Діаріуш або тиск слова

March 6, 2018

Мова — не живий організм

Filed under: Мова, Різне, Словотвір — maksymus @ 07:46

 
Ця відома метафора про мову як живий організм мене вибиває з ладу. Висловлюється завжди без іронії, наче остаточним усеохопним поясненням якихось найдивовижніших змін. Та й сама змінність, хоч скільки вона неочікувана й нереальна, може виправдовуватися цією беззмістовною фразою. Пригадуючи спотворені експериментами персонажі фільму жахів «Муха», коли головний герой безуспішно намагався повернути свій власний живий організм до нормального стану, не розумію, як цей троп може не викликати принаймні занепокоєння перед біологічно зрозумілим втручанням.

Інші популярні метафори, про мову як інструмент, про систему чи механізм, про продукт, про діяльність, про місце зберігання, ба навіть вічно геніальне про «дім буття», не викликають такого внутрішнього емоційного спротиву, як приземлене, сказати б, притваринене порівняння з живим організмом. Уподібнення мови до чогось, що народжується і помирає (звідси «живі» і «мертві» мови), має з чимось родову спорідненість (мовні «сім’ї»), й існує десь там саме по собі, настільки не збігається з моїми уявленнями, наскільки це можливо. Мова це і не організм, і не живий, і, однозначно, не живий організм. Метафора зовсім не відбиває ані формальний, ані функціональний, ані семантичний бік опису.

Тим більше дивно, що висловлюване твердження про організм йде фоном як само собою виправдане побутове пояснення змінності мови. Це навіть не махровий дарвіністицизм, де зміни пояснюються передачею спадковості наступним поколінням, а справжній американський комікс про негайну мутацію халків чи людей-павуків — ото хороші приклади живих організмів.

Як відбуваються зміни в мові, чому одні явища активізуються, а другі зникають, метафори ніяким чином не пояснюють, ба навіть зачинятимуть можливість дізнатися.
 

 


Живий організм кіпрського митця Стеларка виростив собі вухо на руці, щоб «почути кожного» (фото The Independent).

 

Advertisements

15 Comments »

  1. Very creepy photo. Didn’t read the text – too scared.

    Comment by Yulia Peace Dove — March 6, 2018 @ 14:32

    • От я саме так сприймаю твердження про те, що мова це живий організм. Стає страшно.

      Comment by maksymus — March 6, 2018 @ 14:44

  2. Вся­ка ме­та­фо­ра має свої ме­жі за­сто­су­ван­ня. Ду­маю, що лю­ди, які ка­жуть про мо­ву як про жи­вий ор­га­нізм, не ма­ють на ува­зі пов­ну то­тож­ність. Про­те мо­ви та жи­ві ор­га­ніз­ми, оче­вид­но, ма­ють спі­ль­ні ри­си.

    Ще од­на про­б­ле­ма по­ля­гає в то­му, що фі­ло­со­фи‐гу­ма­ні­та­рії пога­но ро­зу­мі­ють, що ево­лю­ція Дар­ві­на — це ні­яка не ме­та­фі­зи­ка, а ціл­ком кон­к­рет­на експе­ри­мен­таль­но під­твер­дже­на те­о­рія, що опи­сує за­ко­ни, за яки­ми змі­ню­ю­ть­ся ре­п­лі­ка­то­ри. Зо­кре­ма хе­міч­ні ре­п­лі­ка­то­ри, що ми на­зи­ва­є­мо жи­ви­ми ор­га­ніз­ма­ми.

    Ре­п­лі­ка­тор має чо­ти­ри ос­нов­ні влас­ти­во­с­ті: він зда­тен до роз­мно­жен­ня, це роз­мно­жен­ня не (зав­жди) є точ­ним від­тво­рен­ням ма­те­рин­сь­ких ре­п­лі­ка­то­рів (мін­ли­вість), але успад­ко­вує де­які їх­ні ри­си (спад­ко­вість), ок­рім то­го ці ри­си по­вин­ні впли­ва­ти на ви­жи­ван­ня ре­п­лі­ка­то­рів (доб­ір). Ціл­ком оче­вид­но, що люд­сь­кі мо­ви не ма­ють ос­тан­ньої влас­ти­во­с­ті ре­п­лі­ка­то­ра — внут­ріш­ні особ­ли­во­с­ті мо­ви не впли­ва­ють на її ви­жи­ван­ня (при­най­м­ні це не до­ве­де­но).

    Я б ска­зав, що мо­ва не є ре­п­лі­ка­то­ром і не ево­лю­ці­о­нує за Дар­ві­ном, але це зо­всім не озна­чає, що не має пра­ва на іс­ну­ван­ня по­рів­нян­ня, в ок­ре­мих ви­пад­ках, з жи­ви­ми ор­га­ніз­ма­ми.

    Comment by Олександр — March 6, 2018 @ 16:23

    • За посиланням у повідомленні стаття про відмінність дарвінізму від його суспільної світоглядно-ідеологічної рецепції — дарвіністицизму. Метафора живого організму одразу ж перетворює «мовний дарвінізм» як теорію на часто пряму протилежність, на еволюційну метафізику «мовного дарвіністицизму», який може бути чим завгодно, залежно від політичної настанови.

      Comment by maksymus — March 6, 2018 @ 16:51

    • Мову окремого носія можна порівнювати з живим організмом. Людина, розмножуючись, створює й чергову копію мови. Щоправда копії мови постійно обмінюються «генами». Але, згадується обмін ядрами в інфузорій. Тобто метафора метафорою, але колективна мова більше схожа на популяцію ніж на організм.

      Comment by drewndia — March 7, 2018 @ 01:37

  3. Нормальна метафора, звісно, якщо розуміти її метафорично :)
    Іноді з організмом також порівнюють суспільство чи культуру. З організмом пов’язаний ряд інших метафор, наприклад, штучне/органічне, природне/неприродне. До того ж згадується концепція родинних подібностей Вітґенштайна, де значення слова пояснюється за допомогою “сімейної” метафори, яка теж похідна від організму. Так що в даному разі, схоже, у вас надмірна упередженість.

    Comment by criticalthinkerua — March 6, 2018 @ 23:14

    • Своєю упередженістю я й хотів би поділитися. :-) Наприклад, метафора природності, перенесена на суспільство, стає очевидним гальмом, ба навіть політичною понадідеєю. Ну, природно ж, коли суспільні стосунки як на природі (насправді — ні, але метафора зачинила думку). Термінологія «родів», «сімейств», «породження» тощо, зрозуміла саме метафорично, спотворює предмет викривленою оптикою мови (от і ще одна метафора готова :-) ).

      Comment by maksymus — March 7, 2018 @ 05:49

      • Не варто надто серйозно ставитись до метафор. А щодо природності, то коли наступного разу плюватиметесь від критиківського правопису (чи від якихось інших штучно сконструйованих новацій), ви навряд чи обійдетесь без ключового аргументу про неприродність пропонованого слововжитку.

        Comment by criticalthinkerua — March 7, 2018 @ 14:00

        • Не обійдуся, коли спрощено звертатимусь до «простаків» з протиставленням природи й культури. Все одно, метафора і тоді ставатиме на заваді коректного обговорення. У зверненні ж до «снобів» доведеться добирати формулювання в напрямі прескриптивності й дескриптивності.

          Comment by maksymus — March 7, 2018 @ 16:10

          • Протиставлення природи і культури – ідея, досить поширена в академічних колах (звісно, вона має певні межі застосування, як і будь-яка метафора). А от ваше намагання всіляко обминути метафору природності виглядає неприродно :)

            Comment by criticalthinkerua — March 7, 2018 @ 23:58

            • Поширені в тих же академічних колах, де парадигми залишилися на рівні коротких курсів. На вулиці ж такі метафори перетворюються на «всім відомі речі» й відповідні антинаукові приписи.

              Comment by maksymus — March 8, 2018 @ 05:42

              • Генеалогічна класифікація мов надійно усталена в мовознавстві. Вітґенштайнівську концепцію родинних подібностей я вже згадувала, можна було б згадати також поділ мов на природні та штучні. Але, схоже, ви налаштовані просто ігнорувати те, що не вписується у ваше особисте бачення. Шкода.

                Comment by criticalthinkerua — March 8, 2018 @ 22:56

                • З приводу надійності й усталеності генеалогічної концепції навіть не стану посилатися на безперервну критику, що супроводжує її півтора століття, породжуючи все нові теорії (ізоглосну, хвильову, структурну, соціолінґвістичну та ін.). Можу тільки згадати проблеми, що їх створює ця концепція для історії української мови. Скажімо, звичайне побутове уявлення про дерево й спорідненість ставало основною перешкодою для Шевельова у взламуванні російських політичних концепцій історико-генеалогічного минулого.

                  Поділ мов на так звані природні й штучні теж має свої сторони для «простаків» та для «снобів». Навіть найприродніша в таких означеннях і розуміннях мова має штучність, а найштучніша, найсконструйованіша мова, потрапляючи в загальне користування, виходить з-під контролю з боку своїх авторів та конструкторів.

                  >Шкода.

                  Ви знову робите, сказати б, мислестоп. Наче зупиняєтеся на тому, що «всім відомо», «ми всі так кажемо». Шкода.

                  >концепцію родинних подібностей

                  Оцей приклад дуже характерний для того, які перетворення здійснює побутове уявлення. Вітґенштейн вжив метафору «родинних подібностей» з метою подолання обмежень мови, для прояснення своєї думки про складну мережу подібностей. Тоді як зовсім неметафоричне побутове змішання двох різних ідей, подібності (спільних ознак, властивостей) та спорідненості (спільного предка, прототипу), стає справжньою перешкодою. Так само метафора «живого організму», свого часу дозволяючи глянути на структури під новим кутом, у побуті стає справжньою перешкодою для розуміння мовної зміни й тих чинників, що сприяють та стримують змінність.

                  Comment by maksymus — March 9, 2018 @ 06:40

                  • > безперервну критику, що супроводжує її півтора століття, породжуючи все нові теорії

                    Тим не менш, від генеалогічної класифікації мовознавці не відмовились, і схоже, не збираються відмовлятись.

                    > найштучніша, найсконструйованіша мова, потрапляючи в загальне користування, виходить з-під контролю з боку своїх авторів та конструкторів.

                    і це якраз підживлює “природну” аналогію – набуваючи широкого використання, навіть сконструйована мова починає існувати за своїми закономірностями, тобто поводиться не як керований механізм, а радше як організм, який живе своїм життям. У тих мовах, які були у масовому вжитку впродовж століть, ця риса ще більш виражена. І не тільки в мовах – багато інших соціальних явищ теж живуть своїм життям, наприклад, згадується ваша недавня метафора про конкурс мов:
                    https://maksymus.wordpress.com/2018/01/26/500640/#comment-18806

                    > Ви знову робите, сказати б, мислестоп.

                    А ваші твердження про простаків і парадигми на рівні коротких курсів – це не мислестоп? Примітивізація позиції опонентів не сприяє конструктивній дискусії.

                    > Тоді як зовсім неметафоричне побутове змішання двох різних ідей, подібності (спільних ознак, властивостей) та спорідненості (спільного предка, прототипу), стає справжньою перешкодою.

                    Метафори мають межі свого застосування. І те, що ними іноді зловживають, ще не означає, що від них варто відмовитись і там, де вони відіграють конструктивну роль. Щодо багатьох соціальних явищ, в тому числі й мови, метафори природності чи порівняння з організмом можуть бути плідними, наприклад, якщо йдеться про неможливість директивно сконструювати якусь бажану для реформаторів зміну. Тож ваше різке несприйняття цієї метафори таки наводить на думку про надмірну упередженість.

                    Comment by criticalthinkerua — March 9, 2018 @ 15:46

                    • Ви ж чудово знаєте, що таке наукові парадигми. Відмовитися — означає визнати нову парадигму. Тож нерідко доводиться користуватися метафорою, хай яка незручна вона є на науково-популярній межі.

                      Твердженя про простаків і парадигми не «мислестоп», бо я цілком упевенний, що ви правильно зрозуміли не як примітивізацію позиції, а як заклик до подоланя бар’єрів, що їх така позиція накладає (у цьому випадку, накладає мовним засобом).

                      >…там, де вони відіграють конструктивну роль.

                      Абсолютно точно. Саме про те, що біологічна метафора організму завжди відіграє дивовижно неконструктивну роль, і висловлюю надмірне упередження. Хоча просто надімрності тут буде замало.

                      Comment by maksymus — March 9, 2018 @ 16:15


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s

%d bloggers like this: