своїх морально-цивілізаційних настанов задля фізичного виживання, людство все рівно зрештою було б знищене. Коли ж в кінці справжня, моральна людина починає навчати представників нового еволюційного витка людста, вона передає свою цивілізацію і культуру, таким чином продовжуючи своє і людське існування.

    В книзі, до речі, перед смертю лікар зізнається, що вакцини не може бути створено.

    Comment by Yulia_Peacedove — June 15, 2018 @ 15:27

    • «Проти всіх» в умовах вибору між тими двома кандидатами — це і було ситуативне рішення, адже я ж не завжди проти всіх. Просто тоді з різхних причин так проголосували в першому турі, що в другому вибору для мене не залишилося.

      Ситуація по сюжету однозначна — виживання людства залежить од того, чи зважаться персонажі переступити моральні забобони суспільства, яке вже зникло. Посилюють картинку заражені діти-людожери, які не мають жодних моральних проблем з тим, щоб убивати. Мораль і культура змінюються, але щоб вони змінювалися, спершу треба вижити, а у виживанні автори і відмовлять персонажам.

      Comment by maksymus — June 15, 2018 @ 16:19

      • “Проти всіх” – не може бути ситуативним, бо обираючи його ви керуєтесь не принципом “меншого зла”, а своїми власними моральними настановами. Тобто ви прибираєте себе з ситуації.

        Ті діти – це також людство, просто інший еволюційний підвид. Подібні фільми ставлять запитання: як себе поведе людина для того, щоб зберегти світ таким, яким вона вважає він має бути. Тобто, що важливіше для неї: мирне співіснування, чи знищення іншої цивілізації будь-якою ціною (навіть, йдучи проти своїх цивілізаційних приписів). Це іллюстрація психології праворадикала, який вважає будь-який інший світогляд нападом на власну ідентичність, відповідаючи на нього руйнівною (і саморуйнівною також) агресією. Хіба ви не помітили, що заради перемоги над іншими, такі “захисники” створюють для самих себе найжахливіші умови життя, які призводять до стагнації і самознищення?

        Comment by Yulia_Peacedove — June 16, 2018 @ 11:30

        • Як я вже неодноразово пояснював, ситуація виборів — це не одні вибори, а неперервна послідовність. Саме з цього погляду, я не прибирав себе з ситуації, а робив ставку на майбутній процес. На відміну від примирення з припиненням будь-якого продовження, як пропонують автори фільмів-катастроф.

          Заражених голодних зовсім несвідомих та постраждалих півсвідомих дітей не можна вважати підвидом. Це однозначно демонструє заражена дівчинка, яка навмисно поширює вірус, розкривши вогнем сплячі спори: «Це вже не ваш світ!» Мирне співіснування з ними неможливе, тому має працювати перший принцип будь-якої цивілізації — виживання будь-якою ціною. Проливати сльози та міркувати над припустимими методами виживання можна буде тільки вижившим. Мертві не кусаються.

          Comment by maksymus — June 16, 2018 @ 15:21

          • А мені чомусь описана вами ситуація нагадала про релігійні війни в період, коли паростки модерного суспільства тільки прокльовувались. З точки зору правовірних релігійних фундаменталістів, суспільство, яке відмовилось від релігійних цінностей – це катастрофа. Певно, багато хто кілька сторіч тому уявляв іновірців як якихось нелюдів, з якими мирне співіснування просто виключене. Ідея ж, що можна побудувати суспільство на нерелігійних засадах, для середньовічних людей виглядала чимось схожою на ідею віддати світ монстрам. Іновірці нерідко зображались саме в образі монстрів, чи людей, охоплених демонами (звідси вже недалеко й до ідеї зомбі, які себе не контролюють, і взагалі належать до іншого виду).

            А загалом, кінематографічне осмислення меж співіснування з іншими – це безсумнівно позитивна тенденція. При цьому в загальному спектрі кінопродукції представалені і традиційні сюжети за принципом “хороші наші проти поганих їхніх”. Однак якщо в культури присутні й такі фільми, як описаний вами, це вберігає її від скочування на рівень типу “можем повторить”.

            Comment by criticalthinkerua — June 16, 2018 @ 16:33

            • Такі фільми чомусь не залишають шансів для виживання. Поставлені проблеми не розв’язуються жодним чином; ні ідеологічно, ні раціонально. Скажімо, по сюжету цієї стрічки жодне співіснування неможливе з тими, хто в будь-яку очікувану неодмінно хвилину непритомності може вас з’їсти, хто свідомо заражає повітря, добиваючи потенційно можливих виживших, від чого єдина людина змушена доживати вік в акваріумі-контейнері. Але автори не дають шансів людям переступити через власні моральні норми, що вже не діють у новому світі. Наче табу.

              Хоч якась ідеологічна відповідь — соціал-дарвіністська в цьому випадку — непристосовані попередники хай звільнять місце для наступних володарів світу. Тоді примирення з долею було б зрозуміле, адже люди слабкі, не впадають в дикість, і не їдять заражених. Раціональна відповідь полягала б в боротьбі до кінця, якщо не до перемоги, то до нанесення найбільшої шкоди загрозі в надії, що хтось десь виживе завдяки їхній боротьбі. Відповідь авторів ніяка — боротися неморально, а озвучити справжню ідеологію буде неетично. Здавайтеся одразу, може, матимете зручний акваріум з ласки нових господарів.

              P. s. До речі, обидва мотиви, і ідеологічний (божествене втручання), і раціональний (наукові досліди над зараженими) присутні повною мірою й досить розроблені в уже класичному постапокаліптичному «Я — легенда» (2007).

              Comment by maksymus — June 16, 2018 @ 17:59

              • Співіснування можливе – дівчина захищає свою виховательку, яка ставиться до неї гуманно і не бажає її знищити.

                Виживання можливе, за умови співпраці з новим поколінням – дівчина випускає спори, бо не бачить розв’язання конфлікту без загибелі агресорів, які відмовляються мирно співіснувати.

                Тут демонструються наслідки агресії, яка провокує агресію у відповідь. Виживає лише той, хто вибирає мирне раціональне співіснування та адаптацію до нових реалій. Ті, хто ладен знищувати до останньої краплі крові, – помирають, проливши останню краплю. Такі агресори не можуть адаптуватися до світу, який не відповідає їхньому негнучкому світогляду. Вони обирають позицію “або по-їхньому – або ніяк”. Це позиція насилля, за якою виграє найсильніший – що і відбувається. Вихователька вибирає позицію співіснування – і виживає, відстоявши не лише власне життя, але й життя власної культури через навчання нового покоління.

                Comment by Yulia_Peacedove — June 18, 2018 @ 11:00

                • При цьому дівчина знищує всі шанси останньої людини на виживання поза акваріумом, знищує всіх гуманних і негуманних людей, що залишалися десь там. (Свідомо знищує, в короткий період свідомості, поки не пройшла насиченість щойно з’їденим живцем собакою.) Натомість заражені діти утворюють авторитарну групу, де лідерство утримується фізичною силою. Прозорий мотив схиляння перед сліпим організованим насильством, примирення з ним, з паралельним перекручуванням і пристосуванням етичних уявлень. Отакі нові реалії. Жінка з акваріума навчає чогось насильників, що знищили її світ.

                  Навіть у заключних кадрах вона мала б поводитися раціонально, а не пораженськи. Скажімо, маючи лабораторію, вона мала продовжувати дослідження (на заражених також, якщо треба), щоб створити як не антивірус, так винайти спосіб, що дозволив би їй вийти з акваріума, щоб відстояти свій світ, а не колаборувати з чужими вбивцями.

                  Comment by maksymus — June 18, 2018 @ 11:19

                  • Тобто ви очікуєте від “дикунів” більшої толерантності ніж в даному випадку показують люди – адже за вашими міркуваннями вони мають оберігати існування людей, які свідомо бажають їхнього знищення. Ви вимагаєте від “інших” того, проти чого виступаєте в “своїх”.

                    Comment by Yulia_Peacedove — June 18, 2018 @ 21:43

                    • Ні, я вимагаю від авторів однакових критеріїв до однакових порушень визнаної ними священною і непорушною моралі. Якщо ви малюєте чорною фарбою негуманних учених, що проводять досліди, то не подавайте з’їдання собачки чи свідоме винищення людства як миле вимушене бешкетування. Якщо засуджуєте (раніше в фільмі) авторитарні методи військової бази, то аналогічно розставляйте акценти на дикунстві й насильстві, яким заражені діти свторюють свій дикий колектив. Я ставлю на карб авторам, що ті не розкрили належним чином ані моральний, ані раціональний вихід з ситуації.

                      Comment by maksymus — June 19, 2018 @ 07:22

                  • Критерії – однакові, дівчина відповідає насиллям на насилля і толерантністю на толерантність.

                    Comment by Yulia_Peacedove — June 20, 2018 @ 10:57

                    • Убиваючи все виживше людство, щоб захопити світ для заражених? Саме так і до неї, і до інших симбіонтів зі спорами в голові мають відповідно ставитися люди, зокрема, та нещасна людина, яка вижила в акваріумі. Тому знову повертаюся до раціональної поведінки людини — має шукати всіх можливих способів знищити чи вилікувати симбіонтів, щоб відновити світ людей.

                      Власне, цю раціональну поведінку добре відіграв Уїлл Сміт, котрий за його сюжетом «Я — леґенда» проводив жорстокі досліди на організованих у лідерські групи нічних заражених, що мали досить розуму для встановлення пасток.

                      Comment by maksymus — June 20, 2018 @ 11:08

                  • “Саме так і до неї, і до інших…” У вашій логіці присутнє зачароване коло: з нею так потрібно поводитись – бо вона так поводиться, вона ж так поводиться – бо відповідає на те, як поводяться з нею.

                    В реальності ж кола немає. Є чіткі причинно-наслідкові зв’язки, про які я писала і які ви відмовляєтесь бачити: дівчина відповідає насиллям на насилля і толерантністю на толерантність. Ланцюг насилля починають люди, а не вона.

                    Comment by Yulia_Peacedove — June 22, 2018 @ 16:58

                    • Насилля людей до неї — наслідок того, що вона, як і інші заражені другого покоління, зголоднівши, впадає в непритомність, під час якої може нашкодити здоровим. Заразити їх чи вбити, з’ївши. Відповідне ставлення до неї як до небезпечної зараженої, досліди над якою можуть допомогти створити вакцину, є цілком раціональною поведінкою людей. І навпаки, дозволяти їй вільне пересування, довіряти та под. було поведінкою помилковою, як згодом чудово виясниться. Через толерантне ставлення до неї, як до людини, вона набуває знань, які згодом і дозволяють знищити людство. Це також прояв нераціональної поведінки тих, хто ставився до неї як до рівної. За що і були покарані.

                      Comment by maksymus — June 22, 2018 @ 18:19

            • Різницю між гіпотетичними і справжніми монстрами пояснювати треба?

              Comment by drewndia — June 17, 2018 @ 13:21

              • Ви маєте на увазі, що на відміну від кіношної фантастики, кілька сторіч тому в релігійних війнах кожна сторона вважала іновірців справжніми монстрами? Та й не тільки іновірців – наприклад, відьми теж нерідко зображались як монстри.

                Comment by criticalthinkerua — June 18, 2018 @ 22:04

                • Навпаки. Гіпотетичні — це ті, монстрозність яких має погану доказову базу. А справжні — це, хай навіть вигадані, але з переконливою доказовою базою. Рано чи пізно всім стане зрозуміло, чи «інші» — монстри, чи їх тільки такими зображують.

                  Comment by drewndia — June 19, 2018 @ 20:31

                  • > Рано чи пізно всім стане зрозуміло, чи «інші» — монстри, чи їх тільки такими зображують.

                    В тому-то й проблема, що іноді таке розуміння приходить значно пізніше, ніж могло б. Релігійні війни з нашої точки зору видаються безглуздям, але ще якихось півтисячоліття тому навіть серед найосвіченішого прошарку багато хто просто не міг помислити, щоб мораль і суспільство не спирались на релігію.

                    Comment by criticalthinkerua — June 19, 2018 @ 22:02

                    • Так дивно читати про безглуздість релігійних війн, коли просто зараз іде гібридна війна з дуже сумнівним підґрунтям. Адже релігійність у позначенні це тільки спосіб тодішнього зовнішнього опису й тодішньої леґітимації військового насильства. Релігійність, династичність, соціальність та подібні описи це тільки зовнішній бік подій. Скажімо, Хмельниччину можна описати як релігійну війну, а можна як соціальну, а можна навіть як династичну, а можна як етнічний конфлікт.

                      Comment by maksymus — June 20, 2018 @ 06:05

                    • > Релігійність, династичність, соціальність та подібні описи це тільки зовнішній бік подій.

                      Все ж таки в різні епохи значимість цих чинників різна. У світогляді середньовічної людини релігійність таки займала ключову роль. Безрелігійне суспільство навіть для багатьох ренесансних мислителів, наприклад Т.Мора, видавалось нонсенсом. За тих умов ідея відмовитись від християнства, звести релігію до приватної справи кожної людини, розцінювалась би як виплід якихось монстрів, які хочуть знищити цивілізацію. А якщо врахувати, що в середньовічній шкалі цінностей спасіння душі цінувалось вище, ніж фізичне виживання, то ті, що наважувались підривати релігію, несли в світ щось навіть жахливіше, ніж фізичне знищення. Тож треба було вбити душі середньовічних людей (які, підкреслю, багато хто цінував навіть більше, ніж життя), щоб розчистити шлях для модерного світогляду.

                      > Так дивно читати про безглуздість релігійних війн, коли просто зараз іде гібридна війна з дуже сумнівним підґрунтям.

                      Правильно, тому не треба забувати, що беззаперечні даності сучасного світу теж є соціальними конструктами, відкритими для перегляду. Тому, повертаючись до згаданого вами сюжету, можна запропонувати іншу інтерпретацію: а що, як ті, хто сьогодні сприймаються як монстри, насправді побудують кращу цивілізацію? Загалом, спроба поставити під питання основоположні даності своєї епохи – це не найгірший кіношний тренд.

                      Comment by criticalthinkerua — June 21, 2018 @ 01:36

                    • Згадані США теж навряд чи можна наводити як приклад безрелігійної країни, де релігійність (нерелігійність) є приватною справою. Від промовистого напису на грошах до того факту, що атеїсти мають мало шансів ставати президентами, а будь-яка нестандартна віра (єдиний президент-католик Кеннеді, кандидат-мормон Ромні) привертають пильну увагу. Середньовіччя, в такому розумінні уваги до релігійності, не скінчилося. Точніше, проступає нерівномірно в різних проявах. Скажімо, активна, в тому числі ідеологічна, участь РПЦ в підтримці аґресії Кремлія надає очевидний релігійний вимір, або ж політика української автокефалії, що від Ющенка протягується до Порошенка.

                      >що, як ті, хто сьогодні сприймаються як монстри, насправді побудують кращу цивілізацію?

                      Хто будуть ті зовнішні спостерігачі, котрі впроваджуватимуть шкалу краще-гірше? Світ переможного фундаменталізму з усіма їхніми заборонними законами і покараннями для когось виглядатиме значно кращим за світ вуличних карнавалів різноманітних сексуальних проявів. І навпаки. Тож головною для цього обговорення тезою є абсолютна вимога виживання, потреби зміни моралі в змінних умовах. Бо спершу варто вижити, перемогти чужих, тобто зрештою стати тими, хто впроваджуватиме відповідну шкалу краще-гірше, а вже потім оцінювати.

                      Comment by maksymus — June 21, 2018 @ 05:59

                    • > Середньовіччя, в такому розумінні уваги до релігійності, не скінчилося.

                      У сучасному світі релігійні рудименти залишились, але вони виступають не як головний чинник. Це неможливо порівняти із ситуацією, яка була кілька сторіч тому, коли релігійна картина світу сприймалась як цілком очевидна даність. Цими днями якраз перечитую Еразма Роттердамського (серія “Памятники философской мысли”), і серед іншого, впадає в вічі, що в його працях біблійна картина світу сприймається як щось самозрозуміле (а він же ж якраз був одним із тих, хто торував шлях просвітителям). Це не йде в ніяке порівняння, наприклад, із сучасними релігійними авторами, які змушені писати для світського суспільства. Відмінність очевидна навіть на рівні базових онтологічних уявлень. Скажімо, якщо в котрійсь релігійній установі станеться прикрий випадок: зникнуть гроші, зібрані напередодні членами громади на ремонт церкви, а слідчий після огляду місця крадіжки раптом заявить: “схоже, це справа рук диявола, який вночі викрав гроші з церковного сейфу”, то таке пояснення буде незадовільним навіть для багатьох віруючих, не кажучи вже про те, як воно сприйматиметься іншими слідчими :-)

                      > зрештою стати тими, хто впроваджуватиме відповідну шкалу краще-гірше

                      Якби в середньовіччі таки вдалось знищити паростки модерну, то мабуть, це б сприймалось як успішне знищення загрози, яка посягала на те, що в очах середньовічних людей було ціннішим навіть за фізичне виживання. Цей приклад показує, що вимога виживання не є абсолютною. Зрештою, фантастичний сценарій можна обернути трохи інакше: уявімо, до землі добираються представники цивілізації, яка перебуває на значно вищому технічному й інтелектуальному рівні. Ясна річ, людська культура на таких інопланетян не справила б враження, вони б її не сприймали як щось цінне. Але припустимо, інопланетяни вирішили б використати ресурси знайденої планети, й серед іншого, нехай вони виявили, що з людей виходять, скажімо, чудові біодобрива (чи щось в цьому дусі, тобто, вони вирішили використовувати людей суто як сировину з технологічною метою). Чи варто було б чинити опір цій цивілізації, яка в даному разі очевидно перевершує нашу? В такій ситуації уявлення про прогрес підказували б, що потрібно поступитись. Звичайно, суто біологічне бажання вижити залишалось би, але воно в такій ситуації втратило б моральне підґрунтя.

                      Comment by criticalthinkerua — June 21, 2018 @ 15:21

                    • Зауваження про пояснення абсолютно вірне, але я як раз і веду про те, що релігійна картина світу це тільки пояснення. Мене в цьому питанні цікавить момент цієї, свого роду, леґітимації світу, миру, війни тощо. А вже релігійна чи секулярна, це другорядна річ. Спостерігачі, котрі постфактум оцінюватимуть успішність чи неуспішність своїх країн чи спільнот матимуть свої обґрунтування, а які саме — це важливо тільки для виживших спостерігачів, та можливе тільки з погляду їхнього світогляду

                      Саме про те, що з погляду гіпотетичних фундаменталістів будуть успіхом винищення зародків європейського раціоналізму під час Марафонської битви (приклад Вебера), чи ваш приклад винищення паростків модерну за середньовіччя, я і веду мову. І це приводить до уявлення про відносність моралі також. З погляду таких фундаменталістів морально робити те, що вони роблять, і моральні будуть такі способи виживання, що вони мають. І також у змінних умовах чужої колонізації людям морально буде чинити спротив хоч як високорозвинутим інопланетянам (про цю дилему спротиву чи співробітництва, до речі, також зняли серіал, «Коли падають небеса» (Falling Skies, 2011-15)).

                      Comment by maksymus — June 21, 2018 @ 19:29

                    • Безперечно, швидкість розуміння — теж показник цивілізованості. ІДІЛ — приклад середньвічних дикунів із сучасною зброєю. Хоча я розумію, що війна в Іраку була на таких самих дикунських підставах, тоді коли з Іраном і Північною Кореєю вдалося співіснувати мирніше. Мені здається, що загалом цивілізація доволі толерантно ставиться до дикунів, які їй не загрожують.

                      Comment by drewndia — June 20, 2018 @ 16:24

                    • > Якби в середньовіччі таки вдалось знищити паростки модерну, то мабуть, це б сприймалось як успішне знищення загрози, яка посягала на те, що в очах середньовічних людей було ціннішим навіть за фізичне виживання.
                      Але ж душа безсмертна! Було посягання на авторитет церковної влади, яка успішно з цими посяганнями боролася. Ба більше, душа не лише безсмертна, але й невразлива до зовнішніх впливів. І неаґресивна поведінка паростків модерну зпробила їх незагрозою: вони нікому не заважали спасати свої душі, молитися своїм богам тощо.

                      Comment by drewndia — June 22, 2018 @ 03:46


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: