Діаріуш або тиск слова

September 29, 2017

Благо з трупним відтінком

Filed under: Значення, Мова, Синоніми, Словник — maksymus @ 17:19

 
Дивна історія трапилася з церковнослов’янським іменником благо «добро», що вже в давньокиївських текстах геть заступив очікуване на східнослов’янському ґрунті болого. Заступив надійно, принісши з півдня в давньоукраїнську мову численні похідні іменники й прикметники: благовіщення, благовірний, благодать, благословіння, благий, блаженний та багато-багато подібних штучних кальок з грецької. (Один лише раз наше повноголосне болого трапляється в списку XIV ст. «Руської Правди» та в сумнівному «Слові о полку».) Іменник був надзвичайно важливий, можна згадати перший же політичний київський текст, що поміщав Київську державу в світову історію нарівні з іншими народами, присвячений закону й благодаті.


Благо і бл̃го в словнику Памва Беринди. (Лексикон словенороський, 1627)

Напевно, саме завдяки цій найвищій церковній важливості чуже для нас слово благо «добро» через табуїстичний ужиток в народній мові ще в давнину перетворилося на свою пряму протилежність. Набуло дзеркальних значень «поганий, слабкий, в’ялий, бідний», з якими навіть потрапило до балтійських мов (лит. blõgas, лат. blāgs). Памво Беринда мав уже докладно розбиратися зі значеннями таких двох, наче однакових, але протилежних іменників: «Благо: ґды пишется без титлы, въ росской мовѣ значитъ: не гараздъ, мдле, недобре, уломне, зимно, лѣниво, гнюсне, неохотне, блѣдо, синє, що трупѣю фарбу маєт». Його красиве рішення — чуже бл̃го під титлом означає «добре», своє розкрите благо має власні «погані» значення, аж до трупної синюшності.

Українська мова прийняла як добрі, так і погані значення. Далі…

Advertisements

September 26, 2017

Народжені своїми

Filed under: Політологія, Розваги, Різне — maksymus @ 18:31

 
Крутиться реклама якихось кисломолочних напоїв. У кадрі дитина розглядає в мікроскоп рідину:

— Бактерії! Як їх багато! Чому вони корисні?
— Тому що теж народжені в Україні!

Перенесення політичного територіальної розуміння належності до своїх на бактерії це сильний хід. Бактерії таким присвоєнням набувають українського національного горожанства. Паралельно експлуатується визнання свого за якісне апріорі, і цей погляд водночас підтримується багаторазовим повторенням.

Але ж це бактерії, Карл! Вони не народжуються, а розмножуються, і не в Україні, а в чашках та баках. Народжені в стайні не стають кіньми.
 

September 23, 2017

Кубанські картинки

 
Найважливішим українським реґіоном другой чверті цього сторіччя напевно стане Кубань. Як нині наші західні сусіди всіляко захищають свої закордонні меншини, українські чиновники наступного покоління з невідворотної логіки розвитку горожанського суспільства в національній державі змушені будуть реаґувати на найменші порушення українських інтересів за східними кордонами. Етнічні українські землі на Слобожанщині й Кубані потраплятимуть першими до уваги.

Транскордонні культурні програми, підтримка тих, хто бажатиме отримати український паспорт, захист меншин, програми недержавних мовних рад й інституцій, на кшталт «Україніан Кансіл» чи «Альянс Українієнн» тощо. Все це тільки й жде закінчення теперішньої довготривалої кризи і вивільнення ресурсів на культурну підтримку — власне, це єдине для чого був вигаданий міжнародний режим сучасних національних держав.

Особливо на Кубані, Малиновому клині, що для нас є зримим символом Голодомору саме як геноциду, наочним нагадуванням про радянське фізичне й духовне знищення нашого народу. Коли під час геноциду на Кубані закрили останню українську школу, перевівши на єдину радянську мову викладання, заборонено було навіть називати мову мешканців українською. Її там презирливо звуть «балачкою», продовжуючи геноцид.

А проте, навіть при тотальній неспроможності української держави та суспільства захищати й відстоювати власну культуру, кубанці самі інколи пригадують українське минуле:


М/ф «Коли козаки з турками воювали». Краснодар, 2008.
Посилання: https://youtu.be/xgV3lwN6iR8

Такі твори для дітей і дорослих тільки про козаків мали б створюватися десятками кожного року. Матеріалів про чорноморців було зібрано вдосталь. Книги, пісні, фільми, художні й документальні, що пробуджували б цікавість до України й їхнього українського минулого, розвернутого в привабливу будучину.
 

September 16, 2017

Клятва та примус

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 18:58

 
Новини з-за океану часто обігрують якісь незвичайні ситуації навколо шкільної американської присяги прапору. Клятва вірності прапору (Pledge of Allegiance) це обов’язковий щоденний ритуал, що його американці вже понад століття виконують у навчальних закладах більшості штатів. Але з часом обов’язковість у деяких випадках вступає в протиріччя з релігійними, законодавчими та іншими обставинами. Різні групи меншин знаходять усе нові причини не шанувати прапор своєї країни, і присяга все частіше стає приводом для скандалу.

Цього разу в скандал утрапив учитель середньої школи з містечка Фармінґтон-Хіллз під Детройтом. Містер Стівен Стівенс під час офіційної церемонії підійшов ззаду до шестикласника, котрий посмів не підвестися, і смикнув його вгору, поставивши на ноги.


Учитель силою змусив школяра підвестися під час промовляння «Клятви вірності прапору».

Правлять обставини. У штаті Мічіґан присяга не реґулюється законодавством, а проте виконується повсюдно. Учень знав про присягу, і попередив куратора, що з релігійних причин давати її може тільки богу й родині, але не прапору.

За насильство вчитель був негайно відсторонений, але він на додачу виявився ветераном війни, для якого присяга прапору, який він захищав, є величезною цінністю, а демонстративна зневага обурлива.

Це не перший, і не єдиний такий випадок. Тільки за останні кілька років до порушників деякі вчителі негайно застосовували силу, стриманіші задіювали шкільну систему покарання, а, з другого боку, деякі учні змовлялися не вставати, подавали в суди та піднімали розголос у пресі. Цікавий національний примус, має безліч аспектів, аж до того, що цього разу школяр був чорношкірий, а вчитель білий.
 

September 12, 2017

Номенклатурні привілеї

Filed under: Політологія — maksymus @ 17:24

 
Варто відмітити головну ноту вчорашнього скандалу з перетином кордону. Ця нота — номенклатурні привілеї. Вся телевізійна картинка боротьби позбавленого паспорта Саакашвілі з українськими прикордонниками знімається під гучне звучання за кадром корупційного мотиву протиставлення обраних долею небожителів звичайним горожанам.

Останнім часом кричущу проблему існування касти недоторканих наша номенклатура вправно каналізувала в далеко побічне питання депутатської недоторканності. Один наголос суттєво змінює значення, відводячи небезпеку від справжніх смислів і справжніх проблем. Та подівіться уважніше, в цього нахабного порушника немає ніякої недоторканності, немає навіть жодного формального папірця, але він в Україні поводить себе так, як і має поводити типова пострадянська номенклатура. Перетинає кордон з порушенням режиму, далі користується свободою пересування; щонайбільше, в стилі телешоу на площі милостиво зволив одержати папірці від переляканого майора.

Чому Саакашвілі пробивається через пункт пропуску? Чому не заарештований негайно після перетину, як уже почали заарештовувати рядових учасників його акції? Тому, що хоче і може. І нічого ви йому не зробите. Номенклатура має привілей не зважати на кордони й папірці.
 

September 7, 2017

Масштаб книжкового ринку

Filed under: Інформація — maksymus @ 16:50

 

«Українці у 2016 році купили книжок приблизно на 112 мільйонів доларів. У порівнянні з 2015 роком – зростання відбулося лише на 2-2,5 мільйони доларів.» (Укрінформ, 7 вересня 2017)

Отже, річний бюджет усього українського письменства, усіх перекладів, усіх наукових праць, можна сказати, усієї паперової гуманітарної сфери, складає трохи більше ста мільйонів доларів.
 

September 6, 2017

Суто український протест хитрунів

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 13:22

 
Послідовність подій повторюється раз у раз. Держава встановлює завищені бар’єри, спритники знаходять обхідні шляхи й схеми, держава тривалий час заплющує очі, поки до схем долучається більшість учасників викривленого українського ринку, а коли держава з якогось дива вирішує нарешті повернути їх в економіку, ті виходять на вулиці, захищаючи свої обхідні схеми через масовий протест. Так було з вкладниками роздутих банків, з пайщиками ризикованих будівництв, сьогодні відбувається з власниками нерозмитнених автомобілей з іноземними номерами. Останні вийшли на вулиці і протестують, намагаючись перекласти свої проблеми на всіх нас.

У таких випадках, якщо держава йтиме на поступки, ті, хто не обманювали, чи іншим чином не ризикували, не брали участь у тіньовій економіці, стають «лохами», адже сплачують двічі, як чесні учасники занадто зареґульованого ринку переплачують за високі бар’єри послуги, а також з них повторно, як і з усіх українців, буде вийнята певна сума на покриття узаконюваної тіньової схеми.

Закінчиться все тоді, коли хоч якусь відповідальність, хоч політичну, нестимуть ті, хто встановлювали перші надмірні для ринку реґуляції. Справді, вже надто ганебні ці марші ображених хитрунів.
 

September 4, 2017

Одна дрібниця

Filed under: Інформація, Київ, Політологія — maksymus @ 10:08

 
Здається, кожному перехожому мало бути зрозуміло з першого ж погляду, що власникам меблевого салону на Грушевського надзвичайно пощастило одержати на свої стіни під час Євромайдану саме ці графіті.


«Ікони революції». Вуличні картинки часів Євромайдану, знищені учора орендатором приміщення. (УП, 3 вересня 2017)

Зображення вже розійшлися трафаретами на одязі й речах, стали впізнаваним символом нашого міського протесту. Будь-який підприємець, не задумуючись, знайшов би спосіб монетизувати такий несподіваний подарунок у вигляді ориґіналів, спритно просуваючи свій магазин і рахуючи прибутки.

Одна дрібниця стала на заваді — брак історичної уяви. Неісторичність українців загалом призводить повсюду до байдужого руйнування навіть найцінніших пам’яток, як були знищені заради стереотипних закладів швидкого харчування залишки древної вулицій й воріт на Майдані, як руйнують зараз розкопки на Подолі, як були спотворені написи на стінах часів Оранжевої революції.

Не став винятком і власник салону. Він дивився на цінність і просто не бачив її, як не бачать цінності в будь-яких історичних залишках і чиновники, і підприємці, і прості мешканці по всій Україні. Чого бідні — бо дурні.
 

September 3, 2017

Персонаж

Filed under: Розваги — maksymus @ 22:26


 
«Персонаж» (Stranger Than Fiction, 2006). Ця геніальна комедія нарешті знайшла мене. І дуже шкодую, що тільки сьогодні.

Головний герой, податковий інспектор з раз і назавжди визначеним ритмом життя, одного ранку починає чути голос у своїй голові. Не просто якийсь голос, а наче голос автора, що докладно описує все, що відбувається з ним як з персонажем. За порадою психіатра герой звертається до професійного літературознавця (Дастін Хоффман), розповідає про своє божевілля, але той за нервовим зривом бачить більше — безпомилково впізнає в цитатах голоса цілісний наратив із зовнішнім оповідачем. Події, що вже сталися, на думку фахівця, можуть вести до двох можливих літературних кінцівок для героїв, трагічного й комічного. І питання тільки в тому, в якому саме романі перебуває персонаж.

Зрештою нашому героєві за допомогою літературознавця щастить знайти свого автора. Вона талановитий письменник, відома тим, що пише лише трагедії. Також і цього разу логіка роману, якщо роман справді геніальний, не залишає персонажу шансів вижити. Але…