Діаріуш або тиск слова

February 26, 2018

Власність і мова

Filed under: Культурологія, Мова, Політологія — maksymus @ 07:49

 
Прекрасна цитата одного з засновників соціології про певну відповідність власності й мови: «…мова просто встановлює цілковиту спільність, коли всі, вільно черпаючи із загального скарбу, спонтанно сприяють його збереженню» (О. Конт). Нижче пояснюючий витяг з відомого підручника Реймона Арона.

Наче готова відповідь літератору А. Куркову, котрий нещодавно виступив з типово колоніальними тезами про необхідність визнання «російськомовності» такою собі українською «культурною власністю» з наступною політичною метою використати цю інституційно привласнену українцями російську мову для боротьби проти московського самодержавства й «російського світу» (*). (Логіки в цьому повторюваному капітулянтському заклику, звісно, не треба шукати, це так огидно через російського письменника промовляє раціоналізований шкурний інтерес розширення свого простору — імперського й самодержавного просто по факту російської мови — за рахунок української культури. Хоч як викручується росіянин, одверто погрожуючи уявлюваною ним п’ятою колоною, з України тоді вийде зовсім не альтернативна вільна республіканська «друга Росія», а просто мовна спільність з ворогом сприятиме спонтанному збереженню в нас того самого самодержавства й ворожого світу, створеного чужими й для чужих.)
 

«Слід зіставити два розділи, що стосуються, з одного боку, власності, а з другого — мови. Зіставлення може видатися дивним, але воно відповідає глибокій думці Оґюста Конта (30). Власність і мова справді відповідають одна одній. Власність — це проекція на суспільство діяльності, тоді як мова — це проекція розуму. Законом, спільним для власності й мови, слугує закон накопичення. Цивілізація проґресує, тому що завоювання в матеріальній та інтелектуальній царинах не зникають разом з тими, хто їх здійснили. Людство існує, тому що є традиції, тобто спадковість поколінь. Власність — це накопичення цінностей, що передаються від покоління до покоління. Мова — це, сказати б, місце зберігання надбання розуму. Отримуючи мову, ми отримуємо культуру, створену нашими предками.
 
Не треба затримуватися у своєму аналізі через слово «власність», що викликає широкий політичний резонанс чи упередженість. На думку Оґюста Конта, зовсім неважливо, чи буде це приватна чи суспільна власність. Він бачить у власності основну форму, в якій виражає себе цивілізація, — в самому факті матеріальних витворів людей, що існують і після того, як їхніх творців уже немає, і в тому, що ми можемо передати нащадкам створене нами. Обидва розділи — про власність і про мову — присвячені двом основним інструментам людської цивілізації, умовами існування якої слугує спадкоємність поколінь і продовження живими думок мертвих. Звідси — відомі висловлювання: «Людство складається радше з мертвих, ніж із живих», «Мертві дедалі частіше керують живими».
 
Ці формули наводять на певні міркування. Одна з особливостей Оґюста Конта полягає в тому, що, відштовхуючись од ідеї індустріального суспільства, бувши переконаним у тому, що наукові спільноти значно відрізняються від колишніх спільнот, він прийшов не до применшення минулого й звеличення майбутнього, як більшість сучасних соціологів, а до чогось на зразок реабілітації минулого. Утопіст, який мріє про майбутнє, більш досконале, ніж усі відомі спільноти, він залишається людиною традиції з гострим почуттям єдності людей у всі часи (31).»
 
Арон, Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки. — К.: Юніверс, 2004. — С. 113.

 

 

30 «У соціальному плані створення мови, зрештою, слід порівняти з установленням власності. Тому що в духовному житті людства перша виконує фундаментальні обов’язки, рівнозначні з тими, які в матеріальному житті виконує друга. Істотно полегшивши набуття різних теоретичних і практичних знань і надавши спрямування нашому естетичному розвитку, мова освячує це подвійне багатство й передає його новим співвласникам. Але розмаїття внесків обґрунтовує відмінність між двома інститутами-хранителями. Для продукції, призначеної вдовольняти особисті потреби — внаслідок чого продукція неодмінно зменшується, — власність повинна заснувати індивідуальних хранителів, суспільна ефективність яких навіть зросла завдяки розумній концентрації. Навпаки, стосовно багатств, що передбачають власників і при цьому не зазнають ніяких змін, мова просто встановлює цілковиту спільність, коли всі, вільно черпаючи із загального скарбу, спонтанно сприяють його збереженню. Незважаючи на цю фундаментальну відмінність, обидві системи накопичення породжують рівноцінні зловживання, що однаково викликані бажанням насолоджуватися, нічого не виробляючи. Хранителі матеріальних цінностей можуть перероджуватися на посередників, роль котрих несумісна з їхнім заняттям: надто часто вони переслідують еґоїстичні задоволення. Достоту так само ті, хто насправді нічого не вклав у скарбницю духу, претендують на духовність шляхом присвоєння слави, яка звільняє їх від щирого служіння справі» (Auguste Comte. Système de politique positive, t. II, 254). Арон, Реймон. Етапи розвитку соціологічної думки / Пер. з фр. Г. Філіпчука. — К.: Юніверс, 2004. — С. 142.

 
(Змушений був дещо підправити варварський переклад.)

* * *
Пригадаю для пам’яті, що завжди слідує разом з російською мовою.

 

4 Comments »

  1. Демагогію осіб типу Куркова можна відкинути й простіше – досить порівняти кількість населення України й Росії, щоб зрозуміти, що в російськомовному просторі домінуватимуть саме росіяни, наприклад, в інформаційних війнах на одного українського коментатора чи навіть просто тролля, що поширює потрібні вкидання, припадатиме кілька російських.

    Comment by criticalthinkerua — February 26, 2018 @ 12:56

    • Але ж люди чомусь спокійно ковтають такі меседжі. На деяких інформаційних каналах («Ньюсван», «112») подібні думки відкрито повторюються кожного дня через відомі обличчя. На інших (на кшталт «Прямого») меседж проводять за допомогою добору ведучих і подвійномовного формату. А на таких каналах, як «Інтер», за допомогою добору російських фільмів тощо. В українському медіапросторі наче вже дотримуються рекомендацій типу цієї Куркової по створенню опозиційного продукту для російського ринку. А по факту сприяють перемозі московського домінування, адже як і двісті років тому досі загалом неважливо те, що говорять, аби говорили українською. Навіть простий національний переклад найвдалішої аґітки елементарно знищуватиме її вплив.

      Comment by maksymus — February 26, 2018 @ 14:55

      • > В українському медіапросторі наче вже дотримуються рекомендацій типу цієї Куркової

        я б сказала “ще дотримуються”. Не всім просто порвати з колоніальним минулим.

        > загалом неважливо те, що говорять, аби говорили українською.

        Декотрі вкидання будуть ефективними незалежно від мови – наприклад, висміювання “гейропи” легко підхоплюють наші ультранаціоналісти.

        Comment by criticalthinkerua — February 26, 2018 @ 16:06

        • Йдеться про рівень впливу. Висловлюючи якусь консервативну ідею російською, ви матимете навколо себе повну підтримку розробленого дискурсу (від елітного, імперських дворянських авторів-кріпосників XIX ст. до плебейського жартування Задорнова про «тупих»). Українською ж часто заважатиме сама мова, в якій підхоплене може не знаходити власного ґрунту. Якщо ж знаходить, то потраплятиме в зовсім інше середовище, переважно плюралістичне (ті ж кілька церков, якщо йдеться про релігійну складову консерватизму), відкритіше.

          Comment by maksymus — February 26, 2018 @ 16:29


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: