Діаріуш або тиск слова

January 22, 2009

Цей день 90 років тому

Filed under: Історія — maksymus @ 11:46

 
Серед національних пам’ятних дат 22 січня — День Соборності України — є світським аналогом Водохрещі, або радянського 1 травня чи російського 4 листопада. У цей день в Україні відмічаються одночасно дві події — проголошення IV універсалом незалежності та символічна декларація рік по тому Акту злуки УНР та ЗУНР. Через дев’яносто років подія остаточно набула рис пророкованого утворення незалежної соборної України від Сяну до Дону. А от далекого 1919 року все виглядало зовсім інакше. Голова Директорії Володимир Винниченко записав у щоденник:

          21. І. [1919]
          Завтра має бути урочисте проголошення з’єднання Західньої і Східньої Українських Республік у єдину Українську Народню Республіку. Завтра ж роковини з дня проголошення самостійности України.
          А тим часом большевики взяли Харків, Чернігів і вчора зайняли Полтаву. Днів через сім-десять вони можуть бути в Києві. Бідні українці не можуть без жаху думати про цей час і зарані розбігаються, куди хто може. Особливо охоче біжать за кордон. Нехай біжать, може, хоч там лишиться трошки на завод.
          Завтра ж і Трудовий Конґрес. Боялися, що буде большевицький, а він, здається, буде правіший за Директорію. Але що з того, коли і Директорію і його знесе дика люта хвиля варварів з півночі. Вони дужчі за нас, вони мають такого великого і дужого товариша в боротьбі, як голод. Цей товариш знесе і нашу кволу національну свідомість, і бажання порядку в народі, і бідних екстатиків наших — січовиків. Голодний інтернаціональний китаєць з Совдепії, озброєний, вимуштруваний — сила непереборима.
          І знову для всієї нації вигнання, пониження, глум, нищення. А скільки розстріляє лютий кацап у самому Києві! Нещасний українець-обиватель! Він же тільки-тільки народився на світ і тут його вбивається.
          А Петлюра все стає в пози, пумпує на всяких зібраннях, щиро вірячи в себе, як у «національного героя». Цілий місяць пумпує, а війська не має. І нічого, як і торік, для організації його не зроблено. Як і торік, ця людина непомітно для ширшого загалу заграє для всіх фатальну ролю невільного саботажника і предателя. По 4-5 днів не приймає докладів військового міністра, місяць не проводив закону про військові школи, про мобілізацію, про реорганізацію набору. Замість того, приймає прохачок-старушок, роздає їм гроші й велить ходити по Києву і вихваляти Петлюру за щедрість. Реакційність у діяльності наших органів — його справа. Всі помилки військових під його обороною. Розклад армії і прихильність до большевизму — результат одсунення козаків од виборів на Трудовий Конґрес і потурання контрреволюційній старшині. Господи, які ми убогі, коли маємо таких національних героїв, таких випадкових і фатальних людей.
          Побачимо, що далі буде. Чи врятують Греків і Мельник щонебудь з того, що за місяць напсували Петлюра та Осецький — ці дві «балерини», як їх називають? Боюсь, що пізно вже і що дійсні герої — стрільці — з вини паршивців загинуть. Серце стискується безсилим гнівом.
         
         
          24. І. [1919]
          Учора Стрілецька Рада радилась: чи 4, чи 10 днів удасться вдержати Київ. А Рада Міністрів радилась, як краще вивезти ту нещасну українську інтеліґенцію, яку большевики розстрілюватимуть по вступі в Київ. Міністер Остапенко скаржився на військових: нездари, недбайли, провокатори, потайні вороги українства; більшість офіцерів — люди підлі, тупі, аморальні. Нема з ким армії будувати. А отаман Осадного Корпусу скаржиться, що нема чобіт, нема шинелів, нема набоїв до гармат. Зовсім нема на Україні.
          А я скаржусь, що нема нації, нема того народу, який за своє національне існування знайшов би і офіцерів порядних, і чоботи, і набої.
          Отже, значить, все питання в тому, через скільки днів нас буде вигнано з Києва і ми підемо тинятись по нашій несвоїй землі, збираючи крихітки нашої нації, зліплюючи їх докупки, в «кулак», щоб ударити ним по ворогові. Ой, боюсь, що тим кулачком ми не злякаємо зголоднілої орди з півночі. І будемо ми взивати до дужих і благати про поміч, і будемо ми кусати собі серце з сорому і гніву за своє пониження й безсилість.
          Та чи хоч зарахуються в історію наші ці надлюдські зусилля, в історію щастя нашого народу? Бо історія нещастя вже записала багато сторінок нашою власною рукою.
          Голова міністрів — Чехівський; праця — Абрамович; внутрішні справи — Трухлий, Сидоренко; закордонні справи — Сидоренко; освіта і культура — Огієнко; юстиція — Слабченко; фінанси — Перепелиця, Кривецький; земельні справи — Мартос, Шаповал; пошта і телеграф — Шаповал; народне господарство — Остапенко, Сергій Степанович; торгівля і промисловість — Попівський, [прізвище закреслено]; продовольство] — Токаржевський; військові справи — Греків, Осецький; мистецтво — Антонович; морські справи — Білинський; громадські роботи — [прізвища не подано]; народне здоров’я — Матюшенко; контроль — Косенко, Кучій; єврейські справи — Ґольдельман; шляхи — Сокович.
         
         
          24. І. [1919]
          Я роблю всі заходи, щоб вийти з складу правительства. Занадто вже тяжко мені бути подвоєним, занадто трудно віддавати в жертву найдорожче своє, топтати його, знущатися з нього з таким виглядом, ніби я тільки цього й хотів.
          Реальна дійсна політика після Вінниці була в руках військових, і виразником та оборонцем її був Петлюра. Розгроми робітничих з’їздів, розгроми професійних спілок, примусова зміна вивісок, потурання реакційним силам та процесії з попами — це ті вчинки, які були одною з причин большевицького наступу на нас. Єврейські погроми також явились результатом цеї політики, проти волі військових, але як неминуче явище.
          А я мушу приймати весь тягар цих помилок на себе, мушу удавати, що це й з мого погляду — необхідне.  

 

18 Comments »

  1. Нічого не змінилося: купка патрійотів, та й ті роздерті і розсварені, і народ, який цілком резонно нікому не вірить.

    Comment by pry4ilok — January 22, 2009 @ 12:03

    • І бабусі з пайком від урядовця.

      Comment by maksymus — January 22, 2009 @ 12:05

  2. Винниченко у своєму стилі

    Comment by magner58 — January 22, 2009 @ 12:30

  3. Да, про старушек – жесть.

    Comment by rarebook — January 22, 2009 @ 13:27

  4. і знову наближається -“Голодний інтернаціональний китаєць з Совдепії, озброєний, вимуштруваний — сила непереборима.”

    Comment by virsh — January 22, 2009 @ 13:35

  5. Петлюра-Ющенко, Винниченко-Тимошенко… чи навпаки?
    Втім суспільства та політиків годі порівнювати насправді.

    Comment by magner58 — January 31, 2009 @ 16:18

    • Така аналогія напрошується сама собою.

      Comment by maksymus — January 31, 2009 @ 16:56

      • Можна було б сперечатися… Але майже на кожну невідповідність сучасності історії знайдеться відповідне сучасне “врівноваження” :-(

        Comment by magner58 — January 31, 2009 @ 17:15

      • Аналогії    Великороссы совершенно не признают украинского языка, они говорят: «Вот язык, на котором говорят в деревне крестьяне, мы понимаем, а литературного украинского языка нет. Это – галицийское наречие, которое нам не нужно, оно безобразно, это набор немецких, французских и польских слов, приноровленных к украинскому языку». Бесспорно, что некоторые галичане говорят и пишут на своем языке; безусловно, верно, что в некоторых министерствах было много этих галичан, которые досаждали публике своим наречием, но верно и то, что литературный украинский язык существует, хотя в некоторых специальных вопросах он и не развит.

        Я вполне согласен, что, например, в судопроизводстве, где требуется точность, этот язык нуждается в еще большем развитии, но это частности. Вообще же это возмутительно-презрительное отношение к украинскому языку основано исключительно на невежестве, на полном незнании и нежелании знать украинскую литературу.

        Великороссы говорят: «Никакой Украины не будет», а я говорю: «Что бы то ни было, Украина в той или иной форме будет. Не заставишь реку идти вспять, так же и с народом, его не заставишь отказаться от его идеалов. Теперь мы живем во времена, когда одними штыками ничего не сделаешь». Великороссы никак этого понять не хотели и говорили: «Все это оперетка», – и довели до Директории с шовинистическим украинством со всей его нетерпимостью и ненавистью к России, с радикальным поведением, насаждением украинского языка и, вдобавок ко всему этому, с крайними социальными лозунгами.

        Для меня понятно отношение великорусских кругов к моим начинаниям: они не хотели Украины и думали, что целиком можно вернуться к старому, а я хотел Украину, не враждебную Великороссии, а братскую, где все украинские стремления находили бы себе выход.

        Comment by magner58 — February 14, 2009 @ 15:37

        • Re: Аналогії    Гетьманські проекти були приречені. В добу національних та, головним чином, соціальних революцій, які прокотилися по Центрально-Східній Європі, намагатися створити державу, що ґрунтувалася б на так званому «старому режимі», тільки з українською етикеткою, було справжньою утопією. Нехай інтеліґентні радянські хлопчаки захоплюються виправкою та позументами колишніх царських офіцерів, це був пустоцвіт. «Шовинистическое украинство» змело гетьмана з його рефлексіями над тим, як поєднати свою російську ідетичність з малоросійським корінням, при першій же можливості. Це вже потім, на еміґрації, гетьманці розберуться зі своєю національністю. Доля таких непевних себе людей, як Скоропадський, була різною. Скажімо, Вернадський так само знаходився між берегами, а от його син став певним росіянином. А доньки гетьмана на еміґрації стали українками.

          Comment by maksymus — February 14, 2009 @ 20:53

          • Re: Аналогії    Я з Вами тут погоджуюся, мені й цікаві аналогії сучасних наших ідентичностей.

            Comment by magner58 — February 14, 2009 @ 22:18

          • Ще до ідентичностей    Причина оцього відмінного відношеня в данім випадку (про инші проявиполітичного життя тут не говорю) лежить в діяметрально протилежнім розумінню взаємовідносин між нацією і державою у тих Українців, що на першім місці ставлять справи і ознаки культурно-національні, і у нас — Українців державників — що на першому місці ставимо справи та ознаки політичні і територіяльні.

            Коротко цю ріжницю можна сформулувати так: вони хочуть дійти до держави через націю, а ми хочемо дій ти до нації через державу.

            Вони кажуть: нація українська вже істнує і цею нацією єсьмо ми, свідомі
            Українці. Ознакою нашою, яка відріжняе нас від инших “не-українських” мешканців Української Землі, єсть те, що ми говоримо мовою, якою говорить народ,
            що ми цей народ репрезентуємо, і що ми хочемо, аби нам належала влада в українській державі тому власне, що ми говоримо по українськи і репрезентуємо народ.

            Отже держава українська буде лиш тоді, коли її збудуємо ми, свідомі Українці,
            тобто коли державу українську збудує українська нація. Всяку ж окрему і суверенну державу на Українській Землі, збудовану не нами, тобто державу, в якій не ми будемо правити, ми будемо нищити, бо це буде для нас це українська держава.

            Ми ж кажемо: нації української ще нема і — доки не буде на Українській
            Землі окремої і суверенної держави — її не може бути. Ні одна нація в світі —
            нація, як факт реальний а не ідеологічний — не народилась перед державою:
            завжди зпочатку була держава, а потім була нація. Так само і українська нація
            не може почати родитись від кінця, бо такі “народженя” і “відродженя” існують
            тільки в фантазіях белетристів. Ці — що сьогодня звуть себе “українською
            нацією” — це тільки частина місцевого українського громадянства, причім частина
            як раз до будови держави найменше здатна. Бо говорити українською мовою і репрезентувати народ — це замало для того, щоб збудувати державу. Щоб збудувати державу, треба мати державний інстинкт, досвід влади і потрібні фахові знання. Цього всього не мають ці, що себе звуть “національно-свідомими” Українцями. Не мають тому, бо вони всі виросли з революції, отже руйнування а не будування держави» — виросли з такої чи иншої боротьби з державою за свої культурно-національні ознаки. І вони не в силі вбудувати самі української держави, а значить і не в силі сотворити реальної української нації. Окрема держава на Українській Землі буде лиш тоді, коли до державного будівництва візьмуться місцеві державнотворчі елементи, тобто елементи як раз зпоза тих кругів, що “свідомість національну” і “націю українську” для себе монополізують.

            А щоб ця окрема держава на Українській Землі стала державою національною, треба, щоб будівничим цієї держави “національно-свідомі” Українці дали свою моральну піддержку. Тоді тільки, коли українська ідея національна допомагатиме, а не заважатиме будові держави, люде, які в хвилині кризису метропольних влад матимуть хотіння і дані будувати окрему державу на Українській Землі, будуть приймати, сприяючу і допомагаючу їм, українську ідею національну. В той спосіб місцеві “не-свідомі” державно-творчі елементи будуть українізуватись, будуть входити в склад української нації і в той спосіб буде творитись, буде народжуватись ця нація. В противному разі, державницькі елєменти на Україні будуть завжди будувати на Україні держави чужі і “нація українськая” останеться навіки в вузенькій сфері збунтованих проти держави “ізза української мови” — літераторів.

            Comment by magner58 — February 16, 2009 @ 15:34

            • Re: Ще до ідентичностей    >Ні одна нація в світі — нація, як факт реальний а не ідеологічний — не народилась перед державою: завжди зпочатку була держава, а потім була нація

              Липинський надзвичайно погано, як на людину, що на свої очі побачила добу революцій, уявляв собі принципи нового національного світу. Йому здавалося, що можна переграти історію, і повернутися перед 1789 рік в окремо взятій країні.

              Див.:
              http://litopys.org.ua/ukrxx/r03.htm
              http://litopys.org.ua/fdm/fdm33.htm

              Comment by maksymus — February 16, 2009 @ 16:44

              • Re: Ще до ідентичностей    Та мабуть він хотів ще на сотню років у минуле повернутися, до “України на переломі”…

                П.С. А Вам щось про Залеського траплялося? В неті нічого не знайду. Мені цікаві такі постаті “на роздоріжжі”.

                Comment by magner58 — February 16, 2009 @ 18:08

              • Re: Ще до ідентичностей    Перепрошую що вчергове Вас турбую – моя половинка не так давно спитала Вашої думки про “Третю хвилю” Тофлера і оце переживає, що Ви ще не відповіли :-)

                Для мене він цікавий з точки зору прив”язки націоналізмів та й власне феноменіів національних держав до індустріального та інформаційного стану суспільства, на противагу стану традиції громадянської та політичної “моралі” (особисті права + солідарність). Наскільки я розумію, з його точки зору наша недорозвинена національна держава приречена так і не зформувавшись (у “кращому” разі) влитися, так би мовити, у струмінь постнаціональних внутрішньо доволі сильно розпорошених по групам інтересів населення держав.

                Comment by magner58 — February 17, 2009 @ 10:06

                • Re: Ще до ідентичностей    Тоффлер мені не цікавий так само, як і інші утопісти. Їхні праці жодним чином не є науковим передбаченням. Щодо ідей Тоффлера про розпад націй-держав, то вони в цьому моменті є наслідком помилкового й викривленого тлумачення підстав виникнення конфліктів у сучасних суспільствах, неправильної оцінки концентрації влади, централізації і децентралізації. Його основна праця «Третя Хвиля» надто еклектична, тут зібрано спостереження і рецепти, що суперечать один одному. Скажімо, утопічний образ наднаціональних інституцій, що реґулюватимуть взаємодії на ґлобальному рівні та одночасний заклик до децентралізації процесів прийняття рішень.

                  Про інші утопічні передбачення див.: Борис Франкел. Постіндустріальні утопісти. Київ, 2005.

                  Comment by maksymus — February 17, 2009 @ 11:02

                  • Re: Ще до ідентичностей    Спасибі за Вашу думку, переадресую :-)

                    Comment by magner58 — February 17, 2009 @ 11:12


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: