Діаріуш або тиск слова

August 28, 2017

Вскриття вітчизни

 
Інколи гадаю, що не може ж бути такого, що безодня облуди поглинула всіх росіян без винятку. Ну, хоч хтось із лідерів думок чи публічних осіб мав же зберегти тверезість. Та один за одним їх вскривала реакція на Євромайдан, на окупацію Криму, на наступне військове вторгнення. Останні роки кожен день приносить вісточки про те, що на українському питанні луснула чергова відома персона.

Особливо шкода вскриття Андрія Ілларіонова, ерудованого й блискучого аналітика ліберальних поглядів, котрий для мене сьогодні погорів на банальному російському вітчизняному націоналізмові. Склавши свій список «30 найважливіших битв вітчизняної історії», він легко й невимушено переступив через віки й кордони, країни й народи. Захищаючи вибір, без сорома казка вдався до типових імперських тез про прикметник вітчизняний, який наче має сам собою пояснювати перескакування росіянами через кордони чужих вітчизн. Єдине, чого в принципі він не здатен зробити, — прямо назвати вітчизну, як її розуміє, на ім’я. Дуже зворушливо. Як зауважила Оксана Забужко про вскриття чергової російської письменниці: «…оцей самий зворушливий расизм, який вони демонструють, як маленька дитина голу попку, не розуміючи навіть наскільки це непристойно».

Таким чином, дізнався, що вітчизняний націоналізм Ілларіонова абсолютно нічим не відрізняється від такого ж сприйняття сусідів і національних кордонів з боку теперішнього офіційного кремлівського керівництва. А значить, їхні розбіжності не принципові, а суто стилістичні.

Додаток…

Advertisements

August 26, 2017

Лівий — це росіянин

Filed under: Політологія — maksymus @ 08:46

 
Пострадянська ліва політика в Україні завжди була тісно зв’язана з Москвою й російським впливом. Ліві партії спеціально створювалися під російськоорієнтованого виборця, обслуговувалися російськомовною лівою пресою. На цьому величезному пострадянському електоральному полі в перші десятиліття незалежності значних успіхів здобували комуністи Симоненка, соціал-демократи Медведчука, проґресивні соціалісти Вітренко.

У лівому меню особливою родзинкою вирізнявся Олександр Мороз з його пропозицією підкреслено українського соціалізму без явного проросійського навантаження. Соціалістична партія України, маючи сталу підтримку україномовного сільського виборця лівих поглядів, дозволяла лідерам десятиліттями підніматися до вершин української політики, навіть з невеликими відсотками потрапляти до Кабміну й президії Верховної Ради. Соціалісти були активними учасниками майданів та проєвропейських українських коаліцій. Але лівизна завжди веде тільки в одному московському напрямі — історія тієї партії безславно закінчилася участю Мороза в коаліції комуністів та реґіоналів, що зрештою тільки оприявнило закономірну спорідненість лівих в Україні з підлотним російським світом. Така оновлена неукраїнська Соціалістична партія одразу стала нецікавою виборцям, які одержують удосталь лівого популізму в риториці провідних підкреслено неідеологічних іменних блоків і об’єднань.

Євромайдан і наступна війна з російськими окупантами позбавили всіх лівих в Україні леґальної основи їхньої політики — антизахідного проросійського ґрунту. Комуністичні (читай, російські) символи заборонені, це непрямим чином б’є і по всіх лівих. Тепер, коли значна частина проросійської електоральної бази залишилася під окупацією, щоби дійти до українського виборця, ліві змушені добряче маскуватися під суто українських, проєвропейських, шукаючи виходи на західних соціал-демократів, обрубаючи навіть натяки на зв’язок зі своїми колишніми ідеями.

Та це марна справа, московські вуха все одно вилазитимуть з-за ретельно оновлених фасадів будь-яких соціалістів в Україні, що готуються до наступних виборів. Хоч як дивно й смішно виглядає Ілля Кива, російськомовний мент з «Правого сектора» — лівих завжди тягне в каральні органи, згадати Цушка чи Луценка, — нещодавно обраний головою колись натужно проукраїнської морозівської Соціалістичної партії, але такою є невблаганна логіка української політики, для якої лівий і росіянин це синоніми, підтримані очікуваннями виборців.
 

August 22, 2017

Культури арешту і свободи

 
У кількох статтях з нагоди річниці радянського вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 року відмітив цікаві фотографії, з яких видно, що чехи сприймали окупацію також через оптику культурного конфлікту різних світів.


Ваша культура — арешт, наша — свобода! Не хочемо росіян! (Прага, 1968)

Цей аспект повною мірою проявився на нашому Євромайдані та під час наступної російської аґресії, знову окресливши несумісні світи культури арешту й культури свободи.
 

August 21, 2017

 

«Минуле й сучасність доступні нам тільки через категорії і схеми — або, як сказав би Дюркгейм, „колективні уявлення“ — нашої власної культури». Пітер Берк (Burke)

 

August 19, 2017

Змінювач правил гри

Filed under: Інформація, Різне — maksymus @ 17:45

 
Якщо вершиною античного суднобудування була леґендарна «Сіракузія», трищогловий зерновоз, то сучасні корабели вразили світ «Прелюдією», цілим плавучим заводом з виробництва зрідженого газу.

Побудований у Південній Кореї французькою компанією гігантський плавучий засіб навіть не наважуються називати кораблем, це вже структура. Довжиною 488 метрів, завширшки 74, у висоту 105, з повною тоннажністю 600 тисяч тонн ця структура нині є найбільшим побудованим людиною морським об’єктом. Корпорація «Ройял Датч Шелл» витратила на його зведення п’ять років і 14 млрд. доларів.


Плавучий завод з виробництва зрідженого природного газу «Прелюдія», липень 2017.

Цього місяця «Прелюдія» здійснила свій перший океанський рейс з корейської судноверфі в Кодже до Австралії, де її вводитимуть в експлуатацію. Плавучий завод призначений змінити правила гри на газовому ринку, роблячи рентабельною розробку малих чи віддалених від узбережжя родовищ газу. Структура, незалежна від наземної чи підводної стаціонарної інфраструктури, при необхідності переміщатиметься на будь-яку ділянку світового океану. Виробництво розраховане на 3,6 мільйонів тонн зрідженого природного газу на рік з морських глибин аж до 250 м.

«Прелюдією» структура названа не випадково. Хоча вона й не перша у своєму класі, — всього в півтора рази менший малайзійський плавучий завод, названий акронімом «PFLNG SATU», уже півроку виробляє зріджений газ, — на підході ще десяток подібних суден, призначених для видобутку й зрідження газу на океанських просторах. Досвід спорудження й експлуатації перших заводів напевно здешевить виробництво наступних.
 

August 13, 2017

Величезний корабель «Сіракузія»

Filed under: Історія, Розваги — maksymus @ 13:42

 
Між Арістотелем і Архімедом відбулася забавна й повчальна заочна дискусія. Міркуючи суто теоретично про фізичні закони руху, Арістотель побіжно зауважив, що неможливо одній людині самотужки зрушити судно з місця («Фізика», VII, 5). Архімед же наче заперечив умоглядну теорію на практиці, зсунувши за допомогою винайдених блоків цілий корабель. Принаймні, так стверджують перекази, що відстоять від подій на сотні й сотні років. «Дайте мені точку опори, і я переверну Землю!» — передавав горді слова механіка Папп Александрійський (IV ст.).

«Архімед звелів наповнити звичайним вантажем царське трищоглове вантажне судно, нещодавно з великими труднощами витягнуте на берег цілою юрбою людей, посадив на нього велику команду матросів, а сам сів неподалік і, без жодної напруги витягаючи кінець каната, пропущеного через систему блоків, притягнув до себе корабель — так повільно і рівно, наче той плив по морю.»
(Плутарх, «Життя Марцелла», 14)

Зображення «Сіракузії» в енциклопедії кінця XVIII ст.

Про те, що переданий Плутархом епізод стосувався не просто царського вантажного судна, а величезного корабля «Сіракузія», найвеличнішого судна в Античному світі, ми знаємо тільки з розлогого переказу Афінея Навкратійського (II ст. н. е.) тексту деякого давнішого автора, давно забутого Мосхіона. Цей дивовижний корабель, ціле плавуче місто…

August 7, 2017

Філіпп Херніґк. Австрія понад усе, якщо вона цього захоче

Filed under: Історія, Політологія — maksymus @ 19:24

 
Ніскільки не дивно, що про нації та про їхні інтереси спершу заговорили не з погляду історій чи ідеологій народів, а як про окремі економіки. Саме в колі мислителів економічної думки в XVI-XVII ст. була вироблена надпотужна ідея, що існують нації, а також безперечним є їхнє вічне протиборство, що вигода однієї нації забезпечується за рахунок інших, і що національну владу й багатство можна збільшувати реґулюваннями й упорядкуванням національної економіки з боку зацікавленого в процвітанні країни уряду. Головною доктриною початку Нового часу стала думка, що держава має продавати більше, ніж купувати, а для цього уряди мають сприяти розвитку промисловості, сільського господарства, захищати вигідну для країни торгівлю будь-яким чином.

Назву цій надзвичайно успішній доктрині, що за якихось два наступні століття зробила Західну Європу володарем цілого світу, а для кількох західноєвропейських країн стала першою сходинкою до сьогоднішнього недосяжного лідерства, дали, як водиться, заднім числом її противники. Меркантилізмом, «меркантильною системою» презирливо назвали її в добу революцій і суспільних зрушень проповідники вільної торгівлі без обмежень. Читати про меркантилізм далі…

August 5, 2017

Вісімдесяті роковини терору

Filed under: Інформація, Політологія — maksymus @ 19:28

 
Сьогодні в Україні офіційно вшановують пам’ять жертв «Великого терору» — масових політичних репресій 1937-1938 років. Відзначення 80-х роковин трагічної події майже губиться серед інших репресій, голодоморів, винищень, висилок, усього того, чим так щедро відзначився російський радянський режим за весь час свого мерзенного існування.

Ця сумна пам’ятна дата призначена для нагадування українцям, за що ведеться війна з окупантами на східних кордонах. За те, щоби черговий російський режим не повторився в нас ніколи. Щоби ніколи чергові вірнопіддані Москви не повторювали зі смішками свої антилюдські виправдання доцільності знищення «ворогів народу», як твердять нині, прославляючи своїх убивць — «ефективних менеджерів».

Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/), уже згадуваний тут колись, розширив базу даних до 209463 записів. Можливо, вже додали когось і з ваших рідних.
 

August 2, 2017

День радянського роду військ

Filed under: Політологія — maksymus @ 22:12

 
Незрозуміле відзначення в Україні «дня ВДВ» з його традиційними російськими святковими атрибутами знову унаочнює занедбаність культурної сфери в державі, брак у військово-політичного керівництва притомного бачення української національної політики хоч на мінімальну перспективу.

Опирається консервативність сітки календарних свят, цивільних, релігійних, військових. Календар це потужний механізм відтворення і передачі суспільної пам’яті. За його допомогою важлива подія переживається наново, відроджується в поколіннях, структуруючи національний час так само, як монументальна пропаґанда й місця пам’яті структурують національний простір. Вписані в календар традиції не зникають за мить, опираючись змінам за допомогою свого роду обрядів, що проводяться вірними послідовниками. Особливо в закритих структурах, як ті ж церква чи військо. Тут навіть астрономічні помилки можуть ставати священними, переживаючи суспільні зрушення величезних масштабів.

Багато українських військових дат уже урочисто переприв’язано до власне українських подій. Перенесено День Збройних cил, дні родів військ. Та мені довелося спостерігати на власні очі, як важко нові дати приживаються у військових колективах. Так, їх офіційно відзначають, але зі значно більшим натхненням і задоволенням військовослужбовці справляють старі, звичні дати. — А що такого? У цей день ми завжди відмічали день артилериста, — зі здивуванням відповідає старий офіцер. — Нам уже не перевчитися. Це вже нове покоління хай святкує по-новому. — Не розуміючи, що їхнє святкування продовжує життя радянських свят і передає їх таким чином і новому складу, новому поколінню.

Відроджені війною, українські десантні війська заслуговують на власні українські свята, зв’язані з власними українськими подіями. Ба навіть на власну назву, колись змінену януковичами. Загальна занедбаність у війську, як і у всьому суспільстві, національної складової відбивається тепер шизофренічним святкуванням дня найбоєздатніших українських військ за каноном дня створення військ держави-аґресора. Дивовижну нісенітницю треба виправляти, хай як це складно.