Діаріуш або тиск слова

February 6, 2018

Жива віртуальна реальність бачить і не бачить

Filed under: Київ, Розваги, Спогади — maksymus @ 15:31

 
Коли вперше проїжджали через Яворів, а від водія доносилося «У нас на районе…», запитав інших офіцерів, що це за місто. Один львів’янин випнув губу і повчально промовив, що то є якесь містечко, бо містами можна називати тільки ті, котрі мали Маґдебурзьке право. Ми ще не знали один одного, тому я тільки посміхнувся про себе, пригадуючи своє Вічне Місто, якому не може бути рівних. Уже згодом, налагодивши інтернет-зв’язок, прочитав, — на відміну від інших, маю звичку дізнаватися якомога більше, — що Яворів згадано вперше не надто пізніше за Львів, і що він теж одержав маґдебурзькі права. Що місто мало дуже цікаву історію як ремісничий центр, горожани якого підтримали Хмельницького, що там була фортеця, і що Яворів одержав навіть статус вільного міста. У наступні місяці кілька разів у випадкові години обійшов його здовж і впоперек, шукаючи і знаходячи різних цікавинок. Можна і не казати, що львів’янин навіть не поцікавився нічим, бачачи все те саме негідне уваги жалюгідне містечко. Це повчальна історія про сприйняття через власну оптику, що стає визначальною в тому, що помічати, а що залишається назавжди невидимим.

Минулого тижня шоумен Потап, щось обговорюючи на цікавому пісенному «Голосі країни», зізнався, що ту пісеньку «про район» написав під враженням од Дарниці, а саме, вулиці Будівельників і Чудновського (нині Чупринки). Не від Троєщини, Виноградаря чи Оболоні, а від Дарниці! Аж поперхнувшись, я намагався збагнути, яким чином спокійнісенький п’ятиповерховий масивчик з кількома школами, книгарнями і черговою частиною можна побачити у світлі «нашого району», на якому всі такі — йо! — крута босота. Амплуа приблатненого виконавця визначило оптику, через яку і побачилися ним сумирні вулички як міські нетрі. Така собі створена вживу віртуальна реальність.
 

5 Comments »

  1. Про Оболонь ви загнули :) Зараз, здається, серед нецентральних районів це один з найреспектабельніших.

    А щодо Дарниці, то, наприклад, про Соцмістечко чула не дуже сприятливі відгуки. Та й у самої від Дарниці склалось неоднозначне враження. Понад десять років тому, коли працювала за сумісництвом в Університеті сучасних знань, пари іноді ставили в корпусі на Усенка (точніше, той виш займав там один поверх). Оскільки вільних аудиторій не було, а на кафедрі тривав ремонт, то раз на два тижні, коли в один день мені поставили першу і четверту пари, впродовж майже тригодинного “вікна” доводилось блукати навколишніми вулицями. Район навколо Ленінградської площі справляв дуже незатишне враження – якась облізла, депресивна місцина, де водиться якщо й не босота, то не вельми влаштовані люди. Було проблематично знайти затишну кав’ярню, а не якусь забігайлівку. Правда, тоді на площі почали ремонт, можливо, це посилювало відчуття бруду й незатишку. Але все одно, коли їхала трамваєм з Лісової, враження від вуличок було гірше, ніж, наприклад, від проспекту Маяковського (Там теж доводилось поїздити, працюючи за сумісництвом в університеті “Україна”). Місцина неподалік від метро “Дарниця” виглядала цікавіше, можливо, через залишки старішої архітектури, а от мікрорайони, забудовані хрущовками, справді можна сприйняти як міські нетрі.

    Comment by criticalthinkerua — February 6, 2018 @ 21:15

    • От я і кажу про оптику, що стає визначальною про сприйнятті. Жив колись на Мінському масиві (будувався протягом 1970-х), ото був район, тому Оболонь по старій пам’яті сприймаю через неґатив безликих стереотипних новобудов з першим, ще дикуватим поколінням містян. А от хрущоби Дарниці це 1950-і, тобто зараз тут живе друге-третє покоління, малоповерховість не сприйяє босоті, бо майже всіх знають в обличя.

      Comment by maksymus — February 7, 2018 @ 06:01

  2. Чомусь здається, що для підлітків 90-х усі райони були однакові.

    Comment by drewndia — February 10, 2018 @ 03:06

    • Не скажіть, для мене у 80-і Мінський масив явно відрізнявся від Дарниці помітною відчуженістю мешканців од простору. Люди виходили в публічний простір одразу вже в замизганому ліфті. Натомість поруч з хрущовками обов’язково стояли лавочки з пенсіонерами, міні-садочки, кущики. У 90-і відчудження, звісно, торкнулося і хрущовок. Лавочки масово позникали, кущи й садочки повитоптували-повирубували, наче під час окупації, але ж і залишилося ще набагато більше, ніж на масивах висоток.

      Comment by maksymus — February 10, 2018 @ 07:29

  3. Тоді доведеться уточнити, що там більше залежить від підлітків ніж від районів. Потап не справляє враження, що він був підлітком, який не шукав собі пригод. А не нейтральній, а особливо чужій території можна натрапити на недружню компанію.

    Comment by drewndia — February 21, 2018 @ 10:51


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: