Діаріуш або тиск слова

February 6, 2007

Давайте

Filed under: Культура мови, Словник — maksymus @ 18:29

Перенесено із ЖЖ-спільноти ua_etymology.

Чомусь слово давайте у значенні заклику до спільної дії потрапило під особливу увагу пуристів. Власне кажучи, поборники чистоти мови пропонують заміну: вживати стилістично маркований вигук анумо та/або утворювати дієслово за наказовим способом (за допомогою закінчень -и, -імо, іть).

Виглядає розмовний архаїзм досить кумедно у сучасному нейтральному тексті: — Анумо підпишемо (підпишімо) універсал, — запропонував Президент. або — Нумо розглянемо (розгляньмо) цю теорему.

Насправді немає підстав не вживати заклик давайте у таких випадках. Словники допомагають знайти цитати класиків:
Давайте йти! (Словарь Грінченка);
Давай показуй! (Словник Огієнка);
Давайте провчимо вражого пана (Іван Нечуй-Левицький);
І кумом його давай більше не вважати (Олесь Гончар);
Давайте покинемо лузати насiння (Андрій Головко).

Можна бачити, що вирази, в яких автори вживали цей заклик, цілком розмовні. Ціну втрати потрібного слова легко побачити на цих прикладах.

107 Comments »

  1. згоден, нормальне слово, не варто нічого міняти
    п.с. от мої друзі поляки завжди дивуються, коли я за звичкою вживаю “давай” )))

    Comment by diversey_ua — February 6, 2007 @ 19:03

  2. “Ну це вже вообше”     Пане Максимус, Ви знаєтє, як Вас поважаю, але Ваша ненависть до пуристів вже на кшалт антисемітизму. Звідки таке?

    Comment by captain_solo — February 6, 2007 @ 20:22

    • забув     “т”

      Comment by captain_solo — February 6, 2007 @ 20:26

    • Радше осоруга.

      Comment by maksymus — February 6, 2007 @ 20:32

      • lДавайтє     Ану, пане Максиме – бласка перекладіть оцеє російською:

        “Анумо й ануте: пояснімо й поясніте чому!”

        Звідси:

        http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_mova&trs=-1&key=1193512597&first=1198357251&last=1192982462

        Ага, пише автор:

        Так, усі українські словники слідом за Грінченком твердять, що слово пані невідмінюване слово.

        Бігме: отам замість отого “Так” – мало б бути “Отак, всі українські…”!

        Анумо й ануте: пояснімо й поясніте чому!

        Отому, вже в іншій зоні – нема жодного ж дива, що депсихологізована російською українська (тим паче україномовні письменники) вдалися до вживання отого “зараз” замість українотемпорального: “отепер”! Отак: треба б всім “отеперитись” – і вже нарешті впоратись (“пора” = сакральна українотемпоральність) з отим “о-“!

        Comment by harnack — January 31, 2008 @ 19:06

        • Re: lДавайтє     Я не настільки добре володію російською, щоб швиденько перекладати. Запитайте на translate_ua.

          В українському сільському мовленні традиційно віддавали перевагу синтетичним формам, натомість міська культура схиляється до аналітичних, адже потребує точнішого відтворення значень і канцелярськішої форми викладу. «Анумо» відгомонить розмовністю, «давайте» пасує для офіційного мовлення. Кожному часу й місцю слід віддавати своє.

          Comment by maksymus — January 31, 2008 @ 20:02

          • Re: lДавайтє     Шевченкове “Анумо знову віршувать” – аж отаке сільське, що в Маломосковії й не годиться й не хочуть вживати! Яка ото ідеологія саме “селянством” отак свавільно собі модалізує нашу рідну мову, ГА?

            “Анумо/нумо/нум робити” – не є жоднісіньким побитом аналітичне!

            “Зробімо” – аналітично!

            “Давайтє робити” пасує офіційно зросійщеному знемовленню української!

            Якщо хочете бути послідовним – чому не вживаєте й:

            “Даваймо робити” – лиш тому, що нема в російській?

            Внизу в одному з дописів я торкнувся цієї нестямної патології, де дозволено “давайтє”, але не “даваймо/даймо”! Що за багатство мови би отак породилось для офіційного мовлення антїфанєтїкаю чи для суржиконосців!

            Ось цікаве:

            Словосполучення на зразок давайте зробимо, давайте попрацюємо проникли в українську мову під впливом російської (давайте сделаем, давайте поработаем), а у російській – із тюркських. По-українському значно простіше: зробімо, працюймо. Передача на радіо “Люкс FM” також мала б називатися “Поговорімо” а не “Давайте поговоримо”. Проф. О.Сербенська [7] зазначає, що форму “давайте” треба вживати у своєму прямому значенні лише з іменниками – назвами певних предметів: ”Давайте дітям свіжі соки”. До речі, у творах Т.Шевченка немає жодного словосполучення зі словом давайте, вжитого з дієсловом майбутнього часу доконаного виду.
            http://209.85.165.104/search?q=cache:6TZN4YvoKQsJ:ualogos.kiev.ua/toprint.html%3Fid%3D253+%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%B9%D1%82%D0%B5+%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE&hl=en&ct=clnk&cd=15&gl=us

            Comment by harnack — February 1, 2008 @ 02:06

            • Re: lДавайтє     Схоже, Ви живете задалеко від України. Не чуєте живої сучасної мови, зберігаєте архаїчну лексику позаминулого сторіччя, яка сьогодні виглядає анахронізмом. Візьмемо анумо — вигук розмовний, відповідно стилістично маркований. Його зараз годі вжити в офіційному мовленні без відтінку. Спробуйте — Вас не зрозуміють, подумають, що жартуєте. Жива українська комунікація існує за своїми власними законами, яким байдуже до гнилого еміґрантського патріотизму. Так сталося, що українська мова свій офіційний, нейтрально-діловий стиль набувала протягом останніх ста з гаком років під іноземним пануванням. Тут, виживаючи на місці. Це не добре, не погано — просто так є. А процес інфільтрації іншомовної лексики відбувається постійно, незалежно від бажання чи небажання окремих мовців. Скажімо, ми зараз працюємо за комп’ютерами, а не за рахівницями чи лічильнями — вплив англійської мови.

              Я показав у головному дописі класичні приклади. Цього має вистачити для завершення розмови.

              Comment by maksymus — February 1, 2008 @ 08:09

              • Видалений коментар

                Comment by harnack — February 2, 2008 @ 07:20

                • Re: lДавайтє     Я бачу, Ви зовсім не відчуваєте найпростіших відтінків мови, як і переважна більшість українських пуристів. Це цілком природно для тих, хто давно покинув Україну. Дієслово візьмемо вжито тут у нейтральному майбутньому часі, а візьмімо — це наказовий спосіб, що в українській мові продуктивний, але стилістично наближається до розмовного. На практиці більшість сучасних мовців, навіть, ті, хто аґітує за наказовий спосіб з піною у рота, не здатні правильно вжити цього способу у словах: покликати, підкреслити, різати, сядь, злазь.

                  Мова не існує за межами стилю. Мені в цьому випадку не потрібен був наказ, але саме нейтральне запрошення. Тому майбутній час тут стає у пригоді. Стиль сам виводить на потрібний гостинець. Повертаю заклик Ваш отямитися: вилазьте з шанців боротьби із москалями, життя кидає зовсім нові виклики, які не вирішуються віртуально і здалеку.

                  Comment by maksymus — February 2, 2008 @ 07:25

  3. Поясніть, будь ласка, хто може: треба викинути тільки слово “давайте”, а слово “дай”, “дайте” може спокійно жити в українській мові? А як тоді сказати: “Не давайте дітям сірників”?

    Comment by moya_lepta — February 7, 2007 @ 07:40

    • Це у них треба питати: http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_mova&trs=-1&key=1170441308&first=&last=

      Досить назвати сучасну норму «кацапокаліцтвом» і можна братися за сокиру.

      Comment by maksymus — February 7, 2007 @ 08:58

    • Йдеться не про викидання, а до вживання у властивому контексті й у властивій функції.

      Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 11:25

    • Давайтє     > Поясніть, будь ласка, хто може: треба викинути тільки слово “давайте”, а слово “дай”, “дайте” може спокійно жити в українській мові? А як тоді сказати: “Не давайте дітям сірників”?

      Не треба нічого відбавляти, а навпакеньки – прибавляти! Не до мови (бо вона щедріша аніж собі гадають совєтоосвічені), а до совєтософтверів та совєтофільтрів!

      Треба ж знати, що в українській є (бо вона багатша й старовинніша), а в російській нема (бо вона збіднена й деслов’янізована) наступні форми:

      – даймо, дадімо, даваймо, поряд з отими що й в російській – “дай” і “давайте”: всі українські форми вживаються виключно в значенні трансферу – “давати/дати” щось комусь ітд, а не переносно, як заклику та наказу.

      (Психологічно, на жаль, Ви і є прикладом як ото саме ідеологічно-мовний фільтр російської автоматично затуманює українців, а сам Максим таки не зволів Вам пояснити різницю між “даймо/дадімо” й “давайте” – що доказує його недобросовісність).

      Якщо семантично-граматична аномалія та патологія в українській, скажімо, “давайте заспіваємо/заспівати” була б генеративно та трансформативно можливою та природною (з точки зору мовної компетенції та мовної системики), то чому також і наступну патологію не вживати в українській: “даваймо/дадімо заспіваємо/заспівати” чи “даймо заспіваємо/заспівати” (саме в смислі заклику)? Але ніхто не вживає отаку додатню російськоморфну монструозну аномалію – бо її просто первісно нема в російській (звідки й з’явилась психологічна мотивація для “давайтє”) і вона аж антиприродна для української!

      Треба вивчити українські граматичні показники імперативу та заклику системно, що досить трудно після психологізації та лжеуприроднення російських форм!

      Варто прочитати й оцеє:
      http://www2.maidanua.org/news/view.php3?key=1171491859&trs=-1&bn=maidan_mova&site=maidan

      Comment by harnack — January 30, 2008 @ 19:27

  4. проблема не в цьому     Проблема в тому, що форми, які, хоч, може, й існували в укр. мові, але були маргінальними, набувають нездорового поширення під впливом аналогів у рос. мові. Наприклад: в укр. мові у значенні “наразі”, “тим часом” найчастіше вживався вислів “поки що”. Поруч з ним, але набагато рідше (і здебільшого в дуже “розмовних” контекстах) вживалося просто “поки”. Тепер цим “поки” рясніють всі газети, телепрограми й книжки – лише тому, що по-російськи найчастіше кажуть “пока”, а не “пока что”.
    Те саме й тут. Форму, яка набагато економніша й милозвучніша (закличний спосіб на “-імо”, “-ймо”), витісняє конструкція з “давай” – бо саме її найчастіше вживають у російській.
    Це так само, як регулярно почали б замість “жінка” вживати іменник “женщина”. Такий іменник є в укр. мові, але це не означає, що його треба вживати де попало.

    Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 10:49

    • P.S.     “Підпишімо універсал”, “розгляньмо теорему” – звучить цілком сучасно, природно й доречно. Не розумію, в чому ти бачиш архаїзм.

      Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 10:50

    • Якщо набувають поширення, то нездоровим явищем це назвати не можна. Це означає, що певна конструкція добре «лягла» на сучасний слововжиток. Так з’являються нові форми, застарівають давні. Скажімо, наказовий спосіб потрапляє у центр боротьби аналітичних та синтетичних форм. Нічого особливого, поки не починається чищення варіантів, що ґрунтується на певних політичних уподобаннях.

      Наприклад, давнє слово нараз перетворилося на наразі, коли виникла потреба упорядкувати означення теперішнього часу. Чому це слово не привертає хворобливу увагу пуристів?

      Comment by maksymus — February 7, 2007 @ 12:00

      • Якщо набувають поширення, бо є незаповнена “семантична ніша” – тоді це здорове явище. Приклад: “вантажівка” – хоч і калька (і навіть з російської!;)), але цілком виправдана. А от “стіральна машина”, хоч і чудово “лягає на слововжиток” не вельми освічених мовців, є абсолютно нездоровою – бо існує повноцінний український відповідник: “пральна машина”.

        Так, відбувається боротьба аналітичних і синтетичних форм. Але! Засилля аналітичних виникло не через розвиток самої мови, а через вплив (великою мірою – педальований) іншої. Тому я стаю на бік синтетичних форм, і не лише з політичних міркувань, а й з естетичних.

        Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 12:48

        • Я бачу, розбіжність ховається у поглядах на українську мову. Радянський період можна сприймати як нищення особливостей сформованої, повнофункціональної української мови і вбачати спасіння у поверненні до вигаданого «природного стану», до якого належать правописні норми, лексика, деякі фонетичні особливості. А можна розуміти як розвиток за несприятливих умов, коли за радянський період розвинулися та були розроблені раніше відсутні стилі, зокрема публіцистичний, діловий та науковий.

          Якщо йти за першою моделлю, то всі правописи, всі словники, всі нашарування нової лексики після якогось певного моменту стають ворожими, «накинутими» зовні буцімто з метою нищення української мови, а отже, потребують негайного очищення, пурифікації. Оскільки живої стихії, на яку можна спертися, не існує, пуристи конструюють, вигадують таку ідеальну мову за рештками, заповнюючи на ходу прогалини, які неодмінно з’являються. Те, що ці прогалини давно заповнені в сучасній мові їх і нервує найбільше. Тому і нападають на давно усталені лексеми, дають поради по «очищенню», які насправді спрямовані проти сучасної норми. Проти цього погляду і спрямоване моє перше повідомлення.

          З другого боку, в російському впливі немає нічого приємного, але це факт біографії, з яким не можна не рахуватися. Те, що півстоліття для української мови були закриті майже всі інші шляхи утворення нової лексики, окрім калькування російської мови, не могло не позначитись на внутрішньому розвиткові мови. Це не погано, і не добре; слід сприймати спокійно. Тому якщо нині деякі форми в певних стилях мови погано сприймаються (наприклад, підпишімо універсал — штучна, ненатуральна конструкція, якої годі почути в офіційному мовленні), не слід вважати це викликом, але даністю.

          У Ортеги-і-Гасета є чудове міркування про анти-Педро. Ті, хто заперечують Педро, хочуть не світ, після Педро, а світ, в якому Педро не народжувався. Таким чином вони, навіть за перемоги, опиняються завжди загрожені тим, що цей Педро таки може народитися.

          Comment by maksymus — February 7, 2007 @ 13:50

          • Йдеться не про повернення в дорадянський стан, а про збереження того стану, якому вдалося пережити радянський період. Але який катастрофічно почав руйнуватися в останні кілька років.

            І тут йдеться зовсім не про “очищення” української мови від “радянських” нашарувань – ці нашарування чудово й природно функціонують, як я показав на прикладі “вантажівки”. Та візьми той же “брехунець” (Українське радіо) – там, власне зберігся той “радянський” стан, проти якого я майже нічого не маю.

            Проблема в тім, що за останні кілька років катастрофічно знизилася кількість людей, які читають українською і які взагалі читають. Відтак для них мовленнєвою моделлю є телебачення чи в кращому разі преса – а там українські тексти продукують носії іншої мови + програма-перекладачка. Український лексичний і володіння українським синтаксисом бідніє – тож на зміну приходять русизми.

            Щодо живої стихії. Вона існує. Це – освічені носії української як першої мови. Але чомусь “спеціалісти” вперто цієї стихії не помічають; натомість або мавпують російські кальки (як скрізь), або справді викопують рідкісні словечка і тулять їх де треба й не треба (як СТБ).

            “підпишімо універсал” — штучна, ненатуральна конструкція, якої годі почути в офіційному мовленні

            Нічим не обґрунтоване твердження. Я так само можу сказати, що в офіційному мовленні не місце “даваканню”. Конструкція “підпишімо” (а не “давайте підпишемо”) – не штучна і цілком натуральна, і була такою для освічених людей впродовж цілого радянського періоду. Читай класиків української радянської літератури – побачиш, скільки там “-імо”, а скільки “давайте”.

            Зрештою, повне витіснення української мови російською також можна сприймати “не як виклик, а як даність”, “ні як добре, ні як погано”. І склавши руки, “спокійно” на це дивитися. Але я на таке не підписуюся.

            Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 16:57

            • >Нічим не обґрунтоване твердження.

              Ви заперечуєте очевидне: офіційно-діловий стиль схиляється до однозначного і максимально прозорого вираження думки, до своєрідної «канцеляризації». Це, безперечно, аналітична форма.

              >Відтак для них мовленнєвою моделлю є телебачення чи в кращому разі преса – а там українські тексти продукують носії іншої мови + програма-перекладачка. Український лексичний і володіння українським синтаксисом бідніє – тож на зміну приходять русизми.

              Я не знаю простих рецептів. Ви пропонуєте консервувати мову, але очевидно, що потуга телебачення з цими носіями іншої мови є значно сильнішою. Втім, різноманітність виграє у будь-якому випадку.

              Comment by maksymus — February 7, 2007 @ 19:12

          • До речі, слово “хмарочос” коли утворилося? Якщо в радянський період, то це – дивний монстр, шелудива овечка, яка в дивний спосіб уникла калькування з російської? :)

            Comment by hector_von_kyiv — February 8, 2007 @ 16:14

            • У 1950-і вже побутувало. Словник тих часів перекладає «хмарочос, небосяг». Зараз небосяг відійшло на другий план. Обидва слова напівкальки. Можливо, саме існування другого, хай у пасивному словнику, перешкоджало утворенню небочоса.

              Comment by maksymus — February 8, 2007 @ 16:49

              • Фактично, “хмарочос” – калька з німецької (“Wolkenkratzer”), тоді як російське “небоскрёб” – з англійської (“skyscraper”). Звідси виникає підозра, чи не австрійських часів це слово?

                Comment by hector_von_kyiv — February 8, 2007 @ 17:05

                • Цілком може бути. Ще є чеське (mrakodrap), словацьке, сербсько-хорватське (oblakoder).

                  Але теж не повна калька. Погортав Малорусько-німецький словник Недільського. Ні чесати, ні чос не ведуть до katzen. Тільки скребсти так перекладається. Тому не думаю, що це з підавстрійської німецької.

                  Comment by maksymus — February 8, 2007 @ 19:23

                  • Пардон, “kratzen” означає саме “чесати” або “дряпати”.

                    Comment by hector_von_kyiv — February 8, 2007 @ 23:28

                    • У тому то й справа, що синоніми, але далеко не тотожні. Скрести — чесати гострим предметом. Тому і гортав тогочасний словник, щоб знайти, чи перекладалося чесати як kratzen. Так от, не перекладалося.

                      Comment by maksymus — February 9, 2007 @ 08:20

    • Re: проблема не в цьому     Підтримую raw-stick’a.
      Аргументує переконливо.

      Comment by habitudo — February 7, 2007 @ 12:26

  5. Ага. Пояснили. Дякую.
    Поясніть іще: якби англійці говорили “Давай!”, то не треба було б слова викидати? Вся проблема тільки в тому, що так говорять російською?

    Боже правий, який універсал треба підписати на державному рівні, щоб відділити мову від політики?

    Comment by moya_lepta — February 7, 2007 @ 11:05

    • До чого тут політика? Є українська мова. Є потужний вплив іншої мови, який, через низьку мовленнєву культуру багатьох носіїв української, призводить до втрати українською питомих для неї рис.

      З англійської також часто бездумно передирають багато непотребу. Але з очевидних причин руйнівний вплив російської набагато сильніший.

      Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 11:24

      • Проблема в тому, що хтось дуже хоче, щоб всі говорили абсолютно однаково. Примусово-добровільно. Підкоряючись політичній моді. Чи політичній течії.
        “Поки сонце зійде — роса очі виїсть” — це названо Вами розмовно-маргінальним варіантом? І це воно набрало “нездорового поширення під впливом аналогів у рос. мові”? Це не українська мова, ні?

        Comment by moya_lepta — February 7, 2007 @ 11:34

        • Я говорив про вживання “поки” як прислівника, а не як сполучника. В наведеному прислів’ї “поки” виступає сполучником, і тут все ОК.
          І до чого тут “мода” чи “течія”? За моєї пам”яті у прислівниковому значенні завжди вживали “поки що”, і лише зрідка – “поки”. Я не кажу “ніколи”, я кажу “зрідка” (навіть у Шевченка є: “а я поки піду помолюся”).
          Навпаки, теперішньою “модою” чи “течією” є саме вживати “поки” у прислівниковому значенні. Звідки ця мода? А дуже просто. Бо більшість новинних текстів пишуть по-російськи. Потім переганяють через програму-перекладач, а в ній тупо-однозначно налаштовано: “пока = поки”. От і маємо масовий вплив чужої мови. Те саме може бути й з англійською: бачимо на прикладі діаспори в англомовних країнах, яка у своєму українському мовленні вживає купу кальок з англійської. Але то – за кордоном, а ми калічимо мову в себе вдома.

          Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 11:50

          • Ясно.
            Я б хотіла, щоб Ви зрозуміли:спочатку була мова і люди нею говорили. Як вважали за потрібне.
            І на цьому матеріалі з”явилися мовні правила і самі назви для частин мови. Тож ніхто не думав, як він вживає слово “поки” — як сполучника, чи як прислівника. Бо назв таких не було. А тепер (за Вашої пам”яті) все повинно стати уніфікованим і зручним для перекладу. То ж і заважає-муляє вживання якогось слова то сполучником, то прислівником…

            Але ми говорили про слово “давайте”. Трохи вище Ви написали:
            “Йдеться не про викидання, а до вживання у властивому контексті й у властивій функції.”
            Це так Ви відповіли на моє запитання. Але Ви не звернули уваги на те, як саме я спитала. А я навмисно стулила до купи два однакових, але різних слова. “Давати-не давати” — від “дай, дати”
            і “давай” невідомо звідки, яке вважають русизмом. Це “невідоме” слово походить від слова “два”.
            “Давай” — це буквально “двоє робимо”, “удвох робимо” (вдвоём делаем). Тобто пропозиція щось робити разом. Якщо слово “два” в українській мові російського походження — то можете викинути його разом з “давай”.
            Коли Ви говорите “Підпишімо універсал”, “розгляньмо теорему” — Ви пропонуєте якусь дію, але це не завжди буде сумісна дія. Так само і “нумо”: Ви можете розпочати якусь дію, але це не означає, що будете її робити разом.

            Comment by moya_lepta — February 7, 2007 @ 12:48

            • Щось дивне кажете… Давайте = удвох? А втрьох тоді не давайте? Чи як? Пошліться на якісь довіри гідні джерела, будь ласка.

              Comment by pereashcallahan — February 7, 2007 @ 13:11

              • Удвох — давай. Утрьох і більше — давайте. А дивно Вам, бо Ви ніколи про це не думали.
                Гідні джерела: Фасмер, стор.486, том 1. У нього всі слов”янські “два” споріднені з латинськими та грецькими du, duo, due. А від них дуалізм, дублер, дуплекс — усе подвійне. Як і українська двоїна, двоїти. Звідси і “давай” — себто “роби разом”.

                Comment by moya_lepta — February 7, 2007 @ 15:00

                • Дякую, зрозуміло. Щодо «давай» маєте рацію.

                  Comment by pereashcallahan — February 7, 2007 @ 15:05

                • Чому ж “давайте”? За цією логікою утрьох мало б бути “тривайте”, учотирьох – “чотиривайте” і далі :)

                  Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 17:39

                  • :)))))))))))))))00

                    Comment by otar — February 9, 2007 @ 12:24

            • Говорили-балакали :) Я, власне, й виступаю проти “уніфікації” та “зручності для перекладу”. І проти сліпого достримування “правил”. Саме ті покручі, які я найбільше ненавиджу, продиктовані “зручністю для перекладу” (чомусь зазвичай із однієї “окремо взятої” мови) і виправдані “правилами”.

              От на тому ж прикладі: навіщо деяким писакам думати, коли російське “пока” перекладати як “поки що”, а коли як “поки”? “Правило” дозволяє перекладати “пока” як “поки” (дарма, що таке вживання – радше виняток)? Дозволяє. От і “перекладають” (проганяючи через програмку).

              Муляють не “прислівники” чи “сполучники”, а те, що українці втратили відчуття власної мови і слух до неї.

              А от щодо етимологізування “давай”<“два”… Хоч як би не хотілося тебе ображати, але це – виплід розбурханої фантазії.
              Форми на -імо, -ймо цілком повноцінно позначають заклик саме до сумісної дії. Тож не потрібно вигадувати ніяких “два”.

              Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 13:23

              • Невже Ви не розумієте, що форми на -імо з”явилися багато пізніше слова “давай”?
                Це не в мене фантазія, а у Вас відсутнє “відчуття власної мови і слух до неї”.

                Comment by moya_lepta — February 7, 2007 @ 15:05

                • В українській мові було і є дієслово “давати” у його властивому значенні. Також були і є форми закличного способу на “-імо”, “-ймо”. В російській мові таких форм немає, тому там виникла заклична конструкція з “давай”, “давайте” + майбутній час. В якийсь момент (набагато пізніший за виникнення форм на “-імо”, “-ймо”) вона з”явилася й в українській мові (про що свідчать, як було сказано, Нечуй-Левицький і Грінченко), де займала маргінальну позицію. За роки радянської влади і особливо у пострадянський період під впливом зросійщення великої частини українців набула нездорового поширення також в українському мовленні.

                  Comment by raw_stick — February 7, 2007 @ 17:54

                  • Поясніть, будь ласка, з чого Ви взяли, що заклична конструкція “давай” займала в українській мові маргінальну позицію?

                    Comment by moya_lepta — February 10, 2007 @ 08:46

                    • 1. Тому що “давайте” у значенні заклику до дії, могло з’явитися лише як похідне від первісного “давати”, прямого значення. З точки зору здорового глузду, якщо є слово, що не допускає двозначного трактування і має своє специфічне значення то не потрібно уживати омонім. Інша справа, якщо людина хоче думати російською, тоді “нумо” сприймається як немилозвучне. Власне, зараз це головний аґумент до якого апелює пан Максимус.
                      Можемо уявити, що людині взагалі лінь думати і використовувати “зайву”, “не потрібну лексику”, їй хочеться щоб слова були якомога багатозначнішими, тут ще й у нагоді стає мат.

                      2. З точки зору доцільності. У діловій мові, краще зупинится на слові, яке не допускає подвійного трактування. “Давайте підпишемо універсал”. “Давайте документ/і підпишемо його” або “нумо підпишемо універсал”?

                      3. Канцелярит і діловій стиль мови різні речі. (Хоча це вже інша тема). Особливо небезпечно мавпувати канцелярит, який започаткували більшовицькі керівники, які до революції працювали на заводах, (або пиячили й ніде не працювали). Такий канцелярит додає “бажаної” дивакуватості, але не відповідає вимогам ділового стилю – стислості й однозначності. Це те, що ви називаєте “не звучить!”. Завдяким совєтським часам мовотворення, зараз можливо почути не тільки про “відсутність” людини, а й коштів, деревини, вугілля. Називаючи всі зміни в мові, що тривають у часі “розвитком мови”, ви ризикуєте присвоїти високе звання мовній деградації. Тому нехай критерієм виступатиме не час, а почуття мови,
                      здорового глузду, і вагомості аргументів.

                      Comment by iiiosoba — February 11, 2007 @ 04:58

                    • Ви неправильно інтерпретували основну проблему. Нумо є милозвучним словом, коли вживається у певних стилях: розмовному, художньому тощо. У науковому, діловому, офіційній мові воно неприроднє.

                      Арґументи про більшовиків, радянські часи та російську мову я одразу відкидаю як політичні. На всі ці закиди людина з протилежними політичними поглядами відповість, що це було благом.

                      А от з вибором за критерій почуття мови можна погодитись. У цьому разі у пуристів жодних шансів, адже почуття мови більшості сучасних її носіїв виховувалося за радянських часів, за радянською літературою.

                      Comment by maksymus — February 11, 2007 @ 08:44

                    • “Арґументи про більшовиків… я одразу відкидаю”

                      Перепрошую, не знав, що ви заперечуєте об’єктивну реальність.
                      Тоді погодьтеся, що для “людини з протилежними політичними поглядами” “давайтє” буде так само неприпустимим.
                      В такому разі ви не в праві робити йому зауваження. Тоді тему треба видалити з етичних міркувань.

                      Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 02:58

                    • Об’єктивна реальність — розвиток української мови за радянських часів, амбівалентна політика щодо підтримки та упослідження. Якщо буде настрій, відкрию тему про це, і напишу цілу лекцію.

                      Моє зауваження стосується змішування політичних і мовних арґументів. Українською мовою можуть розмовляти і україножери, і націоналісти, і комуністи-більшовики. Українська не є мовою сети, партії, прошарку, або політичної орієнтації.

                      Comment by maksymus — February 13, 2007 @ 09:01

                    • Як хочте, до політики я не аргументував. Це ви там шукали “порятунку”.
                      Об’єктивна реальність – це насильні зміни, штучне уподібнювання до російської, канцеляритсякі кучерявості. Те, чого зазнала українська мова за совєтів, те, від чого зараз треба позбутися. Навіть не говорячи за політику. Хоча, чому б ні? Вона теж відноситься до наших реальностей.

                      Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 20:04

                    • Добре, позбувайтесь. Коли викидатимете / будете викидати всі книги, видані між 1920 та 1991 роком (а це єдиний спосіб позбутися радянського насильства), занесіть їх до найближчої бібліотеки.

                      Comment by maksymus — February 13, 2007 @ 20:12

                    • А ха хрущовки треба дякувати?
                      Чи інакше пропонуєте виселити людей на вулицю з хрущовок?
                      Справа в тому, що у Европі люди не живуть в хрущовках.
                      Книжки й мова не зазнавали такого перекручення. Не маючи кращого доводиться користуватися тим, що маємо. (А ви знову забуваєте про об’єктивну реальність).

                      Пане, “науковцю”. LOL! :)
                      У вас логіка кульгає на обидві ноги.

                      Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 21:07

                    • 1.З точки зору здорового глузду:
                      якщо Ви вважаєте, що “давай” з”явилося, лише як похідне від первісного “давати”, — то це ознака маргінальності?
                      2. З точки зору доцільності:
                      Максимова правда. Бо “ну” і “нумо” недоцільні у діловій та офіційній лексиці. Крім того, ці слова не закликають до спільної дії. Вони вживаються тоді, коли треба спонукати до початку якоїсь дії або до її продовження.

                      Comment by moya_lepta — February 11, 2007 @ 10:18

                    • Але ж, треба сказати, зв’язок давайте з два — це якась захмарна фантазія. Я вже не втручався, бо пам’ятаю, що Ви принципово не довіряєте словникам.

                      Comment by maksymus — February 11, 2007 @ 10:29

                    • Але довіряю мові.
                      Ну — спонукати,
                      два — двоїти, клична форма “двой!” (давай).

                      Comment by moya_lepta — February 11, 2007 @ 11:02

                    • ПРО ЯТРІННЯ! Котре я тут спостерігаю. І василій іванові     Давайте = удвох

                      Тоді:
                      підвал – кімната для двох
                      давати – тільки не більше двох, а то нічого не залишиться
                      давити – конєчно, у двох давити легше!
                      двірник – удвох і вулицю прибирати легше!

                      Ятрите, пане!

                      Я відчуваю, мої нерви довго не витримають подібного спілкування й рівня арґументації.
                      А що, чувак ляпнув що йому “давати” схоже на “два”, ну двоїться в нього сьогодні.
                      Іншому “хвойда” на “whore” і пофіг, що в цих слів різні значення.
                      А ви, шановні, копайтеся в тлумачних словниках, вивчайте етимологію, підбирайте аргументацію.

                      Всі, хто відчуває в собі несправедливо не визнаного мовознавця можуть реалізуватися себе тут.

                      Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 20:28

  6. Не пригадую від старих сільских людей ніякого “давання” : ходімо, кидаймо, їжмо, кінчаймо і таке ін.

    Comment by pan_andriy — February 12, 2007 @ 12:22

    • Пане Андрію, Ви мене лякаєте?
      Ніхто не сказав “давай разом (зробимо-кинемо-скажемо)або “давай перестрінемо його у провулку”?
      Так усі і казали “Їжмо” замість “Та давайте вже їсти, годі сперечатися”?
      “Что-то с памятью моей стало”…

      Comment by moya_lepta — February 12, 2007 @ 12:42

      • Моя тітка так і каже “Їжмо швидче, бо нема часу”. Ніяких “давань”.

        Comment by pan_andriy — February 12, 2007 @ 12:53

    • Так, проблема завжди була не з сільськими мешканцями, а з інтеліґенцією. Вченим, бізнесменам та управлінцям потрібен значно ширший словниковий запас, ніж трудівникам села.

      Comment by maksymus — February 12, 2007 @ 14:38

      • Українська мова вирізняється економністю – будьмо.

        Comment by pan_andriy — February 12, 2007 @ 14:41

        • Це називається синтетизм. Саме через брак україномовної еліти синтетичні форми у нас домінують.

          Comment by maksymus — February 12, 2007 @ 14:57

          • Давайте не будемо.

            Comment by pan_andriy — February 12, 2007 @ 15:06

            • Давайтє     > Давайте не будемо.

              Маєте рацію:

              Давати не будемо, а брати! Брати гореграматику та москвоментальність од москалів! Спотворення суржиконосцями семантичної кореляції брати/давати в українській – має метафізичні наслідки: ми майже все від-дали та з-дали москалям й отому каліцькому “давайтє”! Без жодного лінгвістичного бою!

              Що за кацапокакофонія: “давайтє нє давать”, “давайтє нє дамо” ітд!

              А оце?

              Давай показуй! (Словник Огієнка);

              Отож: “Давай, показуй, віддай, здай…” ітд – ментальність загарбника! І то не є просто “дай” – а безконечне “давай”!

              Як може пан Максим не відчувати, що ото є розмовні аномалії породжені російською (вжиті й самими письменниками в діалогах між суржикожертвами) і які просто є констатованими й Огієнком (якби тільки пан Максим зволів прослідити функції отих “давайте” та “зараз” в самих Огієнкових текстах!) – і які не можуть ніколи слугувати системною та генеративною нормою в нашій мові!

              Comment by harnack — February 5, 2008 @ 18:13

          • Що ви маєте на увазі під синтетизмом?
            Поясніть, будь ласка.

            Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 03:14

  7. Цікаво було б почути якийсь арґумент, окрім суб’єктивного чуття, стосовно недоцільності вживання “підпишімо” у діловій мові. Оскільки в одних чуття таке, в інших – протилежне.
    Зараз на користь вживання “підпишімо” є лексичне значення, яке дозволяє висловити спонукання до дії. Це вже +1.
    Чекаймо арґументованих заперечень. :-

    Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 03:09

    • Основний арґумент — відмінність відтінків спонукальних значень. Підпишімо (нумо, гей) мають відтінок розмовності. Аналітична форма надає іншого стилістичного забарвлення.

      Порівняйте: будете робити — робитимете. Обидві форми нормативні, але кожна має відтінок. Аналогічно, різні відтінки проявляються й у формах давайте підпишемо — підпишімо.

      Ви запитували про синтетизм. Це коли в межах одного слова об’єднуються кілька морфем, окремим словом передаються граматичні значення. Синтетичні (прості) форми характерні для української мови, за типологією вона відноситься до синтетичних мов: робитиму, радикальніший, заспівав (при аналітичних буду робити, більш радикальний, почав співати). Простіша / більш проста структура слів притаманна аналітичним мовам. Порівняйте синтетичну та аналітичну форму: різати ножем — cut by knife.

      І хоча чисто аналітичних або синтетичних мов не існує, в сучасному світі спостерігається перехід від синтетизму до аналітизму, а не навпаки.

      Comment by maksymus — February 13, 2007 @ 08:20

      • Чим обґрунтовується ваше твердження: “підпишімо” має відтінок розмовності”?

        Чи потрібно було б ставити поряд “нумо, гей”, щоб відчути розмовний відтінок підпишімо, якби слово його мало? Для чого тоді у вашому прикладі не потрібні слова?

        Comment by iiiosoba — February 13, 2007 @ 20:44

        • Потрібно було поставити спонукальні вигуки, щоб розмовність була очевидною.

          Наприклад, от що пише Антоненко-Давидович про наказовий спосіб (виділення мої):
          Наказовий спосіб
          Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2-ї особи однини й множини, як російська, – читай і читайте, роби і робіть, а ще й форму 1-ї особи множини – читаймо, робімо. Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дієслова – прочтём.

          Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1-ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику. Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «3аспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» і т. ін.

          Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будівництво вчасно!», – замість завершімо; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте підемо зараз до неї», – замість ходімо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», – замість спечімо.

          Часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення – потрібне (пор. идёмте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.

          Думаю, ідея зрозуміла. Наказовий спосіб надає динамічності, заклику, що вони зайві в книжному тексті. Форма у сучасному мовленні часто забувається, часто вживається неправильно, навіть майстрами слова іноді оминається.

          Comment by maksymus — February 13, 2007 @ 21:14

      • Чисто випадково опинився.
        “різати ножем — cut by knife.”
        Правильно було б cut “with a knife”, оскільки “by” вказує на живого наділеного волею суб”єкта, “with” – на неживого, волею не наділеного.

        Comment by magner58 — May 16, 2008 @ 14:48

      • ага, дуже науково порівнювати дві літературні форми майбутнього часу в українській – робитимете — будете робити , з формою наказового способу – підпишімо, і конструкцією – давайте підпишемо, відсутньою навіть в чинному кривописі.

        Comment by galakha — January 2, 2014 @ 13:44

        • Конструкція давайте з дієсловом це аналітична форма наказового способу, аналітичною є також форма наказового способу з часткою хай, а синтетичними є форми на -імо, -іть, -и тощо.

          Для загального розвитку наведу цитату з Булаховського «Курс сучасної української літературної мови», 1951:

          Цікаво зазначити, що з форм наказового способу таке широке застосування може мати майже виключно форма другої особи однини (пор. клич, покажи, давай у наведених вище прикладах); перша особа множини не вживається так зовім. Вона взагалі належить у сучасній мові до категорій, які певною мірою починають занепадати; чимраз частіше її заміняє аналітична конструкція: давайте + перша особа множини дійсного способу: «Давайте покинемо лускати насіння, бо нічого не буде чути» (Гол.).

          Comment by maksymus — January 2, 2014 @ 14:56

          • ага, тож ви вирішили посприяти цьому занепаданню.

            Comment by galakha — January 2, 2014 @ 15:04

            • Це було написано півсторіччя тому… Я не можу повернутися в часі, щоб посприяти чомусь, що вже тоді занепадало, а нині взагалі трапляється як якийсь чудернацький раритет.

              Comment by maksymus — January 2, 2014 @ 15:08

              • чомусь же писати нісенітні дописи, щоб посприяти суржику можете.
                про що говорити з людиною, для якої українська – це чудернацький раритет?

                Comment by galakha — January 2, 2014 @ 16:24

                • До чого тут суржик? Аналітична форма така ж українська, як і синтетична. Може, ви не знаєте, але аналітичні форми найкраще почуваються в сучасних мовах, що здобувають вищі щаблі розвитку, опановують освіту та науки. У світі направді небагато мов, якими створюється науковий контент, і українська стала рівною серед них. Це значить, аналітичні форми поширюватимуться. І якщо десятиліття тому це був тільки початок, помітний початок, то нині це проза життя. Вам би радіти за здобутки української, а ви прагнете загнати її у селянське ґетто, майже в дописемний період.

                  Comment by maksymus — January 2, 2014 @ 16:43

                  • коли прислухатися до ваших порад, то через якесь століття не буде що заганяти у селянське ґето взагалі…

                    Comment by galakha — January 2, 2014 @ 16:49

                    • Подивимося через сто років.

                      Comment by maksymus — January 2, 2014 @ 16:52

  8. Давайтє     Пане Максиме: яка різниця існує в стилістиці та семантиці для Вас та Вашої сучасної психології між отим:

    Шевченковим

    1) Анумо знову віршувать

    та отим гіпотетично Вашим

    2) Давайте знову віршувать

    Я аж ніяк ще не можу второпати оту сучасну українську психологію!

    Comment by harnack — February 5, 2008 @ 18:57

    • Re: Давайтє     Для будь-якого українця, що живе в Україні, користується українською мовою за різних обставин, вживаючи різні стилі, зрозуміло: анумо — розмовний вигук, який можна сказати близьким людям, друзям, у вільному спілкуванні, у колі, в якому можна дозволити панібратство. Друзі, анумо. Діти, анумо… Натомість малознайомим людям, колегам, вищим чи нижчим за статусом чи посадою, начальнику чи підлеглим, тим, з ким спілкуєтесь на Ви, сказати анумо язик не повернеться. Для цього в мові існують нерозмовні, стилістично нейтральні конструкції. Зокрема, з давайте. Панове, давайте віршувати. Друзяки, анумо.

      Comment by maksymus — February 5, 2008 @ 21:34

      • Re: Давайтє     Пане Максиме, я гадав, що Ви зможете чи пак зволієте проаналізувати, як ото я прохав, таки семантику та стилістику неступних двох речень з перспективи системики української мови:

        1) Анумо знову віршувать

        та

        2) Давайте знову віршувать

        Нехтуючи проханням – Ви вдалися до описування вередливої, несистемної мовної суржикоментальності сучасних суржикожертв в Україні. Те, що Вам зовсім не була відома перша Шевченкова форма української закличності – беспосередньо в наявності у Вашому першому дописі: чого мені ще очікувати від отих милих Вам суржиконосців? Отож отепер отак: чи зміг би був Шевченко вжити оте друге гіпотетично Ваше речення, замість отого свого першого? Які там семантичні та стилістичні відмінності, що нав’язують правильність а не свавілля мови? Саме в отих двох реченнях, саме з перспективи Шевченка ти мови, а не деінде, де б Вам не заманулось!

        Ви сі пихато розбазікались отак:

        > Для будь-якого українця, що живе в Україні, користується українською мовою за різних обставин, вживаючи різні стилі, зрозуміло: анумо — розмовний вигук, який можна сказати близьким людям, друзям, у вільному спілкуванні, у колі, в якому можна дозволити панібратство. Друзі, анумо. Діти, анумо…

        Й отам зупиняються, бо решти системи – не знають… А страх перед мовокомісарами ще й донині та дотепер видно владарює над умами та модалізує й саму мову!

        > Натомість малознайомим людям, колегам, вищим чи нижчим за статусом чи посадою, начальнику чи підлеглим, тим, з ким спілкуєтесь на Ви, сказати анумо язик не повернеться.

        Розумію: бо для знемовлених іномовною системою, вживання суто українських форм – стає провокативним… Закріпачення українців російською, дапсихологізація, знеприроднення української – й надалі успішно триває…

        Сам Шевченко, за Вами, для українських друзів був би віршував отак:

        1) “Анумо знову віршувать”

        але для маломоскалят був би віршував отак:

        2) “Давайтє знову віршувать”

        Тьху: що за мовошизофренію нестямно нав’язують Україні нейтраломаніяки!

        > Для цього в мові існують нерозмовні, стилістично нейтральні конструкції.

        У вас замітна розбудова якоїсь теорії нейтральності (нейтралологія) мови і якоїсь потреби в ній… Кумедний атавізм, бігме! Ба й гірше – Ви майже одержимі нейтраломанією!

        > Зокрема, з давайте. Панове, давайте віршувати. Друзяки, анумо.

        Ага, дуже по-українськи! Що за відчуття української мови: ненарегочешся й ненадивуєшся:

        – Панове, давайте віршувати. (= Панове, дозволяйте віршувати!)
        – Даємо – віршуйте собі на здоров’ячко! (Бо ось Шевченкові москалі не давали!)

        Ой, що за “нейтральність”! Кацапонейтральність! Давати/давайте для української не є те що “давайтє” є для російської, хіба що для маломоскалят. А українська системика спонукання, заклику ітд – є вщерть зайнята українськими формами, для якої “давайтє” автоматично, спонтанно й органічно значить щось інше!

        Comment by harnack — February 9, 2008 @ 21:42

      • Натомість малознайомим людям, колегам, вищим чи нижчим за статусом чи посадою, начальнику чи підлеглим, тим, з ким спілкуєтесь на Ви, сказати анумо язик не повернеться.
        якщо у вас якісь комплекси меншовартості, то краще зоставте їх при собі. людина ж не обтяжена такими проблемами – легко скаже ану; панове, починаймо вирішувати.

        Comment by galakha — December 31, 2013 @ 08:51

        • Пурист не розрізняє стилів. Давно відомий факт.

          Comment by maksymus — January 1, 2014 @ 05:19

  9. Приклади з народних записів:

    «Давайте її стрілять!» (Українські народні казки, запис Куліша, 1856)
    «Коли немає пшона, давайте круту варить» (Номис, 1864)
    «Ну, давайте, хлопці, хоч по куску хліба з’їмо, каже він на своїх батраків.» (Чубинський, 1878)
    «Коли так, каже Покотигорошко, то полізу ж я сам; давайте плести шнурі.» (Чубинський, 1878)
    «Як ідуть мимо маляра, один чоловік і каже: „Давайте до його зайдем!“» (Этнографическое обозрение, 1892)
    «А сей год остали ся дівки молоді, бояць ця ходить на улицю так ми давайте постановим їм віхи.» «Ну, буде про покойне балакать! Давайте по годні чарцї піднису, та може тоді ніч поділимо.» (Матеріали до української етнології, 1918)

    З художніх творів:

    «Давайте, будемо вимірятись: кому достанеться оцей пиріг?» (Іван Нечуй-Левицький, 1901)
    «Ану давайте, випиймо ще по одній, може нам веселіше стане!» (Богдан Лепкий, 1901)
    «Пане Пшецінський! Давайте станемо в Єльці на одній кватирі, хочете?» (Павло Барвінський, 1907)
    «Давайте радитися та кінчати діло.» (Шерстюк, Українська граматика для школи, 1909)
    «Давай, Івасю, удвох стукотати! — сказав Карпо і почав кулаком вибивати у двері» (Панас Мирний)
    «Що ви робите? Давайте поговоримо, обсудимо.» «Давайте ліпше про діло поговоримо» (Гнат Хоткевич, 1910)
    «А ну, давайте спробуємо, що то воно з того буде.» (Гнат Хоткевич, 1911)
    «Давайте заспіваєм тієї, що оце недавно приніс з Катеринославщини Свирид. — Ну, що ж, давайте, давайте!» (Григорій Ващенко, 1912)
    «Медвідь каже: Давайте, ми поміряїм ся на палку, чий буде верх, той довжен іти до лева.» (Володимир Гнатюк, 1916)
    «А давайте на що, що зараз знайду у вас у два рази стільки, скільки нам треба?» (Володимир Винниченко, 1919)
    «отже давайте зараз же установимо форми взаємовідносин» (Володимир Винниченко, 1920)

    «Давайте тепер я.» «Давайте, тільки швидше, бо він піде» (Всеволод Нестайко)

    Comment by maksymus — November 29, 2013 @ 01:32

    • Проф. Сулима 1928-го року писав: «ПУРИЧНА УКРАЇНСЬКА ФРАЗА не потребує…» А нормальна українська потребувала і потребує. Що і можна бачити на численних прикладах народного й літературного вживання.

      Comment by maksymus — November 29, 2013 @ 12:28

      • Якби Ви уважно читали зауваги професора (до слова, там і Синявського думка – чітко висловлена), то не були б такі категоричні. Зрештою, мій допис не лише для Вас, а й для спілкарів.

        Comment by nata_ridna — November 29, 2013 @ 12:34

        • Погляди Сулими і Синявського цікаві тільки як приклад дискусій сторічної давнини про майбутній розвиток української. Нині ми можемо тільки оцінювати їхні поради з погляду того, що реалізувалося, або не реалізувалося. Леся Українка, скажімо, сумнівалася в доцільності вживання незрозумілих для селян слів також та лише. А Нечуй-Левицький просував займенник котрий. Нам цікаво про це знати? Дуже цікаво! Але цікавість ця суто історіографічна.

          От і Сулиму ми, разом з Шевельовим, можемо оцінити як поміркованого пуриста, чиї поради були от такими. Ми можемо бачити, що ці поради суперечили й етнографії, і мові сучасних йому інтеліґентів, і майбутньому розвиткові української. Цікаво нам зараз знати, які він мав погляди? Цікаво. Проте використовувати його приписи як сучасні, без урахування контексту, що породжував ці приписи, було б справжнім безумством.

          Comment by maksymus — November 29, 2013 @ 12:46

          • Назвати Сулиму й Шевельова “поміркованими пуристами” може бездоганний “знавець” мови. Тут годі й перечити, ага.
            І звідки ж Вам знати, що справжня українська мова має стійкий фундамент, започаткований саме на цій давнині. Та й лячно подумати, який буде “майбутній розвиток української” на порадах Ваших.

            Comment by nata_ridna — November 29, 2013 @ 12:57

            • Я завжди забуваю, що ви ніколи не розумієте прочитане. Це не я, це Шевельов називав Сулиму поміркованим пуристом, причому називав схвально, бо йому подобався такого штибу пуризм. Так зрозуміліше?

              Comment by maksymus — November 29, 2013 @ 13:05

              • Я завжди вдумливо читаю написане. Однак Вашу писанину намагаюсь акуратно переступати – за мову боляче…

                Comment by nata_ridna — November 29, 2013 @ 13:08

                • Маєте право.

                  Comment by maksymus — November 29, 2013 @ 13:10

                • Про “вдумливість” яскраво свідчить хоча б оця гілка:
                  http://ua-etymology.livejournal.com/307517.html?thread=4460349#t4460349 (нове)
                  Ще можна зрозуміти, що не подумали перед тим, як посилатись на джерело, яке якраз свідчить, що вжиток, який називаєте помилкою, досить давній. Але ж вам прямо вказали наслідки, що випливають з вашого твердження (якщо називаєте помилкою усталений слововжиток, то звідси має випливати, що або мовці неправильні, або твердження про помилковість хибне). Кумедно, коли не помічаєте, що ваші закиди про “неправильних” мовців мають бути адресовані якраз вам і тим, на кого посилаєтесь.

                  Comment by irengloria — December 1, 2013 @ 18:47

                  • Укотре сліпа маячня. Таке навіть коментувати немає аніякого бажання.

                    Comment by nata_ridna — December 6, 2013 @ 11:28

                    • Але тим не менш не полінувались прокоментувати :-)

                      Comment by irengloria — December 6, 2013 @ 20:45

  10. Максимусе, може ви ще й поляків просвітите? а то ж вони дурні, либонь і не знають якою кумедною мовою користаються. їй Богу, микають як корівки ☺
    от тільки боюсь, що ніхто таких байок і коментувати не схоче.

    Comment by galakha — December 31, 2013 @ 10:42

  11. Виглядає розмовний архаїзм досить кумедно у сучасному нейтральному тексті: — Анумо підпишемо (підпишімо) універсал, — запропонував Президент. або — Нумо розглянемо (розгляньмо) цю теорему.

    звернення президента до громадян України:

    Я ще раз прошу і звертаюся до людей, звичайних громадян, моїх співвітчизників: зробімо все задля миру і спокою, задля нормального життя країни.

    тому, якщо вам щось виглядає кумедно, це ваші особисті проблеми.

    Comment by galakha — January 30, 2014 @ 18:43

    • Цей президент зі своїми «йолками» є проблемою всіх горожан. Навіть тут не втримався від кумедностей.

      Порівняння Президентів нормальної людини (давайте зробимо — десятки текстів) і президента курця (зробімо — так сформулював звернення тільки Янукович).

      Comment by maksymus — January 31, 2014 @ 06:49

      • чергову вашу видумку розвіяно.
        і кумедно виглядаєте ви, коли доказуєте, що зробімо – це кумедність.

        Ющенко вельми не переймався, як би то сказати.
        здається, навіть говіркового роби, бачи, не цурався. про суржик годі й говорити.

        та й ви ж чудово знаєте, що це писав не Якубович ☺

        Comment by galakha — January 31, 2014 @ 18:03

        • Ви самі чудово відповіли на своє зауваження. Янукович не знає мови, тому і тулить куди завгодно стилістично недоречні розмовні засоби. Весь цей текст-звернення є одвертим знущанням як по суті, так і по формі.

          Курило, Сімович та Янукович… На великого мовного експерта Азарова б ще послалися.

          Comment by maksymus — February 1, 2014 @ 07:01

          • я мав на увазі, що можливо він цього звернення не писав узагалі, а якщо й писав, то потім його точно прочісував коректор.

            ставити в один ряд Курило і Януковича, це так по вашому ☺
            ви геть ні на кого не покликаєтеся, а просто скаржитеся на свої фобії…

            Comment by galakha — February 1, 2014 @ 17:07

            • Значить, коректор пожартував за покликом серця. А міг би і про «Ганну Ахметову» написати, цей його клієнт прочитав би й не чихнув.

              Comment by maksymus — February 1, 2014 @ 18:31

              • самому не смішно з того, що ви пишете?)

                Comment by galakha — February 1, 2014 @ 18:43

          • А Ющенко постійно вживав розмовно-художню форму інфінітива. Цей засіб стилістично доречний?

            Comment by drundia — July 4, 2014 @ 21:53

            • Я ж не пурист. Усі мовні засоби, навіть одверто помилкові, бувають доречні в певних контекстах. У мові Президентів прикро чути неоковирності в офіційних промовах, але якщо відхилення від норми, можливо, якісь простомовності, трапляються в неформальному спілкуванні, або для стилістичного посилення думки, немає нічого дивного.

              Comment by maksymus — July 4, 2014 @ 22:02

              • Значеннєво у тій промові Януковича заклична форма була доречною, бо потрібен був заклик, а не пропозиція. Хоча, звісно, з його боку то було безсоромне лицемірство.

                Comment by drundia — July 4, 2014 @ 22:41

  12. “Виглядає розмовний архаїзм досить кумедно у сучасному нейтральному тексті: — Анумо підпишемо (підпишімо) універсал, — запропонував Президент. або — Нумо розглянемо (розгляньмо) цю теорему.”

    Ваш текст є просто кумедно-неграматичним: ви не розумієте специфічно українського граматичного маркера “-мо” – якого не треба двічі (тавтологічно) повторювати для повно-семантичної комунікації: “Анумо підпише-мо“.

    Треба інакше – але тільки як повтор самого заклику: Анумо! Підпишімо/підпишемо! Або варіантами: Анумо – підпишімо! Чи: Анумо (нумо), підпишімо. Педагогічно: зважмо на розділові знаки!

    Нумо розглянемо” – та сама неграматичність, без необхідних та доречних розділових знаків. Треба: “Нумо, розглянемо/розгляньмо” чи “Ану розглянемо/розгляньмо”! Оте “ану” не має маркер “-мо” – і не треба розділяти (хоча й можна: Ану, розгляньмо!).

    Comment by harnack — July 7, 2014 @ 21:16

  13. Пане Максиме, хочу зауважити щодо неминучості переважання аналітичних форм: faisons, mangeons, allons (робімо, їжмо, ходімо) – нормальні, живі, стилістично не марковані синтетичні форми наказового способу у французькій. Вони не збираються відмирати, та й не мають повної альтернативи. Як на мене, “тотальну аналітизацію”, бо це раціональніше та взагалі більш по-городському, дещо перебільшено. Може я помиляюся, та особисто в мене таке враження, що синтетичний майбутній час і синтетичні ступені порівняння абсолютно переважають, окрім, коли стають загроміздкі. Українська дуже далека від нині панівної аналітичної англійської.

    Comment by Anton Sherstuk — March 22, 2016 @ 02:21

  14. Ще в Панаса Мирного у “Хіба ревуть воли, як ясла повні” присутнє “давайте заспіваємо”.

    Comment by TheDarkMax2 — March 19, 2020 @ 21:45

  15. Reblogged this on Наша писемність and commented:
    Допис на боротьбу з гіперкорекцією.

    Comment by UeArtemis — June 18, 2022 @ 08:49


RSS feed for comments on this post. TrackBack URI

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Website Powered by WordPress.com.

%d bloggers like this: