Діаріуш або тиск слова

May 31, 2018

Соціальні спостереження через десять років

Filed under: Київ, Різне — maksymus @ 09:02

 
Минуло багато років з часу короткої замітки про навколишній дарницький простір. Зміни не зупиняються ніколи. Жодна політична подія не оминала площу, що поміняла назву, жоден економічний виверт. Зміни накопичувалися безперервно, майже непомітні в буденному потоці. Та коли через півтора року відсутності повернувся, то раптом побачив, що наче пропустив, наче перескочив через цілий етап, а тому безліч відмінностей оприявнилися якнайнаочніше.

На вулиці зникло багато банків і аптек. Закрилися чи були закамуфльовані гральні заклади. Реконструйований великий торговельний центр відтягнув покупців, тому стали непотрібні деякі дублюючі магазини. Зате з’явилися магазини розливного пива, швидкі кредити, безліч обмінників та ломбарди. П’ять ломбардів і скарбниць тепер видно тільки з вікон! Чи не забагато? Зникли стаціонарні перукарні, зате відкрилося кілька вагончиків з чопорними назвами з англійських романів.

На зміни інфраструктури навколишньої ділянки справило великий тиск заселення нового кварталу різнобарвних висоток поруч на колишній «Резинці». Величезна маса нових дарниччан має тепер діставатися до метро, а єдиний короткий шлях до потрібних зупинок на Проспекті Миру проходить через мій двір. Постійний потік людей обертається величезним навантаженням на все середовище навколо. Пасажири, чекаючи на зупинках потрібний транспорт, мають інколи знайти якісь напої, інколи перекусити, а найважливіше — інколи знайти туалет. Звісно, таким туалетом для необтяжених культурою нових мешканців міста негайно стає навколишня тайга.

Залишається величезною проблемою повна відсутність вільного суспільного простору для відпочинку, характерна для Києва загалом. Навколо немає жодної лавочки, жодного місця, де людина могла б розслабитися хоч півгодинки. Тому знесення за програмою Кличка самочинних яток принесло не тільки деяке полегшення, а й нові проблеми. В пошуках хоч якогось місця відпочинку випадкові перехожі, відвідувачі та працівники місцевих магазинів стихійно знаходять собі звільнене від яток місце, що тепер удень використовується як майданчик для паркування, й, наче папужки на жердинці, незграбно розташовуються на ще радянській стаціонарній металевій огорожі-трубі. Кожного дня зростають купи паперового та пластикового сміття, що композиційно доповнює відходи торговельного центру, що його художньо розносить вітер. Комунальники не здатні нічого протиставити валу. Місце так і кричить про потребу якогось добре обладнаного літнього кафе.

Поява й поширення офіційних денних і підпільних нічних наливайок також вплинула на зміни навантаження на місцевість. Уночі (насправді, є якісь певні ночі, одна-дві на тижень) навколишні сидіння на зупинках та трубах почали перетворюватися на симпозіум пиятик з усього району з усіма відповідними наслідками для території. Зникнення банківських установ мало наслідком зникнення раніше постійно чергової машини охорони. Тепер тільки ранкові промені та вихід на вулиці собачників (ще зовсім диких, жоден не носить пакет) проганяють нещасних.

Зміни тривають, нові проблеми породжують нові рішення. Навколо смітників ставлять металеві щити, намагаються обладнати стоянки. Простір має бути засвоєний.

Просто картинка…

Advertisements

May 29, 2018

Ґінкґо в Києві

Filed under: Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 11:53

 

«Найкращий час посадити дерево був двадцять років тому.
А втім, нині також чудовий час.»
Китайське прислів’я

Ґінкґо дволопатеве (Ginkgo biloba L., Ґінкґо білоба) це симпатичне реліктове дерево палеозойської ери, що дивом збереглося до наших днів як єдиний представник своєї родини і свого класу, одна з найархаїчніших рослин на Землі. Ґінкґо має унікальний спосіб двостатевого розмноження, досліджений зовсім нещодавно. Мільйони років тому рослина була поширена в Північній півкулі, викопні рештки засвідчують існування кількох видів; нині ж, зі зникненням динозаврів, котрі переносили насіння, жевріє в природі в деяких місцевостях у Китаї, Кореї та Японії, і знаходиться на межі зникнення.

Європейські дослідники виявили ґінкґо наприкінці XVII ст. Німецький натураліст Енґельберт Кемпфер, перебуваючи в складі голландського посольства в Японії, побачив дерево в буддійському монастирі в Наґасакі, дав йому назву ґінкґо (що мало означати «сріблястий абрикос») і привіз саджанці в Утрехт, де посадив перші за останні кілька мільйонів років ґінкґо в Європі. Додаток білоба, тобто дволопатеве, додав до наукової назви Карл Лінней, розглядаючи особливі подвійні листики рослини. На своєрідне дволопатеве дерево звернув увагу Ґете, присвятивши йому романтичний вірш.

З кінця XVIII ст. ґінкґо стає неодмінним елементом оформлення міських парків Європи й Північної Америки. Популярність засвідчує той факт, що з описаних семисот тисяч дерев Нью-Йорка ґінкґо посідає поважне місце в першій десятці (20 тис. ґінкґо). Дерево виявилося ідеальним для міських посадок помірного клімату — стійке до шкідників, грибків та хвороб, морозу, невибагливе до ґрунтів та забруднення повітря, довговічне. Його плоди й листя широко використовують у медицині та кухні. В містах через особливий запах плодів висаджують переважно чоловічі особини.

В Україні перший відомий екземпляр посадили 1818 року в Ялті (нині під окупацією). Та хоча ґінкґо можна тепер знайти практично в кожному поважному парку від Ужгорода, де цього року розбили ґінкґову алею, до Харкова, спеціальну увагу українських озеленювачів міст воно не привертало до останнього часу. Можливо, цьому сприяв суто психологічний момент особливості дерева, небажання комунальників возитися з екзотами в звичайних посадках. Проте все частішають спроби поставити ґінкґо на належне місце, розглядаючи його як перспективне для озеленення промислових українських міст. Наприклад, ґінкґо було рекомендоване в програмі розвитку зеленої зони Києва 2005 року. 2009 року в колах міської адміністрації навіть вели розмову про заміну ними каштанів та тополь.

Але й досі ґінкґо залишається на периферії озеленювання. Ідеальне для міської посадки дерево чомусь досі не має належного поширення в Києві. Досі київські дерева ґінкґо дволопатеві можна перерахувати на пальцях. Що я і зроблю нижче.

Огляд відомих ґінкґо Києва…

May 21, 2018

Поразка відкладається до наступної серії

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:54

 
Од серіалу «Пані держсекретар» (Madam Secretary, 2014-) інколи лізуть мурашки по тілу. Сюжет цього мила спрощений, більшість епізодів мають класичну стереотипну повторювану структуру: американський держсекретар вправно розв’язує складні зовнішньополітичні проблеми, опонуючи радикальним пропозиціям силового блоку й враховуючи амбіції президента, одне з основних бажань котрого посісти належне місце в історії. Автори серіалу не приховують своїх ліберальних поглядів, що їх постійно оприявнюють у відповідних художніх способах розв’язування питань. У перших сезонах пробували ще зробити ставку на інтелектуальну аудиторію, додавали інколи потрібні відсилки (наприклад, так і недорозказаний анекдот: «Заходить у бар Фома Аквінський…»), але згодом за сюжетом практично було забуто, що головні персонажі університетські професори й провідні аналітики. Так виявилося простіше.

Обрана тема вимагала постійної поточної актуалізації розв’язуваних зовнішньополітичних питань. Пані держсекретар мала проблеми з ядерною програмою Ірану, китайськими космічними амбіціями, грецькими боргами, канадським нафтопроводом та правами людини в Африці. Всі розв’язані ідеально мирним договором. Епізоди ж 2015-го року постійно поверталися до відображення російського вторгнення в Україну. І отут націкавіше — спрощене сприйняття проблем і бажане авторським колективом їх компромісне мирне вирішення вступило в протиріччя зі справжнім ходом подій. З самого початку держсекретар як цілісний персонаж зайняла позицію швидкого примирення сторін. По сюжету це означало виламування рук українському Президентові, щоб той погодився на всі вимоги Кремля (федералізація, визнання нових кордонів). Бо все одно програє. Пропозиції поставок зброї й інструкторів з боку військового лобі відміталися держсекретарем як такі, що не мають дражнити аґресора. Проте справжні події того року розвивалися стрімко, і сценаристи мали наздоганяти мінливу реальність, не відкидаючи провідної лінії — Україна має здатися, щоб усе залишалося тихо-мирно. Зрештою в сюжеті побували й українські нацисти, фотографія з якими стала приводом для порушення росіянами угод, і неконтрольовані повстанці, що потім матимуть стосунок до поширення ядерної зброї. А українські політики, щоб втягнути США у війну, інспірують хакерську атаку проти американського літака, а потім полонієм (!) ліквідують причетних. За це укранїському Президенту зверхньо погрожуватимуть долею Нор’єґи, проте продовжують вважати «своїм сучим сином». Зрештою, під усе зростаючу мілітаризацію Кремля, яка старанно відображається в серіалі, Україні надходять і зброя, і військові радники, США навіть забезпечує закриття повітряного простору своїми силами.

Цікаво спостерігати за таким стереотипізованим поглядом, що спрощено відображає основні події і проблеми останнього часу з погляду і для основної американської аудиторії. На щастя, реальна політика значно складніша, і не зводиться до простої схеми для сюжету однієї серії. Інакше пані держсекретар легко здала б проблемних українських союзників ще в першому сезоні.
 

May 11, 2018

До найглибшого дна

Filed under: Московія, Політологія, Розваги — maksymus @ 16:28

 
Серед усе більше вражаючих проявів московського «побєдобєсія» цього року було багато цікавинок. Це і танкові паради дітей, і котики в пілотках на листівках, і запалене від «вічного вогню» символічне серце, і вулична їжа в огидних колорадських кольорах. Але от один перформанс мене вразив найбільше. Це був явно претендент на пробивання найглибшого дна.

Макет монумента в тролейбусі…

May 8, 2018

Класика жанру

Filed under: Життя, Київ, Розваги, Різне — maksymus @ 14:38

 
За тиждень підпорки під саджанці ламали тільки двічі. Це не схоже було на навмисний вандалізм щодо рослин, але просто якісь перехожі намагалися посидіти на тонких рейках. Кожного разу молоді деревця були легко пошкоджені. Коли вчора полив дощ, а зранку пробилася перша травичка, мені навіть здалося, що посадка все витримає, зможе вижити ще рік, другий…

Але ентропія мала взяти своє. Впорядкованість приваблює. Тож комунальним службам теж захотілося покращувати саме в цьому місці, вперше за кілька десятиліть помінявши забиті труби. Прямо на новопосаджену клумбу пригнали екскаватор, розрили поруч комунікації, купою виритого піску засипали мої посадки. Ледь встиг врятувати кілька саджанців з-під коліс.

Що ж, по завершенню доведеться все починати з початку, збираючи докупи залишки ентузіазму.
 
Розрита клумба…

May 4, 2018

По відношенню до прийменника по

Filed under: Культура мови, Мова, Словник — maksymus @ 16:05

 
Прийменник по привернув увагу порадників з культури мови ще в 60-і роки: «Одна з вад нашої писемної мови — зловживання прийменником по. (…) Прийменник по вносить відтінок канцелярської сухості й ускладнює вислів» (А. Коваль, 1966). З того часу мало хто з авторів обходив цю поживну тему, пропонуючи для некнижних стилів різноманітні красиві замінники — від елементарної тотальної підстановки замість по прийменника за до хитромудрих синтетичних конструкцій для уникання небажаних виразів.

Проте до широкого вжитку такий пуржик потрапив тільки в 90-і. Цікаві корпусні дані наводить Марія Шведова:
 

«Виявилось, що „іти по кімнаті“ вже немодно, сучасні автори пишуть „кімнатою“. Порівнювала сполучення дієслів зі значенням спрямованого руху (іти, бігти, вести… — 70 шт.) і слів „кімната“, „хата“. Перший стовпчик — роки, другий — знайдені вирази типу „іти по кімнаті“, третій — вирази типу „іти кімнатою“. Такі справи.
 
1818-1916 |192 | 0
1917-1944 |163 | 1
1945-1969 | 205| 3
1970-1990 | 259| 9
1991-2004 | 77 | 13
2005-2018 | 55 | 80 (60%)»
 
Нові пригоди прийменника „по“ (1 травня 2018).

 

І це не дивно, адже поради інколи набувають загрозливого характеру («Прийменник „по“ — обережно!», 2004). Нині часто можна натрапити в мережі на легковірних адептів такого виправлення заради виправлення.

А починалося все як звичайна мила загальна порада урізноманітнювати мовні засоби, не зациклюватися на прийменнику по, частіше використовувати при нагоді ширший асортимент мовних засобів. Обернулося ж, як завжди в таких випадках, застраханою відмовою від «неправильного» варіанта, — Вкраїнці бояться прийменника „по“ більше, ніж большевицького аероплана.
 

May 1, 2018

Райський тиждень

Filed under: Київ, Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 19:49

 
Київ завжди прекрасний. Але кожної весни настає один дивовижний тиждень, коли наше Вічне Місто перетворюється на справжній земний рай. Зазвичай такий час настає у другій половині квітня, одразу після тижня вітрів, що старанно здувають зимовий бруд з вулиць. Цього ж року запізнився до травня. Нині все квітне, буяє, зеленіє, біліє, синіє, барвить навколо усіма барвами.

* * *

У нововідремонтованій трапезній Видубицького монастиря відмітив гарно вироблену бронзову люстру зі світлодіодними лампочками-свічками. Ідея ж на поверхні! Нащо палити неекономні, неекологічні й пожежонебезпечні воскові свічки, коли можна в храмах провести звичний струм і прикрутити під іконами патрони для сучасного освітлення. Віруючі тоді проявлятимуть відданість релігійним переконанням з неабиякою користю, а не спалюючи марно внески в повітря. Лампочки можна ще підписувати молитвами чи звичними проханнями до вищих сил; довготривалі елементи освітлення виконуватимуть функцію зв’язку з небесами стільки, скільки дозволятиме їхній ресурс. «Благодатний» вогонь можна тоді привозити в акумуляторах, урочисто приєднувати до освяченої відповідним чином електромережі. Нове тисячоліття на дворі, а вони все зі свічками!

* * *

Біля пам’ятника Булгакову на Андріївському узвозі імпровізований концерт. Бандурист награє й співає варіант пісні «Ой служив я в пана…», заводячись при кожному нанизуванні повторів. Цікавий спосіб засвоїти простір біля українофобського знака.

* * *

На Хрещатику знімають кіно про Стуса. Проходив здалеку, від червоного аж пересмикнуло негайно всплилим комічним образом портьє з фільму «Дежа вю», котрий побачив білогвардійського офіцера й закричав «Наші в місті!», — не наші.

Допитливі коментатори в мережі помітили на знімальному майданчику прапори АзРСР замість УРСР, неймовірні для 70-х афіші з забороненими та репресованими назвами. Добре, що минуле так швидко відходить, що навіть для недешевого кінематографа не знаходять знавців відповідного періоду. Не через те, що так уже важко знайти консультантів, а тому, що не потрібно. Просто не потрібно! Люди в масі забули нещодавнє радянське минуле настільки, що не помітять кричущих невідповідностей та анахронізмів у картині навіть на найбільшому екрані.