Діаріуш або тиск слова

March 22, 2018

Нащо шляхта без феодалізму

Filed under: Політологія — maksymus @ 13:22

 
У міфології Оксани Забужко тема старої еліти посідає особливе місце. Відсутність шляхетності провідної верстви в теперішньому осмислюється нею й переживається нами, вдячними читачами, як постійна втрата, досі незагоєний розрив. Йдеться навіть не про спадковість поколінь, що так чи так передають національний досвід через тексти, а постійно відчутний зяючий розрив у самій соціальній тканині суспільства, через що «маємо те, що маємо» при владі.

Останній запис теж про «націю мертвих титанів». Про втрачену еліту та її бодай символічне повернення:
 

«У нас була своя еліта. Запам’ятаймо це, раз і назавжди. І це завдяки їй — її надбаннями й зусиллями — ми, після програшу незалежности в 1921 р. (підписання „Ризького миру“), — за минуле століття не згинули, не розчинилися в гною чужої імперії, а живі — і, нівроку, боремось. Якби її не було, бути б нам там, де нині лужичани.
 
Тому таке важливе її символічне повернення. Важливо, щоб всі ті „батьки й матері модерної України“ повернулись — і на вулиці наших міст (а навіть у Києві досі нема ні вулиці Старицької-Черняхівської, ні Науменка, ні Чикаленка, ні, ні, ні…), і на сторінки підручників, і — головне — в нашу свідомість.»

Проблема відсутності шляхти як необхідного елемента суспільної структури постає тому, що — і це народи повсюди в світі вже дві з половиною сотні років відкривають наче вперше — мати формальні державні інститути, виборчі, партійні системи та представництво ще недостатньо для демократії. Потрібен ще якийсь елемент. Треба мати щось для того, щоб мати опірність владі, прагнення свободи й бажання її захисту. У феодальний час цей опір владному свавіллю забезпечувала саме шляхта. І її знищення у війнах та революціях «знесилює всіх, не виключаючи й її ворогів. Зниклу шляхту ніким не можна замінити, й вона ніколи не зможе відродитися» (Токвіль). На світанку новочасної демократії аристократу Токвілю можна було шкодувати за незагоєною раною, йому це можна пробачити. Нам — ні. Бо поруч з громадівцями Науменками та Чикаленками наша стара еліта складалася переважно з Мартосів та Лукашевичів. І зовсім не варто повертати її кріпосництво, пиху, ненажерливість, навіть символічно, бо цього вдосталь в еліти теперішньої…

Зате новітнє українське суспільство й без осоружних феодальних залишків наочно продемонструвало відпірність і звичку до свободи. Попри всі негаразди й хитання, ми вже маємо, сказати б, розчиненим серед усіх нас, той необхідний елемент, що його наявність забезпечувала стара еліта. Це розчинення, що відбулося завдяки національному переходу, розбудові підстав національної держави, вже виключає саму потребу повернення елітарності під будь-яким соусом. Воно взагалі не залишає шляхті жодного місця.
 

Advertisements

Leave a Comment »

No comments yet.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s

%d bloggers like this: