Діаріуш або тиск слова

July 24, 2017

Україномовний та українськомовний

  
До давно відомих складних прикметників двомовний, багатомовний, чужомовний, іншомовний та под. у мовній практиці другої половини XX ст. додалися нові складно-суфіксальні прикметники з опорним компонентом -мовний: англомовний, франкомовний, іспаномовний, тюркомовний, україномовний, російськомовний та ін., що були утворені зі скороченими основами прикметників — назв народів і мов: англійський, французький, іспанський тощо.

Спорадично вживані в українській літературі з 1950-х, спершу як спеціальні терміни гуманітарних дисциплін, а постійно й широко зі здобуттям незалежності й збільшенням потреби відокремлювати національну належність од мовної, такі прикметники були вперше зафіксовані в орфографічному словнику 1994 року [1], ставши відтоді звичним фактом мовної норми.
 

УКРАЇНОМОВНИЙ, -а, -е. 1. Який розмовляє, пише українською мовою. 2. Який створюється, видається українською мовою. 3. Населений людьми, які розмовляють українською мовою. [2]

 
Проте україномовні не були б україномовними, якби не створили чергову проблему на рівному місці, перевертаючи черговий прапор «за феншуєм». Поруч з основним варіантом прикметника україномовний, з’явився альтернативний — українськомовний. Поява варіанта не залишилася непоміченою мовознавцями:
 

УКРАЇНОМОВНИЙ — УКРАЇНСЬКОМОВНИЙ. Побутують у сучасній мовній практиці обидва слова. Утворений від словосполучення українська мова, другий прикметник прозорий за своєю будовою. Той самий зміст передається й словом україномовний: утворене воно за аналогією до англомовний, франкомовний, тобто має усічену основу від українська і вставний звук о. Значуща частина україн(о) асоціюється з назвами Україна, українець. Означення україномовний уживається щодо людини, друкованого видання, колективу людей. Як компактніше й економніше щодо звукової будови, слово україномовний використовується частіше, ніж українськомовний.
(Культура мови на щодень / За ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: Довіра, 2000. — 169 с.)

 
І хоча другий прикметник поступається основному всюди, в загальному вжитку, в публікаціях, досі відсутній у великих академічних словниках [3], він має нездорову привабливість «ідеального» прикметника, «очищеного» за сфантазованою логікою словотворення. Загрозливим антиприкладом звично виступає російська мова, де увага до таких прикметників і їхнього місця в мовній стуктурі виникла значно раніше [4].

Характерний приклад дурного пуризму подибуємо серед безумних порад журналу «Українська мова»:
 

УКРАЇНСЬКОМОВНИЙ, А НЕ УКРАЇНОМОВНИЙ.
Дехто вважає, що людей, які розмовляють українською мовою, потрібно називати україномовними, подібно до англомовних, іспаномовних та ін., незважаючи на те що ці складні прикметники тісніше пов’язані з назвою країни, ніж із назвою її мови. Інші заперечують проти вживання україномовний, тому що немає росіємовний, польщемовний. Замість нього пропонують уживати українськомовний, бо він точніше відбиває зв’язок з українською мовою. За таким самим зразком утворені складні прикметники російськомовний, німецькомовний, чеськомовний та ін.
Отже, людей, які розмовляють українською мовою в Україні та за її межами, правильно називати українськомовними.
Катерина Городенська (Українська мова, 2012, № 4. С. 115).

 
Мабуть, наступним кроком буде виправлення за таким зразком іменника українізм на «українськізм» та українізація на «українськізація». Від маніяків реформи заради реформи можна всього найдикішого ждати. А поки шизофренічне протиставлення україномовний-українськомовний створене, визначає нову лінію розлому, й україномовним із цим жити.
 
 
[1] Орфографічний словник української мови: Бл. 120 тис. слів / Уклад. С. І. Головащук та ін. — К.: Довіра, 1994. — 864 с.: україномовний (С. 782); також: англомовний (С. 22), іспаномовний (С. 292), російськомовний (С. 670), тюркомовний (С. 773), франкомовний (С. 812). Окремо стоїть прикметник франкомовний у СУМ-11.
[2] Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: Перун, 2005. — С. 1502.
[3] Російсько-український словник у 4-х тт. — К.: Знання, 2014. — Т. 4. — С. 554: украиноязычный – україномовний; ~ная пресса – україномовна преса. Цікаво зауважити, що словник поповнився прикметниками бантумовний та гіндімовний, які не мають вставного -о-.
[4] Хан-Пира Эр. Англоязычный, франкоязычный, русскоязычный и др. // Русская речь. — 1992. — № 5. — С. 54-57. Основний вибір російської між основами -говорящий та -язычный.
 
 
 


Україномовний та українськомовний у корпусі ГРАК (серпень 2019)

 

25 Comments »

  1. А Ви пропонуєте казати поломовний, росіємовний, болгаромовний і чехомовний? Така логіка для Вас не “сфантазована” і не “шизофренічна”? Чи Ви пропонуєте всі “звичні факти мовної норми” не чіпати, бо ж вони музейні експонати, нащо щось видумувати? Запропонуйте обґрунтоване рішення, а не паскудьте раціональні міркування людей, які дещо тямлять у словотворі.

    Comment by Rose — July 24, 2017 @ 17:17

    • Підкажіть, у який саме момент виникла ідея, що щось треба «вирішувати» за мовну спільноту? Це дуже паскудна ідея, що треба все підвести під якусь вигадану, сфантазовану загальну площину. Обґрунтоване рішення завжди спирається на мовні факти, на які і варто зважати тим, хто вважає себя тямущим у словотворі.

      Усталення прикметників з такою основою відбувалося досить звичайним чином — поява в мовленні, в текстах, фіксування, унормування через словники. Ненормально те, що взагалі з’являється оце бажання підіганяти усталений ужиток під уявний словотвір.

      Comment by maksymus — July 24, 2017 @ 17:50

    • Щось мені здається, що ті люди в словотворі не тямлять зовсім нічого. В одних словах вони борються з беззмістовними суфіксами, до інших воліють додавати. Таки шизофренія.

      Comment by drundia — July 29, 2017 @ 09:32

  2. Серед варіантів, що трапляються у загальному вжитку, варто відмітити декілька: польськомовний — полономовний, латиномовний — латинськомовний, фіномовний — фінськомовний, з багаторазовою перевагою перших, грекомовний — грецькомовний, з незначною перевагою першого, .

    Comment by maksymus — July 25, 2017 @ 07:37

    • А ще є франкомовний і французькомовний, і, здається, явно переважає франкомовний, принаймні при побіжному пошуку.

      Comment by criticalthinkerua — August 4, 2017 @ 17:00

      • Франкомовний чомусь порапив до вжитку й унормування раніше за всі інші. Наприклад, у СУМ-11 є стаття франкомовний, а, скажімо, прикметник англомовний відмітився тільки в тлумаченні гасла комп’ютер: «перев. в англомовних країнах».

        Comment by maksymus — August 4, 2017 @ 21:44

        • Може, позначилось francophone.

          Comment by criticalthinkerua — August 5, 2017 @ 00:19

          • Мала бути якась зовнішньомовна причина, скажімо, вплив якоїсь політичної події. Тлумачення СУМ-11 підказує, що таким чинником стала деколонізація Африки, що перебувала під пильною увагою радянської преси: «ФРАНКОМОВНИЙ. Який має французьку мову як державну (звичайно про країни Африки — колишні французькі і бельгійські колонії)».

            Comment by maksymus — August 5, 2017 @ 08:37

  3. З найперших спорадичних ужитків:
    Іван Багряний (1944): «Існування на берегах Тихого океану компактної ма­си українців просто намагались обійти, хоч та маса у своїй основі україномовна».
    Календар «Праці» (1963): «…треба високо цінити україномовну католицьку пресу в Бразилії».
    Юрій Шевельов (1983): «Армія в масі лишилася російськомовною. А все ж, окрім двох україномовних шкіл Червоних старшин…»
    Іван Лисяк-Рудницький (1984): «Антологію цієї україномовної поезії, написаної людьми польського походження…»

    Український самостійник (1958): «…приблизно рік тому українськомовна большевицька преса друкувала йото прізвище як Подгорний».
    Юрій Шевельов (1983): «приблизно мали б ми (за підрахунком Юрія Луцького) 43% українськомовного матеріялу».
    Григорій Костюк (1987): «що на другий, уже українськомовний сезон».

    * * *

    Цікаві попередники:
    Агатангел Кримський (1925): «…має змогу чимало люду, чи то турків, чи то туркомовних греків та вірмен».
    Агатангел Кримський (1930): «За нашого часу ці вірменські колоністи уже перестали бути тюркомовними…».

    Comment by maksymus — October 29, 2018 @ 22:00

  4. Одного разу, я шукав інформацію про слово ” вірно “, і натрапив на твою статтю. Мені вона абсолютно не сподобалась, бо здалась зарозумілою та однобокою. Ця стаття ( про українськомовних ) підтвердила мою думку про тебе. Використовуючи слова – ” Від маніяків реформи заради реформи “, ” шизофренічне протиставлення “, ” за сфантазованою логікою словотворення “, ” приклад дурного пуризму подибуємо серед безумних порад ” – ти просто вбив себе як об’єктивну людину, слова якої, мають хоча би найменше значення. Саме через таких як ти, люди і не думають ставати кращими, бо ти просто виправдовуєш їхню лінь, а вони, натомість, вважають, що ти ” ПРАВИЙ “. Багато Справжніх сучасних мовознавців, підтримують саме варіянт ” українськомовний “, а не ” україномовний “, і я вважаю, що вони мають цілковиту рацію у цім питанні!
    Надзвичайно прикро, що мені довелось писати Вперше у моєму житті, негативний коментар, і саме українськомовній людині, але терпіти цю дурість – просто немає сил.
    Сподіваюсь, люди, котрі будуть читати твої помиї, матимуть розум в голові, і не поведуться на пусті балачки, які підкріплюються лише твоєю Фактичною ” шизофренією “.

    Comment by Степан — August 28, 2019 @ 07:29

    • Ваш підхід називається прескриптивним. Коли хтось знічев’я згори, з вигаданих абстрактно підстав пропонує щось змінити в мові (лексику, фонетику, граматику — неважливо). До наукового мовознавства такий підхід має мало стосунку. Адже абстрактні міркування в мові мають одну неприємну особливість: інколи вони не мають на що спертися й негайно розбиваються практикою, якщо помилкові. Будь-якому пуристу з прескриптивним підходом завжди легко назвати щось неправильним, непатріотичним, бурмотіти під ніс образи на тих, хто бачить ганебність такого дурного підходу, що не зважає на саму мову, якою вона є, а не яку її сфантазували в прескриптивістському кабінеті.

      Дуже погано, що цей підхід досі панує в українському навколомовному просторі, ще й знаходить вдячних прихильників. Проте просто постулювання це порожні балачки. Непорожні ж — це мовна практика, спостереження за слововжитком, кількісні дані. Вони й були наведені в моєму повідомленні, де слововжиток було розібрано по кількох напрямах. Можна ще додати дані корпусів, щоб надійно закрити тему, але це вже можуть зробити допитливі читачі самостійно. Будь ласка, не мисліть абстрактно, звертайте увагу на обґрунтування.

      Comment by maksymus — August 29, 2019 @ 00:57

      • Повністю довіряю думці мовознавців, і вважаю, що їхній аргумент, що ми говоримо українською, а не Україною – цілковито обґрунтований, і є усі підстави не припускати, що їхні думки є хибними, і тим паче ” Шизофренічними “.

        Comment by Степан — September 3, 2019 @ 17:46

        • Трохи не так. Ви чомусь не довіряєте наведеній у верхньому повідомленні думці мовознавців, котрі складали цитовані словники, в яких поміщали тільки україномовний, чомусь не довіряєте наведеній думці мовознавців, котрі стверджують, що україномовний як економніше використовується частіше. Отже, ваша довіра до мовознавцв має певні обмеження.

          А наївна арґументація «ми говоримо українською, а не Україною» провалюється негайно на порівнянні пар і частот, також наведених више.

          Comment by maksymus — September 3, 2019 @ 18:10

        • Просто хтось вважає, що «україномовний» — це не лише українськомовний, але й російськомовний, кримськотатарськомовний, івритомовний, їдишемовний тощо.

          Скорочення довгих слів — річ природна. Українськомовний — погано, україномовний — добре, укромовний — ідеально.

          Якщо ж ви хочете шукати суфікси, то врахуйте, що мови відносяться до народів, а не територій, отже мова має бути україн(е)цькою, а не українською, аналогічно французькій (не франційській), чеській (не чехійській), словацькій (не словаччинській), німецькій (не німській і не німеччинській) тощо.

          Продовжимо?

          Comment by drewndia — September 5, 2019 @ 15:47

  5. Чому ж? Довіряю. Але статистика не є правилом. Натомість ті мовознавці, про яких я писав раніше, цілком логічно пояснюють, чому Не варто вживати слово ” україномовний “, але я ще жодного разу не зустрічав, аби навели переконливі причини, чому ним ВАРТО користуватись саме зараз, окрім як тих випадків, що так говорили раніше, проте часи змінюються, а з ними і деякі норми та правила, тому б я не став вважати це переконливим арґументом. Тим паче, що від помилок ніхто не застрахований.
    Щодо ” пар і частот ” не зрозумів, що конкретно ти маєш на увазі?

    Comment by Степан — September 3, 2019 @ 19:47

    • Ваш антимовний прескриптивістський підхід я вже відмітив. Це саме той підхід, що призводить до того, що я назвав вище шизофренічним протиставленням. Намагатися наполягати на логічності у запереченні того, що підверджується подвійно, словниками (попереднім унормуванням) та тривалим ужитком, — означає розписатися в тому, що автору пропозиції замінити вжиток невідомо, чому так, і цей автор намагається натягнути сову на глобус, пропонуючи позамовне абстрактне пояснення. Така дія протилежна тому, в чому полягає робота дослідника.

      Пари, на кшталт полономовний-польськомовний, латиномовний-латинськомовний, англомовний-англійськомовний згадано вище. Якщо придивитися, існує певна закономірність у їх уживанні. І якщо ви дасте собі мінімальний труд розібратися, то побачите, наскільки неадекватною є пропозиція логікою виправити ужиток.

      Comment by maksymus — September 3, 2019 @ 21:21

      • Та, тоді ти дійсно маєш рацію. Сучасні мовознавці та лінгвісти за освітою, всього-на-всього просто ” помиляються ” у своїх твердженнях, і ти, їх поставив на місце. Вітаю. :)
        Й не потрібно змінюватись, необхідно стояти на одному й тому самому місці – постійно. Й ти, раніше щось розповідав про ” пуризм “. :)
        А я знову наголошу – мовознавці обґрунтовують свою позицію, і пояснюють чому саме так правильно казати/писати, але не ти.
        Та все ж, звідки упевненість, що слово ” україномовний ” не прийшло саме з московії, як переклад їхнього аналогічного слова? Адже твої приклади ( статистика ), як раз наводяться саме за часів окупаційної влади в Україні, і це має також важливий фактор, адже від совєтського варіянту, навіть Сучасний український правопис, не надто сильно й відрізняється.

        Comment by Степан — September 4, 2019 @ 09:19

        • Ті, хто обґрунтовує свої твердження абстрактно, не помиляються у своїй абстракції, вони просто не мають жодного стосунку до мовознавства. А от ви продовжуєте робити ту ж помилку, з якою прийшли в цю гілку з першим коментарем на захист маніяків змін. Зміни це непогано, але штучні зміни, особливо зміни всупереч якійсь іншій мові, як ви пропонуєте, — безумство. Чому справжне безмуство намагатися змінювати усталений, словниковий, найпоширеніший прикметник на вигаданий, було пояснено вище.

          Там же було пояснено й показано на прикладах, коли виникли варіанти, ким вживалися вперше, як вони поширені (спеціально додав навіть графік до запису), який стосунок мають до російських дискусій. Але вам це, очевидно, не цікаво, адже вас українська мова, як видно, зовсім не цікавить.

          Comment by maksymus — September 4, 2019 @ 09:39

          • Чому ж тебе так цікавить українська мова, проте ти використовуєш слово ” варіант “, який був насаджений московським окупантом у 1933 році, замість нашого ” варіянт “?
            московія та совєти тут до того, що Україна фактично була колонією московитів та поляків трохи більше ніж 300 років, і їхня культура та мова насаджувалась нам, але ми, такі дуже розумні паничі та панночки, не збираємось позбавлятись від їхнього ” спадку “, а навпаки, продовжує його цінувати, та вважати його ” даром богів “.
            Графік до запису йде від 1930 року, вже як майже 10 років у складі совєтської влади, тому мій арґумент і досі в силі.

            Comment by Степан — September 4, 2019 @ 11:25

            • Наш, український варіант це варіант, без жодного огидного «іякання». Я і пишу варіант так, і вимовляю так, без зайвого інтервокального. Щоб пояснити, чому ваше зауваження про насадження помилкове, потрібно прочитати цілу лекцію про те, як відбувалися унормування української під різноспрямованими польським, російським, церковнослов’янським, західноєвропейським впливами. Про давньокиївську мову, про староукраїнську, про посередників, про боротьбу західноукраїнської та великоукраїнської літературної норми в новий час. Але я бачу, що у вашому випадку пояснити неможливо, бо ви підходите не з боку мови і мовних явищ, а з боку ображеного. Позиція ображеного нецікава, можна тільки порадити взяти себе в руки. От спробуйте поміркувати про мову без постійного озирання на російську. Українська це українська, а не «антиросійська».

              * * *

              Розумію, що вам важко одразу розібратися в наведених посиланнях, вони, все-таки, для мінімально підготовлених читачів з мінімальним рівнем освіти. Але спробуйте знайти в мережі корпус і самі подивитися, що перші потрапляння зафіксовано не в підрадянських, а в діаспорних авторів, кілька з яких були процитовані в коментарях вище. Про цей момент було зазначено і в головному записі. Якби ви уважніше читали розбір, то не посилалися б на радянську владу жодним чином. Адже сама потреба у відокремленні україномовних від інших виникала або в діаспорі (як у проекті конституції М. Сціборського, 1939 року, скажімо), або вже після розпаду СРСР. І наведені словники вперше ставлять прикметник вже після розпаду. Просто читайте написане, а не втішайтеся національними образами, реальними чи вигаданими.

              Comment by maksymus — September 4, 2019 @ 11:51

              • Твоя реакція на, як ти написав, ” іякання ” ще раз показала, що я не помилився у тобі. Коли б людина хоч трішки цікавилась українською мовою, то не стала сперечатись із тим, що питома українська була, у певному сенсі, знищена та знецінена окупантами, але ти все одно продовжуєш захищати московитів, та їхні варіАнти – ” правий “, ” україномовний “, ” вірно ” і т.п.
                Дуже цікавий випадок насправді: я тобі пишу, що слово ” варіянт ” використовувалось українцями до 1933 року, поки совєти не влізли у нашу мову остаточно – ти мені не віриш. А натомість сам наводиш мені приклад, що твій варіянт слова ” українськомовний ” використовувався у діяспорі. :) І хто тут ще ображений, як ти сам собі суперечиш?

                Роки у головному записі зазначені, щонайменш, за 1930 рік, про який я і написав, і якщо ти не розумієш, що українську мову потихеньку вбивали і вбивають ( а тим паче в ссср ), то що ж мені тобі ще написати? Виходить, що ти так званий хохол ( певно, ще й сліпий ), котрий не проти паплюження своєї мови та культури, і своїми діями ти тільки це доводиш. Насолоджуйся тим, що ти вбиваєш здорову зацікавленість у людей, власними ” знаннями “, котрі спираються лиш на те, аби не позбавляти нас московизмів.
                Сподіваюсь, розумний люд буде вірити філологам та мовознавцям, котрі зробили величезний вклад у розвиток та відродження української мови, Аніж усіляким ” maksymus-ам ” в інтернеті, котрі, вочевидь, просто не можуть терпіти розвиток ( маю надію, що я правильно тебе зрозумів? ).

                Напишу останнє: той, хто не знає історії – не може знати мови.
                Прощавай.

                Comment by Степан — September 4, 2019 @ 14:25

                • Забув написати одну дуже важливу річ: звертайте увагу на його висловлювання до противників його ідеї – це прекрасна риторика ” справжнього ” мовознавця.

                  Comment by Степан — September 4, 2019 @ 14:30

                • Коли людина вживає прикметник «питомий», то вже потрапляє в пастку абстрактно уявного «золотого віку», до якого бажає повернутися, але не знаходить його навколо. Це і є найкраще свідчення вашої боротьби з українською. Але це посилання на якусь ідеальну добу є тільки облудою. Ви ще раз продемонстрували, що українська вам не цікава, що ви її використовуєте для поборювання чогось. Переважно, поборювання власних проблем з нерозумінням історії мови. (Дивовижно, тричі намагався підказати вам перевірити перші вживання прикметника україномовний, але ви все торочите про російський вплив.) Такий позамовний підхід відштовхування, при якому знищується власне українська, цілком зрозумілий.

                  Comment by maksymus — September 4, 2019 @ 14:46

  6. На прес-конференції нового мовного омбудсмена (10 грудня 2019) забавний наслідок поширення фальшивого забобону. Вимовляючи спонтанно україномовний, вона на півдорозі згадувала, що «треба» перевернути прапор цей прикметник перекрутити. Кілька разів в прямому ефірі виходило запізніле смішне самообмеження: «україно… українськомовний». Сама ж мова підказує, що цього робити не слід.

    Comment by maksymus — December 11, 2019 @ 15:23

  7. якщо українськомовний, тоді – англійськомовний

    Comment by Сергій — May 7, 2020 @ 22:28


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: