Діаріуш або тиск слова

June 18, 2018

Назви значать!

 
Найбільш цікавою темою останнього часу для мене стала можлива зміна назви Македонії. Ця балканська країна, що здобула незалежність після розпаду Юґославії, через свою назву завжди мала величезну проблему зі своїм південним сусідом — Грецією. Через особливості своєї історичної ідентичності, що сягають корінням витоків європейської цивілізації, греки вже кілька десятиліть мають чітко висловлені політичні побоювання, що новопостала слов’янська країна з історичною грецькою назвою висуватиме претензії на всю історичну Македонію, значна частина якої під тією ж назвою нині перебуває в складі Греції.

Неважливі зіткнення поглядів на історію. Читати запис далі…

June 15, 2018

Не думати про дороги

 
Потрапляю в якісь опитування суспільної думки дуже нечасто. Але якщо вже потрапляю, то стаю наче руйнівником опитування. Адже питання в них звичайно складають для з’ясування якихось певних проблем, з огляду на усереднену аудиторію, тому завжди випускають незначущі для себе відповіді. Для мене ж це означає відсутність потрібних варіантів.

От і цього разу опитування про стан автодоріг. Що я про це думаю? Чи задоволений? Як оцінюю роботу «Київавтодору»?

А я взагалі про автодороги не думаю. Автомобілем не їжджу, з громадського транспорту користуюся переважно метрополітеном, тому питання якості київських автодоріг перебуває для мене на далекій-далекій периферії уваги. Звісно, абстрактно розумію важливість якісного сполучення для розвитку економіки міста, але це опосередковане розуміння без особистої залученості ніяк не тягне на вироблення власної думки про роботу відповідних служб.

І нещасному волонтеру довелося зависати на кожній моїй відповіді, бо таких варіантів в опитувальному листі взагалі не було передбачено. І мені незручно, що випадаю з середнього набору, і збирачам доводилося підганяти відповіді під стандартні, що напевно псуватиме результат. Нарешті, всі були задоволені, коли на останнє запитання про те, чи заважали мені ремонтні роботи, я відповів твердим «Ні!», але знов-таки, тільки тому, що взагалі не звертаю на автодороги увагу, а не через потрібну для значимої відповіді залученість.
 

June 8, 2018

Примирення з чужими в кіно

Filed under: Розваги — maksymus @ 06:42

 
Тема примирення з чужою колонізацією мене не відпускає. От і черговий фільм з уже стереотипним сюжетом — «Нова ера Z» (The Girl with All the Gifts, 2016). Цього разу британці сфантазували постапокаліптичний світ, де людство винищує вірус, що поширюється через мутовані спори грибів. Вірус стандартно для сучасних трилерів перетворює людей на голодних зомбі, а оскільки поширюється через спори, додається кручене пояснення, що заражені люди на наступному етапі стають поживним ґрунтом для пророщених грибів, що таким чином поширюються далі. Що поробиш, британські сюжети завжди особливо складні.

Проте головний мотив примирення з чужими повертає на звичну колію. До виготовлення вакцини залишається один крок — потрібні тканини заражених другого покоління, тобто дітей, що народилися від уже заражених. У другому поколінні вірус діє по-особливому, вступаючи в симбіоз з носієм спор, так само перетворюючи їх на голодних дикунів, що себе не контролюють, поки щось не зжеруть, але залишаючи їм рештки свідомості, що і створює основну моральну проблему фільму: чи можна створювати вакцину для людства, якщо при цьому будуть знищені розумні (хай і наполовину розумні) істоти. Ні! Ні в якому разі! — жирними мазками малюють відповідь автори фільму, перетворюючи дивом виживших дослідників на бездушних монстрів, які своє виживання ставлять вище чужих. Краще всі загинемо, хай це вже буде не наш, а їхній світ. «Це вже не ваш світ», — прямим текстом заявляє дівчинка-мутант помираючому солдату.

Кінцева картинка, коли остання людина-вчитель через скло лабораторії намагається викладати щось юрбі мутованих дітей, вражає вже очікуваним примиренням з долею смертника.