Діаріуш або тиск слова

December 5, 2014

Росія — це апофеоз брехні

Filed under: Історія, Московія, Політологія — maksymus @ 14:58

 
Французький історик Жуль Мішле в політичному памфлеті середини XIX ст. з приводу знищення Російською імперією Польщі зверхньо зауважив, що росіянам «бракує істотної ознаки людяності, — морального чуття, чуття добра і зла. Істина і правда не мають для них сенсу; заговоріть про них — вони мовчать, посміхаються і не знають, що означають ці слова».

Палко спростовуючи цей цивілізаційний вирок цілому російському народові, російський еміґрант Олександр Герцен з обуренням переконував, що це насправді не народ такий, це деспотична верхівка імперії, чиновник, поліцейський, корумпований суддя, котрі самі є кляті вороги високоморального російського селянина. Що росіяни самі страждають од централізації, котра противна слов’янському духу. Політичний еміґрант переконував, що Росія це «незакінчена будівля, де все ще пахне вапном,… де все ще зміниться…» Він покладав свої щирі сподівання на чисту й правдиву російську громаду («общину»), яка встояла перед «імператорською цивілізацію» брехні й моральної прірви. І яка ще покаже себе і свою правдивість світові…

А я читаю наївні рядки Герцена, й виразно чую не одну людину, що жила півтори сотні років тому, а єдиний хор безлічі авторів, і минулих, і цілком сучасних, котрі пишуть про ті самі проблеми країни, де авторитарна влада завжди має підтримку під дев’яносто відсотків, а ліберальна завжди засуджується яко слабка і невідповідна. Вони пишуть і пишуть про погану владу і хороший народ, аби не бачити цивілізаційної прірви, моральний кордон якої знову і знову креслять чужоземні Мішле, закидаючи знову і знову, що «Росія — це апофеоз брехні».

Теперішні політичні втікачі з Російської Федерації цілком могли б висловлювати тими ж словами свої ліберальні мрії у відповідь на закиди. От тільки переповнений суспільними потрясіннями проміжок у півтори сотні років, минулі кілька поколінь Герценів, що писали одне і те саме, змінюючи хіба що прізвища вождів, змушує однозначно вважати ці повторювані слова про відмінність між хорошим народом і поганим керівництвом тільки порожнім риторичним прийомом. Бо в кожного народу буде те кірівництво, на яке він заслуговує. І все, що тільки можна поставити у провину владі, є звинуваченням цілого народу.
 

Advertisements

101 Comments »

  1. на жаль, так і є

    Comment by sparrow_hawk — December 5, 2014 @ 15:34

  2. Що ж тут зверхнього? Констатація факту. Вода мокра, море солоне, масло масляне.

    Comment by tin_tina — December 5, 2014 @ 17:06

    • Пригадайте, це пише француз, чия нація ще не видралася з черги революцій. Ще не були розв’язані проблеми стосунків класів і станів, старої держави, нових промислових відносин.

      І от короткий, але уважний погляд Мішле через континент: «Це майже не люди. Я маю на увазі, їм бракує істотної ознаки людяності, — морального чуття, чуття добра і зла. […] Не заперечую, що росіяни мають багато приємних якостей. […] Тільки щирість, моральність, у них відсутня повністю. […] Не мечем вони покорили Польщу, а мовою; сама їхня мова несла розклад. […] Росія — це холера».

      Герцен намацав хорошу відповідь. Він зауважив, що по різні боки культурної прірви мають бути свої уявлення про добро і зло, і що ці уявлення змінюються в самій Франції і Європі, а значить, можуть змінюватися і в Росії. Будучи сам вихований в західній культурі, вважав, що і російський народ, в принципі, належить до західного світу, тільки йому заважають розвинути свої задатки неправильні деспотичні власті. Проте справа була зовсім в іншому.

      Comment by maksymus — December 5, 2014 @ 17:47

      • Ця “хороша відповідь” містила ще й ту складову, що частина цих нібито росіян насправді росіянами не була і мала інше уявлення про мораль. Можливо, що з цієї ж причини пізній СРСР був далеко притомнішим, ніж теперішня РФ. Я не кажу, що він був кращим чи демократичнішим. Але ніякого перевороту у розрізнянні добра-зла не знадобилося нікому. Крім…

        Comment by tin_tina — December 5, 2014 @ 17:58

        • На основі креслення цивілізаційних розломів Гантінґтон побудував цікаву теорію про розірвані й розколоті нації. Україна, за його побудовами, це розколота нація, де одна частина населення й еліт належить до західної цивілізації, що закінчується там, де західне християнство, а друга до східної, православної, візантійської. Натомість Російська Федерація, хоча й є стрижневою країною православної цивілізації, але сама всередині не розколота, а розірвана, її еліти після Петра I належать до західного світу, а населення до східного. (Причому комуністичний експеримент це був експеримент західно орієнтованих еліт.) Тож російська культура, розвиваючись як культура розірваної країни, мала постійні проблеми з визначенням понять добра і зла. І от, нарешті, кількасотрічний європейський експеримент для росіян закінчується. Навіть цілком офіційно закінчується, на рівні державних визначень напряму культурного розвитку. А значить, є сподівання, що вони всередині зможуть подолати власну моральну невизначеність, коли невідомо чого бажається, «чи то конституції, чи то севрюжини з хроном».

          Comment by maksymus — December 5, 2014 @ 18:21

          • Може, пам”ятаєте таку п”єсу “Царь Федор Иоаннович” ? Як там цей нещасний цар каже, що він і не мудрий, і не сильний, але одне може – відрізнити добро від зла. Насправді це надзвичайна рідкість в тих умовах.

            Comment by tin_tina — December 5, 2014 @ 18:23

            • «…главное действующее лицо — народ, страдающий народ… И страшно добрый, желающий ему добра царь…»

              Я чомусь начисто не пам’ятаю того сюжету, і швидкий перегляд синопсисів п’єси А. Толстого в мережі не допоміг пригадати.

              Comment by maksymus — December 5, 2014 @ 20:52

              • Я й зовсім її не пам”ятаю! тільки цю єдину фразу.

                Comment by tin_tina — December 5, 2014 @ 22:58

  3. Дійсно, дуже кортить персоналізувати той чи той народ, перетворюючи його в уяві в діючу особу, в індивідуального суб’єкта. Адже очевидно, що нації мають свій характер і риси, що специфікують їхніх представників. Їхню поведінку, отже моральні особливості дій і вчинків, їхнє розуміння і інтерпретації подій у своїх мас-медіа, естетику їхніх речей, у тому числі товарних, які купляємо й ми на глобальному ринку, текстах їхньоі культури, які можуть бути читані нами. Всі вони мають, немовби спільне, однакове, тотожнє, ідентичне. Й ми ловимося на цю простоту однаковості й кажемо: всі вони такі і такі, тобто цей нарід-персона ось такий, й не інший. Це особливо добре працює для негативного ставлення, невизнання цього народу, для нетолерантності до нього, до ненависті й до війни з ним. Росія – сука. Сьогодні — так. А що б ви сказали б про цю грубезну персону-націю у 93-му, коли вона борола ошметки радянщини швидко капіталізуясь? Як би ви прикладали моралі Мішле до Сахарова чи сина Гайдара? До руху дисидентів? Спрощена персоналізація народу, нації не проходить. Історичний популізм не перестає бути популізмом і демагогією. Варто шукати інше рівняння буття спільноти, навіть якщо хочеться простої відповіді: ця нація завжди буде поганою (доброю).

    Comment by anonymous_lj — December 6, 2014 @ 05:38

    • Сахаров, Гайдар? Слово самим росіянам про них:

      – Ну был такой Сахаров – русофоб, женатый на еврейке…
      – А. Сахаров, который из ума выжил на «правозащитной» и экологической тематике…
      – Сахаров… очень честный и очень наивный предатель.
      – Сахаров- явный антисоветчик. и русофоб…

      – Скончался известный либерал-русофоб Егор Гайдар
      – Егор Гайдар -еврей, русофоб. От него умирали миллионы люди…
      – Егор Тимурович Гайдар – галахический еврей. Чистокровной еврейкой была его бабка…

      Це просто набір перших же російських згадок у мережі, що негайно підтверджують закиди Мішле. Такі ліберали й демократи були завжди чужі для росіян, як для групи ідентичності, тож немає сенсу описувати групу через них, як і через того Герцена, теж однозначно названого самими росіянами русофобом.

      Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 06:00

    • > А що б ви сказали б про цю грубезну персону-націю у 93-му, коли вона борола ошметки радянщини швидко капіталізуясь?
      Розстріл Білого Дому, перша чеченська війна. Чи ми маємо оцінювати москалів за діями лише відносно України? Bogoeb.txt я б сказав.

      Comment by 0xDADA11C7 — September 18, 2017 @ 15:28

  4. Уявіть, що ви надаєте характеристику німцям часів другої світовоі у інтернет мережах: щоб хорошого аи сказали? Справа не у, нехай масових, негативних відгуках про сахарових та гайдарів. Справа у тому, що народ-нація не редукується до індивідуальної однозначно оціненої персони. А до чого вони редукуются? — запитаєте ви, тобто: А як же їх оцінити в цілому, оскільки нам потрібна максимально однозначна оцінка для вірної дії? — скажете ви. І тут зробите помилку, як і кожний історичний популіст. Якщо це історично вічна персона-зло, то її треба або повністю уникнути, або з нею смертельно воювати. Хіба інше дано? Ви готові? Вперед.
    Є інший спосіб думати про людські цілостності, оцінювати їх.

    Comment by anonymous_lj — December 6, 2014 @ 12:14

    • Моя оцінка провини німців часів гітлеризму, як спільноти, була б, можливо, такою, яку дав К. Юнґ: «…одне з найбільш важливих завдань лікування полягає в тому, щоб змусити німців визнати свою провину. Вже зараз багато з них звертаються до мене з проханням лікуватися у мене. Якщо прохання виходять від тих „порядних німців“, які не проти звалити провину на кількох людей з гестапо, я вважаю випадок безнадійним. Мені нічого не залишається, як запропонувати їм анкети з недвозначними питаннями типу: „Що ви думаєте про Бухенвальд“? Тільки коли пацієнт розуміє і визнає свою провину, можна застосувати індивідуальне лікування. […] Сьогодні німці подібні п’яній людині, яка пробуджується ранком з похмілля. Вони не знають, що вони робили, і не хочуть знати. Існує лише єдине відчуття безмежного нещастя. Вони зроблять судорожні зусилля виправдатися перед обличчям обвинувачень і ненависті навколишнього світу, але це буде невірний шлях. Спокута, як я вже зазначав, лежить тільки в повному визнанні своєї провини».

      Щодо німців можна було сподіватися на протверезіння, на каяття, оскільки існувала інша Німеччина до нацистів, тому напевно могла існувати Німеччина демократична. І ці сподівання на одужання виправдалися. А чи можна нам тепер сподіватися на майбутнє одужання росіян, як одужали німці? Не знаю, але хочу дізнатися з описів минулої російської спільноти.

      Аж от виявляється, що іншого опису Росії, як групи ідентичності, ніж народ рабський і деспотичний, ніж народ тотальної брехні і неправди, немає і не було ніколи в історії. Кіношні похвали «ґрос, ґрос», котрі так щедро роздають росіяни самі собі через персонажів-іноземців своїх кінофільмів, не допоможуть. Ми не знали ніколи Росію іншу, ніж жандарма, що придушує свободу сусідів зовні, і вертухая всередині, «полстраны — этапники, полстраны — конвойные»…

      Як зовнішній спостерігач певного феномену розпаду «імперії зла» (чергова неприглядна зовнішня оцінка), я не хочу обманювати себе вибором помилкової оптики, котра бачила б тільки сущу мізерію прекраснодушних західників і лібералів, зневажуваних в самій Росії. Я читаю описи мандрівників по Московії XVII ст. про «бродатих дітей», котрі обманюють наївно, знаючи, що їхній обман розуміють, але продовжують обманювати. Читаю описи часів першої європеїзації, грубо зневажливі слова самого головного європеїзатора, Петра I: «Я имею дело не с людьми, а с животными, которых хочу переделать в людей» (Костомаров). Піднімаю міркування, зроблені французькими лібералами XVIII — початку XIX ст. про те, що Петро Перший завадив стати росіянам по-справжньому цивілізованими. І так нескінченно, рабство, деспотія, відсталість, моральний занепад. «Мундиры голубые» и «им преданный народ». Від опису до опису росіянам і знатним, і освіченим, і простолюду, зовнішні спостерігачі відмовляють навіть у моральності, в здатності розрізнити добро і зло.

      Я пропустив Сахарова? Ні, не пропустив. Я бачу гнаного російським натовпом і російською владою Сахарова, Пастернака, Герцена, пам’ятаю про постійно повторювані за короткими «відлигами» (термін для пом’якшення режиму з’явився ще в середині XIX ст.) відкати до авторитаризму з новими репресіями, новими аґресіями і новими гнаними лібералами, яких перших звинувачують у русофобії і неправильній етнічності. Можна спробувати думати тільки про найвидатніших представників, як Пушкін (але і той негайно ставав охоронителем імперії, як у «Клеветникам России») чи Достоєвський (одвертий юдофоб і мрійник про захоплення православною імперією проток), та вони належали до знищеного самими росіянами вщент дворянського класу, що не відтворювався з тих часів. Ба навіть саме знищення своєї країни було потаємним бажанням серед тих, хто відчував до нестерпної атмосфери російського гноблення справжню відразу. «Как сладостно отчизну ненавидеть и жадно ждать её уничтоженья» (автор рядків при першій же нагоді двісті років тому втік на Захід, як він казав, щоб «зберегти гідність людини і незалежність духу»).

      Покажіть мені хорошу російську ідентичність, яка не послизнеться одразу на українському питанні (Ходорковський), і не почне верзти маячню про братство чи сакральне грецьке місто в Криму. Ідентичність, яка була б визнана самими росіянами російською, а не виштовхнута ними кудись у висміяні Новодворські чи заборонені Макаревичі.

      Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 14:31

    • Якщо це історично вічна персона-зло, то її треба або повністю уникнути, або з нею смертельно воювати. Хіба інше дано?

      ні, не дано.
      Значит, будем воевать.

      Comment by babo4ka_v_ruke — June 11, 2016 @ 20:45

  5. Ідентичність не є річ, предмет, який описується так, як звикли описувати явища фізики і історики. У найбільшому наближенні ідентичність є та особливість колективного буття, яка створює умови можливості для людини певної культури — можливості діяти, пізнавати, робити ті чи ті вчинки. Приклад: у кожного в житті виникають різні можливості. Життя може скластися так, що цю людину можуть оцінити ваші “зовнішні” спостерігачі, скажімо, сусідки-старушки, як “кончену” ( попав у тюрму, вийшов, має підозрілих товарищів тощо). “Таких треба вбивати!” — кажуть історичні розумники, бачачи лише негативне. Ніхто не завертає увагу, що він у свій час сміливо заступився за людину, яку хотіли побити чи вбити на вулиця молодики з намальованими свастиками, що він ніжно любив свою хвору сестру тощо. Ні, будемо не помічати цього. Будемо мислити абстрактно: у нього немає майбутнього, він увесь у негативного минулому. А те, що він сформував пушкіних, пастернаков, сахарових, те, що він робив прориви і спроби до свободи, до науки і технологій — ці можливості ми відкинемо. Тому, що важко утримати у свідомості разом два розуміння: мертвий опис сталої речі і намагання зрозуміти а що нам робити з цим закорєнєлим злочинцем: вбити чи кимось чином уникнути. У вас не вийде ані те, ані інше. Прийдеться міняти розуміння ідентичності. Як казав Ясперс: Помилка це теж провина, і треба мужньо переносити її наслідки.

    Comment by anonymous_lj — December 6, 2014 @ 17:27

    • Кажуть, Чикатило був гарний сім’янин. Мабуть, це те хороше, що було невід’ємною частиною його буття серійного маніяка. Не відкидаючи пориви до людяності, не варто забувати про загальну дуже неприглядну картину, в якій його жертвам не легшає від хороших дрібничок свого убивці.

      Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 17:35

      • Дивилась нещодавно документальний фільм про педофілів. У ньому розгорталася думка, що педофілам відпочатку приписується ідентичність злочинців, які обов’язково познущаються над дитиною. Суспільство займається педофілами тільки тоді, коли цей злочин стає реальністю. При цьому таке ставлення до цих хворих зовсім не зменшує їхньої кількості, і не зменшує кількості їхніх жертв. У фільмі також фігурує чоловік, який усвідомив, що він педофіл, але ніколи навіть не думав втілити в життя свої схильності, та обрав лікування у псих. лікарні. Психолог фільму запевняє, що потрібно змінити бачення ідентичності педофіла, адже теперішнє відношення до них не зменшує ризику для дітей. Замість ставлення до педофілів як до неодмінних злочинців, потрібно показати, що в них є вибір, і що вони можуть зробити моральний вибір в бік лікування та ненасильства.

        Проблема тут, на мій погляд, в тому, що ідентичність як людини так і спільноти загалом формується великою мірою шляхом саморефлексії. Така саморефлексія грунтується не тільки на внутрішніх баченнях, але (й переважно) на тому, як людину характеризують ззовні. Тільки сильні особистості можуть протистояти такому тиску і діяти всупереч упередженням. Однак в багатьох випадках таке відношення призводить до пророцтва, яке саме себе реалізує. Людина/суспільство скоріш за все знайде виправдання і обгрунтування такому упередженому власному образу.

        Візьмемо, наприклад, ту ж росію, і як швидко вони перетворили політичну, економічну та технологічну відсталість на ознаку превалювання духовного початку, так званої “широти русской души”?

        Я не хочу сказати, що росія зараз не є апофеозом брехні. Я впевнена, що тепер Україні не до толерантності, і таке приниження ворога піднімає українців в своїх очах. Але не треба забувати, що Україна не зможе зібрати пасочки і переміститися до побережжя Флориди. Нам з цими сусідами ще жити і жити. Тож, на мою думку, треба придумувати щось конструктивніше за узагальнюючі образи.

        Comment by yulia_peacedove — December 6, 2014 @ 19:01

        • Означення країна апофеозу брехні, знайдене далекими і давніми французами, це не приниження ворога, це найточніший опис його постійно повторюваних характерних проявів. Теперішній представник Російської Федерацїї, котрому прямо вказують на безумну брехню в залі ООН, це тільки продовження такої саме облудної поведінки представників Росії імперської і радянської на конґресах і ліґах минулого.

          Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 20:29

          • Хіба від французьких висловів завжди пахне приємним парфумом? Апофеоз – занадто емоційне слово, щоб сприймати його за “точний опис”.

            Comment by yulia_peacedove — December 6, 2014 @ 20:40

            • Повторювати хороші висловлювання, що не втратили значення і через два століття, завжди приємно. Росія, за Мішле, це «Crescendo de mensonges, de faux semblants, d’illusions!»

              Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 20:47

      • Не випадково з’їхали на одиничний, речово фіксований випадок-приклад. Так ось: знайдіть численні приклади позитивних, навіть піднесених цитат відомих європейських інтелектуалів про Радянську Росію; не буду згадувати історично закоханих у неї сербів та болгар; згадайте перемогу над німцями у великій війні; гагаріних; не забудьте сьогоднішніх друзів російського вибору, які, як і х**йловатий Путін є керівниками країн на кордоні з нами; зауважте на західних політиків, які коливаються, але мають справу з цим поганим людським цілим; додайте тих українців, хто не може мислити абстрактно й вимушений позитивно мати справу з нею: закупати вугілля та газ у негідників, вступати у перемовини з ними; особливо зверніть увагу на справжніх — і, чому про це не сказати, безстрашних — патріотів (такі таки є), які воюють за свій ідентичний вибір на Донбасі. Додайте приклади геополітичного змагання Захода і Росії, яке завжди існує між країнами, які б вони були добрі. Замало прикладів, на основі яких можна сконструювати ще одну абстрактну, втім вже не таку абстрактну, як робити ви, картину-оцінку. Ще раз: ідентичність не є річ з раз і назавжди заданими властивостями-характеристиками. Її не “скушать и не поцеловать”: не з’істи все добре у тій чи тій нації-суб’єкта вашого неприйняття та поцелувати свій нарід-персону за все прекрасне, чим він є. Справа складніше, ніж здається нашим політологам та свободівцям (і вам?), які є частиною das Man на основі нашої ідентичності. Вміти думати про ідентичність конкретно і разом з тим як не про фізичну річ чи раціоналізовану думку-цитату-свідчення, тобто не як фізик чи слабкий історик, примушує саме життя. Запитайте Порошенко. Адже нашого сусіда ані знищити ми не можемо, ані переїхати на інший континент нам не вдасться. Тут прийдеться плигати. І не лише нам.

        Comment by anonymous_lj — December 6, 2014 @ 19:20

        • Це правда, не треба згадувати закоханих сербів і болгар. Імперець Достоєвський, чудово здогадуючись про відразливість росіян і їхньої брехні для всіх навколо, якось висловився пророчо, що «не буде в Росії, і ніколи ще не було таких ненависників, зависників, клеветників, ба навіть одвертих ворогів, як усі ці слов’янські племена, тільки-но їх Росія звільнить». Тож Болгарія встигла повоювати проти Росії при кожній світовій війні, а тепер є щасливим членом НАТО, а з Сербією стосунки складалися тільки на ґрунті їхньої імперської подібності і протиставлення авторитаризму цінностям Заходу. Тільки-но, як передбачив Достоєвський, ці стосунки налагоджуються, про віддалену любов і дружбу з Росією «братушки» забувають як страшний сон.

          Перемога над німцями для звільнених західними союзниками означала і звільнення від окупації, і звільнення політичне й економічне. Звільнені ж від нацизму радянськими військами потрапляли під півсторічну окупацію радянського облудного режиму, який змінював облудною брехнею саму мову, знищуючи самі зв’язки між людьми, і потім країни радянського блоку були щасливі позбутися росіян і їхньої опіки при першій же нагоді, клянучі долю. Прихильність лівих європейських інтелектуалів до Радянського Союзу ґрунтувалася на брехні і замовчуванні геноциду, який вони могли б спостерігати при візитах, якби були уважніші. Щоб не помічати Голодомору чи невільників на будівництві північних каналів, заплющувати очі на мільйони політичних в’язнів-рабів, які страждали за ширмою радянських космічних і військових програм, треба було дуже старатися.

          На мій погляд, вибір тих, хто підняв зброю на Донбасі за «російський світ», глибоко аморальний. Це не рівний ідентичнісний вибір достойних противників, що всередині своєї спільноти розуміють відмінність між добром і злом, навіть просто по-бушменськи розуміють, як державний інтерес, це випадковий вибір без вибору обманутих авторитарною пропаґандою нещасних людей, чий світ є викривленим світом олжі, в країні апофеозу брехні.

          Наш перший захист от аґресії вічного сусіда, тепер вічно ворожого, — це апріорне визнання тотального неприйняття сусідської брехні. В жодному прояві, який не містить головною передумовою каяття за всю російську групу ідентичності перед жертвами її злочинів.

          Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 20:14

          • Суттєві неточності:

            *** Сьогоднішні болгари і серби масово прихільні до росіян — факт.
            *** За космічної ери не було мільйонів політичних в’язнів-рабів.
            *** Вибір місцевих бойовиків-донбасівців абсолютно моральний (вони б’ються) за свій ідентичнісний вибір-русский мир: ви плутаєте тут право і мораль: з точки зору міжнародного і національно-українського права вони злочинці, не праві. Але їхній моральний вибір — це їхнє суб’єктивне право. Сказати б — перед богом.

            Бажання все звести до спрощеної абстракції примушує робити історичні натяжки.

            Comment by anonymous_lj — December 6, 2014 @ 20:43

          • Що вам аморально, їм – “божья роса”. Ми зможемо до них бути “вічно ворожими”, тільки якщо в нас армія буде краще та альтернативні джерела енергії запрацюють.

            Comment by yulia_peacedove — December 6, 2014 @ 20:53

            • Вибір, зроблений в результаті впровадженої пропаґандою віри в хунту, карателів і розіп’ятих хлопчиків, не може бути моральним, адже ґрунтується на абсолютній брехні. Як у виборі нацистів у Німеччині, саме через цю аморальність повернення до норми і вимагає каяття, а не просто визнання помилки в обстоюванні свого інтересу і своєї ідентичності.

              Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 20:57

              • Світ не розділений на добро і зло, в світу з одного боку хвіст, а з іншого – хобот.

                Я відмовляюсь ненавидіти Маяковського і Стругацьких, за те, що вони належать країні-апофеозу.

                Comment by yulia_peacedove — December 6, 2014 @ 21:02

                • Не обов’язково ненавидіти, достатньо розуміти, що вони брешуть просто тому, що не можуть інакше, належачи до викривленої моральнісно групи ідентичності. Нерозрізнення добра і зла може проявитися в найнесподіваніших моментах на цілком рівному місці. І ви, як той довірливий доброволець, що їде убивати українців через заклик у телевізорі, можете не помітити, коли це стається.

                  Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 21:08

                  • Ну якщо росія – це Мордор, тоді там тільки орки. Як же мені орків не ненавидіти?

                    Так само як ви не розумієте, що існують інші світогляди, інші розуміння добра і зла, так само вони не розуміють, що пороблене ними є для вас злом. Категоричні судження не приводять до перемир’я, але до повного знищення.

                    Comment by yulia_peacedove — December 6, 2014 @ 21:36

                    • За Толкіном «орки по своїй суті це раса наділених „розумом во плоті“ створінь, хоча й страшенно зіпсованих, проте, може, й не зіпсованіших, ніж багато людей, котрих можна зустріти сьогодні».

                      Перемир’я можливе, коли виконуються договори. Проте нині одна сторона постійно змінює навіть причини, з яких їх дозволено не виконувати (вчора авторитарний лідер РФ вигадав нову версію, про сакральність місця хрещення київського князя, як підставу для невиконання договорів з Україною).

                      * * *

                      Інше розуміння добра і зла було у німецьких нацистів. Чи можна вважати мораль співробітника конвеєра знищення просто такою мораллю, і ставитися до неї просто як до рівної й поважної, тільки іншої, без оцінки? Ті, хто тримають у Донецьку людей «на підвалі», хто перебувають у бандах козачків, хто з військовослужбовців РФ перевдягаються в «повстанців», граючи з усіма росіянами в підлотну гру «нас тут немає», напевно, мають не таке уявлення про добро і зло, як я. Але чи можу я їхнє уявлення вважати просто іншим, без відповідної оцінки?

                      Comment by maksymus — December 6, 2014 @ 21:54

                    • Дуже до речі згадано Хрещення Русі. Бо ж це ще давніший випадок, коли еліти намагалися цивілізувати та європеїзувати східних слов’ян. Як бачимо, росіян за 1000 років не вдалося, навпаки — всі результати спотворюються. Навіть цікаво, чому ла-ла-ла не хоче відмовитися від цієї семітсько-авраамічної релігії та повернутися до споконвічних слов’янських язичницьких вірувань.

                      Comment by drundia — December 7, 2014 @ 06:58

                    • Власне, канонічне хрещення Русі відбувалося в Києві. (У надзвичайно сильному давньоукраїнському літературному творі Іларіона Київського ця подія означала входження русинів до сучасних народів, просвіщених благодаттю.) Далекий Новгород наступного року хрестили вогнем і мечем, а Волго-Окське міжріччя, місце зародження російського народу, вперше пробували хрестити тільки через сто років (літописний випадок з волхвами).

                      Відсутність певної дати хрещення для народу з християнським культурним базисом — це дуже гостра дитяча травма. Тож пошук росіянами коренів хоч у Ладозі (завойованою Москвою в XV ст.), хоч у Херсонесі це певне зведення рахунків. Доводиться історію відбирати у сусідів разом з територією. Але без Києва — єдиного відомого східним слов’янам другого Ієрусалима — і храмові гори не сакральні.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 07:22

                    • Я чув, що народ Русі не дуже прихильно поставився до свого хрещення, але чув це у стилі середньої температури по лікарні. Виходить, що народ у Києві був уже готовий до такого офіційного хрещення (багато хто вже був навернутий у цю релігію), а Новгород і тим більше Волго-Окське міжріччя — ні?

                      Comment by drundia — December 7, 2014 @ 16:41

                    • З прикладів хрещення членів князівської родини (Ольга та ін.) виводять кількаразову теорію охрещення України. Найкраще в роботі Ірини Жиленко «Християнство до заснуваня…».

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 16:50

                    • Якщо говорити у термінах моралі, то універсальна оцінка вчинків і дій є невід’ємною частиною морального судження (і осудження). Де взяти універсальний критерій для такої оцінки? Дуже просто, говорити ви, добро є добро, зло є зло, неправда є неправдою, а правда є правдою. Отже, хто бреше — той лише бреше і більше нічого — апофеоз брехні. Й ви це ригористично переслідуєте.

                      Хто переслідує — той слідує і наслідує. Ви переслідуєте геббельсову неправду російських державних ЗМІ, які однозначно зводять всіх нас, українців, до хунти і бендерівців. Ми всі — є один бендеровець і є хунтовець. Ви наслідуєте таку саму редукцію до одного: апофеоз викриття зла.

                      Що з цього виходить? — абсолютне зло треба або перемагати війною, бо у ньому немає за що заціпитися, щоб морально покращити, або, якщо не можемо, то повністю уникнути, що також неможливо. Тобто, якщо слідувати за вашою логікою, то це або війна на повне знищення, або безсилля і нічого. Ви наслідуєте Путіна, ДНР І ЛНР: вони розв’язали війну. (Втім, навіть вони не доводять його до апофеозу, і не тому, що у Росії немає сил та засобів.)

                      Вже тому, що ваш підхід підштовхує війну, він не може бути і не є моральним. Ви претендуєте на справедливу моральну оцінку, а сприяєте апофеозу зла. Як так вийшло?

                      Comment by anonymous_lj — December 7, 2014 @ 07:47

                    • Ті, на кого напали, можуть захищатися, але тоді збільшуватимуть зло, або вмерти, але тоді зло переможе. Значить, французи в русі спротиву були аморальні, вони збільшували зло, знищуючи гітлерівців, тоді як вішисти, котрі були за мир з німцями, зло не збільшували, а втім сприяли його перемозі.

                      Питання верхнього коментаря залишилося. Чи можна вважати мораль німецького співробітника конвеєра знищення просто такою мораллю, і ставитися до неї просто як до рівної й поважної, тільки іншої, без належної оцінки?

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 08:00

                    • Кожен може мати свою оцінку. Кожен.

                      Просто ви з коммента в коммент микаєтесь як дитина зі своїм Добром і Злом, і жалієтесь, що вони – погані, граються не за вашими правилами.

                      Добро і Зло – це не універсальні концепти, за здійсненням яких слідкує божественне військо серафимів. Це не дитячий садок, тут вихователь не поставить у кут, за те, що росія порушила правила гри. Тут – всі вихователі, і кожен грає по своєму.

                      Ну погана росія, погана! Я це знаю, ви це знаєте, всі погодились, що росія погана. І що? Що, Україні і Європі від цього менше газу буде потрібно? Чи в нас на деревах почнуть балістичні ракети рости, а замість соняшників – радарні установки? Як це продуктивно впливає на ситуацію?

                      ps перестаньте засалювати аргумент ad hitlerum

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 09:09

                    • Отже, погодились, уже добре. Тепер з цим знанням ми вже можемо щось робити. Микатися з ним, враховувати в побуті; знання про сусіда може мати багато практичних і непрактичних застосувань. Знання, що аґресивний сусід не розрізняє добро і зло, наприклад, означає для нас суттєве збільшення будь-яких транзакційних витрат при вимушеному сусідстві.

                      Як проявляється знання про сусіда на практиці, можна бачити у сьогоднішньому висловлювання президента Литви, яка зауважила, що діалог з Росією неможливий, доки вона проводить агресивну політику і вкотре наголосила, що РФ має всі ознаки терористичної держави. Практичний мінімальний висновок — припинення торговельної залежності від такої дикої і непередбачуваної країни.

                      Ad hitlerum постійно виринає тому, що ситуація з російським вітчизняним націоналізмом, який апелює до свіввітчизників за кордоном, який не визнає договорів і звертається за обґрунтуванням до сакрального, це не що інше, як Гітлер. І маємо з цим справу ми і сьогодні.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 10:51

                    • З того, що я визнала, що для нас росія – погана, не випливає, що я стверджую про тотальну істинність нашого розуміння добра і зла.

                      Ad hitlerum постійно виринає тому, що росія почала звинувачувати нас у фашизмі, ми, щоб нівелювати їх закиди, у відповідь звинуватили їх у фашизмі, – і поїхало. А ви без критичного аналізу ситуації кидаєтесь на амбразуру і підхоплюєте всезагальне харкання.

                      Складно спілкуватися з ідейними :(

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 11:27

                    • Складно спілкуватися з теоретичо безпорадними.

                      Не треба було ждати чергової порції облуди з російського боку, щоб помітити загальні типологічні подібності німецького і російського вітчизняних націоналізмів у трикутнику колишня метрополія – нова держава – меншина, лояльна до метрополії. Те, що спонукало Гітлера, абсолютно те саме, з тими самими обґрунтуваннями нападів на сусідів, повторюється в РФ.

                      Більше того, трапляються навіть дослівні збіги, що помічають спостерігачі у програмних виступах:
                      http://aillarionov.livejournal.com/751369.html (Это не Фултон. Это Берхтесгаден)
                      http://being-alex.livejournal.com/224271.html (розбір кримського виступу).

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 11:45

                    • Можна знайти набагато ближчі аналогії ніж нацистська Німеччина. Радянський союз, наприклад. Або та сама російська імперія. Чи ви вже забули про країну – апофеоз брехні? Чи, може, взяти щось екзотичніше? Наприклад, Японію першої половини ХХст.? Ні? Чи ви просто теоретично безпорадні у подіях японської інтервенції в Маньчжурію, які стали першим дзвіночком Другої світової війни, порушивши міжнародний Паризький пакт Бріана-Келлога про відмову від війни, як знаряддя національної політики?

                      Ви, разом з Путіним, пожадливо обсмоктуєте троп фашизму, бо вам елементарно зручно. Зручно використовувати цей історичних жах в своїх ідеологічних цілях.

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 13:08

                    • У тому то й справа, що Радянський Союз та Російська імперія мали типологічно відмінні підстави свого існування. Щоб описати поведінку, яку демонструє путінська «Веймарська» Російська Федерація, не обійтися без досвіду попереднього прояву того самого явища у Веймарській Німеччині.

                      Разом з тим, існує суттєва відмінність — культура. От на повторювані прояви російської культури в різні історичні епохи і варто звертати увагу, щоб передбачати, як типологічно той же самий режим проявлятиметься в Кремлі в нових обставинах, як у політичній площині виявлятиме себе російська культура, яка за останні кілька століть дала світу безкінечні приклади авторитаризму й несвободи.

                      Росіяни це не німці, яких згаданий Юнґ після поразки брався лікувати прямим запитанням про Бухенвальд. Німці мали потужну європейську культуру, де добро і зло мали значення. І навіть це не стало запобіжником. А згідно зі спостереженнями іноземців, як Мішле, росіянин, у кращому разі мовчатиме, посміхатиметься, не розуміючи, що значать ці слова. У гіршому, поводитиметься так, як сьогодні проявляє типово російську облудну поведінку відомий актор Юрій Соломін: «Не вірю, що там росіяни беруть участь».

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 13:31

                    • От бачите, ви самі себе заперечили. Адже ви визнаєте, що суттєві культурні характеристики росії, на яких ви наголошуєте, повністю протилежні німецьким.

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 17:13

                    • Ні, не протилежні, а інші. І це ще невідомо, як вони обумовлюватимуть режим у типологічно тій самій ситуації.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 17:30

                    • Хм… Ми маємо народ, який розрізняє добро і зло, та народ, який не розрізняє добро і зло. Хм…

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 17:51

                    • Щоб для себе поставити крапку у цій цікавій дискусіі:

                      *** зведення оцінки іншої спільноти лише до моральних характеристик неминуче призводить до ідеологічності (ідейності у викривленому сенсі — бачення лише власної абстракціі добра і зла). Крім того, воно сприяє редукції спільноти до єдиної індивідуальності, тобто до розуміння її як речі з заданними якостіями. Тому їй відмовлено у можливостях змінюватися, бути. Її треба або повністю знищувати, або по-літовські повністю ігнорувати. Й те, й те у реальному житті не виходить і не вийде.

                      *** справа у тому, що ідентичнісний вимір є виміром, сказати б, екзистенційним. У Мішле, наприклад, так само й у інших “оцінщиків” буття інших спільнот, первинно йдеться про моральну оцінку, а про особливості життя інших. Тому суто моральна оцінка як така провалюється, приводячи до логічного заключення — або знищувати, або повністю уникати, що є апофеозом аморальності. Людські чесноти — гідність, свобода, справделивість, честь, толерантність розуміються по-різному представниками, наприклад, донецьких бойовиків та нами. Хоча, я надаю вам це ясно, моральні категорії добра і зла вони також повністю розділяють. Це тому, що чесноти, не залишаються лише у сфері академічноі моралі, а є тим, без чого я не можу бути у власному світі, навіть якщо це русский мир. Гідність для людини ідентичності означає, що його таке буття недоторкане, навіть якщо хтось думає, що воно є результатом історичного зла моєї спільноти. Свобода первинно для неї означає свободу бути у власному світі, а вже потім все інше. Честь — відстоювання цього спільного буття навіть ціною власних інтересів і самого життя. Моралізуйте тепер.

                      *** саме тому наші політики, а також наші західно-європейські колеги вимушені рахуватися з реальністю спільних чеснот росіян, хоча постійно згадують універсальні правові домовленості. Вони показують поведінкою, наприклад у Брісбені, що Путін неморальний суб’єкт, втім ведуть з ним переговори. Як великий мораліст ви відмовляєте Росії у можливості змінюватися — вона завжди була какою. Ви не бажаєте вести переговори з її історією, фактично вигадуєте негативну абстракцію цілого народу, відмовляючись бачити реальність.

                      *** ви праві лише в одному — так, поведінці, у тому числі колективній поведінці потрібна оцінка. Але ії смисл полягає не у тому, щоб представити іншу спільноту як суцільно ворожнечу, як ворога назавжди. Моральні оцінки потрібні, оскільки воліють та звертаються до розуму людей, до їх раціональності, до того, що тут у дискусії вірно названо рефлексією. Дійсно, якщо ідентичність це й саморозуміння і самовіднесення себе до спільноти, то є надія на виправлення. Але ваша позиція повністю ігнорує це і закриває шлях до порозуміння. Лише знищення. Точно так розуміє свою ситуацію і велика сила росіян, так думають і сепаратисти. Дайте ім шанс побачити інші можливості, ніж безнадійно бути чистим злом, яке ви знайшли в історичних цитатах. Адже й ваше буття є можливість подолати однозначність.

                      Comment by anonymous_lj — December 7, 2014 @ 12:23

                    • Я не бачу інших шляхів порозуміння, ніж через шлях Юнґа для лікування повоєнних німців. Після типової для сучасних росіян відповіді, наприклад, що вони не воюють на Донбасі, або що самі вони, «порядні росіяни», були проти війни, а тому не мають стосунку і не почуваються винними, будь-яка можливість порозумітися зупиняється перед моральною прірвою.

                      Без цієї першої умови беззастережного визнання провини і історичного глухого кута, неможливо уявити хоч якусь пристойну абстракцію майбутнього російського народу, хоч з яких цитат і уявлень виходити.

                      Розрахунок з історією це перший крок до виправлення. Наприклад, коли росіянин заявить мені, що космічна ера була без в’язнів, я одразу пригадую «шарашки», з яких вийшли чи не всі конструктори, починаючи з Королева, і тільки переконуюсь у думці, що ґандж у самій культурі, яка не змогла всередині себе примиритися зі страшними сторінками, засудити для себе. Або коли боротьба за «російський світ» виправдовує посадження незгодних «на підвал», катування і картинні розстріли, що практикували терористи, то я не вважатиму за можливе шукати порозуміння з такими моделями ідентичності, бо тут проходить моральна прірва.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 13:55

                    • Якщо всторію розуміти як суму прикладів, з яких кожний можу знайти собі йому потрібні аргументи, то що тоді є історія? Захотіли й знайшли у добу Белкі і Стрелкі, у добу оттєпелі Хрущова мільйони закатованих у шарашках, посунувші історичний час. Захотіли — і говоримо лише про “іхні” катовні-підвали, хоча хтось там зауважував про катування з іншого боку. Насправді — ми використовуємо історію, щоб лише підтвердити масовий популізм простого розуміння: всі вони вороги. Беззастережне визнання провини прийде у Росію лише тоді, коли всередині її відбудуться зміни, коли хороші переможуть поганих у ній. Лише для цього потрібна зовнішня оцінка, у тому числі моральна. А ваша теорія каже: цього не буде ніколи, бо за історичним визначенням вона є суцільне однорідне зло. У неї немає іншого майбутнього.. Тому ваш однобічний, абстрактний підхід варто було б поміняти на дійсно історичний. Адже історія — це, сказати б, свідчення буттєвих можливостей, істинність яких інтерпретативно перевіряється кожного разу тут і тепер у горизонті нашого розуміння майбутнього.

                      Comment by anonymous_lj — December 7, 2014 @ 16:46

                    • А хіба можна підібрати для «хороших» горизонтів російської культури незаплямовані репресіями, кров’ю, заборонами і тому подібними варварськими свідченнями періоди? Хоч якісь успішні історії життя негнаних російських лібералів, незацькованих вільнодумців, невбитих поетів.

                      Так, після періоду абсолютного варварства бували і хрущовська відлига, і відлига середини XIX ст., як і інші російські короткотривалі періоди лібералізації після чергових поразок чи загального переляканого зойку «Так жити не можна!». Цей зойк і бував єдиним об’єктивним свідченням, що росіяни знають різницю між правдою і неправдою, але готові погоджуватися з будь-чим, не надаючи моральному вибору жодної переваги.

                      А потім виявлялося, що можна тільки так жити, що російська культура не дає інших прикладів, ніж авторитаризм, примусова праця, загальний одобрямс. Що в хрущовську відлигу гагаріних і білок зі стрілками, котрих запускала промисловість родом із «шарашок», можна було розстріляти робітників у Новочеркаську, а в період єльцинської відлиги і демократизації кров’ю залити Абхазію, Чечню, Придністров’я.

                      І потім виявлялося, що Сталін-то найпопулярніший персонаж і герой російської культури. І що народний сплеск прихильності до влади негайно слідує за нападом на сусідів, на Грузію чи Україну. І от чергова відлига і кінчалася черговим закручуванням гайок, викидаючи за кордон черговий філософський пароплав чи чергових Герценів з Буковськими, котрих російська культура вже дві сотні років витискає за свої межі, називаючи нацменами, зрадниками, русофобами.

                      Інше майбутнє, ніж чергова відлига, що знову закінчиться черговим провалом? Дуже сумнівно, що варто фантазувати про неможливе.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 17:27

                    • Ваші погляди дуже просто пояснюються ефектом гомогенності “чужої” групи. Особливо сильно цей ефект проявляється в ситуаціїї агресії з боку “чужих”. Цей феномен полягає в сприйнятті людиною учасників чужої групи як більш схожих один на одного, ніж учасників «своєї» групи, тобто «вони всі схожі; ми всі різні».

                      Ефект гомогенності чужої групи спостерігається у багатьох різних соціальних групах, від політичних та расових до вікових та статевих. Цей ефект безпосередньо впливає на стереотипування. Спостерігачі мають схильність формувати враження про різноманітність або варіативність членів групи, яку вони спостерігають, на основі центральних тенденцій або типових атрибутів членів цієї групи. Таким чином, надається надмірної ваги стереотипам про чужу групу, які підсилюють узагальнення.

                      Ефект гомогенності чужої групи деколи ще називають «упередженням гомогенності чужої групи».

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 18:02

                    • Про ціннісну й гносеологічну аберацію, яку закладає власна культура, мені дещо відомо. Російська і українська культури формувалися як історичні альтернативи, марковані у своїх найвиразніших проявах взаємно неґативно. І тим цікавіше знаходити, що наймаркованіші для мене аспекти (авторитаризм, насильство, антиєвропеїзм) так само неґативно маркуються й іншими зовнішніми спостерігачами, котрих я беру в свідки.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 18:23

                    • Ну, якщо знаєте, то й інтеріорізуйте потихеньку. Не все ж життя з аберацією ходити ;)

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 18:33

                    • Повністю позбутися культурної аберації неможливо, але за допомогою сторонніх свідчень того ж Мішле, я можу спробувати побачити, як екстеріоризується наш фокстер’єр в інтер’єрі.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 19:16

                    • З якого періоду ви бажаєте знати про негнаних лібералів — адже не від Сперанського. Дати приклад одного невбитого, не емігрувавшого поета — добре, не говоритиму про Пастернака, Цвєтаєву та Горенку, а скажу про цілу плеяду великих поетів відлигі, з яких ще живий один. А чому вам не подобаються Бєлінський і Писарев? Чехов, Толстой і “націоналіст” Достоєвський? Й сотні інших дійсно вольнодумців, які вільно відкрили для людства нові горизонти саморозуміння? Подати вам чистого ліберала в Росії? Чому ви вважаєте, що чистий ліберал краще комюнітариста? Питання множаться тому, що за розхожими штампами ховаються не такі однозначні відповіді інших можливостей. Чи варто їх пропускати?

                      Comment by anonymous_lj — December 7, 2014 @ 20:05

                    • Можна і Сперанського пригадати, прекрасний приклад системного російського ліберала, котрого, наче в насмішку, імператор зробив членом Верховного карного суду над декабристами. Його праця на самодержавство в період одного з розквітів режиму це просто прекрасний зразок російськокультурної людини, яка не розрізняє добра і зла в ім’я держави.

                      Українофоб Бєлінський, чиї огидні висловлювання про Куліша і Шевченка є класичним імперським проявом. Прекрасний зразок росіянина-ліберала.

                      Писарев, котрий кілька років просидів у в’язниці за погляди, це ще один приклад того, що таке російська культура. Перша ж цитата представників російської групи ідентичності про нього в мережі: – Писарев (запомнил это имя потому, что в XIX веке оно принадлежало известному нигилисту и русофобу).

                      Не варто вважати мейнстримом те, що в самій групі ідентичності засуджується і вважається відхиленням!

                      Салман Рушді, скажімо, великий представник свого народу, але був засуджений своєю групою ідентичності до страти. І творчість Салмана Рушді говорить не про групу, про групу говорить саме засудження, оцінка творчості групою.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 20:42

                    • Ви про мейнстрим у США до Мартина Лютера Кінга розскажіть: огидно аморальна нація рабовласників та ку-клус-кланівців. Звідки там взялась можливість найринковішого лібералізму? Звідки у чудовій німецькій Ідентичності виник дуже аморальний фашизм? Чому ‘не ваша’ історія морально волативна? — тому, що методологія спрощення та гомогенізації, немовби, дає пояснення. Чи дає розуміння реальності? Чи ви розумієте, що ідентичність — це не про лібералізм, а про чесноту свободи. Скажіть Толстому, що він не свободний. Передайте — але обережно — це Моторолі, який там визнається мейнстримом. Заперечувати можливості спільноти на основі абстракціі її характеристик означає множити сутності замість пояснення та розуміння. Думати не треба: збирай історичні факти, які підтверджують вже розсказано всіма як чутки. Моральна позиція осудження теж елементарна. Набагато складніше стати над цим або зайти за видимість речей та досліджувати умови можливості. Хіба не більш моральна позиція по відношенню до Росії пам’ятати про позитивні риси їі ідентичності, сприяючи можливостям іі героів свободи, не забуваючи зазвичай розумно нищити її зло. Це, очевидно, більш моральна позиція, ніж запропонована вами війна назавжди. Це позиція гідності та дійсної мужності — бути вище зла, не слідувати за ним. Вам не вдасться уникнути Росію. Тому її треба розуміти. З точки зору джерел можливостей їі позитивних для нас змін.

                      Comment by anonymous_lj — December 7, 2014 @ 22:07

                    • В США за сотню років до Мартіна Лютера Кінґа сталася кривава горожанська війна, в якій сторона-переможець, тобто те, що і стало американською групою ідентичності, підняла на прапор звільнення від рабства, свободу і права людини. Саме тому ідеї Мартіна про зрівняння прав усе ще дискримінованих американцями груп, що виштовхувалися раніше з групи ідентичності, були визнані американським суспільством, аж до впровадження його дня в систему національних свят.

                      Фашизм, як певного типу режим, з’явився в Німеччині на тому ж самому ґрунті, на якому в РФ з’явилася ідея про захист «співвітчизників», на ґрунті реваншизму, поразки в минулій війні й відторгнення демократії й лібералізму яко чужоземних вигадок, а там поруч і спроби виправдання територіальних захоплень. Як німецька культура змогла подолати цей виклик, ми знаємо, — через поразку і каяття.

                      А Льва Толстого російська церква відлучила від себе… Просто рисочка про можливості спільноти змінюватися в загальній картині країни брехні.
                      Не полінувався, і перевірив у мережі, чи висловлюються росіяни про Льва Толстого, як про русофоба? Ще б пак!

                      Зате кривавий бандит Моторола, котрий розважається тим, що стріляє з автоматичного гранатомета по своїх позиціях, — це еталонний росіянин, якого самі росіяни ніколи не назвуть русофобом, віровідступником, насолоджуватимуться естетикою його фотографій, ніколи не побачать, що він щось робить не так.

                      Comment by maksymus — December 8, 2014 @ 07:05

                    • > саме тому наші політики, а також наші західно-європейські колеги вимушені рахуватися з реальністю спільних чеснот росіян, хоча постійно згадують універсальні правові домовленості. Вони показують поведінкою, наприклад у Брісбені, що Путін неморальний суб’єкт, втім ведуть з ним переговори. Як великий мораліст ви відмовляєте Росії у можливості змінюватися — вона завжди була какою. Ви не бажаєте вести переговори з її історією, фактично вигадуєте негативну абстракцію цілого народу, відмовляючись бачити реальність.
                      У тому ж справа і є, що Росію треба змінювати знизу, з простих людей, але цього за понад 1000 років зробити не спромоглися. Та хто має ресурси це здійснити і чи воно того варте?

                      Comment by drundia — December 7, 2014 @ 18:49

                    • Чому ж, дехто з нас, після того як Росія почала називати нашу владу «фашистською хунтою» просто надали нового значення цьому словосполученню. Результат пречудовий — пропаґанда про «фашистську хунту» на цих індивідумів має протилежний вплив.

                      Я свого часу в цьому блозі з кимось дискутував на тему Євромайдану. От те що протестувальники перестали бути зовсім мирними, повалили Ленінів и так далі — це мій опонент помічав, а те що раніше розігнали мирних студентів — це практично іґнорував. Зрозумійте: він не оцінив, що це було правильно (пізніше він пристав на мою позицію, що то був злочин з боку влади), а саме прикидався, ніби цього не було.

                      Саме оце і скидається на особливість російського зла: факти впевнено не помічаються. Не оцінюються інакше, з позиції іншої системи моралі, а просто не помічаються, бо якби їх помітили, їх би оцінили так само, як і ми.

                      Comment by drundia — December 7, 2014 @ 18:34

                    • Для мене слово “фашизм” – це не просто слово. Для мене за ним стоять концтабори, жахливі досліди над живими людьми, міліони згвалтованих, покалічених, вбитих. Кожен раз, коли вживається слово “фашизм”, мені пригадується, що менгеле зшив близняток-циганів і вони довго без анестезії помирали від сепсису.

                      Я оцінила німецький фашизм. Я оцінила путінську росію. Я знайшла, що їх не можна порівнювати.

                      Ви кажете, що достатньо якби люди помітили зло, то вони б одразу оцінили так само, як і ми. Скільки разів ви бачили на вулиці бездомну людину і проходили повз, не помічаючи її? Чи вона собі думає, що ви просто її не помітили, бо якби помітили, ви б все оцінили, так само, як і вона?

                      Якби в житті все було “просто”, то всі синів Хосе Ігнасіо називали б.

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 19:31

                    • Фашизм це не обов’язково табори і закатовані за етнічною ознакою. В Італії ,на батьківщині фашизму, не було расизму німців, в Іспанії не було, в Угорщині, Чехії, Румунії, Греції всюди фашистські режими проявлялися по-різному. Скажімо, Умберто Еко виділив чотирнадцять спільних ознак, характерних для фашизму.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 19:48

                    • Чи можна вважати мораль німецького співробітника конвеєра знищення просто такою мораллю, і ставитися до неї просто як до рівної й поважної, тільки іншої, без належної оцінки?

                      Я не бачу інших шляхів порозуміння, ніж через шлях Юнґа для лікування повоєнних німців.

                      Щоб описати поведінку, яку демонструє путінська «Веймарська» Російська Федерація, не обійтися без досвіду попереднього прояву того самого явища у Веймарській Німеччині.

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 20:05

                    • Якщо ви відповісте на перше запитання, то матимете відповідь, чи можна вважати людину без розрізнення добра і зла людиною просто з такою ідентичністю, рівноцінною, але просто іншою.

                      А ви знаєте, як росіяни позбудуться безумтва, яке штовхає їхню країну на аґресію? Поки ніхто не знає.

                      Веймарська Німеччина, типологічно те саме явище вітчизняного націоналізму, як його описав Брубейкер, мала наслідком гітлерівський реваншизм, аншлюс Австрії й анексію Судетів. (Путінський пропаґандист Андронік Міґранян прямо порівняв Путіна з «хорошим Гітлером», тодто до розв’язування програної світової війни.) РФ уже повторює перші кроки. Інакодумних уже переслідують, саджають у в’язниці і виштовхують за кордон. Наступний крок хочете дізнатися? Дивіться на типологічно подібні режими.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 20:16

                    • Мало того, сучасники гітлерівців не «бачили» перераховані вами страхіття. Про все це і в Німеччині, і у вільному світі можна було дізнатися тільки після падіння режиму. І багато хто досі відмовляється вірити в Голокост за тими свідченнями, що залишилися після швидких звільнень таборів. Так само західні гості могли не помічати український Голодомор в сталінському СРСР, стертий з пам’яті на покоління, як той ганебний журналіст з Пулітцерівською премією. Якщо сьогодні в РФ почнуться масові знищення, то ніхто ще довго не помітить та не повірить, як не помічають російську присутність комісари ОБСЄ, як приховують під нумерованими табличками померлих на Донбасі росіян, котрих там офіційно немає. Як щасливо врятовані розповідають про катування в підвалах Донецька. Як приховують, що коїться в Ічкерії просто зараз. Навіть в інформаційний вік ми одержуємо крихти інформації про жертв, якщо їх хочуть приховати.

                      До речі, під Петербурґом зараз будується новий величезний тюремний корпус. Що там відбуватиметься, на кого розраховане збільшення «посадочних місць», за кордоном дізнаються останніми.

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 20:09

                    • Це міф, дорогий Максимусе. Більшість знали.

                      “Гітлер винищив євреїв Європи. Але він зробив це не самотужки. Задача була настільки величезною, складною, вимагала стільки часу, грошей і планування, що на її здійснення пішли найстаранніші зусилля мільйонів німців… Всі сфери життя Німеччини були активно задіяні: бізнесмени, поліцейські, банкіри, доктори, юристи, солдати, машиністи поїздів, робітники заводів, фармакологи, будівельники, менеджери, економісти, керівники виробництв, ювеліри, дипломати, бюрократи, пропагандисти, режисери, продюсери, зірки кіно, професора, вчителі, політики, мери, члени партії, інженери, арт-дилери, архітектори, власники будинків, сантехніки, водії вантажівок, клерки, магнати, вчені, генерали, й навіть продавці – всі вони були необхідними гвинтиками механізму, який реалізовував поставлену задачу.” – Konnilyn G. Feig. Hitler’s Death Camps: The Sanity of Madness

                      Забийте в гуглі: “did germans really not know about camps”.

                      А як ви ставитесь до сучасних концентраційних таборів Північної Кореї? Чи вони занадто далеко, щоб потурбувати ваше тонке відчуття Добра і Зла?

                      Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 20:55

                    • Тоталітарна держава в першу чергу знищує канали інформації, контролює їх. Ті, хто знали напевно, мовчали як залучені до злочинів, а більшість годувалася чутками. Працівник конвеєра знищення на кожному етапі не був убивцею і не здогадувався, що робить щось погане. Цей жах описав український письменник, в’язень табору Вадим Бойко. Кожен гвинтик механізму знищення міг сказати, що це не він, що він ні до чого. Але без його участі нічого б не відбувалося. Те саме і в картині «Список Шиндлера», коли доля знищуваних навіть у самому середовищі євреїв ставала відомою в останній момент, через самі чутки, що перед газовими камерами роздають шматки мила.

                      Перше, що зробив Путін, це знищив незалежні ЗМІ. Закриття НТВ це була величезна подія початку його правління. Тепер об’єктивна інформація буде для росіян похована в білому шумі про розіп’ятих хлопчиків, більшість не розрізнить, на що треба реаґувати, коли почнеться конвеєр.

                      Північна Корея це єдиний концентраційний табір, в якому страждають двадцять мільйонів людей — знищення режиму Північної Кореї це одне з завдань усього людства. І наступна реабілітація кожного, повернення до людського стану це теж бажане. Російська Федерація зі своїми ядерними ракетами вже на прямому шляху до Кореї, Венесуели, Куби…

                      Comment by maksymus — December 7, 2014 @ 21:08

                    • > Для мене слово “фашизм” – це не просто слово. Для мене за ним стоять
                      > концтабори, жахливі досліди над живими людьми, міліони згвалтованих,
                      > покалічених, вбитих.
                      А ви впевнені, що це саме фашизм, а не нацизм? Це дуже просто — назвати фашизмом усе, що було в гітлерівському режимі, незважаючи на те, що іншим фашизмам це не було властиво.

                      > Ви кажете, що достатньо якби люди помітили зло, то вони б одразу
                      > оцінили так само, як і ми. Скільки разів ви бачили на вулиці бездомну
                      > людину і проходили повз, не помічаючи її? Чи вона собі думає, що ви
                      > просто її не помітили, бо якби помітили, ви б все оцінили, так само, як і вона?
                      Не імплікуйте з оцінки потребу діяти.

                      Мені давали гарний приклад з Собачого серця Булгакова (у фільмі дуже наочно), коли Швондер і компанія приходить до професора Преображенського. Дуже гарний шматок (у вільному переказі):
                      Вам не шкода дітей? — Шкода. — А чому ви не дасте грошей? — А не хочу.
                      От моральна оцінка — шкода дітей, а дія — грошей давати не хочу. Це не непомічання, це бездіяння. У такій ситуації особа чудово усвідомлює, що є щось погане, але вона нічого не зробила, щоб це змінити. Російська модель — «нема ніяких дітей, сиріт, та ще багато кого, хто потребує допомоги» — не вистачає духу визнати своє небажання допомагати, тому краще прикинутися, що допомоги не потребують?

                      Проходьте повз безхатченків на здоров’я, але не кажіть що їх нема.

                      Comment by drundia — December 8, 2014 @ 07:16

                    • Так, впевнена. Хоча фашизм розпочинався як італійський ідейний рух, пізніше цей термін набув ширшого значення. Тепер під фашизмом розуміють радикальну авторитарну форму націоналізму, і німецький націонал-соціалізм, чудово підходить під це визначення.

                      Чому я асоціюю фашизм саме з його німецьким різновидом? Хочу звернути вашу увагу, що я роблю це не одна.
                      Справа в тому, що українці в складі Радянського союзу зіткнулись саме з цим різновидом фашизму, тому для нас близькі саме приклади нацистських жахів, а не італійські концентраційні табори в Лівії, де було замордовано дестяки тисяч африканців. Або концетраційні табори в самій Італії, такі, наприклад, як біля міста Гонарс, куди депортували тисячі людей з провінції Любляна, з яких 1, 643 були діти. Якщо вам цікаво і ви читаєте англійською, знайдіть у вікіпедії статтю “List of Italian concentration camps”.

                      Саме тому ми кажемо путлєр, а не путлеріні. Саме тому путінська пропаганда закликає знову захистити русский мир від фашистів.

                      Це щодо фашизму. Що ж до слова і дії.

                      Якщо ви розглянете мій приклад, то ви побачите, що я нічого не говорила про дію, тобто фізичну допомогу тому бідному. У такий спосіб я ілюструвала ситуацію, коли, незважаючи на вашу внутрішню оцінку, ви не повідомляєте про неї людину, яка знаходиться в тій ситуації.

                      До того ж ви відпочатку в своєму прикладі змішуєте просте ігнорування свого друга з активною дезінформацією російських змі, при цьому відзначаючи, що якби знали – оцінили б. Більше, ви переносите характерну поведінку однієї людини, на цілу націю. На мою думку, таке стереотипування недалеко відходить від оціночних механізмів рассизму та антисемітизму. Але це якщо заходити занадто далеко. Повторюючись, копіпастну (вибачте, якщо вже читали цей коммент):

                      Ваші погляди дуже просто пояснюються ефектом гомогенності “чужої” групи. Особливо сильно цей ефект проявляється в ситуації агресії з боку “чужих”. Цей феномен полягає в сприйнятті людиною учасників чужої групи як більш схожих один на одного, ніж учасників «своєї» групи, тобто «вони всі схожі; ми всі різні».

                      Ефект гомогенності чужої групи спостерігається у багатьох різних соціальних групах, від політичних та расових до вікових та статевих. Цей ефект безпосередньо впливає на стереотипування. Спостерігачі мають схильність формувати враження про різноманітність або варіативність членів групи, яку вони спостерігають, на основі центральних тенденцій або типових атрибутів членів цієї групи. Таким чином, надається надмірної ваги стереотипам про чужу групу, які підсилюють узагальнення.

                      Comment by yulia_peacedove — December 8, 2014 @ 20:51

                    • В Одесі були румуни, чия поведінка відрізнялась од німецької. В Україні воювали угорські фашисти. (Чи не «гомогенізуєте» ви фашистів, замінюючи типологію політичних режимів наліпкою?)

                      Comment by maksymus — December 8, 2014 @ 21:04

                    • “Особливо сильно цей ефект проявляється в ситуації агресії з боку “чужих”. ”

                      Цю гомогенізацію зробили до мене, я її всього лиш інтеріоризувала. І, мені здається, що в цьому випадку, не достатньо причин, щоб її розгомогенізовувати назад.

                      Comment by yulia_peacedove — December 8, 2014 @ 21:14

                    • Вище я давав посилання на Брубейкера, котрий описував типологію без моральних конотацій

                      Comment by maksymus — December 8, 2014 @ 21:19

                    • Даруйте, пропустила.

                      Comment by yulia_peacedove — December 8, 2014 @ 21:26

                    • А міг би дати і моральні оцінки тих, хто в РФ знаходиться в перших групах ризику: http://youtu.be/vdzEyv3deEs
                      Це п’ятничний виступ опозиціонера Каспарова, котрий, як представник національної меншини, боїться репресій більше, ніж ті, хто належать до групи більшості. Насування фашизму він відмітив ще за рік (!) до українських подій: «Сегодня споры о точном определении фашизма уже не столь важны. Когда приходит фашизм, его ощущаешь на запах, вкус и цвет. И безошибочно понимаешь: это он и есть!»

                      Comment by maksymus — December 9, 2014 @ 07:00

        • Так, ідентичність – це не річ. Але чи зовсім вже так і неможливо говорити про певні сталі (довготривалі) компоненти ідентичності? Адже якби не було певної сталості, не було б що визначати константою поняття “ідентичність”.

          І до чого тут “речово фіксований випадок-приклад”? Хіба людину, навіть одиничну, можна охарактеризувати так само як річ?

          Comment by yulia_peacedove — December 6, 2014 @ 20:27

          • Людину не можна характеризувати так, як роблять щодо речей, дійсно. Але коли ми розглядаємо людську спільноту як щось єдине — а ми це робимо, коли визначаємо сталі характеристики такої спільноти, — ми використовуємо редукцію колективної спільноти до гомогенної людської єдності та свідчимо про неї як єдиного суб’єкта-персону. Як тільки ми робимо цю редукцію до гомогенної однини, ми пояинаємо навішувати на цей суб’єкт предикати. Так само, як ми часто говоримо про якусь людину — вона добра, працелюбна чи зла та лінива тощо. А про людину ми так говоримо по аналогії з нашим знанням речей, адже річ для нашої характеристики її є нічого іншого, як сума предикатів: вона така і така. Все було б нічого, якби ми всебічно характеризували річ: скажімо, цей стіл не лише такий і такий, а він саме стул, тому, що він для сидіння; а я купив в’єтнамське крісло, так воно ще і має східну естетику. Крім цього, оскільки це річ обіходу, то я можу використовувати цей стул для того, щоб на ньому стояв телевізор (поки у мене для нього немає стола). Тобто це вже підставка для телевізора. Тобто у “наших” речей є можливості бути іншими. А ось коли речі вивчаються з точки зору науки (science), поза їхніх “людських якостей”, як речі фіксовані, “як такі”, вони не мають можливостей. Розмова про однозначні характеристики ідентичності типовий приклад суто позитивістського підходу. Ви самі написали про самоусвідомлення як суттєву рису ідентифікування. Речі культури вбудовані у самоідентифікацію людей. Вони, якщо завгодно, рефлективні. Коли людям відмовляють у рефлексії, тобто у можливостях бути, їх беруть і перетворюють на щось подібне фізичним речам.

            Comment by anonymous_lj — December 6, 2014 @ 21:02

            • Ваше негативне ставлення до позитивізму, мені зрозуміле. Проте, я поставила питання, на яке ви не дали прямої відповіді. Як бути зі сталими компонентами ідентичності?

              Максимус, дуже цікаво підмітив, що деякі реалії російского життя були актуальними ще на початку ХХ ст. Він, разом з французом, заходить занадто далеко і екстраполює, що вся росія була, є і буде апофеозом брехні. Але не можна заперечувати той факт, що історично дії росіян свідчать про тяглість певних переконань, за якими безпосередньо випливають висновки, щодо характерних особливостей їхньої національної ідентичності.

              Я не говорю про абсолютну тотожність, незмінність цих характеристик в часі. Я не наполягаю, навіть, що всі жителі російських територій, неодмінно мають ці характеристики. Однак в мене виникає логічне питання, як ми можемо пояснити таку схожість подій і ситуацій?

              На мій погляд, в своєму прагненні відсторонитися від позитивістського підходу, ви заходите занадто далеко. Приписуючи сталості виключну належність науковому об’єкту, ви заперечуєте можливість сталості в явищах неприродничих дисциплін. А заперечуючи сталість певних характерних особливостей спільнот, ви заперечуєте саму національну ідентичність як таку.

              Саморефлексія багатолюдної спільноти – не означає потік хаотичної нетотожності. Кожна окрема ідентифікуюча саморефлексія індивіда, який належить до цієї спільноти, завжди направлена на єдине явище. При цьому така рефлексія презентує нам не свідомість про ідентичність, як об’єкт, але свідомість-ідентичності. Коли я здійснюю рефлексію, я не просто стикаюсь з деяким невизначеним індивідом, який сприймає певну річ. Якби це було так, я не казала б “Я є українкою”, але “Хтось є українкою”. Говорячи “Я”, я підтверджую тотожність, між рефлексіюючим та рефлексійованим суб’єктом.

              Крім того, кожна з цих саморефлексій підкріплюється єдністю побутового простору (від молотків, до будинків, до доріг) та єдністю культурного простору (від приказок, до підручників, до медіа).

              Більше того, навіть упередження (як зовнішні, так і власні) діють як певна константа, що шляхом інтеріоризації, або заперечення, стають тяглими компонентами ідентичності.

              Мені здається ви утотожнюєте сталість характерних ознак ідентичності з поголівною гомогенізацію спільноти. Тоді як я погоджуюсь з вами, що гомогенізувати спільноти, як це робить Максимус ні в якому разі не можна, спростовуючи схожість характерних особливостей ідентичностей окремих осіб, які належать до єдиної спільноти, ви спростовуєте ідентичність загалом.

              Comment by yulia_peacedove — December 7, 2014 @ 17:05

              • Дуже влучно і вірно підмічено. Крім того, ви вже вказали відповідь. Сталість, тобто самототожність ідентичності (а бути ідентичним й є бути самототожним) визначається тяглістю життєвого світу. А життєвий світ — це не сукупність фізичних речей, а той спосіб співбуття у світі речей і людей, у якому я, так само як і інші у моїй спільноті, розуміємо, інтерпретуємо один одного і працюємо з речами нашого світу. Речі такого світу — це те у речах, завдяки чому вони мають спільне значення для мене та членів моєї спільноти. У цьому сенсі це не лише речі повсКденного обіходу, а й предметні вирази життя: зафіксовані у поведінці та рітуалах традиції, стандартні дії у схожих ситуаціях, мовлення як предметний вираз мого розуміння, інтенцій тощо. Всі ці речі мають тяглість. Бутт у світі, отже, відбиває цю тЯглість і не дає створитис хаосу, потякий ви запитуєте. Втім, є суттєва відмінність такого світу від світу як просто сукупності у просторі і часі речей і людей. Світ, який задає тяглість ідентичності, не є фізичним з однозначними речовими характеристиками, хоча і предметне існування мови як здатності виражати думки і бажання можна і треба вивчати науково, відкриваючи однозначні характеристики, як це робить мовознавство і лінгвістика. Він існує поза предметними характеристиками речей як умова іхньої можливості та можливості саморефлексії і самоідентифікації людей. У цьому вся складність для, як правило, позитивно мислячих істориків та так званих культурологів, а також всіх нас у буденному відношенні до оточуючого світу, зробити зусилля, щоб відволіктися від звичного погляду на світ як на сукупність простотречей з однозначними характеристиками. Нам набагато легше все розуміти у термінах речей та речових характеристик. Оскільки світ ідентичності, про який я говорю, існує лише як моє і наше спільне буття у ньому, то його значення, його тяглості входять у мої рефлексії — тут ви праві. Будь який акт самосвідомості навантажений ідентичністю, тобто — значеннями мого світу. Відомо, скажімо, що упередження ідентичностей не долаються просвіщенням особи. Як я вихожу за його межі та чи можна вийти за межі своєї приналежності тій чи тій культурі — це вже інше питання.

                Comment by anonymous_lj — December 7, 2014 @ 19:47

        • Адже нашого сусіда ані знищити ми не можемо, ані переїхати на інший континент нам не вдасться.

          значит, его надо ненавидеть
          И детям заказать – ненавидеть.

          Comment by babo4ka_v_ruke — June 11, 2016 @ 20:52

  6. Зустрічаються якось у російській прокуратурі гумористи: «Виходячи з моїм супроводжуючим з ліфта, я ніс до носа зіткнувся з Михайлом Шацем, уже опитаним для потреб закону. „Взагалі-то нас повинні були вести різними коридорами“, — здивувався він. КВН — це, передусім, чудова реакція!» (Шендерович, 10 грудня 2014).

    * * *

    Приблизно в той же час на тому ж ресурсі: «В Росії свобода слова є. […] Звичайно, робота загрожує небезпеками й загрозами, але такою є наша професія. […] тим не менш, можливість говорити, що думаєш, є» (А. Венедиктов). Редактор чи не єдиного ресурсу, де опозиції дають обмежений майданчик для обережних висловлювань, наочно підтверджує, що моральне чуття це точно не для росіян. Адже свобода слова це можливість говорити, що думаєш, без загрози з боку держави.

    Comment by maksymus — December 11, 2014 @ 07:44

  7. Пітер Померанцев, британський журналіст. Російська ідеологія: правди не існує:
    «Уявіть, що ви зростали в атмосфері всеосяжної брехні. Ви брешете постійно — в школі, на роботі, в будь-якому громадському місці. Брехати необхідно, щоби вижити, оскільки ненавмисно сказана правда загрожує вам втратою роботи і навіть в’язницею. […] Коли представники цього покоління прийшли до влади, вони створили суспільство-апофеоз симуляцій: з фальшивими виборами, фальшивою свободою преси, фальшивою ринковою економікою і фальшивим правосуддям. […] Ключова ідея Кремля — заперечення існування об’єктивної істини.»

    Comment by maksymus — December 16, 2014 @ 10:20

  8. Захар Прилєпін. Чи є Росія Європою?:
    «Ситуація дика й парадоксальна — 0,01% населення, нав’язує свій мавпячий дискурс 99,99% населення.
    […]
    Твердження: «Росія — це Європа» має, по суті, проходити по розряду анекдоту.
    9 з 10 осіб, що піклуються про те, що Росія повинна стати Європою, потай (а то і не потай) уважають Росію виродком — і все, що можна зробити з цим виродком, трошки його поєвропеїти.
    З вас самих, хлопці, європейці, як з Холстомера Пегас. Не кривляйтеся, все одно не схоже.»

    * * *
    «Зрозумійте, що Росія ніколи нічого не мала спільного з рештою Європи…», — цитує росіянин Пушкіна.

    Comment by maksymus — December 22, 2014 @ 18:16

  9. Ілья Кононов, соціолог:
    «І стає абсолютно зрозуміло, що В. Путін обезсмислив усю попередню російську історію. І декабристів, і Герцена, і російський космізм… Мізерний кадебешний чоловічок очолив країну, в якій були величні пориви до свободи й справедливості, — і поставив крапку в історії цих поривів.

    Як соціолог розумію, що не можна демонізувати будь-яку особистість. Природно, Путін — тільки вершина мутного потоку, що ніс російське суспільство до капіталізму без правил. Він — верх піраміди чиновників, котрі живилися адміністративною рентою з країни й висмоктує з неї всі соки.»

    Comment by maksymus — January 11, 2015 @ 08:42

  10. Артемій Троїцький. Росія — Європа. Повернення квитка:
    «Так, довго тішив нас обман… Схоже, що Росія і справді не Європа. Хоч як мені й деяким іншим цього хотілося б. […]
    Скажена, спершу обурено-знущальна, а згодом і конкретно аґресивна реакція російської держави та її горожан на прагнення сусідньої України стати частиною реальної Європи змусила не те що засумніватися в нещодавно ще само собою зрозумілому, але й з високим ступенем імовірності припустити, що в постулату про європейську приналежність Росії вийшов термін придатності. Якщо перефразувати відомий вислів Олександра Зінов’єва про моральність, то, на мій погляд, європейської можна вважати ту країну, яка щиро бажає бути європейською. Навіть якщо не все поки вдається. І в цьому випадку Україна — безсумнівно, «це Європа». А Росія? За останній рік слова «Європа», «європейський» стали в нас не те що лайливими (тут до Америки ще далеко), але чітко презирливими й зневажливими. […]
    Максимально наочним підтвердженням тези «Росія — не Європа» стала реакція значної (якби проводилися заміри, ризикну припустити, що переважної) частини росіян, включаючи небезкультурную «еліту», на трагедію в Парижі. […] Якщо жорстко, то я сформулював би це так: відраза більшості росіян до так званих європейських цінностей сильніше, ніж неприязнь до ісламістів і ненависть до терористів. […] Строго кажучи, нічого нового в цій ситуації немає – ми просто повертаємося в допетровські часи, коли відносини Росії з Європою були іколи войовничими, інколи прагматичними, але ніколи – близькими і спорідненими.»

    Comment by maksymus — January 14, 2015 @ 00:08

  11. Андрій Іларіонов. Оспівування Каїна:
    «…керівництво нинішнього режиму виводить російське суспільство (або те, що від нього тепер залишилося) на зовсім інший якісний рівень. Тепер мова йде вже не про ліквідацію політичних прав російських горожан — вони вже давно знищені. Тепер мова йде навіть не про обмеження їхніх горожанських свобод — од них уже практично нічого не залишилося. Зараз режим приступив до руйнування в російському суспільстві самих основ людської моралі — до знищення найбазовіших, найфундаментальніших уявлень про те, що таке „добре“ і що таке „погано“, до урочистого виправдання войовничого аморалізму, до безмежного оспівуванню Каїна і його „звитяг“.»

    Comment by maksymus — March 16, 2015 @ 17:20

  12. Борис Вишневський. Припинити брежати:
    «…російська влада пішла іншим шляхом.
    На цьому шляху — війна й кров, страждання й жертви.
    Перетворення брехні на державну політику, а ненависті — на державну ідеологію.
    І перевертання понять добра і зла. Коли підлість оголошується гідністю, зрада — звитягою, обман — мудрістю, крадіжка — поверненням утраченого, окупація — звільненням, насильство — миротворством, бандити — героями, найманці — ополченцями, фашисти — антифашистами, танки — мирно орючими тракторами…
    Анексувавши Крим, російський режим вступив на політичний ескалатор.
    Рух по ньому — тільки вниз.
    В економічний глухий кут. У політичну ізоляцію. У третій світ.»

    Comment by maksymus — March 18, 2015 @ 09:19

  13. Дмитро Биков Особлива думка:
    «Країна, безумовно, переживає щось на зразок такого духовного раку. Це можна назвати раком душі. Цей рак — ідея національної винятковості в сукупності із зовнішньою агресією, внутрішніми репресіями, він у Росії завжди якось бродив.
    […]
    І ось тут ми вирішимо, Росія Схід чи Захід. Ми зрозуміємо, нарешті, якщо після всього, що відбувається, Росія не виживе, російська культура виявиться безнадійно скомпрометована так званою месіанською ідеєю, ну тоді значить ми є Захід. А якщо все це маска мовна, то значить ми є Схід. Бо саме для Сходу характерна така імітаційна поведінка. Коли людина повторює те, що від неї вимагають. Але душі її це не зачіпає.»

    Свого роду критерій перевірки європейськості.

    Comment by maksymus — March 28, 2015 @ 07:25

  14. Людмила Уліцька. Європо, прощавай!
    «Я російський письменник єврейського походження й християнського виховання. Моя країна сьогодні оголосила війну культурі, оголосила війну цінностям гуманізму, ідеї свободи особистості, ідеї прав людини, яку виробляла цивілізація впродовж усієї своєї історії. Моя країна хвора на аґресивне невігластво, націоналізм та імперську манію. Мені соромно за наш парламент, неосвічений й аґресивний, за уряд, аґресивний і некомпетентний, за керівників країни, іграшкових суперменів, шанувальників сили й хитрості, мені соромно за всіх нас, за народ, який втратив моральні орієнтири.

    Культура зазнала в Росії жорстокої поразки, і ми, люди культури, не можемо змінити самогубну політику нашої держави. В інтелектуальному співтоваристві нашої країни стався розкол: знову, як на початку століття, проти війни виступає меншість. Моя країна кожен день наближає світ до нової війни, наш мілітаризм уже поточив кігті в Чечні й у Грузії, тепер тренується в Криму й в Україні. Прощавай, Європо, боюся, що нам ніколи не вдасться увійти в європейську сім’ю народів. Наша велика культура — наш Толстой і Чехов, наш Чайковський і Шостакович, наші художники, артисти, філософи, вчені — не змогли розгорнути політику релігійних фанатиків комуністичної ідеї в минулому й жадібних безумців сьогодні.

    Триста років ми, люди культури, живилися від одних джерел — наш Бах і наш Данте, наш Бетховен і наш Шекспір, — ми не втрачали надії, але сьогодні нам, людям російської культури, тієї її малої частини, до якої я належу, залишається сказати тільки одне: «Прощавай, Європо!»

    Comment by maksymus — April 8, 2015 @ 22:22

  15. Дмитро Тренін:
    «…росіяни повинні перш за все усвідомити, що Незапад — це адреса Росії серйоз і надовго. На цьому місці потрібно обживатися.»

    Comment by maksymus — July 6, 2015 @ 15:18

  16. “[…] Властиво, усе те, що слід було би сказати про совєтів, уже багато разів, виразно й докладно сказано, написано й опубліковано. Тут [у Берліні] я, природно, читаю книжки, яких не можу роздобути в Польщі, в т.ч. приватні спогади німців, по яких прокотилася лавина Червоної Армії в році поразки Гітлера, 1945, переважно мемуари з Померанії (Pommern). Нотатки одного лікаря, зрештою, графа, людини віруючої, який пережив оте пекло, бачив усе, на що здатні росіяни, сформовані тією потворною системою, отож, ці спогади були для мене подекуди формулюваннями моїх власних думок і суджень, які я хіба що на папері не зафіксував. Хоча я не бачив нічого з того, що бачив він. Жорстокість німців, які входили до окупованої країни за часів Гітлера, НЕ ПОРІВНЯЛЬНА за своїм досвідом і вшир, і вглиб із совєцькою. Німці – спершу банальності – були методичними, планомірними, дотримувалися наказів знеособленим і взагалі механічним чином; вони вважали себе Вищою Расою, а нас, євреїв, – Ungeziefer, приреченими на винищення паразитами, паразитами НАСТІЛЬКИ підступними, обдарованими такою хуцпою, що ці паразити насмілилися завдяки лобуряцькій мімікрії набути схожості, достоту дивовижної схожості на Людину. Натомість, росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розпоясаність чином; отож, ґвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, валячи, руйнуючи й нищачи усі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в безкорисливості цього нищення чималу Завбачливість, Ініціативу, Увагу, Зосередженість, Напруження Волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям (врешті, – ІНШИМ!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися усьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ ЗАПЕКЛОСТІ, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на увесь світ, який вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість! скОпати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали; а крім того вони МУСИЛИ красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він РОЗПЛАКАВСЯ з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане НАРУЧНОГО ГОДИННИКА, то застрелить трьох перших стрічних). Якось у Москві, в [19]61 році, я навідався після 12 ночі, приїхавши просто з летовища, до ресторану “ексклюзивного готелю” (на вулиці юрба інших охочих ЗАБАВИ марно добивалася до готельних дверей) – і хоча там ніхто нікого не ґвалтував, не убивав і не обсирав, я бачив ТЕ САМЕ, і це справило на мене незабутнє враження, я назвав їх збожеволілою отарою, позаяк вони не вірять у БОГА, тобто, я бачив людей, яким відтято Вартості, тотально ампутовано етику; це було справді огидне видовисько.
    Ці історії, ці діагнози відомі, а наша цивілізація чинить, що лиш може, щоб їх приховати, затоптати, поховати, не зауважувати, не зізнаватися в цьому, а якщо не вдасться, то explain away [пояснювати якомога простіше]. Совєтська система, як вияв corruptio optimi pessima [зіпсованості того, що найкраще] de facto є системою плекання усіляких отих рис, на які взагалі здатна спідлена людина. Зрада найближчих, видавання на муки приятелів, брехня на кожному кроці, життя у фальші від колиски до могили, потоптання традиційних вартостей культури й бетонування певних формальних аспектів цієї культури; адже ж ясно, що оте ґвалтування, мордування і обсирання є одним боком монети, а інший її бік – це совєтське пуританство, вікторіанство, “вітчизняність”, патріотизм”, “комуністична моральність” тощо.

    Comment by maksymus_vote — June 27, 2016 @ 04:32

  17. Що тут писати, що тут можна додати! І радикальному невіруючому, такому, як я, думка про те, що Бога мабуть і немає, проте сатана МАБУТЬ усе ж є, КОЛИ існують совєти, – ця думка достоту нав’язливо повертається знову й знову. Велетенська наддержава зі сфальшованою ідеологією (ніхто в неї не вірить), зі сфальшованою культурою, музикою, літературою, шкільною освітою, громадським життя – все сфальшоване від A до Z настільки сумлінно, під таким тиском репресій, під таким поліцейським наглядом, що ця думка народжується наче сама собою: КОМУ то все може служити краще, ніж Володареві Мух [Вельзевулові]??? Я знаю, що його немає – і в ПЕВНОМУ сенсі це навіть ще гірше як діагноз, через відсутність Негативного Полюсу Трансцеденції. […]”
    Перекладено за: Lem S. Listy, albo opór materii, Kraków: W-wo Literackie, 2002, s. 261-263.
    http://www.facebook.com/andrij.pavlysyn/posts/10210423155158544

    Отож, Станіслав Лем у листа до Майкла Кендла, американського перекладача своїх творів англійською мовою, написав з Берліна 6 травня 1977 року:

    Comment by maksymus_vote — June 27, 2016 @ 04:32

  18. http://carnegie.ru/commentary/2016/07/05/ru-63999/j2r4
    05.07.2016
    Андрей Архангельский. Дырка от этики. Что не так с российской системой ценностей

    «Давать этическую оценку происходящему в России – сегодня не блажь, а необходимость. Происходящее сейчас можно в целом назвать моральной катастрофой. Но одновременно зарождается и новая этика – по принципу от обратного.»

    Comment by maksymus — July 5, 2016 @ 17:22

  19. Айдер Муждабаєв: http://www.facebook.com/ayder.muzhdabaev/posts/1314964971870708
    «Русский мир» — это не только ложь, это ещё когда ты боишься правды.

    Comment by maksymus — November 1, 2016 @ 03:19

  20. Олександр Тверськой: http://www.facebook.com/TverskoyAA/posts/1788784691342196
    «По суті в російськомовному просторі відсутнє фундаментальне розуміння того, що таке добре і що таке погано. Людина не розцінюється як особистість, як індивідуальність, як найвищий сенс усього. Людина тут завжди — засіб і витратний матеріал. Мета тут завжди виправдовує засоби.»

    Comment by maksymus — December 14, 2016 @ 17:21

  21. Олексій Рощин. Допінґ та російська ідея:
    «Не думаю, до речі, що тут справа в якихось „якостях російського народу“; причини тут не етнічні, а соціальні. Напевно, повна прихована аморальність — невід’ємна риса всіх суспільств з понадцентралізацією і з тоталітарним контролем „верховної влади“ (в совку це була партійна влада) над усіма формами життя громадян. Тоталітарний контроль, у тому числі й за „морально-етичним станом“ людей, здійснюваний на протязі поколінь, у кінцевому рахунку привчає їх сприймати „мораль“ просто як виконання нав’язаних приписів „згори“, коли за ухиляння можуть і покарати. Тобто мораль (у тому числі й чесність), у розумінні совка визначається тільки й виключно наявністю зовнішнього примусу. Верховної Сили.

    Тому є абсолютно неминучим: коли „верховна сила“, тобто КПРС, що здавалася непорушною, раптом впала й розтанула без залишку — співгромадяни бідової колишньої „країни рад“ миттєво відчули разом з цим і своє повне „звільнення від моралі“: нема кому примушувати — яка тут іще може бути чесність? Мовою психології можна сказати, що не відбулося інтеріоризаціі, тобто „врощування“ розуміння моралі, туди, ВСЕРЕДИНУ людини. Правило совка — ніякого там цього вашого Канта, ніякого „внутрішнього морального закону“! І це теж було правильно — оскільки в тоталітарному суспільстві людина з внутрішнім поняттям честі й чесності дуже малоадаптивна. Чому? Тому що тоталітарне суспільство — атомізоване, в ньому, власне, в соціальному смислі нічого немає, крім влади — всі інші „ком’юніті“ й незалежні інституції ретельно зачищуються або вихолощуються прямо в момент зародження, „щоб неповадно було“. Тому людям „чесним самим по собі“, ВІД СЕБЕ, було важко в совку навіть просто банально виживати.»

    Comment by maksymus — December 17, 2016 @ 14:58

  22. Війна очима Олександра Невзорова:
    «Але зверніть увагу: ніхто більше не виявляв такого жахливого лицемірства, ніхто не називав окупацію країн Європи звільненням. Звільнити — це значить дати свободу. А що зробили радянські війська? Вони оточили ці території колючим дротом, насадили маріонеткові уряди, впровадили власну найдикішу ідеологію, відрізали країни від розвитку, криваво придушували бунти. І це називається звільненням Європи? Ні, це не звільнення Європи, це той же самий фашизм, тільки м’якший.
    Проте на цьому простому прикладі ми бачимо, наскільки Росії властиво лицемірити абсолютно в усьому. Коріння тут треба шукати, напевно, в культурі.»

    Comment by maksymus — February 6, 2017 @ 07:57

  23. Hello! Your entry got to top-25 of the most popular entries in LiveJournal in Ukraine!

    Comment by livejournal — June 11, 2016 @ 07:25

  24. Андрій Архангельський. Дірка від етики:
    «Нарешті, в останні два роки, після 2014-го, виник етичний реверс — гібрид авторитарної етики й неґативної. Коли зручно, працює радянська етика (ми завжди праві), а коли треба — включається неґативна (всі однаково погані). Звідси ця двоїстість, вічне миготіння й перемикання, від якого рябить у мізках. Якщо звести до силогізму, вийде: «ми завжди праві, тому що всі інші брешуть». Намагаючись намацати в цій етиці хоча б якісь підстави, впираєшся в порожнечу, в ніщо. Єдина відповідь на питання, як це уживається в одній голові, такий: це наслідок невирішеного питання про етику.»

    Comment by maksymus — August 24, 2017 @ 18:39

  25. Ігор Клямкін, 2014:
    «А про цей культурний пейзаж писати давно вже немає бажання, от чому давно й не пишу:

    Усе більший інтерес до феномену брехні, сприйнятливості до неї і масової готовності її множити. Як до якоїсь тотальності, що вразила раптом російський соціум по вертикалі й усіх горизонталях. Але чи такий уже новий цей феномен? Не у своїх конкретних проявах, які можуть змінюватися і змінюються, а в своїх кореневих підставах? Я маю на увазі навіть не радянськість, відштовхування від якої викликало до життя заклик „жити не в олжі”. Гортаю улюблений збірник Володимира Даля і читаю: „Всі люди олжа, і ми тожа“ („Все люди ложь, и мы тож“); „Живуть же люди неправдою, так і нам не луснути стати“ („Живут же люди неправдой, так и нам не лопнуть стать“); „Московські люди землю сіють житом, а живуть брехнею“ („Московские люди землю сеют рожью, а живут ложью“). Це, до речі, і до питання про „унікальну цивілізацію“, „повернення до традиційних цінностей і традицій“ і все таке інше. Повернулися. Якщо, звичайно, йшли.»

    Comment by maksymus — August 25, 2017 @ 15:40


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: