Діаріуш або тиск слова

August 7, 2017

Філіпп Херніґк. Австрія понад усе, якщо вона цього захоче

Filed under: Історія, Політологія — maksymus @ 19:24

 
Ніскільки не дивно, що про нації та про їхні інтереси спершу заговорили не з погляду історій чи ідеологій народів, а як про окремі економіки. Саме в колі мислителів економічної думки в XVI-XVII ст. була вироблена надпотужна ідея, що існують нації, а також безперечним є їхнє вічне протиборство, що вигода однієї нації забезпечується за рахунок інших, і що національну владу й багатство можна збільшувати реґулюваннями й упорядкуванням національної економіки з боку зацікавленого в процвітанні країни уряду. Головною доктриною початку Нового часу стала думка, що держава має продавати більше, ніж купувати, а для цього уряди мають сприяти розвитку промисловості, сільського господарства, захищати вигідну для країни торгівлю будь-яким чином.

Назву цій надзвичайно успішній доктрині, що за якихось два наступні століття зробила Західну Європу володарем цілого світу, а для кількох західноєвропейських країн стала першою сходинкою до сьогоднішнього недосяжного лідерства, дали, як водиться, заднім числом її противники. Меркантилізмом, «меркантильною системою» презирливо назвали її в добу революцій і суспільних зрушень проповідники вільної торгівлі без обмежень.

Згодом промислова революція змінить основи світової економіки, роблячи урядове втручання безнадійно застарілим і неефективним. Але на самому початку інструменти, що їх пропонували меркантилісти, виявилися дуже дієвими. Навіґаційний акт Кромвеля, що зробив на два століття меркантилізм офіційною політикою Англії, знищив головного суперника, голландську торгівлю. Результативні реформи Кольбера заклали фундамент лідерства Франції. Ідеї успіху швидко ширилися Європою на схід; за непрямими свідченнями можна впевнено говорити про меркантилізм Богдана Хмельницького, а згодом і Мазепи. Типово меркантилістські позиції обстоював Феофан Прокопович.

Зістарені промисловою революцією, заміщені пануванням радикальної ліберальної концепції laissez-faire, зневажувані все XIX ст. через критику, що бере початок у творах Адама Сміта, нині ідеї меркантилізму як системи, при якій уряди мали б прагнути усувати внутрішні перешкоди для торгівлі й покращувати становище нації в світовій економіці, повертаються хіба що деякими елементами, як у теорії Дж. Кейнса.

З німецькою педантичністю й ґрунтовністю основні принципи меркантилізму вперше разом зібрав австрійський юрист Філіпп Вільгельм фон Херніґк (Hörnigk, 1640-1714). У надзвичайно скрутну для німецьких держав добу, коли турецькі війська стояли під Віднем, а з заходу переможна Франція без опору захоплювала Трір та Страсбурґ, Філіпп Херніґк опублікував свій знаменитий маніфест «Австрія понад усе, якщо вона цього захоче» (1684), що витримав дюжину перевидань і став програмним твором панівного згодом австрійського меркантилізму. У передмові до ювілейного сторічного перевидання маніфесту редактор зауважив, що австрійське багатство це результат ідей Херніґка.

Серед визначення природних передумов і створення на їхній основі зразкової промисловості, в цьому маніфесті величезні простори території Габсбурґів уперше окреслювалися як єдина економічна одиниця, Австрія. Економіка і тут випередила ідеологію.

Слабкість Австрії це її власна провина, але за бажання все можна змінити, стверджував Херніґк, котрий міг бачити разючі зміни в Англії та Франції.
 

Філіпп Вільгельм фон ХЕРНІҐК
АВСТРІЯ ПОНАД УСЕ, ЯКЩО ВОНА ЦЬОГО ЗАХОЧЕ
 
ДЕВ’ЯТЬ ОСНОВНИХ ПРАВИЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
 
Якщо могутність і становище країни полягає в достатку золота, срібла та всіх інших речей, необхідних чи сприятливих для її прожитку, що одержуються, наскільки це можливо, з її власних ресурсів, незалежно від інших країн, і в їх належному догляданні, споживанні та використанні, це значить, що загальна національна економіка (Landes-Oeconomie) має розглядати питання, як такий достаток, доглядання та володіння можуть бути здійснювані без залежності від інших, або, якщо це нездійсненно в усіх відношеннях, по-можливості з малою залежністю від чужоземних країн, і з ощадливим використанням власної готівки в країні. Для цього наступні дев’ять правил будуть особливо корисні.
 
По-перше, необхідно найретельніше оглянути ґрунти країни, не залишаючи невивченими з погляду можливостей землеробства жодного куточка чи грудки землі. З кожною корисною рослиною на світі треба експериментувати, щоб визначити, чи можна її пристосувати до місцевих умов, оскільки близькість чи віддаленість од сонця — це ще не все, що потрібно. Передусім, не треба шкодувати клопоту чи витрат для того, щоб відкрити [поклади] золота чи срібла.
 
По-друге, всі знайдені в країні сировинні товари, що їх не можна споживати в їх природному стані, необхідно обробляти в межах країни; оскільки виторг за промислову продукцію як правило перевищує вартість сировини в два, три, десять, двадцять, ба навіть сотню разів, а нехтування цієї обставини є огидним для розсудливих управителів.
 
По-третє, для виконання двох вищезазначених правил знадобляться люди — як для виробництва й вирощування сировинних товарів, так і для їх обробки. Тому треба приділяти увагу населенню: воно має бути настільки великим, наскільки країна здатна утримувати. Це найголовніша турбота добре організованої держави, але, на жаль, одна з найчастіше знехтуваних. Також людей необхідно відвертати всіма можливими способами від неробства до дохідних занять; навчати та заохочувати займатися всілякого роду винаходами, ремеслами і торгівлею. За потреби, вчителів для цього можна запрошувати з-за кордону.
 
По-четверте, коли в країні з’явилося золото й срібло, неважливо, видобуте з власних копалень чи одержане з чужих країн за допомогою промисловості, воно за жодних обставин не повинно з неї вивозитися, наскільки це можливо, а також воно не має бути поховане в скринях та шухлядах, але повинно завжди лишатися в обігу; не можна дозволяти використовувати його там, де воно знищується й не може бути використане повторно. За таких умов країна, що одного разу здобула чималий обсяг готівки, ніколи більше не зубожіє, особливо, якщо володіє золотими й срібними копальнями; справді, їй буде неможливо не збільшувати постійно багатство й статки. Отже,
 
по-п’яте, мешканці країни повинні докладати всіх своїх зусиль, щоб удовольнятися продуктами власного виробництва, обмежити предмети розкоші тільки власними, й, наскільки це можливо, обходитися без чужоземних продуктів (за винятком випадків, коли необхідність не залишає іншого вибору, або навіть без необхідності, коли в країні поширене неминуче зловживання, прикладом чого є індійські спеції).
 
По-шосте, у випадку, коли згадані покупки [чужоземних продуктів] зробилися необхідними через потреби чи невиправне зловживання, їх треба одержувати від чужоземців з перших рук, наскільки це можливо, й не за золото чи срібло, але в обмін на інші товари власного виробництва.
 
По-сьоме, в такому випадку ці чужоземні товари повинні ввозитися в незавершеному вигляді, й дороблятися всередині країни, тим самим заробляючи прибуток од промисловості на місці.
 
По-восьме, належить шукати вдень і вночі сприятливі можливості для продажу власних надлишкових товарів чужоземцям у завершеному вигляді, коли це необхідно, і продавати за золото й срібло; для цієї мети сферу споживання, якщо можна так висловитися, треба розшукувати хоч на найвіддаленішому краю землі, розвивати в будь-який можливий спосіб.
 
По-дев’яте, крім особливих випадків, за будь-яких обставин не можна дозволяти імпортувати в країну товари, які вдосталь виробляються належної якості вдома; і в цьому питанні до чужоземців не можна виявляти ані симпатії, ані співчуття, неважливо, друзі вони, родичі, союзники чи вороги. Адже вся дружба закінчується там, де вона спричиняє нашу власну слабкість та розорення. І цього правила треба міцно триматися, навіть якщо продукти власного виробництва гіршої якості, ба навіть якщо мають вищу ціну. Для цього краще заплатити за виріб два талери, що залишаться в країні, ніж лише один, що буде вивезений з неї, хоч як дивно це може здаватися для необізнаних.
 
Немає необхідності в подальшому висвітленні цих фундаментальних правил загальної національної економіки. Їх розумна необхідність очевидна кожній освіченій людині. Я не мав наміру вилучати всі винятки. Обставини кожної країни можуть дозволити припускатися їх і тепер, і згодом, але тільки нечасто. Якщо країни і їхній напрям догляду за майном зважатимуть на ці правила, буде легко судити про їхню загальну економіку. […] Вони не є винаходом умоглядного теоретизування. Вони випливають із природи речей, розум підтверджує їх, і в кожному місці, де багатство процвітає, застосовуються всі ці правила разом, або частково. […]
 
Philipp Wilhelm von Hörnigk. Oesterreich über alles, wann es nur will, 1684.

 

Advertisements

1 Comment »

  1. Irina Shostinska (August 7 at 8:12pm): То, на скільки ж віків ми заснули, підпавши під хворобу москальського імперіалізму? )

    maksymus (August 7 at 8:29pm): Справді, дуже шкода втрачених намарно сторіч. Коли замість власних подій, течій, напрямів, співзвучних усьому світу, самі провали через втрату незалежності з московською заміною.

    Comment by Comments_From_Facebook — August 16, 2017 @ 10:17


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: