Діаріуш або тиск слова

October 12, 2017

Непритомного добий

Filed under: Мова, Політологія — maksymus @ 19:25

 
Українську сторону просто розмазали по підлозі в ПАРЄ за освітній закон. За закон досить проґресивний і давно запізнілий саме в тих положеннях, за які на країну накинулися всі зачеплені сусіди. Країна повільно починає ставити питання про те єдине, для чого взагалі існують сучасні національні держави, — питання про механізм відтворення національної культури. І це, цілком очевидно, суперечить національним інтересам тих сусідів, котрі бажали б продовжувати використовувати нашу державну систему для власних національних задач.

Програш у залі Асамблеї аж ніяк не дивний, адже Україна поруч з іншими східноєвропейськими країнами виглядає здоровезним Ґуллівером, і кожен рух в питанні меншин так чи так оцінюватиметься саме з урахуванням гігантського розміру. Те, що цей велетень має мозок і м’язи ліліпута, а тому нездатен ні забезпечити, ні захистити себе, ні просто виразно відстояти позицію щодо освітньої реформи, є тільки обтяжливою обставиною. За схвалення документа проголосували 82 депутати, проти — 11, утрималися — 17.

Законом «Про освіту», ухваленим Верховною Радою 5 вересня, в Україні запроваджено дванадцятирічну середню освіту, що було головною зміною. Але документ також визначив у 7-й статті, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова — українська. А значить, що від меншин, які раніше навчалися за державний рахунок, і могли взагалі не знати української, — нонсенс для будь-кого з сусідів! — тепер вимагається основна вимога для набуття національного горожанства — володіння державною мовою. Чому ж наші представники в ПАРЄ не відстояли чинний закон, де права меншин розписані на цілу сторінку? Та порахувати, для якого відсотка української делеґації українська мова є рідною, все стане зрозуміло.

Образливу для України ганебну резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи протягнули депутати від Угорщини та Румунії, підтримали Польща, Греція, Болгарія, тобто всі ті сусідні й зацікавлені країни, де українська меншина взагалі немає жодного з механізмів підтримки, що їх вимагають од нас. Угорські представники дійшли до того, що через законодавчу вимогу угорській меншині знати українську перешкоджатимуть нашій євроінтеґрації. До цькування приєдналися більшість країн, адже просто не розуміють з жодного власного досвіду підтримки загрожених меншин, що відбувається з українською мовою в Україні. Ну, а про паритет узагалі не йдеться; національні держави, що захищають власні культури століттями, лежачого непритомного б’ють сильніше й наперед, щоб узагалі ніколи не прокидався. Аби чого не вийшло.
 

Advertisements

9 Comments »

  1. Насправді наших популістів непогано провчили, причому цілком заслужено. Мовна стаття в законі виглядає як намагання використати сокиру там, де потрібен скальпель. Якщо хоч трохи ввімкнути мізки, то стає зрозуміло, що опанування державної мови у школах меншин можна забезпечити в різний спосіб, причому диференційований підхід таки необхідний, коли йдеться про різні меншини, рівень володіння українською серед який неоднаковий. Можна було б, наприклад, проводити в усіх школах меншин у 5-12 класах щороку підсумкову контрольну з української, і диференціювати школи залежно від результатів: наприклад, школи, в який середній бал 7 або вище (за 5-бальною шкалою це приблизно четвірка з мінусом) не чіпати, а у школах, які показали нижчий результат, в обов’язковому порядку посилювати україномовний компонент. Причому кроки теж можуть бути різні: наприклад, у тих школах, які трохи не дотягнули до потрібної оцінки, можливо, буде доречним просто збільшити кількість уроків української мови. Або, наприклад, передбачити, що норма про 50% предметів українською застосовується тоді, якщо школа двічі підряд провалить контрольну. Це змусить серйозніше ставитись до вивчення української і водночас дасть досить часу, щоб в більш-менш нормальних школах меншин учні підтягнули українську. В результаті під норму закону потрапляли б лише ті школи, які справді неспроможні забезпечити вивчення української. Зараз же навіть ті школи, де вона непогано викладається, підпадають під дію нового закону (не знаю статистики, але, здається, школи з болгарською й польською мовами навчання нечасто потрапляли в перелік “двієчників” на ЗНО). І причепитись було б значно важче, бо можливість меншинам навчатись своєю мовою була б збережена й частина шкіл нею б скористались, ну а тих, кому довелось би в обов’язковому порядку вивчати половину предметів українською, можна було б тицяти носом: самі винні, беріть приклад із тих шкіл, які успішно склали контрольну з української.

    Аргумент про слабку підтримку української мови в сусідів теж досить сумнівний – схоже, наша діаспора просто слабше організована. Якщо українці більше націлені на асиміляцію і, опинившись в сусідніх країнах, меншою мірою дбають про свою ідентичність, то значною мірою тут винні самі українці. Якщо в котрійсь із сусідніх країн ігнорують чи протидіють вимозі українців створити українську школу в районах компактного проживання української меншини, тоді можна було б вдатись і до кроків у відповідь. Але якщо, наприклад, українці, виїхавши в Угорщину, залюбки відмовляються від свого українського походження, а от угорці в Україні хочуть зберегти свою етнічну ідентичність, то українцям у цій ситуації варто нарікати в першу чергу на себе.

    Більшість країн прекрасно розуміють, що питання про меншини потребує значно складнішого і продуманішого рішення, ніж прийняли наші популісти, тож резолюція констатує об’єктивний факт: на жаль, нам ще далеко до Європи.

    Comment by criticalthinkerua — October 12, 2017 @ 23:15

    • Наших популістів провчили угорські популісти. Заслужено, бо другі не тільки популісти, а мають за спиною тривалу історію відстоювання своїх національних інтересів усередині та на зовнішніх майданчиках. Ба просто приходять на засідання відповідних комітетів, коли призначено. Технічність виконання, вміння відстоювати інтерес перемагає. Програти в ситуації, коли наш закон на порядки поблажливіший до меншин, ніж закони сусідів, це треба вміти. Наші — вміють.

      Організація діаспор, націленість на асиміляцію — все це раціоналізація безправності, виправдання беззахисності, браку цікавості української держави, а головне — суспільства, до проблем українських меншин за кордоном. Сухим фактом є відсутність в української діаспори сусідніх країн того, чим українська держава забезпечує за державний кошт їхні діаспори. Розпорошена і некомпактна — організовуйте перевезення до шкіл. А націленість на асиміляцію, стандартне «не хочуть» українську взагалі, як без сорома казка лунає з-за усіх кордонів, з РФ, з Польщі, з тієї ж Угорщини, це не причина, а результат попередньої асиміляційної політики, і теперішньої ситуації, коли вже запущені механізми асиміляції змушують українців «не хотіти». Коли один з румунських представників зі смішками зауважив, що нащо вам самим українська взагалі, он навіть Кучма не знав української, і тому нікому не треба, а меншинам тим більше, це свідчення сприйняття сусідами теперішньої ситуації мовної ситуації в Україні як зручної і такої, що її не треба змінювати. А як захочемо змінити, то будуть як не роздача паспортів, так «Самовизначення для Закарпаття», перешкоджання на міжнародній арені, пропозиції «продати» анексований Крим та багато подібного.

      Найкращим виходом з ситуації буде не поблажливість, не скасування закону, а суттєве посилення норм. Треба публічно проголосити, що ми переходимо до паритетності в питаннях державної підтримки сусідських культур. І сформулювати нові мовні статті закону так, як вони сформульовані в наших незадоволених сусідів. Обставити це як виконання ухвалень ПАРЄ, як наближення до Європи, взявши за приклад ті норми, що зауважень сусідів не викликають: угорські, румунські, польські, грецькі, болгарські тощо. Треба вже нашим популістам навчатися грати за свою команду.

      Comment by maksymus — October 13, 2017 @ 08:04

      • > браку цікавості української держави, а головне — суспільства, до проблем українських меншин за кордоном.

        Так от з цього і треба починати – якщо нашому суспільству начхати на свою діаспору, то треба нарешті усвідомити, що винні в цьому насамперед ми, а не сусіди. Звісно, психологічно легше перекласти на них відповідальність, але не забуваймо, що румуни, угорці, поляки теж зазнавали асиміляційних впливів різних імперій. Тому зауваження про Кучму хоч болюче, але влучне – якщо в період незалежності суспільство обрало такого персонажа, замість того, щоб нарешті розірвати з совком, то винні не сусіди.

        А щодо мовних норм у сусідів, то не здивуюсь, якщо виявиться, що українці могли б там створити свої школи, якби в нашої діаспори була достатня політична воля. Фактична відсутність паритету і в цьому, і в інших питаннях значною мірою впирається не в законодавство, а у слабший патріотизм нашої діаспори. Тож наш закон виглядає як заздрісна спроба мокнути в багно успішніших сусідів: українці не хочуть скористатись можливістю створювати за кордоном свої школи, так давайте позбавимо цієї можливості тих, хто виявився організованішим і активнішим за українців. Зрозуміло, що на європейців це справляє гидке враження.

        Comment by criticalthinkerua — October 13, 2017 @ 15:35

        • От суспільству починає бути не все одно, і популісти цю тенденцію миттєво підхопили. Адже одна справа, коли народний депутат чи чиновник з байдужості не виконує своїх обов’язків, або зухвало порушує законодавство, як міністр внутрішніх справ, і зовсім інша, коли виборець зацікавився виконанням.

          На європейців справляє враження дивна істерика угорців, які кричать про утиски, коли йдеться тільки про відновлення цілком нормального стану речей. І вони не бажають дізнаватися, що саме Кучма — це ненормально, невикористання, ба навіть нестворення механізмів захисту й відтворення культури, — ненормально. Хоча, справді, в міждержавних стосунках паритететність здобувається, вона не є даністю. Якщо угорська чи румунська меншини звикли використовувати український державний ресурс на власні потреби, вони ввважатимуть позбавлення його одвертим зазіханням і кричатимуть «Тримай злодія!». Проте так не є.

          Взагалі, треба розрізняти мови підтримані державою та міноритарні мови. Для перших потрібна виключна паритетність — скільки і якої фактичної підтримки є для української меншини в сусідів, стільки має буди надано і нашим меншинам. Це суто політико-економічний інтерес. Тоді як для міноритарних мов (в Україні це кримськотатарська та гагаузька) має бути зовсім інший підхід, адже це незахищені своїми державами мовні групи.

          Comment by maksymus — October 13, 2017 @ 17:33

          • Якщо суспільство формує попит на такий недолугий популізм, то якраз це ненормально. Меншини, до речі, теж сплачують податки, на які утримуються школи, тобто, меншини теж роблять свій внесок в створення державного ресурсу. І коли місцеві бюджети відіграватимуть дедалі помітнішу роль, то буде все важче ігнорувати думку тих, хто ці бюджети наповнює. Це накладає відбиток і на вимогу паритетності: скажімо якщо при формальній паритетності угорська чи румунська меншини зможуть краще розпорядитись наданими їм правами, ніж українці, які в Угорщині чи Румунії проявляють більшу схильність до асиміляції, то фактичне становище меншин буде різним, але тут українці мають нарікати в першу чергу на себе. Це, до речі, стосується й інших ситуацій: наприклад, не треба було обирати Кучму. Якщо ж українці власними руками на вільних, демократичних виборах створили ненормальну ситуацію, то нема чого тепер звинувачувати європейців у небажанні дізнаватись усю глибину звихнутості українських мізків.

            Comment by criticalthinkerua — October 13, 2017 @ 20:26

            • Суспільство і має формувати попит на те, що стосується засобів відтворення культури цього суспільства. Власне, це єдина функція національної держави, без виконання якої її існування просто не має сенсу. Меншини тому й меншини, що не визначають цих засобів відтворення. Ми бачимо на цьому прикладі, що говорять не самі меншини, а їхні історичні батьківщини, держави, де їхня культура захищена на всіх рівнях державними структурами. І ці держави захищають свої культури і за кордонами. Не меншини самі краще чи гірше розпоряджаються, а представники держав-сусідів на міжнародній арені вимагають витрачати український національний ресурс на національні культурні потреби. Не вважаючи за потрібне витрачати його у власних країнах на українську меншину. От у чому питання паритетності. Це не паритетність вміння меншин, це паритетність вміння держав захищати свої культурні потреби через різні механізми.

              Те, що українці створили таку ненормальну ситуацію, коли виживають тільки на подачки, а ці подачки залежать і від настрою сусідів, то і буде залежність од цих сусідів у будь-яких питаннях. Жебрак і багатій не мають паритетності. Але цю ненормальну ситуацію колись треба виправляти. І якщо вже прокинулися на чвертьсторіччя незалежності, що питання мови треба якось вирішувати, що наші меншини у сусідів незахищені, то треба починати це робити всіма можливими засобами. І військовими, як на південно-східному напрямі, і політичними, як у парламентських асамблеях.

              Comment by maksymus — October 13, 2017 @ 20:50

              • Меншини – це теж складова нашого суспільства, тому потрібно шукати способи встановити баланс між культурою меншин і більшості. Якщо ж меншини стикаються з неможливістю реалізувати свою ідентичність, то нема чого дивуватись, що вони звертаються за захистом до країн свого походження. І якщо ці меншини свідоміші чи організованіші за українців, то українці мали б радше брати приклад того, як треба відстоювати свою ідентичність за кордоном, а не намагатись вставляти палиці в колеса тим, хто краще вміє цінувати свою культуру.

                А теперішній спосіб вирішення проблеми виглядає, на жаль, наче жебрак, який намагається зробити капость заможнішим сусідам. Звісно, це легше, ніж наполегливо працювати, щоб вибратись зі злиднів. От тільки проблеми це не вирішить.

                Comment by criticalthinkerua — October 14, 2017 @ 04:00

                • Принаймні, це спроба почати розв’язувати проблему, коли меншина не може реалізувати себе в чужій національній державі через те, що не одержує стандартну освіту. Норми закону дуже поблажливі, адже йдеться про те, що представник меншини, окрім задоволення своїх культурних потреб, має одержати загальний рівень, що вимагається державою при видачі сертифікатів од звичайного українського горожанина, з більшості, чи з меншості.

                  Спосіб вирішення проблеми меншини один — створення умов освіти, що ставлять перед меншиною певні вимоги з опанування основ мови, культури, політичної й економічної системи національної держави. Тотобто ті предмети, що в багатьох країнах світу стають звичайним бар’єром при прийнятті горожанства. Те, що угорські йоббіки збурилися, свідчить не про те, що закон поганий і капость сусідам, а про те, що наша держава ще не вміє відстоювати свої інтереси. Непритомна досі. Наступного раунду наші популісти мають вивчити урок угорців і румунів, і пропонувати їхнім меншинам у нас умови для української меншини у них, як ідеальний зразок. Не вивчать цього разу, урок повторюватиметься знову і знову.

                  Comment by maksymus — October 14, 2017 @ 07:16

  2. Венеціанська комісія офіційно опублікувала рішення щодо мовних положень закону України «Про освіту»
    11 грудня 2017 «Українська правда»

    На думку комісії, «при виконанні ст. 7 у тому вигляді, як вона ухвалена», Україна має:
    – повною мірою використовувати гнучкість, передбачену п. 4 ст. 7, при ухваленні імплементаційного законодавства для забезпечення значного рівня викладання офіційними мовами ЄС для відповідних меншин;
    – продовжувати забезпечувати достатню частку освіти мовами меншин у початковій та середній школі, на додаток до вивчення державної мови;
    – покращити якість викладання державної мови (для представників меншин);
    – внести зміни до перехідних положень закону «Про освіту», забезпечивши довший перехідний період для поступового здійснення реформи;
    – звільнити приватні школи від нових мовних вимог відповідно до статті 13 Рамкової конвенції;
    -розпочати в рамках виконання нового закону «Про освіту» новий діалог з представниками національних меншин та всіх зацікавлених сторін щодо мовного питання в освіті;
    – забезпечити, щоб виконання Закону не загрожувало збереженню культурної спадщини меншин та безперервності вивчення мов меншин у традиційних школах.

    Comment by maksymus — December 11, 2017 @ 19:39


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: