Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.
перед собою три питання: хто він такий?
з якого району? і чого такий борзий?
До тонкощів гарного стилю належить розрізнення предикативних називного та орудного відмінків: вона є начальник та вона є начальником; він є майстер та він є майстром. Від відмінка присудка виникають цікаві відтінки значень, що їх помітили і розібрали ще метри мовознавства: Потебня, Міклошич, Буслаєв. Існує тонка семантична диференціація. В загальних порадах з культури мови називний предикативний в іменному присудку означає ознаку сталу, що не зв’язана з певним моментом (вона є жінка), а орудний предикативний означає тимчасову, випадкову ознаку підмета (вона була учителем).
Якщо дивитися історично, то орудний предикативний (ким є? льотчиком, водієм) розвинувся з називного (хто є? людина, чоловік, жінка). На протязі століть форма орудного відмінка витискала називний предикативний з усіх позицій. Вже в XIX ст. дослідники помітили, що українська в цьому відношенні досі стояла осторонь польської та російської мов, що пішли далі в розвитку цього явища. Там орудний відмінок витісняв називний активніше, і стильове розрізнення ознак тимчасових, що стосуються певного моменту, і сталих було оформлене в граматичних порадах. А в українській ще зберігалися архаїчніші варіанти, тому в називному відмінку ще могли бути виражені як сталі, так і змінні ознаки, а в орудному переважно змінні.
Проте іншомовні впливи і власне поширення орудного предикативного способу на називний мали наслідком згладжування відмінностей. Навіть більше, нині вже цілком типовою стала практика передавати і змінні, і постійні ознаки тільки орудним відмінком у ролі присудка. Проте для гарного стилю граматичне розрізнення орудного і називного ще важливе.
Давні майстри слова розповідали, буцімто при рад.владі в редакціях змушували вживати саме орудного відмінка, а називний у цій позиції вважався націоналістичним проявом. Тепер націоналістів нарешті подолано… До речі – як ви ставитеся до нинішнього засилля німецьких конструкцій: вона є начальник, він є майстер… Mein Bruder ist ein Traktorist. Це добре помітно, наприклад, у мовленні героїні нашогого часу, видатного філолога І.Д.Фаріон.
Comment by nehrebeckyj — November 20, 2013 @ 05:23
Власне, як я вище зазначив, це давні конструкції. Цитую по пам’яті з якоїсь грамоти: «ты имъ будешь начальникъ». В українській називний предикативний просто затримався довше, ніж у сусідів. Але теж всюди поступається орудному.
Оскільки прикладів на вживання і орудного, і називного в обидвох значеннях сталості і змінності можна набрати багато, я схиляюсь до суто прескриптивного розрізнення на сталі (називний) і змінні (орудний). Проте за цим розрізненням нині стоїть тільки культурна традиція, а не мовна практика.
Comment by maksymus — November 20, 2013 @ 05:37
Дотично до теми: невимовно дратує майже повсюдне вживання нашими мовцями дієслова-зв’язки “есть”, коли йдеться про спробу перекласти іменний присудок на російську мову (при цьому в їхньому мовленні предикативний відмінок може бути як називним, так і орудним). Про зручне для багатьох таких випадків слово “является” переважна більшість наче й узагалі не чула.
Comment by aprenticeternal — November 20, 2013 @ 08:06
Тому, що українське дієслово являтися використовувати як зв’язку в складеному присудку давно не рекомендують. Це вже застарілий спосіб. Хоча нормативним досі є являти собою, рідше просто являти.
Comment by maksymus — November 20, 2013 @ 08:22
Це ясно, однак у російській мові вислови на зразок “он есть последователем Ленина” звучать штучно й неприродно. Я веду мову саме про російську мову, де оте “есть” найчастіше виступає як українізм. Пор. “и так дальше” замість “и так далее”.
Comment by aprenticeternal — November 20, 2013 @ 10:24
Олександр Потебня вважав, що фраза на взірець “Мудрість є наставницею життя” – полонізм (правильно “Мудрість є наставниця життя”).
Як і Микола Сулима: “При зв’язці є (єсть) наявній і невжитій орудний відмінок буває лише в мові тих, що йдуть за польською мовою (у галичан, напр., і їхніх наслідувачів); напр.: Це не є доказом. Це є безперечним фактом і т. інш. Говорити так не слід”.
Борис Антоненко-Давидович зауважив про можливість використання паралельних форм орудного й називного відмінків, однак у сучасному мовленні помітна схильність до вживання тільки орудного відмінка.
Загалом побутує така думка: називний відмінок застосовують тоді, коли іменник і прикметник мають незмінну властивість; там, де йдеться про несталу або тимчасову ознаку в іменникові й прикметникові, надають перевагу орудному відмінку.
Comment by nata_ridna — November 20, 2013 @ 11:17
Щось я не чував, щоб в російській часто казали єсть. Найчастіше кажуть саме являєтся. А от в українській частенько проскакує являєтся, в значенні є.
Comment by galakha — November 20, 2013 @ 11:41
У російській російській ” єсть” і не кажуть) А от коли російською намагається розмовляти український мовець – то дуже навіть часто.
Comment by aprenticeternal — March 5, 2014 @ 19:39
Ковбаса Н.Л.
Форми називного та орудного відмінків у ролі іменної частини складеного присудка
Comment by galakha — November 20, 2013 @ 11:17
Чогось мені здається, що висновок автора про залежність не тільки від характеру ознаки, а й «від зв’язки, зокрема від ступеня її конкретності і часово-способової форми» є натягнутим. Саме тому, що відбувається перехід до орудного відмінка, який починає переважати всюди, приклади випадків переважання зафіксують тільки загальну картину переходу, але не виокремлять сприятливі чинники.
Comment by maksymus — November 20, 2013 @ 12:14
ой, а цей прекрасний епіграф, він звідки?
Comment by galka__ — November 20, 2013 @ 11:22
Крилатий вислів автора публікації. ;-)
Comment by nata_ridna — November 20, 2013 @ 11:36
Відомий анекдот. :-)
Comment by maksymus — November 20, 2013 @ 12:01
У Вас навіть з гумором усе гаразд? Вражаєте. :-))
Comment by nata_ridna — November 20, 2013 @ 12:26