Діаріуш або тиск слова

October 22, 2017

Фільми про нас

Filed under: Розваги, Русь — maksymus @ 21:01

 

— А якщо велетень був добрий? […]
— Ну, гадаю, що вони не змогли б жити довго і щасливо, хіба ні?
(«Джек і бобове дерево. Правдива історія», 2001)

Якось майже без перерви переглянув дві розважальні картини, випущені цього року. Українську «Сторожову заставу» та американську «Війну за планету мавп». Точніше, навпаки, спершу про мавп, потім про заставу. Це важливо, бо перша переглянута американська фантастика навела на мене неабиякий сум.

Сюжет «Війни за планету мавп» вмонтований у всесвітньо відому серію, франшизу, що почалася наприкінці 1960-х жахом сфантазованого панування на Землі мавп і поглядом з боку людини. Стали класикою неймовірно сильні кадри відчаю головного героя, котрий на узбережжі натрапляє на залишки Статуї Свободи, і розуміє, де він знаходиться. Або ж повторення тієї ж емоції в іншому фільмі перед пам’ятником Лінкольну з обличчям шимпанзе. Кожен наступний фільм серії в фантастичному антуражі ставив усе нові цілком земні проблеми: досліди над тваринами, ядерну зброю, співіснування рас та ін.

В останніх фільмах усе пішло значно далі. Добровільне примирення з чужою колонізацією, яку я вже відмічав колись у сучасних фільмах, тут зробило ще один крок. Цього разу головний герой вже не людина, а лідер мавп, проти якої щось зле коять погані людці. Вражає, що неґативними опонентами стали ті, хто бажають за будь-яку ціну зупинити вірус, що робить людей тваринами; в буквальному розумінні тваринами — вірус знищує здатність мислити, а в першу чергу позбавляє мови. Принципово те, що будь-яка ціна під час такої загальносвітової епідемії означає антигуманну поведінку, доведений до абсолюту карантин уцілілої групи в облозі. І новітній сюжет високоморально карає персонажів-людей за таку ціну виокремлення себе від загрози. Отже, людина мови позбувається, віднині говорить тільки мавпа. Коло серії завершене проповіддю повної поразки і роззброєнням людини перед чужим.

Зовсім інший мотив звучить в українському підлітковому фільмі «Сторожова застава», де хлопець провалюється крізь час на війну старовинних українських витязів з половцями. Тут ворог, чужинець, котрий прийшов зруйнувати твій світ, — це просто ворог. (У цій картині пересічний половець безликий, обличчя закриті масками. Вони гинуть десятками від рук звитяжних витязів не гірше за тих імперських штурмовиків.) Щоби повернутися і врятувати друга, герой має побороти все, а головне — найбільші власні страхи, принесені з собою крізь тисячоліття. Прекрасно знятий, з дуже пристойною грою акторів, щедро розсипаними по картині «ґеґами» й впізнаваними цитатами з масової культури, фільм-казка дивиться на одному подиху. Для мене стало справжньою втіхою, що він просто пронизаний оптимізмом виживання.

А от що змінилося б, якби половці були добрі?
 

Advertisements

13 Comments »

  1. Очевидно, що подобається, коли світ простий, чорно-білий. Вороги – погані, свої – хороші. І для того, щоб перемогти ворогів не потрібно ставити під загрозу свою моральну цілісність. Але війна відпочатку, це війна з людьми, які вважають себе хорошими, і, якщо оцінювати неупереджено, то це буде війна хороших проти хороших. Так, звичайно, коли на тебе нападають, то тут не до неупередженності. Бажання вижити спонукатиме на боротьбу. Але тут виникає питання: якщо виживати будь-якими методами, навіть тими, котрі руйнують фундаментальні цінності, на яких зазновується твоє існування (як у випадку зі свободою в американців та зображенням тоталітарного режиму-карантину), чи варте таке виживання? І чи виживання це взагалі, коли заради продовження існування біологічного виду вмирає культурна свідомість? І чи не буде це в такому випадку такою ж смертю, як і перетворення на несвідому мавпу? Якщо для перемоги над половцями потрібно буде стати половцем, чи буде це перемогою?

    Comment by Yulia Peace Dove — October 23, 2017 @ 22:56

    • Люди на протязі всього свого існування спершу знищували смертельні загрози, а потім вирішували моральні проблеми. Від часів «зникнення» неандертальців до атомної бомби чи «Градів» по ворожих містах. Ті обґрунтування кіношного божевільного полковника — божевільного, зрозуміло, за режисерським трактуваням — не видаються мені навіть перебільшенням. Про те, які чудові й добрі були вороги, краще розмірковувати тоді, коли ті згинуть яко обри. Або хоч половці, саме так. Бо інакше не буде нагоди взагалі розмірковувати.

      Comment by maksymus — October 23, 2017 @ 23:11

      • Я зараз подивилась синопсис фільму і побачила, що головна мавпа Цезар запропонував людям мир. Наскільки я розумію, і людей, і мавп заразив один вірус, від якого люди тупіють, а мавпи розумнішають. І замість того, щоб кинути всі сили на пошук ліків проти вірусу людський Полковник атакує мавп і вбиває заражених людей. Хммм. Так, справді, навіщо задумуватись, що провокує війну, яка призведе до вимирання.

        До речі, нещодавно в нас знайшли днк неандертальців.

        Comment by Yulia Peace Dove — October 23, 2017 @ 23:54

        • Полковник ізолює здорових людей від заражених за будь-яку ціну. Зокрема, ціну знищення заражених, хоч скільки ті були рідні. І резонно не може пристати на мир з нелюддю. Зрештою, за сценарієм він програє свою війну через випадок, через те, що до табору проникає заражена дівчина, а він — типовий голлівудівський маніяк — читає спійманій надрозумній мавпі проповіді.

          Comment by maksymus — October 24, 2017 @ 07:41

          • Які ж це «нелюді»? За фільмом мавпи стали раціональними істотами з людськими цінностями. Нелюдь – це той, хто порушує основоположні моральні закони.

            Та навіть якщо і вважати разумних мавп вихованих на людській цивілізації «нелюдями», ви суперечите самому собі. Якщо ви підтримуєте полковника, що потрібно вижити будь-якою ціною, то виживання ціною миру з «нелюдями» також має розглядатись, як повноцінне рішення.

            Проблема в тому, що ви не бачите, що полковник хоче виживання тільки певного типу людей, правильного типу. Чи залишив би він жити людину з аутизмом, або біполярним розладом, гея, трансексуала, людину з вітіліго, людину з паралічем, людину, яка не погоджується з його переконаннями? Якщо відповідь – ні, то його ціль не виживання людства.

            Comment by Yulia Peace Dove — October 24, 2017 @ 17:39

            • Мавпи, що порозумнішали від вірусу, — це буквально не люди, нелюдь. Співіснування з ними було б постійною загрозою (фізичного зникнення, або деґрадування, що ще гірше). Жорсткий карантин з намаганням знищити загрозу в таких випадках це єдиний можливий спосіб. Питання аутизму, ґеїв тощо абсолютно відступають перед потребою вижити хоч комусь просто зараз. Ані, ґеї, ані аутисти і так не виживуть, якщо не виживе хоч якась людська група. Зрештою, ми ж знаємо сюжет з перших фільмів.

              P.s. У цій картині був чудовий епізод, який показує неможливість співіснування. Коли мавпа-зрадник («дядя Том»), наглядач у концтаборі — саме так, поганий персонаж влаштував трудовий концтабір, без цього наче ми б не зрозуміли, кого ненавидіти — зрештою зраджує людей за покликом раси.

              Comment by maksymus — October 24, 2017 @ 18:23

              • Ні, нелюдь – це не “не людина”. Нелюдь (за визначенням) – це жорстока, зла, бездушна людина, недолюд, мізантроп, гаспид. Тут мова нам каже, що той, хто порушує людські моральні настанови, перестає вважатись людиною.

                Війна – це безпосередня загроза знищення. Жорсткий карантин не захистить, якщо людей знищують військові дії. А без ліків, жорсткий карантин – приречений, бо достатньо одного хворого. Епідемія еболи пішла на спад тільки після винайдення вакцини.

                Питання “не таких як потрібно” людей не відступають, якщо витрачаються сили на їх знищення (якщо ви судите з боку доцільності, а не моралі).

                Ви розглядаєте те, що наглядач концтабору не захотів більше знущатись зі свідомих істот, зрадою? Хоча що я питаю, якщо вас не примусив задуматись концтабір!!! А концтабір тут не прийом. Адже ви разом з Полковником вважаєте свідомих розумних істот “нелюдями”, то за такою логікою, їх не шкода мучити та використовувати як безкоштовну робочу силу.

                Найсмішніше те, що мирний договір міг включати пакт розмежування територій, і втілив би мрію карантину Полковника без кровопролиття.

                Comment by Yulia Peace Dove — October 24, 2017 @ 19:43

                • Це cловникове означення нелюд серед людей, а тут не люди, буквально нелюди.

                  >Ви розглядаєте те, що наглядач концтабору не захотів більше знущатись зі свідомих істот, зрадою?

                  Ні, якраз знущалася з мавп ця мавпа охоче. (Насправді шкода, що нам доводится через мову вживати для тварин людських займенників. Таким чином вони мимоволі олюднюються.) А концтабір (звіринець) був потрібен тільки для того, щоб будувати фортифікаційні споруди. Інакше брати фізично значно сильніших мавп у полон (одомашнювати) було непотрібно. Але в критичний момент, коли «хороші» люди штурмували недобудовану фортецю «поганих» людей, помираючі серед інших сородичі покликали до зради.

                  Мирний договір з монстрами це щось. Хіба що в стилі договорів з індіанцями. Недарма полковник (і сценарій) проводив аналогію з генералом Кастером і Сидячим Биком.

                  Comment by maksymus — October 24, 2017 @ 20:00

                  • Так і пишіть “не люди”, а не надавайте їм негативного забарвлення. А щодо “монстрів”? Та ці мавпи цивілізаційно ближче до американських людей, ніж були індіанці до Європейських загарбників. Цезар був вихований в американській інтеллігентній сім’ї доктора.

                    А те, що ви виправдовуєте КОНЦТАБІР, завершує розмову на високій ноті.

                    Comment by Yulia Peace Dove — October 24, 2017 @ 20:27

                    • Те, що вони розумні не люди, ворожі розумні не люди, вже надає неґативного забарвлення цим нелюдам. Хоч де ті тварини були виховані (дресировані). Будь-який звіринець є концтабором для тварин. А працююча на людину коняка чи собака це те ж рабство. Зрозуміло, що до тварин має застосовуватися інший лексикон, але не таким був режисерський задум. Не виховані, а дресировані, не концтабір, а звіринець чи ферма, не він чи вона, а воно.

                      Проте єдину раціональну поведінку сценарій навмисно приписав поганим персонажам. А щоб підкреслити, що та сторона погана, нанизали зрозумілі глядачеві образи тоталітаризму, користуючись тим, що оповідь ведеться від мавпи, з якою таким чином вибудовується свійський зв’язок. .

                      Але цей неґатив і перенесення людського лексикону на тварин тримається купи рівно до того моменту, коли до табору разом з військовим загоном мавп-розвідників проникає хороша, але деґрадована заразна дівчинка, котра розносить вірус. І тоді весь цей жах полковника, котрий не просто ізолює свою групу, а винищує заражених і укріплює свою фортецю проти незгодних з його рішенням військових, стає автоматично виправданим. Зрештою, сюжет іще раз виправдовує його жорстокість, коли під лавиною гинуть усі ті, хто атакував фортецю, залишивши планету мавпам.

                      Comment by maksymus — October 24, 2017 @ 21:37

            • А щодо виживання «правильного типу людей», то американський кінематограф до цього, в принципі, готовий. Скажімо, в серіалі «Порятунок» (Salvation, 2017) правильна й хороша сторона відбирає мінімально можливу кількість людей, щоб зберегти людство в новітньому ковчегу на орбіті. Кожен кандидат проходить генетичний тест, і через Хантіґтона не потрапляє до обраних навіть головний герой, власник і організатор будівництва.

              Comment by maksymus — October 24, 2017 @ 19:45

              • Ворожі розумні не люди, які хотіли піти на мир, але для виживання вимушені воювати, бо на них нападають.

                Тварини не мають свідомості. Вони не усвідомлюють своє становище. В них немає відчуття Я та відношення того Я стосовно часу. Але навіть у випадку з тваринами знущання над ними караєтся за законом. Тут йде мова про свідомих істот. Розумних свідомих істот, Карл!

                Очевидно, що, як і будь-яка якісна фантастика, Планета Мавп за допомогою літературного засобу майбутнього розглядає проблеми нашого часу. Можливо спокійно провести паралелі зі ставленням ультра-правих радикалів до інших рас, культур та релійгій. Але те, що Чужих тут поставили в образі розумних мавп (Розумних свідомих істот, Карл!), не применшує того факту, що подібну поведінку (іншування, агресію, концтабори) можна зустріти знову і знову в людській історії.

                А те, що внаслідок військових дій, які розв’язує Полковник, одна дівчинка може з легкістю зруйнувати карантин, говорить про недоцільність його концепції збереження раси правильних людей.

                Comment by Yulia Peace Dove — October 25, 2017 @ 18:26

                • За сюжетом люди між собою ведуть війну з важкою бронетехнікою і гелікоптерами. Про який мир з мутантами може йтися, якщо самі люди воюють між собою? (І мавпи також воюють між собою, звідти і взялася в таборі людей мавп’яча прислуга.) І з ким мир, якщо у фільмі ці тварини живуть у невідомо якому племені; якомусь первісно-тоталітарному, мабуть, бо всі мутовані мавпи схиляються перед вождем, але як той їх контролює без насильства, незрозуміло.

                  Сюжет з погляду людини жахливий. Починаючи від злочинця-вченого, котрий проводить експерименти на мавпах, до мутованих істот, які розумнішають і витіснятимуть людину, використовуючи всесвітнє зараження вірусом. Хоч які розумні, ці мутовані істоти є за сюжетом очевидною загрозою існуванню людства. Саме тому логіка тих дивних «гуманних», «сердобольних» і «миролюбних» людей, хто не бажає карантину і воює (вбиваючи людей!) з полковником через те, що той цілком логічно убиває заразних і знищує їхні речі, просто незбагнена. В цьому немає ані художньої переконливості, ані раціонального підходу.

                  >те, що внаслідок військових дій, які розв’язує Полковник, одна дівчинка може з легкістю зруйнувати карантин

                  Тут сюжет узагалі стає на голову і стрибає. Дівчинка з тих заражених, кого полковник чомусь не добив, хоча без жалю стріляє заражених підлеглих. Прискакав загін мавп, вбив її батька. Деґрадована через вірус сирота не розуміє цього, і ластиться до першої ж мавпи-вбивці, яка виявила до неї увагу. Потім, коли мавпи-розвідники пробиваються через тунелі військової бази, що — знову виверт сюжету — чомусь не охороняється, дівчинка пролізає в пролом і біжить до спійманого лідера мавп, годує його, поїть. Знову виверт — полковник перед тим прочитав свою класичну злодійську проповідь, але не вбиває очевидну загрозу. Якщо в цих стрибках сюжету сухо вибудувати хоч якусь логіку, то ворожі розвідники мутантів пролазять у табір людей і проводять заразну дівчину.

                  Примирення з Чужими мене і турбує. Хоча все ще знімають класичні фільми й серіали з війною світів, як «Морський бій» (Battleship, 2012) або «Битва за Лос-Анджелес» (World Invasion: Battle Los Angeles, 2011), усе частіше звучить мотив примирення, прийняття чужої колонізації, якщо не прямо сказати — визнання своєї поразки. Але щоб при цьому схилитися, прийняти власну деґрадацію, це навіть вище усього можливого.

                  Comment by maksymus — October 25, 2017 @ 19:32


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: