На світанку росіяни втекли зі Слов’янська. З підвалів адмінбудівель звільнюються захоплені бандитами заручники. Яке пом’якшення нравів! Духовні попередники колорадів не забували розстрілювати ув’язнених при відступах, коли мали час.
Понесли з собою війну в нове нещасне місто. Краматорськ? Горлівка? Донецьк? Артемівськ? Луганськ? Десь вичитав повчальне зауваження, що якби всі загиблі у Другій світовій жителі СРСР вишикувалися на кордоні живою стіною, гітлерівці не просунулися б і кілометра. Перед мирними жителями тих міст, куди в ці хвилини рухається колона терористів, стоїть страшний вибір — ризикнути вийти і не пустити бойовиків зараз, або гинути потім на криваву картинку телекамер російських каналів у своїх будинках, перетворених злочинцями на вогневі точки.
Утеча бойовиків з укріпленого міста обертає облудну риторику про сепаратистів на ніщо. Втікачі по факту стверджують, що немає і не було на Донеччині сепаратистів, є тільки іноземні диверсанти, не підтримані населенням. Сподіваюся, у керівництва АТО вистачить розуму спрямувати і пропустити їх до самого кордону, не затримуючи на шляху і не даючи шансів затриматися. Вихід живих терористів на батьківщину був би неабияким політичним успіхом.
Діаріуш або тиск слова 