Діаріуш або тиск слова

March 7, 2014

Вітчизняний націоналізм

Filed under: Московія, Політологія — maksymus @ 20:23

 
Порівняння нападу росіян на український Крим з нападом німців на чеські Судети стало банальністю, аж до подібності реакції світового співтовариства, яке знову бажає «задобрити» аґресора. Але існують і глибші подібності, на рівні структур внутрішньої політики, про які мало хто згадує. Нехай швидкозмінні обставини зараз не залишають часу на теоретизування, проте насправді саме теорія дуже важлива, коли одна зі сторін починає виглядати «не від світу сього» на рівні офіційних заяв і переговорів. Уже перша ж згадка про захист «співвітчизників», особливого крученого поняття, вигаданого в Російській Федерації, мала б змусити шукати пояснення, в якій «системі координат» вона креслить свої загарбницькі плани.

Такі пояснення дав Роджерс Брубейкер. (В українському перекладі: Брюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі. — Львів: Кальварія, 2006. — 280 с.)

[С. 157-159.]
        Веймарський вітчизняний націоналізм привертає нашу увагу не тільки своїм внутрішнім інтересом, і не тільки тому, що його теми та методи були оцінені нацистами, але також і через разючу подібність між Німеччиною після Першої світової війни та Росією після розпаду Радянського Союзу — подібність, завдяки якій деякі коментатори стали говорити про «Веймарську» Росію 188. І відповідно, остання частина розділу присвячується появі вітчизняного націоналізму у пострадянській Росії та порівнянні його з націоналізмом веймарської Німеччини.

188 В США першим виразником цієї концепції був Стівен Сестанович (Stephen Sestanovich). Див., напр.: Bill Keller, «Gorbachev’s Grand Plan», The New York Times, December 5, 1988. Критичне обговорення веймарської аналогії подане в: Jack Snyder, «Nationalism and the Crisis of the Post-Soviet State», Survival 35, no. 1 (1993), 6.

Національний та вітчизняний націоналізми

        Національний та вітчизняний націоналізми є діаметрально протилежними і безпосередньо конфліктними: національні націоналізми (подібно до міжвоєнної Польщі) спрямовані державами «всередину» стосовно своїх власних територій та населення, тоді як вітчизняні націоналізми (як у міжвоєнній Німеччині) спрямовані «назовні» сусідніми державами, через кордони територій та громадянства, до членів «їхньої власної» етнічної національності, тобто до людей, які «належать» (чи про яких можна заявити, що вони належать) до зовнішньої національної вітчизни за етно-національною подібністю, хоча вони проживають та є (зазвичай) громадянами інших держав. Оскільки ці останні держави є як правило національними державами (або принаймні такими представляються зовнішніми вітчизнами), вітчизняні та національні націоналізми недвозначно стикаються між собою.
        Національні держави та зовнішні національні вітчизни висувають суперечливі юридичні претензії щодо однієї й тієї самої групи людей. Це люди, що «належать» або їх можна представити такими, обом державам — до національної держави за громадянством та до «вітчизни» за позірною етнокультурною національністю. Національні держави, апелюючи до норм територіальної цілісності та суверенітету, заявляють, що статус та добробут її громадян, якої вони б не були етнокультурної національності, є виключно внутрішньою справою, над якою законну юрисдикцію має лише вона. Зовнішня національна вітчизна, відкидаючи такий погляд, заявляє, що її право та відповідальність стосовно «власної» (транскордонної) нації не залежить від кордонів територій та громадянства, тобто вона має право, навіть відповідальність контролювати, підтримувати і за потребою захищати інтереси «своїх» етнічних співвітчизників, навіть якщо вони живуть в інших державах і мають інше громадянство. Між цими двома суперечливими позиціями знаходяться у хиткому положенні самі національні меншини, оскільки мають спільне громадянство, проте не (етнокультурну) національність з національною державою, та спільну національність, проте не громадянство з зовнішньою національною вітчизною.
        Однак, попри їхню прямо протилежну орієнтацію, вітчизняний та національний націоналізми мають одну ключову спільну рису: вони обидва орієнтовані на «націю», відмінну від населення держави. В національних державах ця нація є меншою за населення; для зовнішніх вітчизн вона є більшою, розширюючись за межі населення і за межі території держави, щоб включити громадян та мешканців інших країн 189. Як національний, так і вітчизняний націоналізми також виявляють, проте по-різному, глибокі напруження, притаманні національній державі як моделі політичної організації, напруження між «уявним порядком» чи «уявною спільнотою» «нації» 190 та територіально обмеженою організаційною реальністю держави.
        Домінантне «західне» розуміння національної держави у своїх англійському, американському чи французькому варіантах не надає аналітичних засобів стосовно цих напружень, оскільки в цій традиції (за наявності важливих відмінностей між ними) «націю» бачать як таку, що відноситься до категорії держави, відповідна державі та обмежена нею. (Навіть в американській традиції з її слабким розумінням державності «нація» розглядається як відповідна державі, якщо не як категоризована державою). Проте у випадках, коли «нація» розуміється (навіть неточно) не такою, що збігається з державою, а такою, що суперечить, а не підсилює територіальні та інституційні рамки держави, така сплощена «західна» концепція національної держави, що розглядає нації та держави як повністю конгруентні категорії, є неадекватною. Власне так і є в Центральній та Східній Європі — регіоні світу, в якому «нація» є найбільш сильно встановлена у випадкові та оціночні рамки, не відповідні рамкам територіальної держави.

189 Більш конкретно, насправді національний та вітчизняний націоналізми можна знайти разом у тій самій державі. Це відбувається, коли «титульна нація» відрізняється від населення настільки, що значна частина населення не належить титульній нації, тоді як значна частина нації не є її громадянами. Сербія у відношенні до албанців у Косові є націоналізаційною державою, тоді як вона є зовнішньою національною вітчизною у відношенні до сербів Хорватії та Боснії-Герцеговини. Румунія є націоналізаційною державою у відношенні до угорців, а національною вітчизною для румунів в Молдові. Росія сьогодні є вітчизною для російської діаспори, але також (потенційно) націоналізаційною державою у відношенні до неросійських меншин в Росії. Міжвоєнна Німеччина, зрозуміло, була не тільки зовнішньою національною вітчизною для німців за кордоном, але і вбивчо націоналізаційною державою по відношенню до, наприклад, євреїв.
190 Benedict Anderson, Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism, 2nd edition (London: Verso, 1991); стосовно нації як уявного порядку, див.: М. Rainer Lepsius, «The Nation and Nationalism in Germany», Social Research 52 (1985).

[С. 190-191.]

Веймарська Німеччина та пострадянська Росія: порівняння вітчизняного націоналізму

        Подібно до веймарської Німеччини, пострадянська Росія пропонує родючий ґрунт для вітчизняного націоналізму. Так само як колапс Німецької та Австрійської імперій викинув на мілину мільйони німців, так і розпад Радянського Союзу викинув на мілину мільйони росіян — насправді значно більше, близько 25 млн. загалом 260 — як меншини у ряді країн-нащадків. Подібно до німецьких меншин, новим російським меншинам, як це змальовують, загрожує національна політика та дії країннащадків. Подібно до їхніх міжвоєнних аналогів, ці держави встановлювались як держави для певної етнокультурної нації і прагнули, різними шляхами та різною мірою, зменшити накопичені економічні переваги, культурний вплив та політичну владу, якими володіли меншини, що раніше були членами домінантних націй, підтримати замість цього специфічні інтереси нації — «власниці» держави. Подібно до веймарської Німеччини, пострадянська Росія зазнала «принизливих» втрат не тільки території, але й свого статусу великої держави, що створило сприятливу можливість для антрепренерів від політики з численними коригувальними, компенсаційними та реставраційними політичними програмами. Як у веймарській Німеччині, так і в пострадянській Росії гіркі оповідання про відділення від обложених та пригнічуваних етнічних сородичів були центром суспільних розмов про приниження та втрати, тоді як наміри захистити цих сородичів були центром коригувальних, компенсаційних та реставраційних проектів.
        Існує багато інших паралелей між веймарською Німеччиною та пострадянською Росією, які принаймні побічно стосується вітчизняного націоналізму, включаючи глибоку економічну кризу, нові та крихкі демократичні режими та геополітична та економічна перевага над відповідно «новим» та «ближнім» зарубіжжям, в якому сконцентровані їхні меншини 261.

261 Вираз «нове зарубіжжя» в міжвоєнній Німеччині, так само як і «ближнє зарубіжжя» у пострадянській Росії означає сферу впливу, зону, яка є не зовсім «іноземною». Подібно, переважна міжвоєнна відмінність між Grenzdeutsche чи Grenzlandsdeutsche (прикордонні німці) та Auslandsdeutsche (закордонні німці), де перші, що компактно заселяли терени, сусідні з райхом, були не повністю іноземними попри те, що були мешканцями та громадянами інших країн.

[С. 203-204.]
        Більше того, Росія намагається перетворити співвітчизників на співгромадян 279. Вона намагалась укласти угоди про подвійне громадянство з іншими державами-нащадками 280. Нещодавно російські офіційні особи заявили, що навіть за відсутності такої угоди Росія може надати громадянство за заявою окремих осіб з ближнього зарубіжжя, навіть тим, хто має громадянство іншої країни-нащадка 281. Такі дії у великому масштабі могли б підсилити юридичні вимоги Росії в ближньому зарубіжжі та надати зручний привід для втручання 282.

279 Beissinger, «The Persisting Ambiguity of Empire», 171.
280 Угода була підписана з Туркменістаном, і переговори щодо подібних угод відбувались із Киргизстаном, Таджикистаном та Білоруссю. Див.: «На что сетует СЕТО», Российские вести, 6 июля 1995 г.
281 Правова основа такої практики була введена у 1993 p., коли ключові положення оригінального закону Росії про громадянство від 1991 p., що забороняли надання російського громадянства особам, які мають інше громадянство, крім випадків, коли подвійне громадянство дозволяється міжнародними угодами, були анульовані.
282 З точки зору міжнародного права, претензії Росії на захист її громадян у ближньому зарубіжжі, якщо вони також мають громадянство держави, в якій проживають, є у кращому випадку проблематичними. Традиційно захист громадян за кордоном, відомий з правової літератури як дипломатичний захист, дозволений, коли ця особа є громадянином лише тієї держави, яка намагається захистити її, а не громадянином також і країни, в якій вона проживає. Проте в останні десятиліття різко почастішали випадки подвійного (і багаторазового) громадянства, і у ряді ситуацій суди змушені визначати, яке з двох або багатьох громадянств слід трактувати як «дійсне» громадянство, що відображає більш «реальні» та суттєві зв’язки між особою та певною державою. Частково внаслідок розвитку поняття «дійсного» громадянства традиційна заборона на дипломатичний захист осіб з подвійним громадянством (коли особа, яку слід захищати, має одне з громадянств тієї держави, в якій проживає) розмилась; вимоги держав про захист таких осіб, хоча і спірні, отримали певне міжнародне правове схвалення в випадках, коли «дійсне» громадянство цієї особи (яке зазвичай відображає постійне проживання, а також перевагу соціальних, економічних, політичних та культурних умов) є громадянством країни, яка збирається її захищати. Відмітьте, однак, що це є відносно вузьким винятком і не дає правової підстави для, наприклад, російських вимог захисту особи, яка має як російське, так і казахське громадянство та зазвичай проживає в Казахстані. Оскільки велика більшість росіян у ближньому зарубіжжі є довгочасними мешканцями держав, в яких вони живуть, складно уяснити, яким чином їхнім «дійсним» громадянством може стати російське. Отже, розповсюдження подвійного громадянства серед росіян ближнього зарубіжжя не дає Росії (з точки зору міжнародного права) загального правового виправдання втручанню у ближнє зарубіжжя, хоча воно без сумніву підсилило б політичні передумови для такого втручання. Щодо дипломатичного захисту подвійних громадян див.: Loic Darras, «La double natuionalite», Thesis in Law, Paris, 1986, pp. 63ff.

        Змінний та неоднозначний словник термінів вітчизняно-національних претензій дозволяє Росії грати на багатьох регістрах та висувати численні та лише частково взаємно перекриті юридичні вимоги у ближньому зарубіжжі. Через певне семантичне розділення термін «русские» набуває культурного резонансу та емоційної сили (і, отже, є найкориснішим в контексті внутрішнього політичного змагання), тоді як «россияне», «русскоязычные», та «соотечественники» (терміни, взагалі чужі для повсякденного вжитку, які не мають — за частковим винятком останнього — будь-якого культурного резонансу та емоційної сили) означають більш широке цільове населення і можуть, отже, вживатися в міжнародному контексті та в офіційних документах для розширення юридичних претензій Росії у ближньому зарубіжжі (та для представлення тих претензій ширшими за вузький етнічний інтерес захисту етнічних росіян). Нарешті, невиважена політика щодо громадянства дозволяє Росії поєднувати традиційну (і з точки зору міжнародного права більш законну) риторику захисту своїх громадян в інших країнах з вітчизняно-націоналістичними претензіями щодо захисту співвітчизників неспівгромадян. Це опортуністичне використання численних ідіом ще більше доведене у невідповідному поєднанні термінів з прав людини з термінологією вітчизняного націоналізму, зокрема в постійних претензіях, що Росія повинна захистити людські права етнічних росіян у ближньому зарубіжжі.

[С. 206-207.]
        Як культурне поняття, російський вітчизняний націоналізм є набагато більш непевним, неоднозначним та нестійким, ніж його веймарський аналог. Погляди веймарського вітчизняного націоналізму можна було побудувати на традиції grossdeutsch середини дев’ятнадцятого століття і на традиції піклування про німців на територіях Габсбурґів та Романових, які розвинулися наприкінці епохи Бісмарка та Вільгельма. Через відсутність подібної традиції в Росії погляди вітчизняного націоналізму мали збиратися як «колаж» з різних наявних та законних культурних «уламків». З відсутністю місцевих коренів, він мав бути вимощений фрагментами від різних дискурсивних традицій: від «класичного» вітчизняного націоналізму, від правової риторики дипломатичного захисту громадян в інших державах, від думок про права людини, від словника політики великої держави. Внаслідок дискурс був багатоголосим та опортуністичним, він грав, як доводилось вище, на різних регістрах, йому не вистачало послідовності. Неоднозначний і значною мірою невідповідний словник для визначення цілей заяв вітчизняного націоналізму є лише одним з показників цього.
        Як організаційному явищу, російському вітчизняному націоналізму не вистачає сильної бази в асоціаціях громадянського суспільства, які були характерними для веймарського вітчизняного націоналізму; мережа організацій, що піклуються про росіян у ближньому зарубіжжі, була набагато більш опікувана державою. І, нарешті, як соціально-взаєминне явище, російський вітчизняний націоналізм, як і його веймарський аналог, влючає розвиток та підтримку транскордонних взаємин та забезпечення потоку ресурсів через кордон. Процес організації потоків ресурсів та відтворення мереж і взаємин, розірваних з розпадом Радянського Союзу, все ще зароджується; і занадто мало відомо на даний час, для того, щоб робити суттєві заяви стосовно нього. Проте в довготривалій перспективі політичне становище російських та російськомовних меншин у державах-нащадках — зокрема, ступінь, до якого вони сподіваються на Росію у вирішенні власних проблем, а не відпрацьовують їх у рамках держави-нащадка — буде значною мірою формуватися цими взаєминами та потоками ресурсів, і у тій мірі та формі інтеграції з Росією (та відділення від контексту держави-нащадка), який вони породжуватимуть.

 

(Кубик на додачу.)

http://coub.com/view/ul3s
 

Advertisements

Leave a Comment »

No comments yet.

RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s