Діаріуш або тиск слова

February 27, 2008

Михаїл, Пьотр, Лєв та інші Андрєї

Filed under: Власні назви, Правопис — maksymus @ 09:24

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

 
А кияни достойно відплатили Михайлові Булгакову за кота та кита, за перукарню та цирюльню. На пам’ятнику ім’я написано з тим особливим орфографічним знущанням, яке важко зрозуміти, якщо не знати підоснову суперечок навколо відтворення сучасних східнослов’янських імен.

Слід зазначити, що традиційно в українській мові імена російського та білоруського походження адаптувалися, а не транскрибувалися. Так, Пётр ставав Петром, а не Пьотром, Алексей — Олексієм. Причини такого особливого ставлення можна шукати в кириличній графіці, у тому, що поруч народних завжди існували імена церковні, в протиріччі між етимологічним написанням та фонематичним, а також у тому, що імена східнослов’янського походження не сприймаються як зовсім вже чужі. Михайло Ломоносов класичний тому приклад.

Сьогодні ж зіштовхнулися дві течії. Українське псевдопатріотичне мовне відштовхування, що прагне очужити все, що так чи так зв’язане з колишньою метрополією, аж до власних імен. Та російський псевдопатріотизм, глухий до української мови у прагненні наполягти на ісконно російському звучанні. (Пригадується, навіть були судові позови від Єлєн та Анн, які не хотіли ставати українками Оленами та Ганнами.) Виходить досить кумедно, коли ці течії зіштовхуються. І для українських вух та очей фонетичний запис потішний, і росіяни задоволені, не відчуваючи підступу.

Так і існують разом вшанування та неприязнь (а могли б і Міхаїлом обізвати):

30 Comments »

  1. А як щодо архангелів Михаїла і Гавриїла? Ми звикли саме до такого звучання. Чому не Михайло і Гаврило?

    Comment by ksanka1972 — February 27, 2008 @ 10:26

    • А мене трощки інше зацікавило: якщо (арх)ангели не мають статі, то звідки у них чоловічі імена?

      Comment by dan_8raun — February 27, 2008 @ 13:55

      • Тобто за Вашою логєкою, якщо у жінки чоловіче ім’я – то вона – мужиг?

        Філолухи такі філолухи…

        Comment by invader_avenger — June 19, 2015 @ 12:10

  2. – одне маленьке зауваження – ломоносов не є прикладом, бо він таки й насправді був Михайлом :)

    Comment by 0ld — February 27, 2008 @ 10:30

    • Майже про те саме     http://community.livejournal.com/ua_mova/644338.html

      Солідаризуюся з автором поста:
      “У дискусії згадали варіант, який, як на мене, був би найкращим: просто залишати оригінальне кириличне написання імені. Адже саме так прийнято в “латинкоабеткових” мовах: німці пишуть Charles, а не Tscharls чи Karl”.

      Comment by dan_8raun — February 27, 2008 @ 10:39

    • У тому й приклад, що старослов’янська форма Михаилъ, що походить з грецької, співіснувала з народною Михайло (та іншими: Михн, Миша, Михайлик, Мись) не тільки в Україні, а й на всьому східнослов’янському просторі. Російська літературна більше віддавала данину церковнослов’янщині. Тому східнослов’янський Володимир (-оло-) став південнослов’янським Владимиром, східнослов’янська фонетика в іменах Олена чи Олександр повернулася до етимологічних написань. (Деякі імена, скажімо, Ондрій, Онтін, і в літературній українській повернули [а].) Співіснування церковної та просторічної форми, коли перша стала літературною у росіян, а друга у нас, і утворюють напругу відтворення імен.

      Comment by maksymus — February 27, 2008 @ 12:09

  3. Кияне вiддячипи … монументом! Таке свято найгiршого смаку, який тiльки iстнуіє в світі …

    Comment by vadbes — February 27, 2008 @ 10:35

    • ну власне. радше гнучкошиєнковства свідчення, а не вишуканої зловтіхи

      Comment by behemot — February 27, 2008 @ 10:55

      • Згоден, “вишуканності” там нема… Це така пандемія, монументальна. Те, що бачив в інших містах, м’яко кажучи, не краще. Кепсько дивитись на ці окам’янілі мільони. Напевно, можна було щось краще з ними зробити. I не паскудити краєвид.

        Comment by vadbes — February 27, 2008 @ 17:50

  4. Он Воронін себе теж Михаїлом називає.

    Comment by angizij — February 27, 2008 @ 10:36

    • завтра спробую сфотографувати вивіску на його салоні, щоправда через вікно маршрутки (в русі)це буде важко зробити ;)

      Comment by henyk — February 27, 2008 @ 11:36

      • доречі, в Києві чогось на вивісках написано «Михаїл», а у Львові «Миха1л». чого б це…

        Comment by angizij — February 27, 2008 @ 11:45

        • Брррррр… у Львові теж «Михаїл»

          але як мене муляє відфотожабити «а» на «у» ;)

          Comment by henyk — February 27, 2008 @ 12:02

      • Comment by pashyrey — February 27, 2008 @ 16:45

  5. Потрібно залишати імена такими, як вони є, а не переробляти: як назвали чоловіка тато з мамою Васілієм, так він і Васілієм помре. Так можна доперекладатися і до Юрія Буша замість Джорджа. А те що непривично, — дарма, привикнемо. Занадто довго нас привчали до протилежного.

    Comment by a_ingwar — February 27, 2008 @ 11:13

    • кому це таке потрібно? Єдине що потрібно – дотримуватись встановлених правил і не вигадувати кожен своїх.

      Comment by pashyrey — February 27, 2008 @ 16:48

  6. імена східнослов’янського походження не сприймаються як зовсім вже чужі

    Максиме, подумай ще раз: всі наведені імена мають або грецьке (Петро, Олексій) або семітське (Михаїл) походження, НІЧОГО слов’янського в них нема, окрім короткої (в загальноісторичному контексті) церковної традиції.

    Comment by henyk — February 27, 2008 @ 12:13

    • Я маю тут на увазі сучасні імена. Так, саме походження з грецької через церковнослов’янську (а також тисячолітнє співіснування Михайлів та Михаиловъ в побуті та церкві), що наклалося на нашу фонетику, що створює основні проблеми.

      Comment by maksymus — February 27, 2008 @ 12:18

      • Добре, домовилися.
        В майбутньому всі слідкуємо за формулюваннями, як то вчить нас висока наука ;)

        Comment by henyk — February 27, 2008 @ 12:48

  7. Звісно, принцип адаптації імен має історичне підґрунтя, але наскільки він виправданий щодо майбутнього, коли дистанціювання від російської культури триватиме? Якщо, наприклад, через кілька десятків років пересічний українець матиме про російську мову таке ж уявлення, як сьогодні про польську, то навіщо зберігати винятковий принцип для російських імен?
    Правда, виникає проблема з тими, кого можна віднести до обох культур – тут принцип транскрипції стикається з труднощами (напр. Микола Гоголь чи Нікалай Гоголь?). З іншого боку, невже минуле – це підстава й надалі робити виняток для російських імен, адаптуючи їх і транскрибуючи всі інші – адже, в майбутньому, будемо сподіватись, українська культура позбудеться надмірного російського впливу, тож навіщо і надалі робити виняток для російських імен?

    Comment by irengloria — February 28, 2008 @ 05:00

    • Справа в тому, що цей виняток для російських та білоруських імен утворився не в результаті впливу, а через спільне коріння (я тут кажу без ідеологічного навантаження) та різні способи дати раду з цим «корінням». Українська та білоруська пішли фонематичним шляхом, адаптуючи імена до своєї фонетики. Російська під церковнослов’янським впливом віддала перевагу етимологічному варіанту, зберігаючи фонетику у правилах читання (умовно, пам’ятаючи, що пишеться молоко, а читається [малако]). Українська літературна мова, продовжуючи традицію давньокиївської мови, церковні імена (та князівські, поки князів постріляли) залишала етимологічно правильними: Андрей Шептицький, архангел Гавриїл тощо.

      Зверніть увашу, як тут написано ім’я Михайла. Після голосної [і] перетворили на ї, а перше [і] відтворили як и. Тобто, все-таки адаптували, а не транслітерували чи транскрибували, але помилково, за церковним зразком, а не за людським. Миколу Гоголя тоді слід записувати Николай, а не Нікалай, пам’ятаючи про етимологію.

      Не думаю, що проблема вирішиться і за кілька десятків років. Тільки в тому разі, коли російське ім’я не асоціюватиметься без зусиль з українським (як, скажімо польське Анджей, але не Олександр) адаптація поступиться іншим формам. Хоча зламати традицію досить легко, просто самочинно відійшовщи від чинного правопису, зламавши при цьому і весь лад, який устоявся на таких компромісах, про саме існування яких не дізнатися, поки система не завалиться. Наприклад, видання Критики все більше вирішують новопосталі проблеми на користь віддалення від норми, від чого їх вже просто стає неприємно читати.

      Comment by maksymus — February 28, 2008 @ 06:17

      • Єретичні думки     Справді, краще б Шивельбуша, а особливо Яковенко, видало інше видавництво. Я не маю нічого проти Томи Аквінського (зрештою, він до нас міг потрапити і в такому написанні, крім того, існує ж неотомізм), але коли натрапляю на Кирило-Методіївське братство, мене просто пересмикує. У “Вступі до історії” на с.310 виявився взагалі рідкісний приклад неузгодженості “Цитуючи фрагмент оригіналу в дослідницькому тексті, ми застосовуємо простіші принципи його передачі, ніж у спеціяльній публікації. Там усе – недоторканне, а тут, приміром, можна не вживані нині кириличні літери (ε, ω, θ та ін.) передати їхніми сучасними відповідниками е, о, ф; складніше це зробити для багатофункціонального знака “ять”… тож ліпше в цитаті оцей-от “ять” зберегти”. Після такого вислову незле було б ще зазначити, що ортографія Критики явно ігнорує сучасні відповідники. Найбільш прикро, що на це нема ради – на невдоволені відгуки читачів в Критиці мало зважають.

        P.S. Прошу після прочитання витерти чи приховати цей коментар (через деякі особисті причини мені краще утримуватись від негативних висловлювань про Критику, але тут вже не змогла втриматись – зараз читаю Яковенко, і насолода від чудового тексту неабияк псується завдяки “критичному” правопису).

        Comment by irengloria — February 29, 2008 @ 02:43

    • Ґоґаль     Можна уявити й гірші варіанти: Нїкалай Ґоґаль! Фанєтїка всєґда будєт антїфанєтїкай!

      Comment by harnack — February 28, 2008 @ 18:16

    • Пригадую правописні дискусії початку XX ст. Про ставлення пересічного читача є цитоване багаторазово свідчення Євгена Чикаленка про те, що у київських книгарнях деякі читачі з обуренням кидали на підлогу видання желехівкою, саме через незвичний правопис. Питання графіки, зовнішнього вигляду тексту це надзвичайно тонкі матерії, які зводяться до зручності, до приємного-неприємного. Вони ґрунтується на практиці, на численних неартикульованих компромісах, які потребує кожне нове явище. Бачите самі, якщо Тома не дуже «чіпляє» око (Том, Томас), то Методій вже одразу тягне за собою метод і має уживатися з ним. Забулося, що етер означає «один, якийсь, хтось».

      Найприкріше, що це все подається як прояв патріотизму, буцімто це відродження чистоти мови. А насправді: на зло кондуктору. Можна догратися.

      Comment by maksymus — February 29, 2008 @ 07:11

  8. Malgožata Tetčerova – Маргарет Тетчер у Чехії.

    Comment by pan_andriy — March 8, 2008 @ 20:08

  9. Михуїл

    Comment by invader_avenger — June 19, 2015 @ 12:11


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Website Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: