Діаріуш або тиск слова

July 27, 2017

Дитяча енциклопедія про Україну

Filed under: Розваги, Різне — maksymus @ 17:33

 
У початковій школі моєю настільною книгою була десятитомна «Дитяча енциклопедія». Її томи перечитувалися тисячі разів у будь-якому порядку і з будь-яких сторінок. Здавалося, що в ній зібрані в концентрованій формі всі знання світу.

Тільки значно пізніше я збагнув, що мені пощастило мати хрущовське видання, а не наступні. Провідна ідеологія видання дещо відрізнялася від сучасної мені дійсності занепадаючого злобного «совка». Відрізнялася, передусім, пронизливо оптимістичним настроєм, безмежною вірою в людину, в людство, в технологічний проґрес. Автори, що її складали, справді бачили майбутнє світлим поступом розуму й науки.

Це приємно нетерпляче очікування швидкого наближення бажаного майбутнього через розкриття таємниць природи і космосу, людини і суспільства, що прозирає за наївною радянською пропаґандою, назавжди збереглося на сторінках улюбленої енциклопедії. Для людини того часу все є об’єктом, все згодиться знаряддям. Ніщо не завадить. Простягути руку і взяти.

От як невимушено інструментально подається вступ до статті «Украинская ССР»:

          Украина! Произнесли вы это слово, и представились вам терриконы над шахтами Донбасса, огненные всполохи металлургических заводов Приднепровья, нефтяные вышки в Предкарпатье.
          Украина!.. И представились вам бескрайние поля золотистой пшеницы под жарким полуденным солнцем, высокие и густые, как джунгли, массивы «королевы полей» — кукурузы, подсолнечника, сады, виноградники.
          Украина!.. И вспомнились вам имена тех, кто прославил свою республику трудовым подвигом и заслужил почет и уважение всего советского народа: знатный шахтер Н. Я. Мамай, председатель одного из лучших колхозов страны дважды Герой Социалистического Труда М. А. Посмитный, скоростник сталеварения П. С. Махота, замечательные кукурузоводы Е. А. Долинюк и Н. Г. Заглада, механизатор А. В. Гиталов…
          А может быть, вы подумали о великом поэте, воспевшем боль украинского народа, Тарасе Шевченко и о бессмертных героях Гоголя — вольнолюбивых и мужественных запорожцах? Или встали перед вашими взорами образы краснодонцев, молодых патриотов, чей бессмертный подвиг живет в сердцах всех советских людей?
          Да, все это Украина, с ее прошлым и настоящим, с ее заводами и электростанциями, шахтами и пашнями, садами и виноградниками, с ее песнями и танцами, с ее героическим талантливым народом, вместе со всеми народами СССР создающим коммунизм.
(Детская энциклопедия. — М., 1962. — Т. 8: Наша Советская Родина. — С. 437.)

Навіть у цьому уривку видно сліди часу. Часу кукурудзи, часу, коли ще не був проголошений «розвинутий соціалізм», а комунізм уже бачили на обрії. Опис шахт і заводів, полів і садів, «поющей и пляшущей» країни — типово радянський/російський колоніальний погляд на республіки, як на захоплені території, де добувається потрібний для центру ресурс, матеріальний і людський. Україна дає те і те, отакі її основні функції, що мають уявлятися в першу чергу. Беріть!

Усього за чверть століття та країна розпадеться, розірвана власними протиріччями, а тепер за так привабливо описані ресурси колишньої республіки колишній центр веде війну.
 

Advertisements

July 24, 2017

Україномовний та українськомовний

 
До давно відомих складних прикметників двомовний, багатомовний, чужомовний, іншомовний та под. у мовній практиці другої половини XX ст. додалися нові складно-суфіксальні прикметники з опорним компонентом -мовний: англомовний, франкомовний, іспаномовний, тюркомовний, україномовний, російськомовний та ін., що були утворені зі скороченими основами прикметників — назв народів і мов: англійський, французький, іспанський тощо.

Спорадично вживані в українській літературі з 1950-х, спершу як спеціальні терміни гуманітарних дисциплін, а постійно й широко зі здобуттям незалежності й збільшенням потреби відокремлювати національну належність од мовної, такі прикметники були вперше зафіксовані в орфографічному словнику 1994 року [1], ставши відтоді звичним фактом мовної норми.

УКРАЇНОМОВНИЙ, -а, -е. 1. Який розмовляє, пише українською мовою. 2. Який створюється, видається українською мовою. 3. Населений людьми, які розмовляють українською мовою. [2]

Проте україномовні не були б україномовними, якби не створили чергову проблему на рівному місці, перевертаючи черговий прапор «за феншуєм». Поруч з основним варіантом прикметника україномовний, з’явився альтернативний — українськомовний. Поява варіанта не залишилася непоміченою мовознавцями: Читати про маніяків реформи далі…

July 13, 2017

Мирослав Попович про реформу правопису

Filed under: Мова, Політологія, Правопис — maksymus @ 13:09

   
Витяг із статті 2002 року про провалену правописну реформу, про підстави реформ узагалі, по слідах тодішніх мовознавчих дискусій у пресі. Читати запис далі…

July 7, 2017

Окупаційна археологія

    
Російські окупанти продовжують вивозити з Криму та частини Донбасу цінності, що належать українському народу. З підприємств, заводів, музеїв, галерей, дістають із землі. Нарешті в наших міністерствах слідом за військовими та артистами звернули увагу на заблукалих в Україні злочинних археологів.

«Культурні цінності, що знаходяться у музеях Автономної Республіки Крим, це музейні предмети, які є невід’ємною частиною державної частини Музейного фонду України і є власністю держави Україна, національним багатством, невід’ємною складовою культурної спадщини України та охороняються міжнародним та національним законодавством. Незаконно вивезені з території України культурні цінності підлягають поверненню в Україну. […]
Проведення будь-яких археологічних досліджень на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь становить порушення норм міжнародного та національного законодавства України. […]
Міністерство культури України закликає країну-агресора негайно припинити міжнародні правопорушення, а також вкотре звертається до міжнародних організацій з проханням вжити заходів до країни-порушника.»
(Заява Міністерства культури України, 3 липня 2017 р.)

Плани звернутися до міжнародних організацій з приводу незаконних розкопок на території окупованого Криму нарешті набувають перших вагомих обрисів у власних українських діях проти порушників. Якщо російські вчені, які раніше вільно проводили дослідження з дозволу добросусідської України, нині самі не розуміють, чи вдають нерозуміння того, що після окупації перетворилися на «чорних» археологів на окупованій території, то їм про це мають нагадати, як уже нагадують російським артистам. Проте злочини археологів-грабіжників значно серйозніші, це вже не перетин кордону, а грабунок. Як тут не згадати про німецьку нацистську археологію часів Другої світової, коли відомства Гіммлера і Розенберґа відправляли експедиції в Крим та Дніпропетровськ у пошуках ґотських старожитностей для обґрунтування витоків німецької історії. Ті окупанти в нас теж не своє шукали…

«Україна готується порушити кримінальні справи проти російських археологів, які з 2014 року в порушення міжнародних конвенцій і українського законодавства про охорону пам’яток проводять розкопки в окупованому Криму.»
(Список з 35 осіб окупантів передано в прокуратуру.)

Сумна доля історичних знахідок і на окупованих територіях східноукраїнських областей. Що залишиться після пограбування росіянами музеїв Донецька й Луганська, можна бачити на прикладі уже розграбованих підприємств. …На картинці…

July 5, 2017

Таємна змова проти мови

Filed under: Інформація, Мова, Правопис — maksymus @ 10:34

 
Створена два роки тому Правописна комісія ще нічим не проявила свою діяльність. Проте мовчання навколо її роботи не випадкове. З боку декотрих членів комісії просочуються скупі повідомлення про те, що цього разу реформатори вирішили вести атаку на мовну норму більш підготовлено, врахувавши попередні провали. І що вже восени 2017 року можна ждати несподіванок.

Один з маніяків реформи, О. Пономарів розповів про загальну кухню:

Певний час мала резонанс дискусія про правопис. Чи триває вона зараз?
Наразі не можу про правопис розповідати, бо я є членом редакційної ради (зі зміни правопису). У нас уже був на початку 2000-х років розроблений проект нової редакції українського правопису. І якби не почалося тоді всенародне його обговорення, то ухвалили б. Тодішній прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський, пам’ятаю, тоді дав інтерв’ю і сказав, що на що замінять. І почалося всенародне обговорення правопису. І почали будь-яку людину питати: а ви за те, щоб був «етер» чи «ефір»? А цього не можна було робити. Закон цей мовний ухвалюють тільки мовознавці. Коли лікарі роблять операцію, вони ж не запрошують слюсарів на консультацію, чи не так? Поки що не закінчилася робота робочої групи. Коли ми закінчимо і коли правописна комісія щось ухвалить — тоді розповімо.
Наскільки ця робота може затягнутися?
Не знаю. Там є дві антагоністичні групи і ми поки що не можемо дійти консенсусу. Є дві протилежні течії, бо нині працює новий склад груп. Одні хочуть щось міняти, а інші хочуть усе лишити так, як є. Питання тоді — навіщо було створювати цю правописну комісію?

Одержавши від суспільства відлуп минулого разу, реформатори пробують просунути свої ганебні зміни знову. Розуміючи, що у відкритій дискусії облуда про «справжню українську мову» не спрацює, роботу правописної комісії утаємничили. Мало того, всередині самої комісії було створено іще закритіший гурток.

Уникання всенародного обговорення не випадкове, адже відновлення комісії відродило сподівання реформаторів протягнути зміни мовної норми, що не стосуються власне правопису. Скажімо, не є справою правопису розв’язувати питання передачи іншомовного звука [h], як не є справою правопису визначати, як правильно, Віфезда чи Бетесда. (Приклади підлотного просування мовних хотілок можна вже багато років бачити на сторінках журналу «Українська мова» в колонках консультацій та ухвал вченої ради. Ба навіть офіційні відповіді на запити про розв’язання правописних питань до Інституту української мови повертаються з обманом, зокрема, в частині поширення «дев’ятки» на власні назви.) Правописними питаннями є власне те, що писати з великої літери, що через дефіс чи окремо, що в лапках. Але жодним чином не накидати загальні норми там, де їх не може бути.

Про виділення робочої групи, про втаємничення пропонованих змін, про обмеження кола обговорення через побоювання неґативної суспільної реакції, про терміни напрацювання інформація скупо доходить через прихильних до змін блоґерів …Читати запис далі…

July 3, 2017

Контекст для монумента

Filed under: Мережа, Політологія — maksymus @ 07:02

   
Попередній запис про пам’ятник російському поету несподівано зібрав найбільшу разову читацьку аудиторію, яку я коли-небудь мав. Внутрішня статистика системи засвідчила за кілька днів понад півтори тисячі відвідувачів з усього світу, які прийшли переважно з понад семи десятків перепостів у Фейсбуку.

Читачі загалом вірно зрозуміли основний посил про гібридну війну і її різноманітні прояви. Але частково російська задумка спрацювала саме так, як і планувалося групою впливу, — обговорення часто переходило в площину визнання абстрактної загальносвітової геніальності використаного як зброя поета, занурювалося в походження чи біографію, а отже російська аґресія в такому дискурсі кудись дивом зникала, українці опинялися самі в «скрутні часи», згадуючи знову ганебний виступ з відкриття, наодинці зі «своїм минулим» і «своїм корінням», ще раз розділені по новому розлому в «своїй Батьківщині» на хороших, і поганих, цього разу відносно ставлення до «свого таланту». Тобто, як і задумували організатори.

Треба зауважити головне. Не має значення талант і геніальність, не має значення українська етнічність персонажа чи причетність до місцевості, не потрібна дискусія про перекладаність поетів між культурами. Ба навіть не має значення конкретне ім’я, адже росіяни в гібридній війні легко використовують що завгодно, від київських князів і княгинь до Шевченка. Має значення контекст, котрий і перетворює встановлений бюст на зброю, на монументальну пропаґанду.

Уже пропущений якимось чином київськими службами удар завдав шкоди. Однаково поганими були і встановлення, поганою буде і присутність, і погано виглядатиме знесення. Проте це питання тільки способів ведення гібридної війни. І таких способів існує стільки, скільки підкаже фантазія. Скажімо, мінімізуючи наслідки, київська влада може урочисто подарувати пам’ятник українській школі чи українській бібліотеці в Москві, легко обертаючи ворожу дію навспак.