Діаріуш або тиск слова

June 24, 2014

Датчанин

 
Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

«Датчанин добре жеребцює». Іван Котляревський
«Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину». Тарас Шевченко
 
У назвах осіб за місцем проживання або національністю давній суфікс -анин/-чанин в останні десятиліття суттєво втратив свою продуктивність, у сучасній українській мові існує тенденція віддавати перевагу активнішому форманту -ець. У багатьох випадках з варіантами (луганець-луганчанин, дніпропетровець-дніпропетровчанин) завдяки шкільному пуризмові частіше можна почути полтавець, житомирець, ніж полтавчанин, житомирянин. Виняток, де суфікс -анин/-чанин тримається впевнено, становлять назви, утворені від основ, що закінчуються на -ць, -цьк/-ськ (вінничанин, лучанин, мінчанин) та нечисленні традиційні, які історично не мають варіантів з -ець (киянин, сумчанин, роменчанин). Cуфікс -чанин є похідним від -анин, виник завдяки морфологічному перерозкладу основи.

Суфікс -ець переважає і в утворенні назв народів, похідних од країн (українець, іспанець, австрієць). Коли трапляється нова назва, легше утворити її за найактивнішою моделлю. За останнє сторіччя під цю модель були підтягнуті й деякі традиційні назви (старіші італіанець, англичанин перетворилися на італієць, англієць).
 
Особливе місце посідає назва датчанин. Для цієї стародавньої назви новітня заміна з суфіксом -ець з’явилася ще в середині XIX ст. (переклади П. Куліша, твори О. Кобилянської), хоча тодішніми кувателями був обраний не очікуваний варіант данієць, а данець. Саме остання назва подається як паралельна до датчанин в довідковій літературі часів мовних експериментів 1920-х. Проте невдачу впровадження данців у мовну практику зафіксували вже повоєнні словники, які знають тільки звичних нам датчан. Спроби «виправити» залишок мовної старовини почалися спорадично з кінця 1960-х років [1], але надзвичайно активізувалися в наш час. Під позамовним приводом деросійщення і повернення до нібито питомих слів данець, данка, данський звучить вимога «повернути ці слова на сторінки газет і журналів, у радіо- й телепередачі, в художні та наукові твори» [2]. Подібні мотиви відштовхування від російського впливу звучать і в болгарському мовознавстві [3].
 
Усі ці спроби замінити усталену назву датчан виходять з безглуздого міркування про необхідність повного очищення мови від чужомовного впливу. Проте, як і у випадку інших «неправильних» традиційних назв чужих народів (французи, поляки, монегаски, індіанці, фіни, перси, греки), йдеться про знищення такою заміною надзвичайно цікавих і важливих шарів історії української мови. Адже в основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи.
 
Східні слов’яни могли б продовжувати називати датчан донці, донь, як при безпосередніх контактах їх знали новгородці. Але історія розпорядилася інакше, два особливі етноніми датчанин і англичанин були утворені за допомогою суфікса -анин від латинізованих основ Daticus, Anglicus [4]. Середньолатинська назва Данії — Dacia, Datia і під її впливом грецька Δατία, являють собою середньовічне перенесення на досі невідомі країни відомих назв, освячених літературою. Саме таким чином, як зауважив Фасмер, в європейській книжності на Данію була перенесена назва румунської Дакії (лат. Dacia), а на норвежців назва дунайського Норіка (Nōrici «норвежці» з лат. Nōricum) [5]. Такі іменування поширені в літературі з часів Саксона Граматика (лат.) [6] та Ласкаря Канана (грецьк.) [7]. У вигляді прикметників (датський) вони чудово були відомі в книжній українсько-білоруській мові з XVI ст. [8], а через наше посередництво потрапили в староросійську в той же період. Треба зауважити, що іменник датчанин, як і інші іменники однини (мн. Русь — прикм. руський — мн. русини — одн. русин), починають фіксуватися досить пізно, тільки з XVII-XVIII ст. [9]
 

 


Хліб «Датський». Цінник у київському магазині, жовтень 2014 р.
 
У новій українській мові староукраїнська книжна традиція називати жителів Данії датчанами була продовжена в найпершій же публікації «Енеїди» Івана Котляревського. Хоча в cтихійних і планованих мовних змінах у наступні три століття змінився його історичний напарник, англичанин, цей особливий етнонім, завдяки перебуванню на периферії мови, залишається незмінним і при досить потужних сучасних ідеологічних спробах його уніфікувати з іншими назвами з суфіксом -ець. І коли хтось з наших сучасників уживає назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступає по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті.
 
 

Примітки
[1] Сенюк О. Про слова данець і данський в українській мові // Мовознавство. — 1969. — № 4. — С. 75-76. У статті висунуто помилкове припущення про зв’язок запозичення з англійською назвою голландців dutch, а саме запозичення омолоджено до часів Петра I.
[2] Пономарів О. Культура слова. — К., 1999. — С. 87. Наголос робиться на ідеологічному мотиві змін і відкидається історичний контекст. Помилково відносить до російського впливу і пропонує зміну Городенська К. Данці, данійці чи датчани? / Культура слова. 2012. — № 77. — С. 188-189.
[3] Костов К. Произход на названието датчанин // Български език. — 1957. — Кн. 6. — С. 562-563. У замітці згадуються тези С. Василева. Дания — дански, не датски // Родна реч. — Т. II. — 1928-29. — С. 221-222 про «неправилни български езикови форми, с конто се разваля хубавата реч», які свідчать про тривалі спроби пуристичної заміни назви датчан не тільки в українській, а й в болгарській мові.
[4] Ковалев Г. Ф. История русских этнических названий. — Воронеж, 1982. — С. 81-82.
[5] Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. — М., 1986. — Т. 1. — С. 485.
[6] Коментар до Кн. II: «de Frothone … septimus rex Dacie» (бл. 1200 р.). Того ж часу хроніка «Brevis historia regum Dacie» Свена Аґґесена, першого датського історика. Книжна назва Dacia/Datia надійно усталюється як для Данії (regio Dacia), так і для скандинавської церковної провінції загалом: «Pro archiepiscopo de Datia» (лист 1175 р.). Свою класичну назву датчани навіть карбували на монетах між 1482 та 1559 рр. (див.: Appel’s Münzen und Medaillen vol. 2, 1822, p. 492).
[7] Васильев A. A. Ласкарь Канан, византийский путешественник XV века по Северной Европе и в Исландию // Сборник Харьковского историко-филологического общества в честь профессора В.П. Бузескула. — Харьков, 1914. — С. 397-402: «страна Датия (τῆς Δατίας = Дания)».
[8] «…з божей ласки король угорський, мєдський, кготський і датський, страх світу». Золтан Андраш. «Athila» М. Олаха в польском и белорусском переводах XVI века. — Ниредьхаза, 2004. — С. 121. Укр. видання: Історія о Аттілі, королі угорськом / Українська література XIV-XVI ст. — К., 1988. — С. 401.
[9] М. Фасмер помилково навів 1630 рік першої появи іменника, але його посилання веде на цитату з праці історика XIX ст., а не на ориґінальний документ. Уперше в російській мові іменник датчанин з’являється в перекладі французької праці «Розмови про множину світів» Фонтенеля, 1740 року.
 

 
 


Українсько-датський розмовник. К., 2012.
 

3 Comments »

  1. Легко загубитись в еволюції цього слова. Датчанин справді оповитий необізнаністю, зокрема моєю. Я, наприклад, вважала що данець – це уроджений в Данії, а датчанин – Голандії, опираючись на англомовні Dutch (голандець або нідерландець) і Danish (данієць; виявляється датчанин!).

    Comment by anonymous_lj — January 6, 2016 @ 10:30

  2. Див. також: John Bergsagel. Kanute, cuius est Dacia? In book: Of chronicles and kings: national saints and the emergence of nation states in the High Middle Ages. Copenhagen, 2016. pp. 84-90.

    Comment by maksymus — April 5, 2017 @ 16:00

  3. The first recorded use of the word Danmark within Denmark itself is found on the two Jelling stones, which are runestones believed to have been erected by Gorm the Old (c. 955) and Harald Bluetooth (c. 965). The larger stone of the two is popularly cited as Denmark’s “baptismal certificate” (dåbsattest),[22] though both use the word “Denmark”, in the form of accusative ᛏᛅᚾᛘᛅᚢᚱᚴ “tanmaurk” ([danmɒrk]) on the large stone, and genitive ᛏᛅᚾᛘᛅᚱᚴᛅᚱ “tanmarkar” (pronounced [danmarkaɽ]) on the small stone.[23] The inhabitants of Denmark are there called “tani” ([danɪ]), or “Danes”, in the accusative. Wikipedia en

    Comment by Kozak Nevada — October 14, 2018 @ 06:11


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: