Діаріуш або тиск слова

February 28, 2018

До біографії слова общерусский

 
До популярних, узагальнюючих працю всього життя тез про походження української мови «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?», виголошених у Києві 1992 року, Юрій Шевельов написав додаткову статтю, названу ним «семантично-політичною» — Спроба біографії слова общерусский (язык) (1993). Цей додаток, що його потребу автор іронічно виправдав через староукраїнську барокову традицію поєднувати в інтермедіях драматичне дійство з весело-розважальним, насправді надзвичайно важливий. Історія слова й поняття «общерусский» є історією утвердження й руйнування імперського дискурсу, можна сказати, тієї визнаної парадигми, проти якої Шевельов здійснив цілу наукову революцію.

Нам корисно буде простежити за ходом думки й пошуками біографії слова. Починаючи дослідження від використання Шахматовим уже терміналізованого прикметника общерусский, повторюваного наче запобіжник для виходу за встановлені межі дискурсу, Шевельов йде і до витоків першої половини XIX ст., і до послідовного вживання початку XX-го. Не останньою мірою його цікавить політичне підґрунтя, консервативне чи ліберальне, і яким чином, як міняючись, слово з політичного лексикону переходило з табору в табір.

Переглянувши нові словники з цитатами Леніна й А. Толстого, Шевельов повертає назад і першу зачіпку знаходить у часи Емського указу в доносі Юзефовича (1875). Спускається глибше, відмічає лист Аксакова до Костомарова (1861) напередодні Валуєвського циркуляру. Цей ужиток дозволяє йому зробити важливе зауваження, припустивши відповідь, чому не допомогли словники:
 

«Навіть політично нейтральні російські інтеліґенти з презирством і відразою ставилися до «чорносотенців» і не радо їх цитували. Після жовтневої революції «чорносотенці» старої дати взагалі не існували для лексикографів. Хто з них, хоч би й хотів, наважився б спиратися на мову, скажімо, Юзефовича, Побєдоносцева або Пурішкевича?»

Такий попередній висновок про джерела прикметника в консервативному таборі спонукав Шевельова шукати вживання общерусский у крайнього монархіста Михайла Погодіна. Але після ретельного перегляду сотень сторінок виявилося, що в «грубезному томі його промов «общерусского» взагалі нема». Погодін вживає звичний понад сторіччя нейтральніший прикметник всероссийский.

Не знайшовши прямого підтвердження в консерваторів, мовознавець змушений зробити крок уперед, повернутися до пізніших часів (1905) і ліберальнішого кола (Струве, Шахматов), де «общерусский стало ходовим словом». Проте не бажав залишити припущення, що слівце виникло в консерваторів, бо знаходить одразу, що до консерваторів повернулося: «Словечко ультрареакційного Юзефовича, ініціатора заборони української мови в друці, через Струве дійшло до Сталіна, переживши революцію і дві світові війни».

Але відповідь досі не знайдена. Значить, міркує Шевельов, треба розширити пошук, вдавшись до глибшого аналізу. Общерусский це разом общий і русский. Тоді кандидат на визначальний ужиток залишається один — Уваров: «Мій матеріал дозволяє твердити, що слово общерусский, правда, не як одне двокореневе слово, а двоє граматично ще не злитих слів — общий русский, характеризувало мову (та ідеологію) Сергія Уварова (…)».

Насправді ж, невдача знайти підтвердження спіткала й на цьому шляху. Уваровські звіти, доповіді, огляди надають дуже мало матеріалу для впевненості (Десятилетие… 1833-43): «Ось кілька цитат з нашим терміном у різних контекстах, найчастіше з іменником дух: «…общий дух русского народа» (37, 124); «положены в основание общие Российские, а не местные лифляндские узаконения» (56); «…соединению западного края в один общий русский быт» (128); «…подавить дух отдельной Польской национальности и слить его с общим русским духом» (129)…»

Можна бачити, що Уваров підкреслено називає предмет своєї постійної уваги русский язык: «В политическом смысле, язык можно уподобить оружию, которое должно нанести рану руке, неопытно им владеющей. В бывших польских и даже остзейских губерниях можно не запинаясь сказать русским подданным: Учитесь по-русски» (виділення в тексті). Також Уваров помітно послідовно жодного разу не вживає очікуваний прикметник малорусский, а белорусский тільки як назву навчального округу. Наведені ж Шевельовим згадки общий дух, общий быт стосуються тільки поляків, а не українців, що їх граф просто не помічає. А значить, не бачить і потреби об’єднувати з росіянами якось окремо.

Можемо собі тільки уявити масштаби кропіткої пошукової роботи, яку мав зробити Шевельов, щоб не надто певно зауважити:
 

«Дальші розшуки можуть пересунути дату народження слова общерусский до ще давніших часів. Поки що за першотворця його слід уважати графа Сергія Уварова, не Юзефовича і не Струве-Шахматова».

* * *

Ми нині маємо незрівнянно більше можливостей. На відстані руки світові електронні бібліотеки, корпуси російської мови, пошук в яких займає секунди.

І от що несподівано виявляється. Вперше в корпусі прикметник общерусский трапляється в листах Гоголя Жуковському: «ты уже стал исключеньем из общерусских характеров» (1846). А як два окремих слова вперше в праці Срезневського, котрий тоді щойно переїхав з Харкова: «И есть уже он, общий русский язык, и силен уже он своей духовной властью над всем народом, и все более упрочивает свое единовластие всюду, даже в тех краях земли русской, где местные говоры резко отступают от его направления» (1849).

Списки знахідок і одного, і двох слів у різних відмінках одразу дають цікаву загальну картину, що відрізняється від уявлюваної Шевельовим. Відрізняється і за часом, і за соціальним становищем, і за політичними поглядами.

Справді, прикметник знаходимо в листах консерватора І. Аксакова, але аж на десятиліття раніше за Валуєвський циркуляр. Наприклад, у листі з Києва: «Здесь больше, чем где-либо, чувствуешь себя русским, слышишь связь свою с прошедшим, видишь себя членом общерусской семьи, ощущаешь свое родство со всеми ее разрозненными членами, Напр., с малороссом, белорусцем и проч.» (1854); листі з Одеси: «в высшей степени честное служение общерусскому делу» (1855). «Вот почему московское слово стало общерусским словом и почему Москва сделалась его всеми признанным центром» (Хомяков, 1859). Проте в той же час його вживають і ліберали: «и общий русский костюм, общий русский язык, общая русская логика» (Ушинский, 1852); «Песня в некоторых чертах верно изображает старину новгородскую, в некоторых старину общую русскую» (С. Соловьев, 1853); «Олег совсем не был чужд общерусскому патриотизму и от души желал татарам поражения» (Иловайский, 1859). Вживання прикметника швидко втратило належність до табору: «гнездо, имеет ещё другое общерусское название: кубло» (Потебня, 1860); «Времена польской, московской и наконец общерусской канцелярской администрации доказали…» (Куліш, 1862); «Наш, так называемый, общерусский язык…» (Костомаров, 1863); Валуєвський циркуляр (1863).

Общерусский та общій і русский насправді набувають поширення всередині XIX ст. З погляду мови, в обговореннях словника: «общий русский словарь» (Срезневский, 1853). З погляду історії: «Галичская Русь есть только мелкою, западно-порубежною чертою общаго Русскаго міра, раздѣлявшею его отъ другихъ» (західноукраїнський консерватор Д. Зубрицький, 1852). Особливо з погляду законів: «Императрица в 1840 году проводила лето на Эмских водах, куда ездил для свидания с нею и государь. В последнее время перед его отъездом было много важных дел по существовавшему в то время особому комитету западных губерний, и между ними одно, самое важное: о распространениина эти губернии общих русских законов, с отменой действия Литовского статуса конституций и со введением в производство дел повсеместно русского языка и русских форм. Эта мысль, родившаяся первоначально от Киевского генерал-губернатора Бибикова, была схвачена и сильно поддержана государем, который собрал даже Комитет по этому случаю под личным председательством» (М. А. Корф, Записки).

Тепер можна доповнити дані корпусів загальним пошуком. У зв’язку з автобіографічними записками Корфа цікаво відмітити записку поміщика С. М. Кочубея до попередника Бібікова, М. Г. Рєпніна, яка відстоїть од основного масива наших джерел на десятиліття раніше: «Но какая необходимость, чтобы отличалась Малороссия законами судебными и военными постановлениями? Ежели Статут лучше законов русских, то зачем бы его не дать и русским. Ежели нет, то почему отделять малороссиян от общего русского закона и оставлять их при Статуте, при законе их врагов поляков?» (Записка С. М. Кочубея «О Малороссии», 9 лютого 1832 р.). Див. більше про автора. Як бачимо, записка Кочубея з розшукуваними словами була складена за кілька місяців до призначення Уварова в Міністерство просвіти, а також за рік до проголошення відомої імперської тріади, теорії офіційної народності. Один час, одне джерело проблеми для імперії, але різні автори. Уваров у схемі появи прикметника стає непотрібен.

Перед початком — серединою 1850-х знахідки поодинокі. З’являється прикметник у рецензії на видання Максимовича: «Прежде всего надобно порадоваться, что Киевлянин заговорил на общерусском языке» («Современник», 1840; «обще-русский» через дефіс — див.). К. Аксаков зауважив про Гоголя: «Итак, важно это явление малороссийского элемента уже русским, живым элементом общерусской жизни, при законном преимуществе великорусского. Вместе с тем элемент малороссийского языка прекрасно внесен Гоголем в наш русский» (1842). Прімітка-виноска: «Русские почаромутности: первая общерусская, вторая карпатская» (Лукашевич, 1846). «…представляет большую важность для общерусской истории» (Беляев, 1847). У справі кириломефодіївців при допиті О. Тулуб відповідав: «С Кулишом наиболее говорил о Малороссии, о народности общерусской и о Славянах» (1847).

Отже, потребує корекції теза Шевельова, що «Ідея-термін прийшла з Росії, ідея мала антиукраїнське спрямовання. На українському ґрунті не могла виникнути така ідея, не виникло і слово». Зрештою, слово, ідея і остаточно термін справді мали антиукраїнське спрямування. Але виникли зовсім не в Росії, а в Україні, або в безпосередньому зв’язку з українськими справами. Це підтверджують цитати з Кочубея, Гоголя, Срезневського, Корфа, Зубрицького, навіть згадані листи Аксакова були написані з України.

Поставлене Шевельовим питання розкриває тоді іншу сторону пояснення: «Чому таке слово не було потрібне, скажімо, Поґодінові або Побєдоносцеву? Чому воно знадобилося Струве (й Ленінові)? Пояснення — у стані національного питання в Російській імперії». Саме виклик української окремішності потребував спеціального прикметника, сильнішого, ніж всероссийский. І першими слово вжили не російські офіційні, як Уваров, котрий теж не потребував спеціального об’єднуючого слова, а українські автори, знайомі з проблемою якнайповніше; ті автори, для котрих існування української мови становило проблему. В цю пастку імперського дискурсу, що мав під однією назвою об’єднати непоєднуване, зрештою потрапляли однаково консервативні й ліберальні російські кола.

Зате повністю підтверджується на сучасному матеріалі прекрасний здогад Шевельова про збіг активізації слова общерусский
 

«з хронологією тих історичних подій, які загрожували існуванню Російської імперії. Польське повстання 1830-31 року — поява терміну общий русский у писаннях Уварова. Заснування «Основи» 1861 і польське повстання 1863, указ Валуева того ж року — общерусский у писаннях Івана Аксакова. Емський указ — 1876 — общерусский у Юзефовича. Революція 1905 року — активізація терміну в Струве… І навпаки — «застій» доби Олександра IIІ — і брак терміну в писаннях Побєдоносцева».

Доповнити можна хіба що хронологію. Російська імперія зазнавала суттєвих викликів під час Кримської війни (див. тексти сучасників), і ми спостерігаємо перші масові уживання прикметника всередині 1850-х. Тим же пояснюється сплеск на межі 1890-х і наступний спад до 1905 року.

* * *

Коротке резюме. Вперше прикметник общерусский трапляється 1840 року в ліберальному журналі «Современник» П. О. Плетньова в рецензії на альманах Максимовича, що була надрукована одразу після прихильної рецензії на «Кобзар» Шевченка. Припущення про корені в писаннях Уварова, або в його політиці, не знаходять жодного підтвердження. В широкий ужиток прикметник потрапив тільки з початком Кримської війни (1853-56 рр.), причому вживався незалежно від поглядів авторів. Твердження про те, що слово виникло не на українському ґрунті, потребує виправлення, з огляду на те, що або автори, або всі контексти початкового вживання були прямо зв’язані з Україною. При цьому сучасні джерела однозначно підтверджують загальне спостереження Шевельова про збіг появи та активізації прикметника общерусский з подіями, що загрожували існуванню імперії.
 


Google Ngram

* * *

Треба сказати кілька слів і про запропоновану забавку, варіант вібчоруський. «Вібчоруська мова — звичайно, тільки жарт. Так мало б це виглядати, якби ідея і слово постали на Україні». Та можливо, без російського втручання сталося б інше. Книжний прикметник общий широко представлений в староукраїнських джерелах, у Вишенського, в універсалах Хмельницького, Величка, аж до Сковороди. «1632 г. Обще народное отъ Россіи Малой и козаковъ челобитіе…» (Лизогубівський літопис). Тож при поодинокому діалектному «вібчий» прикметник общий з похідними міг мати зовсім іншу долю в літературній українській мові.
 

Leave a Comment »

No comments yet.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: